Шляхи удосконалення механізмів державного регулювання інноваційного розвитку Карпатського регіону України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ

ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ

(за матеріалами українських та російських авторів)

Гаман П.І.,

кандидат наук з державного управління,

заслужений працівник охорони здоров'я України

Анотація

У статті досліджуються шляхи удосконалення механізмів державного регулювання інноваційного розвитку рекреаційної сфери Карпатського регіону України.

Ключові слова

Механізми державного управління, інноваційний розвиток, Карпатський регіон України.

Вступ

Соціально-економічні реформи, які відбуваються в Україні у процесі становлення ринкової економіки, призвели до радикальних змін у житті суспільства. Найважливішим їх наслідком стали переміни у формах власності [9, с. 5]. Розв'язання проблеми вибору моделі розвитку національної соціально-економічної системи та її практичне запровадження засобами держаної політики стає визначальним фактором соціального прогресу та розбудови держави [3, с. 5]. Держава регіональна політика в умовах трансформаційних перетворень має бути невід'ємною складовою частиною політики держави, спрямованої на організацію на організацію території країни відповідно до прийнятої Державної стратегії розвитку [2, с. 5].

В.О. Гусєв під сутністю парадигми (або моделі) інноваційного розвитку розуміє досягнення економічного розвитку шляхом широкомасштабного введення у господарський обіг таких продуктів інтелектуальної праці як знань, технологій, науково-технічних розробок тощо для їх комерціалізації та досягнення соціально-економічного ефекту. Ми поділяємо думку цитованого автора про те, що парадигма інноваційного розвитку концептуально обґрунтовує шлях для досягнення стійкого економічного зростання країни через інноваційний розвиток національної економіки [3, с. 7].

Постановка завдання

регіон карпатський регулювання державний

Метою цієї публікації є поглиблення теоретичних і методичних підходів, вироблення практичних рекомендацій з удосконалення механізмів державного регулювання інноваційного розвитку Карпатського регіону України

Проблеми й особливості регулювання розвитку регіону на основі парадигми інноваційного розвитку знайшли своє відображення в дослідженнях В. Вакуленка, Н. Гринчук, В. Гусєва, М. Шутова та інших науковців.

Виклад основного матеріалу

Системний аналіз літературних джерел за темою дослідження дає підстави стверджувати, що внутрішні механізми впливу технологічних змін на економічний розвиток сформульовані Й. Шумпетером ще в 1911 р. В основі теорії інноваційного розвитку вказаного автора було введення економічної категорії інновації як необхідної виробничої функції, зумовленої змінами: факторів виробництва, ресурсів або їх комбінацій. Як стверджує В. Гусєв, у сучасному прочитанні теоретичні погляди Й. Шумпетера зводяться до комбінації таких складових [3, с. 8]:

? запровадження нової продукції, товару, послуги (нового виду або невідомого для споживача, тобто виготовлення нового блага або створення нової якості того або іншого блага);

? застосування нової технології виробництва, запровадження для даної галузі невідомого методу (способу) виробництва, надання нових видів послуг, в основі чого необов'язково закладено новітнє наукове відкриття, але може включати такий новий спосіб використання відомих речей, що надає суспільний, економічний ефекти;

? відкриття та засвоєння нового ринку споживання продукції, при цьому незалежно від існування цього ринку раніше;

? використання нових матеріалів, видів сировини, а також джерел їх постачання, при цьому незалежно від факту існування цих джерел чи вони раніше не бралися до уваги, чи вважалися недоступними, чи їх тільки достатньо було створити;

? підрив монополії конкурентів або створення монопольних умов для виробництва новітньої власної продукції підприємства;

? впровадження нової організації якогось виробництва, управлінського процесу, організаційної структури або їх удосконалення.

На переконання В.О. Гусєва, державна інвестиційна політика - це стрижнева складова державної політики як організуюча, регулятивна та спрямовуюча інституційна субстанція суспільства щодо утвердження сталого інвестиційного розвитку національної економіки, забезпечення її конкурентоспроможності та прогресивних змін технологічної структури і є цілеспрямованою та скоординованою діяльністю органів державної влади загальнодержавного, галузевого, регіонального рівнів для впровадження комплексу заходів, спрямованих на створення системних інституційних, науково-технічних та інших засад, а також запровадження відповідних механізмів їх реалізації через залучення необхідних інвестиційних, інтелектуальних, інформаційних, матеріально-технічних, організаційних та інших ресурсів (державних і недержавних), для стимулювання генерації та підтримки розвитку інноваційних процесів на всіх рівнях та галузях національної економіки, але з переважною їх державною підтримкою за встановленими законодавством пріоритетними напрямами. Сукупність мети, цілей, принципів і стратегій запровадження державної інвестиційної політики складають її формат [3, c. 57].

Російські вчені Н.І. Ларіна та А.А. Кисельников регіональну політику визначають як засіб державного регулювання соціально-економічних процесів у проблемних регіонах (ареалах) держави і зняття соціального та економічного напруження [4, с. 4]. На думку автора, дискусійним у наведеному визначенні є зв'язок регіональної політики з тільки проблеми регіонами. Вважаємо, що регіональна політика повинна обов'язково формуватися для всіх регіонів держави.

Ширшим і конкретнішим, на переконання автора публікації, є визначення поняття “регіональна політика”, яке дають укладачі навчального посібника “Державна регіональна політика”. Згідно з їх твердженням, дане поняття об'єднує три аспекти. Перший - зовнішній щодо регіонів аспект. У цьому разі центральні органи влади приділяють увагу регулюванню міжрегіональних пропорцій розвитку. Другий аспект - внутрішньо регіональний. В цьому разі політика здійснюється регіональними органами влади (органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади) в основному за рахунок власних та залучених ресурсів і під власну відповідальність. Третій аспект регіональної політики полягає у зміцненні ролі регіонального рівня у територіальній організації держави. Таким чином, коли йдеться про “регіональну політику”, мається на увазі не місцева політика, а державна політика з урахуванням інтересів розвитку регіонів. Регіональною є і внутрішня політика регіонів, яка здійснюється органами управління регіоном самостійно з урахуванням загальнодержавних інтересів. Ця частина політики може бути названа місцевою регіональною політикою. Державну регіональну політику можливо звести до здійснення системи заходів щодо розвитку регіонів у законодавчій, економічній, соціальній, науково-технічній, екологічній та інших сферах. Окремо слід виділити політику держави щодо реформування та підтримки місцевого самоврядування [2, с. 9].

Відомо, що засобом активізації інноваційних процесів у регіоні має виступати регіональна інноваційна політика (РІП), яка поєднує, з одного боку, участь держави у розв'язанні проблем інноваційного розвитку регіонів, а з другого - владних інституцій регіонів у розв'язанні регіональних проблем, задіявши інноваційний фактор розвитку.

Вже цитований вище В.О. Гусєв визначає регіональну інноваційну політику як складову державної інноваційної політики, логічне продовження науково-технічної політики на регіональний вимір, спрямованих на впровадження центральними та регіональними органами державної влади, а також іншими державними організаціями та їх регіональними структурними підрозділами комплексу скоординованих заходів щодо ініціалізації та інтенсифікації інноваційних процесів у регіональній економіці шляхом використання інноваційного потенціалу регіону, підсилення його залученням науково-технологічного потенціалу країни, а також запровадження комплексу економічних, організаційних, науково-технічних та інших заходів для досягнення сталого розвитку[1]регіону інноваційного характеру. Об'єктами РІП виступають [3, с.54]:

? інноваційний потенціал регіону в плані його посилення;

? інноваційні процеси в регіональній економіці та, відповідно, задіяні в їх реалізації об'єкти (інноваційні проекти, програми, об'єкти прав інтелектуальної власності тощо);

? ресурси підтримки цих процесів, а також сегменти сфер перебігу цих інноваційних процесів, як-то науково-технологічної, виробничої та сфери споживання. При цьому, сегменти перебігу інноваційних процесів науково-технологічної сфери та сфери споживання можуть перебувати за територіальними межами регіону, наприклад, регіон виступає замовником інноваційної розробки (сегмент науково-технологічної сфери) чи постачальником інноваційного продукту (сегмент сфери споживання). 

Суб'єктами РІП виступають центральні та регіональні владні органи, державні організації та їх регіональні структури, які стимулюють генезис інноваційних процесів у регіоні, здійснюють їх координацію та підтримку їх розвитку за визначеними пріоритетними напрямами. Розроблення РІП має спиратися на систему її головних цілей, серед яких основними є такі [3, с.54 - 55]:

? підвищення конкурентоспроможності регіональних виробництв внаслідок їх інноваційного технологічного оновлення;

? згладжування міжрегіональних диспропорцій на інноваційному шляху їх розвитку;

? збереження оптимального співвідношення між регіональною та галузевою інноваційною політикою уряду;

? пріоритетний інноваційний розвиток регіонів, які мають особливо важливе стратегічне значення для держави і потенціал для перетворення у “полюси економічного зростання”;

? оптимальне використання для інноваційного розвитку природно-ресурсних особливостей регіонів, їх географічного розташування, інфраструктури;

? розвиток внутрішньої та зовнішньої міжрегіональної співпраці.

Ґрунтуючись на викладеному вище та розглядаючи саме в досліджуваному вимірі проблему зміцнення рекреаційного потенціалу Карпатського регіону України, потрібно виходити з того, що основним пріоритетним завданням має стати запровадження на регіональному рівні інвестиційно-інноваційної моделі розвитку, забезпечення подальшого зростання науково-технологічного, інноваційного й людського потенціалу, підвищення конкурентоспроможності даного регіону на внутрішньому й зовнішньому ринках. Окрім того, проблему зміцнення рекреаційного потенціалу Карпатського регіону слід розглядати у контексті євроінтеграційного курсу України. Інтегрування нашої країни в європейські структури вимагає вироблення й реалізації такої моделі взаємовідносин з Карпатським регіоном й управління ним, яка б відповідала принципам регіональної рекреаційної політики Європейського Союзу. Значна увага, що приділяється проблемам регіонального розвитку, зменшення регіональних і соціальних диспропорцій у країнах Європейського Союзу є підтвердженням того, що державна регіональна політика взагалі та регіональна рекреаційна політика, зокрема, повинна розглядатися як один з найважливіших механізмів забезпечення сталого економічного зростання та суспільної злагоди в Україні [2, с. 30].

На думку І. Санжаровського, одним з дієвих інструментів щодо стимулювання регіонального розвитку є угоди (контракти) регіонального розвитку [8]. Регіональний контракт дозволяє значною мірою подолати бюджетні обмеження за рахунок поєднання ресурсів регіону - інтелектуальних, фінансових, організаційних - з державними ресурсами. Контракт гарантує, що в межах даного регіону (у нашому випадку, Карпатського) держава буде діяти з урахуванням пріоритетів діяльності регіональної влади і навпаки. Регіональна угода є договором між органами місцевого самоврядування регіонального рівня та урядом держави, що має на меті реалізацію спільної стратегії держави та регіону щодо розвитку території та регулює взаємні зобов'язання та відповідальність щодо вказаних у контракті заходів. Дослідження світового досвіду дало змогу втілити ідею угод щодо регіонального розвитку у ст. 4 та 5 Закону України “Про стимулювання регіонального розвитку”[1, 2, 5].

Основна мета запровадження контрактних відносин у стосунках між державою та регіоном полягає у необхідності чітко сформулювати та юридично закріпити пріоритети, у реалізації яких зацікавлені як держава, так і регіон, а також визначити ресурси, які сторони зобов'язуються направити на реалізацію програм та проектів згідно з виписаними в контракті пріоритетами. Досвід європейських країн свідчить, що при формуванні контракту обом сторонам необхідно намагатися чітко формулювати та максимально звужувати кількість спільних проектів (до трьох - семи) [2, 6, 8].

В Україні, як відомо, порядок підготовки, укладання та виконання угоди щодо регіонального розвитку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 р. № 751. Відповідно до зазначеної постанови, угода щодо регіонального розвитку повинна передбачати [7]:

? спільні заходи центральних та місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з реалізації в регіоні державної стратегії регіонального розвитку;

? спільні заходи центральних та місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з реалізації регіональної стратегії розвитку;

? порядок, обсяг, форми та строки фінансування спільних заходів, визначених сторонами, відповідно до Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

? порядок інформування про реалізацію сторонами угоди щодо регіонального розвитку;

? відповідальність сторін угоди за невиконання або неналежне виконання передбачених нею заходів;

? порядок внесення змін до угоди;

? порядок набуття чинності та строк дії угоди.

Серед інноваційних пріоритетів визначальне значення для Карпатського регіону України має запровадження енерго-, ресурсозберігаючих технологій як однієї із базових передумов підвищення конкурентоспроможності регіональної економіки. Запровадження інформаційних, комунікаційних технологій дозволить підняти рівень управління, сприяти посиленню інноваційної активності, поліпшити позиціювання інвестиційних можливостей, рекреаційних послуг регіону в цілому [3, c. 56].

Ґрунтуючись на викладеному вище, можна зробити наступні висновки:

1. Обґрунтовано, що розв'язання проблеми вибору моделі розвитку національної соціально-економічної системи та її практичне запровадження засобами держаної політики стає визначальним фактором соціального прогресу та розбудови держави. Держава регіональна політика в умовах трансформаційних перетворень має бути невід'ємною складовою частиною політики держави, спрямованої на організацію відповідної території держави.

Державна інвестиційна політика - це стрижнева складова державної політики як організуюча, регулятивна та спрямовуюча інституційна субстанція суспільства щодо утвердження сталого інвестиційного розвитку національної економіки, забезпечення її конкурентоспроможності та прогресивних змін технологічної структури і є цілеспрямованою та скоординованою діяльністю органів державної влади загальнодержавного, галузевого, регіонального рівнів для впровадження комплексу заходів, спрямованих на створення системних інституційних, науково-технічних та інших засад, а також запровадження відповідних механізмів їх реалізації через залучення необхідних інвестиційних, інтелектуальних, інформаційних, матеріально-технічних, організаційних та інших ресурсів (державних і недержавних), для стимулювання генерації та підтримки розвитку інноваційних процесів на всіх рівнях та галузях національної економіки, але з переважною їх державною підтримкою за встановленими законодавством пріоритетними напрямами.

2. Доведено, що розглядаючи проблему зміцнення рекреаційного потенціалу Карпатського регіону України, потрібно виходити з того, що основним пріоритетним завданням має стати запровадження на регіональному рівні інвестиційно-інноваційної моделі розвитку, забезпечення подальшого зростання науково-технологічного, інноваційного й людського потенціалу, підвищення конкурентоспроможності даного регіону на внутрішньому й зовнішньому ринках. Окрім того, досліджувану проблему слід розглядати у контексті євроінтеграційного курсу України. Інтегрування нашої країни в європейські структури вимагає вироблення й реалізації такої моделі взаємовідносин з Карпатським регіоном й управління ним, яка б відповідала принципам регіональної рекреаційної політики Європейського Союзу.

3. Встановлено, що одним з дієвих інструментів щодо стимулювання регіонального розвитку є угоди (контракти) регіонального розвитку. Регіональний контракт дозволяє значною мірою подолати бюджетні обмеження за рахунок поєднання ресурсів регіону - інтелектуальних, фінансових, організаційних - з державними ресурсами. Контракт гарантує, що в межах даного регіону держава буде діяти з урахуванням пріоритетів діяльності регіональної влади і навпаки.

Основна мета запровадження контрактних відносин у стосунках між державою та регіоном полягає у необхідності чітко сформулювати та юридично закріпити пріоритети, у реалізації яких зацікавлені як держава, так і регіон, а також визначити ресурси, які сторони зобов'язуються направити на реалізацію програм та проектів згідно з виписаними в контракті пріоритетами.

В Україні порядок підготовки, укладання та виконання угоди щодо регіонального розвитку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 р. № 751.

Література

1. Закон України про стимулювання розвитку регіонів // http://www.rada.gov.ua

2. Вакуленко В.М., Гринчук Н.М. Державна регіональна політика: Навч. посіб. - К.: Вид-во НАДУ, 2007. - 64 с.

3. Гусєв В.О. Державна інноваційна політика як засіб розвитку національної економіки: Навч. посіб. - К.: Вид-во НАДУ, 2007. - 60 с.

4. Ларина Н.И., Кисельников А.А. Региональная политика в странах с рыночной экономики. - М., 1998. - С. 4.

5. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 21 лип. 2006 р. № 1001 // http://zakon 1. rada.gov.ua

6. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку розроблення регіональних цільових програм, моніторингу та звітності про їх виконання: Наказ Мінекономіки від 4 груд. 2006 р. № 367 // http://zakon 1.rada.gov.ua

7. Про затвердження Порядку підготовки, укладання та виконання угоди щодо регіонального розвитку і відповідної типової угоди: Постанова Кабінету Міністрів України від 23 трав. 2007 р. № 751 // http://zakon 1. rada.gov.ua

8. Санжаровський І. Регіональний контракт: європейський досвід та українські перспективи // http://www.eru.org.ua

9. Шутов М.М. Организационно-экономический механизм развития системы здравоохранения в регионе / Монография. - Донецк: ВИК, 2005. - 320 с.

[1] Сталий розвиток - це такий розвиток, коли за умов досягнутого стійкого економічного зростання забезпечується справедливий розподіл його результатів, розвиток людського потенціалу та реалізація прав жінок, збереження й відновлення довкілля для теперішнього та наступних поколінь [3, с. 7].

Размещено на Allbest.ru