Глобалізація світової економіки та її вплив на національний соціально-економічний розвиток

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Сучасна світова економіка закономірно характеризується настанням якісно нової стадії розвитку, що обумовлюється її історичним імперативом - процесами глобалізації, а також бурхливим розвитком науково-технічного прогресу, що почався в останній третині ХХ століття. Національний соціально-економічний розвиток будь-якої країни світу сьогодні визначається ступенем його адекватності світовим нормам конкурентоспроможності, рівнем інтеграції та технологій. Складність та масштаби впливу глобалізації світової економіки для України обумовлюються її недостатньою підготовленістю до адекватного сприйняття та реалізації глобалізаційних позитивів та мінімізації глобальних ризиків і загроз.

Індустріально розвинуті країни світу закономірно вступають у наступну фазу свого розвитку на базі становлення нового технологічного способу виробництва - постіндустріальну - з новими принципами соціально-технологічної організації. Одночасно загострюється принципова відмінність між індустріальним способом виробництва та новими критеріями постіндустріального суспільства; поглиблюються деструкції базових інститутів ринкової самоорганізації у процесі їхньої постіндустріальної трансформації. Інтелектуалізація господарської діяльності з різким зростанням ролі людського капіталу обумовлює необхідність домінуючого використання знання та інформації, а також змінює технологічний уклад з домінуванням сектору послуг та інформаційно-комунікаційних систем у виробничих процесах.

Логіка сучасного цивілізаційного процесу об'єктивно вимагає від національної економіки України високого рівня конкурентоспроможності, заснованої на якісно нових конкурентних перевагах на базі використання знань, безперервної освіти, високих та критичних технологій тощо. Глобалізація сьогодні ставить вимоги до якості, а отже, і до оплати праці, передусім, науково-технологічних кадрів, з метою надати країнам, що відповідають таким критеріям, можливість участі у масштабних інноваційних зрушеннях систем освіти, культури, охорони здоров'я, навколишнього середовища.

Незважаючи на активне вивчення науковцями проблеми глобалізації та її впливу на національний соціально-економічний розвиток й донині не надається всебічне методологічне обґрунтування процесів глобалізації та специфіки національного розвитку в її умовах. Спірним залишається питання про джерела походження та природу глобалізаційних процесів. Поки що немає однозначного визначення поняття національного соціально-економічного розвитку в умовах глобалізації світової економіки, неповністю розкрито його сутність. Недостатньо уваги приділено дослідженню механізму політики зайнятості в умовах глобалізації, а також її впливу на соціальну стратифікацію населення за рівнем доходів і державну політику доходів в Україні. Залишається не розробленою та науково дискусійною низка теоретичних і практичних положень щодо визначення довгострокових напрямів реалізації соціального захисту в Україні під впливом глобалізаційних процесів.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування економічної сутності глобалізації як унікального багатофакторного процесу розвитку цивілізації, його впливу на національний соціально-економічний розвиток в умовах нових економічних відносин, що виникають у результаті процесів глобалізації світової економіки.

Досягнення поставленої мети передбачало вирішення наступних дослідницьких завдань:

– проаналізувати та критично осмислити основні теорії глобалізації зарубіжних та вітчизняних дослідників з типологізацією їх на окремі групи на основі залежності логічної структури теорій глобалізації від фундаментальних зрушень останньої третини ХХ ст.;

– дослідити сутність глобалізації світової економіки, її фактори, основні етапи та закономірності та виявити сутність національного соціально-економічного розвитку в її умовах;

– розробити практичні заходи щодо скорочення відставання національної економіки від розвинутих економік світу;

– проаналізувати стан науково-технічного потенціалу України та довести необхідність інтелектуалізації її економіки на сучасному етапі розвитку;

– вивчити вплив світового науково-технічного прогресу на процеси інноваційно-технологічного оновлення вітчизняної економіки та розробити механізм ефективної інвестиційно-інноваційної діяльності;

– виявити особливості структурних зрушень економіки України в умовах необхідності зростання її міжнародної конкурентоспроможності;

– поглибити методологічне обґрунтування змісту і пріоритетів політики зайнятості на сучасному етапі розвитку національної економіки;

– здійснити аналіз основних причин бідності та соціальної несправедливості в Україні та розробити напрями державної політики доходів населення в умовах глобалізації;

– дослідити розвиток системи соціального захисту в Україні та особливості його реалізації на сучасному етапі її соціально-економічного розвитку.

1. Теоретико-методологічні засади дослідження глобалізації світової економіки

З'ясовується сутність і причини зародження глобалізаційних процесів та їхня роль у національному соціально-економічному розвитку; розкривається конкретно-історичний характер глобалізації.

Аналіз процесів глобалізації розпочинається у дисертації з дослідження їх сутності та історичних витоків. На основі критеріального аналізу термінологічного апарату категорій “глобалізація”, “інтернаціоналізація”, “інтеграція”, “транснаціоналізація”, “геоекономізація”, які наводяться у економічній літературі, обґрунтовується авторське розуміння сутності глобалізації світової економіки, визначається природа її походження. Автор досліджує еволюцію наукових теорій глобалізації та встановлює їх періодизацію. У роботі вивчаються теорії глобальних економічних систем (1950-1960-ті рр. ХХ ст.) - світ-системного аналізу І. Уоллерстайна, теорії Е. Гідденса та Л. Склера; теорії глобальних економічних систем на основі критики теорії світ-системного аналізу (1980-ті рр. ХХ ст.) - теорії Р. Робертсона, Г. Терборна; теорії детериторизації соціального (1990-ті - початок ХХІ ст.) - концепція “уявних світів” А. Аппадураї, теорія М. Уотерса; теорії глобальних економічних систем у нових соціально-історичних умовах (кінець 1990-х - початок ХХІ ст.) - теорії Й. Бартельсона, Ж. Бодрийяра; альтернативні неотехнологічні теорії глобалізації М. Познера, М. Портера (кінець 90-х - початок ХХІ ст.).

На основі ґрунтовного вивчення теорій глобалізації дисертант виявляє конкретно-історичний характер глобалізації, яка виступає формою становлення інформаційного технологічного та суспільного способів виробництва, інформації і знань як принципово нового виробничого ресурсу, що зумовило якісно новий етап у піднесенні усуспільнення економіки, взаємозв'язку і взаємодії національних економік і світового господарства, розвитку ТНК i міжнародних організацій. Автор доводить, що глобалізація має об'єктивне науково-технологічне походження, що пов'язане із становленням у 1960-70-х рр. ХХ ст. постіндустріального суспільства, поширенням процесів комп'ютеризації, роботизації, автоматизації, використанням мобільного зв'язку, Інтернет, стрімким розвитком систем електронних рахунків, супутникового, оптико-волоконного зв'язку, що у кінцевому результаті має наслідком абсолютно нові процеси, явища, структури, пропорції.

Дисертантом у роботі визначається сутність самоорганізації соціально-економічної системи в умовах глобалізації як органічного поєднання процесів економізації політики, геоекономізації простору, стиснення соціального часу і створення нових організаційних та інституційних форм розвитку країн світу. З іншого боку, автором досліджується двоїстий, об'єктивно-суб'єктивний характер глобалізації: як гармонійного поєднання самоорганізації та управління і як штучного процесу, в якому управління починає домінувати над самоорганізацією.

У відносин в умовах глобалізації.

Техніко-економічні відносини трансформуються через посилення ролі новітніх технічних та інформаційних засобів зв'язку, нових енергетичних ресурсів, альтернативних джерел енергії і зведення до мінімуму трансакційних витрат. Відбуваються глибокі зміни у організаційно-економічних відносинах завдяки таким процесам, як впровадження новітніх мережевих форм організації та управління, реалізація країнами стратегічних конкурентних переваг на світовому ринку: вищого технологічного рівня, вищої якості та наукомісткості товарів і послуг, випереджаючий розвиток темпів міжнародної торгівлі порівняно з темпами внутрішнього виробництва, динамічний розвиток науково-технічного співробітництва, зростання поряд з інтеграцією масштабів концентрації та локалізації виробництва. Трансформація соціально-економічних відносин в умовах глобалізації полягає у динамічному розвитку відносин у сфері інтелектуального капіталу, інтелектуальної власності і соціального капіталу.

Автором виявлено глибокі зміни господарського механізму через поширення процесів віртуалізації, що порушують його нормальне функціонування та призводять до виникнення дисбалансу між сферами виробництва та споживання. Порушуються динамічна рівновага та самоорганізація національної соціально-економічної системи і стабільність світової кон'юнктури внаслідок стрімкого розвитку не реального, а спекулятивного сектору економік.

У дисертації розкрито специфіку проявів глобалізаційних процесів для економіки і суспільства України, яка полягає у тому, що становлення у нас постіндустріального суспільства відбувається в умовах об'єктивної необхідності удосконалення існуючого індустріального способу виробництва, технологічного оновлення промисловості, реформування усієї системи відносин власності тощо. Реформування потребує і сучасна політична надбудова національної системи: державне управління, система судочинства, нормативно-правового забезпечення, діяльність професійних спілок тощо. Автор вважає, що особливість сучасного соціально-економічного розвитку України полягає у тому, що такий розвиток мусить пройти через подолання деградації її промислової бази, нарощування її науково-технічного потенціалу, переорієнтацію системи освіти
на виховання генерації високоосвіченої молоді і поступове відновлення довіри людей до влади.

Автором запропоновано розглядати стратегію національного соціально-економічного розвитку як послідовний перехід від впровадження адаптаційної її складової до проривної. Реалізація адаптаційної складової полягає в удосконаленні існуючої промислової бази та її пристосуванні до вимог високотехнологічного розвитку країн-лідерів світової економіки. Через запровадження адаптаційної складової можливим стає перейти до здійснення проривної складової - постіндустріалізації вітчизняної економіки, якісного розвитку сфери послуг та інформації, а також оптимізації структури промислової, науково-технічної і фінансової бази наукомісткого високотехнологічного сектору, його максимальної капіталізації, формування метапромислової технологічної організації виробництва, перспективної моделі міжнародної спеціалізації України на світовому ринку.

Тільки у такому випадку процеси, що складають внутрішню основу національного розвитку, приведуть до появи зовнішніх форм його прояву, які містяться у соціальній сфері, - зростання якості життя населення, рівня доходів, забезпечення гарантій зайнятості та соціальної захищеності.

2. Вплив глобалізації світової економіки на розвиток національної економіки

Досліджено взаємодію процесів зростання ролі інтелектуального капіталу, технологічного оновлення, структурних зрушень; удосконалено теоретичні засади дослідження функціонування національної економіки та перспектив її розвитку в умовах глобалізації.

Автором доводиться зміна місця та ролі інтелекту і знань людини у трудовому процесі як рушійного чиннику глибоких якісних зрушень усієї соціально-економічної системи. Визначається пріоритетний напрямок розвитку інтелектуального капіталу, яким є процеси впровадження сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій та їх складової - програмного забезпечення. Потрібно розробити систему взаємопов'язаних заходів у галузі законодавства, фіскальної, грошово-кредитної, інвестиційної та науково-освітянської політики, міжнародної діяльності у вигляді програми розвитку індустрії програмної продукції як галузі економіки і реалізовувати ефективний моніторинг її виконання. Крім того, необхідно стимулювати активний розвиток практики ІТ-аутсорсингу, створювати вигідні умови розробки і експорту програмного забезпечення.

В умовах глобалізації посилюється роль державного фінансування інтелектуального капіталу. Автор пропонує визначати зміст державних витрат на інтелектуальний капітал як економічно обґрунтованих інвестицій держави на підвищення науково-технологічного рівня виробництва, освіту, кваліфікацію-перекваліфікацію, організацію корпоративного інвестиційного процесу, зростання добробуту населення, посилення ролі соціального капіталу у прогресі цивілізації. Державні інвестиції в інтелектуальний капітал мають створити сприятливе фінансове середовище з належною інституційною структурою, що забезпечить підвищення рівня капіталізації високотехнологічних виробництв як кінцевого результату функціонування національної інноваційної системи. Неодмінною умовою ефективності таких інвестицій є оптимізація професійно-кваліфікаційної структури працівників відповідно до потреб ринку.

У роботі розкривається зміст механізму стимулювання і розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності, який полягає в оновленні основних виробничих фондів на промислових підприємствах, залученні значних фінансових ресурсів та виробництві високоякісної продукції. Формування і капіталізація високотехнологічного сектору національної економіки можливі лише шляхом модернізації існуючої промислової бази, подолання технологічної відсталості, удосконалення механізмів державного і корпоративного фінансування нововведень, перетворення нагромаджених фінансових ресурсів на інвестиції. тової фінансово-економічної кризи на вітчизняну економіку через аналіз становища і перспектив розвитку реального та фінансового секторів. Негативний вплив світової кризи на реальний сектор дисертант вбачає у суттєвому послабленні можливостей держави підтримувати промисловий комплекс; скороченні обсягів державного фінансування програм розвитку галузей виробництва; уповільненні темпів зростання промислового виробництва та втраті окремих позицій вітчизняними промисловими підприємствами на внутрішньому і зовнішньому ринках; зростанні заборгованості по виплатам кредитів; зниженні рентабельності сільськогосподарських підприємств; втраті технологічного потенціалу тощо.

Позитивні наслідки впливу кризи у реальному секторі полягають в оптимізації функціонування підприємств реального сектору, які потерпіли від кризи; очищенні ринкового середовища від неконкурентоспроможних підприємств; інтенсифікації співробітництва з внутрішніми інвесторами тощо.

Дисертант вважає однією з найголовніших причин сучасної кризи виникнення дисбалансу між реальним і фінансовим секторами світової економіки, посилення ролі фінансового сектору та послаблення рівня його керованості з боку урядів та неурядових організацій. Відповідно, все більшої вразливості від зовнішнього впливу набуває фінансовий сектор національної економіки. Наслідками негативного впливу кризи на фінансовий сектор є прискорення темпів інфляції; ускладнення процесу погашення державного боргу через значні перешкоди при його рефінансуванні; зростання ризиків невиконання боргових зобов'язань підприємствами, що дестабілізує усю фінансову систему країни; різке коливання курсу національної валюти, що логічно призводить до зростання рівня невпевненості населення до неї як надійного джерела розрахунків та заощаджень.

Автор виявляє також і позитивні наслідки кризи у фінансовому секторі, що полягають в оптимізації функціонування структур фінансового сектору економіки, які пройшли через кризу; виході з ринку суб'єктів зі слабкими позиціями; посиленні орієнтації на залучення ресурсів внутрішнього ринку, зміцнення співпраці з вітчизняними інвесторами тощо.

Дисертант пропонує реалізувати практичні заходи, спрямовані на стабілізацію економічної системи та її фінансової складової. По-перше, поєднувати стабілізацію фінансової підсистеми з забезпеченням достатньої пропозиції грошових ресурсів за умови жорсткого контролю за структурою їх використання, спрямовуючи їх на цілі відновлення фінансової збалансованості та економічної активності. По-друге, визначити пріоритети бюджетних витрат у напрямі посилення їх орієнтації на цілі макроекономічної стабілізації та економічного зростання. Збільшення бюджетних витрат сприятиме зростанню внутрішнього попиту, а у комплексі із заходами з обмеження небажаного імпорту та заохочення прямих іноземних інвестицій - поступовому пожвавленню внутрішнього ринку.

3. Вплив глобалізації світової економіки на соціальну сферу та соціальну політику держави

Досліджується взаємообумовленість політики зайнятості, доходів і соціального захисту населення в умовах глобалізації; розкривається зміст механізму політики зайнятості в умовах глобалізації та визначаються основні напрямки змін у становищі людини у виробництві і суспільстві.

Для розробки ефективної соціальної політики необхідним є аналіз наступних показників соціально-економічного розвитку: ВВП на одну особу, індекс розвитку людського потенціалу (індекс людського розвитку, ІЛР), індекс якості життя, індекс Джині, рівень безробіття та соціальний показник індексу глобалізації, порівняння яких серед 6 країн світу з високим ІЛР та 3 пострадянських республік, в тому числі України.

Так, розрахований за методикою МВФ серед 181 країни світу за 2008 рік показник ВВП на одну особу найвищим є у Катарі (87717 дол. на рік); Люксембург - 2-ге місце (78723 дол.); Норвегія - 3-тє (53269 дол.); США - 6-те (46443 дол.); Швейцарія - 7-ме (42948 дол.); Ірландія - 8 -ме (39441 дол.); Нідерланди - 9-те (39278 дол.); Канада - 12-те (38290); РФ - 51-ше (15039 дол.); Латвія - 54-те (14304 дол.); Україна - 98-ме (6461 дол.).

За Звітом ООН, у першу п'ятірку країн з надзвичайно високим рівнем ІЛР у 2008 р. увійшли Норвегія, Австралія, Ісландія, Канада та Ірландія. Зокрема, Польща, Казахстан та Латвія знаходяться у групі країн з високим рівнем індексу. Україна, Вірменія, Узбекістан, Китай - серед країн з середнім рівнем ІЛР. Ефіопія, Замбія, Гвінеа-Бісау, Афганістан - у групі країн з низьким рівнем індексу.

За рейтингом індексу якості життя, складеному організацією International Living за 2008 р., у першу п'ятірку країн входять Франція, Швейцарія, США, Люксембург, Австралія (значення від 76 до 80; максимальне - 100). Значення цього показника в Україні - 61, у РФ - 52.

За рейтингом CIA World Factbook індексу Джині за 2008 р., найнижчі його показники спостерігаються у Швеції, Словенії, Данії, Норвегії, Ісландії (від 23 до 25). Значення цього індексу для України - 31, Естонії - 34, РФ - 41,5.

Найвищий рівень безробіття (за методологією МОП) станом на кінець 2009 р. серед країн-членів ЄС спостерігається у Латвії - 16,2 %. Найменший - у Норвегії - 3,2 %, Швейцарії - 4,2 %, Нідерландах - 5,6 %. Рівень зареєстрованого безробіття в Україні станом на 1 лютого 2010 р. становив всього 1,9 %, тоді як за методологією МОП станом на кінець 2009 р. - 9,5 %, для порівняння у РФ - 9,9 %.

Індекс глобалізації показує масштаби інтеграції країни у світове співтовариство та є сумою таких складових, як рівень економічної інтеграції, рівень технологій, персональні контакти та політика урядів (система СЕІР). Індекс глобалізації також є сукупністю таких індикаторів, як економічний, соціальний та політичний (система KOF). Соціальний показник індексу глобалізації відображає ступінь інтегрованості людини, її життя та праці у міжнародні суспільні інститути. Швейцарія має найвище значення даного показника у 2008 р. - 95,38 (із 100); Нідерланди - 89,41; Канада - 86,85; Норвегія - 84,48; Ірландія - 77,72; США - 76,52; Латвія - 69,91; РФ - 64,40; Україна - 57,68.

Відставання наведених показників в Україні від розвинутих країн світу свідчить про неефективність економічної політики, відсутність спрямування структурних та інноваційних зрушень на досягнення цілей соціальної справедливості та подолання бідності; недосконалу податкову систему; значну заборгованість держави по заробітній платі; високу інформаційну залежність України від світового медіа-простору, нерозвиненість національної.

До інструментів бюджетно-податкової політики автор відносить надання податкових пільг і пільг щодо виплат у соціальні фонди - для збереження існуючих і створення нових робочих місць, стимулювання професійної освіти; податкові преференції малому та інноваційному бізнесу, а також здешевлення кредитування проектів малого і середнього бізнесу, які впливають на підвищення рівня зайнятості населення. Інструменти бюджетно-податкової політики включають також поступове скорочення заборгованості держави по заробітній платі, соціальні виплати, пряме фінансування програм з безробіття. Дисертант підкреслює, що з метою стримання інфляції збільшення соціальних статей бюджету необхідно здійснювати у випадку, якщо темпи зростання продуктивності праці і ВВП випереджають зростання заробітних плат і пенсій. Тому потрібно сполучати збільшення бюджетних коштів на соціальні цілі із нарощуванням товарної маси в країні, причому не за рахунок імпорту, а через зростання обсягів товарної продукції вітчизняних виробників.

Експортно-імпортна політики полягає у зменшенні митних ставок на імпорт технологій для подальшого його заохочення і збільшення кількості робочих місць.

Інвестиційна політика має на меті обмеження відпливу капіталу, зростання рівня капіталізації національних заощаджень та регулювання обсягів прямих іноземних інвестицій: до певного значення вони розширюють робочі місця, великі ж їх обсяги захоплюють вітчизняні підприємства з подальшим скороченням робочих місць. Також це розширення внутрішніх інвестицій на підприємствах, що здатні створити нові
робочі місця.

До інструментів науково-освітянської і кадрової політики автор відносить підвищення інтелектуально-кваліфікаційного рівня трудових кадрів відповідно із світовими нормами, підтримка служб зайнятості з працевлаштуванням випускників вищих навчальних закладів, створення науково-навчальних центрів на базі провідних державних університетів та системи дослідницьких університетів відповідно до завдань Державної цільової науково-технічної та соціальної програми “Наука в університетах” на 2008-2012 роки.

Міграційна політика повинна містити автоматизований облік іноземних трудових мігрантів, наявність митних, податкових, кредитних пільг для тих мігрантів, хто спрямовує свої заощадження на інвестування в Україні.

Інформаційна політика полягає у поступовому забезпеченні відкритості інформації та зростанні якості та кількості інформаційних послуг; вдосконаленні чинної нормативно-правової бази у сфері інформатизації; наближенні стандартів ІТ-послуг до європейських стандартів; повній реалізації потреб суспільства та економіки у послугах зв'язку та інформатизації.

У роботі дисертант пропонує заходи з реалізації соціального захисту, що необхідно здійснювати при одночасній відбудові вітчизняної промисловості та нарощуванні внутрішнього та експортного потенціалу підприємств з поступовим зростанням частки наукомісткої продукції. Інституційне забезпечення реалізації соціального захисту складається з державних органів на загальнонаціональному, регіональному і місцевому рівнях, незалежних страхових компаній, підприємств та профспілок. Політика соціального захисту є системою, що містить гарантії доходу, заходи з покращення навколишнього середовища і екологічної безпеки, діяльність соціальних служб, соціальний захист зайнятого населення та має реалізовуватись з врахуванням соціальної стратифікації суспільства.

Висновки

глобалізація економічний інноваційний бідність

У дисертаційній роботі теоретично узагальнено та запропоноване нове вирішення важливого наукового завдання щодо розробки теоретико-методологічних засад дослідження глобалізації світової економіки та особливостей національного соціально-економічного розвитку в її умовах з обґрунтуванням практичних заходів щодо його прискорення. Наукові результати досліджень сутності, історичних витоків, тенденцій та форм впливу глобалізації світової економіки на національний соціально-економічний розвиток дозволили сформулювати узагальнення, висновки та пропозиції теоретико-методологічного та практичного характеру, які відображають вирішення поставлених завдань відповідно до визначеної мети:

1. На основі критичного осмислення теорій глобалізації доведено, що вона має конкретно-історичний характер і виступає формою становлення інформаційного технологічного та суспільного способів виробництва, інформації і знань як принципово нових виробничих ресурсів, що зумовлює якісно новий етап у піднесенні усуспільнення економіки, взаємодії національних економік, світового господарства, ТНК та міжнародних організацій. Глобалізація виступає формою становлення постіндустріального способу виробництва та є вищим ступенем інтернаціоналізації та інтеграції світового господарства, процесом формування єдиного світового інформаційно-технологічного та господарсько-фінансового простору на базі наукових знань та інновацій.

2. Обґрунтовано сучасну закономірність світових економічних процесів, яка полягає у загостренні принципової відмінності між індустріальним способом виробництва та новими критеріями постіндустріального суспільства. Інтелектуалізація економіки з різким посиленням значення людини зумовлює необхідність активного використання знань та інформації і змінює технологічний уклад з переважанням третинного сектору та інформаційно-комунікаційних систем у виробничих процесах. Визначено, що національний розвиток в умовах глобалізації є довготривалим процесом, зумовленим НТП і глибокими зрушеннями у технічній, економічній, соціальній, політичній, інституціональній сферах, у галузі інфраструктури, технологій та освіти, що виявляється у зростанні рівня добробуту, доходів, якості життя, підвищенні рівня реалізації потреб усіх членів суспільства.

3. Доведено, що глобалізація світової економіки являє собою процес реструктуризації ого сприйняття економіки; удосконалення податкової системи з метою створення вигідних умов для ведення інноваційної діяльності; здійснення державного замовлення, фіскальних преференцій; орієнтація науки на вирішення завдань інноваційного розвитку.

4. Доведено, що чинником позитивного впливу на розвиток вітчизняного ринку праці має бути політика трудового протекціонізму, а також підвищення рівня зайнятості у малому та інноваційному підприємництві, що дозволить забезпечити потужний прорив не тільки у темпах економічного зростання, але й у підвищенні рівня добробуту. Механізм сучасної політики зайнятості являє собою комплексну багатосистемну довгострокову стратегію, спрямовану на зростання продуктивності суспільної праці, підвищення освітньо-кваліфікаційного та інформаційного рівня працездатного населення, скорочення масштабів безробіття і включає адміністративні, організаційні, правові та програмні заходи. Базисом цієї стратегії є реалізація політики доходів, бюджетно-податкової, інвестиційної, експортно-імпортної, кадрової, науково-освітянської, міграційної політики.

5. Виявлено основні причини бідності та соціальної несправедливості в Україні в умовах глобалізації, якими є недосконала податкова система, значна заборгованість держави по заробітній платі, яка гальмує реалізацію позитивів від прискореного зростання оподаткування фізичних осіб порівняно із ростом податкового навантаження на прибуток, що є характерним для світової фіскальної практики; неоднозначний вплив на рівень доходів населення іноземних інвестицій та експансії ТНК; висока інформаційна залежність України від світового медіа-простору, нерозвиненість національної системи поширення інформації, що призвело до соціальної стратифікації населення на підготовки управлінців та роль творчого менеджменту в умовах глобалізації світової економіки.

Література

1. Касабова І.А. Нова парадигма держави в контексті глобалізації / І.А. Касабова // Держава та регіони. - 2006. - № 1. - С. 104-107 (0,4 д. а.).

2. Касабова І.А. Переваги та потенційні можливості глобалізаційних процесів для економіки України / І.А. Касабова // Теорії мікро-макроекономіки. - 2005. - Вип. 21. - С. 84-87 (0,3 д. а.).

3. Касабова І.А. Державне регулювання доходів населення у контексті глобалізаційних процесів / І.А. Касабова // Теорії мікро-макроекономіки. - 2006. - Вип. 25. - С. 40-46 (0,7 д. а.).

4. Касабова І.А. Глобалізація та зростання ролі інтелектуального капіталу в її умовах / І.А. Касабова // Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - № 12. - C. 44-48 (0,3 д. а.).

5. Касабова І.А. Еволюція наукових поглядів на глобалізацію / І.А. Касабова // Формування ринкових відносин в Україні. - 2008. - № 1. - C. 121-126 (0,5 д. а.).

6. Касабова І.А. Структурна політика в Україні: шляхи вдосконалення та напрями подальших зрушень / І.А. Касабова // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 2. - C. 15-22 (0,7 д. а.).

7. Касабова І.А. Науково-технічний прогрес та технологічне оновлення - рушійні сили зростання конкурентоспроможності національної економіки в умовах глобалізації / І.А. Касабова // Теоретичні та прикладні питання економіки. - 2009. - Вип. 18. - С. 355-363 (0,7 д. а.).

8. Касабова І.А. Вплив глобалізації світової економіки на національний соціально-економічний розвиток / І.А. Касабова // Формування ринкових відносин в Україні. - 2009. - № 5 (96). - C. 75-84 (0,9 д. а.).

Размещено на Allbest.ru