Забезпечення сталого розвитку аграрного сектору Миколаївщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Забезпечення сталого розвитку аграрного сектору Миколаївщини

Г.В. Коваленко

Розглянуто сучасний стан аграрного сектору області, виявлено проблеми розвитку і запропоновано шляхи подальшого ефективного розвитку.

Ключові слова: аграрний сектор, сільськогосподарські підприємства, категорії господарств, організаційні форми, інтегровані формування

Постановка проблеми. Аграрний сектор регіону потенційно має всі можливості для того, щоб бути високоефективним з високим рівнем життя населення, але для цього потрібні дієві шляхи по усуненню існуючих негативних тенденцій. Сьогоднішній його розвиток блокується дорожнечею кредитних ресурсів, значним зниженням підтримки зі сторони держави, жорсткими умовами цінового диспаритету. На даному етапі маємо значно роздроблені аграрні формування, в яких відсутні канали придбання матеріально-технічних ресурсів і збуту продукції.

Аналіз публікацій. Стан аграрного сектору завжди викликав зацікавленість багатьох учених - економістів. Важливий внесок у вивчення проблем аграрного сектору зробили академіки П.П. Борщевський, П.І. Гайдуцький, І.І. Лукінов, О.М. Онищенко, П.Т. Саблук, В.М. Трегобчук. Різним аспектам формування сталого і ефективного аграрного виробництва присвячені праці В.Г. Андрійчука, М.Й. Маліка, В.Я. Месель - Веселяка, В.Й. Шияна, І.І. Червена, Г.В. Черевка, О.М. Шпичака, В.В. Юрчишина та інших. Але сталий розвиток аграрного сектору окремого регіону потребує глибшої розробки проблеми з урахуванням специфіки його функціонування.

Мета дослідження. Розглянути стан аграрного сектору Миколаївської області, виявити проблеми його розвитку та запропонувати шляхи для подальшого сталого і ефективного розвитку.

Виклад основного матеріалу. Аграрний сектор Миколаївщини знаходиться на сьогодні не в кращому стані. За останні роки структура аграрного виробництва зазнала суттєвих змін. Це, в свою чергу, не могло не відбитися і на економічному розвитку. Аграрна реформа, яка відбулася у 90-х роках, почала новий етап, пов`язаний з вимогами ринкової економіки. При цьому приватна власність з безліччю форм та власників паралельно з «відходом від справ» держави, яка виступала основним гарантом нормальних умов відтворення в сільському господарстві, виявилася неспроможною контролювати забезпеченість цієї сфери матеріально-технічними ресурсами, формування цін на сільськогосподарську продукцію, а також її реалізацію. Стрімкість процесу реформування колективних сільськогосподарських підприємств у суб`єкти, основані на приватній власності можна порівняти із зворотним йому процесом колективізації, коли все відбувалося також централізовано, тільки навпаки. В Миколаївській області у 1999р. кількість сільськогосподарських підприємств (міжгосподарські, колективні підприємства та радгоспи) налічувала 465 одиниць, серед яких 72,2 % були збитковими. Отже, можна стверджувати, що непристосованість селян до нових порядків господарювання була саме наслідком стрімких радикальних заходів.

Більшість підприємств аграрного сектору, відмінних за організаційними формами і галузями діяльності, пов`язані між собою «продуктовим ланцюгом», тобто циклом, який включає переміщення продукції від виробництва до її споживання [1, С.67]. За формами господарювання в області найбільш популярними є господарські товариства, приватні підприємства, а також фермерські господарства і за останні 5 років чіткої тенденції до зміни пріоритетів не спостерігається. А от по державних підприємствах простежується стабільне зменшення кількості, що у черговий раз доводить пріоритетність у багатоукладному аграрному виробництві приватних структур. Взагалі, в 2010 р. кількість сільськогосподарських підприємств області зросла на 19,5% у порівнянні з 2006 р., що сталося, більшою мірою, за рахунок фермерських господарств. Крім того, саме фермерські господарства мають найбільш питому вагу у структурі сільськогосподарських підприємств і в 2010 р. складали 85,9 %. Але треба відмітити, що роль цього сектору у виробництві сільськогосподарської продукції не відповідає його ресурсам. Фермери, як правило, обмежують свою діяльність виробництвом лише тієї продукції, яка вигідна з економічної точки зору. У своїй більшості це рільництво. При цьому урожайність та якість продукції у них не вища за сільськогосподарські підприємства. Основною причиною цього можна назвати відсутність грошей у фермерів для оренди техніки, придбання пального, якісного насіння і добрив. В свою чергу, це викликано відсутністю пільгового кредитування і реальної підтримки держави. Неефективна діяльність є також результатом непідготовленості фермерів до ведення самостійного виробництва. Хоча, якщо взяти економічну природу класичного фермерського господарства, то його діяльність повинна забезпечувати максимальний вихід грошової виручки з одиниці площі та валового доходу [2].

Найменшу питому вагу серед сільськогосподарських виробників мають кооперативи. Їх кількість останніми роками продовжує зменшуватися, а в структурі підприємств 2010 р. вони становили всього 0,4%. Ця ситуація, на нашу думку, є віддзеркаленням тієї, що склалася взагалі по країні. Так, ще в 2007 р. кількість сільськогосподарських виробничих кооперативів по Україні налічувала 1262 одиниці, що відповідало 2,2 % від загальної кількості підприємств, а в 2009 р. цей відсоток становив вже 1,7. Однією з причин такої непопулярності, на наш погляд, є те, що дана організаційно-правова форма до сих пір багатьма асоціюється з колгоспами (так званими кооперативами за радянських часів). Крім того, не зважаючи на позитивний світовий досвід сільськогосподарської кооперації, в Україні превалюють незнання і нерозуміння її суті. Низька ж ефективність та банкрутство є поштовхом для зниження кількості виробничих кооперативів. Землі та виробничі потужності таких кооперативів дедалі скуповуються або фермерами, або бізнесменами для організації підприємств інших форм власності. аграрний сільськогосподарський інтеграційний

Загальна площа сільськогосподарських угідь по всіх категоріях господарств у 2010 р. області складала 1786,4 тис. га. Впродовж останніх років розмір сільськогосподарських угідь не зазнав значних змін, хоча і спостерігалися невеликі коливання в той чи інший бік. Причинами змін, як правило, ставали: надання земельних ділянок, їх вилучення для муніципальних потреб, повернення відпрацьованих або рекультивованих земель в колишню категорію, конфіскація або припинення прав на земельні ділянки та ін. Є необхідність згадати і про стан сільськогосподарських земель, їхня деградація викликає серйозні побоювання. За останні п`ятнадцять років значно скоротилися об`єми добрив, що вносилися. Більша площа сільськогосподарських угідь Миколаївської області знаходиться у користуванні аграрних підприємств. Справедливо відмітити, що за останній рік внесення добрив збільшилося і в 2010 р. сільськогосподарськими підприємствами під урожай було внесено 395,4 тис. ц мінеральних (з них 2\3 - на зернові) та 173,6 тис. т органічних добрив. Це більше, ніж в попередньому році по мінеральних добривах - на 32 % (у середньому на 1 га посівної площі) і по органічних - у 2 рази. При цьому упевненості в подальшій стабілізації ситуації не існує, оскільки, у більшості своїй, сільськогосподарські підприємства не мають коштів на фінансування заходів по збереженню і підвищенню родючості земель.

Аналізуючи обсяги виробництва сільськогосподарської продукції в різних категоріях господарств за останні п`ять років (табл. 1), можна відмітити, що загальна вартість валової продукції збільшилася на 362,9 млн. грн. (в основному, за рахунок господарств населення). Основними виробниками продукції рослинництва (59,2 % у 2010 р. проти 59,4 % у 2006 р.), незважаючи на невеликий спад виробництва, залишаються сільськогосподарські підприємства. Питома вага ж обсягу виробленої продукції тваринництва вища у господарствах населення і в 2010 р. вона становила 73,8% в загальному обсязі продукції тваринництва.

Таблиця 1

Обсяги виробництва валової сільськогосподарської продукції ( у порівняних цінах 2005 р.) в Миколаївській області, млн. грн.

При цьому господарства населення повинні постійно долати труднощі, серед яких придбання кормів, зменшення площ сінокосів і пасовищ, а також - неможливість реалізувати свою продукцію. Крім того, більшість таких господарств переважно використовують ручну працю по причині неможливості утримання через невеликі обсяги робіт навіть одного умовного трактора [3, с.152].

Важливо відмітити постійне зменшення чисельності працівників в сільськогосподарському виробництві впродовж останнього десятиріччя. В 2010 р. вона становила всього 27,5% від кількості працівників 2000 р. Це пов`язано із зменшенням посівних площ, скороченням поголів'я худоби і птахів, зниженням енергетичних потужностей, з підвищенням рівня автоматизації на підприємствах. До того ж, рівень заробітної плати у сільськогосподарському виробництві залишається нижчим за усі інші галузі області. Як розподілялася сільськогосподарська продукція за різними організаційно - правовими формами у підприємствах області, встановимо за даними таблиці 2.

Таблиця 2

Питома вага обсягів сільськогосподарської продукції у підприємствах Миколаївської області, %

Найбільш питома вага з виробництва зерна, соняшнику, молока та м`яса належить господарським товариствам, які є найбільш розповсюдженими у практиці інтегрованими формуваннями. Причому, вони зберігають свої позиції впродовж тривалого часу. На фоні загального зниження виробництва в 2009 р. знизилася їх доля у продукції рослинництва в порівнянні з 2003р. (по зерну на 8,1 пункти, по насінню соняшника - на 6,8). Але за той же період зросло виробництво молока і м`яса на 4,9% та 4,8% відповідно. Найменшу долю у виробництві сільськогосподарської продукції складають, на жаль, виробничі кооперативи, які практично не є конкурентами для інших форм господарювання.

Висновки

Враховуючи стан аграрного сектору, доцільним бачиться налагодження стабільних виробничих зв`язків між різними категоріями та організаційно-правовими формами господарств. Для більш ефективного функціонування необхідно об`єднати інтереси сільськогосподарських виробників, постачальників матеріально-технічних ресурсів, підприємств з переробки, елементів інфраструктури. Тобто конкурентоспроможне виробництво в аграрному секторі області, на наш погляд, має будуватися на посиленні інтеграційних процесів. Міжгосподарська кооперація та агропромислова інтеграція дозволять вирішити найскладніші проблеми, необхідно тільки правильно обрати найбільш ефективні форми їхньої взаємодії.

Література

1. Основи підприємництва та агробізнесу: Навчальний посібник / За ред. Губені Ю.Е. //. -- Львів: Українські технології, 2002. -- 256 с.

2. Дем'яненко С.І. Формування виробничих витрат селянських (фермерських) господарств в умовах ринкової економіки / C.І. Дем'яненко //. -- К.: Урожай, 1994. -- 152 с.

3. Лучик С. Д. Вплив трансформаційних змін на використання трудового потенціалу села /С. Д. Лучик // Економіка АПК. -- 2009. -- № 3. -- С. 149 -- 153.

Размещено на Allbest.ru