Інститути та довготермінове економічне зростання: факти та пояснення

Рисунок 3. Схема причинно-наслідкового зв'язку в гіпотезі модернізації

Інститути, структура інститутів, їхня ефективність визначають стимули економічних агентів: стимули інвестицій у фізичний капітал, людський капітал та зміни технологій у бік більш ефективних. Усі ці компоненти визначають зміни економічного зростання.

Взаємозв'язок між добробутом та якістю економічних інститутів можна піддати критиці. Досить часто виникає бажання пояснити, що, можливо, рівень захисту прав власності, тобто рівень якості інститутів визначає економічний добробут тієї чи іншої країни. Однак можлива й інша протилежна логіка. Логіка того, що не інститути впливають на економічний розвиток, а навпаки, економіка стає рушійною силою інституціональних змін. Саме в цьому й полягає гіпотеза модернізації. Економісти, прихильники цієї гіпотези, стверджують, що інститути захисту прав власності виникають унаслідок економічного розвитку.

Якщо в основі інституціональної гіпотези лежить припущення, що інститути визначають економічне зростання, то гіпотеза модернізації - це гіпотеза, згідно з якою економічне зростання визначає інститути.

Постає питання, яка з двох гіпотез помилкова. Для відповіді необхідно визначити напрям причинно-наслідкового зв'язку між інститутами та розвитком. В природних науках, наприклад, фізиці, медицині, можна було б вирішити це завдання за допомогою контрольованого вченими експерименту. В суспільних науках, напроти, в абсолютній більшості своїх випадків, контрольовані експерименти (експерименти на людях) неможливі. Особливо в випадках співставлення між країнами.

Для вирішення подібних завдань пропонується використовувати методи «природного експерименту», аналізуючи їхні наслідки. Можна користуватися тим, що розподіл країн на різні групи виникає більш-менш випадково. І це часто відбувається під впливом зовнішніх і незалежних від учасників обставин.

Як такий приклад можна було б навести розділ Кореї на дві країни з різними інститутами. При цьому всі інші фактори (географічні, культурні, мовні та інші) залишаються в цих країнах майже однаковими.

Інший, більш масштабний приклад для аналізу представляє процес колонізації європейцями Америки, Африки та Азії. Починаючи з XVI ст. європейські країни активно ввійшли у процес колонізації. Іспанія, Англія, Франція поступово освоювали нові території в Америці, Південно-Східній Азії та Африці. В одних колоніях європейці оселялися в великих кількостях і встановлювали інститути, які стають вигідними для економічного розвитку колоній, при чому довгострокового економічного розвитку. Перед усім вони інвестували в інститути захисту прав власності і гарантії виконання контрактів. Для колоністів такі інвестиції були важливими, оскільки вони самі очікували отримати довгострокову вигоду від цих інститутів. На противагу їм в інших колоніях не поселялися в великих кількостях, а встановлювали тимчасове управління. Як правило, це відбувалося під владою військових або спеціально заснованих компаній, наприклад, Британська Ост-Індійська компанія, яка управляла індійськими колоніями. Відповідно, в таких колоніях встановлювалися зовсім інші інститути. Вони не сприяли сталому економічному зростанню, оскільки зусилля спрямовані передусім на отримання швидкого прибутку від експлуатації ресурсів і людського капіталу. Впроваджені інститути закріплюються і залишаються сталими навіть після отримання цими колоніями статусу незалежності.

Повернемось до введеного поняття «природний експеримент». Можна спостерегти за впливом зовнішніх випадкових факторів на число і якість європейських інститутів. Таким фактором, наприклад, була розповсюдженість інфекційних хвороб. Так, європейці оселялися в регіонах із кліматом, схожим на європейський (США, Канада), і не оселялись в тропічному кліматі з хворобами, від яких у них не було імунітету (країни Центральної Африки).

Тоді схема «природного експерименту» виглядає таким чином (рис. 4).

Рисунок 4. Схема «природного експерименту»

Рівень тропічних хвороб, таких як малярійна лихоманка, визначає те, яку стратегію з точки зору поселення обирають європейські колонізатори. Вони обирали або стратегію залишатися на тривалий період у великій кількості на цій території, організовувати свої поселення, або за допомогою посередницьких компаній викачувати природні та людські ресурси з цієї території. Вибір між цими двома стратегіями визначав вибір типу інститутів, який створювався європейцями на цих територіях. І ці інститути минулого суттєво визначають інститути сьогодення, а сьогоднішні інститути визначають, своєю чергою, економічне зростання.

Економічний розвиток країни залежить від якості інститутів цієї країни. Однак навіть всередині однієї країни можна розглядати крайні суттєві розбіжності в рівні розвитку окремих регіонів. Хоча інститути, які характеризують країну в цілому (закони, визначені кодекси), однакові для всіх регіонів.

Для ілюстрації такої економічної ситуації може бути наведена Італія, для якої вкрай помітні розбіжності між рівнем розвитку північної та південної частини країни. Так, північні регіони найбагатші за південні.

Крім цього, багато історичних прикладів показує, що пряме запозичення інститутів, коли країна копіює успішний досвід введення того чи іншого інституту, не завжди працює. Тобто позитивні соціальні правила, перенесені на ґрунт іншої країни, не обов'язково дадуть такі ж вдалі ефективні результати. Такі факти можна пояснити в межах інституціональ- ної теорії. Повертаючись до класичної роботи Норта, можна визначити, що для економічного розвитку важливі не лише формальні інститути (закони, кодекси та інше), а й неформальні (соціальні норми, довіра).

Розбіжності в результатах роботи схожих формальних інститутів між окремими регіонами пояснюються розбіжностями в неформальних нормах поведінки. Джерелом неформальних обмежень є соціалізація індивідів у суспільстві, а також частина такого спадку, як культура. Одним із визначень культури є: «Культура - передача, шляхом навчання та імітації, від одного покоління до іншого знань, цінностей та інших факторів, які впливають на поведінку економічних агентів в суспільстві» (Бойд, Річердсон).

У своїй роботі Патнем (1993) ставить завдання пояснити розбіжності в рівні економічного розвитку між північними і південними регіонами Італії. Патнем формулює гіпотезу про те, що ці розбіжності в рівні економічного добробуту Півдня І Півночі можуть пояснюватись різним рівнем довіри і різними соціальними нормами, які своєю чергою пояснюються різною історією регіонів.

Так, наприклад, Патнем говорить про те, що північні регіони Італії характеризуються більш високим рівнем довіри, а це пов'язано, своєю чергою, з наявністю досвіду незалежного самоврядування в різних містах Півночі (Флоренція, Г е- нуя, Мілан, Венеція) протягом десятиріч. Такий досвід сформував у людей здатність до самоорганізації, що і підвищило рівень довіри.

Ці норми і цінності, пов'язані з довірою, передавалися від батьків до дітей протягом багатьох поколінь (вертикальна соціалізація), а також від суспільства до дітей (горизонтальна соціалізація).

Розбіжності в політичній системі в минулому, які вплинули на накопичення довіри та рівень розвитку в регіонах сьогодні, показують, що в тих регіонах Італії, де в XIV ст. існували більш демократичні, основані на більшій кооперації, самоорганізації механізми державного управління, в цих регіонах спостерігаємо більш високі показники економічного розвитку. І навпаки, ті регіони, де в XIV ст. переважав не демократичний державний устрій, в наші часи мають підвищені показники використання нелегальної праці і рівень економічної злочинності.

З цього наочно бачимо, яким чином неформальні інститути можуть впливати на економічний добробут і як історія формування цих неформальних цінностей може впливати на економічний розвиток і добробут держави сьогодні.

економіка експеримент добробут неформальний

Висновки

Великі розбіжності в рівні економічного розвитку між країнами і регіонами пояснюються декількома гіпотезами. Економістами запропоновано такі основні гіпотези, як географічна гіпотеза, інституціональна гіпотеза та гіпотеза модернізації. Але причинно-наслідковий зв'язок в них досить суперечливий. При вивченні економічного розвитку для встановлення причинно-наслідкового зв'язку доцільно використовувати метод «природного експерименту».

Сучасне економічне зростання є наслідком виникнення інститутів, які стимулюють виробничу діяльність. До них належать: фізичний і людський капітал, а також виробництво.

Одні й ті ж правила можуть по-різному впливати на економічний розвиток країн і регіонів у різних суспільствах в зв'язку з: неоднаковою ефективністю формальних санкцій; наявністю різноманітних неформальних обмежень; різним співвідношенням формальних і неформальних інститутів.

На макрорівні в довгостроковому періоді істотного значення набувають саме способи рішення проблеми економічного зростання. Так, формування інститутів захисту прав власності і гарантій виконання контрактів дозволяють досягти позитивно зростаючої економічної перспективи на тривалий термін. А наявність історичного досвіду незалежного самоврядування та здатність людей до самоорганізації додають позитивного ефекту економічному зростанню.

Список використаних джерел

1. Асемоглу Д., Джонсон С., Робинсон Дж. Институты как фундаментальная причина долгосрочного экономического роста. - Эковест, 2006.

2. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. - М.: Начала, 1997.

3. Норт Д. Институты и экономический рост: историческое введение. - THESIS, 1993.

4. Грейф А. Институты и путь к современной экономике. Уроки средневековой торговли. - ИД Высшей школы экономики. 2013.

5. Дьянков С., Глэйзер Э., Ла Порта Р., Шляйфер А. Новая компаративная экономическая теория. - Эковест, 2003.

6. Acemoglu D., Robinson J. Why Nations Fail, 2012, Crown Publishing.

7. Algan Y., Cahuc P. Trust, Growth, and Well-Being: New Evidence and Policy Implications, Handbook of Economic Growth, Vol. 2.

8. Greif A. (1994). Cultural beliefs and the organization of society: A historical and theoretical reflection on collectivist and individualist societies. Journal of political economy, 102(5).

9. Greif A. (2006). Institutions and the path to the modern economy: Lessons from medieval trade. Cambridge University Press.

10. Fisman R., & Miguel, E. (2007). Corruption, norms, and legal enforcement: Evidence from diplomatic parking tickets. Journal of Political economy, 115(6).

11. Camerer C.F., & Fehr, E. (2006). When does «economic man» dominate social behavior? Science, 311(5757).

12. Eggertsson T. (2013). Quick guide to New Institutional Economics. Journal of Comparative Economics, 41(1).

13. Rodrik D., Subramanian A., Trebbi F. Institutions Rule: the Primacy of Institutions Over Geography and Integration in Economic Development, Journal of Economic Growth, 2004.

Размещено на Allbest.ru