Концептуальні підходи до управління інноваційним розвитком підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торгівельно-економічний університет

Кафедра міжнародної торгівлі

Доповідь

З дисципліни: «Інноваційний розвиток підприємства»

На тему: «Концептуальні підходи до управління інноваційним розвитком підприємством»

Автор: студент ФМТП-8м

Стадніков Дмитро

Київ, 2016 рік

Зміст

Вступ

1. Сучасне виробництво інноваціями

2. Методи державного управління інноваційним розвитком підприємств

Висновки

Список джерел

Додаток

Вступ

З огляду на трансформаційні умови функціонування економіки країни постала гостра необхідність застосування інноваційної моделі розвитку у всіх галузях економіки, а не лише традиційних для інноваційної діяльності промисловості та будівництва. Галузь торгівлі, що відрізняється своєю динамічністю та відображенням змін загальних потреб населення, також пішла інноваційним шляхом розвитку, який має свої значні особливості. Така модель розвитку потребує ефективного управління, що відображає актуальність сучасного дослідження заданої проблеми.

Практика показує, що низька ефективність процесів нововведень формується саме на мікрорівні, тому актуальними напрямками наукових досліджень визначаються питання інноваційного розвитку підприємств, що обумовлено необхідністю формування науково-методологічного базису, спроможного реалізувати можливість опису процесу інноваційного розвитку підприємств та механізмів управління ним. Зазначені питання актуалізуються ще й тому, що в умовах посилення курсу на євроінтеграцію перед керівництвом вітчизняних підприємств постає завдання якнайшвидше ідентифікувати методологічний та практичний досвід інноваційного менеджменту країн ЄС та гармонізувати свою політику згідно з його положеннями.

1. Сучасне виробництво інноваціями

Сучасне виробництво характерне інноваціями та намаганням використати більш новітні технології, нові товари та послуги. Впровадження у виробництво нових технологій потребує приведення змісту і організації виробництва, кваліфікації та наукового рівня у відповідність з вдосконаленими технологічними системами [1, c.48].

У 2007 році інноваційною діяльністю у промисловості займалося 1472 підприємства, або 14,2% загальної їх кількості.

Впроваджували інновації 1186 підприємств, у т.ч. 515 -впроваджували нові технологічні процеси, кількість яких склала 1419, з них 634 маловідходних і ресурсозберігаючих; 564 підприємства впровадили 2526 найменувань інноваційних видів продукції, з яких 881 - нові види машин, устаткуваання, прилади, апарати [2, c.193].

Незважаючи на глибоку економічну кризу, яка виникла внаслідок значних прорахунків на рівні макроекономічної політики, відбуваються кардинальні зміни методів управління інноваціями.

Проблеми управління інноваціями на рівні підприємства:

-скорочення затрат на інновації, що спричинене практично повною відсутністю інвестицій не тільки на наукову сферу, але й на технічне переоснащення виробництва і продукції;

-зростання темпів відставання від свого рівня науково-технічного прогресу в широкому спектрі якісних параметрів розвитку техніки;

-різке скорочення чисельності науково-дослідних груп кооперативів, шкіл та інститутів;

- відсутність гнучкості у роботі існуючих матеріально-технічних , виробничо-економічних і соціально-організаційних структур;

- надмірна тривалість інноваційних процесів у часі (особливо на заключній стадії життєвого циклу інновацій);

- обмеження розповсюдження інновацій (введення на одному-двох підприємствах);

- надзвичайно низька питома вага радикальних інновацій у загальному об'ємі;

- практично повне припинення інноваційної піжтримки програм технічного переоснащення і модернізації виробництва за останні майже 10 років, розпад галузевої академічної і вузівської науки, відсутність ефективної промислової і науково-технічної політики, що поставило першочергову проблему фактичного виживання наукомісткого сектора.

У високорозвинутих країнах діють добре відпрацьовані механізми ринкового регулювання, такі як вибіркове оподаткування, гнучка амортизаційна політика , методи боротьби з надконцентрацією виробництва і монопольним володінням збуту, режим стимулювання розвитку малих підприємств швидкого реагування для досягнення науково-технічного прогресу і змін ринкового попиту[1, c.48-49].

Управління інноваційним розвитком повинне орієнтуватися на досягнення визначених цілей (завоювання більшої частки ринку, збільшення прибутку в поточному періоді чи в перспективі, забезпечення високих темпів сталого економічного розвитку і т. ін.) в умовах конкурентного середовища, коли цілі інших господарюючих суб'єктів можуть з ними не збігатися (і, як правило, не збігаються ). Це протиріччя слід належним чином враховувати, узгоджуючи намічені цілі з можливостями їхнього досягнення.

У цілому, в масштабах ринку, таке узгодження цілей і інтересів господарюючих суб'єктів відбувається за допомогою ринкових механізмів (механізму рівноваги виробництва і споживання, механізму конкуренції і ринкового ціноутворення, механізмів економічних циклів і т. д.), організаційно-економічного механізму підприємства, а також механізмів державного і регіонального регулювання і підтримки.

Природно, конкретний, окремо взятий суб'єкт господарської (підприємницької) діяльності вплинути на дію цих механізмів не може, він здатний тільки враховувати їх у процесі свого функціонування, будуючи стратегію і тактику своєї поведінки таким чином, щоб максимально використовувати наявні сприятливі можливості і згладжувати деструктивний вплив несприятливих [3, с. 24].

Підприємство конкретизує варіанти своїх дій з пошуку шляхів розвитку ринкових можливостей, які спираються на безупинну і послідовну розробку і виведення на ринок різного роду новацій з метою забезпечення тривалого виживання і стійкого розвитку в конкурентному середовищі [3, с.27].

Основні функції управління інноваційним розвитком на рівні підприємства [4,5]:

- аналіз зовнішнього середовища і прогнозування його розвитку;

- аналіз внутрішнього середовища підприємства;

- виявлення напрямків та варіантів інноваційного розвитку ринкових можливостей щляхом зіставлення можливостей і небезпек, зумовлених зовнішнім середовищем, а також сили і слабкості підприємтсва;

- вибір сегментів ринку для реалізації проектів інноваційного розвитку господарюючих суб'єктів, розробка підходів до формування цільового ринку на базі визначених ділянок;

- аналіз і кількісна оцінка ризику на етапах інноваційного розвитку і всього процесу в цілому, коригування робіт за результатами аналізу;

- виділення пріоритетних напрямків діяльності ;

- формування організаційної структури управління інноваційним розвитком;

- планування виробничо-збутової і фінансової діяльності за обраними пріоритетними напрямами;

- контроль за виконанням заходів , спрямованих на реалізацію потенціалу інноваційного розвитку;

- підготовка рішень про своєчасну зміну пріоритетів і пошук нових напрямів інноваційної діяльності.

2. Методи державного управління інноваційним розвитком підприємств

Державне, регіональне та галузеве управління включає елементи загальних регулюючих механізмів: державного регулювання ринкових процесів, правового регулювання підприємницької діяльності, соціального, політичного регулювання тощо (рис.1).

За допомогою методів економічного стимулювання держава стимулює розвиток пріоритетних галузей, регулює виробництво певних видів товарів, стимулює розвиток науки і техніки, інвестиційну й інноваційну діяльність, що у свою чергу надає можливість розвитку підприємницьких структур і окремих суб'єктів господарської діяльності (хоча в умовах України цей механізм далекий від досконалості).Наприклад, екологічні платежі змушують багато підприємств-забруднювачів зменшувати викиди, унаслідок цього виникають потреби у відповідному контролюючому устаткуванні й обладнанні з очищення шкідливих відходів. Отже, створюються ринкові можливості розвитку (переважно інноваційного) для підприємств - виробників цього обладнання.

Методи планування передбачають проведення планово-дослідницьких робіт, що передують соціально-економічному розвитку.

інновація управління ринок товар

Рис. 1. Методи державного управління інноваційним розвитком підприємств

Вони стимулюють розвиток певних галузей, регіонів, видів діяльності, що, у свою чергу, зумовлює розробку новацій різного рівня й інноваційний шлях розвитку в цілому. Так, наявність державного замовлення на виробництво деяких видів сільськогосподарської продукції стимулює їх виробництво, надаючи сільськогосподарським підприємствам можливості розвитку.

Правові методи здійснюють регулюючий вплив через правове регламентування конкретних видів діяльності, систему державних стандартів і методів прямого адміністрування. Наприклад, система жорстких стандартів на якість продуктів харчування дала поштовх розвитку фірм, що спеціалізуються на їх сертифікації.

Методи соціального регулювання впливають на розвиток ринку певних видів товарів через суспільні рухи (наприклад,«зелені»), різні недержавні організації (наприклад, професійні асоціації). Цей вплив може як стимулювати розвиток, так і протидіяти йому. Методи політичного регулювання впливають на розвиток ринкових можливостей шляхом надання різного роду прав і свобод: права на підприємницьку діяльність, права на власність, надання певного правого статусу окремим територіям (вільні економічні зони, офшорні зони, що стимулюють розвиток конкретних регіонів і видів діяльності), захист інтелектуальної власності і т. ін. [3, с. 27].

Серед розглянутих методів провідна роль належить економічним, вплив яких може бути як прямим, так і опосередкованим. Однак в умовах нашої держави не можна нехтувати й адміністративними методами, вплив яких все ще досить помітний.

Інноваційною діяльністю протягом 2005-2007 рр. займалися 1820 підприємств (тільки 17,6% загальної кількості обстежених промислових), у т.ч. майже 73% здійснювали придбання машин, обладнання та програмного забезпечення для реалізації інновацій, 34,8 % займались навчанням та підготовкою персоналу для розробки та впровадження нових чи значно вдосконалених продуктів та процесів, 27,7% здійснювали внутрішні НДР і 13,5% придбали зовнішні НДР для розробки нових або вдосконалених продуктів та процесів ,17,2% займались ринком запровадження інновацій (з урахуванням ринкового дослідження та рекламної кампанії), 14,2% здійснювали придбання інших зовнішніх знань та 25,7% підприємств займались іншими роботами, пов'язаними з створенням і впровадженням інновацій. Як видно з наведених даних, показники інноваційної діяльності підприємств є невисокими [2, c.194].

Слід зазначити, що єдиної думки щодо необхідності втручання держави в систему вільних ринків не існує, ряд фахівців вважає, що сама система здатна координувати економічну діяльність без примусу і регулювання, а інноваційний розвиток являє собою процес, що самоорганізується. У той же час багато вчених і фахівців-практиків відзначають прямі порушення функціонування ринкового механізму, що формуються в результаті дії зовнішніх чинників. Звідси випливає, що тільки ринкові регулятори не здатні вирішити багатьох з існуючих економічних проблем, а тому необхідне державне регулювання ринкових процесів, тим більше щодо забезпечення тривалого виживання і розвитку підприємницьких (господарських) структур.

Таким чином, макрорівень управління визначає поле інноваційної діяльності підприємницьких структур, окреслює його межі. Мікрорівень конкретизує варіанти дій окремих суб'єктів підприємницької (господарської) діяльності у пошуку шляхів розвитку ринкових можливостей, які спираються на безупинну і послідовну розробку і виведення на ринок різного роду новацій з метою забезпечення тривалого виживання і стійкого розвитку в конкурентному середовищі.

Висновки

У процесі формування концептуального підходу до управління інноваційним розвитком торговельного підприємства було встановлено, що він являє собою схему дослідження, яка містить понятійний апарат та методологічні основи управління (об'єкт, мету, принципи, функції, завдання), методичне підґрунтя (визначення необхідності інновацій та їх глибини в діяльності торговельного підприємства, оцінка інноваційного потенціалу, визначення сфер застосування інновацій через виявлення конкурентних недоліків) та напрями удосконалення управління за рахунок розробки інноваційної стратегії та управління інноваційним ризиком.

Для формування цілісної інноваційної системи регіону найбільш адекватним є соціально-економічний підхід в системі державного управління регіональним розвитком. Соціально-економічний підхід до державного управління регіональним розвитком це - сукупність прийомів, способів, регулюючих дій держави, що забезпечують свідомий організуючий вплив на розробку і розвиток нових ідей, технологій, ухвалення нових управлінських рішень, спрямованих на формування інноваційної системи регіону.

З позицій соціально-економічного підходу до державного управління інноваційним розвитком, представляється доцільним, структуру регіональної соціально - економічної системи розглядати з виділенням певних зон, тобто у формі її інноваційних проявів на цій території, їх з'єднання формують окремі блоки, які є її компонентами. Ці компоненти можуть розглядатися в якості підсистем, зв'язки між якими встановлюються відповідно до певної ієрархії. Виділення підсистем дозволяє конкретизувати управляючий інструментарій для забезпечення ефективного функціонування інноваційної системи регіону.

Механізм управління інноваційною системою включає наступні взаємозв'язані складові: організаційну модель взаємодії; інфраструктурну складову, що включає елементи, які сприяють інноваційній діяльності: підприємства, фірми, державно-приватне партнерство, бізнес-ангели, бізнес-інкубатори, фірми трансфери - технологій, венчурні фонди, фонди підтримки МСП, компанії, що управляють, інвестиційні компанії, консалтингові компанії, технопарки, ЗМІ у сфері інновацій, НДІ, ВНЗ; підсистему забезпечення; функціональну підсистему; ресурсну підсистему; організаційну підсистему.

На ефективність функціонування механізму управління інноваційною системою регіону визначальний вплив справляє оптимальне поєднання всіх підсистем та створення відповідного організаційно-методичного забезпечення, що в кінцевому підсумку визначатиме функціональні напрямки інноваційної діяльності та управління інноваціями.

Список джерел

1. Медынский В.Г. Инновационный менеджмент: Учебник.-М.: ИНФРА-М, 2008.-295 с.

2. Калачова І.В. «Наукова та інноваційна діяльність діяльність в Україні у 2007 році», Державний комітет статистики України , 2008 р.

3. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: Навчальний посібник. - Суми: ВТД „Університетська книга”, 2003. -- 278 с.

4. Ильяшенко С. Н. Инновационное развитие субъектов хозяйственной деятельности // Механізм регулювання економіки, економіка природокористування , економіка підприємства та організація виробництва. -- Вип. 1. -- Суми: Вид-во СумДУ, 2000. -- С. 110-116.

5. Ильяшенко С.Н. Управление формированием целевых рынков предприятий // Машиностроитель. -- 1999. -- № 8. -- С. 43-47.

Додаток

1. Новація -- це:

а) художньо-конструктивне рішення виробу, яке визначає його зовнішній вигляд;

б) результат практичного освоєння новації, задіяної у динаміці,ефективність якої оцінюється не тільки економічним, а й соціальним ефектом;

в) кінцевий метод, принцип, новий порядок, винахід, новий продукт, процес, якісно відмінний від попереднього аналога, що є результатом інтелектуальної діяльності, закінчених наукових досліджень і розробок;

г) встановлення невідомих раніше об'єктивних закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, що вносять корінні зміни в рівень нашого пізнання.

2. Інновація -- це:

а) встановлення невідомих раніше об'єктивних закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, що вносять корінні зміни в рівень нашого пізнання;

б) нове технічне вирішення конкретного завдання, яке дає позитивний ефект, поліпшує якість продукції або змінює умови праці;

в) результат практичного освоєння новації, задіяної у динаміці, ефективність якої оцінюється не тільки економічним, а й соціальним ефектом;

г) кінцевий метод, принцип, новий порядок, винахід, новий продукт, процес, якісно відмінний від попереднього аналога, що є результатом інтелектуальної діяльності, закінчених наукових досліджень і розробок.

3. Винахід -- це:

а) кінцевий метод, принцип, новий порядок, винахід, новий продукт, процес, якісно відмінний від попереднього аналога, що є результатом інтелектуальної діяльності, закінчених наукових досліджень і розробок;

б) результат практичного освоєння новації, задіяної у динаміці, ефективність якої оцінюється не тільки економічним, а й соціальним ефектом;

в) нове технічне вирішення конкретного завдання, яке дає позитивний ефект, поліпшує якість продукції або змінює умови праці;

г) встановлення невідомих раніше об'єктивних закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, що вносять корінні зміни в рівень нашого пізнання.

4. Відкриття -- це:

а) встановлення невідомих раніше об'єктивних закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, що вносять корінні зміни в рівень нашого пізнання;

б) кінцевий метод, принцип, новий порядок, винахід, новий продукт, процес, якісно відмінний від попереднього аналога, що є результатом інтелектуальної діяльності, закінчених наукових досліджень і розробок;

в) результат практичного освоєння новації, задіяної у динаміці, ефективність якої оцінюється не тільки економічним, а й соціальним ефектом;

г) нове технічне вирішення конкретного завдання, яке дає позитивний ефект, поліпшує якість продукції чи змінює умови праці.

5. До інновації не належить:

а) впровадження нового продукту;

б) створення нового ринку товарів;

в) реорганізація структури управління організації;

г) винахід.

6. Зазначте відмінність між винаходом, відкриттям і нововведенням:

а) відкриття здійснюється на прикладному рівні, нововведення на його основі створюється на фундаментальному рівні;

б) відкриття чи винахід можуть бути зроблені колективно, а нововведення розробляються і впроваджуються вченим, винахідником-одинаком;

в) відкриття або винахід здійснюється винятково заради одержання прибутку, тоді як нововведення впроваджуються з метою одержання нових знань;

г) відкриття або винахід можуть бути випадковими, нововведення випадково не відбуваються.

7. Інноваційний менеджмент -- це:

а) система принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень, які зв'язані із здійсненням різних аспектів інвестиційної діяльності підприємства;

б) докладання знань, навичок, інструментів і методів до операцій проекту для задоволення вимог, які висуваються до проекту;

в) сукупність методів і форм управління інноваційним процесом, а також управління зайнятими цією діяльністю організаційними структурами та їх персоналом;

г) сукупність принципів, методів і засобів управління підприємством з метою підвищення ефективності виробництва і збільшення прибутку.

8. Функція прогнозування в інноваційному менеджменті спрямована на:

а) розробку перспектив науково-технічного розвитку підприємства;

б) досягнення майбутньої мети підприємства;

в) розробку комплексного плану досягнення мети підприємства;

г) розробку набору прийомів і методів з досягнення інноваційних завдань підприємства.

9. Функція планування в інноваційному менеджменті спрямована на:

а) погодження діяльності усіх ланцюгів системи управління, апарату науково-дослідних підрозділів та окремих фахівців;

б) розробку перспектив науково-технічного розвитку;

в) обґрунтування основних напрямків інноваційної діяльності відповідно до розроблених прогнозів і цілей розвитку підприємства;

г) виконання планових завдань та об'єднання людей, які разом виконують інноваційні плани, програми і проекти.

10. Функція координування в інноваційному менеджменті спрямована на:

а) погодження діяльності усіх ланцюгів системи управління, апарату науково-дослідних підрозділів та окремих фахівців;

б) розробку перспектив науково-технічного розвитку;

в) обґрунтування основних напрямків інноваційної діяльності відповідно до розроблених прогнозів і цілей розвитку підприємства;

г) виконання планових завдань та об'єднання людей, які сумісно виконують інноваційні плани, програми і проекти.

Размещено на Allbest.ru