Зайнятість і безробіття. Види та тривалість безробіття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет будівництва і архітектури

Кафедра Економічної теорії

Реферат з дисципліни «Економічна теорія»

на тему

«Зайнятість і безробіття. Види та тривалість безробіття»

Виконала:

студ. ФІСЕ гр. ЕК-31

Борщева Анастасія

Перевірив:

Мостовенко О.О.

Київ-2015



Зміст

Вступ

1. Визначення зайнятості та безробіття. Теорії зайнятості, причини виникнення безробіття

2. Безробіття, його різновиди. Природний рівень безробіття. Основні причини існування стійкого рівня безробіття

3. Економічні та соціальні втрати від безробіття. Закон Оукена

4. Основа для вирішення проблем зайнятості

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Досягнення високого рівня зайнятості - одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Економічна система, що створює додаткову кількість робочих місць, ставить задачу збільшити кількість суспільного продукту і тим самим у більшому ступені задовольнити матеріальні потреби населення. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Тому він називається потенційним і вимірюється за допомогою потенційного валового внутрішнього продукту(ВВПп).В умовах неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва менший від потенційного, тобто ВВПф < ВВПп ,тобто при неповному використанні наявних ресурсів робочої сили(безробітті) система працює не досягаючи границі своїх виробничих можливостей. Чималі втрати безробіття наносить і життєвим інтересам людей, не даючи їм прикласти своє уміння в тому роді діяльності, у якому людина може найкращим чином виявити себе, через що людина переносить серйозний психологічний стрес.

Отже зайнятість та безробіття є головними індикаторами макроекономічної нестабільності, і одними із ключових показників для визначення загального стану економіки, для оцінки її ефективності. [1]



1. Визначення зайнятості та безробіття. Теорії зайнятості, причини виникнення безробіття

Зайнятість -- певна сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу і перерозподілу трудових ресурсів з метою їх участі в суспільно корисній праці та забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Ця сукупність соціально-економічних відносин виявляється у певних економічних категоріях, таких, як індивідуальна (сімейна), колективна трудова діяльність, процес праці, інтенсивність та продуктивність праці, мобільність робочої сили, загальноосвітня та професійна підготовка кадрів, заробітна плата та ін. [2]

До працездатного населення країни відносяться чоловіки віком 16-59 років, жінки віком 16-54 років, а також особи старшого віку та підлітки, які працюють у різних галузях економіки або зайняті іншою економічною діяльністю.

У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 році Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на три категорії:

1) зайняті - це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день;

2) безробітні - ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше: людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно:

-без роботи;

-робить активні спроби знайти роботу;

-готова зразу ж стати до роботи.

Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу;

3) особи поза робочою силою, або економічно неактивне(пасивне) населення - це перш за все люди до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах (психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо); до цієї категорії відносяться і особи, що вибули зі складу робочої сили, - дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи).

Вищезазначене можна проілюструвати схемою:

Робоча сила - це здатність до праці, сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей, які має людина і які вона може використати для виробництва товарів та послуг.

Таким чином,

Населення = Робоча сила + Особи поза робочою силою,

тоді



Робоча сила = Зайняті + Безробітні

Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили. Позначається буквою u і вимірюється у відсотках:

u = (Безробітні / Робоча сила) * 100% [1]

Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональну й ефективну. Повна зайнятість - надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

Раціональна зайнятість - зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури. Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється з метою поліпшення статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів тощо.

Ефективна зайнятість - зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, не-престижної, важкої праці.

Трудова діяльність за формами власності здійснюється на державних, колективних та приватних підприємствах. Приватні, у свою чергу, поділяються на індивідуальні (сімейні) трудові та на приватнокапіталістичні. Переважна частина працездатного населення в розвинутих країнах світу зайнята у недержавному секторі. З погляду структури народного господарства більша частина працездатного населення зайнята у сфері нематеріального виробництва (майже 2/3, а у США -- 75%). У сільському господарстві зайнято від 2,5 до 5% загальної чисельності робочої сили, а в Україні до 18%.

Розрізняють основну і спеціальні форми зайнятості. Основна форма регулюється трудовим законодавством і типовими правилами внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників. Спеціальні, або нетрадиційні, форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна й кооперативна трудова діяльність та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних правових норм. У США та Англії такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили.

У країнах колишнього СРСР, у тому числі в Україні, домінує тип зайнятості, що відповідає технологічному способу виробництва, який ґрунтується на ручній та механізованій праці. Це переважання промислової та сільськогосподарської трудової діяльності з широким застосуванням простої фізичної праці (майже 40% загальної чисельності працюючих). Розвинуті країни світу пройшли цей етап у 40--50-ті роки. Нині там існує інформаційний тип зайнятості, тобто переважання у складі працюючих осіб, пов'язаних з відтворенням людини, збиранням, переробкою та наданням інформації у сфері виробництва й обігу та ін. Зростають витрати на підготовку якісної робочої сили у високотехнічних галузях промисловості. У США, наприклад, проходять перепідготовку 75--85% керівників, спеціалістів, робітників. У недержавному секторі щороку навчається майже третина зайнятих.

У сучасних умовах здійснюється активне регулювання ринку робочої сили. Так, держава впливає на попит робочої сили через розвиток державного підприємництва створення і реалізацію програми громадських робіт (будівництво доріг, мостів тощо), надання премій підприємцям за створення робочих місць в економічно відсталих районах, підготовку та перепідготовку кадрів тощо. Регулювання державою пропозиції робочої сили здійснюється через скорочення тривалості робочого дня, розвиток освіти, охорони здоров'я, допомогу безробітним, їх перекваліфікацію, створення бірж праці та ін. [2]

Безробіття - це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу.

Існує декілька теорій зайнятості(виникнення безробіття ):

Існує декілька теорій зайнятості, серед них:

·Теорія Томаса Мальтуса. Безробіття є наслідком зростання населення в геометричній прогресії, в той час, як засоби існування зростають в арифметичній прогресії.

·Класична теорія безробіття (В. Петі, Ж.Б. Сей, і т.д.). Безробіття - результат надмірно високої заробітної плати.

·Теорія Маркса. Наймані працівники, приймаючи участь у нагромадженні капіталу, тим самим у зростаючих масштабах виробляють засоби виробництва, які роблять найманих працівників надлишковим населенням.

·За Кейнсом безробіття - це наслідок деформації і гнучкості ринку праці. Виникає внаслідок невідповідності сукупного попиту сукупній пропозиції. [1]

2. Безробіття, його різновиди. Природний рівень безробіття. Основні причини існування стійкого рівня безробіття

Отже, як вже зазначалося безробіття - це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу.

Економісти розрізняють три види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

1. Фрикційне безробіття(тимчасове) виникає, коли люди тимчасово знаходяться без роботи в результаті зміни місця праці, професій. Цей вид безробіття виникає в короткостроковому вимірі. [3] Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятість, завжди існують люди, які шукають роботу (після закінчення навчання або через переїзд в інше місце, через пошук роботи, яка б відповідала рівню їхньої кваліфікації чи уподобанням, рівню зарплати). Кожна з осіб, що шукають роботу, перебуває на ринку праці в середньому не більше одного місяця. Цей різновид безробіття вважається неминучим і навіть бажаним. Це виражається в тому, що багато робітників, які опинилися “між роботами”, переходять з низькооплачуваної роботи на більш високооплачувану і більш продуктивну роботу. Це означає більш високі доходи для робочих і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, що має наслідком збільшення реального об'єму національного продукту.

Складовою частиною фрикційного безробіття є так зване інституціональне безробіття, яке пов'язане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованого мінімуму зарплати, недосконалість податкової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних. [2]

2.Структурне безробіття означає невідповідність між пропозицією праці та попитом на робочу силу. Така невідповідність виникає у зв'язку з технологічними змінами у процесі виробництва, коли попит на один різновид зростає, тоді як на інший зменшується, а пропозиція не може швидко пристосуватися до цього. Структурна незбалансованість між видами діяльності виникає, коли, наприклад, одні сектори економіки розширюються, а в інших скорочуються обсяги виробництва. Структурне безробіття теж вважається неминучим.

Різниця між фрикційним і структурним безробіттям доволі невизначена. Істотна різниця полягає в тому, що у “фрикційних” безробітних є навички, які вони можуть продати, а “структурні” безробітні не можуть одразу отримати роботу без перепідготовки, додаткової освіти, а то і зміни місця проживання. Фрикційне безробіття має більш короткостроковий характер, а структурне безробіття більш довготривале, а тому вважається більш серйозним. [2]

3. Циклічне (кон'юнктурне) безробіття виникає внаслідок коливань економіки. У фазі рецесії підприємства звільняють робочих та наймають на роботу в разі економічного підйому. Вважається, що кон'юнктурне безробіття зникає через 2-3 роки.[3] Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає. В періоди економічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне, а в періоди циклічного підйому воно відсутнє. [2]

Приховане безробіття, характерне для вітчизняної економіки. Суть його в тім, що в умовах неповного використання ресурсів підприємства, викликаного економічною кризою, підприємства не звільняють працівників, а переводять їх або на скорочений режим робочого часу (неповний робочий тиждень чи робочий день), або відправляють у змушені неоплачені відпустки. Формально таких працівників не можна визнати безробітними, однак фактично вони є такими.

Повна зайнятість не означає абсолютну відсутність безробіття. Економісти вважають фрикційне і структурне безробіття неминучими, отже повна зайнятість складає менше 100% робочої сили. Точніше кажучи, рівень безробіття при повній зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття. Рівень безробіття при повній зайнятості називають ще природним рівнем безробіття, він виникає при збалансованості ринків робочої сили, тобто коли кількість шукаючих роботу дорівнює кількості вільних робочих місць і відповідає потенційному ВВП. Ця концепція в 1968 році вперше була запропонована Мілтоном Фрідманом і незалежно від нього була розроблена Едмундом Феліпсом із Колумбійського університету.

Різниця між фактичним та природним рівнем безробіття дає показник циклічного безробіття. зайнятість безробіття оукен економічний

Щодо виміру рівня природного безробіття, то треба зазначити, що до цього часу не існує надійної методики його обчислення. А це призводить до розходжень у методиках оцінки рівня природного безробіття.

Найбільш відомий і простий спосіб визначення рівня природного безробіття полягає у розрахунку середньої величини фактичного безробіття за тривалий відрізок часу. Він заснований на тому, що середня величина фактичного безробіття за довготривалий період згладжує (вирівнює) циклічні коливання безробіття навколо його природного рівня.

Використовуючи цей метод, економісти США обчислили середній рівень безробіття за 1948-1985 рр. Він склав 5,8% і був дуже близький до оцінки рівня природного безробіття (5,3%), зробленої багатьма макроекономістами цієї країни.

Інший метод оцінки рівня природного безробіття полягає у визначенні такого року, у якому, за припущенням, в економіці була повна зайнятість, а рівень очікуваної інфляції був близький до її фактичного рівня.

Зараз вважається що в розвинутих країнах рівень природного безробіття становить 5-6%. Це означає, що при використанні 94-95% робочої сили забезпечується повна зайнятість працездатного населення.

Причини безробіття:

1. Структурні зрушення в економіці, що виражаються у впровадженні нових технологій, згортанні виробництва в традиційних галузях, закритті технічно відсталих підприємств. Це призводить до скорочення зайвої робочої сили.

2. Економічний спад чи депресія, що змушують роботодавців знижувати потребу у всіх ресурсах, у тому числі і трудових.

3. Економічна конкуренція, зокрема на ринку праці.

4. Політика уряду в галузі оплати праці: підвищення мінімального розміру заробітної плати збільшує витрати виробництва і тим самим знижує попит на робочу силу.

5. Сезонні зміни в рівні виробництва в окремих галузях економіки.

6. Зміни в демографічній структурі населення, зокрема зростання чисельності населення в працездатному віці збільшує попит на працю і, отже, зростає імовірність безробіття.

Основними причинами існування стійкого безробіття є:

1. виплата допомоги по безробіттю;

2. “жорсткість” заробітної плати.

Встановлення і виплата допомог по безробіттю підвищують природний його рівень, оскільки полегшують долю безробітних. При визначенні ймовірності того, чи стануть працівники безробітними, і якщо так, то чи довго вони ними залишатимуться, вчені розраховують коефіцієнт заміни. Він визначається співвідношенням доходу людини за умови, що вона безробітна, і доходу (після сплати податків), коли ця ж людина працює:

[1]

3. Економічні та соціальні втрати від безробіття. Закон Оукена

Надмірне безробіття призводить до значних соціальних та економічних втрат. Головна “ціна” безробіття - невипущена продукція. Коли економіка не в стані створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенційне виробництво втрачається беззворотньо .

Відомий дослідник Артур Оукен математично виразив зв'язок між рівнем безробіття та відставанням в обсязі виробленого ВВП.

Цей зв'язок відомий як закон Оукена:

якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП складають 2,5%.

Спираючись на закон Оукена, можна обчислити втрати ВВП від надмірного (циклічного) безробіття. Таке обчислення можна розкласти на декілька етапів.

Перший етап - обчислення % відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП:

В=(РБф - РБп)*2,5,

де В - відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП, (%); РБф і РБп - рівень відповідно фактичного і природного безробіття; 2,5 - число Оукена.

Другий - якщо ВВПп прийнятий за 100%, то звідси ВВПф дорівнює:

ВВПф=((100-В) / 100)*ВВПп.

де ВВПф - це реальний ВВП, який обчислюється в постійних цінах і є величиною зіставленою з ВВПп.

Після необхідних перетворень формули маємо формулу потенційного ВВП:

ВВПп=(ВВПф*100) / (100-В),

Третій - оскільки нам відомо ВВПп і ВВПф, то звідси втрати економіки від циклічного безробіття будуть дорівнювати:

ВВПв = ВВПп - ВВПф [1]

Закон Оукена розкриває істотний зв'язок між ринком продукту і ринком праці, та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Коли рівень безробіття є високим, ресурси використовуються неповністю, значна частина продуктів не добирається, доходи населення зменшуються. [3]

Проте циклічне безробіття - це не лише економічне лихо, це також і велика соціальна катастрофа. Депресія призводить до бездіяльності, а бездіяльність до втрати кваліфікації, втрати самоповаги, занепаду моральних принципів, а також до громадського та політичного безладдя.

4. Основа для вирішення проблем зайнятості

В умовах ринкової економіки зайнятість регулюється в основному державою, відповідно до прийнятої політики (концепції) зайнятості. Основними напрямами сучасної політики більшості розвинених країн є сприяння в працевлаштуванні незайнятого населення і подання допомоги в профпідготовці та перепідготовці, а також стимулювання створення гнучкого ринку праці.

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці та нормативними актами про зайнятість населення в ході реалізації державної політики зайнятості потрібно керуватися такими принципами:

-забезпечення рівних можливостей всім громадянам незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної приналежності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на працю і вільний вибір виду діяльності;

-сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, яка запобігає безробіттю, створення нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

-добровільність праці, згідно з якою зайнятість ґрунтується на вільному волевиявленні громадян. В основу цього принципу, крім права на працю, покладено також інші громадянські права, які розширюють свободу розпоряджання працівником своєю робочою силою [4, с. 98].

По-перше, кожен працездатний громадянин повинен мати право самостійно вирішити питання: брати участь чи ні в суспільній праці. При цьому легалізована добровільна незайнятість виключає будь-які погрози проти цього виду свободи, якщо джерело існування непрацюючого громадянина є законним.

По-друге, добровільність зайнятості передбачає самостійний вибір працівником міри праці, тобто найбільш сприятливого для нього (з урахуванням реальних можливостей) режиму зайнятості. Йдеться про різноманітність форм організації робочого дня, тижня, всього періоду трудового життя людини.

Третій важливий елемент добровільного трудового способу життя пов'язаний з наданням права вільного вибору географічного місця прикладання праці. Це положення здійснити в Україні сьогодні найскладніше через необхідність правового опрацювання питання щодо свободи переміщення, докорінного поліпшення житлової забезпеченості, ліквідації різких контрастів у рівні життя на території держави.

По-четверте, добровільний трудовий спосіб передбачає необмежене право вибору працівником сфери праці в будь-якому з секторів економіки, створюваних за ознакою форми власності, включаючи сферу виправної праці;

-сприяння трудовій мобільності. Дотримання цього принципу пов'язане з розвитком існуючої системи загальноосвітньої та професійної підготовки з урахуванням загальних закономірностей динаміки професійної структури в епоху науково-технічної революції, нових вимог до якостей працівника в умовах ринкової економіки, а також з формуванням у психології людей орієнтації на безперервне вдосконалення професійної майстерності, пошук найбільш підходящої сфери для прикладання своїх здібностей, готовність до перенавчання в разі потреби;

-єдність відповідальності. Означає наявність чотирьох умов: координація діяльності в галузі зайнятості з іншими напрямами економічної та соціальної політики, включаючи соціальне забезпечення, зростання й розподіл доходів, попередження інфляції; поєднання самостійності місцевих органів влади в забезпеченні зайнятості з централізованими заходами; участь профспілок і спілок роботодавців у розробці та реалізації заходів щодо забезпечення зайнятості у взаємодії з органами державного управління; міжнародне співробітництво в розв'язанні проблем зайнятості, включаючи професійну діяльність громадян за кордоном і трудову діяльність іноземних громадян у країні. [4]



Висновок

На даний момент у світі чимало проблем, пов'язаних із зайнятістю населення. Але варто звернути увагу на те, що регулювання зайнятості досягає найвищого ефекту в тих країнах, у яких, по-перше, політика зайнятості є вмонтованою у загальноекономічний механізм функціонування суспільного господарства; по-друге, заходи державної політики зайнятості зосереджені не лише на територіальному рівні реалізації, а також ураховують галузевий рівень, тобто здійснюються не тільки державною службою зайнятості, а й передбачають активність галузевих міністерств, підприємств та організацій різних форм власності; по-третє, в загальний економічний механізм закладено основний важіль політики зайнятості - стимулювання попиту, в тому числі попиту на робочу силу; по-четверте, до сфери політики зайнятості включено найсуттєвіші аспекти регулювання заробітної плати, посилення трудової мотивації тощо. Іншими словами, державна активна політика зайнятості не повинна обмежуватись проведенням заходів щодо сприяння працевлаштуванню.



Список використаної літератури

1. http://pidruchniki.com/ - Навчальні матеріали онлайн

2. http://buklib.net/books/31514/ - Буковинська бібліотека

3. https://uk.wikipedia.org - Вікіпедія

4. Васильченко В.С. Державне регулювання зайнятості: Навчальний посібник. - К. : КНЕУ, 2005. - 252 с

Размещено на Allbest.ru