Фінансування системи освіти в Україні: стан та тенденції

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 336:13

Фінансування системи освіти в Україні: стан та тенденції

О.І. Котикова, доктор економічних наук, доцент

Миколаївський національний аграрний університет

У статті досліджено напрями розподілу фінансових ресурсів, їх структура та визначено тенденції щодо фінансування системи освіти в Україні.

Ключові слова: освіта, система фінансування, Державний бюджет, рівень освіти, витрати.

В статье исследованы направления распределения финансовых ресурсов, их структура и определены тенденции финансирования системы образования в Украине.

The article examines areas of resource allocation, their structure and identified trends in the financing of the education system in Ukraine.

Освіта - основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України, визначальний чинник політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства [1]. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства. Вона є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету й конкурентоспроможності держави на міжнародній арені.

Огляд публікацій із проблем фінансування вищої освіти засвідчує, що вчені все більше починають приділяти увагу дослідженню цієї проблематики. Про це свідчать праці вітчизняних учених: В. Андрущенка, Й. Бескида, В. Боброва, Є. Бойко, Т. Боголіб, О. Василика, Д. Грішнової, Б. Данилишина, М. Євнуха, В. Євтушевського, І. Каленюка, К. Корсака, В. Кременя, В. Куценко, В. Лугового, О. Навроцького, Ю. Ніколенка, С. Ніколаєнка, К. Павлюк, О. Падалка, О. Сидоренка, А. Чухно, Г. Штейна, В. Юхименка й ін.

Ми надаємо належне цим працям та дослідженням, проте звертаємо увагу на необхідність постійного розвитку наукових поглядів щодо вирішення проблем фінансування вищої освіти в Україні, її орієнтації на світові тенденції. фінансовий освіта громадянин

За роки незалежності на основі Конституції України [2] визначено пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, здійснюється практичне реформування галузі. Водночас, стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства і держави. Глобалізація, зміна технологій, перехід до постіндустріального, інформаційного суспільства, утвердження пріоритетів сталого розвитку, інші властиві сучасній цивілізації риси зумовлюють розвиток людини як головну мету, ключовий показник й основний важіль прогресу, потребу в радикальній модернізації галузі, ставлять перед державою та суспільством завдання забезпечити пріоритетність розвитку освіти і науки, першочерговість розв'язання їх загальних проблем.

Одним із напрямків вирішення зазначених проблем є реформування економічних засад системи освіти, яке має спрямовуватися на створення прозорих фінансово-економічних механізмів цільового накопичення та адресного використання коштів, необхідних для реалізації в повному обсязі конституційних прав громадян на освіту. Необхідність вжиття низки заходів щодо реформування економічних засад системи освіти, зокрема її фінансування, визначено Національною доктриною розвитку освіти [3]. З цією метою Національна доктрина передбачає необхідність збереження контролю держави за механізмами забезпечення обсягів фінансування освіти, які поступово збільшуватимуться за рахунок бюджетного фінансування та залучення додаткових джерел фінансування з метою доведення їх до середніх показників європейських держав. При цьому джерелами фінансування освіти мають бути кошти державного та місцевих бюджетів; кошти юридичних і фізичних осіб, громадських організацій та фондів, у тому числі благодійні внески і пожертвування; кошти від надання навчальними закладами додаткових освітніх та інших послуг; гранти; кредити на розвиток навчальних закладів усіх рівнів та здобуття освіти; кошти від здійснення навчальними закладами економічної діяльності, регламентованої державою.

За даними Державної служби статистики України загальні витрати на освіту в Україні у 2007 році склали 53,47 млрд грн, у 2008р. - 70,39 млрд грн, у 2009р. - 77,41 млрд грн, у 2010р. - 91,07 млрд грн. Порівнюючи з показниками національної економіки у 2007 та 2008 роках Україна витратила 7,4% валового внутрішнього продукту на освіту, у 2009р. - 8,5% та у 2010р. цей показник становив 8,4% (державні та приватні витрати разом з урахуванням офіційних та неофіційних прямих платежів населення).

Відповідно, за освітніми рівнями ці витрати у 2010р. становили 1% ВВП - для МСКО 0, 1,1% - МСКО 1, 2,7% - МСКО 2-4, 3,6% - МСКО 5-6. Частка витрат державного сектора на освіту становила 6,9% ВВП, що відповідає рівню розвинутих країн Європейського союзу (табл. 1).

Основними фінансуючими організаціями в Україні є адміністратори бюджету (центральні та регіональні/місцеві урядові установи) та приватний (недержавний) сектор, представлений домогосподарствами (рис. 1).

Міністерство освіти і науки виступає найбільшим адміністратором центрального бюджету і контролює 72,6% центрального фінансування (27,3% всіх витрат державного сектора), тоді як решта коштів розподіляється Міністерством аграрної політики та продовольства України (9,3%) та іншими центральними урядовими органами. Решта фінансових посередників, з числа органів державного управління, контролювали лише 4,1% коштів Державного бюджету, спрямованих на освіту. Але більш суттєву роль у розподілі коштів, спрямованих в систему освіти відігравали регіональні та місцеві органи управління, що здійснювали пряме фінансування освіти за рахунок коштів місцевих бюджетів, які майже в 2 рази перевищували кошти з Державного бюджету. Місцеві урядові структури розподіляли у 2010 році 62,3% всіх державних фондів і 50,8% загальних відповідних рівнів освіти: початкова загальна освіта (МСКО 0-1), середня освіта (МСКО 2-3), післясередня, не вища освіта (МСКО 4), перший та другий етап вищої освіти (МСКО 5-6).

Таблиця 1. Допоміжні рахунки освіти України за 2007-2010 роки

Навчальні заклади, що надавали освіту за рівнями, які відповідають МСКО 2-3 та МСКО 5 є найбільшими споживачами фінансових ресурсів: 25,5 та 41,4% від загальних витрат на освіту відповідно. Водночас, якщо серед постачальників початкової загальної освіти кошти на рівні МСКО 0 та МСКО 1 розподілялися майже на одному рівні, то серед постачальників середньої освіти кошти, в основному, спрямовувались для забезпечення МСКО 2 - 71,8% від витрат на середню освіту, а серед постачальників першого етапу вищої освіти для МСКО 5А (вищі навчальні заклади ІІІ-ІУ рівнів акредитації) - 80% від витрат на перший етап вищої освіти.

Рис. 1. Структура загальних витрат на освіту за фінансуючи ми організаціями в Україні

Слід відмітити, що постачальниками, які надавали послуги з отримання освітніх рівнів за МСКО 0-4, в основному, споживалися кошти, що надходили з державного сектора (91-96%). Навчальні заклади, що здійснюють підготовку за освітніми рівнями МСКО 5-6, споживали кошти державного (66%) та недержавного секторів (34%). Причому, навчальні заклади, що забезпечували підготовку рівня МСКО 5, на 32% фінансувалися за рахунок коштів домогосподарств.

В Україні в 2010 році витрати на освіту на рівні провайдерів розподілялися нерівномірно (рис. 2). Якщо порівняти структуру витрат за фінансуючими організаціями та провайдерами послуг освіти, то можна відмітити, що серед органів державного управління лише Міністерство внутрішніх справ спрямовувало кошти на допочакове навчання (МСКО 0). Початкову освіту (МСКО 1) та перший і другий етап середньої освіти (МСКО 2-3) фінансували Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України та Міністерство культури і туризму; післясередню, не вищу освіту (МСКО 4) - Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України та Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Рис. 2. Структура загальних витрат на освіту по провайдерах в Україні в 2010р., %

Також слід зазначити, що переважна більшість органів державного управління виділяла кошти на перший етап вищої освіти (МСКО 5). Поряд з цим, як вже зазначалось, регіональні та місцеві органи управління в основному спрямовували ресурси на фінансування початкової (МСКО 0-1) та середньої освіти (МСКО 2-3) відповідно по 46% від витрат на освіту регіональних органів управління. Частка коштів, направлених на фінансування МСКО 4-6 з боку зазначених регіональних органів становила відповідно 2,1; 4,8 та 0,7%.

Отже, стан фінансування освіти і науки в Україні є недостатнім так само, як і рівень оплати праці працівників галузі. Актуальним завданням є забезпечення доступності здобуття якісної освіти для всіх громадян та подальше утвердження її національного характеру. Мають постійно оновлюватися зміст освіти та організація навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень. Потребують державної підтримки дошкільна, загальна середня освіта у сільській місцевості, професійно-технічна освіта, навчання здібних та обдарованих учнів і студентів, а також дітей з особливостями психічного і фізичного розвитку. Необхідно істотно зміцнити навчально-матеріальну базу, здійснити комп'ютеризацію навчальних закладів, впровадити інформаційні технології, забезпечити ефективну підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, запровадити нові економічні та управлінські механізми розвитку освіти. Усі ці проблеми потребують першочергового розв'язання. В Україні повинен забезпечуватися прискорений, випереджальний інноваційний розвиток освіти, а також створюватися умови для розвитку, самоствердження та самореалізації особистості протягом життя.

Література

1. Ніколаєнко С. М. Вища освіта - джерело соціально-економічного і культурного розвитку суспільства / С. М. Ніколаєнко. - К. : Знання, 2005. - 319 с.

2. Конституція України. - К. : Преса України, 1997. - 80 с.

3. Боголіб Т. М. Фінансове забезпечення розвитку вищої освіти і науки в трансформаційний період : монографія / Т. М. Боголіб. - К. : Міленіум, 2006. - 506 с.

Размещено на Allbest.ru