Розвиток і розміщення легкої промисловості України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний

Курсова робота

з дисципліни «Регіональна економіка»

на тему «Розвиток і розміщення легкої промисловості України»

Зміст

Вступ

1. Сутність і основні галузі легкої промисловості України

2. Фактори розміщення підприємств легкої промисловості України

3. Особливості розвитку підприємств легкої промисловості України

4. Виробничий потенціал і конкурентоспроможність підприємств легкої промисловості України

5. Проблеми і перспективи розвитку легкої промисловості України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Легка промисловість є однією з найважливіших галузей національного господарства. Ця галузь забезпечує потреби населення в тканинах, одязі, взутті, а також інші галузі спеціалізованими матеріалами. Проте в цій галузі в Україні існує чимало проблем, такі як нестача ресурсів, кваліфікованих кадрів, доступного кредитування, сучасного обладнання та інвестицій. Тому нині легка промисловість України стикнулась з тим, що на ринку переважає імпортний товар. промисловість конкурентоспроможність галузь

Стан вітчизняної промисловості, а особливо легкої, потребує від підприємств активізувати діяльність у цьому напрямі для отримання як можливості на існування, так і успішного розвитку в умовах міжнародної інтеграції. Тому головним завданням підприємств легкої промисловості є адаптація діяльності до принципів концепції сталого розвитку, з урахуванням сьогоднішнього рівня розвитку національної економіки, системи та характеру управління, сучасних умов господарювання, стану легкої промисловості та ментальності українського суспільства.

Загальні проблеми та моделі управління світовим сталим розвитком, встановлення нормативів, обмежень та рекомендацій вивчаються та розробляються Світовою організацією сталого розвитку, Організацією Об'єднаних Націй, Європейським союзом.

Об`єктом дослідження є легка промисловість України, її нинішній стан, розвиток та проблеми, з якими стикається дана галузь промисловості.

Предметом дослідження є стан українських підприємств легкої промисловості, а також аналіз взаємозв'язку факторів розміщення підприємств і обсягів виробництва, порівняння показників експорту та імпорту продукції за останні роки.

Метою курсової роботи є дослідження розвитку та факторів розміщення легкої промисловості України, а також проблем даної галузі і шляхи їх вирішення.

Основними завданнями курсової роботи є:

- Проаналізувати розвиток легкої промисловості в Україні;

- Визначити як впливають фактори розміщення на обсяги виробництва;

- Порівняти як змінився обсяг виробництва продукції легкої промисловості і дати характеристику цим змінам;

- Визначити основні проблеми сучасної легкої промисловості України і можливі шляхи їх вирішення.

Курсова робота складається зі вступу, п'яти розділів, які містять дві таблиці і чотири рисунки, загального висновку, а також двох додатків.

1. Сутність і основні галузі легкої промисловості України

Група галузей, що забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям та іншими предметами споживання, становить легку промисловість. Вона належить до обробної промисловості та включає в себе текстильну, взуттєву і швейну галузі. Ця галузь тісно пов'язана з сільським господарством, галузями машинобудування та хімічною промисловістю. Сільське господарство забезпечує легку промисловість окремими видами сировини, машинобудування -- обладнанням, хімічна промисловість -- хімічними волокнами, барвниками.

Українська легка промисловість сьогодні є потужним багатогалузевим комплексом з виробництва товарів народного споживання. Вона забезпечує приблизно 150 тис. робочих місць. Цей соціально вагомий сектор економіки орієнтований на кінцевого споживача. Потенціальні можливості підприємств легкої промисловості дозволяють виробляти широкий спектр товарів, здатних задовольнити увесь попит внутрішнього ринку. На підприємствах галузі, розташованих в усіх регіонах України, зосереджено близько 7% загальної чисельності промислово-виробничого потенціалу промисловості і 2,4% виробничих фондів [10, с.10].

Основні галузі легкої промисловості України зображено на рис. 1.1:

Рис.1.1 Основні галузі легкої промисловості України

Як видно з рис.1.1, основною галуззю легкої промисловості є текстильна, сировиною для якої є рослинні (бавовна, льон, коноплі), тваринні (вовна, шовк) та штучні й синтетичні (віскозний шовк, лавсан, капрон, нейлон та ін.) волокна. Залежно від сировини у текстильній промисловості виділяють лляну, шовкову, вовняну, бавовняну, трикотажну (виробництво полотна і в'язаних виробів з натуральних і хімічних волокон та хімічних комплексних ниток) підгалузі. Головною галуззю текстильної промисловості в Україні, як і в усьому світі, є бавовняна галузь, яка зараз перебуває в занепаді. На неї припадає майже половина усіх тканин, що виробляються. Бавовняна промисловість у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувальнообробне виробництво.Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон.

Тканини та інші вироби з бавовни виробляють у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовняно-прядильний комбінат), Ново-волинську (бавовняна фабрика), Полтаві (прядильна фабрика), Києві (ватно-ткацька фабрика), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (ниткова фабрика) [14, с.142].

Вовняна промисловість є другою за значенням у галузі. Вона виробляє 7,0% усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглось. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Підприємства вовняної промисловості розміщені в Харкові, Луганську, Одесі, Дунаєвцях (Хмельницька область), Сумах, Богуславі, Кременчуці, Лубнах, Чернігові, Кривому Розі, Черкасах; у ряді міст Чернівецької і Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни та синтетичних волокон.

Шовкова промисловість виробляє 20,5% усіх тканин України. Вона пов'язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. На базі натуральної сировини (шовку-сирцю) діє комбінат у Києві, який випускає високоякісний натуральний шовк (крепдешин і креп-жоржет). Підприємства Черкас, Києва, Луцька виробляють шовкові тканини з синтетичного та штучного волокна.

На власній сировині працює лляна промисловість, яка випускає 7,3% тканин країни. Лляні тканини потрібні для виготовлення одягу, тобто, мають побутове призначення. Тканини технічного призначення вирізняються високою міцністю: брезент, пожежні рукави, сировина для взуттєвої промисловості. Лляні тканини виробляють на комбінатах у Рівному і Житомирі, на фабриці в Коростені (Житомирська область). Україна є експортером льоноволокна і льняних тканин.

Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джгуту і власної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію підгалузі випускають Одеська джгутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби України та експортуючи частину.

Понад 1/3 обсягу валової продукції легкої промисловості дає швейна галузь, займаючи друге місце в комплексі. Швейні виробничі об'єднання і фірми розташовані в таких містах, як Київ, Львів, Дніпропетровськ, Одеса, Харків, Донецьк, Запоріжжя, Дрогобич, Артемівськ, Чернівці. Останнім часом з'явилось чимало приватних дрібних підприємств, частина швейних виробів імпортується.

У шкіряно-взуттєвій промисловості зайнято майже 20% працівників легкої промисловості. Після текстильної дана підгалузь є найважливішою в комплексі і дає до 8% його товарної продукції. Сировиною для неї є шкіра свійських, диких і морських тварин, а також широко використовуються нові синтетичні матеріали (штучні шкіри, гуми), парусини, вовни (для валяного взуття).Найбільші центри промисловості: Харків, Київ, Львів, Васильків, Бердичів, Запоріжжя, Тернопіль, Одеса.

Хутрова галузь спеціалізується на переробці хутра зі шкір диких звірів, звірів кліткового утримання та домашніх тварин. Найчастіше використовується для переробки хутро лисиці, куниці, видри, норки. Заготовляють шкіри овець, ховрахів, хом'яків, водяних щурів, сріблясто-чорної лисиці, кролика.

Суттєве значення має також трикотажне штучне хутро. В Україні штучне хутро виготовляють Дарницький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об'єднання, фабрики у Жовтих Водах (Дніпропетровська область) і Ясині (Закарпатська область).

Натуральне хутро переробляють підприємства у Харкові, Балті, Краснограді (Харківська область), Львові, Одесі, Жмеринці [14, с.156].

До складу легкої промисловості входить також галантерейне виробництво, яке в Україні добре розвинене.

У галузі легкої промисловості функціонує понад 10 тис. підприємств, з них у текстильній промисловості - близько 2,5 тис., з виробництва готового одягу і хутра - близько 6 тис., шкіри і шкіряного взуття - близько 1,5 тис. Практично всі підприємства легкої промисловості приватизовані, а ті, що знаходяться у державній власності, становлять менше 1%.

Галузь складається з 17 підгалузей, має потужний виробничий потенціал, здатний виробляти широкий спектр товарів широкого вживання і промислового призначення. Водночас легка промисловість пов'язана з багатьма суміжними галузями і обслуговує весь господарський комплекс країни.

Список лідерів внутрішнього ринку очолює багатопрофільний торгово-виробничий концерн «Текстиль-Контакт», основний вид діяльності якого полягає у виробництві і реалізації всіх видів тканин, штучного хутра, трикотажних полотен, прикладних матеріалів, фурнітури (понад 20 тис. найменувань). Виробництво такого різноманітного асортименту стало можливим завдяки великим бюджетним замовленням на бавовняні, шерстяні і напівшерстяні тканини, а також на речове і постільне майно відомчого призначення для ряду міністерств і відомств.

Іншим об'єднанням з промисловим, науковим і фінансовим потенціалом, яке швидко розвивається, є корпорація підприємств «Текстиль-Україна» (зареєстрована в грудні 1999 р.). Її розвитку сприяють великі фінансові партнери з Росії. До складу корпорації входять 27 підприємств по всій території України, і на них виробляється практично весь асортимент продукції легкої промисловості. Провідна роль у завоюванні зовнішніх ринків збуту вже кілька років належить АТ «Україна» (м. Житомир), що поставляє свої вироби до Німеччини, Чехії, Словенії, Хорватії, Угорщини, Польщі; АОЗТ «Черкаський шовковий комбінат», який реалізує шовкові тканини до США, Данії, Чехії, Угорщини; ВАТ «Рівнельон»; ЗАТ «ВОЗКО» (м. Вознесенськ).

Успішно освоюють нові зразки одягу і реалізують до країн далекого і близького зарубіжжя ЗАТ «Черкаське трикотажне підприємство «Любава», фірма «Украмтекс» (м. Бровари). Торгова марка Almatti є найбільшим виробником високоякісного верхнього одягу. Кожний рік Almatti пропонує жінкам понад 100 моделей пальт, плащів, курток і костюмів різних кроїв, силуетів і стильових рішень [22].

Отже, легка промисловість - це одна з найважливіших галузей виробництва непродовольчих товарів. Товари легкої промисловості забезпечують населення одягом, взуттям, а також тісно пов'язана з іншими галузями народного господарства. Найбільш тісні зв'язки вона має із сільським господарством і хімічною промисловістю - основними постачальниками сировини для галузі, а також машинобудуванням. Продукція легкої промисловості йде на задоволення потреб населення.

2. Фактори розміщення підприємств легкої промисловості України

Однією з особливостей розміщення підприємств легкої промисловості є територіальне їх сполучення з важкою індустрією, наприклад, металургією, що дозволяє раціонально використовувати трудові ресурси. Легка промисловість у тому чи іншому територіальному комплексі найчастіше є додатковою галуззю (або галузями), що обслуговує, але іноді вона відіграє ще й районоутворювальну роль [21].

Визначальні фактори розміщення підприємств легкої промисловості зображені на рисунку 2.1.

Рис. 2.1 Фактори розміщення підприємств легкої промисловості

Сировинний чинник особливо важливий у галузях первинної обробки, що обумовлено масовими відходами (вихід лляної соломки становить 1 / 5 вихідної сировини, вовни -1 / 2), або в галузях, де висока матеріалоємність виробництва (лляна промисловість). Розміщення шкіряного виробництва цілком залежить від м'ясної промисловості [3, с.112].

Споживчий чинник. Готова продукція легкої промисловості менш транспортабельна порівняно з напівфабрикатами. Наприклад, вигідніше поставляти пресований бавовна - сирець, ніж бавовняні тканини.

Споживчий фактор має великий вплив на розміщення підприємств галузі. Продукція галузі споживається повсюдно, а масовий характер виробництва сприяє наближенню підприємств галузі до населення. Крім того, багато видів готової продукції (трикотаж, взуття) мало транспортабельна та їх перевезення на далекі відстані дорожче перевезення вихідної сировини.

Фактор трудових ресурсів, що передбачає їх значні розміри і кваліфікацію, так як всі галузі легкої промисловості трудомісткі. Історично склалося так, що в галузях легкої промисловості використовується переважно жіноча праця, тому необхідно враховувати можливості використання в регіонах і жіночої, і чоловічої праці (тобто розвивати легку промисловість у районах зосередження важкої індустрії, створювати відповідні виробництва в регіонах концентрації легкої промисловості).

Фактором розміщення легкої промисловості є наявність жіночих трудових ресурсів. Виходячи з особливостей галузі, комплекси її підприємств створюються у кожному економічному районі з урахуванням головним чином споживчого фактора.

Усі галузі легкої промисловості (за винятком первинної обробки сировини) за їх тяжінням до джерел сировини і районів споживання можна поділити на такі групи:

1. Галузі з одночасною орієнтацією на джерела сировини і на споживача - бавовняна, шовкова, вовняна, конопле-джутова, трикотажна.

2. Галузі з орієнтацією на споживача -- взуттєва, швейна.

3. Галузі з орієнтацією на джерела сировини -- лляна, виробництво шкір хромового дублення та дубильних екстрактів.

Водний фактор враховують при розміщенні виробництва тканин і трикотажу, де процеси фарбування та оздоблення вимагають значної кількості води [2, с.204].

Для легкої промисловості і зокрема текстильної характерні два типи підприємств: фабрики і комбінати. На фабриках здійснюються один або два виробничі процеси, а тому вони бувають ткацькі, прядильно-ткацькі чи оздоблювальні. На комбінатах здійснюється повний виробничий процес від прядіння до оздоблення.

Більшість галузей легкої промисловості щодо факторів розміщення мають подвійну орієнтацію. Первинна обробка, а також лляна, шовкова галузі тяжіють до сировини. Виготовлення готової продукції, бавовняних і вовняних тканин орієнтується на споживача та трудові ресурси. Тобто підприємства, що їх виробляють, розміщуються у великих містах і особливо там, де необхідно забезпечити роботою жіноче населення (центрах розвитку паливної, металургійної промисловості тощо).

На розміщення легкої промисловості (а надто її головної галузі -- текстильної) великий вплив чинить науково-технічна революція. Це відбивається насамперед на концентрації текстильного виробництва, на зміні його сировинної бази. Натуральне волокно поступово витісняється хімічними волокнами. Велика кількість тканин виробляється з сумішей натуральних і хімічних волокон [10, с. 234].

На відміну від первинної обробки сировини, виробництво готової продукції характеризується складнішим розміщенням. Вибираючи варіант розміщення, беруть до уваги сировинний, споживчий і трудові фактори. Головним виступає фактор трудових ресурсів, бо легка промисловість -- найбільш трудомістка галузь, а водночас населення є споживачем готової продукції. Отож, райони, забезпечені трудовими ресурсами, масово споживають продукцію легкої промисловості, створюючи цим сприятливі умови для розміщення її підприємств.

На місцевій сировині базується в Україні виробництво лляних тканин. Розміщення підприємств легкої промисловості України можна побачити у додатку А.

Вовняна промисловість представлена первинною обробкою вовни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. Підприємства галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах, Богуславі, містах Чернівецької та Закарпатської областей.

Лляна промисловість України розвивається на власній сировині. Підприємства -- основні виробники лляної продукції зосереджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівській областях; в Одесі знаходиться підприємство конопле-джутової промисловості, в Харкові -- канатний завод. Лляні тканини становлять близько 11,3% загального виробництва тканин в Україні. Продукція цієї галузі повністю задовольняє потреби України, а певна частина -- експортується.

Шовкова промисловість України, що значною мірою пов'язана з виробництвом хімічних волокон і виробляє близько 8,8% тканин, зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську.

Трикотажна промисловість України випускає досить різноманітний асортимент продукції. Підприємства цієї галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Івано-Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та інших містах.

Швейна промисловість зорієнтована переважно на споживача продукції, тому підприємства цієї галузі розміщені у великих населених пунктах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську.

Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємствами, що виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу продукцію, використовуючи як природну, так і синтетичну сировину. За останні роки у взуттєвій промисловості України спостерігається істотне скорочення обсягів виробництва. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та інших містах.

Хутрове виробництво представлено підприємствами, які переробляють натуральну сировину, виготовляють штучне хутро та випускають різноманітні вироби з них. Хутрові підприємства працюють у Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмеринці, Тисмениці.

Найпотужніші шкіряно-взуттєві підприємства діють у Харкові, Києві, Львові, Луганську, Дніпропетровську, хутрові -- у Харкові та Тисмениці (Івано-Франківська обл.) [10, с.241].

Отже, розташування підприємств легкої промисловості найбільшим чином орієнтоване на трудові ресурси і галузі, з якими пов'язане виробництво. Легка промисловість пов'язана з такими галузями як сільське господарство, хімічна промисловість та іншими галузями.

3. Особливості розвитку підприємств легкої промисловості України

В Україні налічується до 10 тисяч підприємств легкої промисловості. Переважно це невеличкі фірми, які належать до малого й середнього бізнесу. Є лише одиниці, кого згідно з критеріями можна назвати представниками великого бізнесу. Учасники «Укрлегпрому» -- майже 200 підприємств, вони виготовляють до 65-70% обсягу товарів легкої промисловості [6, с. 1].

У 1990р. випуск продукції легкої промисловості України складав майже 11% промислового виробництва, що було зіставним із часткою чорної металургії. З того часу і донині виробництво в галузі постійно зменшувалось, і у 2013 р. в обсязі реалізованої промислової продукції частка легкої промисловості становила лише 0,3%.

Результати аналізу товарних ресурсів легкої промисловості свідчать про переважання імпорту у їх формуванні, який на 2012 рік становив 29,8% (додаток Б).

Як видно з додатку Б, динаміка частки експорту у структурі товарних ресурсів має спадний характер, оскільки на неї впливає зростання частки кінцевого споживання. Однак, незважаючи на однаковий вектор зміни часток імпорту й експорту, їх різна вагомість у структурі формування відповідно ресурсів та їх використання, свідчить про переважання ролі імпорту в цьому процесі.

2012 рік для української економіки відзначився антирекордом: від`ємне сальдо зовнішньої торгівлі становило майже 16 млрд. доларів США. Фактично на цю суму за рік країна стала біднішою. І відповідно багатшими стали країни, з яких ми імпортували товари: Російська Федерація, Китай, Німеччина, Білорусь тощо.

Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі. Всі вони зараз в занепаді. Незважаючи на стратегію імпортозаміщення, що її приймав уряд в 2011 р., за 2012 рік у легкій промисловості досягнуто шокуючих результатів. Обсяги імпорту продукції легкої промисловості склали 3.5 млрд. доларів США (+43% до 2011 року). Обсяги експорту склали 1.07 млрд. доларів США (-12% до 2011 року).

Таким чином за один рік співвідношення торговельного балансу погіршилося в 1,6 рази. В галузі легкої промисловості Україна ввозить товарів на суму в 3,3 рази більше, ніж вивозить (рис. 3.1).

Рис. 3.1 Експорт і імпорт в легкій промисловості за 2012 рік

В деяких товарних групах доля вітчизняного виробника настільки мала, що це вже стає проблемою державної економічної безпеки. Зокрема по деяким галузям:

– Товари текстильні та галантерея - 34%;

– Одяг та білизна з тканин, одяг зі шкіри, хутра та інші вироби з них - 8%;

– Головні убори - 5%;

– Трикотаж верхній та білизняний - 11%;

– Взуття - 3%;

– Іграшки - 26% [18].

При цьому за даними Асоціації виробників легкої промисловості України доля китайських виробників в імпорті складає:

- У взутті - 64%;

- Вироби зі шкіри - 71%;

- Одяг трикотажний - 50%;

- Одяг текстильний - 62%.

В деяких галузях легкої промисловості в Україну ввозиться в кілька разів більше китайських товарів, ніж сумарно виробляється на всіх підприємствах цієї галузі в Україні. Наприклад, на одну продану в Україні вітчизняну пару взуття ввозиться 20 тільки китайських, а ще 12 з інших країн (рис. 3.2) [18].

Рис. 3.2 Ринок взуття України за 2012 рік

Зараз в Україні існує близько 1500 підприємств-виробників взуття, кілька тисяч - виробників одягу. В цій сфері зараз працює 100-120 тисяч людей, хоча 25 років тому працювало в 7-8 разів більше. Єдине, що рятує зараз вітчизняного виробника - експорт. Українське взуття вивозиться в Європу, Росію, інші країни. Якби не експорт, галузь легкої промисловості уже б занепала. Отже склалась ситуація, коли українці купують неякісні китайські товари, а якісними українськими користуються європейці чи росіяни. Варто також зазначити, що доля китайського виробника в Європі не така велика, бо європейці більш прискіпливо відносяться до якості.

Експортний потенціал галузі знаходиться під обмежувальним впливом давальницьких схем, за якими працюють 50-90 % підприємств швейної, трикотажної, взуттєвої підгалузей. Саме ці схеми визначають обсяг іноземних замовлень, а отже, обсяг виробництва продукції та її асортимент. Залежність від іноземних замовників має місце і в оснащеності підприємств, оскільки устаткування надається замовником на умовах лізингу і може використовуватися для роботи лише за давальницькою схемою. Вся експортована продукція з давальницької сировини реалізується в країнах ЄС під найбільш відомими брендами.

Це вигідно для учасників таких операцій: для іноземних замовників - відсутністю оподаткування та необхідності створювати постійне представництво в Україні (на відміну від схеми реалізації продукції на території України); для українських виробників - стабільною оплатою, нарахуванням нульової ставки ПДВ на свої послуги, можливістю не турбуватись про мережу реалізації, функціонування якої вимагає відповідних трансакцій. Зазначені чинники сприяють збереженню давальницьких схем вже впродовж півтора десятиліття.

Ще одна причина - відсутність власної сировини, оскільки більшість комбінатів, що виробляли вовняні, шовкові тканини, нині не працюють або реалізують свою продукцію через посередників, що завищує собівартість виробництва готової продукції. Інша причина збільшення виробничих витрат полягає в оподаткуванні митом і ПДВ ввезення матеріалів і сировини, які не виробляється в Україні. Це стосується, наприклад, еластичного полотна виробництва Італії та Німеччини, вартість якого при перетині митної території України зростає у 1,5 раза [17]. Отже, для забезпечення підприємств легкої промисловості сировиною і матеріалами необхідно зменшити вплив на цей процес посередників та нормалізувати вартість їх імпорту.

Труднощі із забезпеченням сировиною відчувають також підприємства шкіряної та взуттєвої підгалузей через вивезення з України шкіряного напівфабрикату, що пов'язано, ймовірно, з можливістю отримання сум відшкодування ПДВ. Виправити ситуацію можна шляхом запровадження квоти на експорт шкіряного напівфабрикату.

Продукція, виготовлена з давальницької сировини, складала в експорті виробів зі шкіри та хутра до 20 %, виробів з текстилю - 70-95 %, взуття і головних уборів - 65-85 % (табл.3.1) [18].

Таблиця 3.1 Частка продукції з давальницької сировини в обсязі експорту товарів легкої промисловості України у 2010-2012 рр., %

Товарні групи	2010	2011	2012	Абсолютне відхилення, %
Шкіряна і хутряна сировина та вироби з них	19,4	20,3	20,8	0,5
Текстиль і вироби з текстилю	72,4	73,5	72,8	-0,7
Взуття, головні убори, парасольки	64,9	65,7	65,3	-0,4
Усього	62,4	64,9	65	0,1

Як видно з таблиці 3.1 у 2012 році у шкіряній і хутровій галузі частка давальницької сировини в обсязі експорту зростає і абсолютне відхилення між 2012 і 2011 роком становить 0,5%, проте у текстильній і взуттєвій галузях цей показник зменшується. Проте, дивлячись на загальний показник, видно, що частка давальницької сировини все таки зростає.

У 2013 році імпорт товарів легкої промисловості перевищив експорт у 3,3 раза. При цьому майже половина імпортних надходжень забезпечено від верхнього одягу, костюмів, сорочок, трикотажної та постільної білизни, панчішно-шкарпеткових виробів, взуття, тобто продукції, яка може вироблятися в Україні і для виробництва якої є достатній потенціал [20].

Показники імпорту та експорту товарів легкої промисловості можна побачити в додатку В.

Лідером у постачанні товарів легкої промисловості є Китай. Саме з цієї країни імпортується 76 % верхнього одягу для чоловіків, 77 % - для жінок; 64 % чоловічих костюмів і 62 % жіночих; майже 73 % чоловічих сорочок; 79 % верхнього трикотажу; 78.5 % взуття із загального обсягу імпорту цих виробів в Україну. За цими ж позиціями, але значно менше за часткою, поставляється продукція з Туреччини. Окремі групи товарів - одяг, взуття, білизна - завозяться в Україну з Росії, Білорусії, В'єтнаму, Індії, Бангладеш.

Крім цього, за імпортом надійшло одягу, що був у користуванні ("секонд-хенд") на суму 104,3 млн доларів США, або 9,4 % загального обсягу імпортованого одягу та інших готових виробів. За даними Української асоціації підприємств легкої промисловості, впродовж останніх 5 років в Україну щорічно ввозиться близько 80 тис. тонн товарів "секонд-хенд", або 1,7 кг на одну особу. Це негативно відбивається на розвитку вітчизняного виробництва одягу, створює проблеми для здоров'я, екологічної безпеки людей та негативний імідж для країни. Значні обсяги товарів "секонд-хенду" ввозяться в Україну різними благодійними організаціями як гуманітарна допомога без будь-яких митних зборів. Під цим же кодом УКТ ЗЕД нерідко ввозиться без оподаткування також нова продукція, яку потім реалізують через торговельну мережу за ринковими цінами. За оцінками спеціалістів, внаслідок зазначеного тіньового імпорту державний бюджет недоотримує щонайменше 1 млрдг рн відповідних податків щороку [7, с. 11].

За останнє десятиріччя втрачено тільки у легкій промисловості 600 тисяч робочих місць. Варто лише сказати, що раніше виробляли 20 м тканин на одного жителя, а тепер менше двох. Нині ринок України заполонила імпортна продукція. Скрізь китайські товари, які витісняють наш товар. Такий монополізм закінчиться тим, що вітчизняний легпром припинить виробляти товари для внутрішнього ринку.

Виробникам важко конкурувати із "сірими товарами", які прибувають в Україну, а потім "розчиняються" на ринку. Нерівні умови сильно б'ють по конкурентоспроможності наших виробників [13, с. 5].

Отже, на вітчизняному ринку домінує імпортні товари, хоч і в Україні багато підприємств легкої промисловості виготовляють тканини. Продукції, яка виготовляється на українських підприємствах важко скласти конкуренцію імпортним товарам. Тому більшість української продукції іде на експорт. Також в останні роки гостро постала проблема так званого тіньового імпорту, внаслідок якого державний бюджет недоотримує близько 1 млрд. грн. податків щороку.

4. Виробничий потенціал і конкурентоспроможність підприємств легкої промисловості України

Місткість внутрішнього ринку є важливою потенційною конкурентною перевагою національної економіки України і його подальше розширення - ключовим чинником розвитку вітчизняного виробництва. Загострення конкурентної боротьби за кожний сегмент ринку вимагатиме від національних виробників адекватних відповідних дій та розробки нових ефективних конкурентних стратегій. Динаміка сукупного внутрішнього ринку України в останні роки демонструє стійку тенденцію до розширення. Нині Україна досягла важливого етапу ідентифікації власної стратегічної ролі та місця у світовому поділі праці.

Подолання основних проблем, пов'язаних із трансформаційними шоками та розривом технологічних зв'язків, здебільшого завершилося, відтак на перший план вийшло завдання формування сучасних чинників конкурентоспроможності національної економіки, яка визначатиме місце України у світовому поділі праці. Маючи вигідні первинні конкурентні переваги, а саме: низьку заробітну плату, високий рівень кваліфікації працівників, базу високотехнологічних виробництв, власну сировинну базу для більшості промислових виробництв, вигідне географічне розташування, забезпеченість власною електроенергією, потенційно потужний внутрішній ринок та широку диверсифікацію виробництва, Україна має високі шанси посісти вагоме місце у міжнародному поділі праці [9, с.35].

Конкурентоспроможність - це складна економічна категорія, що може розглядатися на декількох рівнях: конкурентоспроможність товару; конкурентоспроможність підприємства; галузева конкурентоспроможність, конкурентоспроможність країни та глобальна конкурентоспроможність. Між усіма цими рівнями існує тісна взаємозалежність - конкурентоспроможність країн та галузей в остаточному підсумку залежить від здатності конкретного товаровиробника випускати конкурентоспроможний товар [8, с.67].

На конкурентоспроможність товару впливає сукупність параметрів: технічні; нормативні; економічні; ринкові. До узагальнюючих факторів конкурентоспроможності підприємства відносяться такі показники, як: товар; положення підприємства на ринку; збут; просування товару; виробництво [8, с.68].

Конкурентоспроможність країни визначається наступними детермінантами ресурси - фізичні: людські, інформаційні, грошові; інфраструктура; процеси; привабливість; соціально-політичний клімат [8, с.74].

Національна конкурентоспроможність, на думку М. Портера, визначає успіх або невдачі у конкретних галузях виробництва на світовому ринку i те місце, яке країна займе в системі світового господарства. Національна конкурентоспроможність визначається здатністю промисловості, зокрема і легкої, постійно розвиватися і створювати інноваційну продукцію. Спочатку національні компанії домагаються конкурентної переваги на внутрішньому ринку, згодом, спираючись на яку створюють основу для боротьби на міжнародному ринку. Підприємства можуть створити конкурентні переваги, розроблюючи нові способи організації своєї діяльності, впроваджуючи провідні технології й оновлюючи виробництво [12, с.215].

Найбільш розповсюдженим роз'ясненням сутності конкурентоспроможності підприємства є визначення його як відносної характеристики, яка відображає відмінності процесу розвитку даного підприємства від виробника-конкурента як по ступеню задоволення власними товарами або послугами конкретної суспільної потреби, так і по ефективності виробничої діяльності.

Легка промисловість забезпечує населення життєво необхідною продукцією та виконує важливу соціальну функцію. Пріоритетність галузі для національної економіки країни визначається не лише великою ємністю внутрішнього ринку товарів легкої промисловості, але й високим рівнем доданої вартості, використанням сировини та напівфабрикатів вітчизняного виробництва, наявністю висококваліфікованих кадрів в усіх регіонах.

Легку промисловість можна віднести до основних галузей соціального спрямування, більшість продукції даної галузі належить до предметів першої необхідності, розвиток якої є необхідною умовою покращення рівня життя населення.

Сучасний стан підприємств даної галузі характеризується наявністю жорсткої конкуренції, необхідністю гнучко реагувати на неодно значні зміни ситуації на ринку. За період 2009 - 20012рр. значну частину ринку легкої промисловості України займають товари Китаю - 50%, Туреччини - 23% , В'єтнаму -8%, Італії -4%, інші -12%, частка товарів вітчизняного виробництва становить 3%.

Основні показники діяльності підприємств легкої промисловості у 2009-2012 роках можна побачити у додатку Г.

З додатку Г видно, що найбільший спад рівня виробництва в галузі спостерігався у 2009-2010 рр., що обумовлено впливом глобальної фінансової кризи. Так, 38,5% підприємств легкої промисловості у 2010 році були збитковими, загальна сума збитку склала -598,1 млн. грн. [18].

Спад виробництва в галузі продовжився й у 2011 році, після чого, у 2012 році спостерігалося зростання деяких показників: обсяги реалізації продукції зросли на 7,4%, інвестиції в основний капітал - на 34,8%, вартість введення в дію нових основних засобів - на 59,3%, кількість працівників - на 5,4%, трохи зріс фінансовий результат підприємств і зменшилися збитки, але збільшилась кількість збиткових підприємств і зменшилась рентабельність. Ступінь зносу основних засобів залишається дуже високою - 45,8% у 2010 р.

Україна 16 травня 2008 року стала повноцінним 152 членом Світової організації торгівлі. Лібералізація міждержавної торгівлі, яка є однією з головних ідей СОТ призвела до повного відкриття ринків товарів легкої промисловості. За таких умов формування і розвиток конкурентоспроможності вітчизняних підприємств набуває вкрай важливого значення для національної економіки [8, с.88].

В Україні здійснюються заходи, спрямовані на стабілізацію ситуації та стимулювання розвитку легкої промисловості, підтримку вітчизняного товаровиробника завдяки внесенню законопроектів і нормативних актів, підготовці пропозицій щодо формування ефективної державної промислової політики у галузі, з врахуванням пропозицій галузевих громадських організацій та підприємств. Урядова стратегія розвитку галузі має формуватися на основі пропозицій самих представників галузі. Такий механізм регулювання діє в багатьох розвинених країнах: учасники ринку самі розробляють пропозиції по його функціонуванню і розвитку, а державні органи їх реалізують [11, с.121].

На шляху становлення сучасних чинників конкурентоспроможності українського експорту стоїть низка серйозних структурних проблем, які утруднюють повноцінне залучення національних конкурентних переваг. Серед них [9, с.49]:

- довготривала тенденція до зменшення попиту та цін на світових ринках товарів традиційного українського експорту;

- посилення міжнародної конкуренції на тлі зростан­ня державної підтримки експорту та активного застосування захисних заходів в інтересах національних виробників у провідних країнах світу;

- збереження тенденції дискримінації українських товарів на зовнішніх ринках, в тому числі негласні домовленості про витіснення або обмеження допуску України на перспективні ринки;

- стрімке підвищення вимог споживачів до якості, сервісного супроводу, технологічного рівня продукції;

- недостатні обсяги інвестицій в технологічне та організаційне оновлення українських підприємств, що перешкоджає збільшенню їхньої конкурентоспроможності та поширенню на нові світові ринки;

- відсутність цілеспрямованої та послідовної політики державної підтримки розвитку експорту, непрямі перешкоди для експортерів у вигляді реальної ревальвації гривні, неповернення ПДВ, несприятливий підприємницький клімат всередині країни загалом тощо;

- непривабливий імідж України, який утворився у світі у зв'язку з численними публікаціями в зарубіжних засобах масової інформації стосовно поширення корупції, злочинності, «тіньової» економіки, технологічної відсталості української економіки тощо; це знижує привабливість марки «зроблено в Україні» та є причиною відмови частини потенційних зарубіжних партнерів від ведення бізнесу з українськими компаніями.

Отже, стан легкої промисловості безпосередньо впливає на розвиток економіки України, оскільки визначає якість і конкурентоспроможність вітчизняної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках. На даному етапі розвитку легка промисловість України, фактично, зруйнована рядом об'єктивних та суб'єктивних чинників. Єдиним шляхом відновлення підприємств легкої промисловості є створення, на базі ще існуючих, з метою збереження кваліфікованих кадрів, нових підприємств спираючись на принципи формування конкурентних переваг.

Перспективою подальшого дослідження є визначення основних аспектів діяльності у напрямку розбудови легкої промисловості на засадах створення і подальшого розвитку конкурентоспроможності її підприємств.

5. Проблеми і перспективи розвитку легкої промисловості України

На даному етапі розвитку легка промисловість України стикається з низкою проблем, які потребують вирішення шляхом впровадження реформ і інновацій.

Найбільшого занепаду зазнала легка промисловість України передусім через нестачу власної сировини (бавовни, вовни, шкіри, волокон тощо), низьку якість і обмежений асортимент товарів. Аналізуючи дані, можна побачити, що частка продукції легкої промисловості в структурі промислового виробництва з 1985-2010 років зменшилась майже у 10 разів [18].

На даному етапі розвитку спад виробництва продукції легкої промисловості пояснюється загальним кризовим становищем галузі, зумовленим низкою факторів:

- застарілою технологічною базою;

- дефіцитом якісних сировинних ресурсів;

- значним скороченням науково-дослідних розробок у галузі, спрямованих на впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво сучасних зразків продукції, які б відповідали вимогам моди, дизайну тощо.

Як наслідок, продукція галузі відрізняється низькою конкурентоспроможністю і витісняється з внутрішнього ринку імпортом. Окрім того, галузь відчуває гострий дефіцит фінансових ресурсів, що впливає на можливості оновлення технологічної бази, номенклатури і асортименту продукції. Галузь втрачає свої позиції на вітчизняному ринку, що робить її реформування необхідним.

Підприємства легкої промисловості є залежним від імпорту сировини, що робить виробництво більш витратним, позначаючись на ціні кінцевого продукту. Не дивно, що багато підприємств легкої промисловості України працює за так званим давальницьким принципом. Частка продукції виробленої з давальницької сировини у 2012 році складає 90 % швейних та трикотажних виробів, 55 % взуття та більше 15 % панчішно-шкарпеткових виробів. Правовою базою для виконання робіт за давальницьких умов є Закон України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» зі змінами і доповненнями (№ 4099-VI від 09.12.2011 року) [1].

Обвальне скорочення обсягів виробництва практично усіх видів продукції легкої промисловості певною мірою зумовлено невиправданою відкритістю внутрішнього ринку до імпортованої продукції та державною митною політикою.

До того ж для товарів легкої промисловості, які виробляють вітчизняні підприємства, діє жорсткий санітарно-гігієнічний контроль, у тому числі щодо складу сировини, застосованих хімічних матеріалів, барвників, обробних матеріалів. У той час до імпортованих виробів «секонд-хенду» контроль за зазначеними параметрами не здійснюється, що становить загрозу здоров'ю людей.

Однією з причин кризового стану виробництва галузі є нестача власних обігових коштів для збереження обсягів виробництва продукції підприємств легкої промисловості, інвестиційних ресурсів для модернізації обладнання та впровадження нових технологій і методів виробництва. Виробничо-технічний стан галузі за останні роки характеризувався високою зношеністю основних засобів (майже 90 %) [18].

Через брак капітальних інвестицій та амортизаційну політику зростає фізичне і моральне старіння основних засобів, особливо технологічного обладнання, яке знаходиться за межею критичного віку (під критичним віком розуміємо фактичний середній вік обладнання, за межами якого воно вибуває через знос). Безперечно, на такому морально й фізично зношеному обладнанні неможливо забезпечити випуск якісної продукції, зниження витрат на її виробництво за рахунок ресурсозбереження та підвищення продуктивності праці.

Спостерігається низький рівень інвестицій у легку промисловість України як із боку іноземних інвесторів, так і з боку держави. Обсяги інвестицій в основний капітал легкої промисловості протягом тривалого часу залишаються найнижчими серед усіх галузей промисловості. Частка інвестицій у легку промисловість від загального їх обсягу знизилася з 1,2 % у 2001 р. до 0,4 % у 2012 р. [16]. Вітчизняні та іноземні інвестори у 2010 р. надавали перевагу Львівській, Хмельницькій, Закарпатській областям. Найнижча питома вага обсягу інвестицій в основний капітал легкої промисловості в структурі інвестицій спостерігалася у Донецькому, Придніпровському регіонах.

Рівень інноваційного розвитку підприємств легкої промисловості залишається на найнижчому рівні порівняно з іншими галузями. Серед 50 % прибуткових підприємств нововведення здійснювало лише кожне 15-те підприємство галузі, хоча успішність їх діяльності та розвитку багато в чому залежить саме від інноваційно-інвестиційної діяльності.

Залишається низьким і рівень оплати праці в легкій промисловості, що пояснюється наявністю великої частки ручної праці. Підприємства легкої промисловості є трудомісткими, але рівень оплати праці не відповідає середньому по промисловості [21].

5 лютого 2008 року на засіданні Генеральної Ради СОТ Україну було прийнято до Світової організації торгівлі. Це можна вважати одним із глобальних факторів, окрім фінансової кризи, який негативно вплинув на розвиток легкої промисловості в останні роки. Доля імпортованих товарів на ринку України зросла до 80-90 відсотків Про це свідчить динаміка експорту - імпорту товарів легкої промисловості.

Внутрішній ринок країни практично заполонила продукція, завезена нелегально, без сплати мита, зборів, або ще гірше - контрабанда з країн з дешевою робочою силою та знецінені товари, що були у вжитку. За даними окремих експертів, контрабандна продукція займає близько 70 % ринку [16, ст.. 63].

За офіційними даними, офіційний імпорт продукції легкої промисловості становить 5 %. Проте більше 80 % продукції галузі потрапляють до України нелегально. Статистика показує, що річний оборот ринку одягу становить 500 млн. дол. США (неофіційні дані обчислюються в 10 млрд. дол. США) [18].

Через загальну непрозорість ринку, неврегульованість імпорту та нерівні умови конкуренції товари легкої промисловості імпортуються в Україну в таких обсягах, що це спричиняє серйозну загрозу для вітчизняних підприємств.

Слід відзначити, що питання необхідності підтримки легкої промисловості країни час від часу піднімається на державному рівні. Так, ще у 2006 році було ухвалено «Концепцію Державної програми розвитку легкої промисловості на період до 2011 року». Але цю програму так і не було прийнято. Також ще й досі не розроблено стратегію розвитку галузі. Останнім часом обговорюються нові спроби підтримки розвитку галузі.

Так, новий Податковий кодекс передбачає на протязі 10 років, починаючи з 01.01.2011 р. «звільнення від оподаткування прибутку, отриманого від основної діяльності підприємств легкої промисловості (група 17 - група 19 КВЕД ДК 009:2005), крім підприємств, які виробляють продукцію на давальницькій сировині» [18].

Також у Верховній Раді зареєстровані законопроекти, спрямовані на збалансування імпорто-експортних потоків, регулювання надходжень «секонд-хенду». Але вирішення системних проблем легкої промисловості потребує не окремих заходів, а цілісної послідовної державної політики, що має базуватися на системній стратегії підтримки цієї галузі, яка передбачає гармонізацію державного регулювання у різних сферах управління: податковій, митній, фінансово-інвестиційній, інноваційній, інституціональних перетворень, міжнародних відносин тощо.

Основними факторами, які привели до занепаду галузі легкої промисловості, є:

1. Переповнення внутрішнього ринку імпортними товарами із заниженою митною вартістю, товарами групи «секонд-хенд». В Україні в торговельній системі «секонд-хенд» задіяно понад 2 млн. осіб. Попит населення на купівлю комісійних товарів за останні роки збільшився в декілька разів. Незважаючи на прогнози економістів про неперспективність цього бізнесу, нові «секонд-хенди» виростають на кожному кроці, наче гриби після дощу, що створює загрозу для розвитку вітчизняного виробництва.

2. Відсутність сприятливих умов для закупівлі високоякісного обладнання, яке не виробляється в Україні.

3. Низький рівень інвестицій у легку промисловість України як з боку іноземних інвесторів, так і з боку держави.

4. Поділ великих підприємств галузі на дрібні, які переходять на спрощену систему оподаткування, або у «тінь», і неспроможні впроваджувати сучасні технології та дизайн.

5. Залежність виробництва від імпортної сировини, що збільшує вартість готової продукції, робить її неконкурентоспроможною на внутрішньому ринку в умовах широкого вибору дешевих імпортних товарів.

6. Низька платоспроможність споживчого попиту на внутрішньому ринку, що призводить до наповнення внутрішнього ринку дешевою імпортною продукцією.

7. Застаріле обладнання на підприємствах, використання якого знижує ефективність виробничих процесів та якість продукції, що виробляється.

8. Недостатнє фінансування інвестиційно-інноваційних процесів на підприємствах галузі.

9. Зміна уподобань, моди, до яких не можуть швидко пристосуватися вітчизняні підприємства.

10. Проблема захисту вітчизняного виробника, якого витісняють неякісні імпортні товари.

Дослідження стану легкої промисловості України дозволило дійти висновку, що ситуація в галузі залишається складною через відсутність достатніх джерел фінансування і недостатню підтримку з боку держави. Підприємства не можуть ефективно працювати через брак інвестицій і відповідного високотехнологічного обладнання. Проведений аналіз сучасного стану легкої промисловості показує, що галузь дуже тяжко виходить із кризи. Кризове становище в галузі обчислюється не двома роками, а з 90-х років. Це

зумовлено рядом проблем, що носять системний характер, вирішення яких залежить від державної політики підтримки галузі. Тому змінити складну ситуацію, у якій опинилася легка промисловість, можливо тільки за наявності державної системної стратегії розвитку галузі й відповідних програм, які мають забезпечити перехід галузі на інноваційну модель розвитку, орієнтовану на підвищення її конкурентних переваг і збільшення випуску конкурентоспроможної продукції.

Отже, Для подальшого розвитку легкої промисловості необхідно:

1) проводити роботу з включення легкої промисловості у Закон України «Про пріоритетні напрямки науки і техніки України» та присвоїти їй статус пріоритетної галузі;

2) відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» вжити заходів щодо створення інноваційної інфраструктури для розвитку легкої промисловості;

3) стимулювати технічне переоснащення підприємств, зокрема за рахунок виключення з бази оподаткування частини прибутку, що спрямовується на ці цілі;

4) розширити доступ підприємств до кредитних ресурсів банківської системи та інвестиційних ресурсів за рахунок виваженої грошово-кредитної, податкової, бюджетної політик;

5) поставити вигідні умови для притоку іноземних інвестицій в галузь;

6) розробити комплексну систему прогнозування розвитку легкої промисловості, а також проводити ефективну політику з відновлення роботи підприємств, що простоюють;

7) розробити програми щодо поступового подолання залежності виробництва від роботи на давальницькій сировині та послідовного переходу до випуску продукції з використанням вітчизняних сировинних ресурсів;

8) встановити нульову ставку митного збору на імпортне технологічне устаткування, що не має вітчизняних аналогів для легкої промисловості;

9) виробляти товари для людей середнього достатку, які віддають перевагу якості за прийнятною ціною, а не дешевим, але зовсім не якісним товарам з Китаю;

10) співпрацювати з міжнародними фірмами на таких умовах, які б забезпечували отримування прибутку і вітчизняному виробнику.

Українські підприємства мають розробити маркетингову стратегію своєї поведінки на ринку. Тому, зараз постає питання про здійснення перекваліфікації фінансового менеджменту українських фірм, їх ознайомлення з міжнародними стандартами фінансової звітності. Підвищення фінансової обізнаності робітників сектору. Проте, не дивлячись на ряд проблем, які характерні для легкої промисловості України, все ж таки її варто розглядати як перспективну галузь. За оцінками експертів, ринок одягу та взуття входить до 20 найрозвиненіших ринків України, українці витрачають на взуття та одяг приблизно 30-40 % свого місячного доходу, що перевищує показники в країнах Європи.

Висновки

Отже, легка промисловість - це одна з найважливіших галузей виробництва непродовольчих товарів. Товари легкої промисловості забезпечують населення одягом, взуттям, а також тісно пов'язана з іншими галузями народного господарства. Продукція легкої промисловості йде на задоволення потреб населення. Це говорить про те, що легка промисловість є надзвичайно важливою галуззю економіки України.

Ця галузь на сьогодняшній день стикається з низкою серйозних проблем. Однією з найвжливіших є те, що легка промисловість України функціонує здебільшого на давальницькій сировині, що є не рентабельним. Також на вітчизняному ринку домінує імпортні товари, хоч і в Україні багато підприємств легкої промисловості виготовляють тканини. Продукції, яка виготовляється на українських підприємствах важко скласти конкуренцію імпортним товарам. Тому більшість української продукції іде на експорт. Також в останні роки гостро постала проблема так званого тіньового імпорту, внаслідок якого державний бюджет недоотримує близько 1 млрд. грн. податків щороку.