Економічний інструментарій в управлінні процесами капіталізації підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Управління підприємством на основі вартісних характеристик його економічних ресурсів, нарощування їх ринкової оцінки (капіталізація) актуалізовано сучасним змістом глобальної економіки, передусім мобільністю капіталу та інформаційними запитами інституційних інвесторів. З погляду основного критерію інвестиційної привабливості (тенденції і темпи зростання вартості капіталу суб'єкта ринкової економіки), актуальність капіталізації вітчизняних підприємств є визначальною, оскільки достатньо очевидною є диспозиція взаємозв'язку зростання їхньої ринкової вартості із створенням потенціалу для забезпечення можливостей функціонування загалом. Саме тому “особливе місце серед порівняно нових показників оцінки діяльності сучасних вітчизняних підприємств посідає капіталізація”.

Враховуючи складність різнохарактерних факторів впливу на ринкову вартість капіталу підприємства, сучасні системи економічного оцінювання та управління процесами формування вартості господарського суб'єкта ґрунтуються на широкому конгломераті міждисциплінарного базису - концепціях менеджменту, концептуальних і методичних засадах оцінної діяльності, принципах формування інвестиційних показників на основі агрегування стандартизованих показників фінансової звітності і моделях дисконтування грошових потоків, теоріях капіталу і прибутку, методах оцінювання капітальних та інвестиційних активів. Тому для підприємств національної економіки з метою “досягнення поставленого завдання необхідно оволодіти адаптивним інструментарієм, що забезпечує ефективне управління процесами капіталізації”. При цьому науковці наголошують, що “...від налагодження розширеного відтворення капіталу мікрорівня залежать процеси формування капіталу на національному рівні, що посилює ступінь важливості вирішення проблеми щодо вироблення адекватного для вітчизняної практики економічного інструментарію для таких цілей”.

Сучасні глобалізаційні процеси характеризуються інтелектуалізацією та інформатизацією, а тому інформаційно-інтелектуальний потенціал виступає вагомим ресурсом ефективного функціонування підприємств постіндустріального типу, посідає високу питому вагу у вартості капіталу. Капіталізація такого виду економічних ресурсів забезпечує не тільки досягнення високих соціально-економічних результатів, але й декларує довгостроковий розвиток та зумовлює високу позицію економічного суб'єкта на ринках капіталу та інвестицій. При цьому “одним із важливих інструментів удосконалення управління підприємством є здійснення економічної (вартісної і ціннісної) оцінки інформаційного капіталу”. У вітчизняній практиці процеси управління нематеріальною складовою капіталу спираються на інформацію, отриману у системі обліку і оприлюднену у звітності підприємства. Така інформація, сформована на затратних принципах оцінювання об'єкта, не відповідає реальній характеристиці об'єкта, а тому не може вважатися достовірним інформаційним ресурсом для управлінської системи, завданням якої є капіталізація підприємства. Тут можна навести вислів знаного інвестора у довгострокові активи У. Баффета: “якщо ви не знаєте ціни складової вашої діяльності, то потрапите до рук того, хто її знає”. Наведене актуалізує науково-прикладні розробки за цією тематикою.

Загальносвітові дослідження процесів капіталізації сучасних компаній та вибору економічного інструментарію для управління цими процесами ґрунтуються на фактах високого ступеня глобалізації інвестиційної діяльності, постійно зростаючого обсягу ІРО. При цьому різнохарактерний зміст використовуваних управлінських інструментів дуже ускладнив завдання інвесторів та інвестиційних аналітиків щодо вибору методів та оцінно-аналітичних систем для визначення ринкової вартості капіталу (потенціалу) суб'єкта ринкової економіки.

У наукових та аналітичних оглядах наводиться низка дискусійних моментів щодо об'єктивності існуючого економічного інструментарію для встановлення капіталізації сучасного економічного суб'єкта. Так, наприклад, Р.А. Косінський обґрунтовує, що “...існуючі методичні розробки носять фрагментарний характер та дозволяють оцінювати лише окремі показники фаз кругообігу капіталу, не даючи змоги аналізувати ефективність управління капіталом в цілому, що свідчить про незавершеність наукового дослідження даної проблеми”. Процес формування адекватного інструментарію для прийняття обґрунтованих фінансових рішень і забезпечення більшої прозорості фондових ринків значна частина зарубіжних аналітиків пов'язує “з виробленням єдиного набору високоякісних глобальних стандартів фінансової звітності і систематичним аналізом впливу нових стандартів на розрахунок вартості компанії”.

Значною проблемою також потрібно визнати можливості адаптації розробленого у світовій практиці економічного інструментарію для вітчизняної економіки. Л.П. Бондаренко робить висновок, що “. українським підприємствам не вистачає адаптивного інструментарію для ефективного управління їхнім капіталом, адекватних реальній практиці принципів оцінювання та управління структурними компонентами сукупного капіталу підприємства”. А. Ю. Могилова за результатами проведеного дослідження, вказуючи на недостатню вирішеність проблем управління капіталізацією вітчизняних підприємств загалом, акцентовано обґрунтовує необхідність формування адекватного для вітчизняної практики “механізму управління капіталізацією підприємств різних форм власності та розмірів, впливу інституцій на капіталізацію підприємств, обґрунтування методів оцінки вартості підприємств (бізнесу)”.

За результатами проведеного дослідження О.В. Лебідь робить висновок про недостатню розробленість у вітчизняній економіці економічного інструментарію для “управління сукупним капіталом підприємства як відкритою складною системою в його цілісності з урахуванням взаємозв'язку, взаємозалежності й узгодженості функціонування фізичної, фінансової та інтелектуальної складових”. У цьому контексті О.М. Витвицька обґрунтовує, що “.залишилися невирішеними та потребують подальших досліджень питання розробки інструментарію економічної оцінки інформаційного капіталу, що уможливить вдосконалити рівень управління такого типу капіталу підприємств і підвищити ефективність його діяльності загалом”.

Оскільки управління капіталом тісно пов'язане з його оптимізацією та фінансовою безпекою, то Л.О. Матвійчук акцентовано наводить дискусійні питання з цієї проблематики, вказуючи на недостатню розробленість управлінського інструментарію для забезпечення “системи оптимізації структури капіталу з врахуванням фінансової безпеки підприємства, які залишилися поза увагою вітчизняних досліджень”. Враховуючи наведене та інші проблемні питання в концептуальній основі парадигми управління процесами капіталізації сучасних суб'єктів ринкової економіки, Л. М. Мельник робить висновок, що “дотепер не сформовано дієвого методу аналізування капіталізації вітчизняних підприємств, за результатами якого можна було б отримати єдину оцінку стану капіталізації підприємства”.

Мета роботи - проаналізувати існуючі проблеми під час вироблення адаптивної до української трансформаційної економіки системи інструментальних засобів для управління капіталізацією, формулювання окремих аспектів удосконалення економічного інструментарію для такого типу управлінської парадигми.

У сучасних ринкових умовах дедалі обґрунтованішою є потреба капіталізації економічного потенціалу вітчизняних підприємств та посилення цільового управління, що споріднюється з їх майбутнім розвитком. Саме тому актуалізуються завдання удосконалення такого типу системи оцінно-аналітичного інструментарію, адекватного фінансово-економічним умовам української трансформаційної економіки. При цьому все ж таки враховується той факт, що ефективність сформованої системи економічного оцінювання та її практична дієвість значною мірою залежить від налагоджених зворотних зв'язків, тобто навиків керівників вітчизняних підприємств використовувати вартісні показники, оскільки у такій управлінській концепції “показник капіталізації є одним із найважливіших базових складових економічних характеристик стану і функціонування підприємства”.

Важливість вироблення адекватного для такого типу управлінської системи економічного інструментарію обґрунтовується тим, що стратегія капіталізації переважно розкривається як напрям поєднання та взаємодії конкретних видів капіталу, що забезпечує зростання його вартості. Сьогодні визнання капіталізації суб'єкта ринкової економіки у багатьох випадках відбувається через створення цим економічним суб'єктом фіктивного капіталу. Цей фактор є доволі вагомим у розумінні капіталізації як ринкової вартості підприємства. Часто фіктивний капітал (нарощування ринкової вартості підприємства за рахунок нематеріальних активів) виникає через т. зв. “маркетингову капіталізацію”. Тому найзначущішого у процесах управління капіталізацією є вартісна оцінка нематеріальних економічних ресурсів підприємства (ділова репутація, товарні і торговельні марки, “ноу-хау” тощо). Концептуально управління капіталізацією переважно подається у координатах подальших збалансованих процесів (рисунок).

Наведена схематично концептуальна основа управління капіталізацією підприємства доводить необхідність її забезпечення об'єктивним економічним інструментарієм з відповідними методами й підходами до оцінки й аналізу. Незважаючи на розвиток систем економічного оцінювання, основа їх методичних положень залишається недостатньо дослідженою. Різноплановість показників систем вартісного оцінювання та відсутність базового показника вимагають побудови у той чи інший спосіб інтегрального (синергетичного) показника (критерію), динаміка якого б корелювала зі зміною вартісних параметрів підприємства на ринках капіталу. Складність виконання цього завдання посилюється умовами сучасного стану світової ринкової економіки як такої, нестабільності ринків капіталу, а також специфічних умов в Україні, зокрема нерозвиненістю фондового ринку. Узвичаєна репрезентація капіталізаційної ефективності функціонування господарського суб'єкта і вартості його потенціалу ускладнена не тільки наявністю проблемних аспектів методологічно-методичного характеру, але й враховуючи потреби встановлення вартісної складової введеного в оборот поняття “синергія потенціалу”. Незважаючи на швидке оперування, це поняття як економічна категорія не має конкретизованої змістової і сутнісної субстанції, перетворившись у “забарвлену термінологію” (loaded terminology). Тому оцінка цього фактора для конкретної компанії за різними підходами і системами вартісного виміру є невирішеною.

Рис. 1

Інтелектуальні ресурси та інформаційно-інтелектуальний капітал відіграють важливу роль у діяльності і функціонуванні сучасного підприємства та становлять істотну частку вартості суб'єкта господарювання. Інтелектуальні ресурси неоднорідні на різних підприємствах і мають динамічний і непрогнозований характер появи нових складових. Крім того, аналогічні за своїм характером і роллю інтелектуальні ресурси відіграють неоднозначну роль на різних підприємствах. Саме ці фактори дуже ускладнюють вартісний вимір нематеріальної складової капіталу окремого підприємства. Відсутність теоретичних і методичних положень об'єктивної оцінки вартості і вартісних змін неосяжного капіталу є основною проблематикою управління підприємством своїм нематеріальним потенціалом і управління капіталізацією підприємства.

Основоположні і концептуальні засади вартісного виміру неосяжної складової капіталу компаній ґрунтуються на показниках “наддоходів”, “надприбутків”, додаткових грошових потоків, що зумовлює встановлення більш-менш об'єктивної вартості тільки у найефективніших компаніях. Одним із таких факторів сучасного підприємства є внутрішньо генерований гудвіл. Відповідно до умов функціонування підприємства, у сучасній економіці можна стверджувати, що будь-яке чинне підприємство має певний гудвіл (продуктивну енергію неосяжний капітал), який повинен бути ідентифікований і оцінений. На підставі аналізу результативної діяльності сучасних українських підприємств, використання сформованих зарубіжних методик в українській практиці неприйнятне. Загалом можна зробити висновок, що методологія оцінки вартості неосяжного (інтелектуально- інформаційного) капіталу, ефекту синергії його складових, внутрішньо генерований гудвіл оцінюють у межах різних систем і моделей, які ґрунтуються на різноформатних засадах з використанням численних неформалізованих показників, а тому зумовлюється величиною результати.

У сучасній практиці для оцінки вартості підприємства використовуються моделі SVA (Shareholders Value Added - додана акціонерна вартість), MVA (Market Value Added - додана ринкова вартість), CVA (Cash Value Added - грошова додана вартість), CFROI (CashFlow Return On Investment - віддача грошового потоку на інвестиції). Використання цих та інших споріднених моделей здійснюється з урахуванням того, що “...незважаючи на висновки, що визначені в обліково-звітній системі, показники прибутку і структура капіталу важливіші для оцінки вартості компанії, ніж грошові потоки, цей факт не відміняє узвичаєні методи оцінки з використанням дисконтованих грошових потоків, але підкреслює необхідність ретельно аналізувати використовувані у них вхідні дані, зокрема й ті, що отримані із фінансової звітності”.

Однією з найвідоміших моделей економічного прибутку є модель економічної доданої вартості EVA (Economic Value Added), запропонована компанією Stern & Stuart. Показник EVA обчислюється як різниця між скоригованою величиною чистого прибутку та вартістю використаного для його отримання інвестованого капіталу підприємства (власних та позикових джерел):

економічний постіндустріальний вартість

EVA = NOPAT(adj) - WACC х CE(adj), (1)

де NOPAT (Net Operating Profit) - чистий операційний прибуток після сплати податків скоригований на величину змін еквівалентів власного капіталу; WACC (Weighted Average Cost of Capital) - середньозважена вартість капіталу; CE (Capital Employment) - сума інвестованого капіталу з урахуванням еквівалентів власного капіталу; (adj) - Adjustments (Equity Equivalents) - коригувальний індикатор, що враховує зміну еквівалентів власного капіталу.

Під час визначення показника EVA проблематичним можна коректно оцінити та врахувати еквіваленти власного капіталу (Equity Equivalents). Оригінальною методикою розрахунку показника EVA передбачено 160 поправок, що дають змогу повніше враховувати вартість використовуваних нематеріальних активів. Більшість коригувань пов'язана із еквівалентами власного капіталу: це є витрати на дослідження та розробки, резерви, відкладені податки та goodwill, або боргові еквіваленти (Debt Equivalents). За результатами проведеного дослідження для підприємств національної економіки запропонована удосконалена “методика розрахунку показника економічної доданої вартості на основі обґрунтування необхідних коригувань чистого операційного прибутку та інвестиційного капіталу й оцінювання ринкової премії за індивідуальний ризик під час визначення вартості власного капіталу підприємства”.

Із вищенаведеної формули для обчислення EVA очевидно, що величина EVA визначається такими факторами, як результат операційної діяльності у вигляді чистого прибутку, обсяги та структура інвестованого капіталу, ціна вкладеного капіталу (власного та позикового). Саме ці фактори повинні бути першочергово враховані під час побудови факторних моделей EVA. За цим показником можна здійснити “...послідовний ланцюг дій щодо прийняття управлінських рішень стосовно вибору та механізму здійснення процесу формування структури капіталу визначається необхідністю обґрунтування процедур за етапами: аналіз структури капіталу, визначення структури капіталу за сучасними методами оптимізації, виокремлення факторів, що впливають на процес формування структури капіталу та розрахунок впливу відповідних коефіцієнтів”.

Визначений цільовий рівень показника WACC стає нормативним, оскільки вказує мінімальний рівень рентабельності інвестованого капіталу, що задовольняє власників підприємства. Вартість власного капіталу можна визначити на основі моделі оцінки довгострокових активів CAPM (Capital Assets Pricing Models) або методом кумулятивної побудови, але найпростіший спосіб, який використовується на практиці, - встановлення її експертним шляхом або враховуючи вимоги інвестора. Модель CAPM, модель дисконтованих грошових потоків, мультиплікаторний підхід, опціонний підхід та кумулятивний підхід можуть застосовуватися під час визначення вартості власного капіталу тих підприємств, акції яких котируються на фондових біржах. Стосовно підприємств, які не перебувають у лістингу, науковці пропонують використовувати підхід, на основі якого відбувається встановлення ціни, яку підприємство сплачує за використовуваний капітал власників шляхом відношення чистого прибутку до суми власного капіталу, тобто на основі рентабельності власного капіталу ROE.

У вітчизняних дослідженнях дотримуються позиції, що результат операційної діяльності підприємства доцільно проводити за показником EBITDA (замість NOPAT). При цьому для врахування впливу зовнішнього середовища рекомендується коригувати показник EBITDA на середньорічний індекс інфляції. У наукових дослідженнях [1] вважається, що відповіднішим сучасним тенденціям фінансового аналізу слід вважати розрахунок EVA за такою формулою (2):

(2)

де EBITDA - показник прибутку підприємства до відрахування податку на прибуток, нарахованих відсотків за кредитами, та амортизацією; і - індекс споживчих цін за товарною групою підприємства, од.

EBITDA (Earnings Before Interest, Tax, Depreciation and Amortization) - показник прибутку підприємства до відрахування податку на прибуток, нарахованих відсотків за кредитами та амортизацію. Цей показник, формула для обчислення якого є загальновідомою і часто використовується у фінансово-аналітичній практиці, прийнято вважати адекватним для довгострокової оцінки ефективності операційної діяльності підприємства. Під час розрахунку показника EBITDA прибуток підприємства враховується без впливу на нього податкового навантаження, способів фінансування бізнесу, а також методу нарахування амортизації, через що створюється можливість порівняння різних підприємств однієї галузі. За цим показником можна порівнювати підприємства, що використовують різні методи фінансування власного бізнесу, оскільки під час розрахунку показника не враховується структура капіталу підприємств, амортизаційна політика підприємства, сума сплачених податків.

Головний недолік показника EBITDA полягає у тому, що він не дає повного уявлення про ефективність діяльності підприємства. Так, за умов, коли підприємство розширює масштаби діяльності за рахунок нарощування боргового фінансування, може виникнути таке співвідношення, що показник EBITDA буде на дуже високому рівні, але чистого прибутку підприємство взагалі не отримуватиме. Окрім того, у показнику EBITDA не відображаються реальні інвестиції у розширення або оновлення виробничого обладнання, хоча при цьому забезпечується зростання потенціалу для нарощування діяльності підприємства і підвищення його ефективності.

За наведеними матеріалами можна дійти висновку, що індикатор капіталу вітчизняного підприємства потрібно розглядати через паритетність показників фінансових результатів його діяльності і створення додаткової вартості власного капіталу (результатні, операційні і вартісні показники функціонування підприємства). Ці показники як теоретично, так і на практиці повинні бути взаємопов'язані в одній оцінній процедурі, оскільки прибуток в умовах української економіки доцільно розглядати як показник зростання вартості власного капіталу підприємства.

Показник EBITDA вказує на ефективність операційної діяльності підприємства. При цьому інвесторові для обґрунтування рішення про вкладання коштів у конкретний проект потрібно разом з EBITDA аналізувати розмір чистого прибутку підприємства як потенційного джерела його власних коштів для майбутнього фінансування розвитку бізнесу, а також динаміку чистого прибутку і грошовий потік підприємства. Вартість підприємства зростатиме лише у тому випадку, якщо підприємство отримуватиме віддачу на інвестований капітал, яка перевищує витрати, пов'язані із залученням капіталу. Зростання показника EVA зумовлює зростання інвестиційної привабливості підприємства.

Размещено на Allbest.ru