Тенденції розвитку та напрямки підвищення конкурентоспроможності виробництва зерна на сільськогосподарських підприємствах

Zakharchenko A.V. Development trends and directions of improving the competitiveness of grain production on farms

*Джерело -- розраховано на основі [2, С. 11; 7; 8]

Дослідження М. Зубця і М. Безуглого показали, що системне недовиконання основних технологічних етапів вирощування сільськогосподарських культур, у першу чергу внесення мінеральних (25-30% від потреби) і органічних добрив (7,5% від потреби) та використання засобів захисту (до 50% потреби), призводить до того, що за генетичного потенціалу озимої пшениці української селекції на рівні 100-110 ц/га, ячменю -- 100, кукурудзи -- 120-130 фактична врожайність цих культур становить відповідно 30; 25 і 53,3 % потенційно можливої [2, С. 10].

На сьогодні в землеробстві особливу актуальність мають дві проблеми. Перша -- постійно збільшуються витрати на вироблену продукцію через застосування багатоопераційних технологій її виробництва, постійного зростання цін на енергоносії, сільськогосподарську техніку, мінеральні добрива, засоби захисту рослин та послуги, що надаються сільгосптоваровиробникам при порівняно низьких цінах на вироблену продукцію. Друга -- втрата родючих ґрунтових ресурсів і погіршення екологічної обстановки навколишнього середовища. Через процеси ерозії ґрунтів та надмірної мінералізації гумусу, відведення земель під будівництво, щорічно втрачаються значні площі сільськогосподарських угідь [6].

Виходом, з ситуації, що склалася є перехід на ресурсозберігаючі технології. Найбільш розповсюдженою є технологія No-till. Для переходу на неї використовують технологію міні-тіл, протягом двох- трьох років, поки не вирівняється поверхневий орний шар ґрунту. При застосуванні вказаної технології досягається економія палива -- 7090% на гектарі, поступово зменшення та припинення використання пестицидів. Для досягнення вказаних результатів застосовується широкорядний комплекс (18 м) з потужним трактором (300 к.с. і більше). Головною метою ресурсозберігаючих технологій є не підвищення урожайності зернових культур, а стабільно економічно вигідні врожаї при низькій собівартості.

Програмою "Зерно України -- 2015" передбачається наростити обсяги виробництва зернових до 71-80 млн т [5].

Фактичні (2013 р.) та прогнозні (2015-2017 рр.) показники валових зборів зернових культур в сільськогосподарських підприємствах представлені в наступній таблиці.

Нами для розрахунків прогнозу на 2015-2017 рр. за основу було взято фактичну посівну площу під зерновими, а урожайність -- з Програма "Зерно України -- 2015". Фактичні дані містять показник площа посіву, а не площа збирання, через що можуть виникнути розбіжності у валовому зборі. Оскільки прогнозні дані по кукурудзі на зерно містили рівень урожайності, який суттєво відстає від фактичного рівня, ми свідомо перерахували його.

Як бачимо, зростання валових зборів зерна відбувається, в першу чергу, за рахунок інтенсивних факторів, тобто на базі підвищення урожайності культур та родючості ґрунту. В цілому за 2013-2017 рр. приріст урожайності зернових культур складе 11,9 ц/га (27,6%), а виробництва зерна -- 15899,5 тис т (32%).

Важливим фактором росту урожайності і підвищення економічної ефективності виробництва зерна є раціональне розміщення культур у регіонах України [1, С. 102].

Таблиця 3 Фактичні та прогнозні показники виробництва зерна в сільськогосподарських підприємствах

*Джерело -- розраховано на основі [5; 7].

Структура зерновиробництва саме за територіальним аспектом потребує вирішення трьох завдань:

- по-перше, удосконалення розміщення зернових культур за природно-економічними зонам, з урахуванням наявності еродованих, малопродуктивних чи екологічно забруднених земель;

- по-друге, впровадження глибшої спеціалізації базових областей щодо виробництва зерна;

- по-третє, раціональне розміщення потужностей заготівельно- переробної сфери з метою оптимізації обсягів тривалого зберігання зерна, транспортних витрат тощо [1, С. 102].

Перше завдання повинне виконуватися на підставі Постанови КМУ № 164 [4], за якою питома вага зернової групи структурі сівозмін може коливатися в межах 25-95%, залежно від природно- сільськогосподарського регіону. В середньому по країні зернові культури займають до 61% усіх посівних площ. Таким чином, потенціал росту зернових культур у структурі посівів можливий в середньому на 20-30%.

Освоєння сівозмін, що включають рентабельні ринкові культури та культури, що поліпшують родючість ґрунту; забезпечення цілорічної мульчі з рослинних залишків не менше 3-5 т/га за рахунок чергування культур та використання подрібненої соломи на добриво. Використання соломи озимих культур та ярої пшениці поповнить ґрунт 1,72 т гумусу і 357 кг NPK на кожному гектарі [6].

Переробка й реалізація готової продукції на експорт має наслідками залишити додану вартість у вітчизняних товаровиробників та створити нові робочі місця. Дані заходи є стратегічно важливими, оскільки підвищиться економічна безпека та покращиться матеріальний добробут населення.

Як зазначає у своїх дослідженнях В.С. Ніценко, оскільки в Україні нараховується 31,6 млн т сертифікованих зернових складів, то потрібно інвестувати ще 13,6 млрд дол. Для виконання програми «Зерно України -- 2015» необхідно мати 100 млн т елеваторних потужностей, так як 15% складають перехідні запаси. Також необхідно врахувати сертифікованих зернових складів для зберігання олійних культур (15-20 млн т) -- 4 млрд дол. Таким чином, інвестиції у розбудову елеваторної інфраструктури складуть 17,6 млрд дол [3, С. 130].

Висновки