Державна власність в трансформаційній економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

УДК 330.117:336.13

державна власність у трансформаційній економіці

08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Залєвська-Шишак Анна Дмитрівна

Київ - 2008



Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор Єщенко Петро Степанович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри економічної теорії

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Рибалкін Володимир Олександрович, Національний авіаційний університет, професор кафедри економічної теорії

кандидат економічних наук, доцент Радченко Володимир Васильович, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, завідувач кафедри економічної теорії

Захист відбудеться “31” жовтня 2008 р. о 16⁰⁰ на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.13 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, 90-А, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.12.

Автореферат розісланий “30” вересня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор І.І. Мазур

АНОТАЦІЯ

Залєвська-Шишак А.Д. Державна власність в трансформаційній економіці. - Рукопис. економіка державний власність ринковий

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.

Дисертація присвячена проблемам державної власності в процесі трансформації економічної системи. Досліджено еволюцію поглядів щодо поняття “власність”, її місце і роль в трансформаційній економіці та тенденції розвитку. Здійснено теоретико-методологічне обґрунтування ролі державної власності і державного сектору в ринковій економіці, виявлено його структурні елементи та чинники підвищення ефективності функціонування. Обґрунтовано тенденції та закономірності розвитку державної власності в умовах ринкової трансформації економіки. Розроблено рекомендації щодо шляхів та напрямів удосконалення механізму управління державним сектором у трансформаційній економіці, розкрито значення економічних методів у підвищенні його функціонування. Проаналізовано концесійні форми управління державною власністю в трансформаційній економіці, розроблено пропозиції щодо формування дієвого механізму реалізації концесії на базі об'єктів державної та комунальної власності.

Ключові слова: власність, державна власність, моделі державної власності, державний сектор, суспільні блага, трансформаційна економіка, концесійні форми управління державною власністю, природо-ресурсні платежі.



АННОТАЦИЯ

Залевская-Шишак А.Д. Государственная собственность в трансформационной экономике. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.01 - экономическая теория и история экономической мысли. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2008.

Диссертация посвящена проблемам государственной собственности в процессе трансформации экономической системы. Исследованы генезис и эволюция теоретических взглядов относительно проблемы собственности, ее сущности, роли и тенденции развития в условиях рыночной трансформации экономики.

Обосновано, что государственная собственность является интегральной составляющей рыночной экономики и есть наивысшей формой обобществления производства, присвоения и разделения материальных и нематериальных благ с целью реализации государственных и общественных интересов. Проанализировано особенности развития отношений собственности в процессе трансформации экономической системы.

Аргументировано, что государственный сектор экономики необходимо превратить в один из ключевых факторов роста экономики. Для этого следует осуществить административную реформу государственного аппарата, который сегодня не способствует экономическому развитию нашей страны.

На основании анализа теоретико-методологических подходов к данной проблеме обоснована необходимость государственной собственности и государственного сектора в рыночной экономике, определены их главные структурные элементы и факторы, которые благотворно влияют на развитие экономической системы.

Доказано, что партнерство государственного и частного секторов экономики способствует прибыльности сегмента государственной собственности в государственно-частном предприятии и является надежным гарантом для привлечения частного капитала с целью реализации долгосрочных инвестиционных проектов.

На основании изучения мирового опыта функционирования государственного сектора в странах рыночной экономики, а также учитывая специфику развития Украины, автор предлагает:

- воспроизводить масштабы государственного сектора экономики, учитывая ряд экономических, социальных и политических факторов. Это будет способствовать усилению регулирования экономики и удовлетворению насущных потребностей, которые реализуются с помощью производства общественных благ государственным сектором;

- четко разграничить структуру государственного сектора на государственные и коммунальные предприятия;

- дифференцировать государственные предприятия на “казенные” и “государственные акционерные”, установив порядок их создания, планирования и управления. Определено, что казенные предприятия, основываясь на общегосударственной собственности, смогут обеспечить общественные потребности.

В результате исследования выявлены закономерности развития государственной собственности в условиях рыночной трансформации экономики. Предложены рекомендации относительно усовершенствования механизмов управления государственным сектором в трансформационной экономике. В работе обосновывается необходимость усовершенствования механизма концессий как одной из главных форм управления государственной собственностью в трансформационной экономике.

С целью активизации инвестиционной деятельности и эффективного использования государственного и коммунального имущества в Украине существует механизм предоставления концессий на объекты государственной и коммунальной собственности. Автор доказывает, что именно механизм концессий позволяет привлечь отечественных и зарубежных инвесторов для финансирования строительства, реконструкции и технического переоборудования объектов производственной и социальной сфер путем предоставления их в концессию.

Установлено, что концессионные механизмы предусматривают финансовые поступления в экономику извне и не создают давление на бюджет и на другие потенциальные источники финансирования внутри страны. Таким способом государство находит средства для финансирования тех отраслей экономики, которые наиболее в этом нуждаются, не осуществляя эмиссию и не увеличивая государственную задолженность.

Доказано, что с целью эффективного управления, направленного на решение общегосударственных экологических проблем, целесообразно применить программно-целевой подход. Он даст возможность целостно рассмотреть охрану окружающей среды, с одной стороны, как органически специализированную функцию производственного процесса, а с другой - как особенный вид деятельности, которая имеет самостоятельную целевую ориентацию со специфическим содержанием и средствами реализации. Программно-целевой подход помогает наиболее гибко и эффективно формировать особенные высокоадаптивные структуры управления, привлекать высококвалифицированных специалистов, мобилизировать финансовые ресурсы на целевое назначение.

Ключевые слова: собственность, государственная собственность, модели государственной собственности, государственный сектор, общественные блага, трансформационная экономика, концессия как форма управления государственной собственностью, природо-ресурсные платежи.



ANNOTATION

A.D. Zalevska-Shishak. Public Ownership in Transformational Economy. - Manuscript.

The dissertation is being presented to nominate the author to be awarded a scientific degree of the “candidate of science” in Economics in speciality 08.00.01 - Economic theory and history of economic thought. - National Taras Shevchenko University of Kyiv, Kyiv, 2008.

The dissertation deals with the problems of public ownership under transformational economy. Evolution of different points of views on the concept of “ownership”, its place, role and developing trends in transformational economy have been studied. Theoretical and methodological grounds for the role of public ownership and public sector in market economy are presented. Structural elements and factors promoting the eggiciency of market operation are determined. Directions and regularities in the development of public ownership under market transformations are outlined. Recommendations as to the ways of updating the mechanism of managing public sector under transformational economy are proposed. The importance of economic methods applied to improve its operation is proved. Concessional forms of managing public ownership are described. Proposals aimed to support the effective mechanism of concession formation based on entities of public and municipal ownership are developed.

Key words: property, public ownership, models of public ownership, public sector, public goods, transformational (transition) economy, concessional forms of managing public ownership, payments for the use of natural resources.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Реальний процес формування ринкової системи господарювання в постсоціалістичних країнах виявився складним і суперечливим, породив низку теоретичних і практичних проблем, що потребують розв'язання. Однією з таких проблем є трансформація інституту власності, зокрема, визначення місця та ролі державної власності в пострадянській економіці. За роки ринкового реформування в Україні спостерігалося дві основні тенденції: спочатку цілком закономірно акцент було зроблено на звуженні державного сектора економіки шляхом роздержавлення і приватизації. Це створило умови для формування основ ринкових відносин, у результаті чого виникли й почали розвиватися великі, середні й малі підприємства, а також підприємницька діяльність домогосподарств.

Однак, за відсутності адекватної інституційно-правової бази виникли специфічні проблеми, пов'язані з розподілом прав власності та боротьбою за контроль над підприємствами, що призвело не лише до трансформаційного спаду, а й до його поглиблення. Надалі були зроблені спроби налагодити державний механізм управління народним господарством, які, щоправда, виявилися несистемними і мали відносно невисоку ефективність.

Тим часом, розвинений світ своїм економічним і соціальним прогресом завдячує значною мірою посиленням активної ролі держави в регулюванні ринку та інших сфер фінансово-економічної діяльності, здійсненням антимонопольної та антикризової політики.

З розбудовою постіндустріального суспільства з кінця 90-х років XX сторіччя на другий план відійшли неокласичні тенденції мінімізації державного впливу та дерегулювання. Постало завдання посилення економічних функцій держави, їх ефективності. Це призвело до перетворення держави у колективного підприємця, одного із важливих суб'єктів економічної діяльності і ринкових відносин. У різних країнах на державну власність припадає від 1/3 до 2/3 створюваного у них ВНП. Як і приватні фірми, державні підприємства виробляють товари і послуги, здійснюють їхнє просування по каналах руху й реалізують споживачам. Вони купують ресурси й продають продукцію за ринковими цінами. Таким чином, державні підприємства є потенційними учасниками ринку, які своєю діяльністю сприяють зростанню добробуту населення.

У пострадянських країнах, в тому числі й в Україні, домінує стереотип мислення, пов'язаний з тим, що держава має виконувати роль “нічного вартового”. Важливо його змінити і сформувати нову позитивну думку про державну економічну політику. Особливим питанням також є визначення належного місця підприємств, заснованих на державній формі власності, в системі ринкової економіки. Існують сфери соціально-економічного життя, насамперед інфраструктурні галузі, армія, державна безпека, атомна індустрія, освоєння космосу тощо, в яких державна форма власності є найоптимальнішою за будь-якого суспільно-політичного устрою. Це підтверджується як соціально-економічним розвитком країн Заходу, так і господарською практикою нашої країни, особливо в перехідний період.

Необхідність теоретичного обґрунтування місця й ролі державної власності в реформуванні економіки, визначення найбільш ефективних напрямів її використання в господарській діяльності різних сфер і галузей, а також сутності й складових політики держави щодо управління власністю в трансформаційній економіці, обумовили актуальність дисертаційної роботи та її структуру.

Стан наукової розробки проблеми. Теоретичною базою дисертаційного дослідження та сформованих висновків стали праці таких видатних представників світової економічної думки, як: Т. Гоббс, Г. Гегель, І. Кант, К. Маркс, А. Мізес, А. Алчіан, Р. Коуз, Д. Норт, А. Оноре, Г. Демсець та інші.

Серед наукових праць, в яких досліджуються проблеми суті державного сектора промислово розвинутих країн, його ролі в умовах глобалізації, слід виділити роботи таких зарубіжних учених, як: Дж. Гаррета, П. Гуревича, П. Велфенсу, А. Венігу, Д. Камерона, Ф. Селлу, Дж. Стігліца, Б. Сорде, Р. Роговскі.

Дослідження еволюції відносин власності, в тому числі в трансформаційному суспільстві, здійснювали такі російські вчені, як: Л. Абалкін, Є. Балацький, А. Бузгалін, А. Венедиктов, В. Іноземцев, А. Колганов, В. Кошкін, В. Куліков, Р. Левита, Д. Львов, Л. Мельник, Р. Нурєєв, А. Пороховський, В. Радаєв, А. Родигін, Ю. Руденко, С. Соколенко, М. Хохлов, К. Хубієв, О. Черковець, Ф. Шамхалов, В. Шкредов та інші автори.

Вагомий внесок у дослідження зазначеної проблематики зробили українські вчені-економісти: В. Базилевич, О. Бєляєв, Д. Богиня, М. Волинський, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Гриценко, Л. Дмитриченко, П. Єщенко, Я. Жаліло, Г. Задорожний, Б. Кваснюк, Т. Ковальчук, В. Корнієнко, І. Лазня, В. Ларцев, В. Логвиненко, І. Лукінов, В. Мандибура, В. Мельничук, О. Онищенко, М. Павлишенко, Ю. Пахомов, А. Покритан, В. Радченко, В. Рибалкін, В. Черняк, А. Чухно та інші.

Разом з тим багато питань економічної теорії власності, її функціонування в трансформаційній економіці, залишаються дискусійними і такими, що потребують подальших досліджень. Це стосується, зокрема, питань про сутність державної власності, форми її економічної реалізації, участь державного сектора в економічному відтворенні, критерії та принципи перетворення власності, що і визначило вибір теми дисертації, її мету, завдання, логіку та послідовність наукового дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка за держбюджетною темою „Теорія і практика соціально-економічного розвитку України в умовах ринкових перетворень” (державний реєстраційний номер 01 БФ 040-01). Особистий внесок автора полягає у дослідженні сутності функціонування державної власності в трансформаційній економіці, розкритті її реального стану, виявленні умов, факторів та напрямів, які забезпечать вихід економіки України на траєкторію інноваційного економічного зростання, її моделях та формах управління.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних основ функціонування державної власності в структурі відносин власності, визначенні тенденцій та закономірностей розвитку державного підприємництва у визначальних сферах і галузях, а також напрямів підвищення його ефективності в трансформаційній економіці.

Для досягнення поставленої мети були сформульовані й вирішені наступні завдання:

дослідити генезис сучасного значення поняття „власність”, її місце і роль в трансформаційній економіці та тенденції розвитку;

здійснити теоретико-методологічне обґрунтування ролі і місця державної власності та державного сектора в ринковій економіці, конкретизувати його структурні елементи та чинники підвищення ефективності функціонування;

проаналізувати соціально-економічні та інституційно-правові основи перебудови відносин власності в Україні;

обґрунтувати особливості приватизації та відтворення державного сектора в транзитивних економіках і в Україні;

розробити рекомендації щодо напрямів та шляхів удосконалення механізму управління державним сектором в трансформаційній економіці, розкрити значення економічних методів стосовно забезпечення його функціонування;

розкрити концесійні форми управління державною власністю в трансформаційній економіці, розробити пропозиції щодо формування ефективного механізму реалізації концесії на базі об'єктів державної та комунальної власності.

Об'єктом дослідження є сукупність економічних відносин, що виникають у взаємодії держави з іншими суб'єктами господарської діяльності в трансформаційному суспільному виробництві.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні, соціально-економічні та практичні аспекти становлення і розвитку державного сектора в умовах трансформаційної економіки.

Методи дослідження ґрунтуються на загальнонаукових та спеціальних методах пізнання. Використання методів діалектики дало можливість з'ясувати методологію дослідження державної власності та державного сектора економіки (розділ 1). Структурно-функціональний аналіз став основою дослідження моделей державної власності в умовах трансформаційної економіки (розділ 2). Застосування методу наукової абстракції та системного підходу забезпечило розробку концесійного механізму управління державною власністю у період трансформації економіки (розділ 3).

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативно-правові акти України з питань функціонування державної власності, аналітичні і статистичні матеріали міністерств і відомств, матеріали науково-практичних конференцій, результати досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем власності, теорії економічних систем та аналізу трансформаційної економіки; монографії, збірники, дані річних звітів, інформаційних та аналітичних бюлетенів, тижневиків, періодичні видання вітчизняних і міжнародних організацій, наукові дослідження та публікації розміщені в мережі Internet.

Наукова новизна основних положень і одержаних автором результатів дослідження, що виноситься на захист, полягає у наступному:

вперше:

обґрунтовано, що державна власність є важливою складовою саме трансформаційної моделі господарювання. Як суб'єкт власності держава використовує об'єкти, що знаходяться в її володінні і розпорядженні для виробництва, обміну, розподілу і споживання суспільних благ. Це дозволяє більш повно реалізувати потреби всіх і кожного в суспільстві, а, тому, сприятиме формуванню соціально-орієнтованої моделі економіки і громадянського суспільства;

доведено, що участь держави в різних сферах і галузях господарювання, підприємства яких через економічні, соціальні, політичні, стратегічні чинники мають знаходитися цілком або частково в державній власності, відтворює змішану економічну модель діяльності державного і приватного секторів. Подібна конвергенція в умовах ринку сприяє більш повному вирішенню соціально-економічних завдань суспільства, що потребує набуття державним сектором господарювання вагомих конкурентних переваг;

удосконалено:

обґрунтування сфер і галузей, в яких необхідно і доцільно використовувати державну власність у підприємницькій діяльності, зокрема, державна власність поширюватиметься не лише на такі засоби виробництва, як нерухомість, природні копалини у вигляді руд, енергоносіїв, будівельних матеріалів тощо, а й на повітряний і водний простір, теле- і радіотрансляцію, ексклюзивну економічну інформацію, а також на інфраструктурні галузі, що забезпечують розвиток соціальної сфери, науково-технічний потенціал держави та її безпеку;

визначення основних умов зростання ролі державної власності в транзитивних економіках, серед яких: 1) відтворення ринкових інститутів, таких як гарантія прав власності, підтримка досконалої конкуренції; 2) забезпечення фінансування інноваційного розвитку економіки; 3) соціалізація економіки; 4) збільшення інвестицій у людський капітал; 5) екологізація економіки; 6) захист і підтримка національного товаровиробника в умовах глобалізації та відкритості економіки і мобільності капіталу у децентралізованих системах;

моделювання державної власності на основі врахування сильних і слабких її позицій в економіці, тобто пропорцій участі державного і недержавного секторів у виробництві економічних благ: модель виробництва приватного інтересу (слабкі позиції державної власності в економіці) і модель виробництва суспільного інтересу (сильні позиції державної власності в економіці);

набули подальший розвиток:

теоретико-методологічні засади вибору моделі приватизації для України, які визначаються в основному такими факторами як: цілі уряду; соціально-економічні показники; рівень розвитку конкурентного середовища; рівень розвитку ринкових відносин; організаційно-інституціональне середовище функціонування відносин власності. Причому основними елементами механізму приватизації в Україні, виходячи з системозмінюючих цілей уряду, слід вважати її темпи, обсяги і методи;

обґрунтування необхідності впровадження концесійних форм управління державною власністю та критеріїв, за якими необхідно відбирати суб'єктів концесії в трансформаційній економіці;

наукове визначення інституційно-правових заходів щодо формування ефективної національної моделі державного управління, а саме: прийняття законодавчого акту щодо природокористування, введення двох видів платежів за природні ресурси: за їхні витрати (споживання) і за право користування природними об'єктами в межах визначеної території.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що наукові положення та висновки, сформульовані у дисертації, є методологічною основою теоретичного усвідомлення особливостей функціонування державної власності в трансформаційній економіці. Зроблені в дисертаційній роботі теоретичні узагальнення розвивають і уточнюють економічну теорію власності та можуть бути використані при розробці стратегій формування національного господарства, програм розвитку галузей та секторів вітчизняної економіки.

Науково-практичні висновки та рекомендації дисертаційного дослідження знайшли практичне застосування в процесі обґрунтування доцільності збереження державної форми власності та при вирішенні питань підвищення ефективності управління у господарській діяльності державного підприємства „Київський авіаційний завод „АВІАНТ” (довідка № 067-08 від 24.01.2007 р.).

Окремі положення та рекомендації дисертації з питань удосконалення та підвищення ефективності управління державною власністю, аналізу стану та динаміки функціонування казенного підприємства, застосування сучасних науково-технічних досягнень з метою поліпшення виробничого потенціалу були використані у виробничо-господарській та фінансовій діяльності казенного підприємства „Радіовимірювач” (довідка № 125 від 13.02.2007 р.).

Теоретичні розробки та практичні рекомендації дослідження щодо зростання ролі державної власності і державного сектора в ринковій економіці та необхідності впровадження концесійних форм управління державною власністю були використані в роботі Департаменту економіки та фінансування Міністерства освіти і науки України при розробці галузевих стандартів з вищої освіти за галуззю знань „Економіка і підприємництво” (довідка № 1/4/18-2382 від 25.06.2008 р.).

Результати дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі при підготовці і викладанні курсів „Економічна теорія” та „Економіка України в сучасних умовах” і спецкурсу „Іпотечний ринок” для студентів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка № 013/141 від 13.02.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є завершеним самостійним науковим дослідженням, в якому здійснено теоретичний аналіз державної власності в трансформаційній економіці та запропоновано практичні рекомендації стосовно шляхів і напрямів удосконалення реформування державної власності в національній економіці. Представлені результати наукових досліджень, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Достовірність та об'єктивність одержаних результатів підтверджується їх апробацією на 4 міжнародних наукових та науково-практичних конференціях. Висновки та положення дисертаційної роботи доповідались: на 69-ій науковій конференції студентів та молодих учених „Соціально-економічний розвиток України в ХХІ столітті” (м. Київ, 11-12 квітня 2002 р., КНЕУ імені Вадима Гетьмана); Міжнародній науковій конференції „Актуальні проблеми американознавства” (м. Київ, 25-26 березня 2004 р., КНУ імені Тараса Шевченка); Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених „Шевченківська весна. Сучасний стан науки: проблеми, досягнення та перспективи розвитку” (м. Київ, 12-15 травня 2004 р., КНУ імені Тараса Шевченка); Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених „Шевченківська весна. Сучасний стан науки: проблеми, досягнення та перспективи розвитку” (м. Київ, 10-12 березня 2005 р., КНУ імені Тараса Шевченка).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи висвітлено у 10 публікаціях загальним обсягом 3,8 д.а., з них 9 - у наукових фахових виданнях (3,6 д.а.), 1 - за матеріалами і тезами конференції (0,15 д.а.).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Основний зміст дисертації викладено на 187 сторінках комп'ютерного тексту, що містять 5 аналітичних таблиць, 4 рисунки та формули. Робота має 9 додатків. Список використаних джерел включає 268 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт і предмет, мету, завдання і методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних наукових результатів для подальшого реформування державного сектора в трансформаційній економіці з метою підвищення її соціально-господарської ефективності.

У першому розділі „Теоретико-методологічні основи дослідження власності та її форм” проаналізовано соціально-економічну природу власності, розкрито різні підходи до її класифікації, визначено місце власності в системі економічних відносин, що дає змогу з'ясувати соціально-економічний зміст трансформаційних процесів у відносинах власності в перехідній економіці України.

Аналіз визначень власності авторами різних суспільних наук дозволив характеризувати її як один із найважливіших феноменів, що виконує системоутворюючу функцію будь-якого суспільства, визначає структуру економічних відносин, державно-політичний устрій. Інститут власності відтворює не лише виробництво, а й владу, права людини, її свободу чи несвободу, рівність або нерівність у суспільстві. Все це свідчить про те, що відносини власності є багатомірним поняттям, яке слід розглядати через призму економічних, правових, філософських, соціокультурних та інших наукових підходів. Це передбачає використання адекватних методологічних принципів та інструментів пізнання, які базуються на міждисциплінарному підході. Останній поки що суспільствознавцями не вироблений, а отже немає і єдиного термінологічного визначення поняття власності та її різних форм і видів - індивідуальної, приватної, особистої, колективної, державної.

Обґрунтовано, що власність є системою суспільних відносин з приводу привласнення факторів виробництва, обміну, розподілу й споживання матеріальних і духовних благ, а також послуг. Власність становить невід'ємну частину суспільного відтворення, виступає його рушійною силою. Вона перебуває у постійному русі, періодично змінюючи конкретно-історичну форму свого існування. Отже, власність відноситься до базисних соціально-економічних категорій, вона існує завжди.

За своєю природою власність нерозривно пов'язана з предметним світом людей і без нього існувати не може. Тобто, власність - це єдність соціального (суспільних відносин) і матеріально-речовинного (предметів природи, продуктів праці). Таке розуміння власності збагачує її визначення як відносин між індивідами відповідно їхнього відношення до матеріалів, знарядь і продуктів праці.

Економічний зміст власності визначається ступенем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, тобто самим виробництвом, і є об'єктивною категорією, яка і виражає, і визначає реально існуючі суспільно-економічні відносини, становить їх головний зміст. З правової точки зору власність - це сукупність прав окремої людини, групи людей, держави щодо володіння, розпорядження та використання конкретних благ, об'єктів права власності, які закріплені законом за суб'єктами права власності.

Як показує аналіз наукових праць, сформульовані у них раціональні теоретичні та практичні підходи дають підстави розглядати державну власність через призму відтворювального процесу, в якому вона виступає як соціально-економічне явище, що реалізує загальнонаціональні інтереси. Такий підхід зміщує акцент привласнення з державного на суспільне, оскільки інтереси суспільства і держави як суб'єкта влади - не тотожні.

Економічний зміст державної власності характеризується тим, що абсолютні права власності знаходяться в інститутів державної влади, які є повними розпорядниками об'єктів власності у матеріальній та нематеріальній формах. Останні не поділяються на окремі частини і не персоніфікуються в окремі суб'єкти господарської діяльності, проте використовуються по різному, виконуючи соціальну, економічну і політичну функції.

Держава має виражати інтереси народу, тому і державна власність повинна використовуватись для задоволення загальнонародних потреб. Проте при нерозвиненій демократії (і політичній, й економічній) державна форма власності приховує в собі можливість існування в межах загальнонародної власності елементів корпоративного та особистого привласнення. Це зумовлено тим, що від імені народу на практиці виступає держава у цілому та її численні органи управління - міністерства, відомства тощо, що мають свої власні інтереси, які і прагнуть задовольняти в першу чергу.

У роботі аргументовано, що держава в трансформаційному суспільстві має виступати як інститут господарювання, тобто бути: а) суб'єктом організаційних відносин, що створює механізм функціонування національної економіки; б) гарантом загальнонаціональних інтересів; в) постачальником суспільних благ, які не забезпечуються ринком; г) власником певних об'єктів тих сфер економіки, які на засадах ринкової організації не справляють належного економічного і соціального ефекту. До них належать: освіта, охорона здоров'я, наука і культура, засоби комунікації, суспільний транспорт тощо.

У другому розділі „Зміст і тенденції розвитку державного сектора в трансформаційному суспільстві” досліджуються особливості механізму функціонування державного сектора економіки в умовах системозмінюючих перетворень, коли існують інституціональна і правова невизначеність, організаційна та законодавча неврегульованість щодо форм, структур, систем і методів регулювання відносин власності.

Проведений аналіз свідчить, що полеміка навколо місця і ролі держави в перехідній економіці носить здебільшого ідеологічний характер. Встановлено контрпродуктивність однобічного підходу щодо взаємодії державного і приватного секторів на ринку.

За результатами проведеного дослідження обґрунтовано недосконалість законодавчої бази в нашій країні. Складність і багатоаспектність процесів реформування відносин власності вимагає, з одного боку, детальнішого аналізу еволюції відносин власності в контексті сучасного соціального розвитку з врахуванням інтересів суб'єктів ринкових відносин, а з іншого ? необхідність впровадження дієвих механізмів державного регулювання ринкових перетворень в умовах глобалізації світового господарства. Це стосується формування недержавного і реформування державного секторів національної економіки: оптимального поєднання приватизації і реприватизації, застосування різних режимів і схем управління і використання об'єктів власності (контракт на управління, оренду) із впровадженням державного підприємництва; відпрацювання механізмів банкрутства та відновлення платоспроможності (санації) у взаємодії з приватизацією. Лише за цих умов може бути забезпечене подальше нарощування позитивних зрушень в економіці України та її динамічний розвиток.

Аналіз основних напрямів вирішення проблем ефективного функціонування державного сектору (public sector) на прикладі індустріально розвинутих та інших країн, зокрема використання суто економічних інструментів впливу на державний сектор країни дозволяє встановити існування трьох основних моделей функціонування державної власності. Перша - підтримуюча, врівноважуюча (обмежувальна) модель (країни з високоорганізованою ринковою економікою). Друга - стимулююча (проринкова, розширювальна) модель (країни, що розвиваються, зі слабкоорганізованими економічними та ринковими структурами). Третя - домінуюча (антиринкова) модель (колишні соціалістичні країни, що орієнтувалися на пріоритетне використання державної власності). Найпридатнішим для транзитивної економіки, зокрема, української, на нашу думку, є розвиток за другою моделлю.

На основі дослідження доведено, що державний сектор в економіці України в результаті роздержавлення і приватизації перетворився на надзвичайно малу величину. Причому основними видами продукції державного сектору є не науковоємна, а здебільшого сировинна продукція (виробництво та розподілення електроенергії, газу та води, добування вугілля та хімічне виробництво), що наведено в таблиці за окремими галузями промисловості:

Держава, передавши науковоємне виробництво, зокрема підприємства машинобудування, приватним господарям, по суті кинула їх напризволяще. Адже саме приватні власники практично ліквідували або призупинили розвиток таких підприємств. Це знаходить свій вияв у тому, що частка машинобудування за 1990-2007 роки в Україні скоротилася майже втричі і набула незадовільного технологічного стану, який ставить під загрозу національну безпеку країни. Свідченням цього є домінування третього і четвертого технологічних укладів, частка яких становить близько 94% у формуванні ВВП.

Доведено, що недооцінка значення та реальної ефективності державного сектора в Україні обумовлена, з одного боку, нехтуванням соціальної значущості більшості державних підприємств, а з другого - відсутністю оцінки вартості державної власності на фондовому ринку.

Досліджено реалії та перспективи партнерства державного і приватного секторів у певних сферах і видах діяльності, які в нашій країні традиційно знаходились у державній власності. Встановлено, що подібний симбіоз сприяє підвищенню прибутковості сегменту державної власності у державно-приватному підприємництві, перетворюючи його у надійного гаранта для залучення приватного капіталу з метою реалізації довгострокових інвестиційних проектів. Такий тип підприємств забезпечує соціально-економічне партнерство різних форм власності, державного і приватного секторів економіки, а також стає ефективною альтернативою приватизації.

У дисертації обґрунтовано, що в умовах формування глобальної цілісності світу поєднання держави і крупного фінансового капіталу в єдиний функціональний механізм стає визначальною умовою підвищення ефективності національної економіки, її конкурентоспроможності на світовому ринку. Кооперація державного і крупного приватного капіталу в українській економіці сприятиме активізації визначальної функції останнього - головного стратегічного інвестора, інтегратора національного капіталу, реалізації інтересів на світовому ринку.

У третьому розділі „Концесійний механізм управління державною власністю в трансформаційній економіці” проаналізовано використання концесій у країнах з розвиненою економікою та країнах СНД, що мають значний досвід щодо управління концесійними підприємствами. Розглянуто механізм управління державним сектором економіки, його вдосконалення на фоні процесів світової глобалізації. Обґрунтовано доцільність використання концесій для укріплення і розвитку державного сектора та підвищення його ролі у трансформаційних процесах.

Аналіз концесійного механізму в ряді розвинутих країн показав, що там, де існують досконалі правові норми по забезпеченню функціонування ринкової економіки, ефективні і гнучкі правові засоби захисту власності і майнових прав (США, Канада, Австралія, країни ЄС, Японія й ін.), широке застосування отримало публічно-правове законодавство. Під його дію підпадають об'єкти державної власності, природні ресурси, публічні служби, монополія держави на окремі види діяльності. Дані чотири компоненти складають особливу „публічно-правову” власність, що належить суспільству в цілому і нікому окремо.

Концесійні договори в цих країнах укладаються на об'єкти публічно-правової власності і їм притаманні риси як публічно-правового акту, так і цивільно-правового договору.

Встановлено, що на практиці існує дві схеми інституційних перетворень у сфері відносин державного і приватного секторів економіки, які принципово відрізняються одна від одної як за методикою, так і за глибиною змін, що відбуваються.

Перша схема - це структурна адаптація наявного інституційного середовища до концепцій розвитку, що змінюються, та пріоритетів і умов господарської діяльності держави. Розробка і еволюційне впровадження нових принципів, норм і правил у діючі інститути відбувається або в контексті нової економічної політики державного управління (Великобританія, Нова Зеландія, країни Латинської Америки), або в рамках пристосування чи видозміни існуючої системи державного управління (США, Канада, Японія, країни ЄС). За цим напрямом йдуть нові індустріальні країни (Республіка Корея й ін.), а також деякі з країн, що розвиваються, з рівнем розвитку ринкових відносин, достатнім для встановлення партнерських зв'язків „держава-бізнес”.

Друга схема пов'язана з формуванням інститутів, що відповідають ринковій економіці і новому місцю держави в господарському житті. Вона реалізується в постсоціалістичних країнах і ряді країн, що розвиваються.

Обґрунтовано, що концесійні механізми передбачають фінансові надходження в економіку ззовні і не викликають додаткового тиску на бюджет та на інші потенційні джерела фінансування всередині країни. У такий спосіб держава знаходить засоби для фінансування “хворих” галузей економіки не здійснюючи емісію і не збільшуючи державну заборгованість. Саме тому створення концесій на території країни з економікою, яка перебуває в депресивному стані, є одним з варіантів виходу такої держави з кризи.

Як показав аналіз, український варіант концесіонерства відзначається певною своєрідністю. Насамперед у чинному законодавстві відсутня норма, яка як правило є у відповідному законодавстві інших країн ? не передбачено доступу до природних ресурсів. Крім того, не регламентовано низку важливих положень стосовно концесійних механізмів (визначення об'єктів концесії, які мають стратегічне значення, умови надання можливих пільг і дотацій концесіонерам, порядок проведення концесійного конкурсу, затвердження типових концесійних договорів, методики розрахунків та граничні розміри концесійних платежів тощо).

Закон України „Про концесії” фактично не надає пільг концесійному підприємству: концесіонери на загальних підставах сплачують мито, ПДВ і акцизний збір при ввезенні матеріальних цінностей у зв'язку з договором концесії. При цьому, незалежно від наслідків господарської діяльності, концесіонер має перераховувати до бюджету ще й концесійний платіж. Подібний механізм непривабливий для потенційних інвесторів, оскільки не враховує їхні інтереси.

У дисертації доводиться, що привабливішою вітчизняну концесію для інвесторів зробить створення сприятливих інвестиційних умов шляхом забезпечення нормативно-правової бази для взаємодії суб'єктів з приводу об'єктів концесійних відносин, пільгового оподаткування, державного цільового фінансування статутного фонду та ін.

Обґрунтовано, що в концесію доцільно передавати об'єкти державної і комунальної власності, які мають важливе суспільне значення, а саме: великі автомагістралі, залізничний і трубопровідний транспорт, метрополітен, розробку та видобуток вугілля, нафти, газу, граніту, об'єкти житлово-комунального господарства.

Встановлено, що визначальними критеріями, за якими необхідно відбирати суб'єктів концесії є: міжнародний авторитет претендента, його науково-технічний та фінансовий потенціал, пропоновані вигоди поточного і перспективного характеру щодо розвитку і використання об'єкту концесії, які спрямовані на реалізацію загальнонаціональних інтересів, структурних змін в економіці, підвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку.

У роботі аргументовано, що запровадження концесійної діяльності в Україні стримується низьким організаційним рівнем роботи потенційних концесієдавців з визначення та передачі об'єктів державної та комунальної власності в концесію, не сприйняттям переваг концесій та недостатньою інформованістю щодо світового досвіду їх застосування. Це також пов'язано з непривабливістю вже визначених об'єктів, що пропонуються для передачі в концесію.

Виходячи із загальносвітової тенденції екологізації економічних відносин, специфіки структури національної економіки, акцентується увага на необхідності більш активного використання економічних, адміністративних, інституційних методів державного впливу на природокористування. Пропонується одночасно використовувати два види платежів за природні ресурси як об'єкти державної власності: за їхні витрати (споживання) і за право користування природними об'єктами в межах визначеної території.

Організаційно-економічний механізм управління природозахисною діяльністю має забезпечити ефективну взаємодію та координацію роботи різних державних і суспільних організацій, які займаються охороною навколишнього середовища на різних рівнях: державному, регіональному та місцевому. Вони мають бути незалежними в організаційно-правовому та фінансовому відношеннях від виконавчих органів державної влади і діяти в межах відповідного екологічного законодавства України.



ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукової задачі щодо визначення ролі державної власності та шляхів підвищення ефективності її функціонування у трансформаційній економіці. Проведене дослідження дозволило сформулювати такі загальні висновки теоретичного та науково-практичного характеру, які відображають вирішення завдань відповідно до поставленої мети:

1. Узагальнено еволюцію наукової думки щодо категорії “власність” і на цій основі зроблено висновок, що дане поняття є багатомірним. Його можна розкрити лише через міждисциплінарний підхід, а не однією окремо взятою науковою дисципліною: економікою, правом, філософією, політикою чи соціологією. Зважаючи на це, обґрунтована доцільність в аналізі відносин власності досліджувати становлення і розвиток нових економічних відносин в трансформаційному суспільстві з урахуванням всього багатоманіття чинників, що впливають на поведінку економічних суб'єктів

2. Встановлено, що власність - це результат історичного розвитку суспільства, а відповідно і суспільного виробництва, яке забезпечує цивілізоване існування людини завдяки створенню в процесі виробництва матеріальних та нематеріальних благ. Відносини власності є сутністю усієї системи суспільних виробничих відносин будь-якої країни, їх розвиток забезпечує удосконалення всієї соціально-економічної системи в суспільстві, створення національного багатства. Тому вони є рушійною силою суспільного виробництва, науково-технічного прогресу.

3. Дисертантом аргументовано, що державна власність є інтегральною складовою ринкової економіки. Вона являє собою вищу форму усуспільнення виробництва, привласнення і розподілу матеріальних і нематеріальних благ з метою реалізації державних і суспільних інтересів. Останні не завжди співпадають, оскільки відмінними є поняття держава і суспільство. Держава є суб'єктом влади, який через інститути державної власності реалізує не суспільні інтереси, а інтереси чиновницько-бюрократичного апарату. Це має місце і в Україні.

4. Доведено, що в умовах глобалізації зростає роль і місце державного сектора в процесі становлення інформаційного суспільства і реалізації потреб у суспільних благах всіх і кожного. Є ресурси, які не повинні контролюватися приватними особами (вода, повітря, електромагнітні хвилі, ґрунтові води, звуки, світло тощо), тому що це не сприяє раціональному користуванню ними, призводить до їх виснаження й руйнації, що потребує додаткових витрат, з одного боку, а з іншого - не дозволяє певною мірою забезпечити даними благами все суспільство. Класичними прикладами, що відображають подібний стан, є перевантаження суспільних шосейних доріг, суспільних парків, надмірний вилов риби тощо. Розв'язати дану проблему можна шляхом партнерства державного і приватного секторів та створенням змішаної економіки.

5. Вивчення наукових праць та світового досвіду господарювання дозволяє стверджувати, що перспективи України зайняти пристойне місце у європейському співтоваристві залежатимуть від того, наскільки швидко та ефективно здійснюватиметься стратегічне партнерство державного і приватного секторів, у першу чергу в галузях виробничої і соціальної інфраструктури. Це дасть можливість підприємствам державного сектора діяти за законами ринкової економіки, отримувати прибуток, бути незалежними від бюджетних надходжень і використовувати власні кошти для модернізації підприємств.

6. У трансформаційній економіці зростає роль держави як системи організації суспільної влади, основною функцією якої є створення умов для суспільного розвитку. Обґрунтовано, що економічне підґрунтя цього розвитку складають відносини власності, які дістали адекватне нормативно-правове забезпечення. Це дало підстави дійти висновку, що трансформація відносин власності є тільки одним з інструментів державної політики розбудови соціального ринкового господарства, проте інструментом, основою якого є природне право людини володіти, користуватись і розпоряджатись результатами цього володіння, а тому потужним і дійовим, який потребує адекватного законодавчого забезпечення.

7. Україна володіє багатим природно-ресурсним потенціалом. Крім того, на території України розташована значна кількість об'єктів загальносвітового і загальнонаціонального надбання, що мають особливе природоохоронне, наукове, культурне, естетичне, рекреаційне й оздоровче значення. Майбутнє України значною мірою залежить від ефективного використання природно-ресурсного потенціалу.

Обґрунтовано, що платежі за право користування природними ресурсами повинні регулювати розподіл території між конкуруючими видами природокористування. За рахунок надходжень від цих платежів можна здійснювати фінансування природоохоронних, соціальних і інших нестатків даної території. Рівень цих платежів повинен корелювати з ринковими цінами на відповідну сировину з урахуванням попиту і пропозиції і, одночасно, сприяти цілям ресурсозбереження.

8. Аргументовано, що принциповою відмінністю приватизації в Україні від приватизації у державах із сталими ринковими відносинами є виставлення на продаж збиткових підприємств, що породжує схеми штучного банкрутства, не сприяє розкриттю інформації щодо прибутковості та не складає основу для підвищення конкурентоспроможності підприємств державного сектора.

Доведено необхідність зосередження уваги на пошуку шляхів удосконалення управлінських механізмів організаційно-правових засад державного регулювання відносин власності, зокрема щодо підприємств з державно-приватною формою власності, а також запровадження нових форм впливу на економічні та соціальні процеси розвитку національної економіки в умовах закінчення періоду фіскальної приватизації.

9. З метою активізації інвестиційної діяльності та ефективного використання державного і комунального майна в Україні запроваджено механізм надання концесій на об'єкти державної і комунальної власності. Виявлено, що механізм концесій дозволяє залучити кошти вітчизняних та іноземних інвесторів до фінансування будівництва, реконструкції та технічного переоснащення об'єктів виробничої та соціальної сфери шляхом надання об'єктів державної та комунальної власності в концесію.

Обґрунтовано, що концесійні механізми передбачають фінансові надходження в економіку ззовні і не викликають додаткового тиску на бюджет та на інші потенційні джерела фінансування всередині країни. У такий спосіб держава знаходить засоби для фінансування “хворих” галузей економіки не здійснюючи емісію і не збільшуючи державну заборгованість. Це дало підстави зробити висновок, що створення концесій на території країни з економікою, яка перебуває в депресивному стані, є одним з способів подолання кризи.

10. З метою ефективного управління, спрямованого на розв'язання загальнодержавних екологічних проблем, доцільно застосувати програмно-цільовий підхід. Він дасть змогу цілісно розглянути охорону навколишнього середовища, з одного боку, як органічно спеціалізовану функцію виробничого процесу, а з іншого - як особливий вид діяльності, що має самостійну цільову орієнтацію зі специфічним змістом і засобами реалізації. Програмно-цільовий підхід допомагає гнучкіше й ефективніше формувати особливі високоадаптивні структури управління, залучати висококваліфікованих фахівців, мобілізувати фінансові ресурси за цільовим призначенням.

Організаційно-економічний механізм управління природозахисною діяльністю має забезпечити ефективну взаємодію та координацію роботи різних державних і суспільних організацій, які займаються охороною навколишнього середовища на різних рівнях: державному, регіональному та місцевому. Вони мають бути незалежними в організаційно-правовому та фінансовому відношеннях від виконавчих органів державної влади і діяти в межах відповідних правових актів, затверджених Верховною Радою України.

11. На основі вивчення досвіду зарубіжних країн обґрунтовано доцільність одночасного використання двох видів платежів за природні ресурси: за їх витрату (споживання) і за право користування природними об'єктами в межах визначеної території. За допомогою першого виду платежів регулюється інтенсивність використання природних ресурсів і забезпечується нагромадження засобів на їхнє відтворення й охорону.