Сутність та основні положення концепції людського капіталу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність та основні положення концепції людського капіталу

Постановка проблеми. З переходом економіки ряду країн до постіндустріального розвитку та збільшенням ролі науково-технічного прогресу для досягнення конкурентних переваг, зазнали змін і погляди науковців щодо до місця та ролі людини у суспільному виробництві. На перший план виступають не машини та обладнання а вміння знання та здібності людини її рівень освіти. Все це послужило основою для виникнення та розвитку концепції людського капіталу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Методологічні засади зародження та розвитку концепції людського капіталу знайшли своє відображення у роботах таких вітчизняних і закордонних учених як: Антонюк В.П., Ареф'єва О.В., Богиня Д.П., Бородіна О.М., Вітвицький Я.С., Грішнова О.А., Головінов О.М., Зелінська Г.О., Климко С.Г., Короковський А.В., Лібанова Є.М., Михайлова Л.І., Назарова Г.В., Харчук Т.В., Добрынини А.И., Дятлов С.А., Цыренова Е.Д., Кі - банов А.Я., Маслов Е.В., Л. Вальрас, У.С. Джевонс, Л. Дублін, Дж. Кендрік, Б.Ф. Кікер, Б. Кларк, К. Маркс, К. Менгер, В. Петти, Д. Рикардо А. Сміт, Л. Туроу, Ю.Л. Фіш, І. Фішер, С.Х. Форсит, Т. Шульц та ін.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Останнім часом з'явилось чимало підходів та концепцій щодо місяця та ролі людини в суспільному виробництві. В останній третинні ХХ ст. увагу учених привернули теорії управління людьми на виробництві з позиції людського капіталу. Питання формування і використання продуктивних здібностей людини, їх ролі і місця в соціально-економічній системі суспільства завжди викликали неабиякий інтерес.

Мета статті є аналіз та узагальнення основних підходів до трактування та сутності концепції людського капіталу.

Виклад основного матеріалу. Джерела еволюції теорії людського капіталу сягають праць стародавніх мислителів, які відзначили значну роль соціальних параметрів людини, таких як здібності, її інтелект, знання та досвід. Так, Платон відзначав роль здібностей людини у трактаті «Держава», він писав, що «люди мають різну природу, а також здібності до тої чи іншої справи» і «кожне діло можна робити не лише в більшій кількості, але й краще та докладаючи менше зусиль, коли виконувати його за своїми природними здібностями» [1, с. 60].

Послідовник Платона Аристотель розглядав різноманітні природні здібності людей, передусім знання, розуміння, досвід. Він стверджував, що «…знання і розуміння більше належать мистецтву, ніж досвіду… хто володіє якимось мистецтвом, мудріший за тих, хто має досвід, бо мудрість у кожного більше залежить від знання, і це тому, що перші знають причину, а другі - ні [2, с. 66-69].

Разом з тим, концепція людського капіталу є досить «молодою» порівняно з теоретичними основами сучасної економічної науки. До середини ХХ століття цілісної концепції, як такої, не існувало, оскільки ще не існувало всіх необхідних передумов, які визначалися об'єктивними процесами розвитку продуктивних сил, коли в умовах глобального науково-технічного прогресу в економіці постійно зростає роль і значення людини, рівня її освіти, наукових знань, кваліфікації і досвіду [3, с. 39].

У теорії людського капіталу проводиться дослідження залежності доходів працівника, підприємства, суспільства від знань, навичок та природних здібностей, якими володіє людина. Принципові ідеї такої залежності висловив ще Адам Сміт. В основній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» він писав, що вирішальне значення у виробництві багатства належить саме працівникові, його навичкам та здібностям. «Зростання продуктивності корисної праці залежить передусім від підвищення вправності та вміння працівника, а потім від покращення машин та інструментів, за допомогою яких він працює» [4, с. 490].

Роботи А. Сміта, в деякій мірі передували зародженню теорії людського капіталу, однак були дещо віддалені від реалій капіталізму.

Пізніше Д. Рікардо розвинув наукові ідеї А. Сміта та встановив наявність прямо пропорційного тісного зв'язку між обсягом витрат на освіту людини і рівнем її заробітної плати. Він також стверджував, що зростання освітнього рівня населення створює умови для інтенсифікації економічного розвитку країни [5, с. 84].

Неабиякий внесок в розуміння ролі людини в капіталістичному виробництві висвітлював у своїх працях К. Маркс. Вчений вважав, що здатність людини до праці є «головною продуктивною силою суспільства», «справжнім багатством», а все речове багатство - лише «швидкоплинним моментом суспільного відтворення» [6, с. 23].

У другій половині ХІХ ст. концепція трьох факторів виробництва (Ж.Б. Сей) суттєво змінила погляди на економічні ресурси, поклавши початок їх сучасному концепту і методології аналізу. Названа концепція дозволила підняти на якісно новий щабель супутні проблеми вартості товару та обґрунтування пануючих систем суспільного розподілу національного багатства. На початку ХХ ст. (Дж. Кларк) до названих трьох факторів було додано четвертий - підприємницькі здібності, тобто здатність поєднувати попередні три фактори у найоптимальніших пропорціях [7. с. 309].

Для західної економічної науки ХіХ - початку ХХ ст., характерне розходження поглядів щодо зв'язку людини, її знань і здібностей з капіталом. Одна група вчених, яка була прихильником теорії трьох факторів виробництва (В. Бейджхот, А. Маршал, Дж. Міль,) - відкидала ідею включення людини з її природними рисами до капіталу. Водночас, вони були схильні розглядати як частину капіталу людські знання та здатність до праці. Інші вчені віднесли саму людину з її природженими рисами до капіталу (Л. Вальрас, Дж. Маккулох, І. Фішер та ін).

Так, Л. Вальрас вважав, що цінність, або ціна людських істот, визначається подібно іншим капітальним товарам і закликав «розглядати людські істоти винятково з точки зору мінової вартості» [5, с. 12].

Поява і розвиток альтернативних концепцій людського капіталу багато в чому пов'язана з роботами відомого американського економіста першої половини ХХ ст. Ірвінга Фішера, зокрема його теорії «всеосяжного капіталу». Відкинувши теорію трьох факторів виробництва, він прямо стверджував, що капіталом є все те, що здатне протягом певного часу приносити дохід. На його думку, людина, як і інші корисні матеріальні об'єкти, входить до складу капіталу [6, с. 25].

У кінці 30-х років минулого століття теорію професійної освіти досліджував і практично застосував Дж. Уолш з Гарвардського університету (США). Спираючись на попередні розробки у цій галузі, він вперше в економічній науці зробив конкретні розрахунки впливу професійної освіти на рівень національного доходу в США.

В економічній літературі сьогодні активно ведеться дискусія про інформаційну теорію вартості, згідно з якою фізична праця людини, як мірило вартості, поступово втрачає своє значення. «Коли знання у своїй систематизованій формі, - пише Д. Белл, - застосовується у практичній переробці наявних виробничих ресурсів (у вигляді винаходів чи організаційних удосконалень), то можна сказати, що саме вони (знання), а не праця є джерелом вартості» [8, с. 3].

Л. Зінгалес та Р. Раджан зазначили: «…Д. Белл стверджував, що тенденція, яка зароджувалася у ті часи на ринках праці розвинених країн, - перехід робочої сили з виробничого сектора у сектор послуг - збережеться і такі сектори, як охорона здоров'я, освіта та державна служба, з висококваліфікованими професіоналами та технічними робітниками, замінять собою обробні галузі, у яких більшість із зайнятих були неквалі - фікованими. Так і сталося» [9, с. 141-142].

В середині ХХ ст. розвиток науково-технічної революції зумовив перетворення в структурі продуктивних сил, відбулися зміни в характері та змісті праці, у виробництві відбувається постійне зростання значення інтелектуального чинника.

Зародження і формування концепції людського капіталу в її сучасному розумінні сталоможливим завдяки публікаціям американського економіста представника «чикагської школи», лауреата Нобелівської премії 1979 року Т. Шульца. Він першим опублікував комплексні роботи з людського капіталу: «Формування капіталу освіти». Саме він вважається «першовідкривачем» даної концепції, яка була офіційно оприлюднена у 1960 році.

Згідно його концепції, освітній рівень населення визначає його здатність застосовувати інформацію і технології для подальшого розвитку та структурної перебудови суспільства. У своїй праці «Інвестиції в людський капітал» він зазначав, що для країн з низьким рівнем розвитку інвестиції в людський капітал та сільське господарство є набагато важливішими, ніж капіталовкладення в машини та заводи. Формування та розвиток людського капіталу Т. Шульц вбачав у розвитку здібностей та знань, які надаються шкільною освітою, навчанням на робочому місці, зміцненням здоров'я і зростаючим запасом економічної інформації.

Незважаючи на те, що основний внесок у популяризацію ідеї людського капіталу був зроблений Т. Шульцем, розробка мікроекономічних основ цієї теорії належить Г. Беккеру, який працював над питанням людського капіталу одночасно з Т. Шульцем. Г. Беккер також представник «чи - кагської школи», економіст, професор Чикагського університету, отримав Нобелівську премію у галузі економіки у 1992 році саме за вагомий внесок у популяризацію ідеї теорії людського капіталу. У 1962 році побачили світ серія статей Г. Беккера «Інвестиції в людський капітал», а в 1964-му - фундаментальну класичну працю «Людський капітал: теоретичний і емпіричний аналіз». Сформульована в ній модель стала основою для подальших досліджень у цій сфері. Саме Беккер визначав, що людський капітал - це наявний у кожного запас знань, навиків, мотивації. Інвестиціями в нього можуть бути освіта, нагромадження виробничого досвіду, охорона здоров'я, географічна мобільність, пошук інформації [3, с. 41-42].

Як зазначив американський дослідник Дж. Грейсон, саме людський капітал, а не заводи, устаткування і виробничі запаси є квінтесенцією конкурентоспроможності, економічного зростання й ефективності. Розвиваючи цю думку вчений констатує, що вже пора навчитися визначати вартість цього багатства, що сам факт його оцінки сприятиме зміні загальноприйнятих поглядів на суспільство, яке, якщо не зуміє усвідомлено вкладати капітал у розвиток людини, відстане від інших [10, с. 9].

Формування концепції розвитку людського капіталу у зарубіжному досвіді, як правило, поділяється на два етапи: 1) система формальної освіти підготовки людського капіталу; подальша фахова спеціалізація і перепідготовка кадрів через наукові та навчальні центри; 2) спеціальні курси, які фінансуються державою або організовуються у фірмах. Прикладом ефективної політики у сфері інтелектуалізації та зайнятості населення є Швеція, у якій програма підготовки людського капіталу має антициклічний характер.

Один із ключових тез теорії людського капіталу полягає в тому, що в умовах інформаційного суспільства людський капітал є найважливішимчинником відтворення національного багатства і його необхідним елементом.

Автори теорії людського капіталу виходять із постулату про рівноправне партнерство двох видів капіталу - людського й нелюдського, пояснюючи це їх подібністю. Людські ресурси подібні, з однієї сторони, природним, тому що не зроблені штучно, і в першоствореному вигляді ті та інші не є виробничими. З іншої сторони, подібні речовинному капіталу, тому що людський капітал є «фондом, функція якого - виробництво трудових послуг» в узвичаєних одиницях виміру, і який у цій своїй ролі аналогічний будь-якій машині як представниці речовинного капіталу.

З позицій теорії людського капіталу доходи людей є закономірним підсумком раніше прийнятих рішень. Тобто, людина, приймаючи те чи інше рішення, може безпосередньо впливати на розмір своїх майбутніх доходів. Можна значно збільшити свої майбутні доходи, вкладаючи кошти у свою освіту і професійну підготовку, здоров'я, культуру, збільшуючи тим самим свій власний (приватний) людський капітал [6, с. 27].

В українській економічній науці наукові публікації присвячені розвитку концепції людського капіталу, з'явились не так давно (в кінці 90-х років). Однією з перших, хто провів комплексне дослідження формування та використання людського капіталу, є О. Грішнова.

Значний внесок у розвиток сучасної концепції людського капіталу зроблено В.П. Антонюк. У своїй монографії «Формування та використання людського капіталу в Україні: соціально-економічна оцінка та забезпечення розвитку» науковець наводить результати комплексного дослідження соціально-економічних основ формування людського капіталу в Україні та результатів його функціонування, визначає шляхи його нагромадження та ефективного використання; надає оцінку обсягу людського капіталу в Україні та його впливу на економічні, інноваційні, соціальні параметри розвитку країни; аналізує джерела та обсяги інвестицій у людський капітал в Україні на макро - та регіональному рівнях; визначає напрями посилення зацікавленості держави, підприємств і населення щодо збільшення інвестицій у людський капітал [11].

Висновки і пропозиції. Отже, провівши аналіз концепцій людського капіталу можна дійти таких висновків: Віддача від інвестицій у людський капітал безпосередньо залежить від строку життя його носія; людський капітал не тільки піддається фізичному й моральному зношуванню, але й здатний накопичуватися й множитися; у міру нагромадження людського капіталу його прибутковість підвищується до певної межі, обмеженої верхньою межею активної трудової діяльності, а потім різко знижується; не всякі інвестиції в людину можуть бути покликані вкладеннями в людський капітал; характер і види вкладень у людину обумовлені історичними, національними, культурними особливостями й традиціями; у порівнянні з інвестиціями в інші різні форми капіталу інвестиції в людський капітал є найбільш вигідними як з погляду окремої людини, так і з погляду всього суспільства.

Список літератури

економічний людський капітал

1. Платон. Держава / Платон: пер. з давньогрецької та коментарі Д. Коваль. - К.: Основи, 2000. - 355 с.

2. Аристотель. Метафизика Аристотель: соч. в 4-х т. - М.: Наука, 1980. - Т. 1. - С. 119.

3. Бородіна О.М. Людський капітал на селі: наукові основи, стан, перспективи розвитку: монографія /

О.М. Бородіна - К.: Ін-т агр. економіки УААН, 2003. - 274 с.

4. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / А. Смит; [пер. С англ.; предисл. В.С. Афанасьева]. - М.: Эксмо, 2007. - 960 с.

5. Афанасьев В.С. Давид Рикардо / Владилен Сергеевич Афанасьев. - М.: Экономика, 1988. - 127 с.

6. Грішнова О.А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки / О.А. Грішнова. - К: Т-во «Знання», КОО, 2001. -254 с.

7. Кушнір Л.Л. Гносеологія ресурсів в економіці, її еволюція і сучасний концепт / Л.Л. Кушнір // Вісник Житомирського державного технологічного університету. Серія: Економічні науки. - 2011. - №3 (57). - С. 308-313.

8. Bell D. TheS ocial Framework ofthe Informational Society. Oxford, 1980, 332 p.

9. Зингалес Л., Раджан Р. Спасение капитализма от капиталистов. Скрытые силы финансовых рынков - создание богатства и расширение возможностей / Л. Зингалес, Р. Раджан. - М.: Институт комплексных стратегических исследований ТЕИС, 2004. - 492 с.

10. Назарова Г.В. Формування та розвиток людського капіталу корпоративних підприємств. Наукове видання / Г.В. Назарова, Н.Л. Гавкалова, Н.С. Маркова. - Харків: Вид. ХНЕУ, 2006. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru