Планування в системі державного регулювання ринкової економіки: організаційно-правові засади

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Становлення української держави, перехід до нового типу економічних відносин ставить цілий ряд проблем по вдосконаленню правового регулювання соціально-економічних відносин. Ілюзії відносно ринкової економіки з її механізмами саморегулювання призвели до невірної практики державного управління і неефективного правового регулювання. Врешті-решт неврахування об'єктивного характеру функціонування соціально-економічних процесів призвело до кризових явищ і нестабільності ринкового господарства протягом 90-х років. Все це припускає пошук ефективних механізмів державного управління по стабілізації ринкової економіки і її розвитку.

Ринкова економіка розвинених країн світу істотно відрізняється від тієї економіки, що була в ХIX і в першій половині ХХ сторіччя. Концентрація і централізація капіталу, зміна відносин між працею і капіталом, науково-технічна революція, правова держава, соціалізація сутності держави передумовили інтервенцію держави в ринкову економіку. Даний феномен уможливлює стабільний розвиток держав із ринковою економікою і достатнє соціальне забезпечення.

Україна є державою, потенційно багатою природними, кліматичними, геополітичними, економічними, трудовими ресурсами. Однак цей потенціал залишається нереалізованим з цілого ряду причин, де однією з основних є неефективна система державного управління. В світі існують різноманітні системи державного управління, які можна кваліфікувати як ефективні або як неефективні. Американська, європейська, японська системи управління довели свою життєздатність в регулюванні соціально-економічних відносин. В той же час, латиноамериканська та арабська системи управління виявилися малоефективними. Маючи такий спектр різноманітних видів державного управління, є можливість і доцільність використання світового досвіду з урахуванням наявних національних характеристик української держави і суспільства для побудови ефективної системи правового регулювання економіки в механізмі державного управління.

За наявності проблем соціально-економічного розвитку в країні найбільше значення мають процеси, що відбуваються в економіці, оскільки тільки вона може дати надійну перспективу всьому подальшому розвитку. Тому тут - центр прикладання державою своїх зусиль по стабілізації економічної діяльності. Сталість розвитку економіки держави забезпечується сталістю розвитку системи державного управління. Досвід 90-х років показав, що державне управління в сфері економічних процесів, попри будь-які добрі наміри, ніколи не дасть ефекту, якщо не буде виходити з об'єктивних закономірностей функціонування економіки, іманентних їй форм правового регулювання, належного і можливого впливу держави на економіку.

Одним з істотних регуляторів ринкової економіки є планування і його правове регулювання. Можна, з точки зору теорії, по-різному відноситись до планування в ринковій економіці - від його заперечення до його повного визнання. Але не можна заперечувати факти реальної дійсності, а вони свідчать про те, що планування і ринкова економіка не тільки співіснують, але й є системами, що взаємовпливають і підвищують ефективність всього соціально-економічного середовища. В останні роки поступово посилюється увага до питань планування і його можливостей регулювання ринкової економіки через сферу державного управління. Здається, що це не випадково, оскільки планування в своїх різноманітних формах і видах має істотний імпульс впливу, яким можна і необхідно скористуватися для розвитку соціально-економічних відносин. Від вивчення досвіду зарубіжних розвинених країн до вироблення власної планової стратегії в ринковому господарстві - такий шлях руху до планового регулювання економічної діяльності. Це дає можливість об'єктивно будувати механізм державного управління в рамках його необхідного і достатнього впливу на ринкову економіку, уникаючи його необґрунтованого втручання в економічні процеси.

Ефективність планування ринкової економіки в механізмі державного управління тим вище, чим ширше в цій діяльності використовується правове регулювання, оскільки останнє є різновидом державного управління та складовою частиною його механізму. Воно дозволяє наситити планування елементом нормативності, взаємоув'язати всіх суб'єктів планового процесу, цілеспрямувати управляючий вплив на досягнення поставленої мети, об'єктувати функціонування законів суспільного розвитку через управлінську діяльність в ринковому середовищі і створити достатньо потужний імпульс процесам стабілізації і розвитку економіки. Правове регулювання планування дозволяє активно впливати на зниження криміналізації економіки, на усунення джерел корумпованості, некомпетентності, безвідповідальності, оскільки зв'язки між суб'єктами ринкової економіки стають більш публічними і відкритими.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в обґрунтуванні теоретичних і методологічних положень, наукових і практичних рекомендацій щодо розвитку правового регулювання планування ринкової економіки як механізму державного управління з використанням досвіду розвинених країн, які можуть бути використані в практиці державного управління в процесі розвитку економіки і наближення її до світових стандартів. Дисертація є теоретичною роботою з проблеми правового регулювання планування економічної діяльності, яка має прикладну спрямованість. Поряд з теоретичними дослідженнями і побудовою концепції правового регулювання планування ринкової економіки дається аналіз діючих нормативно-правових актів у цій сфері, їх недоліків, вад, а також досліджена їх відповідність один одному та об'єктивному характеру існуючих економічних процесів. Така спрямованість роботи, що заснована на поєднанні теорії і практики, забезпечила не тільки достатній рівень новизни, але й можливість зробити обґрунтовані висновки і пропозиції.

Відповідно до мети дослідження були поставлені і вирішені такі завдання:

- виявити взаємозв'язки планування і ринкової економіки в механізмі державного управління;

- виявити специфіку планування як функції державного управління;

- дати характеристику правовим відносинам планування ринкової економіки;

- визначити механізм правового регулювання планування економічних відносин;

- проаналізувати досвід розвинених країн з правового регулювання в ринковій економіці як механізму державного управління;

- проаналізувати практику та чине законодавство в сфері планування економічної діяльності і визначити можливості правового регулювання планування в державному секторі економіки;

- надати характеристику правовому регулюванню бюджетної системи та шляхів її удосконалення.

- визначити тенденції правового регулювання планування економічних відносин.

1. Теорія і методологія дослідження планомірності і державного управління в сфері ринкової економіки

Осмислюються основні теоретичні засади взаємодії планомірності та товарного виробництва і їх вплив на державу та розвиток економічних відносин, а також розглядається місце планування у функціонуванні державного управління соціально-економічним розвитком країни і напрямки впливу планування і правового регулювання на діяльність держави в економічній сфері.

проаналізована діалектика планомірності в залежності від розвитку процесів в економічній сфері. Планомірність подається як явище, що проявляться в зв'язках з іншими процесами. Це забезпечило об'єктивність не тільки самого аналізу, але й висновків, що зроблені на його основі. Тому методологічною основою планомірність виступає загальнотеоретичне тлумачення планомірності і визначення її ролі в товарному виробництві, бо від того, як трактується ця категорія, залежить і підхід до вирішення конкретних завдань практики планування.

На основі історико-логічного аналізу доведено, що у сучасному суспільстві планомірності вимагає об'єктивний хід розвитку історичного процесу і воно все більшою мірою захоплює суспільні процеси, оскільки якісно змінюється рівень техніки, починається процес поступової глобалізації виробництва і функціонування систем машин і технологічних процесів. В цих умовах виробництво настільки розвивається, що його необхідно регулювати як єдине ціле, тобто здійснювати виробництво планомірно. Тому держава все більше втручається в економічні процеси. Особливість планомірності на сучасному етапі проявляється в тому, що через приватну власність планомірність не охоплює загальні процеси повністю. Регулювати це певною мірою намагається держава, прагнучи завдяки державному сектору економіки і своїй економічній політиці пом'якшити протиріччя між суспільним характером виробництва і приватним характером привласнення.

Дослідження сутності планомірності на основі розподілу праці та її форм надало можливість зробити висновок, що закони, які притаманні суспільно-економічним формаціям, поділяються на два види: на закони руху праці і закони управлінності цим рухом (рис. 1). Власне, це і породжує подвійність виробництва, зокрема товарного.

Товарне виробництво - це організація суспільного господарства, тобто це форма управління товаром і супутніх йому товарних відносин. Історично склалося так, що нетоварній формі руху праці відповідала планомірна форма управлінності, а товарній формі руху праці - непланомірна форма (стихійність). Тому і в наукових дослідженнях форма руху праці і форма його управлінності розглядаються як єдине ціле. Планомірність характеризує систему виробничих відносин з боку способу ведення господарства, тобто управління, товарно-грошові відносини характеризують форму економічних відносин. Доведено, що протиставлення їх одне одному - це результат невміння розрізняти два названих аспекти: способу руху і форми руху праці тобто законів руху праці і законів управлінності. Таким чином, загальний висновок, який можна сформулювати щодо планомірності, полягає в тому, що вона є формою управлінності руху праці.

В результаті аналізу доводиться, що спрощуючи окремі трудові функції, розподіл праці ускладнює в цілому систему суспільного відтворення. Розподіл праці, викликаючи зростання обсягів виробництва, а з іншого боку, спеціалізуючи окремі види діяльності, ускладнює зв'язки всередині виробництва. Кожний товаровиробник все більше залежить від іншого. І збій в одній ланці всього ланцюжка взаємозв'язків призводить до втрат усього ланцюга. Кожна частина стає все менш і менш самозабезпеченою, її добробут стає все більш залежним від інших частин, внаслідок чого всяке порушення в одній частині високорозвиненого організму відіб'ється також і на інших його частинах. Тому кожна сторона у виробничих зв'язках зацікавлена в стабільності нормальному функціонуванні господарського механізму. Отже, таке суспільне розуміння виливається в процес державного регулювання. Таким чином, об'єктивно існує необхідність планомірного впливу на товарне виробництво, генератором розвитку якого виступає розподіл праці.

В роботі доводиться, що розвиток розподілу праці викликає в сучасних умовах функціонування ринкової економіки ще один феномен - відтворення опредмеченої праці. Класичний розвиток економіки ґрунтувався на сполученні живої і опредмеченої праці. Причому історично первісна жива праця була джерелом створення матеріальних благ. Але її розподіл призвів до такого спрощення, що ці спрощені функції стали замінюватися машинами. І вже в подальшому сполучення опредмеченої і живої праці, тобто засобів виробництва і робітничої сили, є тим маховиком, що рухав економічний розвиток. Але розвиток виробництва призвів до того, що зросла органічна структура капіталу, тобто частка засобів виробництва в створенні нової вартості росла і продовжувала зростати. Причому таке співвідношення змінювалося і змінюється у тому ж напрямку, що зменшує частку самої живої праці в процесі виробництва. Праця стає все більш управляючою, тобто цикл застосування праці в матеріальному виробництві йде від ручної до управляючої. Людина виступає як управляюча система по відношенню до машин. Врешті-решт, зростання органічної структури капіталу неминуче призведе від вилучення живої праці з процесу виробництва до розвитку управлінської праці з управління машинами. Сьогодення розвитку науки і техніки, самого матеріального виробництва демонструє перспективу майбутнього економічного розвитку. Йдеться про якісно новий рівень техніки у виробництві - робототехніку. Формування ринку робототехніки йде поступово, оскільки необхідні значні вкладення капіталу на її розробку. Тому це ще більше вимагає координації і планування спільних зусиль як держави, так і суб'єктів економічної діяльності.

Доведено, що планомірне регулювання з боку держави з'являється не на ранньому етапі державного втручання в економіку, а тільки тоді, коли інші регулюючі інструменти руху капіталу недостатньо ефективні. В роботі зазначено, що планомірність за допомогою державного управління взаємодіє з розподілом праці і через цей взаємозв'язок впливає на економічну діяльність. Розвиток розподілу праці призводить до розвитку управління і товарності держави, переоцінки ролі держави та ринку. Держава є не тільки регулюючим суб'єктом економічних процесів, але і суб'єктом цих відносин в особі державного сектора економіки, а також ринку споживання товарів і послуг. Аналіз економічних процесів довів, що ускладнюються функції держави, що в свою чергу, призвело до спеціалізації функцій держави, і особливо до спеціалізації економічної функції. Цей висновок дає змогу стверджувати, що розвиток цієї функції призвів до її поширення в трьох напрямках - 1) державне регулювання економіки, 2) розвиток державного ринку товарів і послуг, 3) утворення державного сектора економіки.

Це веде до перегляду поглядів на взаємодію держави з економічними законами. При всій об'єктивності економічних законів і незалежності їх від волі людини держава є регулюючим чинником їх прояву. Держава створює умови для більш повного прояву функціонування економічних законів або, навпаки, зводить їх дії до мінімуму. Держава виступає тут не впливаючим, а регулюючим суб'єктом. Держава формує економічні відносини ринкового господарства, створюючи їх такими як того вимагає спосіб виробництва у відповідності до об'єктивних економічних законів. Державне регулювання економічних відносин здійснюється шляхом управління. Держава через сферу управлінності, проникає до неї. В явищі це виглядає як форма управління у економічній сфері.

В дисертаційному дослідженні планування визначається як вид управлінської діяльності, що займає важливе місце в структурі управління в силу того, що планування дає можливість заздалегідь збалансувати вплив суспільства на систему ринкового господарства, що накладає свій відбиток на управління в цілому. Планування дає можливість взаємопов'язувати всі елементи управління як цілеспрямовану систему. Рішення, які приймаються без врахування елементів планування, призводять до певних втрат.

В роботі доведено, що планування є функцією управління оскільки містить у собі її основні ознаки. Воно як особлива діяльність регулює абстрактно і заздалегідь об'єкт свого впливу. Фактично воно не змінює регулювання об'єкту, а допускає можливість його змінювання і регулювання. Цей результат виявляється у вигляді якоїсь моделі, описаної логічно, словесно, математично, графічно і т. і. Планування дає змогу уявити, як буде змінюватися поведінка чи діяльність об'єкту, якщо до його нинішнього стану підключатимуться різні фактори, які впливають і які це дасть результати. Цінність планування полягає в тому, що можна заздалегідь уявити процес руху об'єкту і впливати на його поведінку відповідно до поставленої мети і завдань та тих результатів, які намагаються досягти.

Зроблено висновок, що державне планування як функція управління - це процес моделювання об'єктів управління на основі владозобов'язуючої волі держави, яка виражена у діяльності її органів, що є функцією планування у вузькому смислі. Планування як функція управління у вузькому смислі представлене у практиці управління через функцію планування в спеціальному смислі. Планування як функція управління в спеціальному смислі уявляє види планової діяльності органів державного управління з регулювання ринкових відносин між суб'єктами економічної діяльності.

2. Правове регулювання планування економічної діяльності

Розкривається зміст планування в сфері державного управління, сутність правовідносин планування та механізм правового регулювання планування.

Досліджується взаємодія планування і права та наслідки, які виникають в процесі цього в державному управлінні. Така взаємодія веде до висновку, що правове регулювання планування породжує відносини в економічній сфері, що випливають з правових норм, які регулюють планову діяльність. Планові відносини формуються не тільки із згоди вступити в певні економічні зв'язки, а й з необхідності налагодити господарські зв'язки між учасниками ринкової економіки. Отже, саме правове регулювання планування ґрунтується на знанні закономірностей механізму функціонування економічних законів. Це в свою чергу доводить, що специфікою правового регулювання планування в ринковій економіці є його подвійний вплив. По відношенню до сфери господарювання планування виступає як регулююча діяльність. В свою чергу, планування зазнає впливу права, отже, саме правове регулювання планування виступає як регулятор ринкового господарства, що посилює його роль і позначається на плануванні в економічній сфері, підвищуючи його ефективність. Таким чином, правове регулювання планування виходить з того, що планування, з одного боку, є регулюючим елементом управлінських відносин, а з іншого боку, є регульованим об'єктом правового впливу.

В роботі обґрунтовується положення, що планування в системі державного управління трансформується в ті задачі, що виконує планування в управлінні ринкової економіки. Завданням планування є підтримання пропорційності між регулюючими процесами. Планування припускає не простий усвідомлений вплив, а дотримання таких пропорцій, які в процесі пізнання забезпечили б скоріше зростання відповідного рівня економічних процесів. Завданням планування є також бачення розвитку процесів управління, функціонування економічних процесів, продуктивних сил і виробничих відносин, хоча в даний момент цього процесу не існує реально, але він обов'язково з'явиться в певний момент, якщо закономірності даного моменту будуть проецируватися в майбутньому.

В роботі доводиться про поступовий характер впливу держави на економіку. Державне управління в сфері економіки при виникненні держави не одержує інтенсивного розвитку, бо його просторові і часові рамки сильно обмежені. Управління діє в рамках функціонування власника засобів виробництва, що самостійно визначає вплив управління на економіку. Еволюціонування засобів виробництва відбувається дуже повільно, тому рівень економічного розвитку відповідає функціонуванню соціально-економічної формації. Державне регулювання економіки - цілком новий фактор у розвитку держави, яким характеризується сучасний розвиток соціально-економічних процесів. Активна інтервенція держави в економіку означає визнання держави стороною в виробничих відносинах, яка визначає її як основного управляючого суб'єкта в економіці не тільки через наявність державного сектора економіки, а й за рахунок правового регулювання економічних процесів. Одним з важливих інструментів її управлінської діяльності виступає правове регулювання планування. Правове регулювання планування є інструментом сучасної держави в регулюванні і вдосконаленні економічних відносин.

Правове регулювання планування породжує відносини в економічній сфері, що випливають з правових норм, які регулюють планову діяльність. Планові відносини формуються не тільки із згоди вступити в певні економічні зв'язки, а й з необхідності налагодити господарські зв'язки між учасниками ринкової економіки.

На основі взаємодії права і управління в механізмі державного управління доводиться, що правовідносини у сфері планування економічної діяльності є інститутом правового характеру у сфері державного управління, тому в межах правовідносин по управлінню економічною діяльністю виділяються планові правовідносини у сфері планування, що відносяться до державно-управлінських. На основі цього доводиться, що планові правовідносини - це врегульовані нормами права правовідносини по управлінню економічною діяльністю, в яких зв'язки між суб'єктами планування ґрунтуються на їх компетенції, що визначається економічними відносинами.

Розглядається механізм правового регулювання як складової державного управління значною мірою залежить результативність планування ринкових відносин. Тому серед його умов автор виділяє державну власність та саму державу. Наявність державної власності дозволяє впливати на процес руху суспільного капіталу, нівелюючи його циклічний рух і ув'язуючи через себе планове регулювання ринкової економіки. Державна власність створює можливість використати планування як цільову програму, що враховує суспільні інтереси. Планування ринкових відносин вимагає фінансових ресурсів, висококваліфікованих робітників, бо зростає складність планових рішень, що приймаються і розробляються в умовах науково-технічного прогресу. У відокремлених системах, що утворює приватна власність, рішення таких завдань, як правило, ускладнене. Необхідна система, що дозволяє маневрувати матеріальними і трудовими ресурсами, і така система реалізується за допомогою державної власності.

Умовою формування механізму правового регулювання планування економічної діяльності є розподіл праці і кооперація. Розподіл праці спеціалізує різноманітні види робіт з планування з тим, аби забезпечити результативність кожної його стадії, наприклад, у сфері бюджетного, фінансового, виробничого регулювання. Відокремлення окремих видів робіт припускає їх регулювання всередині кожної стадії з урахуванням специфіки їх функціонування. Даний ефективний розвиток забезпечується механізмом правового регулювання, що закріплює спеціалізацію кожної стадії планування економічної діяльності. Без розподілу праці об'єкт являв би сукупність елементів, що були б функціонально нецілеспрямовані і кожний елемент міг би здійснювати різні операції, дублюючи роботу інших або деякі види робіт взагалі ніхто б не виконував. Розподіл праці створює спеціалізацію робіт, а правове регулювання планування економічної діяльності закріплює їх. Кооперація ж встановлює зв'язки між елементами і видами робіт. Без правового регулювання зв'язки не можуть мати постійного характеру і будуть підвладні постійним змінам і порушенням. Механізм правового регулювання планування економічної діяльності закріплює їх, надаючи їм цілеспрямованого характеру.

В результаті дослідження доведено, що механізм правового регулювання планування ринкових відносин складається з блоків, що являють собою систему, де кожний блок займає своє місце, і, накопичуючи результат у своєму блоку, передає його іншому, а той, в свою чергу, наступному, доки не буде отримано загальний синтезуючий результат впливу механізму на регульований об'єкт. В механізмі правового регулювання планування економічної діяльності міститься п'ять таких блоків: причиний блок, регулюючий блок, передавальний блок, забезпечувальний блок і результуючий блок.

3. Організаційно-правове регулювання планування в Радянському Союзі і за рубежем

Висвітлюється процес правового регулювання планування в дореформений період і в розвинутих країнах. Дається ретроспективний аналіз систем державного управління, який дає можливість оцінити переваги й недоліки існуючих систем державного управління з метою використання цього досвіду, у створенні сучасних систем державного управління, виходячи з існуючих умов суспільного розвитку та тих стратегічних цілей, які ставляться державою на сучасному етапі. Це повною мірою відноситься і до державного планування економічної діяльності в ринковому господарстві з погляду регулювання суспільних відносин державним управлінням.

Ретроспективний аналіз організаційної структури державного управління в сфері планування економічної діяльності радянського періоду дозволяє зрозуміти не тільки ті закономірності розвитку, які були характерні для економіки радянського періоду, а також можливості використання державного планування в розвитку ринкової економіки. Аналіз організаційної структури планування економічної діяльності радянського періоду дозволяє укласти, що вона будувалася залежно від економічної політики партійно-державного апарату, рівня економічного розвитку, ілюзій у розумінні відповідності планування та ринкового господарства. Найбільш дієздатною і спрямованою на прагматичне сприйняття економічної дійсності була система організаційної структури, що сформувалася в процесі господарської реформи другої половини 60-х років, яка з одного боку, визнавала товарний характер економіки, хоча і з певними застереженнями, а, з іншого боку, використало принцип галузевого і функціонального планування народного господарства.

Аналізується законодавство про планування як складова частина системи законодавства. Ретроспективний аналіз законодавства про планування в радянський період дав можливість визначити позитивне і негативне в ньому, надати матеріал для практики розвитку планової діяльності в умовах ринкової економіки, а також оцінити його в системі розвитку державного управління. Ретроспективний аналіз законодавства про планування свідчить, що система правового регулювання, яка існувала, - це закономірний процес розвитку законодавства і тієї системи адміністративно-командного характеру, яка склалася в Радянському Союзі.

На основі розвитку законодавства про планування доведено, що норми про планову діяльність, мали в цілому позитивний характер. При цьому важливо відзначити, що численні нормативні акти з питань планування не були реалізовані. Це накопичувало протиріччя в плановій сфері. Оскільки був порушений економіко-правовий підхід до формування і розвитку законодавства про планування, а також йшла постійна деформація виробничих відносин, що, призвело до вичерпаності потенціалу системи державного управління радянського типу.

Аналізується організація державного планування розвинених країн з ринковою економікою, які ефективно використовують планування для підтримки стабільних і високих темпів розвитку економіки. На основі аналітичного огляду планування в провідних розвинутих країнах, доведено, що воно є важливим важелем державного управління у сфері економіки. Ними накопичено позитивний досвід використання індикативного планування в ринковій економіці. Тільки відхід від існуючих стереотипів з планування і перехід до планування як форми об'єктивізації економічних процесів робить його справжнім фактором розвитку держави. Рух Україні через ринкові реформи до самого ринкового господарства повинен увібрати в себе усе те найкраще, що є в досвіді зарубіжних країн, в т. ч. i досвід індикативного планування, оскільки це дає можливість забезпечити розвиток економіки.

4. Правове регулювання планування фінансової діяльності в механізмі державного управління

Досліджується правове регулювання механізму бюджетних відносин та його похідних, як складової планування соціально-економічного розвитку та порядку фінансового забезпечення бюджетування.

Розкриваються функції правового регулювання планування в механізмі державного управління. Зазначається, що функціонування держави як сторони товарного виробництва ставить перед ним низку фінансових питань як до суб'єкту ринкового господарства. Через бюджетну податкову та інші системи держава забезпечує себе фінансовими коштами і спрямовує їх на відтворення державної системи. Нормальне функціонування цього процесу не може обійтися без планування. Воно дозволяє раціоналізувати як надходження фінансових коштів, так і їх споживання. Планування також виступає як засіб боротьби з марнотратством державних фінансів і забезпечення фінансових сфер бюджетними коштами. Формування напрямків видатків фінансових коштів робить видимими потоки їх руху, а крім того, може перевірятися сама обґрунтованість цих напрямків.

Розкрито механізм функціонування фінансових нормативів економічної діяльності в державному управлінні. Питання про юридичне значення фінансових нормативів яке відсутнє в аналізі наукової думки, у сучасних умовах є важливою складовою в ринковому господарстві, бо чітке законодавче рішення цієї проблеми суттєво впливає на економічну діяльність. Нормативи являють собою відносні величини фінансових показників економічної діяльності, в них закладені розподільчі відносини між державою і суб'єктами підприємницької діяльності в сфері економіки і знов створеної вартості. Вони відображають суспільні вимоги до результатів діяльності, характеризують необхідний рівень використання ресурсів, регламентують відносини у процесі розподілу результатів діяльності.

Аналіз надходження податків в залежності від економічного рівня розвитку країн свідчить, що та або інша система оподаткування залежить від рівня економічного розвитку. І перехід від непрямого оподаткування до прямого залежить від активності руху суспільного капіталу, що дозволяє підійти як до оцінки діючої системи оподаткування в Україні, так і до її планування.

В дисертації обґрунтовано, що Податковий кодекс слід розглядати як стратегічний план і планову дію по вдосконаленню оподаткування, яка максимізує функцію держави по встановленню рівноваги між державою, суспільством, економікою, окремими соціальними групами, і справедливості у формуванні фінансових засобів суспільства. Податковий кодекс як стратегічний план - це відображення основних найбільш тривалих відносин в системі оподаткування через поведінку суб'єктів оподаткування. Разом з тим, його норми не повинні бути розпливчасті, і не створювати таких зазорів, якими згодом могли б скористуватися органи державного управління, встановлюючи нові правила оподаткування. В ньому повинні міститися процедури застосування норм, які надають право на розгортання тих чи інших положень Податкового кодексу.

Державний бюджет розглядається як фінансовий план, в якому передбачаються грошові надходження і видатки, на основі яких виникають фінансові відносини між суб'єктами ринкової економіки. Доводиться, що обрій бюджетного планування повинен бути значно ширшим, в основі якого лежить перспективне бюджетне планування на три-п'ять років. Стосовно бюджетної системи це означає, що основою щорічного Державного бюджету повинен бути План бюджетного розвитку. Такий план повинен містити отстежування фінансових процесів на перспективу, пріоритети держави у фінансовій сфері, конструювання фінансових відносин суб'єктів ринкової економіки з бюджетною системою, розробку організаційних заходів, пов'язаних з розвитком бюджетних відносин. Горизонт плану бюджетного розвитку повинен бути рухомим, тобто щорічно уточнюється і корегується самий план, а обрій планового періоду переноситься на рік вперед. Закінчення плану бюджетного розвитку означає не розробку нового плану, а затвердження по суті плану, бюджетного розвитку, що вже склався. Така процедура не тільки більш економічна з точки зору витрат засобів на формування поетапного плану, але й більш точна, оскільки сам процес планування є безперервним.

Висновки

ринковий державний товарний

В дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуальної наукової проблеми щодо формування державно-правових механізмів планування економічної діяльності та розроблено науково-прикладні рекомендації, які забезпечують дієвість державного управління в сфері економічної діяльності. Аналіз стану досліджень в галузі державного управління з питань правового регулювання планування економічної діяльності засвідчив, що розробка організаційно-правових механізмів планування економічної діяльності і їх конкретне застосування - нове і актуальне завдання сучасної науки і практики державного управління, викладене як концепція функціонування і розвитку планування у правовій формі. Отримані результати показують, що вихідна методологія виявилася результативною, гіпотеза підтвердилася, поставлені завдання реалізовані і мета досягнута. На основі здійсненого дослідження сформульовано такі основні висновки та пропозиції:

Планування обґрунтовано як управлінське явище, що виступає важливим чинником розвитку економічної діяльності. В процесі дослідження сформульовано механізм переходу економічного явища в правову форму, в залежності від розвитку трансформаційних процесів у суспільстві. Економічна діяльність і право показані у діалектичному зв'язку в процесі свого історичного розвитку, а тому розроблена методологія розвитку планування, виходить із початковості і об'єктивного характеру дії законів суспільного розвитку і реалізації їх у практиці правового регулювання економічної діяльності. Визначена об'єктивна характеристика планування, його сутність, природа, місце в суспільному розвитку та в розвитку економічних відносин і процес переходу планування у площину правового регулювання економічної діяльності. Такий методологічний підхід дозволив здійснити аналіз адекватно об'єктивному руху економічного розвитку, уникаючи суб'єктивізму і впливу теорій на предмет дослідження. Разом з тим, це дало можливість формувати науковий апарат та методи дослідження без викривлення та особистого підходу, що зменшило імовірність помилок в дослідженні та висновках.

Виділено правове регулювання планування економічної діяльності в системі ринкової економіки як складова державного управління. Такий висновок є наслідком процесу дослідження. Аналіз взаємодії правового регулювання з ринковими механізмами, з державним управлінням, зі з'ясуванням правової природи економічних нормативів, змісту планових правовідносин, механізму правового регулювання планування та іншого доводить, що правове регулювання планування ринкової економіки знаходиться в межах сфери державного управління.

Вирішено теоретичні проблеми правового регулювання планування економічної діяльності, що мають практичну спрямованість. Нарівні з теоретичними дослідженнями і побудовою концепції правового регулювання планування ринкової економіки надано аналіз діючих нормативно-правових актів у цій сфері, їх недоліків, вад, а також досліджена їх відповідність один одному та об'єктивному характеру протікаючих економічних процесів. Зокрема дана розгорнута характеристика Закону України “Про державні прогнози і програми соціально-економічного розвитку України” та Бюджетного кодексу як правового акту, що регламентує порядок планування видатків і доходів держави та територіальних громад. Така спрямованість роботи, що заснована на поєднанні теорії і практики, забезпечила не тільки достатній рівень новизни, але можливість зробити обґрунтовані висновки і пропозиції. Це надало висновок про зростання ролі планування і його правового регулювання у сучасних умовах. Сьогодення розвинених країн свідчить, що вони досить широко користуються плануванням в регулюванні ринкової економіки. Держава розглядає правове регулювання планування як додатковий механізм підвищення ефективності економічної діяльності і здійснює пошук нових форм планування, які б змогли ініціювати розвиток ринкового господарства. В останні десятиліття все більш використовуються види планування, засновані на юридичних засадах і до яких можна віднести стратегічне планування та контракт-плани. Поступово і в Україні все ширше використовується планування як важіль регулювання соціально-економічних процесів та розвивається його нормативно-правова база. Показано, що правове регулювання планування економічної діяльності в процесі розбудови Української держави ще не відповідає потребам суспільного розвитку, а тому необхідно його подальше удосконалення.

Обґрунтовано положення, що правове регулювання планування виступає як система, що впливає і удосконалює ринкові відносини. Воно включає у себе регулювання різноманітних форм планової діяльності в економічній сфері. За цим регулюванням стоїть процес відпрацювання ринкового механізму, що забезпечує кінцевий результат, і удосконалення відносин, що виникають у зв'язку з цим. Встановлено, що якщо перше буде розглядатися у відриві від другого або навпаки, то правове регулювання є не тільки неповним, але і неефективним. Отже, специфіка правового планування полягає в сполученні процесу економічної діяльності з інтересами держави, власників і робітника у виробництві, обміні, розподілі і споживанні результатів діяльності в умовах ринкової економіки.

За результатами системного аналізу визначена значна роль розподілу праці у розвитку державного управління та планування. Висновок, який не зустрічається у науковій літературі, - це те, що розподіл праці є зведенням складної праці до простої, яка існує як система. Це дало можливість методологічно обґрунтувати етапи виникнення державного управління і планування та зрозуміти ті процеси, що відбуваються в економічній діяльності на основі взаємодії розподілу праці та планування в сучасних умовах. Найбільш важливим є висновок втягнення держави в коло економічних відносин, розвиток товарності держави та зростання ролі державного управління в регулюванні економічних відносин на основі розподілу праці.

В історичному плані доводиться, що законодавство про планування - це закономірний процес його розвитку і тієї системи державного управління адміністративно-командного характеру, що склалася в Радянському Союзі. Цікавим в цьому відношенні, як показує аналіз нормативно-правових актів у їх ретроспективі, є явище, коли об'єктивна управлінська категорія як планування застосовується до системи державного керування, яке нехтує науковою основою планування. Таким чином, складається ситуація, коли об'єктивне використовується у суб'єктивній діяльності органів державного управління у відриві від наукової основи планування, що вело до формального планування. Тому більшість того, що містилось в нормативно-правових актах з питань планування в сфері економічних відносин, ніколи не реалізовувалась. Поступово за допомогою законодавства складався механізм гальмування розвитку економічної системи, що, зокрема, вело до розвитку центробіжних сил в державі і розпаду СРСР.

Здійснення обґрунтування, що правове регулювання планування не рівнозначне плануванню як такому. Воно значно ширше і багатше останнього. Правове регулювання планування виступає як інструмент управління ринковою економікою в руках держави, ґрунтуючись на об'єктивних закономірностях соціально-економічного процесу. Воно виконує функцію розвитку національного ринку товарів і послуг у відповідності до мети і завдання державного управління. Правове регулювання породжує персоніфіковану відповідальність суб'єктів ринкової економіки, структур державного управління за рішення, що приймаються з планових питань, стратегії і практики планування по виконанню напрямків планової діяльності, їх контролю, порядку формування і руху. Правове регулювання планування створює систему цілеспрямованого впливу на управлінські відносини і ринковий механізм в цілому. Ця цілеспрямованість дозволяє орієнтувати функціонування і розвиток національної економіки в певному напрямку, домагаючись кінцевого результату.

Напрацьовано напрямки подальшого розвитку державного планування шляхом застосування зобов'язального планування з боку держави в регулюванні економічної діяльності. Зобов'язальне планування - це планування на основі планового контракту між державою і суб'єктом підприємницької діяльності. В плановому контракті кожна із сторін бере на себе зобов'язання по виконанню планових показників: держава - через створення умов для їх виконання, аж до фінансування, а підприємство - своїми діями досягнути результатів планового контракту. Невиконання сторонами своїх зобов'язань повинне означати не тільки можливість розірвати контракт в односторонньому порядку, але й притягти винну сторону до майнової відповідальності за свої дії. Зобов'язальне планування позбавлене основних недоліків як директивного, так і індикативного планування. Тут знижується жорстка детермінованість волі держави по відношенню до суб'єкта підприємницької діяльності, планові рішення приймаються зважено, інакше прийдеться нести відповідальність не тільки конкретному державному органу, але і його керівнику. В той же час знімається недолік індикативного планування. Ставши стороною в плановому контракті, суб'єкт підприємницької діяльності вже не може ігнорувати волю держави, в зручний для себе момент змінити свою лінію поведінки, бо в противному разі виникає його відповідальність перед державою.

Напрацьовано наукове обґрунтування доцільності прийняття Закону України “Про планування економічного і соціального розвитку держави, регіонів, міст та галузей народного господарства”; Закону України “Про перспективне планування інвестицій”; Закону України “Про планування бюджетного розвитку”, а також у Господарському кодексі ст. 11 замінити розділом, присвяченим плануванню господарської діяльності, внести зміни і доповнення до Закону України “Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України” з метою створення дієздатного нормативного акту, а не декларативного, яким він є сьогодні.

Література

1. Марущак В.П. Правове регулювання планування змішаної економіки: [монографія] / В. Марущак. - Одеса : ОРІДУ, 2001. - Ч. І. - 185с.

2. Марущак В.П. Правове регулювання планування змішаної економіки : [монографія] / В. Марущак. - Одеса : ОРІДУ, 2002. - Ч. ІІ. - 151с.

3. Марущак В.П. Правове забезпечення державного управління і державної служби: [монографія] / В. Марущак. - Х.: ХарРІ НАДУ «Магістр», 2004. - 120с.

4. Марущак В.П. Державне управління: планування і ринок : [монографія] / В. Марущак. - К.: УАДУ, 1998. - 247с.

Размещено на Allbest.ru