Роль інноваційного фактору в забезпеченні сталого соціально-економічного розвитку регіону

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Роль інноваційного фактору в забезпеченні сталого соціально-економічного розвитку регіону

Н. В. Бугас,

кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри менеджменту

Київського національного університету технологій та дизайну

Г. М. Гладка,

студентка магістрант кафедри менеджменту

Мета статті полягає у дослідженні інноваційного розвитку, що вимагає системного підходу, оскільки він розглядається як процес взаємодії і зворотних зв'язків між усім комплексом економічних, соціальних, організаційних та інших факторів, що визначають створення і комерціалізацію інновацій. Показано основні тенденції розвитку та використання інноваційних продуктів, що дає нові можливості для розвитку підприємств та економічного зростання регіонів. Поряд з основними факторами наукові дослідження, розробки новітніх технологій дозволяють підвищувати продуктивність праці, збільшувати в кінцевому підсумку валовий регіональний продукт. Перспективою подальших досліджень є проведення дослідження інноваційних факторів розвитку економічних систем, в тому числі проблеми інноваційної активності на регіональном урівні. інноваційний регіон соціальний

The purpose of the article is to study innovative development, which requires a systematic approach, because it is seen as a process of interaction and feedback between all complex economic, social, institutional and other factors that determine the creation and commercialization of innovations. The basic trends in the development and use of innovative products, which gives new opportunities for enterprise development and growth regions. Along with the main factors research and development of new technologies allowing to raise productivity, increase eventually gross regional product. The prospect of further research is the study of innovation factors of economic systems, including problems of innovation activity in the regions.

Ключові слова: інноваційнийфактор, інновації, інноваційнасистема, розвиток, процеси, формування, регіони,регулювання, високітехнології, інноваційнесередовище, ресурси, регіональнаполітика.

Keywords: innovative factor, innovation, innovative system development processes, formation regions, regulation, technology, innovative environment, resources, regional politics.

Постановка проблеми. Економіка нашої держави на сьогоднішньому етапі національного розвитку характеризується дуже значними змінами. Це визначається тим, що в процесі всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції в сучасних умовах головним фактором стає саме якісний розвиток людини та внески в потенціал, а відповідно, інші пріоритети вважаються другорядними. Отже завдяки таким продуктам інтелектуальної праці, як знання та новітнім технологічним розробкам досягається високий економічний розвиток, що в решті решт і визнається моделлю інноваційного розвитку економіки.

Після виходу з кризового стану національної економіки основними критеріями стають завдання забезпечення її відтворювального інноваційного циклу на новій технологічній основі в умовах ринкової економіки та забезпечення максимально ефективним використанням інноваційного потенціалу країни.

Аналіз останніх досліджень. Аналіз останніх досягнень і публікацій таких відомих вчених як, Долішнього М.І, Гальчинського А., Семиноженка В., Гриньова В.М., Ястремської О.М., Пашути М., Лапка О.О. з інноваційної стратегії та реформ вітчизняної економіки [13-17] показує, що обраному автором напрямку дослідженні приділяється значна увага. Разом з тим мінливі умови господарювання потребують безперервного удосконалення інноваційної стратегії регіонів на основі сучасного стану їхньої економіки.

Формулюванняцілейстатті (постановка завдання). Невирішеною проблемою є визначення ролі інноваційного фактору в забезпеченні сталогосоціально-економічного розвитку регіонів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Незважаючи на те, щоінноваційна практика існує багатотисячоліть, предметом спеціального наукового вивчення інновації стали лише в XX ст. До кінця XX в. стало очевидним, щоіндустріальна держава йде в минуле, на змінуїй іде принципово нова -постіндустріальна. Однак приставка «пост» не розкриває зміст зміну в економіці. В основі теорії інноваційного шляху розвитку економіки лежить поняття «інновація», (нововведення) розшифровується як внесення в різноманітні види людської діяльності нових елементів (видів, способів), що підвищують результативність цієї діяльності. Поняттю інновація притаманні такі властивості: комплексність; послідовність; новизна; ефективність. Згідно з Законом України «Про інноваційну діяльність» інновації - це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери [6]. Отже, на наш погляд, найбільш повним і всеосяжним представляється наступне визначення. Інновація - це комплексна діяльність за участю різних, взаємозв'язаних один з одним суб'єктів, кінцевим результатом якої є практичне впровадження нововведення, наукових досліджень, нової техніки, технології з метою отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого виду ефекту. На нашу думку, інновація - запроваджене в виробництво нововведення, що виступає фактором інтенсивного економічного зростання, з метою отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого виду ефекту. Отже, вважається за необхідним розділяти такі два поняття, як «інновація» та «нововведення», але при цьому головне буде те, що потрібно буде перетворити нововведення в кінцевому результаті на інновацію з позитивним результатом. Інновації впливають на економічну динаміку: з одного боку, відкривають нові можливості для розширення економіки, з іншого - унеможливлюють продовження цього розширення в традиційних напрямах.

За словами Жигайло В.В, важливе значення має правильне розуміння суті інновації [18]. У широкому сенсі інновація (нововведення) - це синонім успішного виробництва, впровадження та використання забезпечують стратегічний виграш нововведень в економічній і соціальній сферах.

В економічній літературі можна виділити різні підходи щодо визначення сутності інноваційних процесів. Традиційно інноваційний процес досліджують у вигляді деякої тимчасової послідовності наступних етапів: пошукові дослідження (ідея), науково-дослідні (НДР) і дослідно-конструкторські роботи (ДКР), підготовка виробництва, виробництво й реалізація наукоємної продукції або послуг. Дана послідовність покладена в основу ряду методик по проведенню оцінок ефективності фінансування проектів на етапі їх підготовки, а також по відслідковуванні фінансових потоків на етапі реалізації. Разом з перевагами, поетапне дослідження інноваційного процесу залишає на другому плані питання, пов'язані з визначенням ролі кожного з суб'єктів інноваційної діяльності та їх взаємодією в рамках конкретного підприємства. У зв'язку з цим, аналізуючи кожного з учасників як власника певного ресурсу, доцільно використовувати підхід до моделювання інноваційного процесу як до процесу інтеграції технологій, виробництва, управління, фінансів, інформації [7]. За висновками Завліна П. Н. інноваційний процес - це процес перетворення наукового знання в інновацію, який можна представити як послідовний ланцюг подій, в ході яких інновація визріває від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги і поширюється при практичному використанні. Цей процес не уривається і після впровадження новини у виробництво, бо у міру поширення воно удосконалюється, робиться ефективнішим, набуває раніше невідомих споживчих властивостей [8]. Такий підхід розглядає інноваційний процес на рівні підприємства в цілому не враховуючи його особливості в межах внутрішнього середовища. Поряд з тим, Л.А. Евсеева вважає, що інноваційний процес - діяльність по створенню, реалізації й поширенню інновацій в суспільному виробництві а саме: створення готової до вживання розробки, що пройшла всі стадії перевірки на виробництві й у споживача [9]. В економічному аналізі інновації поділяються на ті, які змінюють характер виробничого процесу або надають можливість випустити раніше невідомий на ринку продукт, та ті що змінюють тільки форму продукту або будь-якого процесу. Отже, можна стверджувати, що інноваційна спочатку включає придбання (або створення) нововведення, а потім його впроваджує. Сукупність ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових, науково-технічних), що використовуються для інноваційної діяльності в промисловості становить інноваційний потенціал галузі. Інноваційна діяльність не мета, а засіб розширеного відтворення економіки країни і підвищення її ефективності. Сутність інноваційного процесу полягає в тому, що його слід розглядати як ланцюг подій, в ході яких нововведення визріває від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги і поширюється в господарській практиці або задовольняє потреби людини.

На думку Жигайло В.В широкого поширення набули уявлення про інноваційний процес та інноваційної діяльності не як про лінійний ланцюг передачі знань за стадіями інноваційного циклу і просування нового товару на ринок, а структура із зворотними зв'язками між складовими її ланками. Основні параметри ринкової економіки - попит, інвестиційна активність, ціни мають неабиякий вплив на характер і інтенсивність інноваційної діяльності, але дана теорія не дає відповіді на питання: чому і коли виникають ті чи інші напрямки технологічного розвитку.

По-перше, цядіяльність буде створювати регіону можливості для вирішення наявних в ньому проблем соціально-економічного розвитку на сучасному передовому рівні з найменшими витратами часу засобів. Найбільш важливими завданнями економічного розвитку регіонів виділяють: зниження податкових навантажень через удосконалення механізму оподаткування у регіонах; пристосування суб'єктів регіонального господарювання до змін ринкової кон'юнктури; посилення фінансової підтримки інноваціно-активних структур з боку місцевих бюджетів; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для підтримки інноваційного розвитку регіонів та налагодження експертних мереж збуту [2].

Посилення уваги до інноваційної складової економічного розвитку є дуже важливим для економіки нашої держави. Розробка стратегії інноваційного розвитку на регіональному рівні сприятиме збереженню конкурентоспроможності в довгостроковій перспективі [3].

Соціально-економічний розвиток регіонів України підпорядковується певним закономірностям. Установлення їх і ефективне використання дозволяє істотно пришвидшити темпи економічного росту. Опираючись на знання фактичного становища економіки регіонів і використовуючи відомі механізми регулювання, можна визначити комплекс заходів, що забезпечують прискорений розвиток регіону. Розробка системи заходів щодо підвищення соціально-економічної активності є однією з найбільш значущих детермінант інноваційного механізму регіонального розвитку, що вимагають фундаментального аналізу сучасного економічного становища регіону й виявлення існуючих проблем. Для досягненнястабільнихтемпівекономічного росту в Україніїїекономічнаполітикаповинна бути насамперед орієнтована на розвиток виробничого сектора, йогозбалансованість і ефективність. Методи й механізми регулювання економіки зводятьсябільше до політики виживання й мають восновному розрізнений характер. Разом з тим економічна діяльність тільки тоді буде детермінантою інноваційного механізму регіонального розвитку, коли вона спрямована на створення й впровадження нових розробок з метою отримання більш високих доходів порівняно з тими, які забезпечували розробки до впровадження інновацій.

За словами МарченкоТ.В. до основних заходів щодо реалізації інноваційної моделі соціально-економічного розвитку України на регіональному рівні належать:

- розвиток регіональної інфраструктури інноваційної діяльності, зокрема, створення технопарків, технополісів, інноваційних бізнес-інкубаторів, інноваційних бірж, центрів консалтингу, інжинірингу, маркетингових, рекламних, аудиторських, сертифікатних фірм;

- запровадження регіонального механізму постійного моніторингу інноваційної активності, оцінки реалізації пріоритетних напрямів розвитку науково-інноваційного потенціалу та інноваційної діяльності, оцінки ефективності використання учасниками інноваційних процесів коштів з державного і місцевого бюджетів;

- створення і впровадження нових біотехнологій, у тому числі для переробних галузей легкої та харчової промисловості, виробництва ліків;

- реконструкція і модернізація підприємств регіону на новітній технічній основі;

- збільшення кількості малих інноваційних підприємств;

- створення науково-освітніх центрів Національної академії наук України для підготовки наукових кадрів, фахівців вищої кваліфікації, включаючи магістратуру, аспірантуру, докторантуру; організація науково-інноваційних структур, які спеціалізуються на фундаментальних дослідженнях, відповідно до стратегічних напрямів розвитку інноваційних технологій XXI ст. світового рівня, та прикладних дослідженнях, що визначають інноваційний розвиток регіонального господарського комплексу, а також за видами економічної діяльності;

- організація науково-дослідних центрів у регіоні для виконання на контрактній основі замовлень на наукові розробки середніх і малих підприємств, які не мають власної науково-технічної та дослідно-експериментальної бази;

- розвиток науково-дослідних консорціумів та інших інноваційних структур у сфері виробництва;

- утворення науково-фінансово-інвестиційно-технологічних груп на основі об'єднання інтересів технологічно і коопераційнопов'язаних між собою підприємств, науково-дослідних установ, банків, інвестиційно-фінансових і страхових компаній, спільна мета яких - отримання прибутку шляхом виготовлення та реалізації конкурентоспроможної продукції;

- формування регіональної системи пільгового кредитування науково-інноваційних досліджень;

- запровадження регіонального механізму реінвестування доходів, одержаних від реалізації науково-інноваційних програм і проектів, у розвиток наукової сфери;

- надання пільгових кредитів суб'єктам підприємницької діяльності під впровадження нових технологій, ноу-хау, науково-дослідних розробок;

- забезпечення службовим житлом талановитих молодих вчених і провідних спеціалістів високої кваліфікації;

- створення регіональних банків даних науково-інноваційного потенціалу та трансферу технологій;

- підвищення ефективності використання коштів державного і місцевого інноваційних фондів та забезпеченості повернення інноваційних позик, піднесення рівня їх цільового використання [21].

Потреби людей в будь-якій сфері діяльності зростають випереджаючими темпами (у порівнянні з можливостями їх задоволення) з року в рік разом зі збільшенням чисельності населення, так як незадоволені потреби народжують конфлікти, необхідно інтелектуально підходити, щоб винайти нові способи задоволення цих потреб. При цьому в силу вступає закон змагання (конкуренції в ринковій економіці), той, хто першим і найбільш вдало здійснив назрілу інновацію, винагороджується надприбутками при технологічній або економічної інновації, політичним або соціокультурним успіхом і т.п. Зважаючи на постійне прискорення науково-технічного прогресу та посилення глобалізаційно-інтеграційних процесів, саме інноваційність і креативність стають головними чинниками успіху не лише окремих підприємств [4].

Розглядаючи економічну ситуацію в Україні слід відмітити, що вона характеризується низькими темпами інноваційного виробництва (табл. 1). І це незважаючи на те, «що Україна належить до восьми держав світу, що мають необхідний науково-технічний потенціал для створення й виробництва найсучасніших моделей авіаційної техніки, входить до десятки найбільших суднобудівних держав світу, а вітчизняна продукція машинобудування займає одне з провідних місць у Європі - за загальним рівнем інноваційної активності Україна значно відстає від країн Європейського Союзу. Причиною цьому є цілий комплекс проблем різного характеру, який склався історично і посилюється за останній рік серйозною політичною нестабільністю» [12].

Таблиця 1.

Витрати на інноваційну діяльність в Україні, млн. грн. [5]

Дослідження витрат на інноваційну діяльність за період 2010-2014 рр. (табл. 1), вказує на спад інноваційної активності держави. Значне зниження загальної суми витрат на технологічні інновації з 2011 року простежується майже за всіма статтями.

Для посилення інноваційного розвитку регіонів необхідні певні соціально-економічні умови, такі як, посилення інтелектуального потенціалу для безперебійного здійснення інноваційних процесів, залучення всіх группстейк-холдерів для здійснення інноваційних процесів, формування інноваційної інфраструктури соціальної та екологічної направленості, розвиток інноваційних технологій необхідних саме для економіки певного регіону. Необхідною передумовою впровадження соціальних інновацій є розвиток наукового сектору (у тому числі на рівні ВУЗів), що сприятиме соціально-інноваційній активності регіонів. Нормативні акти мають сприяти стимулюванню конкуренції між регіонами, в свою чергу антимонопольне законодавство запобігатиме проявом недобросовісної конкуренції. Роль держави при переході економіки країни на інноваційний шлях розвитку полягає у розробці та удосконаленні нормативно-правового забезпечення інноваційних процесів. Держава є безпосереднім учасником інноваційної діяльності, в першу чергу як суб'єкт, що здійснює управління цією діяльністю і її підтримку [10]. Для досягнення ефективної роботи інноваційної системи в цілому держава повинна виступати безпосереднім учасником інноваційної діяльності, оскільки формування сприятливого інноваційного клімату вимагає значних інвестицій як у фундаментальні науки так і в прикладні дослідно-конструкторські розробки [11].

Сьогодні в економіці України просліджується зниження саме активності інноваційної діяльності, що в першу чергу пов'язана з недостатністю власних коштів у підприємств і досить низьким бюджетним фінансуванням. Наразі виділяють два основних фактори, що дозволять вирішити проблему збільшення обсягів вітчизняного виробництва - це зростанням конкурентоспроможності товарів вітчизняних виробників на внутрішньому і зовнішньому ринках та збільшенням купівельної спроможності підприємств і населення. Конкурентоспроможність - це один з інноваційних шляхів розвитку економіки що дає змогу забезпечити постійним оновленням технологій, розширенням ринків збуту, ефективним використовуванням науково-технічного потенціалу і стимулюванням його зростання, товарів і послуг різноманітного призначення. Як відомо, підприємець в першу чергу зацікавлений в активізації інноваційної діяльності, так як це випуск конкурентоздатних видів товарів, що дозволить йому отримати гарантований прибуток, швидке повернення вкладених коштів, накопичення вільного капіталу і можливість його вкладення у розширення виробництва; працівник, так як це забезпечення робочими місцями, гарантована виплата заробітної плати; споживач - отримує доступ до нових якісніших товарів; і врешті решт - держава, так як розвиток інноваційної діяльності дозволяє збільшити надходження до бюджетів усіх рівнів, надходження прямих інвестицій іноземного капіталу до держави.

Одним із головних принципів формування системи і механізму управління інноваційної політики є створення сприятливих умов для оптимального розвитку науково-технічного потенціалу національної економіки. Формування стратегії - це одне з основних завдань, що зможе забезпечити можливість періодичного перегляду пропорцій між темпами розвитку наукового, технічного і виробничого потенціалів. Отже, врешті решт, наша держава лише завдяки умови вибору інноваційного шляху розвитку зможе зайняти належне місце в Європі і у світі та змінити сировинний вектор нашого економічного розвитку. Отже, основним головним принципом повинна стати реалізація державної політики, що буде направлена на упровадження інноваційної моделі структурної перебудови і зростання економіки і відповідно визнання України як високотехнологічної держави. Щоб забезпечити неперервність політики держави у науково-технічній сфері необхідно реформувати інноваційний сегмент вітчизняної економіки, це можливо лише за умов прийняття нової редакції закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» та оновлення механізму формування пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, відновлення системи форсайтних досліджень науково-технічного розвитку; потрібно збільшити обсяги програмно-цільового фінансування науки державних наукових установ; щоб створити новітні технології потрібно забезпечити перехід від 1-річного до 2-річного формування державного замовлення; необхідне створення Державного фонду розвитку технологій та зміцнення Державного фонду фундаментальних досліджень та відновлення повноцінної роботи технопарків [20].

В сьогоднішніх реаліях світова економічна криза сьогодні «вибраковує» слабких і нерішучих, отже тільки нові знання та інновації, в основі яких лежать наукові здобутки і високотехнологічні рішення, визначають соціально-економічні перспективи кожної держави. Відповідно успіх України та її місце у глобальній економіці безпосередньо буде залежати від рівня розвитку вітчизняної науки і технологій. Інвестиції в майбутнє України реалізуються через заходи з інноваційної політики, формуючи національні конкурентні переваги і створюючи надійний фундамент для модернізації та інтеграції нашої країни до європейського і світового простору знань.

Висновки

Урахування всіх аспектів інноваційної діяльності: економічного, соціального, наукового, екологічного тощо, дозволить найбільш повно дослідити напрями інноваційного розвитку для посилення позиції регіонів в економіці в цілому. Частина ринку, що вивільнилась у регіонах внаслідок спаду виробництва в останні роки може бути заповнена інноваційною продукцією вітчизняних підприємств.

Література

1. Гаврилов А. И. Региональная экономика и управление [Текст]: Учебн. пособие для вузов/А. И.Гаврилов. - М.: ЮНИТИ -ДАНА, 2002. -239 с.

2. Стеченко Д.М. Управліннярегіональнимрозвитком [Текст]: навч. посіб. / Д.М.Стеченко.-К.: Вища школа, 2000. - 223 с.

3. Угланова Л.И. Роль инновационной составляющей в стратегичес-ком управлении социально-экономическим развитием региона [Текст]/ Л.И. Угланова// Инновационные процессы в области образования, науки и производства: Материалы межрегион. науч. практ. конф. (Нижнекаменск, 14 -16 апр. 2004 г.). - Казань. 2004. -Т. -С. 264 -266

5. Державна служба статистики України: статистичнаінформація [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

6. Закон України «Про інноваційнудіяльність» від 04.07.2002 No 40-IV.

7. Матохин В.В. Технология коммерциализации результатов интеллектуальной деятельности в научно-технической сфере /В.В. Матюхин// Инновации. - 2001. - № 8. С. 59-62.

8. Завлин П.Н. Инновационная деятельность в современных условиях / П.Н. Завлин // Инновации. - 2001. - № 8 - С.45.

9. Евсеева Л.А., Стратегия инновационной деятельности за рубежом. / Л. А. Евсеева, А. Ф. Сергеев//Инновации. - 2002. - № 4. - С. 59.

10. Касич А.О. Втілення концепції стратегічного управління в практику вітчизняних підприємств/ А.О. Касич// Бізнес-Інформ. - 2014. - № 11. - С.290-294.

11. Тарасова О.В. Вплив держави на формування інвестиційно-інноваційного потенціалу економіки України. /О.В. Тарасова// Економіка харчової промисловості. - № 1(25). - 2015. С. 66-68.

12. Н. О. Федяй, І. А. Бевз. ОЦІНКА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ У ДОКРИЗОВИЙ І ПОСТКРИЗОВИЙ ПЕРІОДИ / Н. О. Федяй, І. А. Бевз //Ефективна економіка/ № 7. - 2013.

13. Долішній М.І., Мошенець О. Ринкові механізми регіонального управління// Регіональна економіка. - 2002. - №2. - С. 7-17.

14. Гальчинський А., Геєць В., Кінах А., Семиноженко В. Інноваційна стратегія українських реформ. - К.: Знання України, 2002. - 326 с.

15. Гриньова В.М., Ястремська О.М. Методологічні засади концепції управління стратегічним інвестиційним розвитком регіону// Управління розвитком. - 2002. - №1. - С. 42-59.

16. Пашута М. Мале підприємство та інновації як фактори зростання економіки// Економіст. - 2004. - №1. - С. 50-55.

17. Лапко О.О. Розвиток системи управління науково-інноваційною сферою в Україні// Економіка і прогнозування. - 2002. - №1. - С. 55-62.

18. Жигайло В. В. Инновационныйпроцесскак фактор устойчивогосоциально-кономическогоразвития// Вестник Московского государственного областного университета.серия: экономика . - 2 №1. - с. 13-18.

19. Инновации и развитие [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://center-yf.ru/data/stat/innovacii-i-razvitie.php

20. Семиноженко В. Чиможливий в Україніінноваційнийстрибок? /В. Семиноженко /Дзеркалотижня, 2016. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://gazeta.dt.ua/science/chi-mozhliviy-v-ukrayini-innovaciyniy-stribok-_.html

21. Марченко Т.В., Регіональні акценти інноваційної структурної політики україни в трансформаційних координатах розвитку /Т.В. Марченко/ Економіка. - 2007.

Размещено на Allbest.ru