Основні інструменти інноваційної політики України

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 330.341.1:332

Чорноморський національний університет імені Петра Могили, м. Миколаїв, Україна

Основні інструменти інноваційної політики України

Прядко І. В., ст. викладач кафедри економічної теорії та міжнародної економіки

Анотація

економічний інноваційний політика

Ключові слова: інноваційна політика, державна інноваційна політика, регіональна інноваційна політика, наукові парки, технологічні парки, кластери, технологічні платформи.

Annotation

Priadko I. V., Senior Lecturer in the Department of Economic Theory and International Economics, Petro Mohyla Black Sea National University, Mykolayiv, Ukraine.

Basic instruments of Ukraine's innovation policy

Introduction. The development of regional innovation leads to economic growth of the region, and therefore, the state. Each separate territory has own identity, which reveals itself in the resources, personnel, favorable institutional environment, innovative infrastructure, and regional conditions. The presence of such specific features leads to the structure of the organizational and economic mechanism of regulating innovation activity, and their condition allows assessing the effectiveness of innovation regional policy implementation and the functioning of the organizational and economic mechanism of innovative activity regulation.

Purpose. The purpose of the article is to determine the effectiveness of the main institutional tools of Ukrainian innovation policy. The following tasks are: 1) to disclosure of the essence of existing instruments of innovation policy; 2) to conduct comparative analysis and identify among them the most effective instruments of innovation policy.

Results. The peculiarities of the functioning of scientific and technological parks as the most used instruments of innovation policy are revealed in the article. The comparative analysis of its activity is conducted. It is concluded that activity of technological parks is more protected by the state. It is highlighted that the activity of scientific parks is more responsive to changing market conditions and is able to adapt better to conditions of imperfect market competition. In addition, the essence of clusters is disclosed in the article, and a cluster map of Ukraine is presented. Technological platforms as an innovative policy tool, which is gradually gaining popularity, are considered. The main problems of the clusters and technological platforms functioning are identified. The innovative policy tools, which are more appropriate for state and regional policies implementation, are concluded.

Conclusions. On the basis of the material, we can conclude that clusters and technology platforms are most appropriate organizations that promote the development of innovation both at national level and at the regional level.

Keywords: innovation, innovation policy, state innovation policy, regional innovation policy, industrial parks, technology parks, clusters, technology platforms.

Постановка проблеми. У сучасних умовах євроінтеграції рівень економіки держави забезпечує ефективна інноваційна політика. На сьогодні велика кількість українських науковців досліджує проблеми реалізації зазначеної політики. Проблемою є факт, що державна інноваційна політика не забезпечує збільшення обсягу інновацій, що загострює проблему конкурентоздатності як на рівні регіонів, так і країни в цілому. Тому питання практичної реалізації інноваційної політики досі остається відкритим.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченням сутності інноваційної політики займалося багато зарубіжних та вітчизняних дослідників: Л. Федулова [1], В. Третяк [2], А. Махмутов [3], З. Костак [4], Т. Наконечна, Р. Фатхутдинов [6], I. Глущенко [7], Ю. Корчагин [8] та інші. Однак часті зміни українського законодавства, нерозуміння сутності інноваційної політики та основних її інструментів привело до проблем її практичної реалізації.

Формулювання цілей дослідження.

Метою статті є визначення ефективності основних інституційних інструментів української інноваційної політики. В рамках поставленої мети вирішуються такі задачі: розкриття сутності існуючих інструментів інноваційної політики;проведення порівняльного аналізу та визначення серед них найбільш ефективних.

Виклад основного матеріалу дослідження. На сьогодні існує доволі багато інструментів реалізації інноваційної політики. В рамках даної статті зосередимось на організаційно-інституційних її одиницях. До них відносяться: індустріальні парки; технологічні парки; кластери; вільні економічні зони (далі - ВЕЗ); території пріоритетного розвитку (далі - ТПР); наукові парки; технологічні платформи.

Проаналізуємо такі організації, які є найбільш вживаними при реалізації інноваційної політики України. До таких структур відносяться наукові парки, технологічні парки, індустріальні парки, кластери та технологічні платформи, оскільки ВЕЗ та ТПР, які функціонували протягом періоду з 2000 по 2005 роки, були ліквідовані у 2005 році, як такі, що не досягли мети свого створення.

Науковий парк - це юридична особа, що створюється з ініціативи вищого навчального закладу та/або наукової установи шляхом об'єднання внесків засновників для організації, координації, контролю процесу розроблення і виконання проектів наукового парку [10] .

Технологічний парк - юридична особа або група юридичних осіб, що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів з метою створення організаційних засад виконання проектів технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції [11].

Не дивлячись, що наукові та технологічні парки є інструментом реалізації інноваційної політики та обидва сприяють розвитку інноваційної інфраструктури, їх функціонування має свої відмінності (табл. 1.)

Таблиця 1 Особливості функціонування наукових та технологічних парків в Україні

Аналізуючи дані табл. 1, можна зробити є більш захищеною з боку держави, для неї висновок, що діяльність технологічних парків існує більше привілеїв через впровадження спеціальних режимів інноваційної діяльності. Це можна пояснити тим, що окупність технопарків має великий за абсолютною величиною лаг - понад 10 років у розвинених країнах світу. Прогнозне значення періоду самоокупності для українських регіонів складає 15-20 років, але в сучасних умовах політичної нестабільності в країні воно може збільшуватись в рази. Тому майже єдиним інститутом, який може дозволити подібне інвестування є держава. Але прерогативи державної підтримки технологічних парків містять в собі і значні недоліки: по-перше, обмеження у виборі проектів з боку інвесторів; по-друге, значний ступінь бюрократизації, лобіювання власних інтересів та непрозорості прийняття рішень. Поширеною є ситуація обмеження державою процесів реалізації проектів технопарків.

Таким чином, діяльність наукових парків порівняно з діяльністю технологічних парків є більш ризиковою з одного боку, та варіативною з іншого боку. Діяльність наукових парків більш чутливо реагує на зміну ринкової кон'юнктури та здатна краще адаптуватися в умовах недосконалої ринкової конкуренції.

На відміну від ієрархічних відносин, які є основою існування технологічного парку та прослідковуються при функціонуванні наукових парків, в останній час все більшої популярності набувають організації, діяльність яких базується на партнерських відносинах. Такими організаціями є кластери та технологічні платформи.

Кластери - це міжгалузеві комплекси, що поєднують виробничі відносини з науково-інноваційною діяльністю. Характерним ознаками кластеру є:

1) схожість його об'єктів;

2) розвиток кластерної стратегії має тісно корелювати зі стратегією економічного розвитку регіону, де розташований кластер;

3) міжнародна та міжрегіональна доступність виробництва;

4) синергія зусиль в науці та виробництві [12].

Процес кластеризації регіонів країни набуває все більшого поширення (табл. 2).

Багатьма економістами все частіше піднімається питання про формування кластерної політики на національному рівні, оскільки поки відсутні будь-які законодавчі та нормативно-правові акти, які б регулювали діяльність вітчизняних кластерів. Не зважаючи на цей факт, кластеризація на регіональному рівні все частіше привертає на себе увагу учасників економічних відносин регіонів через взаємопов'язаність та взаємозалежність діяльності економічних агентів на певній території [12].

Інтеграція України до Європейського Союзу привернула увагу до створення так званих «технологічних платформ». Такі організації мають на мети розвиток наукових кадрів та промислового потенціалу країни для підвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку. Основною задачею технологічних платформ (далі - ТП) є узгодженість потреб бізнесу (найчастіше промисловості) з пріоритетними напрямами розвитку науки. Вони підвищують дефрагментацію в науковій галузі та мобілізують джерела фінансування [9].

Для формування ТП характерні такі стадії:

1. Представники промислового сектору узгоджують бачення розвитку певних галузей промисловості;

2. На наступному етапі представники бізнес-сектору, сектору науки та потенційні споживачі результату нового продукту складають стратегічні дослідницькі програми;

3. На завершальному етапі відбувається реалізація відповідної стратегічної дослідницької програми [9].

Зазначений спосіб формування ТП дозволяє здолати перешкоди на шляху генерації нового продукту чи технології, поява яких найчастіше пов'язані з неефективною організацією інноваційного процесу.

Крім зазначених вище технологічних платформ існують національні технологічні платформи (далі - НТП).

Таблиця 2 Кластери України та їх спеціалізація за регіональною ознакою

Джерело: [13]

Їх специфікою є просування дослідницьких програм, навчання персоналу, дорадництво та консалтинг. Концепції національних технічних платформ може змінюватись в залежності від промислової та інноваційної політики, яку реалізує певна країна. Наприклад, уряд Нідерландів в діяльності НТП робить акцент на створені тимчасових венчурних фондів, які існують протягом функціонування платформи. Уряд Австрії розвиває ТП в якості мережі агентств, які виконують інтегруючу функцію між сторонами певного сектору, фінансування діяльності платформ здійснюється за рахунок державних коштів [9].

Реалією сьогодення України є відсутність правових підстав для створення та функціонування національних технологічних платформ, що суттєво гальмує їх появу. Таким чином, створення національних технологічних платформ здатне значним чином стимулювати розвиток інноваційної діяльності виробничого сектору оскільки вони найбільш ефективним образом об'єднують всіх суб'єктів відносин, які виникають при створені, обміні та споживанні інновацій.

Дослідження поширених в країні стратегічних інноваційних структур дозволило зробити наступний порівняльний аналіз (табл. 3).

Таблиця 3 Порівняльний аналіз стратегічних інноваційних структур в Україні

Джерело: розроблено автором на основі [14]

Висновки

На основі викладеного матеріалу можна зробити висновок, що саме кластери та технологічні платформи є найбільш підходящими організаціями, що стимулюють розвиток інноваційної діяльності на рівні держави та регіону. Через свою специфіку технологічні платформи формуються за галузевою ознакою і тому поширена думка, що вони відповідають скоріше загальнодержавній інноваційній політики. Проте слід зауважити, що в України існує міжрегіональний поділ праці, при якому галузь промисловості прив'язується до певної території. Цей факт можна пояснити наявністю на зазначеній території специфічного ресурсу, притаманного для даної галузі на кшталт видобувної чи металургійної промисловості в Донецькому регіоні чи суднобудування в Причорноморському регіоні. Відповідно, технологічні платформи можуть виступати як стратегічна одиниця регіонального інноваційного розвитку.

Подальші дослідження мають бути присвячені розробці організаційно-економічного механізму стимулювання інноваційної діяльності підприємств в регіоні.

Література

1. Федулова Л. Організаційні механізми формування результативної регіональної інноваційної системи [Електронний ресурс] / Л. Федулова. - Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/book/StrPryor/SpPrior_13/22.pdf.

2. Третяк В. Проблеми формування та напрямки реалізації регіональної інноваційної політики / В. Третяк, Н. Дронова // Вісник економічної науки України. - 2009. - № 2. - С.154 - 156.

3. Махмутов А. Инновационная политика в Украине / А. Махмутов // Економіст. - 2003. - № 9. - С. 59 - 63.

4. Костак З. Вплив регіональної інноваційної політики на розвиток економіки регіону / З. Костак // Науковий вісник НЛТУ України. - 2009. - Вип. 19.4. - С. 9 - 20.

5. Наконечна Т. Регіональна інноваційна політика як фактор зростання національної економіки [Електронний ресурс]. Т. Наконечна. - Режим доступу: http://eir.pstu.edu/handle/123456789/756.

6. Фатхутдинов Р. А. Инновационный менеджмент / Р. А. Фатхутдинов. - Санкт-Питербург: Питер, 2006. - 448 с.

7. Глущенко И. И. Система стратегического управления инновационной деятельностью / И. И. Глущенко. - Московская область: ООО НПЦ «Крылья», 2006. - 356 с.

8. Корчагин Ю. А. Региональная финансовая политика и экономика / Ю. А. Корчагин. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2006. - 284 с.

9. Кластери і економічі платформи як механізми розвитку економіки України [Електронний ресурс] / [П. С. Смертенко, Л. І. Чернишев, І. І. Білан та ін.] // Вісник НАН Уккраїни, № 3. - 2014. - Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/69187/09-Smertenko.pdf?sequence=1.

10. Про наукові парки : закон України від 25 червня 2009 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1563-17

11. Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків : закон України від 16 липня 1999 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/991-14.

12. Формування технологічних кластерів як точок зростання економіки України / [Л. І. Федулова, Г. Л. Норд, Н. О. Руденко та ін.]. - Миколаїв : Іліон, 1212. - 295 с.

13. Українські кластери [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ucluster.org/universitet/klastery- ukraina/karta/.

14. Іртищева І. О. Інноваційне оновлення агропродовольчої сфери Причорноморського регіону: проблеми теорії та практики / І. О. Іртищева. - Миколаїв : Дизайн та поліграфія, 2010. - 412 с.

Размещено на Allbest.ru