Конкуренція в ринковій економіці

Що стосується становлення малого та середнього підприємництва, слід прийняти наступні міри:

- необхідні дієві державні проекти, щодо підтримки малого та середнього підприємництва, які мають передбачати створення гнучкої системи надання підприємцям регіонів кредитів та фінансової допомоги, посередництва в контактах з інвестиційними фондами, лізинговими, ощадно-позичковими компаніями;

- зняти бар'єри вступу на ринки нових господарюючих суб'єктів через удосконалення системи реєстрації, лізингування, сертифікації, оподаткування, митного та адміністративного регулювання підприємницької діяльності;

- надання пільг при вході нових господарюючих суб'єктів на ринки з небажаною високим рівнем монополізованості;

- активізувати залучення коштів місцевих бюджетів, асоціацій, громадських об'єднань, організацій і підприємств на фінансування пріоритетних проектів;

Отже, сучасне українське економічне середовище потребує чіткої та дієвої нормативної бази, перебудови якісної та структурної організації управління, шляхи розвитку виробничого та інноваційного процесів.

Розділ 3. Сучасні проблеми становлення конкурентного середовища та його захисту в Україні

3.1 Сучасні проблеми становлення конкурентного середовища

У нашій країні начебто є всі необхідні передумови для формування ефективного конкурентного середовища: крім загальних вимог Конституції України, прийнято ряд важливих законів України та створено відповідні державні органи, що мають опікуватися цими проблемами.

Водночас поки що не можна стверджувати, що завдання, накреслені Конституцією, нині виконуються повною мірою. У сфері конкуренції залишається дуже багато невирішених проблем, які, у свою чергу, є причиною більшості гострих кризових явищ в економіці.

Насамперед загальнополітичною проблемою в Україні є недотримання вимог законодавства практично в усіх сферах суспільного виробництва. Переважна кількість наших законів відповідає європейському рівню, але мало хто дотримується їх вимог . Свідомо чи через незнання їх не дотримуються підприємці, недостатню увагу цьому питанню приділяють державні органи, а суди, які повинні бути на варті дотримання законодавства, насправді дуже часто самі ж їх і порушують. Слід підкреслити, що й закони далеко не завжди є досконалими. З точки зору конкуренції вони мають створювати потенційно рівні умови для всіх учасників виробництва. Однак цей принцип часто не дотримується. Уже на законодавчому рівні різні групи учасників ринку мають і різні умови. Це стосується, зокрема, процедур банкрутства, системи оподаткування, інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування, протекціоністської, митної, експортно-імпортної політики тощо. Так, наприклад, законодавство про банкрутство містить положення, що можуть розцінюватись як дискримінаційні, оскільки не всі підприємницькі організації можуть визнаватися банкрутами. Крім того, ці положення сприяють створенню умов, завдяки яким через процедури банкрутства підприємці здатні усувати своїх конкурентів .

Загалом під час обговорення та прийняття законів чинник конкуренції повинен обов'язково враховуватися[16]. Раніше цим питанням активно опікувався Антимонопольний комітет. У перші роки його діяльності, коли в інших сферах також інтенсивно формувалася законодавча база, АМК постійно намагався впливати на цей процес, щоб до нових законів вносилися конкурентні вимоги. З цією метою здійснювалася тісна співпраця з комітетами Верховної Ради, урядовими комітетами Кабінету Міністрів України, Міністерством юстиції України та юристами Секретаріату Президента України. Нині ця робота дещо послабилася, тому в деяких законах конкурентні вимоги залишилися неврахованими, а іноді до них свідомо вносять навіть анти конкурентні вимоги. Важливу роль у формуванні конкурентного середовища можуть відігравати Попереджувальні заходи держави, особливо заходи, спрямовані на попередження порушення законів, на створення оптимальних умов функціонування суспільного виробництва. На жаль, і тут також спостерігаються суттєві проблеми. Недостатня увага держави до питань формування конкурентного середовища та захисту конкуренції призводить до систематичних збоїв нормального ритму функціонування економіки. В результаті з року в рік маємо такі негативні явища як, наприклад, регулярні змови на ринках паливно-мастильних матеріалів у період посівної та під час збирання врожаю. З цієї самої причини у період пікових навантажень постачальники підвищують ціни на цукор та інші продукти харчування. Водночас під час масової заготівлі сільськогосподарської продукції ціни на неї стрімко падають; згодом це призводить до скорочення виробництва. Проблеми конкуренції в Україні спричиняють непомірно високі ціни на послуги зв'язку, а тарифи на послуги житлово-комунального господарства абсолютно неадекватні з їх якістю.

Останнім часом надзвичайно актуальною є загальна проблема монополізації торгівлі. Безліч проблем, які набувають тривалого, затяжного характеру, і у сфері природних монополій. Держава докладає чимало зусиль щодо усунення цих негативних явищ. На різних рівнях влади проводяться гучні наради, присвячені виявленню причин прорахунків та пошуку винуватців. На заходи щодо нейтралізації диспропорцій та їх наслідків витрачаються (а іноді й просто викрадаються) величезні кошти. Однак нічого позитивного від такої діяльності майже немає. Проблеми постійно поновлюються. Це відбувається через те, що шляхом адміністративного регулювання здійснюється лише боротьба з наслідками криз, а насправді потрібно створювати об'єктивні регулятори суспільно-економічних процесів. Таким об'єктивним регулятором і є конкурентне середовище, що може бути створене як завдяки демонополізації окремих суб'єктів господарювання, так і шляхом усунення бар'єрів доступу на проблемні ринки.

Для прикладу можна навести ситуацію у житлово-комунальній сфері. Практично в усіх регіонах країни життя періодично паралізується різким збільшенням тарифів на послуги цієї сфери. Особливо активно це питання обговорювалося в кінці 2006 - на початку 2007 pp. Існує загальноприйнята думка, що без підвищення тарифів неможливо оновити давно застарілі комунікації Насправді ж причиною подорожчання послуг є відсутність бодай бажання запроваджувати конкурентні відносини у цій такій соціально-важливій сфері, хоча альтернатив сучасному комунальному господарству існує багато Навпаки, докладають усіх зусиль, аби встановити бар'єри на шляху її демонополізації. Припиняється будь-яке намагання запровадження альтернативних шляхів задоволення суспільних потреб у послугах тепло - і водопостачання, вивезення та утилізації сміття, надання послуг з обслуговування житлових приміщень. Спостерігається постійне намагання законсервувати монополію раніше державних, а тепер - все частіше приватних підприємств. Попри катастрофічний дефіцит коштів у зазначеній сфері спритні ділки, які приватизували відповідні об'єкти, вивозять до офшорних зон величезні суми прибутків.

Проблема демонополізації була надзвичайно актуальною для держави ще на початку ринкових перетворень. Відповідною програмою, затвердженою Верховною Радою України в 1993 p., було визначено мету і завдання демонополізації, основні її поняття, принципи та пріоритети.

Найболючішими були питання демонополізації переробної промисловості АПК. Хоча станом на 1995 рік цукор-пісок виробляли понад 190 цукрових заводів, олію - 17 підприємств, спирт - 70, кондитерські вироби - 230, пиво - 80, однак усі ці підприємства, як правило, об'єднувались у так звані добровільні об'єднання типу Головм'ясопром і не конкурували між собою[17]. Крім 17 загальнодержавних об'єднань, до переліків монополістів було включено 120 регіональних об'єднань. Кожне з них налічувало значну кількість самостійних підприємств і технологічно незалежних структурних підрозділів. Наприклад, на ринку хлібобулочних виробів функціонувало 25 об'єднань, у складі яких налічувалось 353 підприємства, на ринку молочної продукції - 21 об'єднання, у складі якого - 298 підприємств . Внаслідок проведення демонополізації було створено десятки тисяч самостійних суб'єктів господарювання, що спричинило зниження рівня монополізації багатьох ринків та формування конкурентного середовища. Насамперед це стосувалося ринків хліба, м'яса та молочної продукції. Суттєво знизився рівень монополізації і в галузях машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості, чорної та кольорової металургії. Відтак найвищими темпами стали розвиватися саме ті галузі, де рівень конкуренції був особливо високим. Заходи з демонополізації активно здійснювалися до 1999 p., коли було проголошено про зміну акцентів з державної економічної політики щодо здійснення заходів з демонополізації на забезпечення розвитку конкурентного середовища. Державна політика у сфері обмеження монополізму та захисту конкуренції остаточно набула рис політики конкурентної. Указом Президента України від 26.02.99 р. № 219/99 було визначено основні завдання державних органів, спрямованих на забезпечення реалізації цієї політики в усіх галузях і сферах економіки. Водночас переважна частина ринків усе ще залишається монополізованою. Це, зокрема, загальнодержавні ринки машинобудування, металургії, хімічної та нафтохімічної промисловості, де процес демонополізації ускладнюється значною фондомісткістю й обмеженістю ресурсів. Разом з тим і на загальнодержавному, і на багатьох регіональних ринках є сфери, де проведення демонополізації є не лише можливим, але й цілком доцільним. Це стосується багатьох ринків транспорту та зв'язку, водо- і теплопостачання, експлуатації і поточного ремонту житлового фонду, технічного обслуговування та ремонту засобів обліку води, газу, тепла й електроенергії. Те саме можна стверджувати і про ринки послуг, пов'язаних із здійсненням функцій держави та місцевого самоврядування, зокрема. оформлення та реєстрація документів, аналіз і підготовка висновків та проведення експертиз для оформлення різних дозволів та ліцензій. Крім того, існують 103 потенційно конкурентні ринки, демонополізація яких офіційно вважається незавершеною, зокрема, ринки хліба та хлібобулочних виробів, борошна, нафтопродуктів. Обмеження конкуренції на багатьох ринках пояснюється збереженням неринкових організаційних структур та розподільчих систем. Це, зокрема, ринки послуг роздрібної торгівлі у сільській місцевості, де у регіонах часто зберігається монопольне становище спожив кооперації, а також ринки послуг будівництва, ремонту та утримання доріг загального користування . Існує офіційна думка, що можливості подальшої демонополізації багатьох із цих сфер практично вичерпано, й основним завданням нового етапу конкурентної політики є захист уже створеного конкурентного середовища. Однак, на нашу думку, тут багато ще можна зробити. Про припинення демонополізації стверджувати поки що рано, оскільки цілий ряд сфер господарської діяльності все ще потребує її продовження. Крім того, процес монополізації вітчизняної економіки, на жаль, ще не припинено. Для попередження виникнення нових монополій у державі запроваджено контроль за процесами економічної концентрації, який має ефективно протидіяти будь-яким спробам монополізації ринків[18]. Хоча ця процедура надзвичайно складна й обтяжлива, однак вона далеко не завжди створює перешкоди для монополізації ринків. Незважаючи на суттєві витрати коштів і часу підприємців на проходження такого контролю, він все-таки залишається малоефективним з погляду інтересів суспільства. Реалії життя свідчать, що насправді багато галузей економіки у нас фактично монополізовані, оскільки контролюються окремими особами, як правило, наближеними до влади.

Процеси монополізації ринків не припинено, більше того, з благословення чиновників найвищих рангів вони тривають. Так, у січні 2006 р. за згодою не лише Кабінету Міністрів України, а й Антимонопольного комітету, відомства, що має попереджувати створення таких монополій, П А К Нафтогаз України та РосУкрЕнерго було створено спільне підприємство Укргаз-Енерго, яке тепер є монополістом на ринку постачання та реалізації в Україні природного газу На той час голова А М К запевнював громадськість, що створення цієї структури не призведе до суттєвого обмеження конкуренції на ринку газу України. Нині ж конкурентне відомство вже розглядає питання про зловживання монопольним становищем у вигляді обмеження окремих споживачів у споживанні газу. Ще одним прикладом неспроможності держави щодо попередження монополізації ринків є нинішня ситуація в торгівлі, яка, в свою чергу, суттєво впливає на ефективність загального ринкового середовища в країні. У сучасних умовах сфера торгівлі характеризується надзвичайно динамічним розвитком. Завдяки порівняно низькій капіталомісткості та швидкій окупності вона є доволі привабливою для інвесторів. Тому до цієї сфери останніми роками спрямовується велика кількість капітальних вкладень. Зокрема, вона є надто привабливою для іноземних інвесторів. Водночас, як не дивно, нові надходження капіталів не лише не збільшують конкуренції, а навпаки - монополізують цю сферу. Останнім часом торгівля концентрується або у величезних супермаркетах, або на ринках. Зокрема, в Києві наразі працює понад 100 супермаркетів. Водночас немає жодного спеціалізованого овочевого магазину, хоча у 1995 році їх налічувалося 295. Це стосується не лише овочевих магазинів. Нині майже не залишилося невеликих магазинів поряд з житловими будинками, де раніше без проблем можна було купити найнеобхідніші продукти. Так, протягом 2000- 2005 pp. у центрі Києва було закрито 48 продуктових крамниць. Замість великої кількості магазинчиків створюється єдиний на весь мікрорайон супермаркет, а у приміщеннях колишніх крамничок відкриваються прибутковіші заклади - салони гральних автоматів, бутіки, кафе, ресторани, банки, перукарні, аптеки тощо. Слід також зазначити, що власники багатьох супермаркетів нерідко перебувають між собою у родинних чи партнерських зв'язках, що дає їм можливість домовлятися про свою маркетингову політику. Це призводить до монополізації сфери торгівлі, а наслідки такої монополізації негативно впливають і на споживачів, і на товаропостачальників. Споживачі відчувають на собі постійне підвищення цін, що не могло б відбуватися в умовах жорсткої конкуренції. А товаровиробники, які намагаються скористатися послугами супермаркетів для просування своїх товарів до споживача, спостерігають прояви монопольної поведінки власників закладів торгівлі.

Аби самим шукати товари для наповнення торговельних залів, останні вимагають від товаровиробників великих сум коштів за розміщення їхніх товарів на полицях та в складських приміщеннях. Причому здійснюється це неофіційно, що свідчить про незаконність таких поборів: оформлюються угоди під надання послуг з проведення маркетингових досліджень, які насправді не проводяться. Або ж просто вимагаються гроші без усіляких підстав і документального оформлення. У торговельних залах супермаркетів практично відсутня конкуренція товарів різних виробників. На полицях розміщується продукція за високими цінами і лише окремих найвпливовіших та заможних фірм. Така ситуація, зрозуміло, не сприяє розвитку підприємництва. Це повинні були б узяти до уваги відповідні державні органи, але, на жаль, адекватної реакції чиновників, які мають захищати конкуренцію, не спостерігається.

Наведемо такий приклад. Наші сусіди - росіяни, вивчивши досвід інших країн, розробили державну програму щодо захисту вітчизняних операторів торговельного ринку. Зокрема, торговельні майданчики для іноземних інвесторів пропонуються за третім кільцем м. Москви, а в центрі міста розташовуються лише російські компанії. У Києві такі рішення не приймалися. Тому українські мережеві оператори з острахом очікують приходу потужних західних операторів, прогнозують подальше поглинання невеликих компаній та витіснення їх з найпривабливіших ринків . У контексті проблем монополізації торгівлі слід також відзначити суттєві негативи діяльності посередників, які за безцінь скуповують товари виробництва, а потім перепродують їх за набагато вищою ціною. Особливо болючою ця проблема є в агропромисловому комплексі. Обурює те, що перекупники отримують надприбутки, а безпосередні товаровиробники нерідко ледь-ледь зводять кінці з кінцями: вони змушені вирізати продуктивну худобу, розпродавати майно, зменшувати посівні площі, тобто, по суті банкрутувати на фоні безпідставного збагачення посередників. Але проблема не лише в цьому. Головне - монополізується процес реалізації вироблених товарів, усувається конкуренція товаровиробників, що призводить до зростання цін.

Крім демонополізації та вдосконалення процедури контролю за економічною концентрацією, важливим чинником формування конкурентного середовища є сприяння розвитку малого та середнього підприємництва. В умовах суттєвого розшарування населення на занадто багатих і занадто бідних, сподівання лише на великий бізнес означає орієнтування на подальшу монополізацію суспільного виробництва. Великий бізнес має розвиватися з малого та середнього, а не формуватися на привілеях наближених до влади осіб[19]. А без створення такого прошарку малого бізнесу не може бути іншого шляху появи великого бізнесу, аніж надання йому таких привілеїв.

Оскільки потреби суспільства суттєво змінюються, а в межах старої структури виробничих потужностей їх задовольнити практично неможливо, на перехідному етапі розвитку економіки конче необхідно створювати нові підприємства, орієнтовані на нові потреби, тобто умови для розвитку малого підприємства. Іншими словами, держава має зробити все необхідне для розвитку малого бізнесу й формування сприятливого режиму для іноземних інвестицій, для того, щоб максимально швидко створити конкурентне середовище. Безумовно, протягом останніх 15 років усі ці заходи намагалися активно запроваджувати. Було затверджено низку законодавчих актів щодо сприяння іноземним інвестиціям, дозволено створювати різні кооперативи, активно розвиваються орендні відносини та мала приватизація, вживаються заходи щодо спрощення системи реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Таким чином, ринкові відносини в Україні насамперед стали розвиватися у малому бізнесі. Однак пріоритети надавалися не в належних пропорціях. У будь-якому разі проблеми підтримки малого бізнесу й сьогодні залишаються надзвичайно гострими. Наприклад, понад половини валового продукту виробляється у малому бізнесі на Заході, у якому зайнято 70 відсотків населення. А в Україні підприємці малого бізнесу виробляють лише 10 процентів ВВП. Статистика свідчить, що через великі ризики всього третина українців бажає відкрити власну справу, оскільки існують надто високі шанси банкрутства, необґрунтований тиск з боку державних контролерів, а податкове законодавство недосконале. Останнім часом непоодинокі випадки, коли влада, ігноруючи навіть вимоги Конституції про недоторканність приватної власності, демонтує кіоски та офіси, не забезпечує належним чином захист від рейдерських атак .

Слід зазначити, що обмежена діяльність посадових осіб органів влади - це окрема надзвичайно болюча проблема. На нашу думку, антиконкурентні дії органів влади нині є головною перешкодою для формування в Україні ефективного ринкового середовища. Центральні та місцеві органи влади повинні всіляко сприяти формуванню конкурентного середовища, створенню рівних умов для всіх підприємців. Натомість, шляхом ухвалення письмових чи усних рішень вони стають на заваді для утворення нових підприємств, установлюють обмеження на здійснення окремих видів діяльності, змушують підприємців вступати до різних об'єднань, до здійснення узгоджених дій, вимагають від них пріоритетного укладення договорів чи першочергового постачання дефіцитної продукції. У міру своїх повноважень посадовці створюють дискримінаційні умови для діяльності суб'єктів господарювання. Вони надають незаконні пільги для окремих підприємців, спрямовують зусилля на централізований розподіл товарів і ринків, установлюють заборони та обмеження, не передбачені законодавством. Особливо масового характеру набуло встановлення заборон щодо реалізації товарів з одного регіону в інший, а це суперечить ст 132 Конституції України, відповідно до якої територіальний устрій країни має ґрунтуватися на засадах єдності й цілісності державної території. Законодавство України не передбачає встановлення кордонів чи будь-яких завад для вільного переміщення товарів із регіону в регіон. Однак ці вимоги дуже часто порушуються. Практично кожен р ік у період збирання врожаю місцеві адміністрації встановлюють заборони на вивезення зерна за межі підпорядкованої їм території, примушуючи при цьому зернотрейдерів до постачання своєї продукції у першу чергу підприємствам, відповідальним за формування та використання зазначених регіональних ресурсів. Органи А М К регулярно ведуть з цим непримиренну боротьбу, надаючи обов'язкові для розгляду рекомендації, що вимагають скасувати всі бар'єри на вивезення зерна. Однак поки ці загрозливі рішення готуються та приймаються, їх актуальність автоматично втрачається. Коли оскаржувані вказівки чиновників нарешті скасовуються напередодні новорічних свят, зерна вже давно немає. Ці порушення органів влади могли б не виникнути, якби дотримувалися вимоги ст. 20 Закону ?Про Антимонопольний комітет України щодо необхідності погодження з А М К рішень, що можуть призвести до обмеження чи спотворення конкуренції. Коли орган влади приймає рішення, що може вплинути на конкуренцію, він повинен надіслати його до АМК, де фахівці, проаналізувавши його на предмет створення перешкод у конкуренції, запропонують внести зміни, заборонять чи дозволять його прийняття. На жаль, далеко не всі органи влади виконують ці вимоги закону. Особливо це стосується сільських, селищних, районних, міських владних структур, тобто органів влади місцевого рівня. Масовий характер фактів дискримінації підприємців органами влади свідчить, що на розгляд АМК потрапляють далеко не всі рішення зазначених органів, які спотворюють конкуренцію. Перелік проблем в економіці держави, які призводять до порушення вимог конкуренції, можна наводити безліч. Замість того, щоб їх попередити та заздалегідь створити дійсно конкурентні умови у різних секторах суспільного виробництва, щороку витрачаються величезні і часто марні зусилля на боротьбу з наслідками різноманітних кризових явищ. З метою формування в Україні ефективного ринкового середовища і на загальнодержавному рівні, і на рівні окремих регіонів слід приділити серйозну увагу питанням захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. і опікуватися цим повинен не лише Антимонопольний комітет, а й інші державні органи, які також покликані захищати конкуренцію в Україні.

3.2 Захист конкурентного середовища в Україні

Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачає створення рівних можливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їх конкуренцію, під якою розуміється змагальність суб'єктів господарювання, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.

З конкуренції, що існує в умовах розвинених товарно-грошових відносин, виростає класична монополія, діяльність яких була розглянута в попередньому розділі. На відміну від неї "соціалістичний" монополізм народився в умовах досить специфічних форм економіко-організаційного розвитку нашої держави у складі СРСР. Він є наслідком свідомої економічної політики соціалістичної держави (як носія політичної влади і власника основних засобів виробництва) щодо планового ведення народного господарства на основі застосування переважно адміністративно-командних методів керівництва економікою, що призвело, зрештою, до перетворення її на єдиний народногосподарський комплекс[20]. Монополізм у нашій державі є також породженням політики концентрації і спеціалізації виробництва та інших сфер життєдіяльності. Саме тому, визначивши в Законі України "Про економічну самостійність України" від 3 серпня 1990 р. зміст, мету та основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізацію зазначеного закону включила до переліку законодавчих актів, які б забезпечували дію Закону України "Про економічну самостійність України", антимонопольне законодавство. За час, що минув, зроблено вагомі кроки на шляху формування антимонопольного законодавства. Так, 18 лютого 1992 р. було прийнято Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності", який визначав правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. З набранням чинності Законом України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 р. Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" втратив чинність. Верховна Рада України 26 листопада 1993 р. прийняла Закон України "Про Антимонопольний комітет України", який визначив правове становище Комітету, його органів та посадових осіб. Правові засади захисту господарюючих суб'єктів і споживачів від недобросовісної конкуренції визначає Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р.

Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного законодавства визначався Правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. (в редакції розпорядження від 29 червня 1998 p.), а нині регулюється нормами розділів VII та XI Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Таким чином, на сьогодні законодавство про захист економічної конкуренції, яке ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається з законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів, можна вважати сформованим.

Одним з основних нормативно-правових актів законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України "Про захист економічної конкуренції", який регулює відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією.

Під економічною конкуренцією відповідно до Закону розуміється змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Закон визначає групи порушень законодавства про захист економічної конкуренції, однією з яких є антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями відповідно до ст. 5 Закону є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання.

Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.

Стаття 6 Закону визначає антиконкурентні узгоджені дії як узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:

1. встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2. обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3. розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4. спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5. усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

6. застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7. укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8. істотного обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Разом з тим зазначені вище узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

· вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

· техніко-технологічному, економічному розвитку;

· розвитку малих або середніх підприємців;

· оптимізації експорту чи імпорту товарів;

· розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

· раціоналізації виробництва.

Проте, зазначені узгоджені дії не можуть бути дозволені органами Антимонопольного комітету України, якщо конкуренція істотно обмежується на всьому ринку чи в значній його частині.

Вчинення узгоджених дій забороняється до отримання у встановленому порядку дозволу органів Антимонопольного комітету.

Особа, яка вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення та надала інформацію, що має істотне значення для прийняття рішення у справі, звільняється від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, передбаченої ст. 52 Закону.[21]

Разом з тим така особа не може бути звільнена від відповідальності, якщо вона:

· не вжила ефективних заходів щодо припинення нею антиконкурентних узгоджених дій після повідомлення про них Антимонопольному комітету України;

· була ініціатором чи забезпечувала керівництво антиконкурентними узгодженими діями; не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинення нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла безперешкодно отримати.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

· на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

· не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнано становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону, тобто на цьому ринку у них немає жодного конкурента або вони не зазнають значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

· сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

· сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови ч. 4 ст. 12 Закону.

Саме по собі монопольне становище того або іншого суб'єкта господарювання не визнається порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. Таким порушенням Закон України "Про захист економічної конкуренції" визнає зловживання монопольним становищем на ринку. Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1. встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2. застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3. обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4. обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5. часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6. істотне обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7. створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Зловживання монопольним становищем на ринку становлять другу групу порушень антимонопольного законодавства. До третьої групи порушень входять антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю. Такими діями ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визнає прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.[22]

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:

· заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;

· пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об'єднань або здійснення концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;

· пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

· будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

· встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;

· надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

· дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

· дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Органам влади та органам місцевого самоврядування забороняється делегувати окремі владні повноваження об'єднанням, підприємствам та іншим суб'єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Статтею 17 Закону України "Про захист економічної конкуренції" забороняються дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), що полягають у схиленні суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації.

Четверту групу порушень законодавства про захист економічної конкуренції становить обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань, яка полягає у тому, що суб'єктам господарювання, об'єднанням забороняється схиляти інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяти вчиненню таких порушень, а також примушувати інших суб'єктів господарювання до:

· антиконкурентних узгоджених дій, визначених ст. 6 Закону;

· узгоджених дій, визначених статтями 7, 8, 9 та 10 Закону;

· участі у концентрації суб'єктів господарювання, визначеної ст. 22 Закону (ст. 18 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Суб'єктам господарювання, які отримали дозвіл відповідних органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії, забороняється встановлювати щодо господарської діяльності суб'єктів господарювання обмеження, які, як правило, не застосовуються до інших суб'єктів господарювання, або застосовувати без об'єктивно виправданих причин різний підхід до різних суб'єктів господарювання. Статтею 19 Закону встановлено й інші заборони неправомірного використання суб'єктами господарювання ринкового становища.[23]

Суб'єктам господарювання, що мають значно більший ринковий вплив порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їх конкурентами, забороняється створювати перешкоди у господарській діяльності малим або середнім підприємцям (дискримінація конкурентів суб'єктами господарювання), зокрема вчиняти дії, заборонені згідно з частинами 1 та 3 ст. 19 Закону.

Статтею 21 Закону України "Про захист економічної конкуренції" не допускається обмежувальна діяльність об'єднань (об'єднань юридичних та (або) фізичних осіб, у тому числі об'єднань підприємств, а також громадських організацій) шляхом відмови суб'єктові господарювання у прийнятті до такого об'єднання, яка ставить його у невигідне становище в конкуренції, якщо така відмова є необрунтованою і невиправданою.

Значної шкоди розвиткові конкуренції в економіці України завдає недобросовісна конкуренція - будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності (ч. 1 ст. 1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" визнає недобросовісною конкуренцією, зокрема, такі дії:

· неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;

· неправомірне використання товару іншого виробника;

· копіювання зовнішнього вигляду виробу;

· порівняльну рекламу;

· дискредитацію господарюючого суб'єкта (підприємця);

· купівлю-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом;

· схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця);

· схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника);

· схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом;

· підкуп працівника постачальника;

· підкуп працівника покупця (замовника);

· досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

· неправомірне збирання комерційної таємниці;

· розголошення комерційної таємниці;

· схилення до розголошення комерційної таємниці;

· неправомірне використання комерційної таємниці (статті 4-19 Закону).

Висновок

Конкуренція означає суперництво між суб'єктами ринкового господарства за найбільш вигідні умови виробництва, продажу і купівлі товарів. Такий вид економічних відносин функціонує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні і ні від кого не залежні суб'єкти господарської системи. У такому самому становищі повинні бути і покупці товарів.

Конкурентна боротьба за економічне процвітання і виживання є економічним законом ринкового господарства. Пронизуючи всю систему виробництва й споживання товарів і послуг, конкуренція здійснюється в багатьох формах, які з розвитком суспільства стають дедалі різноманітнішими.

Конкуренція може бути внутрігалузева, міжгалузева, міжнародна.

Ціна вирівнює співвідношення попиту і пропозиції і є компромісом між уявленнями продавців і покупців про ціни. У сучасній економічній науці розглядаються дві основні форми конкуренції: чиста або "досконала" та обмежена або "недосконала". Конкуренція сприяє здійсненню таких функцій ринку, як визначення ринкової ціни, стимулювання виробництва, розвиток науково-технічного процесу та багато іншого. І безперечно, що значна роль на ринку безпосередньо належить державі. Як вже було зазначено ринок не може розвиватись стихійно, за ним повинен здійснюватись різний наглядовий контроль, саме держава має забезпечити цей контроль. І однією з важливих функцій держави є проведення антимонопольної політики, яка була б спрямована на розвиток вітчизняного виробництва та підтримку підприємництва. Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Але як будь-яке явище має свої плюси і мінуси. До позитивних чортів можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімум витрат, реалізацію принципом оплати по кількості і якості праці, можливість регулювання з боку держави. До негативних наслідків - "перемога" одних і "поразка" інших, розходження в умовах діяльності, що веде до нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення й ін.

Як було показано надмірна монополізація, поява конкурентної боротьби між монополіями, без відповідного контролю з боку держави може призвести до створення так би мовити "держави в державі". Монополізм призводить до уповільнення науково-технічного прогресу, консервує низьку якість продукції, робить цю продукцію неконкурентноздатною на світовому ринку, втрачаються стимули перебування більш ефективних рішень функціонування в економіці й ін.

Говорячи про негативні методи ведення конкурентної боротьби необхідно відзначити, що все-таки поки є конкуренція, буде існувати і промислове шпигунство, тобто ці два явища пов'язані між собою, не можна, звичайно, заперечити ефективність промислового шпигунства, наприклад він значно впливає на розвиток військово-промислового комплексу. І усе ж, незважаючи на ефективність промислового шпигунства, він не може замінити розвиток ні в галузевих, державних і глобальних масштабах, не може замінити науково-дослідні роботи, відкриття, тому що якщо увесь час користуватися чужим, викраденим, то при цьому губиться деякий власний потенціал розвитку, що в результаті веде до регресу.

Антимонопольна служба України ще дуже молода, але вже зроблені її перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще багато потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно з удосконаленням антимонопольного законодавства України. У даному напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж віковий досвід антимонопольного законодавства США і на антимонопольну практику інших розвитих країн.

У цілому ж, конкуренція несе менше негативних моментів, ніж позитивних; конкуренція - значно менше зло, чим монополія, що зловживає своїм положенням в економіці.

Конкуренція - визначальна умова підтримки динамізму в економіці, і в умовах конкуренції створюється більше національне багатство при меншій вартості кожного виду продукції в порівнянні з монополією і плановою економікою.



Список використаних джерел

1. Гончарук Т.І. Конкуренція: сучасна економічна характеристика та особливості // Актуальні проблеми економіки. - 2006. -- №2. -- С. 130-145

2. Паламарчук Г.М. Конкурентна політика в перехідній економіці //Актуальні проблеми економіки. - 2005. -- №3-4. -- С. 20-25.

3. Офіційний web-сайт Держкомстату України: http://www.ukrstat.gov.ua, рубрика -- "Соціально-економічне становище України».--Соціально-економічне становище України за 2005 рік.

4. Основи економічної теорії/ С.В.Мочерний, С.А.Єрохін, Л.О.Каніщенко та ін. За ред. С.В.Мочерного. - К.: ВЦ “Академія”, 1997.

5. Горобчик Т.Т. Мікроекономіка: Навчально-методичний посібник. - Київ: ЦУЛ, 2002. - 236 с.

6. Задоя А.О. Мікроекономіка: Курс лекцій: Навч. посібник. - К.:Т-во “Знання”, КОО, 2000. - 176 с.

7. Економічна теорія: У 2 кн. Навч. Посібник / За ред. З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. - К.: Заповіт, 1997. - 280 с.

8. Політекономія: Підручник. За загальною редакцією Ю.В. Ніколенка. . - Київ: ЦУЛ, 2003. - 412 с.

9. Калина А.В., Осокіна В.В. Економічна теорія і практика господарювання: Навч. посібник. - 2-ге вид. - К.: МАУП, 1998. - 215 с.

10. Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка): Навчальний посібник - Тернопіль: ТАНГ - “Астон”, 1998. - 368 с.

11. Костусєв О.О. Захист економічної конкуренції в Україні: стан і проблеми // // Економіка України. - 2003. - № 8. - С. 13-19.

12. Костусєв О.О. Захист економічної конкуренції в Україні: стан і проблеми // // Економіка України. - 2003. - № 7. - С. 4-11.

13. Костусєв О.О. Методологічні засади формування ефективного конкурентного середовища в економіці України: Автореф. дис... д-ра екон. наук: 08.02.03 / Одеський держ. економічний ун-т. -- О., 2004. -- 27с.

14. Лісовий А.В. Мікроекономіка: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 208 с.

15. Лозова Г.М. Формування конкурентного середовища в транзитивній економіці: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.01.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. -- К., 2003. -- 20с.

16. Москвіна А.О. Національні конкурентні переваги та особливості їх реалізації в транзитивній економіці: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.01.01 / Харківський національний ун-т ім. В.Н. Каразіна. -- Х., 2004. -- 20с.

17. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. - К.: Видавничий центр “Акаде-мія”, 2001. - 656 с.

18. Мочерний С.В., Устинко О.А., Чоботар С.Т. Основи підприємницької діяльності: Посібник. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. - 280с.

19. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. - 4-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2002. - 615 с. 25. Основи економічної теорії: Частина 1 / За загальною редакцією А.А. Чухно. - К., 1994. - 456 с.

20. Павловська О.Д. Конкурентоспроможність національних економік в умовах інвестиційної глобалізації: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.05.01 / Київський національний економічний ун-т. -- К., 2004. -- 18с. : рис.

21. Політекономія: Підручник / За заг. ред. Ю.В. Ніколенка. - К.: ЦУЛ, 2003. - 412 с.

22. Прусова Л.Г. Экономика. Тренинг-курс: Учебно-метод. пособие. - К.: Основы, 1999. - 468 с.

23. Радченко Ю.М. Управління конкурентоспроможністю вітчизняних товаровиробників на макро- та мікрорівнях в перехідній економіці: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.02.03 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. -- Х., 2003. -- 19с. : рис.

Размещено на Allbest.ru