Сучасні тенденції розвитку людського капіталу в Україні

Current tendencies for the development of human capital in Ukraine

Вініченко І.І., д. е. н., професор, завідувач кафедри економічної теорії та економіки сільського господарства

Дідур К.М., викладач кафедри економічної теорії Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет

Вступ

Постановка проблеми. На сьогодні, коли майже всі галузі знаходяться в кризовому стані, відродження економіки України безпосередньо залежить від людського капіталу та інвестицій у його розвиток. Саме від людини, її здібностей, професійних навичок та вмінь залежать прогресивні зміни в економіці, адже вона є тим потужним важелем, який здатен привести в дію будь-яку занедбану та неефективну систему. Тому пріоритетом для стійкого розвитку України мають стати інвестиції в сферу освіти, охорони здоров'я та соціальну сферу, які є базисом для розвитку людського капіталу.

Розвиток та ефективне використання людського капіталу є однією з ключових проблем України, адже спад виробництва, високий рівень безробіття, депопуляція населення зумовлюють низький рівень використання наявного людського капіталу. Внаслідок системних кризових явищ в країні, соціальні сфери недоотримують значні кошти, які вкрай потрібні для формування людського капіталу як базису функціонування та розвитку національної економіки. Тому питання розвитку людського капіталу є актуальним як ніколи, і буде залишатись таким ще тривалий час.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженням комплексу науково-практичних проблем функціонування та розвитку людського капіталу присвячено праці таких зарубіжних вчених, як Г. Беккер [10], Р. Дорнбуш [11], Дж. Кендрік [12], Ф. Махлуп [13], Л. Туроу [15], С. Фішер [11], К. Шмалензі [11], Т. Шульц [14] та ін. Суттєвий внесок у формування теорії і практики розвитку людського капіталу зробили відомі вітчизняні вчені: В.С. Васильченко [1], О.П. Кошулько [2], О.В. Левчук [3], Н.В. Перепелиця [4], Н.В. Ротань [5], К.М. Шило [8], Р.В. Яковенко [9]. Відзначаючи цінність напрацювань названих дослідників, слід зауважити, окремі важливі аспекти зазначеної проблеми потребують подальших досліджень з огляду на гостроту їх прояву в сучасних умовах. Передусім це стосується виокремлення складових людського капіталу та обґрунтування необхідності здійснення інвестицій у їх розвиток.

Постановка завдання. Метою статті є визначення ролі людського капіталу в підвищенні конкурентоспроможності економіки України та обґрунтування напрямів інвестування його розвитку.

Виклад основного матеріалу дослідження

Роль людського фактору в економіці країни завжди була досить вагомою, а тому привертала до себе увагу наукової думки представників різних напрямків економічної науки. Теперішній стан розвитку світового господарства характеризується перетворенням людини на провідний чинник і джерело економічного росту й розвитку, а також переходом до визнання благополуччя та розвитку людської особистості як основної мети соціально- економічної еволюції [4].

Поняття «людський капітал» увійшло в науку на початку 60-х років XX ст. в західній економічній літературі та пов'язане з іменами Т. Шульца та Г. Беккера. У своїй праці «Людський капітал», - котра стала класикою сучасної економічної думки, Г. Беккер дав визначення людського капіталу як «...особистим та накопиченим якостям людини у вигляді досвіду, знань, навичок, здоров'я, які використовуються для отримання доходу» [10, с. 18]. Тоді як автори відомого підручника з економіки С. Фішер, Р. Дорнбуш, К. Шмалензі вбачають у людському капіталі лише природжені здібності й талант людини, а потім уже її освіту й набуту кваліфікацію [11, с. 303]. За визначенням Т. Шульца, людський капітал - це форма капіталу, тому що слугує джерелом майбутніх заробітків чи майбутнього задоволення, або того й іншого разом, і є складовою людини [14, с. 25]. Професор Массачусетського технологічного інституту Л. Туроу включає в поняття людського капіталу «виробничі можливості, навички й знання» людини, а також таку специфічну характеристику як «повага до політичної та соціальної стабільності» [15, с. 15]. Професор Принстонського університету Ф. Махлуп відносить до людського капіталу будь-які «удосконалення», що «збільшують фізичні або розумові здібності людини» [13, с. 419]. На думку американського економіста, викладача Вашингтонського університету Дж. Кендріка, капітал - це здатність протягом певного періоду створювати певний продукт і дохід, включаючи неринкові форми доходу [12, с. 56]. Узагальнюючи наукову думку, вважаємо, що людський капітал - це сукупність фізичних, інтелектуальних, кваліфікаційних навичок людини, здобутих та накопичених в процесі її розвитку як особистості, що сприяють підвищенню рівня її доходів в процесі здійснення виробничої діяльності та забезпечують моральні зиски й соціальний ефект.

Отже, людський капітал містить у своєму складі капітал освіти, капітал здоров'я та капітал культури. Освіта є основою формування людського капіталу, а інвестиції в освіту - джерело майбутнього доходу. В теорії людського капіталу існує думка, що найвища віддача відбувається при вкладенні коштів на перших стадіях навчання: дошкільній, початковій, середній освіті. Загальна й спеціальна освіта покращують якість, підвищують рівень і запас знань людини, тим самим збільшують обсяг та якість людського капіталу. Інвестиції ж у вищу освіту сприяють формуванню висококваліфікованих фахівців, праця яких здійснює найбільший вплив на темпи економічного зростання. Освіта попереджає моральне старіння людського капіталу та стимулює збагачення за рахунок освоєння нових знань, підвищення кваліфікації, умінь відповідно до викликів наукового прогресу. Цими причинами обґрунтовується необхідність формування безперервної системи освіти та регулярного підвищення кваліфікації [3].

Держава виступає головним інвестором системи освіти, оскільки такі витрати мають суспільно корисну цінність. Вигоду від наявності високоосвічених громадян має не лише окремо взята людина, але й суспільство в цілому. Загалом державні інвестиції у галузь освіти за 2014 р. склали 28677868,4 тис. грн., що на 5,3% більше, ніж в 2011 р. (табл. 1).

Таблиця 1 Динаміка і структура державних видатків у сферу освіти