Відповідно до Програми розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні [1], пріоритетами розвитку економіки на інноваційній основі є провадження освітньої, наукової та науково-технічної діяльності, здійснення заходів із концентрації інвестиційних ресурсів на реалізації інвестиційних та інноваційних проектів.

Відсутність державної підтримки виконання програм інвестиційного та інноваційного розвитку призвела до спаду в низці секторів національної економіки, зокрема до техніко-технологічного старіння, зношеності основних фондів, низького рівня використання виробничих потужностей, їх високої енерго- та ресурсоємності, відсутності або низького рівня впровадження інновацій [2]. Усе це ще більш поглиблює кризові явища в економіці України. Сьогодні гостро стоїть потреба в організації поглиблених досліджень із проблем ефективної інвестиційної діяльності, її переорієнтації на підтримку інноваційних процесів у реальному секторі, підсилення позитивного впливу інвестицій на соціально-економічні системи різних рівнів, стимулювання інвестиційного та інноваційного забезпечення високотехнологічних виробництв.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питаннями інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні присвячено значну кількість досліджень вітчизняних учених, зокрема: О. Амоші, М. Козоріз, В. Геєця, В. Семиноженко та ін. Однак певні теоретичні та науково-методичні проблеми інвестиційного забезпечення інноваційно-технологічної модернізації залишилися не вирішеними повною мірою. Економічній науці бракує системних досліджень із питань активізації акумуляції інвестиційних ресурсів та спрямування їх на реалізацію проектів та програм з інноваційно-технологічної модернізації в кризових умовах.

Мета статті полягає у визначенні пріоритетних напрямів та розробленні дієвих механізмів інвестиційного забезпечення інноваційно-технологічної модернізації в Україні; проведенні групування факторів фінансово-інвестиційного розвитку в умовах інноваційно-технологічної модернізації окремих секторів національної економіки.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сучасні умови економічного розвитку в Україні та активізація євроінтеграційних процесів визначили пріоритети реалізації моделі інноваційно-технологічної модернізації національної економіки та суб'єктів господарювання. Інноваційно-технологічна модернізація як складний ресурсномісткий та капіталомісткий процес потребує суттєвих обсягів інвестицій та відповідного державного регулювання інвестиційного розвитку.

Проблеми інноваційно-технологічної модернізації в Україні сьогодні не вирішуються в силу різних факторів. При цьому одним із найважливіших виділяють саме відсутність фінансових ресурсів та інвестиційних вливань у національну економіку. Відсутність фіскальних заохочувальних механізмів призвела до інвестиційного та фінансового голоду в Україні. Своєю чергою, кредитно-грошова політика національного регулятора фактично закрила ринок кредитування інноваційно-технологічної модернізації в Україні [3]. Все це відображається в украй низьких місцях України в рейтингах міжнародних рейтингових агентств та організацій.

Серед головних проблем, що стримують розвиток інвестиційного забезпечення інноваційно-технологічної модернізації в Україні, виділяють такі [4]:

— недостатній обсяг заощаджень населення, коштів суб'єктів господарювання та держави для здійснення інвестицій із метою реалізації інвестиційних та інноваційних проектів;

— невизначеність правового інструменту залучення недержавних інвестицій для розвитку економіки, у тому числі механізму забезпечення розвитку державно-приватного партнерства;

— низькі темпи впровадження високих технологій;

— висока енергоємність внутрішнього валового продукту;

— зношеність основних фондів;

— недосконалість законодавства щодо розвитку інноваційної діяльності;

— невиконання суб'єктами господарювання вимог законодавства щодо взяття на облік об'єктів права інтелектуальної власності та відсутність механізму заохочення введення таких об'єктів у комерційний обіг;

— нерозвиненість інноваційної інфраструктури, недостатня кількість інноваційних підприємств (інноваційних центрів, технопарків, технополісів, інноваційних бізнес-інкубаторів), наукових парків, центрів трансферу технологій і промислових кластерів;

— недосконалість механізму комерціалізації результатів наукових досліджень та розробок;

— невизначеність пріоритетів розвитку базових галузей економіки та відсутність сприятливих умов для залучення інвестицій із метою забезпечення розвитку високотехнологічного виробництва;

— незначна кількість вітчизняних виробників високотехнологічної продукції, що беруть участь у міжнародному обміні технологіями, у зв'язку з недосконалістю законодавства щодо трансферу технологій;

— недостатня державна підтримка впровадження інновацій для забезпечення розвитку малого та середнього підприємництва.

Крім того, кризові явища в економіці України зумовили зменшення обсягу прямих іноземних інвестицій з інших країн. Якщо на кінець 2013 р. обсяг прямих іноземних інвестицій в економіці України становив 53,7 млрд. дол., то на 1 липня 2017 р. - 37,3 млрд. дол. Таким чином, обсяг ПІІ в економіці України за період 2014-2017 рр. скоротився на 44% [5].

Окрім зменшення обсягу ПІІ, у 2014-2016 рр. скоротилися щорічні обяги ПІІ в Україну. Якщо у 2013 р. в Україну було вкладено ПІІ на суму 5,4 млрд. дол., то в 2014 р. - 2,4 млрд. дол., у 2015 р. - 3,7 млрд. дол., у 2016 р. - 4,4 млрд. дол. При цьому левова частка залучених інвестицій - це докапіталізація українських дочірніх установ деяких міжнародних банків на вимогу НБУ [3; 5].

Рис. 1. Динаміка зміни обсягу прямих іноземних інвестиції в економіці України в 2013-2017 рр. (млн. дол.)

Джерело: за даними Державної фіскальної служби України

Рис. 2. Зміна обсягів прямих іноземних інвестицій в економіку України в 2013-2016 рр. (млрд. дол.)

Джерело: за даними Національного банку України

За таких умов розв'язання фінансово-інвестиційних проблем в Україні потребує інституційного забезпечення інвестиційних процесів та державного регулювання інноваційно-технологічної модернізації, спрямованої на забезпечення розвитку базових галузей економіки. Варто зазначити, що механізми, котрі сьогодні використовуються державою для вирішення проблем інвестиційного забезпечення інноваційно-технологічної діяльності, є недостатньо ефективними, а нерідко неузгодженими та фрагментарними, що зумовлено певними причинами і чинниками:

— відсутністю системного підходу під час формування державної інвестиційної політики;

— недосконалістю нормативно-правового регулювання інвестиційного забезпечення економічного розвитку;

— відсутністю практики регулювання інвестицій та управління параметрами економічного розвитку в період кризових явищ;

— неефективністю чинної системи управління інвестиціями на різних рівнях;

— низькою фінансовою спроможністю виробників, передусім у високотехнологічному секторі реального виробництва;

— недостатнім впливом системи формування державного та місцевих бюджетів і трансфертів на економічний розвиток країни та регіонів;

— недостатнім застосуванням інструментів стимулювання розвитку регіонів.

Аналіз діяльності підприємств національної економіки довів необхідність налагодження механізму інвестування, який дасть змогу забезпечити залучення інвестиційних ресурсів для реалізації політики модернізації та інноваційного розвитку. Нині в Україні виділяють такі напрями, що дають змогу прискорити процеси модернізації та інноваційного розвитку та ефективно використовувати внутрішні й залучати зовнішні інвестиції під інноваційні проекти, а саме:

— надання пільг підприємствам, установам та організаціям інноваційної інфраструктури (науково-дослідним і дослідно-конструкторським установам, підприємствам, що створюють інновації, вищим навчальним закладам, тимчасовим колективам та ін.);

— упровадження податкових "канікул" та податкових інвестиційних кредитів;

— зменшення бази оподаткування з урахуванням внесків у спеціальні фонди підприємства (інноваційний, інвестиційний, амортизаційний та ін.);

— створення умов стимулювання фінансово - кредитних установ щодо кредитування інноваційної діяльності суб'єктів господарювання.

Досвід України та країн Східного партнерства свідчить про можливість створення фондів підтримки інноваційної діяльності на всіх рівнях. Так, для фінансування науково-технічних розробок і впровадження у виробництво можливим є створення національного інноваційного фонду, регіональних фондів для сприяння розвитку підприємств науково-технічної сфери. Крім того, важливим є створення загальнодержавних фондів підтримки інноваційної діяльності та венчурних фондів у найбільших промислових містах країни.

інвестиційне забезпечення інноваційна модернізація

Висновки