Формування експортного потенціалу нішевих культур у контексті зрівноваженого розвитку сільських регіонів: теорія, методологія, практика

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Майбутня інтеграція України до ЄС значною мірою пов'язана з рівнем розвитку сільських регіонів і необхідністю максимально можливого доведення його до європейського. У цьому контексті перед країною стоїть надзвичайно трудо й капіталомістке завдання, виконати яке об'єктивно потрібно через зрівноважений розвиток цих регіонів, оскільки лише такий шлях може забезпечити нормальні умови проживання на селі й ефективне використання переваг сільського способу життя. Існуюча ситуація в агропромисловому комплексі України та в селі загалом дає підстави для того, щоб вважати і на сьогодні, і на найближчу та й на віддаленішу перспективу зрівноважений характер розвитку сільських регіонів важливим і актуальним. Доцільність й ефективність такого шляху розвитку підтверджується як вже набутою, хоча й не надто багатою та ефективною практикою розвитку сільських регіонів в Україні, так і досвідом вирішення проблеми в зарубіжних країнах, цікавим для нас можливістю його вивчення, систематизації й застосування за відповідних умов у вітчизняній практиці.

Оскільки досягти бажаного реально можна завдяки ефективному розвитку передусім економічної сфери села, об'єктивно необхідно в сучасних умовах працювати над диверсифікацією напрямів сільськогосподарської діяльності, якою займаються сільські жителі, фермери та інші дрібні виробники, бо великі підприємства та агрохолдинги до сільських регіонів мають дуже слабку прив'язку з позицій якогось позитивного впливу на розвиток соціальної та екологічної сфер внаслідок низького рівня їхньої соціальної відповідальності. Досить реалістичним вирішенням окресленої проблеми може бути вирощування нішевих культур, які не потребують великих площ і є порівняно високоприбутковими. Однак ця галузь для України надто нова і недостатньо вивчена з економічного погляду, щоб можна було сприяти її розвитку на державному рівні. Тому пошук можливих ефективних шляхів цього розвитку є важливою проблемою, що потребує ґрунтовного дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Рівновага й стабільність у сфері економіки означає певний стан, за якого пропозиція зрівноважується попитом, а можливості потребами, і за якого виробничий потенціал повністю використовується. Такого стану в принципі рідко можна досягти. Його прояв упродовж тривалішого періоду означає стагнацію. Відсутність рівноваги повинна інспірувати потребу в діяльності в напрямі досягнення цієї рівноваги. Тобто стосовно аналізу економічного розвитку йдеться лише про рівновагу динамічну. Вперше концепція зрівноваженого розвитку (sustainable development) була сформульована і представлена у 1972 р. на Конференції ООН «Маємо лише одну Землю» у Стокгольмі. У ході конференції сформульовано Декларацію, відповідно до якої людина має невід'ємне право на свободу, рівність і належні умови життя в середовищі, яке давало б їй змогу жити гідно і у добробуті. У 1987 р. Світова комісія середовища і розвитку ООН (World Commission on Environment and Development) дещо розвинула Декларацію: доповнила її положенням про те, що зрівноважений розвиток передбачає можливість задоволення потреб сучасного покоління без зменшення шансів прийдешніх поколінь на їх задоволення. Окреслені при цьому три глобальні проблеми охорона природного середовища, соціальний розвиток та економічне зростання визначили спосіб мислення і розуміння зрівноваженого розвитку, властивий сучасній цивілізації. На черговому Саміті Землі у Йоганнесбурзі, цього разу під гаслом «Зрівноважений розвиток», було сформульовано декларацію про те, що зрівноважений розвиток є єдиним шляхом, який може допровадити до покращання якості життя всіх людей без хижацької експлуатації природних ресурсів Землі.

З цього часу розуміння суті зрівноваженого розвитку не зазнало значних змін у всіх відповідних міжнародних документах. У більшості публікацій на цю тему йдеться про те, що «охорона середовища, соціальний і господарський розвиток не можуть утворювати незалежних площин існування людства. Вони об'єктивно повинні взаємно проникатись один іншим. Лише в такому разі можна говорити про зрівноважений розвиток в повному значенні цього терміна. Не може бути вповні можливим соціальний розвиток без одночасного господарського та екологічного розвитку, економічний без соціального і природного, екологічний без соціального і господарського». І найбільше це стосується, власне, сільських регіонів, оскільки ніде більше, як тут, органічно поєднуються інтереси економічні, соціальні та екологічні. І ніде тісніше, як тут, економічна діяльність сільськогосподарське виробництво пов'язана з навколишньою екологічною і соціальною сферами.

Результати досліджень економічних аспектів проблеми зрівноваженого розвитку викладено у працях таких учених, як В. Амбросов, В. Горлачук, Б. Данилишин, В. Зіновчук, П. Макаренко, П. Саблук, М. Ступень, М. Хвесик, І. Червен, Г. Черевко, В. Шебанін, В. Юрчишин та низки інших. Екологічними аспектами зрівноваженого розвитку сільських регіонів займаються Д. Добряк, Н. Зіновчук, Л. Новаківський, П. Тархов, O. Царенко, В. Щербань та ін. Ґрунтовні результати проведених досліджень проблеми показано у працях польських учених-аграрників М. Адамовича, Р. Бялобжеської, Б. Добжанської (2007), Г. Добжанського (2007), P. Доманського (1996), Р. Кісєля, М. Клодзінського, Г. Ковальського (2010), С. Козловського (1989), Б. Косьціка (Koscik і Slawinska, 2010), М. Маєвського, К. Маліка (2004), А. Радецького, А. Садовського (2007), М. Славінської (2010), Б. Клєпацького (2000), Ф. Томчака (2000), Є. Вількіна (2000), В. Зєнтари (2000) та ін. Ці та інші вчені сформували концептуальні засади зрівноваженого розвитку сільських регіонів стосовно їхніх основних аспектів. Причому екологи, економісти, соціологи мають власні уявлення та розуміння сучасності і його перспектив.

Однак низький на сьогодні рівень розвитку аграрної економіки та низький рівень життя на селі свідчать про необхідність подальших досліджень вказаної проблеми щодо умов і потреб сьогодення, особливо враховуючи євроінтеграційні прагнення України. Наразі «українське село продовжує залишатись у глибокому соціально-економічному занепаді, селяни у безнадійній ситуації». «Внаслідок цього в Україні вже налічується 8 тис. сіл, що втратили можливість самовідтворення населення». «За роки незалежності з карти України зникли понад дві тисячі сіл це дві середні за розміром області».

І лише за останній період у наукових публікаціях, як реакція на вже реальну практику, починають з'являтися результати досліджень, присвячених вирощуванню нішевих культур як альтернативи крупномасштабному сільському господарству великих агропідприємств типу агрохолдингів та їм подібних. На думку О. Маслака, характерними рисами нішевих культур є малорозвиненість конкретного ринку, перевищення попиту над пропозицією, низька конкуренція у секторі виробництва такої продукції, високі закупівельні ціни та високий рівень дохідності. Якщо виходити з таких критеріїв, то, на думку науковців і практиків, до категорії нішевих культур можна віднести практично всі бобові, зокрема сочевицю, нут, маш, квасолю, боби і навіть горох. До нішевих культур можна віднести як ягоди, горіхи або мускусний гарбуз, льон, шафран, так і екзотичні злаки (спельта, киноа), спаржу, овочі або органічні продукти. Безумовно, до них належать такі продукти з високою питомою часткою нематеріальної (інтелектуальної) складової в доданій вартості і ціні реалізації, як сир, вино (взагалі алкогольні напої), м'ясні спеціалітети. Важливою особливістю нішевих культур є й те, що вони, як правило, досить трудомісткі та ресурсовитратні у вирощуванні, а їхнє виробництво досить складно або взагалі неможливо масштабувати. Водночас виробництво нішевих культур може бути дуже вигідним і має низку переваг. Передусім це відсутність жорсткої конкуренції на ринку. Такі культури часто не вимагають значних інвестицій в організацію виробництва, але при цьому забезпечують високий рівень рентабельності. «Нішеві культури для аграріїв це своєрідна «подушка безпеки», яка гарантує їм додаткові прибутки і дає можливість вирішувати багато агрономічних проблем: страхуватись від посухи або відновлювати ґрунт, пересівати ними загиблі озимі».

Отже, підсумовуючи те, що можна наразі знайти про нішеві культури в науковій літературі, доходимо висновку, що вони можуть стати вже сьогодні тим чинником, який надасть досить енергійного поштовху сільській економіці з тим, щоб на цій основі в органічному поєднанні з економічною сферою розвивалися екологічна і соціальна сфери сільських регіонів, тобто здійснювався їхній зрівноважений розвиток.

Постановка завдання. Ми ставили завдання обґрунтувати методику й програму дослідження розвитку вирощування нішевих культур і формування експортного потенціалу такої продукції як напряму диверсифікації підприємництва на селі і як чинника зрівноваженого розвитку сільських регіонів.

Методика дослідження та матеріали. У ході пошукових робіт опрацьовано значний обсяг наукових праць учених, котрі вивчають проблеми зрівноваженого розвитку сільських регіонів, формування його складових та впливу основних чинників на його ефективність, а також науковців, які вже присвятили свою увагу проблемі вирощування нішевих культур як напряму диверсифікації сільськогосподарського виробництва на селі і на цій основі підвищення рівня зрівноваженості розвитку сільських регіонів. Крім того, використано також офіційні статистичні джерела інформації стосовно розміщення, обсягів, динаміки вирощування нішевих культур, їхньої ефективності, експорту.

Дослідження здійснено на основі діалектичного підходу до вивчення наявної інформації та матеріалів відповідних публікацій. Застосовано також монографічний метод обстеження окремих господарств, що займаються вирощуванням нішевих культур. На основі методів аналізу і синтезу, а також розрахункового методу здійснено попередні розрахунки щодо доцільності налагодження переробки продукції окремих видів нішевих культур на противагу її безпосередньому експорту. Використання методів індукції і дедукції та аналітичних узагальнень дало змогу укласти загальну логіку і структуру дисертаційного дослідження та розробити план роботи і послідовність виконання її етапів.

Вирощування нішевих культур і формування експортного потенціалу його продукції як напрям диверсифікації підприємництва на селі і чинник зрівноваженого розвитку сільських регіонів.

Рівновага між системами суспільною, економічною і природною є особливо важливою в тих сферах людської діяльності, де вона безпосередньо зіштовхується з природою, де форма цієї діяльності та її результати безпосередньо залежать від природи. Такою сферою діяльності є якраз сільське господарство, а областю прояву сільські регіони. Оскільки Україна є країною аграрною в силу специфічної структури її виробничих ресурсів та визначальних природних умов, самостійним окремим напрямом української державної аграрної політики повинен стати зрівноважений розвиток сільських регіонів.

У науковій літературі досить розповсюджено замість терміна «зрівноважений розвиток» вживати термін «сталий розвиток», що є некоректним. В економічній сфері розвиток не може бути сталим. Характер розвитку взагалі за конфігурацією нагадує «спіраль», переріз якої графічно дає синусоїду. Згідно з теорією хвиль Коливанова розвиток має взагалі циклічний, а не сталий характер. Термін «розвиток» передбачає динаміку, тому «сталого» розвитку як такого не може бути. Тобто «сталість» і «розвиток» є несумісними за своїм змістом і значенням поняттями.

Тому стосовно сільських територій доцільно вживати термін «зрівноважений розвиток сільських територій», а не «сталий розвиток сільських територій».

Сьогодні продаж за кордон сільськогосподарської продукції дає державі понад третину валютних доходів у бюджет. Зрозуміло, що у разі переробки такої продукції на місці на продукцію з більшою доданою вартістю, ці доходи могли б бути в кілька разів більшими. Але проблема полягає в тому, що рішення про експорт чи переробку сільськогосподарської продукції здебільшого приймають не державні органи, а її власники потужні приватні агрохолдинги, які певним чином спрощують собі життя, не відходячи від елементарного процесу вирощування сільськогосподарських культур типу зернових, соняшнику, ріпаку тощо. Тому в цьому секторі дрібні виробники не мають жодної можливості конкурувати з ними. З огляду на це сільське господарство як галузь здійснює мінімальний позитивний вплив на розвиток сільських регіонів, а зрівноваженість у характері розвитку цих регіонів на сьогодні переважно відсутня. Реально розвиватися на високоефективному рівні дрібні виробники в селі матимуть змогу, займаючись вирощуванням культур, які не потребують великих площ для того, щоб забезпечити одержання максимуму прибутку за рахунок його концентрації на одиниці площі вирощування. До таких культур на сьогодні відносять так звані нішеві культури, зокрема сорго, сочевицю, горох, гірчицю, льон, нут, квасолю, коноплі, горіхи, часник, шафран, лохину, ожину, журавлину, жимолость, кизил, сепію, спельту та ін. Останнім часом до групи таких культур стали відносити і навіть досить традиційні льон, коноплі, хміль, комерційне вирощування яких сьогодні в Україні є значно обмежене й навіть перетворилось на рідкість. Спостерігаємо також зростання експорту продукції нішевих сільськогосподарських культур.

Слід відзначити, що нішеві культури не можуть замінити традиційні зернові, такі як пшеницю чи кукурудзу. Однак питання так навіть і не стоїть. Розвиток вирощування нішевих культур є потужним способом вирішення проблеми підвищення рівня економіки у сільських регіонах, що відповідно сприятиме розвитку їхньої соціальної та екологічної сфер із метою підвищення рівня зрівноваженості розвитку сільських регіонів та покращання на цій основі сільського життя й добробуту сільського населення і, завдяки цьому забезпечення ефективного вирішення проблеми продовольчої безпеки країни.

Мета, завдання, предмет, об'єкт, інформаційна база дослідження та його методика. Метою дисертаційного дослідження є наукове обґрунтування та розробка теоретико-методологічних засад ефективного розвитку вирощування нішевих культур та формування експортного потенціалу їхньої продукції як чинника вирішення проблем зрівноваженого розвитку сільських регіонів та реалізації його стратегії в Україні.

Для досягнення цієї мети у процесі дослідження буде виконано низку конкретних завдань, основними з яких є:

> вивчити теоретичні підходи до трактування поняття зрівноваженого розвитку, дослідити еволюцію розуміння його змісту та на основі узагальнення одержаних результатів сформувати власний, адекватний реальності варіант розуміння сутності й складових і чинників та умов здійснення зрівноваженого розвитку сільських регіонів;

> обґрунтувати: доцільність диверсифікації напрямів сільськогосподарського виробництва на селі як чинника ефективного розвитку сільського підприємництва та економіки села як вирішальної сфери зрівноваженого розвитку сільського регіону; комплекс необхідних заходів з боку держави з метою розробки системи державної підтримки вирощування нішевих культур та формування експортного потенціалу їхньої продукції; и економічну доцільність застосування відповідних технологій і технічних засобів з метою здешевлення продукції нішевих культур і на цій основі підвищення ефективності їхнього виробництва;

> обґрунтувати і сформувати: оригінальну методику визначення рівня зрівноваженості розвитку сільського регіону з встановленням питомої ваги у цьому розвитку кожної з його складових сфер; методику визначення оптимального рівня диверсифікації напрямів сільськогосподарського виробництва на селі як чинника ефективного розвитку сільського підприємництва та економіки села як вирішальної сфери зрівноваженого розвитку сільського регіону; методику визначення ефективності вирощування нішевих культур; методику визначення ефективності формування експортного потенціалу продукції нішевих культур; методику визначення ефективного альтернативного варіанта використання продукції нішевих культур; методику здійснення розрахунку окупності проектту з вирощування нішевої культури та проекту експортування її продукції;

> здійснити аналіз і з'ясувати сутність нішевих культур як напряму диверсифікації сільськогосподарського виробництва на селі і чинника ефективного розвитку сільського підприємництва та економіки села вирішальної сфери зрівноваженого розвитку сільського регіону;

> вивчити існуючі та сформувати оригінальну класифікацію нішевих культур для розробки рекомендацій щодо підвищення ефективності їхнього вирощування та використання як експортного потенціалу в розрізі відповідних груп і з метою формування їхньої інвестиційної привабливості;

> встановити рівень інвестиційної привабливості окремих нішевих культур та рівень порівняльної їхньої ефективності за відповідних умов вирощування;

> дати оцінку існуючій нормативноправовій базі вирощування нішевих культур та формування експортного потенціалу їхньої продукції; обґрунтувати необхідні напрями її подальшого розвитку і вдосконалення з метою підвищення рівня сприятливості умов для розвитку галузі;

> визначити основні складові механізму формування і функціонування експортного потенціалу продукції вирощування нішевих культур, уточнити, систематизувати і класифікувати його функції у контексті зрівноваженого розвитку сільських регіонів;

> визначити й обґрунтувати основні ринки збуту для українських нішевих культур і нішевих продуктів;

> розробити рекомендації щодо розвитку кооперативних економічних взаємовідносин у галузі вирощування нішевих культур та формування їхнього експортного потенціалу; щодо вибору органічного варіанта вирощування нішевих культур та формування їхнього екологічно безпечного експортного потенціалу на основі відповідних стандартів якості.

Об 'єктом дослідження є процеси формування експортного потенціалу нішевих культур та підвищення ефективності їхнього вирощування у контексті зрівноваженого розвитку сільських регіонів.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних і практичних аспектів формування експортного потенціалу нішевих культур як вагомого чинника вирішення комплексу проблем, пов'язаних з еволюцією зрівноваженого розвитку сільських регіонів та реалізацією стратегії його здійснення.

Інформаційну базу дослідження утворюють законодавчі та нормативні акти України, офіційні матеріали Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державної служби статистики України, програмні документи міжнародних організацій, праці вітчизняних і зарубіжних учених із досліджуваної тематики, періодичні видання, результати особистих досліджень, а також інформація всесвітньої мережі Інтернет.

Методика дисертаційного дослідження. Основною засадою використаної у процесі досліджень методології буде застосування діалектичного підходу до явищ, які вивчатимуться. Такий підхід здійснюватиметься в ході аналізу фундаментальних положень сучасних теорій зрівноваженого розвитку сільських регіонів і забезпечення у них економічного відтворення в умовах обмеженості виробничих, особливо людських, ресурсів. Дослідження проблеми формування експортного потенціалу нішевих культур на основі підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва у сільськогосподарських підприємствах проводитиметься з урахуванням конкретних економічних умов і реального стану економічної, політичної та соціальної ситуації в країні, в органічній єдності історичних аспектів явища з логікою проходження цього процесу. За допомогою методу наукової абстракції разом із методом синтезу та аналізу в ході дослідження обґрунтовуватиметься визначення зрівноваженого розвитку сільських регіонів та його змісту й чинників, дефініція поняття «нішеві культури» в контексті їх впливу на вирішення проблеми зрівноваженого розвитку сільських регіонів, виявлятимуться й систематизуватимуться чинники, котрі впливають на ефективність формування експортного потенціалу нішевих культур як чинника зрівноваженого розвитку сільських регіонів основи підвищення рівня добробуту сільських жителів, покращання умов проживання на селі та вирішення проблеми продовольчої безпеки країни. У ході дослідження задіюватимуться методи: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення проаналізованих теоретичних підходів та формування відповідних висновків); аналізу і синтезу (для дослідження та виявлення закономірностей, тенденцій та особливостей розвитку сільських територій на регіональному рівні і розвитку галузі вирощування нішевих культур в Україні та за кордоном); монографічний (вивчення закордонного та вітчизняного досвіду ефективності вирощування нішевих культур та формування їх експортного потенціалу); статистично-економічний (збір, опрацювання статистичних даних, групування, табличне та графічне подання отриманих результатів); економіко-математичний та моделювання для розрахунків оптимальних варіантів розвитку досліджуваного напряму у сільськогосподарському виробництві та математичного моделювання ситуацій з урахуванням можливих змін визначальних чинників.

Робочі гіпотези дослідження проблеми. Основною метою подальшої трансформації аграрної економіки України повинно стати створення умов для всебічного задоволення інтересів не лише сільськогосподарських виробників, а й усіх жителів села загалом. Тому першою робочою гіпотезою в нашому дослідженні є те, що вихідними у розвитку села повинні бути інтереси селянина, а похідними від них інтереси держави. В умовах розвитку аграрного сектору економіки через його реформування, створення й удосконалення відповідної інфраструктури державні інтереси можуть бути реалізовані на практиці лише за всебічного задоволення інтересів селянства, основними з яких є економічні, соціальні та екологічні. Звідси другою робочою гіпотезою є те, що оптимальне поєднання шляхів реалізації зазначених інтересів може бути забезпечене в умовах реалізації концепції зрівноваженого розвитку сільських територій. Особливо актуальним є дослідження можливостей реалізації засад зазначеної концепції для сільського господарства і технологічно поєднаних із ним галузей, оскільки саме в них мають місце найвідчутніші суперечності між потребами в дальшій інтенсифікації використання природних ресурсів з метою задоволення зростаючих потреб населення, покращання рівня його життя, особливо у сільських регіонах, та необхідністю збереження якості цих природних ресурсів і природного середовища загалом.

Зміст терміна «сталий» більшою мірою характеризує постійність явища, його стабільність, незмінність, стійкість до впливу зовнішніх подразників, а тому не зовсім поєднується з процесом розвитку, який за своєю суттю є динамічним і зовсім непостійним чи стабільним. Тому третьою робочою гіпотезою нашого дослідження є те, що в контексті вирішення проблеми комплексності й органічної взаємопов'язаності розвитку села як сільської території обґрунтованішим все-таки є вживання терміна «зрівноважений».

Оскільки територія це частина твердої поверхні Землі з притаманними їй природними та антропогенними властивостями і ресурсами, що характеризуються протяжністю (площею) як особливим видом «просторового» ресурсу, географічним положенням та іншими якостями, є об'єктом конкретної діяльності або дослідження, а сільська територія це територія, розташована поза межами міських поселень, з її природними і антропогенними ландшафтами та сільськими поселеннями, то, виходячи із того, що термін «region» у Webster's New Encyclopedic Dictionary тлумачено як «area», а «area» як «region», і враховуючи, що термін «territory» визначено як «area», можна з достатнім ступенем достовірності допустити як четверту робочу гіпотезу можливість і правомірність у контексті проблеми і концепції зрівноваженого розвитку села вживання термінів «територія» чи «регіон» як взаємозамінних. Зрештою, кожен регіон має свою територію, а кожна територія може мати виділені у ній регіони.

Як п'яту робочу гіпотезу прийнято, що вирішити проблему забезпечення зрівноваженості розвитку сільських регіонів на основі збалансування їхніх основних трьох сфер соціальної, екологічної та економічної можливо на основі розвитку саме економічної сфери.

Як шосту робочу гіпотезу приймаємо, що в Україні є реальні шанси вирішити проблему забезпечення зрівноваженого розвитку сільських регіонів через інтенсивний розвиток їхньої економічної сфери на основі диверсифікації напрямів сільськогосподарського виробництва як абсолютно переважаючого сектору підприємництва на селі і тепер, і на найближчу перспективу. аграрний нішевий експортний диверсифікація

Сьома гіпотеза, прийнята у нашому дослідженні, стосується ґрунтовного припущення про те, що одним із реальних шляхів диверсифікації напрямів сільськогосподарського виробництва на селі в умовах України є вирощування так званих нішевих культур і формування їхнього експортного потенціалу, оскільки на найближчу перспективу хоча б якогось масштабного застосування такої продукції в Україні поки що не видно, а попит на цю продукцію за кордоном є надзвичайно високим і явно незадоволеним, що й визначає високу вірогідність правдоподібності такої гіпотези. Частково ця гіпотеза вже підтверджується окремими фактами розвитку окресленого напряму сільськогосподарської діяльності вже в Україні, але вони потребують вивчення, систематизації та узагальнення з метою вироблення рекомендацій щодо формування відповідної стратегії та визначення заходів, спрямованих на створення необхідних умов для її реалізації.

Передбачається, що наукову новизну одержаних результатів становитимуть:

> систематизовані теоретичні підходи до трактування поняття зрівноваженого розвитку і сформований адекватний реальності варіант розуміння сутності й складових, чинників та умов здійснення зрівноваженого розвитку сільських регіонів;

> обґрунтовані і сформовані: оригінальна методика визначення рівня зрівноваженості розвитку сільського регіону з встановленням питомої ваги у цьому розвитку кожної з його складових сфер; методика визначення оптимального рівня диверсифікації напрямів сільськогосподарського виробництва на селі як чинника ефективного розвитку сільського підприємництва та економіки села вирішальної сфери зрівноваженого розвитку сільського регіону; методика визначення ефективності вирощування нішевих культур залежно від впливу відповідних чинників; методика визначення ефективності формування експортного потенціалу продукції вирощування нішевих культур; методика визначення ефективного альтернативного варіанта використання продукції нішевих культур; методика здійснення розрахунку окупності проекту з вирощування нішевої культури та проекту експортування її продукції;

> обґрунтовані: доцільність диверсифікації напрямів сільськогосподарського виробництва на селі як чинника ефективного розвитку сільського підприємництва та економіки села вирішальної сфери зрівноваженого розвитку сільського регіону; сутність нішевих культур як напряму диверсифікації сільськогосподарського виробництва на селі, а отже, чинника ефективного розвитку сільського підприємництва та економіки села вирішальної сфери зрівноваженого розвитку сільського регіону; основні складові механізму формування і функціонування експортного потенціалу продукції нішевих культур, уточнена, систематизована і класифікована система його функцій у контексті зрівноваженого розвитку сільських регіонів; комплекс необхідних заходів з боку держави як основа системи держаної підтримки вирощування нішевих культур; економічна доцільність застосування відповідних технологій і технічних засобів з метою здешевлення продукції нішевих культур і на цій основі підвищення його ефективності;

> узагальнені існуючі та сформована оригінальна класифікація нішевих культур у розрізі відповідних груп та рівня їхньої інвестиційної привабливості;

> сформована класифікація чинників ефективності вирощування нішевих культур;

> розроблені рекомендації щодо: підвищення ефективності вирощування нішевих культур та використання їхнього експортного потенціалу в розрізі відповідних груп і формування інвестиційної привабливості; розвитку кооперативних економічних взаємовідносин у галузі вирощування нішевих культур та формування їхнього експортного потенціалу; вибору органічного варіанта вирощування нішевих культур та формування його екологічно безпечного експортного потенціалу на основі відповідних стандартів якості;

> здійснено оцінку та обґрунтовані необхідні напрями подальшого розвитку і вдосконалення існуючої нормативно-правової бази вирощування нішевих культур, формування експортного потенціалу їхньої продукції з метою підвищення рівня сприятливості умов для ефективного розвитку галузі;

> визначені й обґрунтовані основні ринки збуту для українських нішевих культур та нішевих продуктів;

> встановлений рівень інвестиційної привабливості окремих нішевих культур і рівень порівнянної їхньої ефективності за відповідних умов вирощування.

Практичне значення одержаних результатів полягатиме в тому, що висновки і пропозиції стануть дієвим підґрунтям для формування теоретико-методологічних і прикладних засад розвитку галузі вирощування нішевих культур та формування експортного потенціалу їхньої продукції як чинника вирішення проблем зрівноваженого розвитку сільських регіонів та реалізації його стратегії в Україні.

Висновки та перспективи подальших наукових пошуків. Отже, обґрунтовано актуальність, мету, завдання, предмет, об'єкт, інформаційну базу та методику дослідження, сформовано робочі гіпотезі а також показано наукову новизну результатів дослідження та їхню практичну значущість, що в сукупності дасть змогу ідентифікувати основні моменти та сформувати орієнтовну структуру дисертаційного дослідження проблеми вирощування нішевих культур і формування їхнього експортного потенціалу:

Література

1. Арістов, В., 2016. Фермери або агрохолдинги? Оптимальна модель розвитку українського агробізнесу.

2. Бохан, А.В., 2010. Міжнародна екологічна безпека в контексті інноваційного та стійкого розвитку. Інвестиції: практика та досвід, 1, с. 14-17.

3. Кириленко, І.Г. та Павлов, О.І., 2010. Проблеми українського села та їх вирішення у контексті аграрних трансформацій. Економіка АПК, 7, с. 24-31.

4. Корнійчук, Л., 2008. Економічне зростання і сталий розвиток. Економіка України, 4, с. 8290.

5. Марушевський, Г.Б., 2009. Збалансований (сталий) розвиток. Екологічний вісник, 5, с. 8-10.

6. Медведюк, В., 2017. Нішеві культури -- це «подушка безпеки» для аграріїв.

7. Мельник, Л.Г. та Кубатко, О.В., 2009. Економічний розвиток регіонів України з урахуванням екологічної компоненти в контексті сталого розвитку. Регіональна економіка, 3, с. 129-135.

8. Паламар, А., 2008. Село вимирає Універсум, 3 4, с. 20-26.

9. Трофимова, В.В., 2010. Концепція сталого розвитку як основа постіндустріальних моделей розвитку. Інвестиції практика та досвід, 8, с. 33-37.

10. Федорюк, М.Д., Григанич, Н.С. та Дубель, І.В., 2009. Організаційно-економічні основи розвитку соціальної інфраструктури сільських територій за умов інтеграції в СОТ. Інноваційна економіка, 3, с. 153-159.

11. Хвесик, Ю.М., 2010. Інвестиційно-екологічні засади державного регулювання сталого розвитку АПК з урахуванням регіональних особливостей. Інвестиції: практика та досвід, 6, с. 3-6.

12. Шубравська, О.В., та Корсак, Л.М., 2005. Чинники та індикатори сталого розвитку агросфери. Економіка АПК, 12, с. 15-20.

13. Bocian, A.F., 2008. Warunki i mozliwosci realizacji rozwoju zrownowazonego. Szanse Polski. Rozwoj regionalny a rozwoj zrownowazony. Вialystok: Wyd. Ekonomika i Srodowisko, s. 292-303.

14. Dobrzanska, B.M., 2007. Planowanie strategiczne zrownowazonego rozwoju obszarow przyrodniczo cennych. Bialystok: Wyd. Ekonomika i Srodowisko.

15. Dobrzanski, G., 2007. Inerpretacje trwaiego i zrownowazonego rozwoju. Obszary badan nad trwalym i zrownowazonym rozwojem. Bialystok: Wyd. Ekonomika i Srodowisko.

16. Domanski, R., 1996. Przestrzenna transformacja gospodarki. Warszawa: PWN.

17. Klepacki, B., 2000. Zrownowazony rozwoj terenow wieskich wybrane aspekty teoretyczne. Roczniki Naukowe SERIA, T. II, Z. 1, p. 8-13.

18. Koscik, B. i Slawinska, M. eds., 2010. Zrownowazony rozwoj terenow przygranicznych. Lublin: wyd-wo KUL, 2010.

19. Kowalski, G., 2010. Zrownowazony rozwoj jako naczelna zasada ustrojowa Rzeczypospolitej Polskiej. Prawo i Srodowisko, 1, s. 61-78.

20. Kozlowski, S., 1989. Koncepcja ekorozwoju w warunkach Polski. Nauka Polska, 2, s. 68-79.

21. Malik, K., 2004. Efektywnosc zrownowazonego i trwaiego rozwoju w wymiarze lokalnym i regionalnym. Opole:Wyd. Instytut Slski.

22. Report of the United Nations Conference on the Human Environment: Document A /Conf./48.14/Rev.1, Ch.1. 1972. New York, UN, 437.

23. Report of the World Commission on Environment and Development, 1987.

24. Sadowski, A. i Poskrobko, B., 2007. Rozwoj zrownowazony jako proces spoleczny. Obszary badan nad trwaiym i zrownowazonym rozwojem. Bialystok: Ekonomia i Srodowisko, s. 87-99.

25. Tisdell, С.А., 1988. Sustainable development differing perspectives of ecologist? Economist 8nd the relevance of LDCs. World Development. vol. 16, рр. 373-384.

26. Tomczak, F., 2000. Doswiadczenia swiatowe rozwoju rolnictwa: konkluzje dla Polski. Roczniki Naukowe SERIA, T. II, Z. 1. Warszawa-Poznan-Zamosc, s. 14-22.

27. Webster's New Encyclopedic Dictionary. 1995. New York: BD&L, 1639.

28. Wilkin, J., 2000. Polskie rolnictwo w procesie transformacji mechanizmy, tendencje i efekty przemian. Roczniki Naukowe SERIA, T. II, Z. 1. Warszawa-Poznan-Zamosc, s. 23-30.

29. Wytrzek, W., 2006. Wdrazanie zasady zrownowazonego rozwoju w dzialaniach samorzdu terytorialnego. Rozwoj zrownowazony na szczeblu krajowym, regionalnym i lokalnym doswiadczenia polskie i mozliwosci ich stosowania na Ukrainie. Lublin, s. 179-185.

30. Zitara, W., 2000. Zrownowazony rozwoj obszarow wieskich. Roczniki Naukowe, SERIA, T. II, Z. 1. Warszawa-Poznan-Zamosc 2000, s. 5-7.

Размещено на Allbest.ru