Особливості розробки інвестиційної стратегії ТОВ "Дніпрокераміка"

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми: полягає в тому, що в сучасних умовах господарювання для вирішення проблеми економічної стабілізації та для забезпечення економічного розвитку насамперед існує потреба ефективного менеджменту. Для її забезпечення необхідним являється створення ефективної стратегії. Разом з тим, слід зауважити, що ряд питань щодо розробки ефективної стратегії остаточно не вирішені. В основному проблеми з формуванням стратегії виникають в зв'язку з тим, що кожна галузь має свої особливості. Зазначені проблеми обумовили вибір теми та визначили цільову спрямованість роботи.

В умовах ринкової конкуренції підприємству, щоб досягати поставлених цілей замало виробляти продукцію, необхідно планувати свою діяльність в подальшому, тобто розробляти систему довгострокових цілей. Саме тому на сучасному етапі господарювання доцільно розробляти стратегії підприємства, які забезпечать певний набір правил та дій підприємства в майбутньому. Стратегії розробляються на 3-5 років. До комплексу функціональних стратегій підприємства входить й інвестиційна стратегія, яка передбачає напрями здійснення інвестиційної діяльності для забезпечення реалізації загальної стратегії підприємства. Інвестиційні рішення, майже завжди є стратегічними, бо частіше всього передбачають довгострокові вкладення ресурсів.

Загальновідомо, що інвестиційна діяльність підприємства у всіх її формах не може зводитися лише до задоволення його поточних інвестиційних потреб, які обумовлені необхідністю заміни зношених активів або їхнього приросту у зв'язку зі змінами обсягу і структури господарської діяльності. Забезпечення стійкого положення підприємства на ринку та його економічного розвитку в довгостроковому періоді вимагає відповідної інвестиційної підтримки. Це обумовлює необхідність створення системи управління інвестиційною діяльністю на основі науково виваженого передбачення її напрямків і форм, забезпечення реалізації загальних цілей розвитку підприємства та адаптування до умов зовнішнього мінливого середовища його функціонування. Ефективним інструментом перспективного управління інвестиційною діяльністю підприємства, підпорядкованого реалізації цілей економічного розвитку підприємства в умовах істотних змін макроекономічних факторів, системи державного регулювання ринкових процесів, кон'юнктури інвестиційного ринку і, пов'язаної з цим невизначеності, є інвестиційна стратегія. Інвестиційна стратегія являє собою систему довгострокових цілей інвестиційної діяльності підприємства, що обумовлені загальними завданнями його розвитку та інвестиційною ідеологією, а також вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення.

Мета дослідження - визначення особливостей та характеристика розробки інвестиційної стратегії.

Завдання курсової роботи:

- розглянути сутність інвестиційної стратегії;

- дати характеристику видам інвестиційної стратегії;

- фінансово-економічний аналіз;

- удосконалення інвестиційної стратегії підприємства.

Об'єкт дослідження: ТОВ „Дніпрокераміка”.

Предмет дослідження: удосконалення інвестиційної стратегії на підприємстві.

Методи дослідження: використовувався теоретичний та практичний аналіз літературних джерел його узагальнення та висновки, аналіз економічної та інвестиційної діяльності підприємства на основі фінансових документів (звітності).

1. Теоретичні аспекти інвестиційної стратегії

1.1 Сутність інвестиційної стратегії

До комплексу функціональних стратегій підприємства входить й інвестиційна стратегія, яка передбачає напрями здійснення інвестиційної діяльності для забезпечення реалізації загальної стратегії підприємства. Інвестиційні рішення, майже завжди є стратегічними, бо частіше всього передбачають довгострокові вкладення ресурсів. Діяльність підприємства з формування та використання інвестиційних ресурсів (інвестицій) називають інвестиційною діяльністю.

Згідно Закону України «Про інвестиційну діяльність» - «...інвестиціями є усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект».

Під інвестиціями розуміють довгострокове вкладення капіталу в галузі економіки. Інакше кажучи, інвестиціями є фінансові, матеріальні, майнові та інші цінності, що вкладаються в об'єкти підприємницької і інших видів діяльності, внаслідок чого утворюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Під інвестиційною діяльністю розуміють сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави, направлених на розширене відтворення основного і оборотного капіталу з метою задоволення потреб суспільства на основі залучення і вкладення всіх видів майнових і інтелектуальних цінностей в господарські, комерційні, наукові, культурні, добродійні і будь-які інші підприємства і проекти, цілі яких не суперечать законодавству.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є інвестори, замовники, виконавці робіт, користувачі об'єктів інвестиційної діяльності, а також постачальники, юридичні особи (банківські, страхові і посередницькі організації, інвестиційні фонди) і інші учасники інвестиційного процесу. Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути фізичні і юридичні особи, зокрема іноземні, а також держави і міжнародні організації. Інвестори здійснюють вкладення власних, позикових і привернутих засобів у формі інвестицій і забезпечують їх цільове використання.

Замовниками можуть бути інвестори, а також будь-які інші фізичні і юридичні особи, уповноважені інвестором здійснити реалізацію інвестиційного проекту, не втручаючись при цьому в підприємницьку або іншу діяльність інших учасників інвестиційного процесу, якщо інше не передбачене договором (контрактом) між ними. У випадку, якщо замовник не є інвестором, він наділяється правами володіння, користування і розпорядження інвестиціями на період і в межах повноважень встановлених договором.

Користувачами об'єктів інвестиційної діяльності можуть бути інвестори, а також інші фізичні і юридичні особи, державні і муніципальні органи, іноземні держави і міжнародні організації, для яких створюється об'єкт інвестиційної діяльності. У випадку, якщо користувач об'єкту інвестиційної діяльності не є інвестором, взаємини між ними і інвестором визначаються договором (рішенням) про інвестування. Суб'єкти інвестиційної діяльності мають право суміщати функції двох або декількох учасників.

Об'єктами інвестиційної діяльності є:

- новостворювані і модернізовані основні фонди, і оборотні кошти у всіх галузях народного господарства;

- цінні папери (акції, облігації і ін.);

- цільові грошові внески;

- науково-технічна продукція і інші об'єкти власності;

- майнові права і права на інтелектуальну власність.

Аналогічні об'єкти включають і іноземні інвестиції, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

Стратегія дає відповіді на головні питання організації інвестиційної діяльності:

- Глибина довгострокового планування інвестиційного процесу.

- Поточний стан об'єкта, для якого розроблюється стратегія.

- Джерела та обсяги коштів для інвестування.

- Стратегічна мета та етапи просування до неї.

- Проміжні цілі та суміжні завдання.

- Пріоритетні сфери та об'єкти для інвестування.

- Прогнозна оцінка зовнішнього середовища для інвестування.

- Прогнозна оцінка розвитку фінансового ринку.

- Альтернативні напрями використання коштів.

- Цільові настанови щодо очікуваної дохідності інвестицій.

- Фактори ризику та довгострокові заходи їх нейтралізації.

- Прогнозні сценарії розвитку інвестиційного ринку та розвитку інвестора.

- Бажані результати інвестиційної діяльності на кінець стратегічного періоду.

Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення ефективного здійснення інвестиційної стратегії підприємства, яка досягається шляхом реалізації таких завдань:

- досягнення високих темпів економічного розвитку підприємства;

- максимізація доходів (прибутків) від інвестиційної діяльності;

- мінімізація інвестиційних ризиків;

- забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства.

Потреба в інвестиціях при реалізації стратегії підприємства обумовлена необхідністю:

- відновлення та розширення матеріально-технічної бази підприємства;

- збільшення обсягів виробничої діяльності;

- освоєння нових видів діяльності;

- підвищення якості продукції.

Планування інвестиційної діяльності є необхідним процесом з ряду причин:

- для реалізації стратегій підприємство може використовувати різні види інвестицій, різний обсяг інвестиційних коштів, тому доцільно розробляти декілька альтернативних проектів;

- необхідність вибору з альтернативних інвестиційних проектів найбільш ефективного;

- необхідність якнайшвидшого отримання віддачі від інвестицій;

- планування сприяє зниженню ризику, що пов'язаний із прийняттям інвестиційних рішень. Збільшення вартості інвестиційного проекту підвищує ступінь його ризику, що обумовлює різну глибину опрацювання інвестиційних рішень при плануванні інвестицій.

Період стратегічного планування становить 3-5 років і залежить від ряду факторів, до яких належать:

- тривалість періоду загальної стратегії розвитку підприємства;

- передбачуваність інвестиційного клімату держави, регіону, а також розвитку кон'юнктури інвестиційного ринку;

- специфіка інвестиційної діяльності підприємства.

Вхідними даними для планування інвестицій на підприємстві є:

- інформація про стратегію підприємства;

- результати оцінки обраної стратегії та виявлення в ній «вузьких місць».

Інвестиційна стратегія - це комплекс довгострокових цілей області капіталовкладень та вкладень у фінансові активи, розвитку виробництва, формування оптимальної структури інвестування, а також сукупність дій з їхнього досягнення. У загальному виді інвестиційна стратегія реалізується у розробці плану та програми його здійснення на даному етапі розвитку підприємства. Інвестиційна стратегія підприємства формується з урахуванням існуючих джерел та форм інвестування, їхньої доступності і потенційної ефективності використання.

Інвестиційна стратегія передбачає досягнення таких цілей:

- максимізація прибутків від інвестиційної діяльності;

- мінімізація інвестиційних ризиків.

Оптимальна інвестиційна стратегія має відповідати таким критеріям: інвестиційна привабливість запропонованих стратегією регіонів, галузей та ринків; низька чутливість стратегії до змін у зовнішньому середовищі (можливість максимально визначити чутливість до змін); прийнятий часовий діапазон реалізації стратегії; відсутність суттєвих перешкод на шляху до реалізації стратегії; прийнятний рівень інвестиційних і фінансових ризиків; адекватне ресурсне та організаційне забезпечення стратегії.

Розробка стратегії покликана забезпечити:

- безперебійну інвестиційну діяльність у передбачених обсягах;

- найбільш ефективне використання власних і особливо позикових коштів;

- фінансову стійкість підприємства у довгостроковій перспективі.

Формування стратегії є дослідженням довгострокових напрямів розвитку інвестора.

Отже, стратегічне планування інвестиційної діяльності -- це процес планування довгострокових інвестиційних цілей підприємства й шляхів досягнення цих цілей.

Результатом стратегічного планування на підприємстві є розробка інвестиційної стратегії.

Інвестиційна стратегія підприємства -- це система довгострокових цілей інвестиційної діяльності підприємства.

1.2 Види інвестиційних стратегій

Для більшості підприємств найбільш поширеними інвестиційними стратегіями є наступні:

- консервативна ІС (мотив - підтримка потужностей);

- екстенсивна ІС (мотив - розширення існуючого асортименту послуг);

- інтенсивна ІС (мотив - інтенсифікація і модернізація процесу надання послуг);

- прогресивна ІС (мотив - надання нових послуг);

- консервативно-інтенсивна ІС (мотив - підтримка потужностей з інтенсифікацією і модернізацією послуг);

- екстенсивно-прогресивна ІС (мотив - розширення асортименту з оновленням послуг);

- екстенсивно-інтенсивна ІС (мотив - розширення асортименту з його інтенсифікацією і модернізацією).

Крім того, виділяють: позикову інвестиційну стратегію з мотивацією залучення позикових засобів, які в основному використовуються на інвестиційні потреби, а не прямують на поточні господарські потреби; позикову ІС з мотивацією отримання доходу від фінансових інвестицій, дана стратегія використовується підприємствами в два рази рідше, ніж позикова.

«Чисті» ІС вибираються підприємствами у зв'язку з підвищеним впливом не більше трьох чинників, «змішані» ІС, навпаки, використовуються на тлі підвищеного впливу, причому найістотнішого, не менше трьох чинників.

Зміна ІС підприємства протягом порівняно тривалого періоду часу називається його інвестиційною поведінкою. Стратегія не може різко змінюватися протягом дещо короткого часу (якщо тільки ця зміна, що не спланована менеджментом підприємства, яка частіше відбувається на початку фінансового року). Тривала стійкість інвестиційної стратегії супроводить фінансовому положенню підприємства, що поліпшується. Це може свідчити на користь довгострокового характеру ІС на відміну від динамічнішої інвестиційної поведінки.

Підприємства, що використовують консервативно-інтенсивну ІС, активно інвестують в будівлі/споруди і машини/ устаткування і менше за всіх проводять фінансових вкладень. При цьому вони відчувають найбільш сильний дефіцит інвестиційних грошових ресурсів, не дивлячись на найактивнішу амортизаційну політику і отримання коштів по лізингу. Це обумовлено мінімальними бюджетними джерелами і незначним зверненням до банківського кредиту.

Підприємства, що дотримуються екстенсивно-прогресивної ІС, вважають, що при мінімальних інвестиціях в будівлі/споруди нераціонально високе відвернення засобів у фінансові інвестиції. Ці підприємства практично не мають бюджетної підтримки своєї інвестиційної діяльності, слабо використовують амортизаційні засоби, але вельми активно -- банківські кредити. Фінансове положення підприємств, для яких характерна подібна ІС, майже не поліпшується.

Підприємства з екстенсивно-інтенсивною ІС відрізняються найбільшими інвестиціями в машини/обладнання і будівлі/споруди. Вони активно використовують такі форми інвестицій як лізинг/оренда і всі джерела фінансування інвестицій.

Застосування консервативно-прогресивної ІС супроводжується істотними вкладеннями в лізинг/оренду і дочірні компанії, при цьому абсолютно відсутні засоби від лізингу/оренди як джерела фінансування інвестицій. Для цієї ІС характерний найбільше отримання засобів за цільовими державними програмами. Суперечність між формами, джерелами інвестицій і заявленими інвестиційними цілями (оскільки у такої категорії підприємств максимальний дефіцит навіть поточних грошових коштів) не просто звертає на себе увагу, але і пов'язано з нестабільною динамікою фінансового стану подібних підприємств.

Прогресивна ІС характеризується порівняно збалансованою структурою вкладень в розрізі їх форм. Ці підприємства є найактивнішими користувачами прибули як джерела фінансування інвестицій, але при цьому мало привертають амортизаційні засоби і банківські кредити. В умовах зниженого попиту така ІС у принципі достатньо раціональна, проте форми її прояву не такі виражені, як цілі, що підтверджується відсутністю явної тенденції поліпшення фінансового стану даних підприємств.

Інтенсивна ІС відрізняється істотними і результативними вкладеннями в лізинг/оренду, активним використанням прибули, амортизації і бюджетних коштів як джерел фінансування інвестицій, але мінімальним використанням кредитів і позик, що веде до неминучого погіршення фінансового положення і враховується потенційними кредиторами подібної ІС.

Екстенсивна ІС пов'язана з високим рівнем вкладень в дочірні підприємства, джерелом фінансування інвестицій в даному випадку виступає підвищене бюджетне фінансування. Банки також активно кредитують інвестиційну активність цих підприємств, фінансове положення поліпшується.

Консервативна ІС відповідає формам свого прояву -- їх використання (за винятком вкладень в машини/обладнання) не перевищує середній рівень. Щось подібне спостерігається і у області фінансування інвестиційної політики, при цьому відрізняється низький рівень використання прибутку. Проте, сприяє поліпшенню фінансового стану підприємства.

Позикова ІС використовується при істотних обмеженнях попиту, коли підприємства починають йти з ринку своєї продукції/послуг, переорієнтовуючи свою інвестиційну активність і переводячи свої інвестиційні ресурси на фінансові ринки.

Недолік грошових надходжень для фінансування поточної діяльності як чинник переваги конкретної ІС пов'язаний з вибором позикової ІС у тому випадку, коли своєчасно спостерігається і дефіцит кваліфікованого кадрового забезпечення господарської діяльності.

Помітна залежність між величиною капіталу підприємства і його перевагами у виборі ІС простежується у разі вибору інтенсивної і консервативно-інтенсивної ІС, коли більше представлені крупніші підприємства. Навпаки, їх частка скорочується у міру зростання капіталу при використанні консервативної і екстенсивної ІС.

Залежно від співвідношення дохідності й ризику виокремлюють агресивну, ризиковану стратегію (орієнтовану на високу дохідність при високому ризику) і консервативну (малоризиковану) стратегію. За параметром часу може бути стратегія швидкого зростання і стратегія поступового розвитку.

Якщо вдається розробити стратегію, яка цілком відповідає очікуванням і критеріям інвестора, її називають збалансованою. Якщо наявні на ринку об'єкти інвестування не дають змогу оптимізувати стратегічні плани інвестора і задовольнити всі його умови та критерії, стратегію вважають незбалансованою.

1.3 Етапи розробки та вибір інвестиційної стратегії

При розробці інвестиційної стратегії підприємства передбачається вирішення таких задач як визначення періоду формування інвестиційної стратегії, вибір стратегічних цілей інвестиційної діяльності визначення напрямків інвестування та джерел фінансування, оцінку розробленої інвестиційної стратегії, перегляд стратегії у залежності від зміни зовнішніх умов та становища підприємства.

Формування інвестиційної стратегії проходить певні етапи, кожен з яких в тій чи іншій мірі обов'язковий для розробки обґрунтованого рішення. Всі етапи між собою взаємопов'язані та можуть виконуватися паралельно.

Аналіз і оцінка зовнішнього й внутрішнього середовища підприємства. Це перший етап формування інвестиційної стратегії. На даному етапі, по-перше, відбувається визначення основних елементів зовнішнього середовища, виділення з них тих, які дійсно мають значення для інвестиційної діяльності підприємства, проводиться збір інформації про стан і розвиток даних елементів. По-друге, підприємство аналізує й оцінює внутрішнє середовище, тобто здійснюються збір і аналіз інформації про стан і розвиток внутрішніх систем. Результатом даного етапу є інформація про інвестиційний клімат держави, інвестиційної привабливості в регіонах і галузях економіки, у яких підприємство здійснює свою діяльність, а також інформація про рівень розвитку підприємства.

Визначення стратегічних цілей інвестиційної діяльності. Система стратегічних цілей інвестиційної діяльності покликана забезпечити вибір найбільш ефективних напрямків реального й фінансового інвестування, формування достатнього обсягу інвестиційних ресурсів, мінімізацію інвестиційного ризику підприємства. Стратегічні цілі інвестиційної діяльності являють собою бажані параметри, що дозволяють направляти й оцінювати інвестиційну діяльність підприємства в перспективі.

Виділяють такі види стратегічних цілей підприємства:

- за формою інвестування:

1) стратегічні цілі реального інвестування;

2) стратегічні цілі фінансового інвестування.

- За видами ефекту інвестування:

1) економічні стратегічні цілі;

2) позаекономічні стратегічні цілі.

- За спрямованістю:

1) підвищення ефективності інвестиційної діяльності;

2) мінімізація інвестиційних ризиків;

3) підвищення ліквідності інвестицій;

4) оптимізація інвестиційних ресурсів підприємства;

5) інші стратегічні цілі.

Стратегічні цілі підприємства повинні бути чітко взаємозалежні між собою, і відповідати місії й загальним цілям функціонування підприємства.

Визначення інвестиційних потреб та інвестиційних можливостей підприємства. На даному етапі визначаються, по-перше, інвестиційні потреби підприємства. Інвестиційні потреби підприємства -- це обсяг інвестиційних ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей підприємства. По-друге, оцінюються інвестиційні можливості підприємства. У процесі оцінки визначається, чи володіє підприємство достатнім внутрішнім потенціалом для того, щоб у сформованих умовах зовнішнього середовища досягти бажаних стратегічних інвестиційних цілей. Внутрішній потенціал оцінюється з позиції фінансових, виробничих, трудових, інформаційних та інших ресурсів підприємства.

Стратегічний аналіз і визначення стратегічних альтернатив. Стратегічний аналіз припускає зіставлення інвестиційних потреб підприємства і його інвестиційних можливостей. Виявляються фактори, що обмежують можливості досягнення стратегічних цілей, і визначається розрив між бажаними показниками й можливостями підприємства. На підставі виявлених факторів формуються різні варіанти стратегічних альтернатив.

Вибір інвестиційної стратегії. Проводиться вибір однієї з альтернативних стратегій і здійснюється її пророблення. На даному етапі представляється важливим визначення напрямків інвестування -- диверсифікованість або концентрація інвестиційної діяльності підприємства. Диверсифікованість інвестиційної діяльності -- це напрям інвестиційної діяльності підприємства націлений на розміщення інвестицій у різних регіонах або в різних галузях економіки з метою захисту інвестицій від неспецифічних регіональних і галузевих інвестиційних ризиків. Концентрація має на увазі зосередження інвестицій в одному регіоні або в одній галузі економіки.

Підготовка остаточного стратегічного плану інвестиційної діяльності. Підготовляється остаточний варіант стратегічного плану інвестиційної діяльності. Стратегічний план повинен містити в собі основні стратегічні напрями інвестиційної діяльності (насамперед, галузеву й регіональну спрямованість інвестиційної діяльності), форми інвестиційної діяльності і їхнє співвідношення, а також джерела фінансування інвестиційної діяльності підприємства в перспективному періоді.

Організація реалізації інвестиційної стратегії підприємства. Містить у собі вибір механізмів реалізації розробленої інвестиційної стратегії підприємства.

Нерідко рішення повинні ухвалюватися в умовах, коли є ряд альтернативних або взаємно незалежних проектів. В цьому випадку необхідно зробити вибір одного або декількох проектів, ґрунтуючись на якихось критеріях. Очевидно, що якихось критеріїв може бути декілька, а вірогідність того, що якийсь один проект буде переважно інших по всіх критеріях, як правило, значно менше одиниці.

В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування достатньо багато. Разом з тим будь-яке підприємство має обмежені фінансові ресурси, доступні для інвестування. Тому встає завдання оптимізації інвестиційного портфеля.

Вельми істотний чинник ризику. Інвестиційна діяльність завжди здійснюється в умовах невизначеності, ступінь якої може істотно варіювати. Так, у момент придбання нових основних засобів ніколи не можна точно передбачити економічний ефект цієї операції. Тому рішення нерідко ухвалюються на інтуїтивній основі.

Ухвалення рішень інвестиційного характеру, як і будь-який інший вид управлінської діяльності, ґрунтується на використанні різних формалізованих і неформалізованих методів. Ступінь їх поєднання визначається різними обставинами, у тому числі і тим з них, наскільки менеджер знайомий з наявним апаратом, застосовним в тому або іншому конкретному випадку. Якогось універсального методу, придатного для всіх випадків життя, не існує. Проте, маючи деякі оцінки, одержані формалізованими методами, нехай навіть до певної міри умовні, легше ухвалювати остаточні рішення.

Розроблена інвестиційна стратегія підприємства повинна відповідати ряду вимог. Насамперед, інвестиційна стратегія повинна бути погоджена із загальною стратегією розвитку підприємства. Крім того, інвестиційна стратегія підприємства повинна бути оптимізована з погляду потреб і можливостей підприємства, реалізована, ефективна.

Вибір інвестиційної стратегії є компромісом між багатьма чинниками, що впливають на рішення інвестора. Врахувати одночасно всі неможливо. Найсуттєвішими чинниками, які мають для інвестора стратегічне значення являються:

- достатність ресурсів інвестора;

- визначеність (гарантованість) результатів.;

- ефективність -- переважання доходів над витратами;

- максимізація дохідності і мінімізація ризику;

- визначеність із часовими параметрами інвестування;

- узгодженість із внутрішньою спроможністю інвестора;

- узгодженість із зовнішнім середовищем.

В процесі обрання інвестиційної стратегії підприємства необхідно спиратися, по-перше, на зважену оцінку переваг і недоліків кожної з них, по-друге, визначатись залежно від економічної ситуації фірми.

На основі оцінки інвестиційної стратегії за якісними та кількісними показниками, та на основі визначеного стану підприємства приймаються рішення щодо вибору.

Для підприємств, що знаходяться в складному фінансовому положенні, переважає використання традиційної і опортуністичної стратегії (вкладення переважно прямують на підвищення якості, зниження собівартості продукції), що дає можливість довше утримувати свої позиції на ринку. Реалізовуючи одну з цих стратегій, підприємство повинне прагне до завантаження виробничого апарату шляхом освоєння продукції, що має попит.

Для щодо благополучних підприємств найбільш прийнятна імітаційна стратегія (впровадження передових технологій, що запозичуються у інших підприємств), що дозволяє зайняти передові позиції на ринку.

Підприємства, що мають в своєму розпорядженні значні засоби, найчастіше реалізують оборонну, а кращі з них - наступальну інвестиційну стратегію, що дозволяє утримувати і розширювати ринкову нішу, займати на ринку лідируючі позиції.

Таким чином, інвестиційна стратегія - єдина високоінтегрована система, що складається з різних аспектів, нерозривно зв'язаних між собою для досягнення головної мети підприємства.

Вона обирається відповідно до стану та прогнозів щодо макроекономічного середовища, інвестиційного ринку, самого інвестора, сфери його бізнесу та ділових інтересів.

1.4 Фінансовий стан підприємства

Фінансовий стан підприємства -- це показник його фінансової конкурентоспроможності, тобто кредитоспроможності, платоспроможності, виконання зобов'язань перед державою та іншими підприємствами.

Фінансовий аналіз -- це засіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на основі його бухгалтерської звітності.

Новий план рахунків бухгалтерського обліку, приведення форм бухгалтерського обліку та звітності у відповідність із міжнародними стандартами зумовили необхідність використання нової методики фінансового аналізу. Така методика необхідна для вибору ділового партнера, забезпечення фінансової стабільності підприємства, оцінки ділової активності підприємницької діяльності, прогнозування фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансового стану може бути двох видів:

- внутрішній;

- зовнішній.

Внутрішній аналіз здійснюється фінансистами підприємства на основі нормативів, що застосовуються на підприємстві, і виконується способом порівняння цих нормативів з фактичними параметрами фінансової діяльності підприємства.

Зовнішній аналіз здійснюється зацікавленими організаціями - податковою інспекцією, банком, акціонерами, іншими структурами - за даними бухгалтерської звітності.

Особливість звітності, яку розроблено згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, полягає в тім, що нею можуть широко користуватися інвестори та інші особи, які беруть участь у підприємницькій діяльності, - кредитори, постачальники, конкуренти, працівники підприємства. Кожний користувач фінансової звітності, як правило, вивчає ту інформацію, котра йому необхідна в процесі підприємницької діяльності. Так, власникам підприємств необхідно знати, збільшується чи зменшується питома вага власного капіталу, оцінити ефективність використання ресурсів підприємства; кредиторам і постачальникам -- необхідність і можливість продовження кредиту, умови кредитування, гарантії повернення кредиту тощо. Детальний аналіз фінансового стану може проводити адміністрація підприємства, бо вона має можливість використовувати дані управлінського обліку для прийняття управлінських рішень.

Крім фінансової звітності використовується інформація, яка доступна тільки внутрішнім користувачам, тобто підрозділам та працівникам підприємства. Кожен з них використовує ту інформацію, яка йому необхідна для прийняття відповідних управлінських рішень. Так, керівникові фінансового відділу важливо знати реальну оцінку діяльності свого підприємства і його фінансового стану, керівникові маркетингового відділу потрібна своя інформація для розроблення стратегії виходу на ринок тощо.

Головне завдання фінансового аналізу -- своєчасно виявити й усунути недоліки у фінансовій діяльності, знайти управлінські рішення для поліпшення фінансового стану підприємства та його платоспроможності.

Звідси випливають і основні напрямки аналізу фінансового стану -- вивчення причин, які негативно чи позитивно позначаються на фінансовому стані, підготовка проектів управлінських рішень щодо підвищення фінансової стабільності та платоспроможності підприємства, розробка заходів для оптимізації структури фінансових ресурсів і їх ефективного використання.

Завдання аналізу фінансового стану можуть бути різними залежно від цілей аналізу і специфіки підприємства. Ці завдання розв'язуються на основі дослідження динаміки абсолютних і відносних фінансових показників з виокремлюванням таких основних підрозділів аналізу фінансового стану підприємства:

- аналіз балансу;

- аналіз майна і джерел його утворення (аналіз активів і пасивів);

- аналіз ліквідності та платоспроможності;

- аналіз фінансової стабільності;

- аналіз оборотності оборотних коштів;

- аналіз руху коштів;

- аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості;

- аналіз використання капіталу.

Основними методами аналізу фінансового стану, які широко застосовуються в практиці господарської діяльності підприємств, є:

- горизонтальний аналіз - у процесі аналізу визначають абсолютні й відносні зміни величин різних статей балансу за звітний період;

- вертикальний аналіз - розрахунок питомої ваги окремих статей у загальній валюті балансу, тобто вивчення структури статей активу і пасиву на звітну дату;

- коефіцієнтний аналіз - за його допомогою вивчають рівень і динаміку відносних показників фінансового стану, які розраховуються як відношення величин балансових статей чи інших абсолютних показників, що їх можна одержати на основі звітності. Ці коефіцієнти порівнюються з базовими даними;

- факторний аналіз - застосовується для виявлення причин зміни абсолютних і відносних фінансових показників, а також для розрахунку впливу причин (факторів) на зміну фінансового показника, що його аналізують.

Якість фінансового аналізу залежить від застосованої методики, достовірності даних фінансової звітності, а також від компетенції керівника, який приймає управлінські рішення.

На основі даних поточного фінансового аналізу здійснюється розроблення основних показників фінансового та виробничого плану, а вже на підставі цих даних розраховуються економічні орієнтири розвитку підприємства в перспективі. Від того, наскільки якісно проведено фінансовий аналіз, залежить ефективність управлінських рішень, а відтак - ефективність роботи підприємства в цілому.

Ліквідність та платоспроможність підприємствам - це здатність підприємства своєчасно і в повному обсязі зробити розрахунки за короткостроковими зобов'язаннями.

Ліквідність - це здатність підприємства перетворити свої активи в грошові кошти для покриття усіх необхідних короткострокових зобов'язань. Кажучи про ліквідність підприємства, мають на увазі наявність у нього обігових коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов'язань перед усіма контрагентами і державою.

Для характеристики фінансової стійкості підприємства важливо визначити його готовність постійно (щоденно) виконувати свої фінансові зобов'язання з платежів, строк сплати яких настав. Міра такої готовності називається платоспроможністю.

Платоспроможність - це можливість підприємства своєчасно погасити платіжні зобов'язання. Головними ознаками платоспроможності є: наявність у достатньому обсязі коштів на розрахунковому рахунку і відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

У фінансово-економічному аналізі показники платоспроможності мають дещо інше аналітичне навантаження, ніж показники ліквідності: якщо ліквідність характеризує підприємство з точки зору можливості розрахуватися за своїми зобов'язаннями за певний час за допомогою перетворення своїх активів на гроші, то під платоспроможністю розуміють здатність підприємства розрахуватися з кредиторами негайно, в день настання строку платежів, тобто йдеться про постійну наявність у нього в необхідних розмірах платіжних засобів або активів, які можуть негайно бути перетвореними у платіжні засоби (наприклад, швидко ліквідні цінні папери).

У вітчизняній і зарубіжній літературі, яка висвітлює питання фінансового аналізу діяльності підприємства, і в аналітичній практиці ліквідність розглядається як у широкому значенні цього терміна, так і в більш вузькому значенні. Перший з цих підходів до визначення ліквідності передбачає аналіз здатності підприємства виконати всі без винятку зобов'язання, взяті на себе, які випливають з його статуту та інших засновницьких документів, включаючи, зокрема захист майнових інтересів усіх власників. Другий підхід (а саме він найпоширеніший, більше того, багато авторів вважають його правильним підходом до визначення і аналізу ліквідності) трактує ліквідність лише як здатність підприємства розрахуватися за своїми поточними фінансовими зобов'язаннями шляхом перетворення активів на гроші. У даному випадку йдеться про так звані „ліквідні” активи, тобто такі, які можуть бути перетворені на гроші протягом порівняно короткого часу, який відповідає терміну погашення фінансових зобов'язань. При цьому активи підприємств, які не можуть бути швидко реалізовані, залишаються за межами самого поняття „ліквідні активи”.

Більш послідовна точка зору пов'язана з диференціацією всіх активів підприємства за ступенями ліквідності, тобто за швидкістю їх можливого перетворення на гроші. У такому разі всі активи підприємства можна поділити на групи:

- найліквідніші активи (А1) - грошові кошти підприємства на розрахунковому, валютному та інших рахунках, у касі, фінансові вкладення у короткотермінові цінні папери (Р.220...Р.240(Ф.1));

- активи, що швидко реалізуються (А2) - дебіторська заборгованість, яка буде погашена за умови договорів (Р.150...Р.210(Ф.1));

- активи, реалізація яких потребує більш тривалого часу (А3) - виробничі запаси та інші матеріальні цінності, незавершене виробництво, готова продукція, товари, інші оборотні активи, зокрема дебіторська заборгованість, строк оплати якої минув (Р.100...Р.140, Р.250 (Ф.1));

- активи, що важко реалізуються (А4) - необоротні активи, вартість яких відображена у І розділі бухгалтерського балансу (строк експлуатації яких перевищую один рік) (Р.080 (Ф.1));

- неліквідні активи - матеріальні цінності, які не можуть бути продані і перетворені на гроші, а також безнадійні борги на користь підприємства.

У свою чергу, весь капітал підприємства також поділяється на групи, які диференціюються за термінами, на які відповідні фінансові ресурси надійшли у розпорядження підприємства, тобто за термінами виконання підприємством своїх фінансових зобов'язань:

- найбільш строкові пасиви (П1) - кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, поточні зобов'язання за рахунками (Р. 530...Р.610 (Ф.1));

- короткострокові пасиви (П2) - короткострокові кредити та запозичені кошти (Р.500...Р.520 (Ф.1));

- довгострокові пасиви (П3) - довгострокові зобов'язання (Р.480 (Ф.1));

- постійні пасиви (П4) - зобов'язання щодо власників з формування власного капіталу (Р.380, Р.430 (Ф.1)).

Якщо всі активи підприємства і всі його зобов'язання (пасиви) згруповані у такий спосіб, то про спроможність підприємства повністю розрахуватися за своїми зобов'язаннями за рахунок наявних активів можна судити зіставивши між собою групи активів і пасивів. Зіставлення груп активів і пасивів за ступенем їх ліквідності та строковості називається аналізом ліквідності балансу в абсолютних показниках.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються такі співвідношення:

А1П1, А2П2, А3П3, П4А4.

Якщо хоч одна з нерівностей не виконується, баланс підприємства вважається не ліквідним.

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками - прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.

Прибуток є найважливішим узагальнюючим показником, що характеризує кінцевий результат діяльності підприємства. Від розміру прибутку, отриманого підприємством, залежить формування оборотних активів, виконання зобов'язань перед бюджетом, платоспроможність підприємства, доходи акціонерів і т.д.

Згідно з Положенням бухгалтерського обліку 3 „Звіт про фінансові результати” розрізняють кілька видів прибутку, зокрема:

- валовий прибуток - різниця між сумами чистого доходу (виручки) від реалізації продукції і собівартості реалізованої продукції;

- фінансові результати від операційної діяльності, які відрізняються від валового прибутку на суму адміністративних витрат і витрат на збут та інших операційних доходів й витрат;

- фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування - алгебраїчна сума фінансових результатів від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат;

- фінансові результати від звичайної діяльності;

- чистий прибуток (або збиток) - алгебраїчна сума фінансових результатів від звичайної діяльності, надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з надзвичайного прибутку.

Модель формування фінансових результатів діяльності підприємства (ф.№2) в умовах ринкової економіки містить ряд розрахунків.

Джерелами інформації є дані форми № 1 „Баланс підприємства”, форми № 2 „Звіт про фінансові результати”, декларації про прибуток підприємства, а також відповідні планові матеріали та дані бухгалтерського обліку.

Основними завданнями аналізу прибутку є:

- контроль за виконанням планів одержання прибутку у цілому та за окремими видами;

- виявлення факторів формування прибутку та визначення їхнього впливу;

- виявлення резервів збільшення прибутку.

Прибуток - це провідний показник господарської діяльності. За його допомогою визначається рівень рентабельності - головна характеристика ефективності функціонування підприємства.

2. Організаційно-економічна характеристика ТОВ „Дніпрокераміка”

2.1 Організаційно-економічна характеристика ТОВ „Дніпрокераміка”

Повна назва підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю „Дніпрокераміка”. Скорочена назва ТОВ „Дніпрокераміка”. Юридична адреса 70605 Запорізька область, Пологівський район, м. Пологи, вул. Карла Маркса 519. Форма власності колективна. Основний вид діяльності виробництво керамічних санітарно-технічних виробів.

Виробництво виробів санітарно-будівельної кераміки на Україні почате в 1909 році, коли на Волині в м. Славута був запущений фаянсовий завод, технологія виробництва санітарної техніки на якому залишилася майже без зміни по сьогоднішній день. Світова технологія виробництва будівельної кераміки дуже інтенсивно розвивається, а потреба людства в цих виробах постійно росте.

Україна щорічно ввозить приблизно 120000 комплектів імпортної санітарної техніки при тому, що володіє практично всіма видами власної сировини для її виробництва.

З метою поповнення внутрішнього ринку високоякісною санітарною технікою, в 1993 році було запущено спільне українсько-італійське підприємство "Дніпрокераміка". Однак деякі технологічні невдачі пускового періоду й потім різке зниження обсягів будівництва на Україні не дозволили підприємству досягтися економічних показників, що дозволяють розрахуватися за кредити, які були взяті для будівництва заводу. Тільки із другої половини 1997 року підприємство почало працювати рентабельно.

ТОВ „Дніпрокераміка” - це підприємство, в основі якого лежить виробництво керамічних санітарно-технічних виробів (унітазів, бачків, п'єдесталів, раковин для вмивання), оптова торгівля сантехнічним обладнанням та інше. Підприємство прагне своєю діяльністю задовольнити потреби споживачів на внутрішньому та зовнішньому ринку.

Майно Товариства складається з основних засобів та обігових цінностей, а також цінностей, вартість яких відображена в балансі товариства.

Товариство має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, фірмову марку та торговий знак.

ТОВ „Дніпрокераміка” не є засновником інших підприємств, і не має структурних підрозділів.

Підприємство здійснює такі види діяльності:

- виробництво будівельного і технічного фарфору, фаянсу, напівфарфору;

- виробництво господарсько-побутового фарфору і фаянсу;

- оптова торгівля недержавних організацій;

- роздрібна торгівля;

- зовнішня торгівля недержавних організацій;

Сьогодні завод успішно працює і може поставляти на ринок 3500 комплектів сантехнічного обладнання щомісяця. ТОВ „Дніпрокераміка” вносить вагому частку в розвиток економіки міста та регіону. За два останні роки підприємство збільшило продукції в 1,5 раза. Його сантехніку охоче купують у Росії, Молдові, Білорусії і, звичайно, в Україні. Все більше нею цікавляться країни Балтії, Польща. Конкурентоспроможна білосніжна пологівська кераміка не поступається якістю і дизайном закордонній.

Також треба зазначити, що лише компонент, який надає виробам надзвичайної білизни, „Дніпрокераміка” купує в Італії, а основна сировина - пісок, глина, каолін - своя місцева. Відповідно, і виробництво - наше, українське.

Вимоги ринку такі, що конкурентоспроможна продукція тільки високої якості. Щоб задовольнити вимоги покупця, підприємство не має права стояти на місці, воно повинно розвиватися в темпі відповідно до вимог, які диктує вже не сьогоднішній, а завтрашній день.

ТОВ „Дніпрокераміка” має величезні перспективи щодо розвитку. На сьогодні для випуску сантехнічних виробів використовуються сировинні матеріали як місцевого, так і закордонного виробництва.

Поліпшена якість виготовленої продукції і накопичений досвід дозволяє підприємству запропонувати взаємовигідне співробітництво за новою технологією: якісна продукція - своєчасна поставка - вигідні умови оплати.

Для нормального функціонування підприємство повністю забезпечено кадрами. Більшість технологічних робітників мають опит роботи на даному підприємстві на протязі 7-10 років і періодично проходять перепідготовку при постійно діючій кваліфікаційній комісії.

Одним з принципів бізнесу „Дніпрокераміка” є принцип відвертості і взаємовигідної співпраці. Будь-які відносини, що виникають в процесі діяльності компанії і кожного її представника повинні приносити користь всім сторонам, при цьому перевага віддається довгостроковим вигодам перед короткостроковими.

А отже, керуючись цим принципом компанія підтримує зв'язок зі всіма категоріями населення, з якими співпрацює в своїй діяльності: споживачами, власними співробітниками, комерційними партнерами, суспільними активістами, державними службовцями і представниками місцевого самоврядування. Усі працівники ТОВ „Дніпрокерміка” економіних підрозділів мають посадові інструкції.

Компанія „Дніпрокераміка” вважає себе відповідальною і вважає честю сплату податків. Компанія розуміє, що засоби необхідні для розвитку суспільства, функціонування державних установ, фінансування науки і освіти, соціального захисту.

Таблиця 2.1. Основні показники (економічний паспорт) господарської діяльності підприємства за 2011-2012

Показники	2011 рік	2012 рік	2012 до 2012 року у %
1. Випуск продукції (тис. шт)	237408,0	295534,0	124,5
2. Середньоблікова чисельність персоналу (чол.)	333,0	340,0	102,1
3. Середньомісячна заробітна плата (грн.)	1081,2	1479,2	136,8
4. Собівартість реалізованої продукції (тис.грн)	13209,9	16454,3	124,6
5. Чистий доход (виручка) від реалізації (тис.грн)	19666,3	24899,1	126,6

2.2. Аналіз ефективності використання трудових ресурсів та їх склад на ТОВ „Дніпрокераміка”

Першим етапом аналізу трудових показників підприємства є оцінка забезпеченості підприємства робочою силою й оцінка динаміки персоналу за структурою, персональними і кваліфікаційними характеристиками.

Віковий склад тих, що працюють на підприємстві за 2012 рік складає:

- до 21 року - 15 чол. (4,5%);

- від 22 до 30 років - 109 чол. (32,8%);

- від 31 до 40 років - 99 чол. (30,0%);

- від 41 до 49 років - 81 чол. (24,3%);

- від 50 до 54 років - 17 чол. (5,1%);

- і старше 55 років - 11 чол. (3,3%).

Середньосписочна чисельність працівників склала за 2011 рік 333 чол., зокрема : промислово-виробничий персонал - 291 чол., з них робочі - 215 чол., службовці - 76 чол. (19 чол. - керівники і 23 чол. - фахівці). У 2013 році середньосписочна чисельність робітників склала 340 чол., зокрема 297 чол. - працівники основної виробничої діяльності, з них 221 чол. - робочі і 76 чол. - службовці.

У 2012 році прийнято на роботу 147 чол., вибуло - 121 чол., з них 112 чол. - за власним бажанням.

Середньомісячна заробітна плата в 2011 році склала 1081,2 грн. і 1479,2 грн. в 2012 році, що на 398 грн. більше від попереднього.

Посадові оклади службовців і тарифні ставки робітників установлюють відповідно до посади і кваліфікації працівника.

Для більш повного аналізу використання трудових ресурсів на підприємстві аналізують фонд робочого часу.

Загальний фонд робочого часу (ФРЧ) залежить від чисельності працюючих (ЧП), кількості відроблених днів одним працюючим в середньому за рік (Д) і середньою тривалістю робочого дня (Т):

(2.1)

Для аналізу використаємо дані табл. 2.2.

Таблиця 2.2. Дані для аналізу фонду робочого часу

Показник	2011 рік	2012 рік	Відхилення (+,-)
Середньорічна чисельність працюючих	333	340	7
Відроблено за рік одним працюючим:
днів	180	182	2
людино-годин	1440	1456	16
Середня тривалість робочого дня	8	8	0
Фонд робочого часу	479520,0	495040,0	15520

На ТОВ „Дніпрокераміка” фонд робочого часу збільшився на 15520 годин. Такі зміни відбулися за рахунок:

год.

= 5440 год.

Розрахунки показують, що збільшення фонду робочого часу відбулося за рахунок чисельності працівників і за рахунок збільшення кількості відпрацьованих днів робітником за рік.

Для закріплення кадрів на заводі особлива увага приділяється соціально-економічній роботі. На підприємстві є упорядкована їдальня на 100 посадових місць. Організовано гаряче живлення другій зміні, робочі забезпечуються продовольчими замовленнями. Цілодобово на підприємстві працюють санітарно-побутові вузли. Молодим сім'ям, а також малозабезпеченим які мають потребу видаються позики. Проводиться робота по формуванню резервів на керівні посади. Особи, зараховані до резерву на висунення, постійно беруть участь в проведенні науково-технічних нарад, семінарів, конференцій для ознайомлення з новітніми досягненнями науки і техніки.

2.3 Аналіз випуску продукції та собівартості ТОВ „Дніпрокераміка”

На сьогоднішній день, в умовах насичення ринку і посилення конкуренції, на перше місце висувається можливий не обсяг виробництва, а обсяг продажів виробленої продукції, що і є основою для розробки виробничої програми, тому підприємство робить тільки ту продукцію й у такому обсязі, що воно може реально реалізувати.

Аналіз випуску товарної продукції в місяць за 2010-2012 роки на ТОВ „Дніпрокераміка” представлений у табл. 2.3. і відображено на рисунку 2.3.

Таблиця 2.3. Аналіз випуску товарної продукції за місяць на ТОВ „Дніпрокераміка”

Найменування продукції	2010 рік	2011 рік	2012 рік	Темп приросту 2011 до 2010 року у %	Темп приросту 2012 до 2011 року у %
1. Товарна продукція, (тис. грн.)	521,83	565,35	738,08	8,3	30,6
Умивальник (шт.).	7303	8458	10978	15,8	29,8
П'єдестал (шт.).	5614	6913	5836	23,1	-15,6
Унітаз (шт.).	4772	6459	6368	35,4	-1,4
Бачок (шт.).	5264	3886	6724	-26,2	73,0
РАЗОМ (шт.).	22953	25716	29906	12,0	16,3

Аналізуючи табл. 2.3 можна відзначити що, у 2012 році обсяг товарної продукції зріс на 30,6 % відповідно до 2011 року. В тому числі значно збільшилося виробництво умивальників на 29,8 % відповідно. Виробництво п'єдесталів у 2012 році зменшилося на 15,6 % відносно 2011 року. Також зменшилося виробництво унітазів відносно до 2011 року, що ж стосується бачків то їх виробництво зросло на 73,0 %. В цілому випуск продукції поступово зріс на 6953 шт. Такі зміни у випуску відбулися за рахунок збільшення споживання санітарно-технічних виробів.

2.4 Оцінка фінансово-економічного стану ТОВ „Дніпрокераміка”

У практиці фінансово-економічного аналізу діяльності підприємства окрім абсолютних показників для оцінки ліквідності та платоспроможності використовують відносні показники. Найбільш поширена характеристика ліквідності за допомогою таких показників:

Коефіцієнт загальної ліквідності (коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт покриття поточних зобов'язань) - характеризує здатність обігових коштів покрити короткострокові зобов'язання (борги):

 (2.2)

де ОА - оборотні активи підприємства; ЗК - короткострокова заборгованість підприємства.

Р.260/Р.620 (Ф.1);

(А1+А2+А3)/(П1+П2).

Показник ліквідності, розрахований за вищенаведеною формулою, відповідає на запитання, чи здатне підприємство розрахуватися за своїми поточними зобов'язаннями перед усіма кредиторами наявними ліквідними оборотними активами. Стан поточної ліквідності підприємства вважається цілком задовільним, якщо показник досягає або наближається до 2. Сенс саме такого підходу випливає з необхідності збереження підприємством фінансової автономії: воно не повинно створювати активи лише за рахунок позикового капіталу, частина активів обов'язково має формуватися за рахунок власного капіталу. З іншого боку, перетворення будь-яких активів на гроші для покриття зобов'язань завжди має імовірнісний характер, тому підприємство має забезпечитися такою сумою активів, яка більша, ніж сума зобов'язань. Також вважається, що якщо показник < 1, підприємство перебуває у кризовому стані щодо своєї поточної ліквідності.

Коефіцієнт термінової ліквідності - показує, яка частка короткострокових зобов'язань може бути погашена не тільки за рахунок грошових коштів, але й за рахунок фінансових надходжень зокрема дебіторської заборгованості.

(2.3)

де З - запаси.

= (Р.260-(Р.100+.....+140))/Р.620 (Ф.1);

= (А1+А2)/(П1+П2).