Інфляційні процеси в Україні причини, наслідки та засоби стримування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з дисципліни:макроекономіка

на тему: «Інфляційні процеси в Україні причини, наслідки та засоби стримування»

Київ 2016



Вступ

Інфляція є одним із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає країни, яка б у другій половині XX ст. тією чи іншою мірою не зазнала б втрат від інфляції. Особливо негативно відбивається інфляція на всіх сторонах соціально-економічного життя в Україні.

Перехід нашої економіки на ринкові відносини різко підвищив значення грошей. Проблеми грошового господарства стають основними і в практичних заходах по реконструкції народного господарства, і в теоретичних дослідженнях. Тому, незважаючи на жваве обговорення зазначених питань на сторінках економічної преси, актуальність їх не зменшується.

Інфляція є порушенням процесу суспільного відтворення внаслідок перенасичення сфери обігу грошовими знаками понад реальні потреби господарського комплексу та їх знецінення. Розрізняють інфляцію попиту та інфляцію пропозиції (витрат виробництва). Інфляційні процеси викликають стрімке зростання цін, зниження життєвого рівня населення, позбавлення підприємців стимулів, викривлення економічних орієнтирів, загострення економічних і соціальних суперечностей.

Історично склалося так, що найважливіша функція уряду полягає в тому, щоб стабiлiзувати економiку, тобто допомагати iй забезпечувати повну зайнятiсть ресурсiв i стабiльний рiвень цiн. Перед вченими-економiстами стоїть завдання глибоко й конкретно вивчати явища i тенденцiї у розвитку свiтової економiки. Одне з перших мiсць посiдає аналiз iнфляцiї та факторiв, що iї обумовлюють.

Висока вартість аналізу інфляційних процесів, велике число діючих чинників ускладнюють виробіток правильної грошової політики. Раніше інфляція виникала, як правило, в надзвичайних обставинах. Так, під час війн держави часто випускали велику кількість незабезпечених паперових грошей для покриття військових видатків. В останні двадцять - тридцять років інфляція стала хронічним захворюванням економік багатьох країн світу.

Інфляція призводить до відчутних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній. Якраз через ці наслідки інфляція постійно перебуває в центрі суспільної уваги, викликає занепокоєння в підприємців, політиків, усієї громадськості.

У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін як прояв інфляції безпосередньо сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами.

Жодна з вiдомих нинi ринкових економiчних систем не функцiонує стихiйно. Всi вони являються об'єктами державного регулювання. При цьому напрямок й форми державного втручання змiнюються вiдповiдно до ситуацiї, що склалася у економiчнiй системi.

Манiпулювання податками й розмiрами видаткiв бюджету, контроль за цiнами є одним з головних iнструментiв, за допомогою яких уряд може сприяти подоланню безробiття та iнфляцiї.

Метою роботи є висвітлення економічної природи інфляції, причини її виникнення, форми та типи в яких вона існує, та наслідки, які вона спричиняє.

інфляційний політика монетарний



Розділ 1. Суть, види та форми виявлення інфляційних процесів

1.1 Поняття та суть інфляції

Інфляція як специфічна властивість економіки відома вже декілька століть. Однак, в економічній теорії не існує єдиного погляду на суть цього надзвичайно складного економічного явища. Якщо розглядати зазначену проблему із суто монетарних позицій, то інфляція може бути представлена як процес знецінення грошей. Проте це досить складне економічне, суспільне і психологічне явище, тому його необхідно розглядати у більш широкому аспекті.

Інфляція - це знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті, що виявляє себе через зростання цін. Термін інфляція перекладається з латинської мови як "вздуття". Дійсно, фінансування державних видатків за допомогою паперово-грошової емісії з припиненням розміну банкнот призводило до розширення грошового обігу та знецінення паперових грошей.

Уперше термін "інфляція" почав уживатися в 70-ті роки XIX ст. стосовно грошового обігу в Північній Америці, переповненого паперовими знаками, які випускалися під час громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон. Інфляція виникає раптово, а розвивається поступово, як тривалий економічний процес. Необхідно зважити на наявність певної циклічної закономірності в розвитку інфляційного процесу. Йдеться про визначення закономірності цінових коливань, які розвиваються не під впливом виробничого циклу, а викликані суто монетарними чинниками.

Інфляція є важливим чинником, який визначає внутрішню фінансову рівновагу в соціально-економічній системі й рівень життя населення. По-перше, вона враховується під час складання економічних програм на мікро- та макрорівнях. По-друге, з нею пов'язані соціальні питання та індексація пенсій та допомог, зростання заробітної плати, стипендій. По-третє, інфляція впливає на визначення процентних ставок, облікової ставки НБУ. По-четверте, вона впливає на взаємовідносини з міжнародними фінансовими організаціями, які надають великого значення рівню інфляції та виконанню зобов'язань щодо його зниження.

Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на три етапи: па першому етапі темпи зростання цін (інфляції) відстають від темпів збільшення грошової маси в обігу;на другому етапі темпи зростання цін значно випереджають темпи зростання грошової маси в обігу;на третьому етапі зростання цін набирає нерівномірного стрибкоподібного характеру, коли темпи зростання цін то випереджають темпи зростання грошової маси, то відстають від них.

У сучасних умовах інфляція в усьому світі має хронічний, всеохопний характер, зумовлений не тільки грошовими, але й не грошовими факторами. Відмінності спостерігаються лише в рівнях інфляції, її причинах та наслідках. Повністю виключати інфляцію у ринкових умовах господарювання неможливо, мова може йти про керовану, регульовану інфляцію, що реальна лише за умови системного, точного прогнозування інфляційних процесів.

Найбільш лаконічне визначення інфляції - підвищення загального рівня цін, найбільш загальне, - переповнювання каналів звернення грошової маси понад потреби товарообігу, що викликає знецінення грошової одиниці і, відповідно, зростання товарних цін. Проте трактування інфляції як переповнювання каналів грошового обігу паперовими грошима, що знецінюються, не можна вважати повній. Інфляція, хоч вона проявляється тільки в зростанні товарних цін, не є суто грошовим феноменом.

Інфляція є тонке соціально-економічне явище, що породжується диспропорціями відтворення в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція - одна з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично в усіх країнах світу. Суть інфляції полягає в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послуг і іноземних валют, що зберігають стабільність своєї купівельної спроможності. Деякі російські учені додають до цього переліку ще і золото, надаючи йому як і раніше роль загального еквіваленту.

1.2 Види та форми інфляції

У сучасній економічній літературі зустрічається велика кількість класифікацій видів інфляції. При цьому автори не завжди дотримуються певних критеріїв для визначення того чи іншого виду, не завжди виділяють загальну ознаку, за якою об'єднуються в єдину групу види інфляції, або роблять це без наукового обґрунтування. В таких випадках інфляція втрачає будь-яку визначеність і змістовність, істотно ускладнюється пізнання її сутності. Найбільш науково обґрунтованою та оптимальною на наш погляд, є класифікація видів інфляції за чотирма ознаками :

1) залежно від можливості передбачити зростання цін;

2) залежно від типу економічної системи;

3) за темпами знецінення грошей;

4) за чинниками, що спричиняють інфляційний процес.

Залежно від можливості передбачення зростання цін розрізняють очікувану і неочікувану інфляцію.

Очікувана інфляція спричиняється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою. Тому учасники ринкового процесу її очікували і захистилися від її згубного впливу.

Неочікувана інфляція несподівана для економічних суб'єктів, тобто є результатом непередбачених змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції. Для неочікуваної інфляції характерне різке підвищення цін, що негативно впливає на грошовий обіг та податкову систему. За такої ситуації населення побоюється знецінення своїх доходів, а тому значно збільшуються витрати на придбання товарів і послуг. Це створює додаткові труднощі в економіці та призводить до подальшого зростання цін.

Залежно від типу економічної системи розрізняють приховану та відкриту інфляцію.

Прихована інфляція має індекс споживчих цін, якщо загальна економічна нерівновага між грошовим попитом та пропозицією виникає в економічній системі, де існує загальний державний контроль за виробництвом, цінами та всім суспільним відтворенням. Це неминуче супроводжується не просто деформаціями ринкових механізмів, а їх руйнацією, глибина якої залежить від форм та методів регулювання. Для такої економічної системи характерне не підвищення цін, а зростання дефіциту товарів, підвищення витрат на пошуки та втрати часу на вимушене очікування у чергах, що веде до появи "прихованої інфляції". Такий стан відомий населенню постсоціалістичних країн. Прихована інфляція позбавляє виробників економічних стимулів, вимагає державних дотацій, руйнує ринкові відносини, породжує "тіньову" економіку, спекуляцію, хабарництво. Динаміка таких цін є відносним вираженням прихованої інфляції.

Відкритою називають інфляцію, якщо загальна економічна нерівновага між суспільним попитом та пропозицією виявляється у підвищенні цін. Така інфляція заснована на дії ринкового механізму в економічній системі. Хоча вона і деформує його, але не руйнує остаточно, оскільки механізм ринку продовжує працювати і надсилає його суб'єктам цінові сигнали для відповідної реакції. У процесі розгляду інфляції як системного утворення, окрім такого напрямку її дослідження, як аналіз форм вияву, важливим є і вивчення такої характеристики інфляції, як її інтенсивність, яка визначається темпами втрати грішми своєї купівельної спроможності.

Залежно від рівня інтенсивності знецінення грошей відкрита інфляція поділяється на: повзучу, галопуючу, гіперінфляцію.

Повзуча інфляція спостерігається тоді коли, темпи зростання цін не перевищують 10% на рік. Вона характеризується надмірною емісією і прискореним накопиченням грошової маси в каналах обігу без помітного підвищення цін. Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірного випуску грошей в обіг і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово вилучає надмірно емітовані гроші з каналів обігу, послаблює інфляційний тиск на ціни. Тобто така інфляція не має явних негативних наслідків, маловідчутна для економічних агентів. Вона не тільки спричиняє в собі серйозних негативних наслідків, а й виступає стимулом економічного розвитку та пожвавлення ділової активності. Інфляція на такому рівні досить легко контролюється державою, тому суспільство не тільки легко пристосовується до неї, а й намагається скористатися нею для досягнення своїх поточних цілей. Економіці більшості індустріальних країн нині притаманна повзуча інфляція.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін досягають 10-100% на рік. Вона спричиняє випереджувальні темпи зростання споживчого попиту порівняно з товарною пропозицією, що призводить до стрімкого зростання цін. За такої інтенсивності інфляційного процесу значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві, що різко негативно впливає на всі сфери економічного й соціального життя країни, оскільки інфляція починає виходити з-під контролю та стає важкопередбачуваною. Суб'єкти економічних відносин втрачають бажання реалізовувати товари за національну валюту, яка поступово втрачає свою купівельну спроможність, а стараються переходити на бартерні операції або на продаж товарів за іноземну валюту. Гроші не тільки перестають бути засобом нагромадження, а й частково перестають виконувати одну з основних функцій - засіб обігу. Держава втрачає головні важелі управління емісійним процесом, оскільки економічна та фінансова криза ставить її перед необхідністю вдаватись до нових і нових емісій, і як результат цього економічного процесу настають "емісійні шоки". Це призводить до того, що галопуюча інфляція перетворюється у гіперінфляцію.

Гіперінфляція - характерними для неї є надзвичайно високі темпи зростання цін - більш як 100% на рік. У рамках гіперінфляції виділяють вужче поняття - суперінфляція, за якої темпи зростання цін становлять 1000 і більше процентів за рік.

Найчастіше гіперінфляція виникає у країнах, де спостерігається політичний хаос, соціальні революції або диспропорції в економіці, викликані наслідками війн.

На стадії гіперінфляції спостерігається нестабільність цін у всіх секторах економіки, поширюються бартерні операції, порушується фінансово-кредитний механізм, розвиваються неорганізовані стихійні процеси в економіці, що призводить до зростання загальної економічної та політичної нестабільності. У період гіперінфляції реальний попит на гроші знижується, виникає різновид "гарячих" грошей - грошей, що втрачають свої основні функції (функцію обігу, нагромадження) і не затримуються довго у своїх власників. У такий період економічної диспропорції особливо бракує банкнот великих номіналів.

Залежно від причин, що спричиняють інфляційний процес, можна виділити багато форм інфляції. Проте на практиці всі ці причини часто діють одночасно, накладаючись одна на одну. В теорії грошей є така класифікація причин, які викликають інфляцію. Мається на увазі інфляція попиту, яка викликана в переважно монетарними чинниками, та інфляція витрат, що розвивається під впливом зазвичай немонетарних чинників.

Інфляція попиту характеризується надмірним зростанням товарного попиту порівняно з пропозицією, якщо при цьому не відбувається підвищення пропозиції, зростання попиту компенсується підвищенням цін, а отже, зростає і рівень інфляції.

У зв'язку з тим, що визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, її ще називають монетарною інфляцією. Йдеться передусім про надто велику грошову емісію, що призводить до перевищення попиту на гроші порівняно з реальною пропозицією товарів і послуг. За цих умов виникає економічна ситуація, що характеризується дефіцитом товарів та послуг.

Як стверджує видатний економіст XX ст. Джон Мейнард Кейнс, основоположник теорії "інфляції попиту", цей вид інфляції розвивається тоді, коли сукупний попит перевищує межі максимального використання виробничих потужностей. А така ситуація в "зрілій" ринковій економіці може виникнути лише за надзвичайних обставин. Головною проблемою нормально функціонуючої економіки, навпаки, є проблема збуту виготовленої продукції.

Інфляційний процес може відбуватись і під впливом цілої низки немонетарних чинників. Йдеться про інфляцію витрат, що спричиняється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат, її ще називають інфляцією пропозиції. Це передусім зростання заробітної плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також зниження продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання у структурі виробництва галузей із сповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад послуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низкою питомою вагою виробництва предметів споживання, високі непрямі податки тощо. В усіх цих випадках, щоб зберегти обсяги виробництва і пропозиції на попередньому рівні, необхідно збільшити грошові виплати, що призведе до зростання попиту, а отже, і цін.

Одним з різновидів інфляції витрат є інфляція, викликана зростанням заробітної плати. Якщо підвищення останньої випереджає зростання продуктивності праці і не супроводжується збільшенням випуску продукції, то зростають витрати виробництва на одиницю продукції і підвищуються ціни. Якщо спостерігається підвищення цін, стає неминучим зниження реальних доходів населення. Для того, щоб зберегти їх рівень, необхідно у виробничій сфері підвищувати грошові доходи працівників, або у бюджетній сфері -підвищувати надходження з бюджету. Як наслідок -- зростає собівартість продукції підприємств, що знову призводить до підвищення цін на товари і послуги, тобто поступово розкручується інфляційна спіраль "зарплата-ціни".

По суті, інфляція попиту та інфляція витрат є двома проявами одного й того ж явища інфляції як глибокої і тривалої розбалансованості економіки. Тому поділ інфляції на два види, це скоріше прояв наукового аналізу, ніж реальність.

1.3 Форми виявлення інфляційних процесів

Форми прояву інфляції поступово змінювалися по мірі розвитку грошових систем та самих грошових форм. На початку виникнення паперових грошей, коли вони тільки відірвалися від розмінних на золото банкнот, а на руках у суб'єктів обігу були ще повноцінні монети, які нерідко оберталися паралельно, першою ознакою інфляції став лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номіналом. Відповідно до зростання лажу зменшувалась реальна цінність грошової одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, що називалосьдизажіо.

У сучасних умовах, коли в обігу немає золота і розірваний видимий зв'язок грошових знаків з ним, лаж і дизажіо як показники інфляційного процесу втратили своє значення. Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно цінності звичайних товарів, серед яких опинилося й золото, тобто падіння їх купівельної спроможності. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнями цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому. Виникає знецінення національних грошей відносно іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції.

Якщо держава вводить обмеження на зростання цін, тобто запроваджує регулювання ринку, то за наявності надмірного попиту інфляція не зникає, а набуває форми широкомасштабного товарного дефіциту, як це було в СРСР. Після загальної демонетизації золота інфляція зі спорадичного явища перетворилася в хронічне, властиве, по суті, всім країнам. Відмінності спостерігаються лише в рівнях інфляції, її причинах та наслідках. В одних країнах вона має незначний рівень, її перебіг керований і має позитивний вплив на економіку, а в інших цей перебіг некерований, досягає гіпервисоких рівнів і призводить до тяжких руйнувань в економіці та соціальній сфері. Відрізняються ці стадії співвідношенням темпів зростання пропозиції грошей і темпів їх знецінення.

На першій стадії темпи зростання пропозиції грошей випереджають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. Таке співвідношення і його тенденція зумовлюються кількома причинами. Одна з них полягає в тому, що надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу, інша - в зростанні грошових нагромаджень і зберігань у період, коли не виявилася тенденція до знецінення грошей, посилює стимули активізації підприємництва, товарно-грошових відносин, підвищення продуктивності праці, що призводить до розширення виробництва та реалізації товарів і поліпшення співвідношення між попитом і пропозицією на товарних ринках.

На другій стадії інфляції темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції. Це зумовлюється такими чинниками: у певний момент власники грошових нагромаджень починають розуміти їх надмірність і скидають на ринок для купівлі товарів. Це прискорює швидкість руху грошей та збільшує платоспроможний попит порівняно з поточною емісією; одночасно зменшується відплив у нагромадження нових пропозицій грошей, унаслідок чого ще більше зростає швидкість обігу всієї грошової маси; виникають і швидко поширюються бартерні операції, звужуючи товарну основу грошової маси в обігу; знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили зі сфери виробництва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння виробництва і товарообороту, через що зменшується попит на гроші.

Унаслідок дії зазначених чинників з'являються так звані інфляційні очікування, коли економічні суб'єкти починають усвідомлювати неминучість майбутнього підвищення цін. Щоб уникнути пов'язаних з ним майбутніх втрат, вони починають негайно купувати товари не тільки для поточного споживання, а й для майбутнього. Для цього на ринок «викидаються» не тільки всі поточні доходи, а й заощадження попередніх періодів. Неминучим наслідком стає випереджаюче зростання рівня цін порівняно зі рівня зростанням грошової маси і падіння монетизації ВВП.

Інфляція -- явище досить складне за формою її прояву та за сукупністю чинників, що її спричинюють. Зовні вона виявляється в зростанні цін на товари і тарифів на послуги, у падінні валютного курсу національних грошей, у поглибленні товарного дефіциту. Усі ці явища є проявом знецінення грошей, незалежно від причинно-наслідкових зв'язків між грошима і товарами на ринку.

1.4 Показники інфляції

Показники інфляції покликані дати кількісну оцінку інфляційних процесів. Інфляція, відповідно до монетаристської теорії грошей, повинна вимірюватися надлишком грошової маси в обігу. На практиці це зробити складно, тому вимірювання інфляції зводиться до теорії зростання цін, а саме до визначення основних видів індексів цін.

Індекси цін- це відносні показники, що характеризують співвідношення цін у часі.

Розрізняють такі основні види індексів цін:

- індекс споживчих цін (ІСЦ) вимірює вартість кошика споживчих товарів і послуг, у тому числі на окремі види товарів в різних містах;

- індекс вартості життя - показник, що характеризує динаміку вартості набору споживчих товарів і послуг (відповідно до фактичної структурою споживчих витрат населення);

- індекс цін виробників - показник, що відображає зміни оптових цін виробників у певний період часу;

- дефлятор валового внутрішнього продукту (ВВП) - це відношення номінального ВВП до реального, або показник зниження реального ВВП;

- індекс оптових цін виробника (індексу цін товарів виробничого призначення) відображає зміну цін певної кількості проміжних товарів, які використовуються у виробництві. Зміна оптових цін відображає динаміку цін на сировину, напівфабрикати, матеріали, кінцеві види продукції на оптовому ринку;

- індекс роздрібних цін набору 25 найважливіших видів продуктів харчування;

- індекси кількості готівкових грошей в обігу та випуску грошей в обіг;

- індекс вартості будівництва;

- індекс експортних та імпортних цін.

Для оцінки інфляції використовується показник темпу інфляції. Він вимірюється за рік, але можна розглядати і більш короткі періоди (місяці або квартали) або більш тривалі - 3, 5 або 10 років.

Для визначення темпів інфляції за рік потрібно відняти індекс цін минулого року із індексу цін поточного року, розділити цю різницю на індекс минулого року, а потім помножити на 100. Якщо темп інфляції вийти негативним, отже, спостерігалася дефляція(зниження цін).

Для країн, де спостерігаються стійкі темпи інфляції, можна використовувати "правило величини 70".Правило допомагає швидко підрахувати кількість років, необхідних для подвоєння рівня цін: треба розділити число 70 на темп щорічного збільшення рівня цін у відсотках.

"Правило величини 70" звичайно застосовується у випадках, коли, наприклад, треба встановити, скільки буде потрібно часу, щоб реальний ВНП або особисті заощадження подвоїлися.

В якості непрямого показникарівня інфляції використовуються дані про ставлення товарних запасів до суми грошових вкладів населення (скорочення запасів і зростання вкладів свідчать про підвищення ступеня інфляційного напруги). Дані про перевищення доходів населення над витратами у відсотках до доходів також можуть характеризувати рівень інфляції.

Найбільш часто використовується індекс споживчих цін (ІСЦ)- відношення ціни споживчого кошика в поточному році до його ціни в базисному році. При обчисленні цього індексу беруть до уваги не всі кінцеві товари і послуги, а тільки ті, які становлять так звану споживчий кошик,придбану типовим домашнім господарством. Сюди входять основні продовольчі товари, набір непродовольчих товарів (одяг, взуття, побутові товари) і основних послуг (медичні, транспортні послуги, зв'язок, відпочинок, культура тощо)2.

Індекс цін, що розраховується для незмінного набору товарів, що отримав назву індекса Ласпейреса:порівнюються ціни поточного періоду (р) та базового (р0) на однаковий набір товарів (товарну кошик) (ц0). Формула Ласпейреса показує, на скільки фіксована товарна кошик стає дорожче в поточному періоді (формула 1.1):

Фор. 1.1

де р - елемент, що входить в споживчий кошик.

Цей індекс враховує ціни імпортних товарів і не враховує можливість заміни більш дорогих товарів більш дешевими, тобто відбувається недооцінка можливої зміни товарної структури.

Індекс, що розраховується для мінливого набору, тобто враховує можливість взаємного заміщення товарів, називається індексом Паші. Цей індекс показує, на скільки фіксована товарна кошик поточного періоду дорожче або дешевше, ніж в базовому періоді (формула 1.2):

Фор. 1.2

Обидва розглянутих індексу мають недолік: в них не враховуються зміни номенклатури споживчих товарів, а значить, не відображаються зрушення в товарних кошиках споживачів. Якщо індекс Ласпейреса кілька завищує зростання цін і відповідно динаміку вартості життя (реальні витрати споживачів на придбання певних наборів товарів і послуг), використовують індекс Фішера (формула 1.3):

Фор. 1.3

Індекс Фішера являє собою среднегеометрическое значення індексів Ласпейреса і Паші. Цей індекс усуває недоліки двох розглянутих индексов1.

З 1996 р. у Росії запроваджено щоквартальне обчислення індексу дефлятора ВВП.Дефлятор - індекс цін, який використовується для визначення реального обсягу ВВП і відповідного коригування економічної політики.

Дефлятор ВВП дорівнює відношенню номінального ВВП (обчисленого в поточних цінах) до реального (у незмінних цінах) в поточному періоді.

Даний індекс затверджується щорічно централізовано.

Для визначення видів інфляції використовують також наступні критерії:

- темп зростання цін;

- ступінь розходження росту цін по різних групах товарів;

- очікуваність або передбачуваність інфляції. Дані критерії між собою тісно взаємопов'язані.



Розділ 2. Причини виникнення інфляції, її наслідки та антиінфляційна політика держави

2.1 Причини виникнення інфляційних процесів

Зростання цін може бути пов'язане з перевищенням попиту над пропозицією товарів, проте така диспропорція між попитом і пропозицією в багатьох випадках не є інфляцією. Приклад - енергетична криза 70х в США, коли нафтовидобуваючі країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші товари й послуги ціни зросли в одночас на 7-9%.

Незалежно від стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватися внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в системі відтворення, монополiзації ринку, державного регулювання економіки, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, зміни кон'юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв'язків, стихійних лих і т.і. Очевидно, що не всяке зростання цін - є інфляцією і тому особливо важливо виділити насправді iнфляційне.

Таким чином, зростання цін, пов'язане із циклічними коливаннями кон'юнктури, не можна вважати iнфляційним. По мірі проходження фаз циклу - особливо при іноді маючій місце їх "нестандартної" розтягнутостi помітно буде змінюватися і динаміка цін. Ціни будуть підвищуватися в фазах бума і падати в фазах кризи, а після цього знову зростати в наступних фазах виходу із кризи.

Підвищення продуктивності праці при інших рівних умовах призводить до зниження цін. Проте можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці призводить до підвищення заробітної плати. В цьому випадку - т.з. інфляція витрат підвищення заробітної плати в будь-якій галузі насправді супроводжується підвищенням загального рівня цін.

Стихійні лиха не можна вважати причиною інфляції. Наприклад, внаслідок стихійного лиха на якийсь території зруйновані будинки. Очевидно, що зростає попит на будматеріали, послуги будівників, транспорт і т.і. Великий попит на послуги і промислову продукцію буде стимулювати виробників до збільшення обсягу виробництва і по мірі насичення ринку ціни будуть опускатися.

Таким чином, до найважливіших iнфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:

Диспропорційність - незбалансованість державних видатків і прибутку -т.з. дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання "друкарського верстату", що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок - інфляція.

Iнфляційно небезпечні інвестиції - здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до утворення додаткового платіжездатного попиту, а як наслідок - збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в чималій мірі огополiстичний. Оскільки огополiст зацікавлений в скорочуванні виробництва і пропозиції товарів створюється дефіцит використовуваний їм для підтримки чи підняття ціни на товар.

Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритостi економіки і утягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить-такi обмежені. Засіб ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.

Iнфляційні очікування - виникнення в інфляції самопідтримуючого характеру. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які водночас закладають в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розгойдують отим самим маховик інфляції. Живий приклад таких iнфляційних очікувань ми можемо спостерігати у своєму повсякденному житті.

Причину інфляції треба також шукати в трьох видах монополій:

Державна монополія на емісію грошей.

Профспілкова монополія.

Монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат.

Ці три види монополій пов'язані між собою і кожна з них може порушувати баланс попиту і пропозиції. Причини інфляції можуть знаходитись і поза держави, тоді їх треба шукати в світовій торгівлі.

2.2 Соціально-економічні наслідки інфляції

Інфляція пов'язана зі збільшенням грошової маси. У відносно невеликих межах це позитивно впливає на економіку, що обумовлено такими моментами:

-збільшення грошової маси спричиняє зниження ставки відсотків за кредит, але викликає певне зростання курсу акцій та облігацій, а це, у свою чергу, призводить до зростання інвестицій, розширює експансію комерційних банків і збільшує обсяги інвестицій.

-зростання грошової маси сприяє збільшенню споживання, підвищення попиту на нерухомість, що, у свою чергу, приводить до зростання інвестиційної мотивації і, врешті-решт, до розвитку суспільного виробництва.

Однак цей позитивний момент має місце тільки за відносно невеликих розмірів емісії, що не набагато перевищує реальну потребу в грошах. Коли ж емісія досягає значних розмірів, інфляція втрачає свій позитивний вплив на суспільне виробництво.

Наслідки, причиною яких стає інфляція, різноманітні і аж ніяк не односпрямовані. За певних умов інфляція вигідна окремим верствам підприємців і державі. Так, держава за рахунок інфляції покриває свої, як правило, непродуктивні витрати і фінансує державний сектор економіки. Власне кажучи, держава оподатковує все населення емісійним податком. Він дозволяє державі одержати необхідні кошти швидше, ніж, наприклад, при введенні нових податків або збільшенні державного боргу.

Порівняно з традиційними методами вилучення матеріальних цінностей у населення емісія дає можливість у більш значних масштабах оббирати власних громадян та ще й зменшувати при цьому свої витрати. Справа в тому, що введення нових податків або їх підвищення викликає опір основної маси населення і не завжди досягає мети. Аналогічна ситуація і з державними позиками, де, як правило, діє добровільний принцип підписки. А додаткова емісія не пов'язана з цими чинниками, тому саме вона стає способом практично безкоштовного вилучення коштів державою у свого населення.

Певну вигоду, особливо на початковому етапі, інфляція приносить і підприємцям, оскільки попит на товари підвищується, а це збільшує ділову активність. Проте ця вигода може мати місце тільки за умови, що збільшення прибутку випереджає інфляційне зростання цін. Розглянемо це на прикладі розрахунку ефективності інвестиційного процесу в умовах певного (прогнозованого) зростання інфляції.

Припустимо, що інвестиційний проект вимагає витрат у розмірі 300 тис. грн. Його здійснення передбачає два етапи тривалістю по одному року кожний. На першому етапі передбачається отримання прибутку в розмірі 150 тис. грн. На другому -- 100 тис. грн. Очікуваний рівень інфляції першого року-- 15%, а другого -- 20%.

Розрахуємо реальний прибуток за даним інвестиційним проектом, використовуючи метод дисконтування. За першим періодом прибуток дорівнює 150 тис. грн: 1 + 0,15 = 130,4 тис. грн, а за другим 100 тис. грн: 1 + 0,2 = 83,3 тис. грн. У цілому прибуток складає 130,4 + 83,3 = 213,7 тис. грн. Таким чином, через інфляцію даний інвестиційний проект не має економічної ефективності в перші два роки.

Якщо ж уявити, що на третій рік інфляція була на рівні 20%, а прибуток сягне 200 тис. грн, то з урахуванням дисконтування він складе: 200 тис. грн: 1 + 0,2 = 166,6 тис. грн. У цілому за три роки прибуток складатиме: 130,4 + 83,3 + 166,6 = 380,3 тис. грн, а це означає, що, починаючи з третього року, даний інвестиційний проект стає ефективним.

Серед підприємців особливо виграють ті, хто займається експортом своєї продукції. Це обумовлено тим, що витрати на виробництво продукції в умовах інфляції зменшуються. Головним чином, це має місце внаслідок того, що реальна заробітна плата найманих робітників знижується. Це дає можливість експортерам знизити ціни на свої товари і зміцнити свої позиції на зовнішньому ринку.

До числа тих, хто одержує значні вигоди від інфляції, належать і боржники. Особливо вигідно це великим землевласникам, оскільки їх заборгованість, як правило, значна і практично постійна. Виграш цієї частини підприємців та власників досягається, головним чином, за рахунок перерозподілу прибутку, викликаного до життя інфляцією.

Зрозуміло, що позитивний економічний ефект інфляції для окремих верств населення і для держави досягається за рахунок втрат іншої частини громадян. У числі тих, хто найбільш потерпає від інфляції, насамперед, найменш захищені верстви населення. Пенсіонери, інваліди, студенти і деякі категорії працюючих в умовах інфляції втрачають свої заощадження, а їх пенсії, стипендії та інші виплати не зростають узагалі або збільшуються в темпі, що відстає від темпів інфляції.

Основні наслідки інфляції:

1) Зменшення реальної заробітної плати основної частини найманих робітників у період інфляції стає повсюдним. Це призводить до змін у структурі споживання, погіршення загальних умов відтворення робочої сили, зубожіння населення.

2) У період інфляції погіршується становище дрібних власників і особливо фермерів. Різниця між цінами на сільськогосподарську і промислову продукцію зростає, а це погіршує економічне становище.

3) З розвитком інфляційних процесів відбуваються глибокі негативні зміни в економіці в цілому. Ціни на вироблені товари швидко зростають. При цьому підвищення цін відбувається нерівномірно, а це спричиняє порушення сформованих в економіці пропорцій.

4) Неодмінним супутником такої зміни цін стає спекуляція. Виникає величезна кількість посередницьких фірм, що займаються перепродажем вироблених товарів.

5) Нестійкість грошової одиниці значно збільшує підприємницький ризик і знижує ділову активність. Причиною її зниження стає скорочення всіх видів кредиту і, насамперед, комерційного.

6) Капіталовкладення в економіку зменшуються, а зміна структури попиту і нерівномірне зростання цін призводить до дезорганізації внутрішнього ринку.

7) Зниження реальної заробітної плати робить ручну працю дешевою, а це гальмує науково-технічний прогрес і впровадження нової техніки.

8) Прямим вираженням негативних наслідків інфляції стає розлад усієї системи грошового обігу. Один із яскравих проявів цього -- витиснення національної грошової одиниці іноземною валютою.

9) Інфляція призводить до порушення сформованих міжнародних відносин, а можливість зниження цін на експортні товари тієї країни, де інфляція досягла великих розмірів, посилює конкуренцію на зовнішніх ринках.

Одним із важливих моментів інфляції є її вплив на стан безробіття. Аналізуючи цей взаємозв'язок, у 1958 р. англійський економіст О. Філіпс дійшов висновку, що між зміною ставок заробітної плати і рівнем безробіття існує зворотна залежність. Зображена у вигляді графіка, дана залежність увійшла в економічну літературу під назвою кривої Філіпса.

У подальшому взаємозв'язок між зміною заробітної плати і інфляцією досліджувався й іншими вченими. У цей аналіз помітний внесок зробили американські вчені П. Самуельсон і Р. Солоу. Вони замінили ставки заробітної плати на інший показник -- товарні ціни. Саме в такому вигляді сьогодні і зображують криву О. Філіпса (рис. 1).

Рис. 1 Крива Філіпса

Крива О. Філіпса показує, якщо в суспільстві (головним чином внаслідок дій уряду) стимулюється попит, то це приводить у підсумку до зростання цін. Ціна піднімається, наприклад, з рівня Р1 до рівня точки Рз. Одночасно рівень безробіття зменшується і обсяг його скорочуєтьсяз Аз до А. При зворотній зміні цін (їх зниженні) відбувається збільшення безробіття.

КриваО.Філіпса, безперечно віддзеркалює певний стійкий повторюваний зв'язок між зростанням цін і рівнем безробіття. Однак досвід багатьох країн показує, що можливість регулювання безробіття за допомогою зміни цін дуже обмежена і може застосовуватись з відносним успіхом тільки в короткі відрізки часу. Залежність між інфляцією і безробіттям у тривалій перспективі вже не вкладається в той зв'язок, що ілюструє крива О. Філіпса. Це говорить про те, що інфляція є дуже складним явищем і тільки протягом короткого часу може визначатися яким-небудь одним важливим фактором.

Якщо інфляція триває досить довго, то сукупність усіх її негативних наслідків призводить до різкого розладу фінансової системи держави і до важкого стану всієї економіки.

2.3 Антиінфляційна політика держави

Антиінфляційна політика -- це сукупність ефективних заходів держави, спрямованих на реальну стабілізацію рівня споживчих цін.

Для подолання інфляції й формування ефективної політики стабілізації національної валюти вироблено цілий ряд методів. Серед них найбільш поширеними є: нуліфікація, ревалоризація і реставрація, девальвація, дефляція.

Найчастіше використовується нуліфікація знецінених грошей. Вона означає ліквідацію старих грошових знаків, вилучення їх із обігу і заміну їх новими грошовими знаками, як правило, в меншій кількості. Цим методом скористалась Україна в 1996 p., запровадивши в обіг нову грошову одиницю - гривню.

Протилежним до нуліфікації є метод стабілізації національної валюти з допомогою ревалоризації і реставрації. Ревалоризація означає процес відновлення доінфляційної вартості паперових грошей з метою стабілізації і підвищення курсу національної валюти. Нині у її здійсненні провідним методом є поступова реставрація валюти, тобто відновлення доінфляційної купівельної спроможності та курсу національної валюти щодо інших вільноконвертованих валют. Водночас у країні реалізується цілий комплекс заходів для оздоровлення національної економіки, спрямованих насамперед на збільшення виробництва високоякісних, конкурентно-здатних товарів.

Стабілізацію національної валюти можна розпочати також із проведення політики дефляції. Це процес стримування зростання грошової маси в обігу. Вона означає вилучення з обігу певної частини надлишку паперових грошей. Супроводжується дефляція також комплексом заходів із оздоровлення національної економіки і фінансів, що виражаються в реформі податкової системи, скороченні бюджетних витрат та обсягів кредитів тощо.

Світовий досвід країн ринкової економіки свідчить, що для регулювання інфляційного процесу важливе значення має впровадження таких дій: встановлення економічно обґрунтованої ставки відсотків за кредит; регулювання зайнятості, валютного та грошового обігу; розвиток безготівкових платежів і водночас обмеження питомої ваги готівкових грошей, які найбільше піддаються інфляційному знеціненню; широке запровадження електронних грошей, карток споживача. Держава через регулювання маси грошей, рівня відсотків за кредит і швидкості обігу грошей може активно впливати на обмеження інфляційного процесу, стимулювати рівень інвестицій і розширення національного виробництва. Звичайно, вибір методів подолання інфляції залежить від її рівня, від особливостей національної економіки, від місця державного регулювання процесу суспільного відтворення.

Через те, що інфляційний процес має різноманітні причини, то у боротьбі з ним широко використовують антимонопольну політику, яка охоплює: контроль за підприємницькими структурами, що займають панівне становище на ринку; захист і стимулювання конкуренції; сприяння розвиткові малого і середнього бізнесу, контроль за цінами; захист прав споживача та ін.

Для подолання інфляції у вітчизняній економіці має бути ефективна антиінфляційна політика, реальна стабілізація і зміцнення на ЇЇ засадах національної грошової одиниці. Ця політика має здійснюватись у напрямі забезпечення фінансової стабілізації. Саме фінансово-грошова стабілізація - це єдино можлива основа виведення національної економіки з кризи, якісної перебудови її та поліпшення життя населення.

2.3.1 Методи регулювання темпів інфляції, фіскальна політика

Тривалий час економічна наука і практика оцінювали інфляцію виключно негативно. Починаючи з 60-х років ставлення до інфляції дещо змінилося, стало диференційованим. Як зазначалося вище, більшість економістів (зарубіжних і вітчизняних) визнала, що "повзуча" інфляція має позитивний вплив на соціально-економічний розвиток і тільки на вищих стадіях набуває руйнівного характеру. Тому і проблема боротьби з інфляцією набула характеру її регулювання з боку держави. Основна мета такого регулювання полягає в тому, щоб стримати інфляцію в розумних межах і не допустити розгону її темпів до розмірів, загрозливих для соціально-економічного життя суспільства.

Ідею регулювати інфляцію першими висунули представники кейнсіанської школи, їх ідея "контрольованої" інфляції сформувалась як складова кейнсіанської теорії державного регулювання економіки шляхом втручання в платоспроможний попит. Кейнс і його послідовники вважали, що різними економічними важелями, у тому числі збільшенням грошової маси в обігу, держава може стимулювати розширення попиту, реакцією на що буде

зростання пропозиції, а значить, і виробництва товарів без підвищення цін. Особливо ефективним вплив збільшення грошової маси вони вважали за таких умов:

1) відносно вільна конкуренція на ринку, коли нічим не обмежено діє механізм ціни рівноваги. У таких умовах підприємці під впливом додаткового попиту будуть заінтересовані в розширенні виробництва товарів, навіть випереджаючими темпами;

2) наявність на ринку резервів засобів виробництва і робочої сили, які через збільшення попиту втягуються у сферу виробництва;

3) вільний рух позичкового процента під впливом попиту і пропозиції на грошовому ринку, що дає можливість знижувати його при випуску в обіг додаткової маси грошей. Це, у свою чергу, приводить до зростання інвестицій і послаблення інфляційного тиску надлишку грошей на товарних ринках. Таке переключення додаткової емісії робить інфляцію регульованою й ефективною навіть за повної зайнятості.

Кейнсіанська ідея регульованої інфляції широко використовувалася на практиці в 50-60-ті роки в більшості країн ринкової економіки. На її основі виправдовувалося форсування державних витрат, зростання бюджетних дефіцитів, що стало хронічним явищем. Практикувалася політика кредитної експансії, лібералізація доходів і цін тощо.

Економічна думка застерігала практику не стільки від інфляційної загрози, скільки від загрози кризового спаду і депресії, зниження платоспроможного попиту, тобто підтримувала ідеї регульованої інфляції. Особливо відверто інфляційні заходи проводилися за виникнення ознак економічної кризи та в період депресії. У період же "перегрівання" економіки вживалися антиінфля-ційні заходи, розроблялися спеціальні "плани стабілізації".

Усе це відіграло позитивну роль у пом'якшенні коливань економічного циклу й сприяло успішному розвиткові економіки. Було досягнуто тривале (50-60-ті роки) стримування інфляції на "повзучому" рівні, що давало підстави говорити про реалізацію на практиці ідеї "контрольованої" інфляції.

Проте вже з початку 70-х років у більшості країн з розвинутою ринковою економікою розпочалося швидке зростання цін, інфляція наблизилася до галопуючого рівня. Якщо в 1956- 1965 pp. середньорічні темпи зростання роздрібних цін становили У США 1,7%, в Англії - 3,1, у Франції - 5,0, в Італії - 3,4, то в 1974-1991рр. - відповідно 9,3%, 15,8, .10,5 і 17,9%. Такі зміни були зумовлені низкою об'єктивних процесів, які виключили можливість регулювати інфляцію згідно з кейнсіанськими ідеями.

Це, по-перше, надзвичайне розбухання державних витрат, внаслідок чого заходи урядів щодо їх скорочення з метою подолання інфляції не могли бути ефективними. По-друге, сфера обігу в усіх країнах була вщерть наповнена грошовою масою, й інфляція досягла своєї "критичної точки". По-третє, успішний післявоєнний розвиток економіки призвів до створення великих монополій, високої монополізації виробництва і ринку, що деформувало вільну дію механізму ціни рівноваги. По-четверте, що чи не найголовніше, у цей період загострилась екологічна й енергетична криза, що значно погіршило умови виробництва та призвело до зростання виробничих витрат. Перекласти додаткові витрати на трудящих не вдалося завдяки зміцненню економічної могутності та організованості профспілок. Тому підприємці не тільки не змогли заморозити зростання заробітної плати, а й змушені були підвищувати її в міру зростання цін. Розпочалося могутнє розкручування спіралі "зарплата - ціни", яке зумовило галопуючий характер інфляції.

У нових умовах кейнсіанська ідея регульованої інфляції зазнавала серйозної критики з боку представників монетаристської школи. Головний недолік її вбачався в тому, що кейнсіанці не врахували у своїх оцінках наслідків інфляційних заходів уряду свідомої реакції економічних агентів (підприємців і найманих працівників) на майбутню інфляцію. Так, М. Фрідман висунув положення про "природний рівень безробіття", який визначається умовами ринку робочої сили і не може бути порушений ззовні. Якщо ж уряд заходами своєї політики (нагнітання попиту бюджетною і кредитною експансією) зменшить безробіття за його природний рівень, то це тільки прискорить інфляцію до галопуючих темпів. Адже підприємці, прогнозуючи зростання цін, застрахують свої доходи відповідними заходами в ділових контрактах, трудових угодах тощо. Тому очікуваного урядом перерозподілу доходів та посилення стимулювання виробництва не відбувається. Уряд змушений буде ще більше розширювати попит понад розміри, яких очікували підприємці, а це - прямий шлях до розкручування інфляційної спіралі. Позитивний ефект від таких дій уряду може бути лише короткостроковим. У довгостроковому ж плані вони містять у собі загрозу гіперінфляції.

Ще далі щодо цього пішли представники монетаристської школи "раціональних очікувань" (Р. Лукас, Н. Уоллес, Т. Сарджент). На їхню думку, економічні суб'єкти можуть передбачати будь-які регулюючі заходи уряду ("раціональні очікування") і захистити свої доходи від їх впливу. Тому вони заперечують навіть короткостроковий ефект регулювання емісії і зайнятості і найбільш відверто підтримують головний висновок монетаристської доктрини. Згідно з ним стабілізаційна політика нібито безплідна і від неї слід відмовитись, а ринкова система сама себе підтримає в постійній рівновазі, як би на неї не намагалися впливати.

На практиці політика контрольованої інфляції зазнала краху і з початку 70-х років змінилася відвертою антиінфляційною політикою, до якої змушені були перейти уряди більшості країн. Нова ідея щодо регулювання інфляції дістала назву антиінфляційної політики.

Антиінфляційна політика більшості країн з розвинутою ринковою економікою проводиться за кількома напрямами - дефляційної політики (урегулювання попиту), політики доходів чи за одним і другим напрямами одночасно.

Дефляційна політика включає ряд методів обмеження платоспроможного попиту через фінансовий і кредитно-грошовий механізм. Для того щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати державного бюджету, передусім на субсидії підприємствам, соціальні потреби, інфраструктуру, на потреби військово-промислового комплексу. З метою вилучення з обігу зайвих грошей, які надійшли туди раніше, широко використовується посилення податкового тиску на доходи. Проте мобілізовані в бюджет через податки кошти можуть знову надходити в обіг у вигляді державних витрат. Щоб цього не сталося, необхідно реально зменшувати бюджетні витрати, насамперед невиробничого призначення. Для вилучення частини зайвих грошей форсується випуск державних позик.

Важливим інструментом дефляційної політики є кредитна рестрикція та пряме лімітування (таргетування) випуску готівки в обіг. Підвищуючи дисконтну ставку центрального банку, регулюючи процентні ставки за пасивними й активними операціями комерційних банків, збільшуючи норму обов'язкових резервів та іншими методами, держава скорочує банківське кредитування економіки і цим стримує зростання грошової маси та платоспроможного попиту. Практикується пряме державне лімітування зростання кредитних вкладень та готівкової грошової маси в обігу, попередній контроль центрального банку за обгрунтованістю видач комерційними банками позик на великі суми.