У вступі обґрунтовуються актуальність дослідження, його мета, завдання, наукова новизна, об'єкт і предмет дослідження, практична значимість одержаних результатів, наводиться інформація щодо їх апробації та публікацій у наукових виданнях.

У першому розділі "Теоретичні та методичні основи управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств" розглядаються основні теоретичні положення щодо раціонального розміщення та спеціалізації сільськогосподарського виробництва, фактори формування спеціалізації та галузевої структури сільськогосподарських підприємств, методичні основи визначення виробничого напряму та галузевої структури сільськогосподарських підприємств, можливості зниження рівня ризикованості сільськогосподарського виробництва поглибленням його спеціалізації.

Розміщення та спеціалізація сільськогосподарського виробництва є різними формами суспільного поділу праці, який відбувається в усіх галузях національної економіки, у тому числі у сільському господарстві. Специфіка сільськогосподарського виробництва віддзеркалює закономірності економічного та природного процесів відтворення і впливає на рівень суспільного поділу праці у цій галузі економіки. У сільськогосподарському виробництві людина має справу, з одного боку, з машинним індустріальним виробництвом, з іншого - з ґрунтом і живими організмами. Тому суспільний поділ праці у сільському господарстві не може досягати такої глибини, як у промисловості. Як форма суспільного поділу праці спеціалізація сільськогосподарського виробництва вказує на те, виробництво яких саме видів продукції є переважаючим на даній території або у даному господарстві. Щодо економічного змісту поняття спеціалізації сільськогосподарського виробництва, то в економічній літературі немає чіткого розмежування понять "спеціалізація" як характеристика досягнутого рівня суспільного поділу праці та "спеціалізація" як процес поглиблення суспільного поділу праці. Подолати цю суперечність можна розмежуванням понять "спеціалізація" та "виробничий напрям". При такому підході виробничий напрям характеризуватиме досягнутий рівень участі конкретного підприємства у суспільному поділі праці та віддзеркалюватиме економічну статику, а розвиток процесу суспільного поділу праці й участь у ньому окремих товаровиробників - економічну динаміку і називатиметься "спеціалізацією".

Для характеристики виробничого напряму та галузевої структури сільськогосподарських підприємств використовуються показники структури валової і товарної продукції, доданої вартості, виробничих витрат, витрат праці, структури прибутків, посівних площ. Кожному з наведених методичних підходів притаманні як позитивні властивості, так і певні недоліки. Доцільним є комплексне використання різних методів. Ураховуючи ж важливість показників прибутковості виробництва, вважаємо за можливе оцінку виробничого напряму сільськогосподарських підприємств здійснювати не за галузевою структурою прибутків (збитків), а за ранжованим рядом галузей по розмірах сформованого прибутку або збитку (табл.1).

У 2002-2007 рр. найбільшу суму прибутку сільськогосподарські підприємства Харківської області одержали від виробництва та продажу соняшнику. На другому місці за цим показником було зернове виробництво. У досліджуваному періоді значимість окремих галузей з точки зору формування прибутку змінювалася, а разом з нею змінювався і виробничий напрям. В останні роки виробничий напрям сільськогосподарських підприємств області визначало виробництво соняшнику та зернових і зернобобових.

Зміна галузевої структури та рівня спеціалізації сільськогосподарських підприємств супроводжується змінами у рівні не тільки доходності сільськогосподарського виробництва, а й його ризикованості. Диверсифікація виробництва також спрямована на зниження рівня ризику. Тому для ефективного використання спеціалізації та диверсифікації сільськогосподарського виробництва необхідно враховувати рівень ризикованості окремих галузей.

Таблиця 1

Рейтинг галузей за розміром сформованих прибутків (збитків) по сільськогосподарських підприємствах Харківської області за 1990-2007 рр.

* Напівжирним курсивом виділено прибуткові види продукції.

Найнижчий рівень ризикованості по сільськогосподарських підприємствах Харківської області характерний для виробництва соняшнику (коефіцієнт варіації розміру прибутку на 1 га посіву у 2001-2006 рр. дорівнює 25,2 %) та зернових і зернобобових (61,5 %). Найвищий рівень ризику мають цукрове буряківництво та картоплярство (відповідно 76,7 та 166,8 %).

У другому розділі "Тенденції зміни галузевої структури й її наслідки у сільськогосподарських підприємствах Харківської області" розглядаються фактичні зміни галузевої структури сільськогосподарських підприємств; досліджується вплив змін галузевої структури на зміну потреби сільськогосподарських підприємств у залученні банківських кредитів, на динаміку продуктивності праці та рівень витрат на енергоносії при виробництві сільськогосподарської продукції.

Тенденції зміни структури товарної сільськогосподарської продукції у сільгосппідприємствах Харківської області наведено в табл.2. У структурі товарної продукції за 1990-2007 рр. відбулося збільшення питомої ваги продукції рослинництва із середньорічним приростом 1,8 %. Це обумовлено насамперед щорічним збільшенням питомої ваги соняшнику на 1,4 %, зернових і зернобобових - на 0,9 %. Серед тваринницьких видів продукції тенденцію до збільшення питомої ваги у структурі товарної продукції мало виробництво яєць. Найбільш швидкими темпами зменшувалася питома вага приросту ВРХ і виробництва молока.

Подібні закономірності зміни галузевої структури встановлено і при дослідженні структури валової продукції, виробничих витрат і прямих витрат праці. Такі тенденції пояснюються значимістю окремих галузей з точки зору формування прибутків сільськогосподарських підприємств (див. табл.1).

Таблиця 2

Структура товарної сільськогосподарської продукції в сільгосппідприємствах Харківської області за 1990-2007 рр., %

* у - питома вага витрат праці, %; х - порядковий номер року досліджуваного періоду

Зміни у галузевій структурі сільськогосподарських підприємств Харківської області призвели до посилення сезонних коливань грошових надходжень, виробничих витрат, витрат праці. Якщо у 1990 р. розмах сезонності у помісячному розподілі виручки від продажу сільськогосподарської продукції складав 3,220, то у 2006 р. - 6,230. У помісячному розподілі виробничих витрат розмах сезонності за цей же період зріс з 1,540 до 4,481, а в помісячному розподілі витрат праці - 2,129 до 4,697.

Відбулося посилення асинхронності грошових надходжень і грошових витрат. Якщо у 1990 р. перевищення питомої ваги виробничих витрат за перше півріччя року над питомою вагою грошових надходжень складало 2-3 %, то у 2006 р. воно досягло 6-8 %. При значному зниженні за цей період рівня рентабельності сільськогосподарського виробництва, такі зміни призвели до істотного підвищення залежності фінансового забезпечення сільськогосподарських підприємств від обсягів банківського кредитування. Якщо у 1990 р. максимальна потреба сільськогосподарських підприємств у кредитних ресурсах припадала на липень і складала 122,6 млн. крб. (7,3 % від загальної суми витрат на виробництво сільськогосподарської продукції), то у 2006 р. потреба у кредитних ресурсах складала вже 625,3 млн. грн (34,4 % від загальної суми виробничих витрат). Додаткові витрати сільськогосподарських підприємств, пов'язані зі сплатою відсотків за користування банківськими кредитами, у 2006 р. склали понад 70 млн. грн, що у значній мірі обумовило збитковість їх діяльності.

Зміни галузевої структури сільськогосподарських підприємств Харківської області сприяли підвищенню вартісних показників продуктивності праці, що пов'язане зі збільшенням питомої ваги ячменю та кукурудзи на зерно у структурі валової продукції і структурі прямих витрат праці, а також зі зменшенням питомої ваги приросту ВРХ і виробництва молока. Такі закономірності обумовлені різновигідністю окремих видів продукції з точки зору формування високих показників продуктивності праці при її вимірюванні у вартісних показниках з використанням порівнянних цін. Так, якщо на виробництві ячменю у 2006 р. у середньому по сільськогосподарських підприємствах Харківської області у розрахунку на 1 люд. - год. прямих витрат праці було вироблено валової продукції у порівняних цінах 2005 р. на суму 41,61 грн, то на виробництві молока цей показник склав лише 14,03 грн.

Для підвищення продуктивності праці у сільськогосподарських підприємствах валову продукцію доцільно вимірювати у рівновигідних цінах, які забезпечують у середньому по області рівні можливості для досягнення високих показників продуктивності праці. Поряд із створенням рівних стартових умов для різних галузей сільськогосподарського виробництва при оптимізації галузевої структури за критерієм "максимум продуктивності праці", це забезпечить урахування у високоспеціалізованих господарствах більш високого рівня продуктивності праці, який сформувався внаслідок поглиблення спеціалізації та посилення концентрації виробництва.

Удосконалення галузевої структури сільськогосподарських підприємств є важливим фактором скорочення їх витрат на енергоносії. Як показало дослідження, найбільших витрат на енергоносії у розрахунку на 1000 грн валової продукції вимагає виробництво молока та приросту ВРХ, найменших - виробництво зернових, соняшнику, яєць і приросту птиці.

Установлені нами закономірності зміни галузевої структури сільськогосподарських підприємств у 1990-2007 рр. значною мірою обумовлені різною енергомісткістю окремих видів продукції. Ураховуючи стрімке підвищення цін на енергоносії в останні роки, а також збільшення їх питомої ваги у структурі виробничих витрат сільськогосподарських підприємств, можна прогнозувати підвищення ролі управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств як чинника зниження енергомісткості виробництва.

У третьому розділі "Управління формуванням галузевої структури як чинник підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та сталості його розвитку" обґрунтовується концепція управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств з використанням розробленої автором економіко-математичної моделі, її оптимізації, розглядаються можливості підвищення прибутковості сільськогосподарського виробництва за рахунок удосконалення галузевої структури з урахуванням змін кон'юнктури ринків, управління формуванням галузевої структури як фактор інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та покращання відтворення родючості ґрунтів як невід'ємного елемента сталого розвитку сільського господарства.

Мінливість кон'юнктури аграрного ринку й інших факторів, які впливають на формування спеціалізації сільськогосподарських підприємств, незбіг строків початку та завершення виробничих циклів у різних галузях сільського господарства, вплив виробничих факторів, які склалися на попередньому етапі виробництва, - усе це вимагає постійного моніторингу та внесення відповідних змін у склад та співвідношення окремих галузей сільськогосподарських підприємств. Цей процес можна охарактеризувати як управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств. У сучасних умовах має стати нормою наявність у кожному господарстві економіко-математичної моделі оптимізації галузевої структури (як складової автоматизованого робочого місця менеджера-економіста), яка б використовувалася для своєчасної корекції галузевої структури. Лише свідоме управління формуванням галузевої структури сприятиме підвищенню конкурентоспроможності й економічної ефективності сільськогосподарських підприємств.

Обґрунтована нами економіко-математична модель на відміну від традиційних моделей оптимізації галузевої структури обов'язково має включати як окремі складових ті економічні параметри, на які можна впливати зміною галузевої структури виробництва: продуктивність праці, баланс гумусу, витрати на енергоносії, матеріаломісткість продукції тощо. Розроблена нами модель передбачає різні варіанти обмежень окремих економічних показників залежно від моменту пошуку оптимальної галузевої структури сільськогосподарського підприємства (мінімальне та максимальне обмеження площ озимих культур і багаторічних трав при оптимізації галузевої структури до моменту сівби цих культур і жорстке обмеження їх площі при коригуванні галузевої структури після посіву цих культур і ін.). Для зручності користування запропонованою економіко-математичною моделлю було розроблено макети вхідних і вихідних таблиць, які спрощують процес уведення вхідної інформації й аналіз одержаних результатів. Розв'язання економіко-математичної задачі може здійснюватися за допомогою стандартного для персональних комп'ютерів програмного забезпечення Microsoft Excel.

Розрахунки, проведені на прикладі ТОВ АФ "Зоря" Чугуївського району Харківської області, свідчать про те, що врахування всіх вищезазначених чинників вимагає постійного удосконалення галузевої структури і як наслідок - змін структури товарної та валової продукції. Завдяки своєчасному коригуванню складу та співвідношення галузей у ТОВ АФ "Зоря" можна було б істотно підвищити рівень рентабельності та збільшити суми прибутків (табл.3).

Таблиця 3

Ефективність управління формуванням галузевої структури у ТОВ АФ "Зоря" Чугуївського району Харківської області

У 2005-2007 рр. підприємство могло б додатково одержати від 55,0 до 132,8 тис. грн прибутку, рентабельність підвищити на 5,2-16,2 %.

Удосконалення галузевої структури сільськогосподарських підприємств нерозривно пов'язане зі зміною інтенсивності виробництва сільськогосподарської продукції. В аграрній економічній науці домінуючою є точка зору, згідно з якою вихід сільськогосподарського виробництва з критичного стану, його поступове відродження та забезпечення нарощування виробництва конкурентоспроможної продукції можливі тільки на основі послідовної інтенсифікації всіх галузей аграрного сектора економіки. Економічно ж обґрунтована концентрація виробничих ресурсів на одиницю земельної площі за даних економічних умов має певні межі.

Рівень концентрації виробничих ресурсів, який характеризує рівень інтенсивності сільськогосподарського виробництва та забезпечує найбільший прибуток, може розглядатися як оптимальний рівень інтенсивності. Одним із головних чинників формування оптимального рівня інтенсивності виробництва є паритет цін на сільськогосподарську та промислову продукцію. Погіршення паритету цін призводить до зниження оптимального рівня інтенсивності виробництва, який забезпечує одержання сільськогосподарськими товаровиробниками найбільших сум прибутку. Саме дією цього чинника пояснюються у першу чергу зниження рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва та його деіндустріалізація після 1990 р.

Отже, у сучасних умовах треба вести мову не про нескінченну інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, а про досягнення оптимального рівня його інтенсивності. Але оптимізація галузевої структури сільськогосподарських підприємств з урахуванням різних технологій вирощування сільськогосподарських культур, а відповідно і різних рівнів інтенсивності виробництва, ускладнюється тим, що взаємозв'язок між витратами та результатами має багатоваріантний нелінійний характер. Для врахування цього фактора в економіко-математичній моделі, розробленій для управління формуванням галузевої структури, посівна площа окремих культур представлена не однією змінною, а групою змінних (за ресурсозберігаючою, адаптивною та інтенсивною технологіями виробництва).

Оптимізація галузевої структури ТОВ АФ "Зоря" Чугуївського району Харківської області з урахуванням різних рівнів інтенсивності виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції показала, що фактичний фінансовий стан господарства і рівень його забезпеченості матеріально-грошовими та трудовими ресурсами дозволяє використовувати лише ресурсозберігаючі технології, які найбільш віддалені від оптимального рівня інтенсивності у порівнянні з адаптивною й інтенсивною технологіями та забезпечують найменші можливості одержання прибутку.

Цілеспрямоване управління формуванням галузевої структури сільськогосподарських підприємств забезпечує ведення сільськогосподарського виробництва з бездефіцитним балансом гумусу використовуваних ґрунтів, що є однією з головних складових сталого розвитку аграрного сектора економіки. За сучасних же економічних умов досягнення бездефіцитного балансу гумусу за рахунок змін галузевої структури може супроводжуватися підвищенням рівня збитковості сільськогосподарського виробництва через збільшення непродуктивних витрат, пов'язаних із відтворенням гумусу (збільшення витрат на вирощування багаторічних трав в обсягах, які значно перевищують потреби галузей тваринництва). Розв'язання цієї проблеми нерозривно пов'язане з підвищенням ефективності молочного та м'ясного скотарства, що, з одного боку, сприятиме збільшенню обсягів надходження органічних добрив, з іншого - підвищуватиме потребу у кормах, зокрема з багаторічних трав, що сприятиме збільшенню питомої ваги багаторічних трав у структурі посівних площ.

Висновки