Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Дніпропетровський державний аграрний університет

Навчально-науковий інститут економіки

Факультет менеджменту та маркетингу

Кафедра економічної теорії та економіки сільського господарства

КУРСОВА РОБОТА

на тему «Резерви підвищення рентабельності сільськогосподарського виробництва»

Виконала ст. гр. МТ-3-10

Скалига Ю.О.

Перевірила Масляєва О.О.

Дніпропетровськ 2012

Зміст

Вступ

1. Сутність та теоретичні основи рентабельності сільського господарства

• 1.1 Сутність економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції в Україні
• 1.2 Поняття, сутність та показники рентабельності
• 2. Сучасний стан рентабельності продукції господарства
• 2.1 Природно-економічна характеристика підприємства
• 2.2 Вихід продукції, собівартість та ціни як фактори, які визначають рентабельність
• 3. Резерви підвищення прибутку та рівня рентабельності
• 3.1 Зниження витрат на виробництво та реалізацію продукції
• 3.2 Вивчення ринка збуту та вибір каналів реалізації
• 3.3 Фактори резерву підвищення рентабельності
• Висновки
• Список використаної літератури
• Вступ
• ефективність рентабельність підвищення собівартість
• Сільське господарство є однієї з найважливіших галузей народного господарства. Воно виробляє продукти харчування для населення, сировину для переробної промисловості, забезпечує й інші нестатки суспільства. Тому, актуальною проблемою в даний час є проблема подальшого підвищення рівня ефективності цієї галузі.
• Ефективність - це складна економічна категорія, у якій виявляється найважливіша сторона діяльності підприємства - його результативність.
• Узагальнюючим показником економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є показник рентабельності. Рентабельність означає прибутковість підприємства. Вона розраховується шляхом зіставлення валового доходу або прибутку з витратами чи використовуваними ресурсами.
• На основі аналізу середніх рівнів рентабельності можна визначити, які види продукції і які господарські підрозділи забезпечують велику прибутковість. Це стає особливо важливим у сучасних, ринкових умовах, де фінансова стійкість підприємства залежить від спеціалізації і концентрації виробництва.
• Мене, як майбутнього фахівця, цікавить у чому полягає сутність рентабельності, як вона розраховується і які шляхи її підвищення. Це коло питань я і хотіла би розглянути в даній темі курсової роботи.
• Головна мета і завданням дослідження є аналіз стану та виявлення резервів підвищення рентабельності сільськогосподарської своєї продукції прикладі сільськогосподарського підприємства “Агрофірма “Деметра”” Магдалинівського района Дніпропетровській області.
• 1. Сутність та теоретичні основи рентабельності сільського господарства

1.1 Сутність економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції в Україні

Для характеристики ефективності галузі сільського господарства в цілому відносять валовий дохід та чистий дохід до ресурсів, площі землі, витратам праці, поголів'ю худоби, спожитому основному й оборотному капіталу тощо. Крім оцінки стану галузі в Україні, дані показники в той же час є основою, наприклад, для вибору більш дохідних культур.

Ефективність сільськогосподарського виробництва - результативність фінансово - господарської діяльності суб'єкта, що керує, у сільському господарстві, здатність забезпечувати досягнення високих показників продуктивності, економічності, прибутковості, якості продукції. Критерієм даного виду ефективності є максимальне одержання сільськогосподарської продукції при найменших витратах живої й упредметненої праці. Ефективність сільськогосподарського виробництва, виміряється за допомогою системи показників: продуктивність праці, фондовіддача, собівартість, рентабельність, врожайність сільськогосподарських культур і т.д.

Економічну ефективність сільськогосподарського виробництва в Україні можна визначити як відношення між результатом і витратами на цей результат. Економічна ефективність використовується для оцінки результативності всього суспільного виробництва. З погляду всього народного господарства ефективним буде вважатися такий стан, коли найбільш повно задоволені потреби всіх членів суспільства при даних обмежених ресурсах.

Економічна ефективність господарської системи - це стан, при якому неможливо збільшити ступінь задоволення потреб хоча б однієї людини, не погіршуючи при цьому положення іншого члена суспільства. Такий стан називається Паретто - ефективністю (по імені італійського економіста В. Паретто).

Показники народногосподарської економічної ефективності відбивають ефективність проекту з погляду інтересів усього народного господарства в цілому, а також для регіонів України, що беруть участь у здійсненні проекту (суб'єктів ), галузей, організацій і підприємств.

Порівняння різних проектів (варіантів проекту), що передбачають участь держави, вибір кращого з них і обґрунтування розмірів і форм державної підтримки проекту виробляється за найбільшим значенням показника інтегрального народногосподарського економічного ефекту.

При розрахунках показників економічної ефективності на рівні народного господарства України до складу результатів проекту включаються (у вартісному вираженні):

кінцеві виробничі результати (виторг від реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринку всієї зробленої продукції, крім продукції, споживаної українськими підприємствами - учасниками). Сюди ж відноситься і виторг від продажу майна й інтелектуальної власності (ліцензій на право використання винаходу, ноу-хау, програм для ЕОМ і т.п.), створюваних учасниками в ході здійснення проекту;

соціальні й екологічні результати, розраховані виходячи зі спільного впливу всіх учасників проекту на здоров'я населення, соціальну й екологічну обстановку в регіонах;

прямі фінансові результати;

кредити і позики іноземних держав, банків і фірм, надходження від імпортних мит і т.п.

Необхідно враховувати також непрямі фінансові результати, обумовлені здійсненням проекту зміни доходів сторонніх підприємств і громадян, ринкової вартості земельних ділянок, будинків і іншого майна, а також витрати на обумовлену реалізацією проекту, консервацію чи ліквідацію виробничих потужностей, утрати природних ресурсів і майна від можливих аварій і інших надзвичайних ситуацій.

Соціальні, екологічні, політичні й інші результати, що не піддаються вартісній оцінці, розглядаються як додаткові показники народногосподарської ефективності і враховуються при ухваленні рішення про реалізацію або про державну підтримку проектів.

До складу витрат проекту включаються передбачені в проекті і необхідні для його реалізації поточні й одноразові витрати всіх українських учасників здійснення проекту, обчислені без повторного рахунка тих самих витрат і без обліку витрат одних учасників у складі результатів інших учасників. У цьому зв'язку не включаються в розрахунок:

витрати підприємств - споживачів деякої продукції на придбання її у виробників - інших учасників проекту;

амортизаційні відрахування по основних засобах, створеним (побудованим, виготовленим) одними учасниками проекту і використовуваним іншими учасниками;

усі види платежів українських підприємств - учасників у доход державного бюджету, у тому числі - податкові платежі. Штрафи і санкції за невиконання екологічних нормативів і санітарних норм враховуються в складі народногосподарських витрат тільки в тому випадку, якщо екологічні наслідки порушень зазначених норм не виділені особливо в складі екологічних результатів проекту і не включені до складу результатів проекту у вартісному вираженні;

відсотки по кредитах Національного банку України та комерційних банків, включених у число учасників реалізації інвестиційного проекту;

витрати іноземних учасників.

Основні засоби, тимчасово використовувані учасниками в процесі здійснення інвестиційного проекту, враховуються в розрахунку одним з наступних способів:

залишкова вартість основних засобів на момент початку їхнього використання включається в одноразові витрати; на момент припинення використання одноразові витрати зменшуються на розмір (нової) залишкової вартості цих засобів;

орендна плата за зазначені основні засоби за час їхнього використання включається до складу поточних витрат.

При розрахунках показників економічної ефективності сільгоспвиробництва в Україні на рівні регіону (галузі) до складу результатів проекту включаються:

регіональні (галузеві) виробничі результати - виторг від реалізації продукції, зробленої учасниками проекту - підприємствами регіону (галузі), за винятком спожитої цими ж чи іншими учасниками проекту - підприємствами регіону (галузі);

соціальні й екологічні результати, що досягаються в регіоні (на підприємствах галузі);

непрямі фінансові результати, одержувані підприємствами і населенням регіону (підприємствами галузі).

До складу витрат при цьому включаються тільки витрати підприємств - учасників проекту, що відносяться до відповідного регіону (галузі) також без повторного рахунка тих самих витрат і без обліку витрат одних учасників у складі результатів інших учасників.

При розрахунках показників економічної ефективності на рівні підприємства (фірми) до складу результатів проекту включаються:

виробничі результати - виторг від реалізації зробленої продукції, за винятком витраченої на власні нестатки;

соціальні результати в частині, що відноситься до працівників підприємства і членам їхніх родин.

До складу витрат при цьому включаються тільки одноразові і поточні витрати підприємства без повторного рахунка (зокрема, не допускається одночасний облік одноразових витрат на створення основних засобів і поточних витрат на їхню амортизацію).

На даному етапі науково - технічного прогресу, посилення ролі економічних методів керування виробництвом велике теоретичне і практичне значення мають питання кількісного виміру реального ефекту, що одержало або очікує одержати сільськогосподарське підприємство. Наприкінці 50-х років вченим-економістом В.С. Немчиновим були сформульовані принципи трьох максимумів, що покладені в основу методів оцінки ефективності розміщення сільського господарства, які діють і в наступні роки XXI століття.

Вони полягають у наступному:

максимальне задоволення різноманітних потреб суспільства;

забезпечення максимальної продуктивності праці при повному використанні запасу робочого часу в різні періоди року;

максимальна продуктивність землі за умови не тільки збереження, але і підвищення родючості ґрунту.

Критерій ефективності виражає народногосподарську мету виробництва, вимоги об'єктивних економічних законів суспільства, пропоновані до сільського господарства. Він містить у собі основні принципи економічної оцінки заходів щодо підвищення ефективності виробництва. Показники ефективності - це засіб найбільш повного опису критерію ефективності. За допомогою конкретних економічних показників кількісно характеризується досягнутий рівень сільськогосподарського виробництва.

Зміст критерію ефективності спеціалізації зв'язане і цілком збігається з критерієм ефективності сільськогосподарського виробництва, що з метою відображення комплексного характеру в економічній літературі називають головним критерієм ефективності.

Ефективність інтенсифікації завжди виражається через зміни ефективності конкретних галузей і їхніх сполучень. У цій єдності самої мети і засобів для досягнення цих цілей закладена єдність змісту головного критерію ефективності сільськогосподарського виробництва і критерію ефективності спеціалізації, а також загальне у принципі правомірний й вихідний початок вивчення ефективності інтенсифікації і спеціалізації сільського господарства з тих самих науково - теоретичних позицій які успішно застосовуються в теперішній час українськими економістами та спеціалістами галузі .

Виходячи з комплексу вимог, у сучасних умовах головний критерій ефективності виробництва в сільськогосподарському підприємстві і його спеціалізації виражає необхідність одержання найбільшої кількості необхідної суспільству сільськогосподарської продукції з одиниці земельної площі при найменших витратах праці і матеріальних засобів на виробництво її одиниці. У зазначеному критерії, наприклад, підкреслюються важливість продуктивного використання землі в силу її особливої ролі в створенні продукції і необхідність підвищення ефективності витрат живого і минулого упредметненої праці. Головний критерій ефективності представляє своєрідне сполучення двох напрямків: одержання максимуму продукції при обмежених ресурсах і мінімізація собівартості одиниці продукції при гарантованих обсягах виробництва.

З погляду структури, у висловлених у різний час пропозиціях і думках помітно тісне переплетення таких економічних категорій, як ефективність виробництва, капітальних вкладень, інтенсифікації сільського господарства, при цьому на рівні інтересів підприємства, суспільства. З погляду методів розрахунку й узагальнення виділяються напрямки обґрунтування саме системи показників, кожний з який дозволяє судити про рівень використання виробничих ресурсів і факторів спеціалізації, потім пошуку синтетичних показників, що дозволяють тією чи іншою мірою однозначно говорити про ефективність заходів.

Тут дуже важливо відзначити, що пошук методів оцінки ефективності спеціалізації, що дозволяють охопити все різноманіття сільськогосподарської практики, починався з того моменту, коли стали очевидними різноманітні рішення по розміщенню і сполученню галузей, і має місце і зараз, коли на перший план висуваються показники ефективності і якості.

1.2 Поняття, сутність та показники рентабельності

В умовах ринкових відносин, що характеризуються своєю динамічністю, суб'єкти господарської діяльності незалежно від форми власності самі планують свою діяльність і перспективи розвитку виходячи з розроблених ними господарських і соціальних задач, попиту та пропозиції товарів і послуг.

Незамінним показником при поточному плануванні виробництва, а також при визначенні фінансового положення підприємства є показник рентабельності.

Рентабельність - це найважливіша економічна категорія, що властива всім підприємствам, котрі працюють на основі господарського розрахунку. Вона означає прибутковість підприємства і визначається шляхом співставлення одержаних результатів (прибутку, валового доходу) з витратами або не використовуваними ресурсами. Будучи узагальнюючим показником економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, рентабельність відображує ефективність використання спожитих виробництвом ресурсів галузі - трудових, земельних і матеріальних, рівень керування й організації виробництва і праці, кількість, якість і результати реалізації продукції, можливості здійснення розширеного відтворення й економічного стимулювання працівників. Таким чином, рентабельність знаходить своє вираження насамперед у наявності прибутку. Прибуток являє собою реалізовану частину чистого доходу і розраховується вирахуванням із грошового виторгу від реалізації продукції (Вг) комерційної (повної) собівартості (Ск) чи витрат виробництва (Вв):

П = Вг - Ск (ВВ)

Прибуток характеризує кінцеві економічні показники не тільки в сфері виробництва сільськогосподарської продукції, але й у сфері обігу, реалізації. Зі зростанням прибутку нерозривно зв'язаний ріст рентабельності виробництва. У свою чергу коли мова йде про те, що те чи інше господарство рентабельне, це означає, що в цьому господарстві не тільки відшкодовують витрати, зв'язані з виробництвом і реалізацією продукції, але й отримують визначений прибуток, що дозволяє господарювати на розширеній основі.

У вітчизняній економічній науці рентабельність визнають двох видів: народногосподарську та госпрозрахункову.

Показник народногосподарської рентабельності необхідний, з одного боку, для всебічного наукового обґрунтування розвитку економіки країни в цілому, з іншого боку - для оцінки підсумків розвитку сільського господарства, аналізу і встановлення найважливіших пропорцій розвитку агропромислового комплексу. При визначенні народногосподарської рентабельності враховується весь прибавочний продукт, створюваний у сільському господарстві.

Госпрозрахункова рентабельність - це рентабельність окремого сільськогосподарського підприємства або окремого виду продукції. Вона залежить від кількості і якості продукції, рівня цін та розміру витрат на виробництво продукції. При обчисленні госпрозрахункової рентабельності беруть до уваги розмір чистого доходу, безпосередньо реалізованого підприємством.

Для кількісного виміру рентабельності в цілому по аграрних підприємствах використовують такі три традиційні показники: рівень рентабельності, норму прибутку і приведену до земельної площі масу прибутку. Рівень рентабельності (Р) визначається за формулою:

де П -- валовий прибуток від реалізації (робіт, послуг);

Вв -- виробничі витрати на реалізовану продукцію (її виробнича собівартість). Для повнішої уяви про реальну ефективність певного виду товарної продукції доцільно цей показник обчислювати з врахуванням витрат на її збут, зменшивши при цьому валовий прибуток на величину цих витрат і водночас збільшивши на них знаменник формули.

Оскільки коефіцієнт віддачі за товарною продукцією:

де ТП -- вартість товарної продукції (робіт, послуг) за поточними цінами реалізації, то рівень рентабельності можна також визначити з виразу:

Даний показник характеризує економічну ефективність поточних витрат, ступінь їх окупності.

Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображує ефективності використання всіх авансованих витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів. Тому для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку (Нn):

де Фос і Фоб -- середньорічна вартість відповідно основних виробничих фондів і оборотних фондів.

Для характеристики ступеня ефективності сільськогосподарського виробництва і подальших перспектив його розвитку цей показник надто важливий, оскільки однаковий рівень рентабельності для окремих видів сільськогосподарської продукції не створює ще рівних умов для забезпечення однакових темпів зростання обсягу виробництва цих видів продукції, що пояснюється їх різною фондомісткістю.

З економічної точки зору показник норми прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошова одиниця функціонуючих виробничих фондів. Зростання цього показника, як і показника рівня рентабельності, свідчить про підвищення ефективності виробництва. Важливо також зазначити, що фактично досягнута норма прибутку використовується як критерій для оцінки ефективності інвестицій за простими (недисконтованими) показниками.

Для оцінки ефективності виробництва в аграрних підприємствах важливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь. Як буде розкрито далі, цей показник набуває особливого значення для характеристики ефективності виробництва окремих видів продукції.

Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв. Щоб знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, а які низько ефективні, й на основі одержаної інформації розробити заходи щодо дальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковості виробництва, визначають показники рентабельності (крім норми прибутку) в цілому по рослинництву і тваринництву, а також по тих галузях, продукція яких набула товарну форму.

По рослинництву в цілому визначають такі показники рентабельності, як рівень рентабельності і приведену масу прибутку від цього комплексу галузей на гектар ріллі. За окремими культурами доцільно розраховувати три показники: рівень рентабельності, масу прибутку на гектар посіву і масу прибутку на реалізований центнер продукції. При цьому слід брати до уваги такі дві обставини. По-перше, при визначенні приведеної маси прибутку в цілому за рослинництвом слід прибуток від рентабельних галузей зменшити на збитки нерентабельних (збиткових) рослинницьких галузей. По-друге, масу прибутку на гектар посіву певної культури (Мк) необхідно визначати з обов'язковим урахуванням її рівня товарності за формулою:

де Пк -- прибуток, одержаний від реалізації певної культури;

S -- площа посіву культури; Кт -- коефіцієнт товарності.

Значення такого підходу до визначення маси прибутку на гектар посіву культури дуже велике, оскільки дає змогу правильно оцінити доходність галузі.

По тваринництву в цілому визначають рівень рентабельності і приведену масу прибутку на гектар сільськогосподарських угідь. При цьому прибуток від рентабельних тваринницьких галузей зменшується на збитки нерентабельних. По окремих тваринницьких галузях розраховують рівень рентабельності, масу прибутку на середньорічну голову і масу прибутку на центнер реалізованої продукції.

При оцінці ефективності окремих галузей слід брати до уваги всі показники рентабельності, й особливо приведену масу прибутку. Якщо користуватися лише показником рівня рентабельності, може скластися неправильна уява про економічну ефективність, а значить, і про ступінь вигідності виробництва тієї чи іншої продукції в умовах господарства. Ця обставина пояснюється тим, що один і той же рівень рентабельності може бути досягнутий за різної маси прибутку на гектар посіву. Адже відомо, що економічний стан підприємства залежить не лише від рівня окупності поточних витрат, а й від маси прибутку в цілому по господарству і на одиницю земельної площі. Чим вищий останній показник, тим більше можливостей має підприємство для нових інвестицій і матеріального стимулювання працівників, тим кращі його шанси в прискоренні темпів розширеного відтворення і зміцнення своїх позицій на ринку.

З переходом до ринкової економіки і зростанням конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках дуже важливо для оцінки економічної ефективності виробництва визначати такий показник, як рентабельність продажу. Він розраховується за формулою:

, тобто

В буквальному трактуванні цей показник показує, яка питома вага прибутку в загальній сумі грошової виручки від реалізації продукції. Зрозуміло, що з підвищенням рівня цього показника зміцнюється, за однакових інших умов, економічний стан підприємства, і навпаки. Проте показник рентабельності продажу має глибший економічний зміст, оскільки характеризує цінову конкурентоспроможність товару.

Зазначимо також, що даний показник потрібно розраховувати по кожному виду продукції, яка набуває товарної форми. Це дає змогу об'єктивно оцінювати ступінь цінової конкурентоспроможності кожної з галузей, приймати зважені рішення щодо вдосконалення галузевої структури підприємства і своєчасно реагувати на несприятливі зміни зовнішнього середовища.

2. Сучасний стан рентабельності продукції господарства

2.1 Природно-економічна характеристика підприємства

Усі підприємства розрізняються по безлічі показників, тому при вивченні якої-небудь проблеми в окремому господарстві необхідно освітити його з економічної точки зору, щоб показати до якого типу воно відноситься, у якому напрямку спеціалізується і які його особливості. У даній курсовій роботі я проводжу аналіз рентабельності виробництва основних видів продукції в Приватному підприємстві “Агрофірма “Деметра”” Магдалинівського района Дніпропетровській області.

Найважливішою складовою природних ресурсів є земля. В сільському господарстві земля виступає головним засобом виробництва.

Таблиця 1.1. Склад та структура земельних угідь, землезабезпеченість

Показники	2009	2010	2011	2011 у % до 2009
	Земельні угіддя	С.-г. угіддя	Земельні угіддя	С.-г. угіддя	Земельні угіддя	С.-г. угіддя
	га	%	га	%	га	%	га	%	га	%	га	%
Заг. Зем. Площа	4091	100	-	-	4933	100	-	-	4327	100	-	-	105,77
В т.ч. с.-г. угіддя	3733	91,25	3733	100	4553	92,3	4553	100	4019	94,55	4091	100	109,59
з них: рілля	3098	75,73	3098	82,99	3521	71,38	3521	77,33	3198	73,91	3198	78,17	103,23
сінокоси	23	0,56	23	0,62	174	3,53	174	3,82	238	5,5	238	5,82	1034,78
пасовища	517	12,64	517	13,85	763	15,47	763	16,78	517	11,95	517	12,64	100
багат. Насад.	95	2,32	95	2,54	95	1,93	95	2,09	66	1,53	66	1,64	69,47
Зрошув. Землі	1024	25,03	1024	27,43	1724	34,95	1724	37,87	1724	39,84	1724	42,9	168,36
Коеф-нт с.-г. освоєння	0,91	-	-	-	0,92	-	-	-	0,93	-	-	-	102,2
Коеф-нт прозор-ті	0,83	-	-	-	0,77	-	-	-	0,80	-	-	-	96,39
Коеф-нт меліорності	0,27	-	-	-	0,38	-	-	-	0,43	-	-	-	159,26
Кіл-ть Роб-ів, осіб	128	-	-	-	164	-	-	-	157	-	-	-	122,66
Прип. На 1 прац-ка:	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-
с.-г. угідь	29,19	-	-	-	27,8	-	-		25,6	-	-	-	87,70
ріллі	24,2	-	-	-	21,5	-	-	-	20,4	-	-	-	84,30

Загальна земельна площа підприємства збільшилась на 5,77%, що становить - 236 га. Це відбулось за рахунок збільшення: ріллі, сінокосів та зрошуваних земель на 100га, 215 га та 700 га відповідно. Коефіцієнт розораності складає 0,80 та за досліджуваний період зменшився на 0,03; коефіцієнт освоєння сільськогосподарських земель дорівнює 0,93, що на 2,2% більший у порівнянні з 2010 роком; коефіцієнт меліорованості за даний період збільшився на 59,26% і складає 0,43. Таблиця 1 показує, що на 1го робітника припадає 25,6 га, тобто менше на 12,3% ніж у 2007 році. Це викликано збільшенням кількості робітників з 128 на 157 осіб. Відповідно і кількість ріллі на 1го робітника зменшилась і становить 20,4, що на 15,7% менше, ніж у базисному періоді.

Перейдемо до розрахунків ефективності використання землі. Для цього складемо додаткову таблицю.

Таблиця 1.2. Ефективність використання землі

Показники	Всього	На 100 га	2011 у % до 2009
	2009	2010	2011	2009	2010	2011
Натуральні, ц: зерно	57376	73857	75745	1852,03	2097,61	2368,51	132,02
соняшник	3060	3800	2625	98,77	107,92	82,08	85,78
овочі	795	1208	2187,5	25,66	34,31	68,4	275,16
молоко	27107	19854	18230	726,15	436,06	453,6	67,25
приріст живої маси ВРХ	789	712	561	21,14	15,64	13,96	71,1
приріст живої маси свиней	692	851	623	22,34	24,17	19,48	90,02
Вартісні, тис. _грн..: валова продукція (по собів-ті)	13020,35	12288,08	11335,63	348,78	269,89	282,05	87,06
Товарна продукція	12143,97	12472,29	10876,83	325,31	273,94	270,61	89,57
прибуток	-876,38	184,21	-458,8	-23,48	4,05	-11,42	-52,35

Підводячи підсумки наших розрахунків можна зробити такі підсумки: за досліджуваний період підприємство залишилося збитковим, проте у 2011 році його збитковість склала 458,8 тис. грн.. , що на 417,58 тис. _грн.. менше, ніж у 2009 році. Це відбулось за рахунок зерна ( 32,02% ) та овочів (175,16%).

Трудові ресурси найбільш активний елемент продуктивних сил суспільства. Тому, нам необхідно розрахувати рівень забезпеченості та використання трудових ресурсів. Для цього визначимо певний ряд показників, котрі внесемо у таблицю 3.

Таблиця 1.3. Рівень забезпеченості та використання трудових ресурсів

Показники	2009	2010	2011	2011 у % до 2009
Середньорічна кількість робітників - всього, осіб	128	164	157	122,66
в рослинництві	55	70	67	121,82
в тваринництві	73	94	90	132,29
Площа с/г угідь, га	3733	4553	4019	107,66
Затрати праці - всього, тис. люд.-год.	205,32	264,07	253,20	123,32
в рослинництві	71,86	92,43	88,62	123,32
В тваринництві	133,45	171,65	164,58	123,33
Трудозабезпеченість	3	4	4	133,33
Відпрацьовано 1 робітником за рік - всього,люд.-год.	1604,06	1610,18	1612,74	100,54
в рослинництві	1306,55	1320,43	1322,69	101,24
в тваринництві	1828,08	1826,06	1828,67	100,03
Нормативний запас праці, тис. люд.-год.	246,400	317,7	302,225	122,66
Коефіцієнт використання робочого фонду часу	0,83	0,83	0,84	101,2
Співвідношення робітників:	1	1	1	1
в рослинництві	0,43	0,43	0,43	100
в тваринництві	0,57	0,57	0,57	100

За даними таблиці ми бачимо, що за досліджуваний період середньорічна кількість працівників зросла на 22,66%, що становить 29 осіб. За рахунок цього зросли затрати праці ( 23,32% ), трудозабезпеченість на 33,33% та нормативний запас праці - на 22,66%.

Тепер перейдемо до розрахунків натуральних показників продуктивності праці. За допомогою натуральних показників визначають рівень продуктивності праці в галузях, які виробляють однорідну продукцію. Вони розраховуються тільки в кінці року, коли є остаточні дані про обсяг валової продукції та про затрати праці на її виробництво.

Для цього складемо наступну таблицю, в яку внесемо дані з інструментарію та розрахуємо ряд показників.

Таблиця 1.4. Натуральні показники продуктивності праці

Показники	Вироблено продукції	Прямі витрати праці, тис люд.-год.	Продуктивність праці, люд.-год.
	2009	2010	2011	2009	2010	2011	2009	2010	2011	2011 у % до 2009
Зерно без кукурудзи	55,01	69,26	73,3	47,25	44,34	45,88	1,16	1,56	1,60	137,93
Кукурудза на зерно	2,03	3,94	1,69	2,66	4,43	2,32	0,76	0,89	0,73	96,1
Соняшник	3,06	3,80	2,63	11,34	14,2	12,78	0,27	0,27	0,21	77,8
Цукровий буряк	3,18	0	0	1,42	0	0	2,24	0	0	0
Овочі	0,80	1,21	2,19	1,22	2,82	4,91	0,66	0,43	0,45	68,18
Молоко	27,11	19,85	18,23	29,43	37,85	36,29	0,92	0,50	0,50	54,35
Приріст живої маси: ВРХ	0,79	0,71	0,56	20,42	26,26	25,18	0,04	0,03	0,02	50,0
свиней	0,69	0,85	0,62	65,33	84,02	80,56	0,01	0,01	0,01	100

З наших розрахунків ми бачимо, що продуктивність праці у звітному періоді по зерну склала на 37,93% більше , ніж у базисному. По всім іншим культурам спостерігається зміна у бік зменшення: соняшник на 12,2%,

овочі - 31,82%, молоко - 45,65%, приріст живої маси ВРХ - 50%, приріст живої маси свиней залишився незмінним.

Тепер перейдемо до наявності основних фондів підприємства та ефективності їх використання.

Основні фонди - матеріальна частина засобів виробництва, які зберігають свою речову форму, приймають участь у багатьох виробничих циклах і свою вартість переносять на вартість виготовленої продукції.

Складемо додаткову таблицю, за допомогою якої визначимо фондоозброєність та фондозабезпеченість підприємства.

Таблиця 1.5. Наявність та забезпеченість підприємства основними фондами

Показники	2009	2010	2011	2011 у % до 2009
Середньорічна вартість основних фондів, тис. _грн..	22160	29286	20160	90,97
Площа с.-г. угідь, га	3733	4553	4019	107,66
Середньорічна чисельність робітників, осіб	128	164	157	122,66
Фондооснащеність	5,94	6,43	5,02	84,51
Фондоозброєність	173,13	178,57	128,41	74,17

Отже, за досліджуваний період середньорічна вартість основних фондів зменшилась на 9,03%, що становить 2 тис. грн...

Фондооснащеність підприємства зменшилась на 15,49%, що становить 0,92. Це відбулось через збільшення площі сільськогосподарських угідь на 7,66% ( 286 га ). Фондоозброєність також зменшилась і становить 128,41, що на 25,83% менше, ніж у базисному періоді. Це відбулось через збільшення середньорічної чисельності робітників.

Далі необхідно визначити ефективність використання основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення. Для цього ведемо дані до таблиці 6 та розрахуємо необхідні показники.

Таблиця 1.6. Ефективність використання основних виробничих фондів

Показники	2009	2010	2011	2011 у % до 2009
Середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. _рн..	22160	29286	20160	90,97
Середньорічна вартість оборотних фондів, тис. _рн..	4905	3036	4205	85,73
Валова продукція, тис. _рн..	5036	5400	3788	75,22
Виручка від реалізації продукції, тис. _рн..	12143,98	12472,29	10876,83	89,57
Повна собівартість продукції, тис. _рн..	13020,35	12288,08	11335,63	87,06
Фондовіддача	0,23	0,18	0,19	82,61
Фондомісткість	4,4	5,42	5,32	120,91
Припадає оборотних фондів на 100 грн. основних, _рн..	22,13	10,37	20,86	94,26
Норма прибутку, %	-0,03	0,01	-0,02	66,67

Після розрахунків ми бачимо, що середньорічна вартість основних та оборотних фондів за досліджуваний період зменшилась на 9,03% та 14,27% відповідно. Фондовіддача у 2011 р. становить 82,61%, що на 17,39% менше, ніж у 2009р. Це відбулося через більше збільшення валової продукції, а фондомісткість навпаки - збільшилась на 20,91%. Це означає, що темпи приросту продукції нижче темпів росту фондозабезпеченості підприємства. Норма прибутку від'ємна за весь досліджуваний період.

Тепер перейдемо до визначення рівня товарності виробництва.

Валова продукція сільського господарства - це вся вироблена протягом року продукція рослинництва та тваринництва.

Товарна продукція - це частина валової продукції, яка йде на реалізацію.

Для визначення рівня товарності складемо додаткову таблицю.

Таблиця 1.7. Товарність основних видів сільськогосподарської продукції

Показники	2009	2010	2011	РТ 2011р. у в.п. до РТ 2009р.
	ВП	ТП	РТ	ВП	ТП	РТ	ВП	ТП	РТ
Зерно без кукурудзи:	55012	47860,1	87	69259	58869,8	85	73295	64499,2	88	+1
Кукурудза на зерно	2028	1541,28	76	3938	3071,64	78	1690	1233,7	73	-3
Соняшник	3060	2998,8	98	3800	3610	95	2625	2467,5	94	-4
Цукровий буряк	3178	3178	100							0
Овочі	795	779,1	98	1208	1099,28	91	2187,5	1968,75	90	-8
М'ясо ВРХ	789	773,22	98	712	697,76	98	561	549,78	98	0
М'ясо свиней	692	664,32	96	851	816,96	96	623	598,08	96	0
Молоко	27107	26836	99	19854,00	19655,00	99	18230,00	18048,00	99	0

Таким чино, ми бачимо, що за досліджуваний період рівень товарності продукції коливається та досить нестабільний. У порівнянні результатів 2011року до 2009року ми бачимо, що позитивний результат має тільки рівень товарності зерна без кукурудзи - +1. Вся інша продукція має або той самий результат або від'ємний, що свідчить про не раціональне використання наявних ресурсів.

Кінцевим етапом розрахунків даного підрозділу буде визначення показників рівня інтенсифікації. Таким чином ми визначимо рівень рентабельності підприємства за досліджуваний період.

Таблиця 1.8. Рівень інтенсифікації

Показники	2009	2010	2011	2011 у % до 2009
1. Припадає на 100 га с.-г. угідь, тис. _рн..:
1.1. основних фондів	593,6	643,2	501,6	84,5
1.2. амортизації основних фондів	66,1	42,2	51,3	77,6
2. Одержано на 100 га с.-г. угідь, тис. _рн..:
2.1. валової продукції	348,8	269,9	282,1	80,9
2.2. товарної продукції	325,3	273,9	270,6	83,2
2.3. валового доходу	11,6	31,2	17,3	149,1
3. Одержано валової продукції, _рн..:
3.1. на 1 люд.-год.	63,4	46,5	44,8	70,7
3.2. на 1 робітника	101721,5	74927,3	72201,5	71,0
4. Припадає на 1 га ріллі:
4.1. поточних виробничих витрат, тис. _рн..	4,2	3,5	3,5	83,3
4.2. затрат праці, тис. люд.-год.	0,07	0,08	0,08	114,3
4.3. вартість добрив, тис. _рн..	0,17	0,39	0,2	117,6
5. Урожайність, ц/га:
5.1. озимі зернові	36,3	39,3	36,3	100
5.2. ярі зернові	21,3	23,3	20,3	95,3
5.3. кукурудза на зерно	33,8	35,8	33,8	100
5.4. соняшник	8,5	9,5	7,5	88,2
5.5. цукровий буряк	158,9	0	0	-
5.6. овочі	79,5	75,5	87,5	110,1
6. Одержано на 1 га ріллі, _рн..:
6.1. валової продукції рослинництва	1582,0	1795,1	1873,7	118,4
6.2. товарної продукції рослинництва	2017,1	2236,9	2102,0	104,2
7. Рівень рентабельності, %	-0,07	0,01	-0,03	+0,04в.п.

За досліджуваний період рівень рентабельності залишився все ще від'ємним, проте на 0,04 в.п. зменшився. Щодо інших показників, то спостерігається значне збільшення витрат на виробництво, що у свою чергу призводить до збільшення повної собівартості продукцію, а це, у свою чергу, до зменшення прибутку підприємства та рівня рентабельності.

2.2 Вихід продукції, собівартість та ціни як фактори, які визначають рентабельність

Даний підрозділ ми почнемо з визначення динаміки ціни одного центнера основних видів продукції. Це дасть змогу виявити коливання ціни за досліджуваний період.

Для цього складемо відповідну таблицю та проведемо необхідні розрахунки.

Таблиця 2.1. Динаміка ціни 1 ц основних видів продукції

Вид продукції	2009	2010	2011	2011 у % до 2009
Зерно без кукурудзи:	92,31	95,65	81,83	88,65
в т.ч. озимі зернові	76,99	77,88	78,43	101,88
ярі зернові	36,65	26,16	64,33	175,55
Кукурудза на зерно	93,02	93,91	93,73	100,76
Соняшник	146,31	139,93	142,22	97,20
Овочі	56,05	47,50	19,98	35,65
Молоко	150,48	143,55	147,51	98,03
Приріст живої маси:
ВРХ	1192,66	1013,31	1207,36	101,23
свиней	1264,32	1203,88	1265,28	100,08

За результатами розрахунків ми бачимо, що загалом ціни за досліджуваний період залишилися сталими. Значне збільшення спостерігається на ціні ярих зернових та становить 75,55%, а зменшення - на ціні овочів, що становить 64,35%.

Тепер ми перейдемо до визначення впливу основних факторів, а саме: ціни та собівартості, на прибуток.

Даний вплив ми визначимо за допомогою кореляційно-регресійного аналізу, суть якого полягає в тому, що це метод визначення і кількісної оцінки взаємо залежностей між статистичними ознаками, що характеризують окремі соціально-економічні явища та процеси.

Таблиця 2.2. Вплив основних факторів на прибуток

вид продукції	ТП, ц	Ціна 1 ц	Повна собівартість 1ц, грн	прибу-ток на 1ц,грн	відхилення
	2009	2011	2009	2011	2009	2011	2009	2011	всього	в т.ч. за рахунок
	К0	К1	Ц0	Ц1	С0	С1	П0=Ц0-Ц1	П1=Ц1-Ц0	П1-П0	К-ті	ціни	Собів.
										Пу1-П0	Пу2-Пу1	П1-Пу2
зернові без кукурудзи	47860	64499,2	106,1	93	72,5	71,5	13,1	-13,1	-26,2	2167158,7	-844939	-1322246
в т.ч. озимі	51271	55437,4	86,5	94,5	62,3	61,3	-8	8	16	1341592,1	443498,9	-1785075
кукурудза на зерно	1541,3	1233,7	122,4	128,4	44	86,5	-6	6	12	96728,08	7402,2	-104118
соняшник	2998,8	2467,5	149,3	151,3	74,5	76,5	-2	2	4	184571	4935	-189502
овочі	779,1	1968,75	57,2	22,2	33,5	32,5	35	-35	-70	46624,375	-68906,3	22212
приріст живої маси: ВРХ	773,22	549,78	1217	1232	2125	2275	-15	15	30	-499185,24	8246,7	490969
свиней	664,32	598,08	1317	1318	1223	1232	-1	1	2	56220,52	598,08	-56817
молоко	26836	18048	152	149	144,6	111	3	-3	-6	133552,2	-54144	-79414

За результатами розрахунків ми бачимо, що прибуток збільшується в позитивному напрямі при умові зниження підвищення ціни реалізації чи збільшення обсягів товарної продукції.

Так, збільшення обсягів озимих зернових та одночасне підвищення ціни призвело до збільшення прибутку, що у подальшому призводить до підвищення рівня рентабельності.

Тепер перейдемо безпосередньо до визначення впливу основних факторів на рівень рентабельності.

Таблиця 2.3. Вплив ціни реалізації та повної собівартості на рівень рентабельності по окремим видам продукції (в розр. На 1ц)

вид продукції	ціна 1ц, грн	повна собів. 1ц, грн	рівень рентабельності,%	відхилення(+/-),%
	2009	2011	2009	2011	2009	2011	Усл	усього	за рахунок
	Ц0	Ц1	С0	С1	Р0	Р1	Ру		ціни	собів
								Р0-Р1	Ру-Р0	Р1-Ру
зернові без кукурудзи	106,10	93,00	72,50	71,50	0,46	0,30	28,28	0,16	27,81	-27,98
в т.ч. озимі	86,50	94,50	62,30	61,30	0,39	0,54	51,69	-0,15	51,30	-51,14
кукурудза на зерно	122,40	128,40	44,00	86,50	1,78	0,48	191,82	1,30	190,04	-191,33
соняшник	149,30	151,30	74,50	76,50	1,00	0,98	103,09	0,03	102,08	-102,11
овочі	57,20	22,20	33,50	32,50	0,71	-0,32	-33,73	1,02	-34,44	33,41
приріст живої маси: ВРХ	1217,00	1232,00	2125,00	2275,00	-0,43	-0,46	-42,02	0,03	-41,60	41,57
свиней	1317,00	1318,00	1223,00	1232,00	0,08	0,07	7,77	0,01	7,69	-7,70
молоко	152,00	149,00	144,60	111,00	0,05	0,34	3,04	-0,29	2,99	-2,70

За даними таблиці ми бачимо, що у більшості випадків рівень рентабельності має позитивний напрямок за рахунок збільшення ціни.

Наприклад, озимі зернові, при збільшенні ціни та мінімальному зменшенні собівартості 1го ц рівень рентабельності збільшився на 0,15, але у випадку з виробництвом та реалізацією молока ми бачимо зворотній ефект - при значному зменшенні собівартості та мінімальному зниженні ціни рівень рентабельності зріс на 0,29.

3. Резерви підвищення прибутку та рівня рентабельності

3.1 Зниження витрат на виробництво та реалізацію продукції

У процесі проведення прогнозного аналізу потрібно вивчити можливості скорочення постійних витрат або необхідність їхнього збільшення. Наприклад, якщо на підприємстві планують зростання видатків на аналітичні дослідження або розробку нових продуктів чи планують здійснити витрати на підвищення кваліфікації працівників, або припускають зростання орендної плати, необхідно вивчити наслідки цих змін. Зміна постійних витрат приведе до зміни критичного обсягу реалізації і зони прибутковості для підприємства.

Так, зростання постійних витрат наприклад на 20000 грн. збільшить обсяг реалізації для досягнення прогнозного прибутку і критичний обсяг реалізації. Чи буде прийняте рішення про збільшення постійних видатків, залежить від можливостей одержання додаткового обсягу реалізації.

Можна відразу визначити додатковий обсяг реалізації, якого необхідно досягнути, щоб покрити зрослі постійні витрати:

Переважно при аналізі чутливості прибутковості підприємства до варіювання постійних витрат за їхніми складовими необхідно визначити, який елемент постійних витрат може зрости (зменшитися), зміна яких постійних витрат найпомітніше впливає на критичний обсяг реалізації, зводить зону прибутковості до мінімуму.

У сучасних умовах створення і впровадження в народному господарстві прогресивних науково-технічних рішень, у тому числі створення нових видів продукції, мають бути спрямовані на ефективніше використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Процес споживання цих ресурсів відбувається протягом усього “життєвого шляху” виробу аж його зняття з виробництва і з експлуатації. Знати витрати на виріб на всьому шляху його створення і експлуатації, керувати ними - найактуальніше завдання досягнення максимального народногосподарського ефекту від нововведення.

Передусім необхідно з'ясувати, як розуміють “життєвий шлях” виробу?

“Життєвий шлях” продукції - це послідовне проходження певних етапів її створення і споживання. Такими послідовними етапами життя кожного виробу є: наукове відкриття у даній сфері - визначення можливості створення виробу - технічне втілення задуму шляхом розробки видів - освоєння їх у виробництві - виготовлення в промислових умовах - споживання (експлуатація) - утилізація. Ці етапи повторюються в житті кожного виду продукції. А, як відомо, різні повторення, що піддаються визначенню, у науці позначають терміном “цикл”. Тому для характеристики стадій, що послідовно повторюються, й етапу у житті виробів використовують термін “життєвий цикл продукції”. Визначення життєвого циклу продукції і типовий зміст робіт на його стадіях встановлюють вітчизняні стандарти відповідно до яких весь життєвий цикл продукції поділяють на 4 стадії: дослідження і проектування; виготовлення продукції; обертання продукції; споживання або експлуатація й утилізація продукції.

Вивчення змісту галузевих і державних стандартів, літературних джерел і наукових розробок у частині дослідження складу, змісту і послідовності руху нових видів техніки по життєвому шляху показує, що вітчизняні стандарти пропонують типову класифікацію стадій (етапів) життєвого циклу продукції, яка має ряд недоліків.

Зі складу стадій життєвого циклу абсолютно виключені фундаментальні і пошукові дослідження, що мають свої характерні особливості і чітко виражені межі. Конструкторську підготовку виробництва у складі першої стадії поділяють на три етапи, що не відповідає змісту робіт з вітчизняного стандарту “Розробка і впровадження виробу на виробництві”. Технологічна підготовка входить до складу стадії “Виготовлення продукту”. У цьому випадку сплутують технологічну підготовку як етап проектування технологічних процесів з технічною підготовкою виробництва, що включає у необхідних випадках до свого складу конструкторську і технологічну підготовку в ряді інших робіт з освоєння виробництва. Доволі дискусійним, з позицій концепції життєвого циклу продукції, є внесення до складу стадії “Виготовлення продукції” етапу “Підготовка продукції до транспортування і зберігання”, оскільки зміст цього етапу здійснюють вже за межами процесу виготовлення продукції, тим більше, що у вітчизняних стандартах виділена спеціальна стадія “Обертання продукції”.

Отже, повний життєвий цикл продукції розуміють як тимчасову тривалість “життя”, існування продукції. Це існування необмежено розуміти як послідовне (паралельно- послідовне) проходження знову розробленого продукту (машини, виробу, і т. ін.) у часі й у просторі в усьому ланцюжку стабільно змінних стадій (етапів): від задуму (ідеї), технічної матеріалізації цієї ідеї й аж до повного відмирання виробу як об'єкта використання внаслідок морального або фізичного зношення.

Розробка методики аналізу собівартості за стадіями життєвого циклу продукції потребує вивчення складу і структури кожної стадії з метою з'ясування їх особливостей і впливу останніх на процес формування витрат і на вибір методів економічного аналізу собівартості.

3.2 Вивчення ринка збуту та вибір каналів реалізації

Купівля і продаж проходять декілька стадій, перш ніж потрапити до покупця. Фермери частково забезпечують збереження продукції. Звичайно, продукти, що швидко псуються, негайно відправляються на ринок, і їхнє зберігання гарантується агробізнесом. Перевезення продукції здійснюють інші, хоча фермери підвозять продукцію першому покупцю. У виключних випадках фермери не переробляють продукцію, а переробники частково займаються фермерською діяльністю. Стандартизація виконується в основному різними агентствами, а фермери лише частково визначають стандарти і сорти продукції; фермери не фінансують рух своїх товарів, але є й винятки, які будуть обговорені пізніше. Вони беруть добровільну участь у збиранні ринкової інформації громадськими і приватними агентствами. Стосовно фінансування фермери не допускають ризику і більшість фермерів знаходить шляхи, щоб перекласти його на плечі інших у процесі виробництва.

Слід зробити висновок, що фермери можуть брати участь у всіх функціях маркетингу, але ця участь відносно незначна в порівнянні зі спеціалізованими маркетинговими агентствами. Можливості фермерів щодо досягнення цілей мікромаркетингу обмежені через часткову участь у маркетингових каналах. Це обмеження бере початок з відносно невеликого економічного обсягу, продажу не перероблених товарів, а не диференційованих продуктів.

На кожній стадії -- збирання, переробки, оптової торгівлі зростає вартість, і роздрібними співпрацюють із фермерами на шляху просування товару від виробника до споживача. Наприклад, пшениця збирається, очищається, мелеться, з неї виготовляються макарони, які купує споживач.

Ті, що відповідають за продаж (або визначення ціни), іменуються посередниками. Вони охоплюють весь ряд від виробника до кінцевого продукту, який споживаємо ви і я. Вони вирішують питання про зовнішній вигляд продукту, констатують, чи добре він продається, а це потім визначає попит на сировинну продукцію фермерів. Інші важливі інститути включають службу, що контролює якість продуктів, стандарти та класифікацію.

Функціональна діяльність у процесі маркетингу:

1. Функції обміну:

а) купівля;

б) продаж.

2. Фізичні функції:

а) зберігання;

б) транспортування;

в) переробка.

3. Функції сприяння:

а) стандартизація;

б) фінансування;

в) збирання ринкової інформації;

г) ризик.

Купівля й продаж неможливі без потрібної ринкової інформації, що охоплює функції збирання інформації. Більшість продавців повинні продавати зі складів, а це вимагає фінансів, та а зберігання товару тривалий час містить у собі ризик зміна рівня цін. Так, стандартизація і класифікація є найважливішими для сприяння ефективності й усунення ризику. Ризик стосується продуктів, які фермери та агрофірми мають купувати і продавати.

3.3 Фактори резерву підвищення рентабельності

Визначальним у змісті поняття «рентабельність виробництва» є величина прибутку. У зв'язку з цим установлення факторів рентабельності являє собою насамперед установлення факторів, що впливають на формування прибутку. Фактори прибутку можна умовно розділити на дві групи:

1) фактори внутрішнього порядку, що залежать від виробника продукції і носять суб'єктивний характер;

2) фактори зовнішнього порядку, що не залежать від товаровиробників і є об'єктивними.

До факторів внутрішнього порядку відносять кількість реалізованої продукції, її якість, витрати виробництва.

Кількість реалізованої продукції залежить від обсягу валової продукції і рівня її товарності. При зростанні обсягу валової продукції відбувається збільшення продукції підлягаючої збуту, тому що темпи росту її внутрішнього споживання, як правило, нижче темпів росту валової продукції, що створює умови для підвищення рівня товарності і збільшення на цій основі грошового виторгу. Якість продукції впливає на величину прибутку так само через грошовий виторг, тому що продукція більш високої якості забезпечує більш високу реалізаційну ціну.

Нарешті, величина грошового виторгу сільгоспвиробників залежить від термінів збуту продукції, її структури і ринків збуту. Так, наприклад, ранні овочі, картоплю реалізують по більш високих цінах, чим пізні. За різними цінами збувають продукцію й у залежності від каналів реалізації: при продажі її державі, споживчій кооперації, на колгоспному ринку.

Важливим фактором прибутку є собівартість продукції. Зниження чи підвищення витрат виробництва впливає на розмір прибутку.

До факторів зовнішнього порядку відносяться ринковий попит на продукцію та пропозиція і конкуренція виробників продукції. Високий чи низький попит на ту чи іншу продукцію, а також наявність чи відсутність конкурентів обумовлюють як кількість реалізованої продукції так і рівень цін на те, що в кінцевому підсумку впливає на розмір прибутку.

Фактори рентабельності сільськогосподарського виробництва можуть носити екстенсивний і інтенсивний характер. Екстенсивні фактори - такі, які впливають на рентабельність шляхом зміни кількості реалізованої продукції, а інтенсивні - на ріст реалізаційних цін і зниження собівартості продукції.

Таким чином, визначення резервів підвищення рентабельності сільськогосподарського виробництва зводиться, з одного боку, до визначення резервів збільшення грошового виторгу від реалізації, а з іншого боку - резервів зниження собівартості продукції.

Висновки

Показник рентабельності виробництва має особливо важливе значення в сучасних, ринкових умовах, коли керівництву підприємства потрібно постійно приймати ряд неординарних рішень для забезпечення прибутковості, а отже, фінансової стійкості підприємства.

Фактори, що роблять вплив на рентабельність сільськогосподарського виробництва, численні і різноманітні. Одні з них залежать від діяльності конкретних колективів, інші зв'язані з технологією й організацією виробництва, ефективністю використання виробничих ресурсів, упровадженням досягнень науково-технічного прогресу.

Як показали практичні розрахунки, показники рентабельності мають більш-менш значні коливання по роках, що є наслідком зміни цін реалізації і собівартості продукції. На рівень реалізаційних цін впливає насамперед кількість і якість товарної продукції, а на собівартість - врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби, а також величина трудових і матеріальних витрат.

За результатами аналізу можна зробити наступні пропозиції:

А) По-перше, для одержання максимального прибутку підприємство повинне найбільше повно використовувати ресурси, і в першу чергу воно повинно використовувати виявлений резерв по виробництву на наявному в нього устаткуванні додаткової продукції. Збільшення випуску знижує витрати на одиницю продукції, тобто витрати на її виготовлення в розрахунку на одиницю продукції знижуються, а отже, знижується собівартість, що в остаточному підсумку веде до збільшення прибутку від реалізації продукції. Ну а крім цього, додаткове виробництво рентабельної продукції вже саме по собі дає додатковий прибуток. Таким чином, при збільшенні випуску і, відповідно, реалізації рентабельної продукції збільшується прибуток у розрахунку на одиницю продукції, а також збільшується кількість реалізованої продукції, кожна додаткова одиниця якої збільшує загальну суму прибутку. Унаслідок цього, збільшення рентабельної продукції, що випускається, за умови її реалізації дає значний приріст обсягу прибутку.