Оцінка регіонального фінансового потенціалу стійкого розвитку економіки території

Зростання рівня добробуту населення і підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання, і на базі цього - розвиток територіальних громад, є одними з головних завдань держави, які втілюються в життя шляхом реалізації відповідної державної політики, у тому числі еколого-економічної, основною складовою якої є фінансовий потенціал стійкого розвитку економіки регіону.

Вищезазначене обумовлює необхідність формування виваженої фінансової політики на основі ефективного використання фінансового потенціалу країни в цілому і її окремих територій. Наявність концептуальних документів на державному рівні, методологічної бази і методичних рекомендацій, нормативно-законодавчого забезпечення щодо управління фінансовим потенціалом (формуванням і використанням) стійкого розвитку економіки територій дозволить виявити внутрішні резерви для його створення і залучення у економічну діяльність, ширше використовувати фінансові стимули та забезпечити більш тісний зв'язок між плановими показниками розвитку територіальних громад та реальними можливостями щодо їх виконання.

Незважаючи на наявність доволі значної кількості публікацій з окреслених питань, дослідження у цьому напрямку, на наш погляд, потребують подальшого розвитку. Так, існують значні розбіжності у розумінні суті фінансового потенціалу території та факторів впливу на нього, нерозвинутим залишається методологічне підґрунтя оцінки фінансового потенціалу стійкого розвитку економіки територій. Таким чином, існує об'єктивна необхідність концентрації уваги науковців і практиків у галузі аналізу та наукового обгрунтування підходів до оцінки регіонального фінансового потенціалу в контексті забезпечення стійкого розвитку економіки території.

Метою роботи є аналіз теоретико-методологічних підходів до оцінки регіонального фінансового потенціалу стійкого розвитку економіки території та визначення системи цілей, принципів та критеріїв його формування, розробка практичних рекомендацій щодо забезпечення стійкого розвитку економіки території.

Виходячи зі сформованої мети, у роботі було поставлено і вирішено наступні завдання:

? розкрити сутність та визначити складові фінансового потенціалу стійкого розвитку економіки території;

? визначити роль і місце фінансового потенціалу в забезпеченні стійкого розвитку економіки регіону;

? проаналізувати методологічні і методичні засади оцінки регіонального фінансового потенціалу стійкого розвитку економіки регіону;

? довести важливість ефективного використання фінансового потенціалу території;

? розробити науково-методичні підходи до оцінки фінансового потенціалу стійкого розвитку економіки території.

1. Формування теоретико-методичних підходів до забезпечення стійкого розвитку економіки регіону

Важливим фактором успішності фінансової політики є її відповідність внутрішнім і зовнішнім можливостям території. На основі даних щодо фінансового потенціалу можна отримати повну інформацію щодо сукупності фінансових ресурсів території як наявних, так і перспективних. Використовуючи дані щодо наявного фінансового потенціалу стійкого розвитку економіки з'являється можливість визначити оптимальний варіант розвитку фінансових відносин території - сформувати її оптимальну фінансову політику. Знання рівня, якості, динаміки фінансового потенціалу дозволяє виявити внутрішні резерви, ширше використовувати фінансові стимули та забезпечити більш тісний зв'язок між плановими показниками розвитку території та реальними можливостями щодо їх виконання з метою забезпечення стійкого розвитку її економіки. Крім того, реалізація фінансового потенціалу, що виступає в якості фінансової бази для реалізації інших видів потенціалів території, в тому числі і екологічного, є необхідною передумовою сталого розвитку суспільства.

Особливе значення фінансовий потенціал має для бюджетно-податкової складової фінансової політики. Саме фінансовий потенціал має виступати основою для планування доходів бюджету території, на його базі має будуватись система міжбюджетних відносин.

Базуючись на оцінці фінансового потенціалу, можна робити висновки щодо якості фінансової політики в цілому та окремих її складових - бюджетно-податкової, грошово-кредитної, управління державним боргом - шляхом порівняння фактичного рівня реалізації фінансових можливостей з їх потенціальним рівнем.

Наявність інформації щодо стану фінансового потенціалу дозволяє при розробці фінансової політики концентрувати зусилля на найбільш важливих напрямках розвитку території, визначати додаткові резерви фінансування, а також забезпечувати ефективний контроль за мобілізацією та використанням фінансових ресурсів [48].

Як відмічає Балацький Є., фінансова політика має представляти собою управління фінансовим потенціалом території і полягати у цілеспрямованій діяльності органів управління, спрямованій на створення, залучення і акумуляцію складових фінансового потенціалу, достатніх для вирішення задач соціально-економічного розвитку та їх раціонального використання [3].

У Голодової Ж. мова йде про поняття і категорії відносно держави. Коли ми говоримо про фінансову політику, то не зовсім зрозуміло, що автор розуміє під факторами, що таке зовнішні і внутрішні фактори. Чому фінансові ресурси пов'язані з фінансовим ринком через фінанси як категорію? Чому розуміння фінансів як економічної категорії впливає на фінансову політику? Чому фінансова політика впливає на фінансову систему, а не навпаки або, принаймні, вони були б взаємозалежними.

Дана схема викликає більше запитань, ніж роз'яснює взаємозв'язок фінансової політики і фінансової системи.

На нашу думку, відносини фінансового потенціалу і фінансової політики варто розглядати не тільки з позиції відносин суб'єкт-об'єкт, оскільки вони не дозволяють відобразити все різноманіття їх взаємних впливів. Більш вдалим з цієї точки зору є методологічний підхід, ще у ХІХ ст. запропонований Марксом К. та Енгельсом Ф., які виділяють такі категорії як базис та настройка. Базис виконує функцію матеріального забезпечення, а настройка - це фактично ідеологія використання матеріальної бази[18].

В нашому випадку, базис - це фінансовий потенціал, тобто "матеріальна база" (сукупність наявних та потенційних фінансових ресурсів) для реалізації настройки - фінансової політики держави (системи заздалегідь визначених заходів, форм і методів мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів державними фінансовими інститутами), що наведено на рис. 1.3.

Рисунок 1.3 - Зв'язок фінансового потенціалу та фінансової політики за принципом "базис-надстройка"

Однією з головних задач фінансової політики є фінансове забезпечення - формування цільових грошових фондів у достатньому розмірі та їх ефективне використання [83].

Для визначення ефективності використання тих чи інших фінансових ресурсів необхідно порівняти фактичні результати їх використання з максимально можливим результатом, тобто фінансовим потенціалом.

Важливою задачею, реалізація якої сприяє реалізації фінансової політики держави є фінансове регулювання, що представляє собою метод фінансового впливу, пов'язаний із регулюванням економічних процесів. Основним елементами фінансового регулювання є оподаткування (вилучення частини доходів підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів) та бюджетні трансферти (дотації, субсидії, субвенції) [83].

Ефективне фінансове регулювання неможливе, якщо воно не базується на оцінках фінансового потенціалу. Наприклад, оподаткування в своїй основі обов'язково повинно мати оцінку податкового потенціалу, що є складовою фінансового потенціалу. А суми міжбюджетних трансфертів в ідеалі мають визначатись на базі співставлення фінансових потенціалів різних територій.

Для уточнення ролі фінансового потенціалу у формуванні фінансової політики у процесі даного дослідження було розглянуто його вплив на різних етапах розробки і реалізації фінансової політики держави (рис. 1.4).

Рисунок 1.4 - Роль фінансового потенціалу у формуванні фінансової політики на різних етапах її розробки і реалізації

На першому етапі формуванні фінансової політики - розробці концепції її здійснення - фінансовий потенціал виступає в якості бази для розробки планів. При цьому використовується інформація щодо наявного обсягу фінансових ресурсів, а також характеризуються можливості по їх збільшенню з метою визначення перспектив.

Другий етап - визначення основних напрямів, підходів, механізмів і засобів реалізації - в загальному вигляді полягає у визначенні типу фінансової політики, яка може бути політикою економічного зростання, політикою обмеження ділової активності або політикою стабілізації. Якщо розглядати ці типи політик скрізь призму фінансового потенціалу, то фактично держава має визначитись з діями щодо управління фінансовим потенціалом - його необхідно збільшувати або утримувати на досягнутому рівні. Якщо збільшувати, то яким чином - шляхом нарощення ресурсної бази чи шляхом більш інтенсивного використання наявної. Від цього і будуть залежати, які інструменти і механізми буде використовувати держава, тобто, яка фінансова політика буде проводитись.

На третьому етапі відбувається реалізація практичних заходів, тобто мова йдеться про реалізацію окремих складових фінансової політики - бюджетно-податкової, грошово-кредитної та політики управління державним боргом. Ці складові фінансової політики базуються на фінансовому потенціалі та мають на меті управління відповідною складовою фінансового потенціалу - бюджетного або податкового потенціалу, використання власних чи залучених фінансових ресурсів для збільшення фінансового потенціалу.

Четвертий етап - коригування механізмів реалізації фінансової політики - не може бути ефективним без використання даних щодо рівня фінансового потенціалу. Базуючись на його показниках, можна визначити, наскільки ефективно працює фінансова політика в цілому та в розрізі окремих її складових, шляхом порівняння наявного обсягу фінансових ресурсів з тим потенціалом, який мала територія або та чи інша складова фінансової політики (бюджетна, податкова тощо).

Таким чином, інформація щодо обсягів фінансового потенціалу та управління ним обумовлюють та впливають на фінансову політику на всіх етапах її реалізації.

Для фінансової політики України характерний цілий ряд проблем, починаючи з недосконалого фінансового планування закінчуючи недоліками у бюджетно-податковій політиці. Аналіз сутності фінансового потенціалу, проведений в роботі, свідчить, що він може бути використаний для розв'язання цілого ряду проблем фінансової політики України чи, принаймні, для підвищення ефективності окремих її складових.

Аналіз виконання дохідної частини бюджетів останніх років свідчить про те, що практика планування доходів бюджетів в Україні має досить невисокий рівень достовірності, оскільки будується на основі заздалегідь недостовірних прогнозів та невиправданих очікувань [86].

Основою фінансового планування в Україні має стати розрахунок величини фінансового потенціалу, на базі якого визначаються прогнозні та планові показники.

Це підтверджують і результати дослідження, проведеного Кашиною Н., яка відзначає, що процес фінансового планування має враховувати такі етапи:

І етап - визначення складових фінансового потенціалу та показників, що їх формують;

ІІ етап - розрахунок фінансового потенціалу території в цілому та в розрізі окремих складових;

ІІІ етап - планування (прогнозування) доходів території на базі її фінансового потенціалу [62].

Ще однією проблемою фінансової політики в Україні є проблема бюджетного вирівнювання. Дане питання є одним з ключових у бюджетному менеджменті практично для всіх країн світу, незалежно від того якою є форма державного устрою (федеративна або унітарна), є питання вертикальних і горизонтальних бюджетних відносин між державою і місцевими органами влади. Об'єктивною передумовою таких відносин, тобто перерозподілу коштів, вважається неоднорідність фінансово-економічних потенціалів окремих адміністративно-територіальних одиниць, зокрема міст [3].

Необхідною умовою успішного бюджетного вирівнювання як вертикального, так і горизонтального є здатність центрального уряду в процесі розподілу трансфертів адекватно оцінити фінансовий потенціал території. При вертикальному вирівнюванні ця оцінка дозволяє визначити розрив між майбутнім рівнем доходів, закріплених за певною територією, та прогнозним рівнем видатків, виконання яких держава делегує на місцевий рівень. В процесі горизонтального вирівнювання оцінка фінансового потенціалу міст та районів допомагає уряду визначити напрямки перерозподілу державних ресурсів між місцевими бюджетами, в результаті якого податкові можливості відносно заможніших територій будуть використані для трансфертів солідарності до регіонів з меншою спроможністю.

Проблемою фінансової політики України є те, що місцеві бюджети не в змозі самостійно виконувати покладені на них зобов'язання за рахунок фінансових ресурсів, що є в їх розпорядженні. Практика вирівнювання, що використовується в Україні для ліквідації дефіциту фінансових ресурсів стратегічно не має жодних перспектив і не сприяє розвитку економіки країни і регіонів у довгостроковій перспективі [86].

На нашу думку, принципово невірним та дестимулюючим є визначення суми міжбюджетних трансфертів за фактом, виходячи з розриву у поточних доходах і витратах бюджету території. З точки зору суті системи міжбюджетного вирівнювання мають порівнюватись фінансові потенціали і виходячи з цього визначатись території-донори та території-рецепієнти.

Ще одним нюансом системи міжбюджетного вирівнювання в Україні є розрахунок суми трансфертів на базі законодавчо закріпленої формули. Такий підхід стимулює місцеві органи влади приховувати доходи бюджету з метою підвищення суми вхідних трансфертів, що, звичайно, негативно відображається на ефективності фінансової політики країни в цілому. За умови використання фінансового потенціалу в якості бази для визначення суми міжбюджетних трансфертів, дана проблема була б ліквідована, оскільки маніпулювати фінансовим потенціалом, при наявності адекватної методики його оцінки, було б значно складніше[19,20].

Важливою проблемою фінансової політики України є неефективне використання фінансових ресурсів. Згідно зі Звітом Рахункової палати за 2010 рік виявлено бюджетних правопорушень (незаконного, у тому числі нецільового), неефективного використання коштів Державного бюджету України та державних позабюджетних фондів, а також порушень і недоліків при адмініструванні доходів державного бюджету на загальну суму 51 млрд 968 млн грн (діаграми 3, 4). З цієї суми: незаконне, у тому числі нецільове, використання коштів становить 16 млрд 118,5 млн грн; неефективне - 14 млрд 398,3 млн грн; порушення адміністрування доходів (управління формуванням доходів бюджету) - 21 млрд 451,2 млн гривень. При чому тенденція така, що обсяг порушень зростає (рис. 1.5) [86].

Рисунок 1.5 - Обсяги виявлених бюджетних правопорушень, неефективного використання бюджетних коштів, порушень та недоліків при адмініструванні державного бюджету за роками, млрд грн [70]

На нашу думку, першопричиною перелічених проблем є відсутність інформації щодо номінального стану системи, тобто інформації про потенційні можливості щодо генерації певного рівня ресурсів. Відсутність такої інформації дає змогу маніпулювати фінансовими ресурсами території, в тому числі неефективно їх використовувати без особливих наслідків у вигляді відповідальності.

Ще однією проблемою, яку можна розв'язати, використовуючи інформацію щодо рівня фінансового потенціалу та здійснюючи відповідне управління ним, є реалізація програмно-цільового методу планування бюджетного процесу в Україні. Дана технологія на сьогодні є однією з найперспективніших в світі, що підтверджує досвід розвинених країн. Програмно-цільовий метод дозволяє ефективно використовувати обмежені фінансові ресурси. Втім, його реалізація неможлива без адекватного процесу фінансового планування, який має базуватись на відповідній інформаційній базі щодо обсягів і стану використання фінансових ресурсів.

Як відмічає Фролов С., розробка і схвалення бюджетних програм, що є основою програмно-цільового методу, часто відбуваються без узгодження з наявними бюджетними ресурсами, тобто пошук джерел фінансування починається вже після затвердження програми. Це призводить до несвоєчасного або недостатнього фінансування реалізації заходів, передбачених програмою, тобто знижує ефективність виконання програми [86]. Така ситуація багато в чому пояснюється відсутністю інформації щодо фінансового потенціалу, а також відповідних методичних напрацювань, які б закріпили фінансовий потенціал в якості основи при плануванні залучення та розподілу фінансових ресурсів.

Важливою проблемою фінансової політики України є дефіцит державного бюджету та державний борг. Бюджетний дефіцит в Україні багато в чому пов'язаний з неповною реалізацією потенціалу по отриманню доходів, що, у свою чергу, пов'язане з недоліками податкової системи та фіскальної політики держави.

При чому відмітимо, що податкові інструменти - це не лише самі податки, збори, обов'язкові платежі, але і податкові пільги та преференції, санкції, спрощені моделі оподаткування, форми податкової заборгованості.

Так в Україні пільги, надані окремим платникам податків, є досить значними порівняно з дохідною частиною бюджету. Втрати бюджету від наданих пільг в оподаткуванні у 2004 році становили 12,6 млрд грн (13% загального обсягу доходів зведеного бюджету), у 2005 р. - 12,2 млрд грн (9,2% загального обсягу доходів зведеного бюджету). Таким чином, податковий тягар розподіляється нерівномірно серед платників податків - одні суб'єкти господарювання сплачують надмірні платежі, інші - зводять їх до мінімуму [67].

Існує і проблема ПДВ. Виходячи з поточних тенденцій, можна зробити висновок, що у майбутньому цей податок не тільки не буде наповнювати бюджет, але і почне вилучати кошти із бюджету внаслідок необхідності виплачувати компенсації з ПДВ у розмірах, більших за надходження за цим податком.

Проблемою фіскальної політики України є штучна збитковість підприємств, наслідком чого є недоотримання бюджетом коштів від сплати податку на прибуток.

Важливою проблемою також є заборгованість перед бюджетом і соціальними фондами. Держава не отримує заплановані і "зароблені" кошти як результат невиконання бюджету та покриття дефіциту за рахунок внутрішніх і зовнішніх запозичень або приватизації державного майна.

Ці проблеми, звичайно, вимагають комплексного підходу при вирішенні, втім очевидно, що без об'єктивної інформації щодо можливостей по генерації фінансових ресурсів (тобто фінансового потенціалу) таке вирішення буде неможливим. Саме визначення фінансового потенціалу території є базисом при плануванні фінансових надходжень і використанні інструментів податкової, бюджетної політики, а також при трансформації резервів фінансових ресурсів у реальні фінансові ресурси [51].

Одним з чинників макросередовища, що здійснює значний негативний вплив на реалізацію фінансової політики в Україні, є тінізація економіки.

За результатами дослідження Шнайдера Ф. Україна має найвищий рівень тінізації економіки серед європейських країн, а саме 55,1 % від офіційного ВВП, обігнавши Росію майже на 10 % [56].

За офіційними даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі України тіньовий сектор України у 2009 р. склав 36 % від офіційного ВВП - максимальне значення за весь час публікації цього показника (починаючи з 2001 р.) [1].

Як бачимо, розбіжність в результатах оцінки рівня тінізації української економіки державними органами та зовнішніми дослідженнями становить 19,1 % (що більше, ніж частка тіньової економіки деяких європейських країн). Та навіть якщо керуватися результатами Міністерства економіки України, то і 36 % - це вже рівень тінізації, який сприймається європейськими країнами як критичний. І мова йде не лише про репутацію України на міжнародній арені, а про подальшу спроможність українською економіки функціонувати.

Значне зростання тіньового сектору було викликане функціонуванням економіки в умовах фінансової кризи, оскільки в період кризи спостерігається дестабілізація банківської системи, погіршення стану ринку праці та інші чинники тінізації.

Наслідком існування тіньового сектору є те, що бюджет недоодержує значні кошти внаслідок тінізації доходів. Згідно з дослідженнями і розрахунками, проведеними Дьяченко Я., щорічні недоїмки зведеного бюджету становлять близько 50% наявних доходів бюджету. Сумарний обсяг недоїмки бюджету за 2001-2008 рр. становив 613,9 млрд грн, що удвічі перевищує доходи зведеного бюджету у 2008 році [85].

Прямим наслідком існування тіньового сектору для фінансової політики є неможливість реалізувати фінансовий потенціал території, як наслідок - недоотримання фінансових ресурсів і невиконання функцій, що на неї покладені.

В той же час, володіючи даними про рівень фінансового потенціалу території в цілому та за основними складовими, можна визначити ті фінансові потоки, які мають бути присутні в офіційних даних, втім не відображені там. Таким чином з'являється принципова можливість контролю за тіньовим сектором та його обсягами, що в свою чергу дозволить підвищити ефективність фінансової політики в цілому.

Отже, фінансовий потенціал є важливим елементом, базисом, що забезпечує ефективну реалізацію фінансової політики, надаючи необхідну інформацію щодо обсягу наявних та можливих фінансових ресурсів. Фінансовий потенціал сприяє реалізації фінансової політики на всіх її етапах. Жодна з базових функцій фінансової політики не може ефективно виконуватись без інформації щодо фінансового потенціалу. Більшість проблем фінансової політики України пов'язані або можуть вирішитись шляхом управління фінансовим потенціалом.

2. Науково-методичні підходи до оцінки фінансового потенціалу території з метою забезпечення стійкого розвитку економіки регіону

2.1 Теоретико-методологічні основи оцінювання фінансового потенціалу території

Основою ефективної фінансової політики є адекватна оцінка фінансового потенціалу стійкого розвитку економіки території з подальшими діями по плануванню та управлінню фінансовими ресурсами на базі отриманих значень.

Аналіз сутності фінансового потенціалу, факторів, що на нього впливають показали, що дане поняття є досить складним і комплексним, що, звичайно, відбивається на методичних підходах до оцінки рівня фінансового потенціалу стійкого розвитку економіки території.

Відмітимо, що головною метою оцінки фінансового потенціалу стійкого розвитку економіки території є визначення в кількісному вимірі потенційних можливостей по генерації певного обсягу фінансових ресурсів. Отже, кількісно фінансовий потенціал представляє собою максимальний обсяг фінансових ресурсів, який може генерувати територія протягом певного періоду часу.

Оцінка фінансового потенціалу стійкого розвитку економіки не лише дозволяє визначити максимальний розмір фінансових ресурсів, що здатна одержати територія, але і визначити ступінь використання фінансового потенціалу, рівень залучення фінансових ресурсів, якими потенційно володіє територія, у фактичний обіг, оцінити ефективність державної фінансової політики шляхом порівняння значень фінансових потенціалів за декілька періодів, а також визначити величину резервів, якими володіє економіка території.

Аналіз наукових праць з питань методології оцінки фінансового потенціалу дозволив виділити декілька принципово різних підходів до визначення фінансового потенціалу стійкого розвитку економіки території. До найбільш розповсюджених методичних підходів можна віднести наступні: