Методологічні засади інноваційного розвитку регіональних науково-виробничих систем

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка

УДК 332.10046:330.322

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Методологічні засади інноваційного розвитку регіональних науково-виробничих систем

Спеціальність 08.00.05 - розвиток продуктивних сил і регіональна економіка

Чичкало-Кондрацька Ірина Борисівна

Полтава - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківській національній академії міського господарства

Науковий консультант:

доктор економічних наук, професор, заслужений працівник освіти України, Онищенко Володимир Олександрович, Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, завідувач кафедри фінансів, банківської справи та державного управління, ректор

Офіційні опоненти: інноваційний науковий економічний

доктор економічних наук, професор Поважний Олександр Станіславович, Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, завідувач кафедри фінансів, ректор;

доктор економічних наук, професор Вожжов Анатолій Павлович, Севастопольський національний технічний університет Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, завідувач кафедри фінансів і кредиту;

доктор економічних наук, професор Бубенко Павло Трохимович, Північно-Східний науковий центр НАН України і Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (м. Харків), директор

Захист відбудеться «24» листопада 2011 р. об 1100 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 44.052.03 у Полтавському національному технічному університеті імені Юрія Кондратюка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України за адресою: 36011, м. Полтава, Першотравневий проспект, 24, ауд. 218

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України за адресою: 36011, м. Полтава, Першотравневий проспект, 24

Автореферат розісланий «21» жовтня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Комеліна

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. В умовах посилення глобалізаційних впливів, прискорення технологічного прогресу, поширення у розвинутих країнах економіки знань, загострення конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках необхідним є переосмислення проблеми відповідності вітчизняної економіки новим вимогам та пошук сучасних напрямів і джерел економічного розвитку України та її регіонів. Потребує розв'язання проблема переходу регіонів на інноваційну модель розвитку, яка є багатогранною і передбачає, передусім, інтелектуалізацію виробничої діяльності, використання високих технологій, поширення інновацій у всіх сферах господарювання, розвиток людського потенціалу тощо. Це вимагає здійснення державою адекватної, дієвої та науково обгрунтованої регіональної політики інноваційного розвитку.

Значний внесок у розроблення теоретичних і методологічних засад інноваційного розвитку зробили В. Александрова, О. Амоша, Л. Антонюк, Ю. Бажал, А. Гальчинський, М. Гаман, В. Геєць, С. Глазьєв, А. Динкін, С. Дорогунцов, Ю. Кінзерський, В. Новицький, В. Онікієнко, О. Поважний, В. Семиноженко, Л. Федулова, М. Шарко, Й. Шумпетер, Ю. Яковець та інші фахівці. Фундаментальним дослідженням регіональної політики інноваційного розвитку присвячені праці В. Онищенка, П. Бубенка, З. Варналія, А. Вожжова, З. Герасимчук, В. Гришка, М. Долішнього, В. Дубіщева, Я. Жаліла, І. Запоточного, В. Захарченка, О. Комеліної, Б. Кузняка, В. Пили, О. Чмир, М. Чумаченка, Л. Яковенко та інших вітчизняних науковців.

Разом із тим недостатньо розробленими залишаються питання формування науково-методологічних засад забезпечення ефективного функціонування й інноваційного розвитку регіональних науково-виробничих систем та побудови дієвого механізму реалізації регіональної політики у цій сфері, зважаючи на регіональні особливості й відмінності у рівні використання та можливостях нарощування науково-виробничого потенціалу. Звідси випливає актуальність розроблення у методологічному плані принципів, засад, напрямів, механізмів упровадження регіональної політики інноваційного розвитку науково-виробничих систем з огляду на світовий досвід з урахуванням практичних напрацювань у цій сфері в Україні, що й обумовило вибір теми дослідження, визначення його мети та завдань.

Головна ідея роботи полягає у розв'язанні проблеми підвищення ефективності взаємодії між науковою і виробничою сферами, формуванні науково-методологічного забезпечення здійснення регіональної політики інноваційного розвитку науково-виробничих систем, визначенні стратегічних напрямів такого розвитку й розробленні механізму їх реалізації у регіонах, що дозволить створити передумови для переходу України та її регіонів на інноваційну модель розвитку, забезпечить зростання рівня наукоємності ВВП, підвищить конкурентоспроможність регіонів як за рахунок створення нових конкурентних переваг, так і завдяки кращому використанню існуючих.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Основні положення дисертаційної роботи мають зв'язок із завданнями, визначеними Державною стратегією регіонального розвитку на період до 2015 року, Програ-мою економічних реформ на 2010 ? 2014 роки «Заможне суспільство, конку-рентоспроможна економіка, ефективна держава», Обласною програмою еконо-мічних реформ на 2010 ? 2014 роки «Успішна Полтавщина - заможна територі-альна громада. Будуємо разом». Дисертаційна робота пов'язана з науковими дослідженнями Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка, зокрема з темами «Теоретичні основи формування господар-ського механізму регіонів України» (номер державної реєстрації 0102U004705), де автором досліджено сучасні особливості та пріоритети інноваційного роз-витку регіональних науково-виробничих систем; «Інноваційний зміст сталого розвитку регіонів України» (державний реєстраційний номер 0105U000770), в межах якої визначено принципи, завдання та пріоритети регіональної політики інноваційного розвитку науково-виробничих систем і механізми їх реалізації; «Механізм формування фінансово-інвестиційного потенціалу регіонів в умовах сталого розвитку України» (номер державної реєстрації 0105U000769) ? вивчено потенціал регіональних науково-виробничих систем, розроблено рекомендації щодо його нарощування і раціонального використання; «Фінансово-економічні пріоритети формування інноваційної моделі розвитку регіонів» (номер державної реєстрації 0108U001475), де автором запропоновано концептуальні засади формування стратегії інноваційного розвитку регіональних науково-виробничих систем, «Інноваційно-інвестиційні механізми реалізації стратегії соціально-економічного розвитку регіонів України в умовах світової фінансово-економічної кризи» (номер державної реєстрації 0110U002260) ? розроблено методику комплексного оцінювання функціонування та розвитку регіональних науково-виробничих систем. Дисертація відповідає держбюджетній темі Харківської національної академії міського господарства «Економічні основи системотехніки полідіменсі-онального формування синергетичного інвестиційного циклу капітального будівництва об'єктів житлово-комунальних комплексів» (номер державної реєстрації 0107U000249), у якій автором обґрунтовано науково-методологічні засади регіональної інвестиційної політики інноваційного розвитку.

Мета й основні завдання наукового дослідження. Метою дисертаційної роботи є розроблення теоретичних, методологічних і методичних положень, наукових і практичних рекомендацій щодо формування, ефективного функціонування та інноваційного розвитку регіональних науково-виробничих систем. Досягнення мети дослідження зумовило необхідність визначення і розв'язання таких основних завдань:

? здійснити аналіз економічних категорій «регіональна науково-виробнича система», «потенціал регіональної науково-виробничої системи», «інноваційний розвиток регіональних науково-виробничих систем»;

? дослідити вплив інноваційно орієнтованих науково-виробничих систем на економічний розвиток регіону на основі аналізу теорій регіонального розвитку, технологічних та інноваційних теорій і ґенези їх розвитку;

? визначити передумови інноваційного розвитку регіональних науково-виробничих систем у контексті посилення глобалізаційних викликів, прискорення технологічного прогресу, загострення екологічних проблем;

? розкрити зв'язок між процесами інноваційного розвитку науково-виробничих систем та зміцненням конкурентних позицій регіону;

? проаналізувати зарубіжний досвід розв'язання національних і регіональних проблем інноваційного розвитку з метою визначення можливості та доцільності його використання в умовах сучасної України;

? визначити проблеми, сучасні тенденції, переваги і недоліки функціонуючих у регіонах України науково-виробничих систем з урахуванням усієї сукупності факторів, що їх формують, розкрити загрози та сприятливі обставини для інноваційного розвитку цих систем із боку зовнішнього середовища;

? сформувати концептуальні положення щодо розроблення стратегії інноваційного розвитку регіональних науково-виробничих систем;

? розробити науково-методичні засади комплексного оцінювання регіональних науково-виробничих систем, визначити специфіку їх структурних елементів та оцінити потенціал цих систем, ресурсне забезпечення, динаміку і перспективи інноваційного розвитку в елементному та територіальному аспектах;

? виявити особливості й недоліки сучасної регіональної політики щодо функціонування і розвитку науково-виробничих систем та сформувати наукові засади оновленої політики у цій сфері;

? встановити пріоритети інноваційного розвитку регіональних науково-виробничих систем;

? обґрунтувати стратегічні засади інноваційного розвитку регіональних науково-виробничих систем з урахуванням їх особливостей та потенційних можливостей;

? визначити напрями вдосконалення механізму забезпечення інноваційного розвитку регіональних науково-виробничих систем;

? розробити рекомендації щодо розвитку інноваційної інфраструктури регіонів та удосконалення системи трансферу технологій.

Об'єктом дослідження є процеси формування й інноваційного розвитку регіональних науково-виробничих систем.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та прикладні засади інноваційного розвитку регіональних науково-виробничих систем.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є положення регіональної економічної науки, економічної теорії, наукові результати провідних вітчизняних і зарубіжних учених щодо фундаментальних положень технологічної теорії, теорії конкуренції, теорії інноваційного розвитку регіональних економічних систем. В основу методології дослідження покладено такі наукові методи: наукової абстракції та системного підходу - для розкриття сутності й змісту категорій «регіональна науково-виробнича система» та «потенціал регіональної науково-виробничої системи»; системно-структурного і просторового аналізу - для дослідження структури регіональних науково-виробничих систем, концептуальних засад їх інноваційного розвитку; порівняння, аналізу та синтезу - для узагальнення світового досвіду щодо інноваційного розвитку, виявлення особливостей розвитку регіональних науково-виробничих систем; SWOT-аналіз - для аналізу внутрішнього й зовнішнього середовищ регіональних науково-виробничих систем; метод експертних оцінок - для визначення переліку та вагомості факторів, що впливають на потенціал цих систем; структурно-функціональний - для вибору завдань і пріоритетів регіональної політики інноваційного розвитку науково-виробничих систем, механізмів її реалізації, інфраструктурного забезпечення такого розвитку; економіко-статистичні методи, методи факторного та кластерного аналізу, прогнозування - при аналізі й оцінюванні регіональних науково-виробничих систем і їх потенціалу, виділенні типових кластерів регіонів, прогнозуванні розвитку науково-виробничих систем, визначенні впливу факторів на показники розвитку економіки регіонів.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України; стратегічні й програмні документи України і її регіонів та зарубіжних країн; дані Держкомстату України; матеріали управлінь обласних державних адміністрацій; звітні дані окремих підприємств, установ, організацій; аналітичні розрахунки автора, виконані в процесі проведення дослідження.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у такому:

вперше:

? виокремлено регіональну науково-виробничу систему як відносно автономну функціональну підсистему регіональної економічної системи й на основі вивчення її властивостей, функцій, структурних елементів, підсистем, потенціалу, особливостей функціонування і розвитку обґрунтовано ядро її інноваційного розвитку, яким виступають інтелектуальний потенціал як важливий невичерпний відновлювальний ресурс та інноваційний потенціал, здатний до саморозвитку; розкрито сучасний зміст категорії «регіональна науково-виробнича система» через єдність таких її характеристик: економічної (спрямована на раціональне використання економічних ресурсів, удосконалення способів їх перетворення у продукт, підвищення результативності виробничої діяльності, задоволення потреб споживачів за рахунок упровадження інновацій), соціальної (сприяє реалізації інтелектуального потенціалу регіону, людському розвиткові, підвищенню рівня професійної адаптованості працівників), організаційної (виступає як сукупність науково-технічних організацій, вищих навчальних закладів, виробничих підприємств, об'єктів виробничої та інноваційної інфраструктури тощо, а також форм і механізмів їх взаємодії), науково-технологічної (забезпечує генерацію й трансформацію у прогресивні технології нових науково-технічних знань, трансфер технологій і комерціалізацію) та екологічної (спрямована на зменшення дестабілізуючого впливу виробництва на навколишнє природне середовище за рахунок використання науково-технічних досягнень), які у сукупності утворюють цілісність та комплексність системи у процесі її розвитку;

? розроблено стратегічні засади інноваційного розвитку регіональних науково-виробничих систем, які, спираючись на результати аналізу, оцінювання, кластеризації регіонів і економіко-математичного моделювання, враховують диференційований підхід до вибору напрямів забезпечення ефективного функціонування й розвитку таких систем у регіонах залежно від їх наукового потенціалу, ресурсних можливостей, технологічного профілю, рівня розвитку продуктивних сил, інноваційної спроможності й іншої специфіки та орієнтовані на підвищення рівня наукоємності виробництва, зростання частки інноваційної та високотехнологічної продукції у регіонах, поліпшення економічних, науково-технологічних, соціальних і екологічних характеристик систем, спрощення їх адаптації до сучасних умов;

? обґрунтовано концептуальний підхід до формування цілеспрямованого ефективного механізму забезпечення інноваційного розвитку регіональних науково-виробничих систем, що базується на використанні світового досвіду для вибору найдієвіших методів, інструментів і важелів та передбачає вдосконалення всіх складових механізму - правової (для створення належного правового середовища), організаційної (для підвищення ефективності управління інноваційним розвитком та формування інноваційної управлінської ідеології), фінансово-економічної (для створення сприятливих економічних умов, поліпшення фінансово-інвестиційного забезпечення здійснення науково-технологічної, інноваційної і виробничої діяльності), еколого-економічної (для підвищення ступеня узгодженості при виробництві економічних та екологічних інтересів) і соціальної (для забезпечення людського розвитку та підвищення рівня інноваційної культури у суспільстві);

удосконалено:

? методичні засади оцінювання функціонування й розвитку регіональних науково-виробничих систем, що базуються на реалізації триєдиного підходу (ресурсного, процесного та результативного) і дозволили комплексно та системно вивчити ресурсне забезпечення й потенціал систем (наявність, якісний склад, стан, можливості нарощування, ефективність використання) у розрізі природно-ресурсної, матеріально-технічної, трудової, фінансово-інвестиційної, освітньої, наукової, інноваційної, екологічної, інформаційної та інфраструктурної складових; оцінити динаміку і результативність функціонування систем; визначити ступінь наукоємності та спроможності систем до інноваційного розвитку; встановити вплив факторів на рівень розвитку систем і спрогнозувати його динаміку;

? наукові підходи формування сучасної регіональної політики інноваційного розвитку науково-виробничих систем за рахунок включення до кола суб'єктів такої політики суб'єктів наднаціонального рівня (ТНК, стратегічних альянсів, міжнародних організацій та ін.), визначення її місця та обґрунтування зв'язку з іншими складовими регіональної політики; доповнення системи принципів регіональної політики специфічними принципами інноваційного розвитку регіональних науково-виробничих систем (використання регіональних конкурентних переваг, інтегрованості, забезпечення отримання багатоаспектного ефекту та ін.), формування системи взаємопов'язаних завдань, що дозволяє забезпечити комплексність проведення регіональної політики та узгодити інтереси всіх її суб'єктів;

? методологічні основи трансформації пріоритетів регіональної політики, що, на відміну від інших підходів, передбачають перенесення їх дії на міжгалузевий рівень та інтеграцію регіональної економіки з іншими науками; формування цілісної і гнучкої системи пріоритетів інноваційного розвитку регіональних науково-виробничих систем при реалізації інституційної, структурної, галузевої, науково-технічної, інвестиційної, інноваційної, соціальної, екологічної та інших видів регіональної політики та включення до системи функціональних і проектних пріоритетів; установлення чітких критеріїв відбору інноваційних проектів із точки зору важливості проблем, які вони розв'язують, відповідності вимогам технологічної реструктуризації виробництв в регіонах тощо;

? модель стратегічної поведінки регіонів на світовому ринку технологій та розвитку системи трансферу технологій, що грунтується на виділенні в регіонах галузей з потужним науково-технічним потенціалом і вітчизняними науковими розробками світового рівня, провідних виробництв із конкурентоспроможними технологіями та передбачає поступовий перехід від переважного імпорту технологій до внутрішнього трансферу технологій і їх експорту за рахунок нарощування та найповнішого використання власного науково-технічного потенціалу, застосування стратегії лідерства у провідних галузях і раціоналізації імпорту технологій в інших, використання у повному обсязі можливостей перехресного ліцензування, розширення масштабів внутрішнього трансферу технологій, прискорення темпів комерціалізації вітчизняних науково-технічних розробок, що дозволить збільшити в регіонах частку продукції, яка випускається з використанням технологій 5-го та 6-го технологічних укладів, підвищити роль України на світовому ринку технологій;

знайшли подальший розвиток:

? обґрунтування трансформаційних змін у регіональних науково-виробничих системах, які обумовлюються посиленням глобалізаційних процесів, прискоренням технологічного прогресу, поглибленням міжнародної економічної інтеграції України, погіршенням екологічного стану та необхідністю переходу до сталого розвитку, що дозволило системно дослідити причинно-наслідкові зв'язки, які виникають у процесі розвитку таких систем, й урахувати їх при формуванні пріоритетів регіональної політики і розробленні стратегії інноваційного розвитку систем;

? система взаємопов'язаних факторів інноваційного розвитку в частині обгрунтування впливу на регіональні науково-виробничі системи екзогенних факторів наднаціонального (місце регіонів України в міжнародному поділі праці, роль ТНК і міжнародних організацій, участь регіонів у міжнародних проектах та ін.), національного (загальноекономічні проблеми, недоліки в державній економічній, науково-технічній, галузевій політиці тощо) й регіонального (ресурсні можливості, конкурентні переваги регіонів та ін.) рівнів, а також ендогенних факторів (науковий, виробничий, інноваційний, інвестиційний та інший потенціал систем), що дозволило виявити найвпливовіші чинники, дослідити та змоделювати напрям та силу їх дії, врахувати ці фактори при розробленні пропозицій щодо управління інноваційним розвитком регіональних науково-виробничих систем;

? концепція формування стратегії інноваційного розвитку регіональних науково-виробничих систем, яка передбачає координацію дій держави на національному та регіональному рівнях, стратегічне партнерство між державою й приватними структурами, тісну взаємодію сфер освіти, науки, виробництва; спрямована на забезпечення збалансованого розвитку та ефективного використання наукового, виробничого, інноваційного й інших видів потенціалу систем, на одночасне стимулювання пропозиції новітніх технологій, інноваційного продукту та ринкового попиту на них, на поєднання заходів стимулювання «точкового зростання» в певних сферах досліджень, галузях економіки, регіонах із заходами, які сприяють підняттю загального інноваційного рівня розвитку виробництва в регіонах, на раціональний синтез створення матеріальних стимулів проведення НДДКР і здійснення інноваційної діяльності та виховання інноваційної культури підприємців, інвесторів, населення, що дозволить підвищити конкурентоспроможність та прискорити соціально-економічний розвиток регіонів;

? методичні підходи до оцінювання впливу інвестиційних, трудових та наукових факторів розвитку регіональних науково-виробничих систем на економічний розвиток регіонів у цілому, які дозволили у кожному регіоні виявити резерви забезпечення розвитку регіональної економічної системи, кластеризувати регіони залежно від рівня наукоємності, капіталоємності, трудоємності їх розвитку, здійснити прогнозування динаміки зміни регіональних науково-виробничих систем і під їх впливом валового регіонального продукту, що у комплексі спрямовано на забезпечення раціонального використання регіональних ресурсів, формування ефективних стратегій економічного розвитку регіонів, вироблення оптимальних управлінських рішень на регіональному рівні щодо такого розвитку;

? наукові підходи до цілеспрямованого вивчення екологічного аспекта розвитку регіональних науково-виробничих систем, які базуються на оцінюванні екологічного потенціалу систем, аналізі й узагальненні екологічних проблем регіонів, пов'язаних із функціонуванням виробничих систем, що дозволило визначити напрями екологізації виробництва, котрі спираються на тісну співпрацю наукових установ і підприємств, передбачають формування відповідної мотиваційної системи, державне стимулювання, екологічне виховання, посилення вимог до рівня екологічності виробництва й продукції та спрямовані на інтенсивне впровадження новітніх екологічних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, створення маловідходних замкнутих виробничих циклів, виробництво екологічно чистої продукції, що у результаті сприяє екологічно безпечному розвиткові регіонів.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у розробленні науково-прикладних положень, які дають можливість сформувати напрями й ефективні механізми реалізації регіональної політики інноваційного розвитку науково-виробничих систем. Основні положення дисертаційного дослідження доведено до рівня методичних розробок та практичних рекомен-дацій, призначених для оцінювання регіональних науково-виробничих систем, розроблення стратегії та вдосконалення механізму забезпечення їх інноваційного розвитку.

Одержані наукові результати дисертаційного дослідження були використані управліннями Полтавської обласної державної адміністрації, зокрема розроблені пропозиції щодо залучення іноземних інвестицій для інноваційного розвитку регіональних науково-виробничих систем, розширення масштабів міжнародного трансферу технологій ураховані у роботі управління зовнішніх зносин і зовнішньоекономічної діяльності та при реалізації проектів ЄС «Підтримка наукоємних та інноваційних підприємств, а також трансфер технологій у бізнес України» і «Вдосконалення стратегій, політики та регулювання інновацій в Україні» (довідка № 01-15/138 від 25.06.2010 р.); обґрунтовані пріоритети, завдання і напрями вдосконалення регіональної політики інноваційного розвитку науково-виробничих систем використані у концепції регіональної інноваційної політики у Полтавській області, надані рекомендації щодо побудови в регіоні ефективного механізму трансферу технологій - при розробленні Програми інноваційного та науково-технічного розвитку Полтавської області до 2015 р. (довідка № 03-05-07/1679 від 02.06.2011 р.); методика оцінювання регіональних науково-виробничих систем застосовується при підготовці аналітичних матеріалів Головним управлінням освіти і науки (довідка № 06-06-07/2129 від 23.08.2011 р.); пропозиції щодо вибору моделі та напрямів діяльності технопарку - при розробленні проекту технопарку «Екостандарт» у Полтавській області (довідка № 03/01-06/1638а від 12.08.2011 р.). Методика оцінювання науково-виробничого потенціалу підприємства, рівня його інноваційності та ефективності використання застосована при розробленні стратегії інноваційно-інвестиційного розвитку ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» (акт упровадження № 11-45-122 від 15.02.2011 р.). Автор в межах європейського проекту Tasis - Tempus - 2006 «Створення агроекологічного центру в Полтавській області» (JEP_27168_2006) розробила модель управлінського впливу з відповідним переліком інструментів залежно від стану територіальних ресурсів, визначених екологічних пріоритетів розвитку регіону, особливостей розвитку інноваційного екологічно безпечного підприємництва (довідка № 16/3-934 від 29.10.2010 р.).

Теоретичні та методичні розробки дисертації запроваджені у навчальний процес Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка (довідка № 71-9-998 від 2.06.2011 р.) при викладанні дисциплін «Регіональна економіка», «Міжнародна економіка», «Міжнародна інноваційна діяльність», «Інноваційний менеджмент», «Економічні аспекти науково-технічних нововведень», «Потенціал і розвиток підприємства», «Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства».

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, що викладені в дисертації та виносяться на захист, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертації використані лише ті ідеї й положення, які є результатом особистої роботи здобувача, про що вказано у переліку наукових праць, наведеному в авторефераті.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертації пройшли апробацію на 28 міжнародних, всеукраїнських, міжрегіо-нальних наукових і науково-практичних конференціях: «Загальноекономічні та фінансові аспекти формування інноваційного потенціалу регіону» (м. Полтава, 2007 р.), «Проблеми економіки й управління у промислових регіонах» (м. Запоріжжя, 2008 р.), «Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку України» (м. Київ, 2008 р.), «Пріоритети національного економічного розвитку в контексті глобалізаційних викликів» (м. Київ, 2008 р.), «Стійкий розвиток міст. Управління проектами і програмами міського і регіонального розвитку» (м. Харків, 2008 р.), «Соціально-економічні трансформації в епоху глобалізації» (м. Полтава, 2009, 2011 рр.), «Розвиток фінансових ринків та інститутів в умовах міжнародної інтеграції» (м. Полтава, 2009 р.), «Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення» (м. Київ, 2009 р.), «Соціально-економічний розвиток України та її регіонів: проблеми науки і практики» (м. Харків, 2009, 2010 рр.), «Конкурентоспроможність та інноваційний розвиток України: проблеми науки та практики» (м. Харків, 2009 р.), «Проблеми й перспективи розвитку академічної та університетської науки» (м. Полтава, 2009 р.), «Інноваційно-інвестиційна модель розвитку національної економіки» (м. Донецьк, 2010 р.), «Ринкова трансформація національної економіки: досягнення теорії та проблеми практики» (м. Полтава, 2010 р.), «Актуальні проблеми соціально-економічного розвитку регіонів» (м. Сімферополь, 2010 р.), «Національна економіка у сучасній глобальній економічній системі: механізми функціонування, динаміка, економічна безпека» (м. Полтава, 2010 р.), «Проблеми економіки та управління у промислових регіонах» (м. Полтава, 2010 р.), «Управління інноваційним процесом в Україні: проблеми, перспективи, ризики» (м. Львів, 2010 р.), «Вивчення та впровадження в Україні іноземного досвіду удосконалення діяльності органів влади» (м. Полтава, 2010 р.), «Актуальні проблеми економіки і менеджменту: теоретичні і практичні аспекти» (м. Хмельницький, 2010 р.), «Інноваційне забезпечення економічного розвитку регіону» (м. Полтава, 2011 р.), а також на університетських науково-практичних конференціях і наукових семінарах Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка.

Публікації. За результатами проведених досліджень автором опубліковано 44 наукові праці, з них ? 4 монографії (одна індивідуальна, 22,73 др. арк.), 22 статті у наукових фахових виданнях обсягом 10,32 др. арк., 18 тез і матеріалів конференцій; із загального обсягу 47,9 др. арк. належить особисто автору.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Основний зміст роботи викладено на 394 сторінках. Дисертація містить 16 таблиць і 32 рисунки (з них 11 таблиць і 16 рисунків повністю займають 44 сторінки), 16 додатків на 113 сторінках, список використаних джерел з 347 найменувань на 33 сторінках.

Основний зміст роботи

У першому розділі дисертаційної роботи «Теоретико-методологічні засади інноваційного розвитку регіональних науково-виробничих систем» розкрито соціально-економічну сутність категорії «регіональна науково-виробнича система», визначено її зміст, структуру, властивості, встановлено роль інноваційних науково-виробничих систем в економічному розвитку регіону, виявлено об'єктивні передумови інноваційного розвитку таких систем, обґрунтовано зв'язок між розвитком науково-виробничих систем та підвищенням конкурентоспроможності регіону.

Визначено, що регіональна науково-виробнича система (РНВС) є однією з функціональних підсистем регіональної економічної системи. Доведено, що на сучасному етапі розвитку економіки сутність і зміст категорії «регіональна науково-виробнича система» розкривається у єдності економічної, соціальної, організаційної, науково-технологічної та екологічної її характеристик. З організаційної точки зору РНВС виступає як сформована у межах регіону сукупність науково-технічних організацій, вищих навчальних закладів, виробничих підприємств, інноваційних фірм, об'єктів виробничої та інноваційної інфраструктури тощо, пов'язаних між собою й із зовнішніми суб'єктами договірними та іншими відносинами, а також форм і механізмів їх взаємодії. Функціонування такої системи спрямовано на генерування, накопичення, поширення та виробниче використання науково-технічних знань і технологій, виробництво конкурентоспроможної, наукоємної продукції з метою сприяння економічному розвиткові регіону та підвищенню його конкурентоспроможності за рахунок узгодженої дії всіх підсистем і ефективного використання всіх елементів цієї системи.

Вивчено властивості РНВС, особливості їх функціонування і розвитку. Встановлено, що вона є відкритою, динамічною, гнучкою, складною, багатофункціональною, змішаною, ієрархічною, стохастичною, стійкою, цілеспрямованою тощо. Розроблено авторський підхід до комплексного аналізу функціонування й розвитку РНВС. Досліджено внутрішню структуру та організацію РНВС, установлено взаємозв'язки і взаємозалежності між компонентами. Обгрунтовано зв'язок цієї системи з регіональною інноваційною системою, яка є, передусім, інституційною основою її інноваційного розвитку.

Розкрито сутність потенціалу РНВС, котрий не тільки характеризує можливість системи виробляти наукоємну та іншу конкурентоспроможну продукцію, а й одночасно дозволяє визначити її здатність до кількісних та якісних змін, тобто виступає основою її подальшого розвитку. При цьому важливою передумовою інноваційного розвитку системи є наявність достатнього інноваційного потенціалу, який здатний до саморозвитку, і, міцніючи, є поштовхом до розвитку всієї науково-виробничої системи. Здійснено класифікацію потенціалу РНВС за ресурсними підсистемами, стадіями науково-виробничого процесу, спрямованістю результатів діяльності системи, рівнем використання, часовим інтервалом тощо. Доведено, що виробничий потенціал має свої обмеження (функціональні й відтворювальні), тому ефективність науково-виробничої системи значною мірою залежить від рівня розвитку та використання інтелектуального потенціалу, який є важливим невичерпним відновлювальним ресурсом.

Розглянуто сутність інноваційного розвитку РНВС і теоретично обгрунтовано, що він характеризується ускладненням системи, зміною її структури та режиму функціонування, поліпшенням параметрів результатив-ності системи, стійким і збалансованим розширеним відтворенням її потен-ціалу, глибокими узгодженими якісними системними змінами в усіх підсисте-мах й елементах науково-виробничої системи. Доведено, що при формуванні сучасної концепції регіонального розвитку ключове місце має належати забезпеченню інноваційного розвитку РНВС. Установлено, що вплив розвитку цих систем на регіональну економіку є досить значним та різноплановим і дозволяє досягти низки позитивних ефектів: збільшення валового регіональ-ного продукту (ВРП), вирівнювання міжрегіональних диспропорцій, структур-них зрушень в економіці регіону, розвитку інноваційного та венчурного бізнесу, зростання доходів місцевих бюджетів, підвищення інвестиційної при-вабливості та поліпшення іміджу регіону, розвитку людського потенціалу та ін.

На основі узагальнення впливу глобалізаційних процесів на трансформацію РНВС визначено такі основні передумови для їх інноваційного розвитку: підвищення рівня конкуренції на ринках, що вимагає високої конкурентоспроможності регіонів; зростання масштабів їх зовнішньоекономіч-ної діяльності, зокрема у науково-технологічній сфері; поліпшення доступу до факторів виробництва, нових технологій, інвестиційних ресурсів; розширення практики участі регіонів у міжнародних виробничих комплексах, включення підприємств регіонів у внутрішньофірмову торгівлю ТНК; зміна пріоритетів та критеріїв виробничої діяльності, зокрема через підвищення міжнародних стандартів якості, екологічності й ін., що потребує постійного пристосування до них за рахунок інновацій. В умовах прискорення технологічного прогресу розвиток РНВС супроводжується розширенням спеціалізації та кооперування виробництва наукоємної продукції, високих технологій, нових виробничих матеріалів; підвищенням інтелектуального рівня й кваліфікації працівників; розширенням міжнародного трансферу технологій; зростанням технологічності виробничих процесів, використанням нових методів управління ними; підвищенням рівня інтернаціоналізації НДДКР тощо.

Аналіз конкурентоспроможності України та її регіонів показує значне їх відставання у технологічному розвиткові саме за рахунок тих показників, які мають забезпечувати конкурентні переваги у довгостроковій перспективі (прямі іноземні інвестиції та трансфер технологій, фірмовий рівень упровадження технологій, наявність останніх технологій). У роботі обгрунтовано стратегічний ефект від інноваційного розвитку РНВС із точки зору створення нових конкурентних переваг і найповнішого використання існуючих для підвищення конкурентоспроможності регіонів, який полягає у зростанні продуктивності факторів виробництва; досягненні економії витрат; розширенні асортименту продукції підприємств; зростанні обсягів виробництва в регіоні, зокрема наукоємної продукції; поліпшенні якісних характеристик товарів та послуг, приведенні їх у відповідність до міжнародних стандартів; появі можливості випуску унікальної продукції за допомогою новітніх технологій; підвищенні гнучкості виробництва, що сприяє прискоренню процесу оновлення продукції відповідно до вимог ринку; підвищенні кваліфікації працівників регіону, корпоративної культури тощо.

У другому розділі дисертації «Формування концепції інноваційного розвитку регіональних науково-виробничих систем» здійснено систематизацію й аналіз факторів розвитку РНВС, розкрито сучасні тенденції та проблеми функціонування і розвитку таких систем у регіонах України, вивчено світовий досвід інноваційного розвитку та можливість його застосування в Україні, сформовано загальні концептуальні положення щодо розроблення стратегії інноваційного розвитку РНВС.

Як показав аналіз, у регіонах і країні в цілому залишається багато проблем, без розв'язання яких їх розвиток на інноваційній основі неможливий. У дисертаційній роботі запропоновано концепцію інноваційного розвитку РНВС, етапи формування котрої наведені на рис. 1. Узагальнено світовий досвід створення сприятливого середовища для інноваційного розвитку науково-виробничих систем з урахуванням особливостей окремих країн, які досягли позитивних результатів, що дозволило виявити найраціональніші напрями, підходи, інструменти й важелі забезпечення такого розвитку для використання у вітчизняній практиці.

На функціонування та інноваційний розвиток вітчизняних РНВС впливають фактори екзогенного й ендогенного характеру, які можуть як стримувати розвиток, так і сприяти його прискоренню.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Етапи формування концепції інноваційного розвитку РНВС

Установлено, що найзначніший вплив серед факторів наднаціонального рівня обумовлений появою нових учасників на світовому ринку технологій, загостренням конкуренції на міжнародних товарних ринках, поглибленням міжнародної інтеграції України та її регіонів, нераціональною, переважно ресурсною й низькотехнологічною їх міжнародною спеціалізацією, розширенням масштабів діяльності ТНК в Україні, участю регіонів у міжнародних проектах та ін. Для більшості регіонів України характерні диспропорції у територіальному розподілі науково-виробничого потенціалу, його структурні деформації та руйнація, яскраво вираженою є сировинна спрямованість промислово розвинутих регіонів (частка сировинної продукції в обсязі реалізованої знаходиться на рівні 60 %). У семи регіонах (Донецькому, Дніпропетровському, Луганському, Запорізькому, Харківському і м. Київ) зосереджено переважну більшість основних засобів країни, виробляється до 70 % промислової продукції, вкладається половина обсягу інвестицій в основний капітал, створюється до 60 % ВРП та валової доданої вартості (ВДВ).

Установлено, що найголовнішими проблемами, які стримують інноваційний розвиток РНВС, є: відстала технологічна структура виробничої сфери (понад 95 % обсягу виробленої продукції відноситься до 3-го і 4-го технологічних укладів), її розбалансованість, високий ступінь зношеності основних виробничих засобів (у переробній промисловості деяких регіонів він перевищив 75 %), низький рівень екологічності виробництва, його висока енергоємність і матеріаломісткість, переважання випуску продукції з низькою часткою доданої вартості (дві третини обсягу промислової продукції), зниження питомої ваги виробничих галузей у створенні ВДВ; досить слабка інноваційна активність підприємств, низький рівень наукоємності промислового виробництва (близько 0,3 %); незадовільний стан системи науки через скорочення та застарілість її матеріально-технічних засобів, негативні тенденції щодо наукового потенціалу країни; недостатнє фінансування науково-технічної та інноваційної сфер, зокрема через дефіцит державних фінансових ресурсів, нестачу коштів у виробничих підприємств для фінансування інноваційної діяльності, низьку активність інвесторів щодо вкладання коштів у високотехнологічне виробництво й інновації, нерозробленість механізмів залучення венчурного капіталу; нерозвиненість інфраструктури для інноваційного розвитку науково-виробничих систем, що має поєднувати ланки «ідея ? наука ? технологія ? виробництво ? ринок»; неефективна система комерціалізації наукових розробок; недосконалість загальних або нерозвинутість спеціальних інститутів інноваційного розвитку; низький рівень інноваційної культури підприємців, інвесторів і населення; недоліки в системі підготовки та перепідготовки кадрів, що спричиняє, зокрема, дефіцит висококваліфікованого персоналу певних спеціальностей. Вітчизняний експорт високотехнологічних товарів складає біля 2,0 % сукупного його обсягу, частка України у світовому експорті таких товарів менша за 0,01 %.

Протягом 2000 - 2010 рр. обсяг випуску промислової продукції зріс на 53 %, сільськогосподарської продукції - на 28 %, а обсяг виконаних будівельних робіт скоротився на 11 %. Розмір інвестицій в основний капітал виробничої сфери у порівняльних цінах збільшився у 2,4 разу (найвищі темпи його зростання були у Закарпатській, Чернівецькій, Харківській і Кіровоградській областях); витрати на наукові та науково-технічні роботи, виконані власними силами наукових організацій, ? у 1,9 разу; інноваційні витрати ? у 2,1 разу (високий рівень зростання спостерігався у Волинській, Закарпатській, Луганській, Івано-Франківській областях, м. Севастополь).

З метою розв'язання виявлених проблем у дисертації запропоновано концептуальний підхід до формування стратегії інноваційного розвитку РНВС. Обгрунтовано, що стратегія такого розвитку має базуватися на: реалізації цілеспрямованої державної і регіональної політики, орієнтованої на інноваційний розвиток як пріоритетної складової загальної стратегії соціально-економічного розвитку країни та її регіонів; забезпеченні єдності структурної, науково-технічної, галузевої, інвестиційної та інших видів політики; формуванні сприятливих інституційних умов для інноваційного розвитку РНВС, зокрема створенні дієвої системи захисту інтелектуальної власності; вдосконаленні виробничої, інноваційної, інформаційної та інших видів інфраструктури; здійсненні активної конкурентної політики на зовнішньому ринку для найповнішої реалізації вже існуючих у регіонах конкурентних переваг; пріоритетному розвиткові людського потенціалу тощо.

У третьому розділі дисертації «Науково-методичні підходи до оцінювання функціонування та розвитку регіональних науково-виробничих систем» запропоновано методичні засади комплексного оцінювання функціонування й розвитку РНВС, здійснено оцінювання потенціалу систем та ефективності його використання у регіонах України, визначено й схарактеризовано типологічно однорідні кластери регіонів, виявлено проблеми та перспективи розвитку науково-виробничих систем Полтавського регіону, визначено вплив РНВС на економічний розвиток регіонів та здійснено прогнозування останнього.

У роботі розроблено методичні засади, що дозволяють комплексно оцінити ресурсну ефективність системи, тобто раціональність сформованої структури ресурсів, їх якісний стан та фактичний рівень використання; потенційні можливості системи щодо подальшого її розвитку на інноваційній основі; цільову результативність системи, тобто ступінь досягнення поставлених цілей із точки зору забезпечення розвитку регіональної економічної системи у цілому. Алгоритм авторської методики комплексного оцінювання функціонування та розвитку РНВС наведений на рис. 2.

Потенціал РНВС характеризується різноманітними частковими показниками, рівень яких може значно різнитися за регіонами. Тому для отримання однозначної оцінки щодо наявності, стану та використання потенціалу, ресурсного забезпечення, рівня інноваційності науково-виробничих систем і формування рейтингу регіонів побудовано модель та здійснено інтегральне оцінювання за 10-ма групами показників: природно-ресурсний, матеріально-технічний, трудовий, освітній, науковий, фінансово-інвестиційний, інноваційний, екологічний, інформаційний та інфраструктурний потенціал.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Методичний підхід до комплексного оцінювання функціонування та розвитку РНВС

Результати інтегрального оцінювання різних видів потенціалу РНВС і загального його рівня показали, що, крім м. Київ, який є беззаперечним лідером, рейтинги інших регіонів за різними групами показників мають певні відмінності, хоча у групу лідерів входять в основному одні й ті самі регіони (рис. 3).

На другому місці розташована Харківська область, котра харак-теризується значним природно-ресурсним, науковим та інноваційним потенці-алом. У Полтавської області більшість оціночних показників знаходиться на рівні, вищому за середній, але основними факторами розвитку науково-виробничої системи є природно-ресурсний і трудовий (рис. 4).

Найбільшими проблемами є низький технологічний рівень виробництва, високий коефіцієнт зносу основних засобів, особливо у переробній промисловості, й незначні темпи їх оновлення, низький рівень інноваційної активності підприємств. Проведено аналіз виробничого та інноваційного розвитку найбільших машинобудівних підприємств Полтавського регіону. Виявлено, що їх інноваційній діяльності заважають, зокрема, брак інвестиційних ресурсів, нестача висококваліфікованих конструкторських кадрів, незначний попит на інноваційну продукцію на вітчизняному ринку, через що більшість такої продукції йде на експорт, висока залежність підприємств від кон'юнктури й попиту на їх продукцію на зовнішньому ринку.

Вищими за середні по Україні є рейтинги Сумської, Львівської, Дніпропетровської та Луганської областей, хоча складові їх високих рейтингів різні. Установлено, що найбільш наукоємними є науково-виробничі системи м. Київ, Харківської й Дніпропетровської областей. Найвищий рівень інноваційної спроможності до розвитку характерний для м. Київ, Івано-Франківської та Харківської областей.

Рис. 3. Інтегральні показники рівня розвитку потенціалу РНВС

Рис. 4. Інтегральні показники рівня розвитку потенціалу науково-виробничих систем Полтавської області й України

За результатами інтегрального оцінювання потенціалу РНВС регіони було поділено на сім типологічно однорідних кластерів зі схожими характеристиками окремих видів потенціалу для виявлення типових проблем, особливостей розвитку, конкурентних переваг тощо та розроблення рекомендацій щодо інноваційного розвитку таких систем. Характеристика потенціалу та особливостей розвитку науково-виробничих систем типових регіонів у межах сформованих кластерів наведена у табл. 1.

Аналіз розвитку РНВС протягом останніх одинадцяти років показав, що у регіонах порушений зв'язок між науковою та виробничою сферами, низьким є рівень упровадження власних наукових розробок, неефективно використо-вується потенціал РНВС, який не дає поштовх для інноваційного розвитку регіональної економіки. Визначено вплив факторів розвитку РНВС на зміну їх ВРП за 2000 - 2010 рр. Результати аналізу показали, що у 26 регіонах вибрані фактори мають вагомий вплив на їх економічний розвиток. Регіони було поділено на чотири кластери із різними комбінаціями виробничих факторів (капіталоємних, трудоємних, наукоємних), що мають переважаючий вплив (табл. 2). Здійснено прогнозування факторних показників, що характеризують розвиток РНВС, та на основі побудованих моделей - прогнозування розвитку ВРП на 2011 - 2012 рр. за кожним регіоном і по Україні у цілому (рис. 5).

Проведене оцінювання дозволило виявити проблеми, резерви, потенційні можливості підвищення ефективності функціонування та інноваційного розвитку РНВС, а також розвитку економіки регіону.

Таблиця 1 Характеристика типових регіонів у межах визначених кластерів залежно від особливостей розвитку їх науково-виробничих систем

Таблиця 2 Кластеризація регіонів залежно від факторів економічного розвитку

Рис. 5. Аналіз динаміки і прогнозування факторних показників розвитку РНВС та ВРП по Україні (у порівняльних цінах 2000 р.)