Місце держави в ринковій економічній системі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

ринковий політекономія господарський

Вступ

1. Обґрунтування ролі і місця держави в ринковій економічній системі

1.1 Ринковий механізм і державне регулювання як складові елементи господарського механізму

1.2 Соціально-економічні функції держави як суб'єкта політекономії

2. Основні засади теорії ринкових структур в мікроекономічному аналізі

2.1 Ринок досконалої конкуренції, його місце та роль в ринковій економічній системі України

2.2 Ринкова влада: монополія та монопсонія

2.3 Ринкова організація за монополістичної конкуренції та олігополії

3. Макроекономічні виклики та їх вплив на ринкові перетворення в Україні

3.1 Сучасні підходи до дослідження ринкової макроекономічної нестабільності

3.2 Структура ринкових зрушень на макрорівні

3.3 Державна політика забезпечення макроекономічної збалансованості

Висновки

Вступ

Наближення економіки України до світових та європейських господарських процесів вимагає поглиблення ринкових реформ, здійснення масштабних структурних перетворень, прискорення інституційних змін, легалізації тіньового сектора економіки, проведення економічної політики, спрямованої на модернізацію та раціоналізацію господарських процесів. Тема даної роботи є досить актуальна на сучасному етапі розвитку української ринкової економіки, в плані пошуку гармонійного поєднання впливу держави на ринок та ринку на розвиток державності.

Високорозвинена ринкова економіка -- це оптимальне поєднання засад, притаманних товарному виробництву (конкуренція, попит і пропозиція, вільне ціноутворення), та цілеспрямованої політики державного регулювання економічних процесів. Державне регулювання доповнює ринковий механізм, що в сукупності становить єдину систему макроеко- номічного регулювання народного господарства. Головним завданням політики централізованого економічного регулювання є розв'язання суперечностей між частковою монополістичною планомірністю і товарними відносинами, які залишаються загальною формою економічних зв'язків у суспільстві. Для сучасних умов характерні переплетення ринкових з державними методами регулювання та їх поєднання. Кожен з них має свою сферу застосування і відповідає певним інтересам суб'єктів власності та господарювання. У більшості індустріально розвинених країн Заходу значно підвищилася економічна роль держави.

Мета даної роботи - розглянути досвід країн світу в плані оптимізації поєднання розвинутих ринкових відносин і впливу держави на подолання негативних явищ, що супроводжують риночну економіку. Питання досконалої конкуренції, монополії, олігополії, інші проблемні питання, що виникають з переходом до ринку, розглядалися в роботах іноземних науковців: Семюелсона П.А., Долана Є, Макконнелла К., Брю С., Котлера Ф., Піндайка Р., Фішера С. Серед вітчизняних учених-економістів, які займаються дослідженням даної проблеми, слід відзначити Реверчука С., Островерха П., Крупку М., Ульянова І.С. та ін.

Завдання роботи - знайти найбільш прийнятний варіант риночних відносин для сучасного стану економіки України. Об'єктом дослідження є проблема гармонійного поєднання ринку і держави в сучасній економічній системі. Предмет - ринковий механізм і державне регулювання як складові елементи господарського механізму та соціально-економічні функції держави; ринок досконалої конкуренції, ринкова влада і ринкова організація; макроекономічні виклики та їх вплив на ринкові перетворення; сучасні підходи до дослідження ринкової макроекономічної нестабільності; структура ринкових зрушень на макрорівні та державна політика забезпечення макроекономічної стабільності.

Методи дослідження - аналіз, систематизація, пояснення.

1. Обґрунтування ролі і місця держави в ринковій економічній системі

1.1 Ринковий механізм і державне регулювання як складові елементи господарського механізму

Місце політики державного регулювання в господарській системі є сталим, проте його масштаби і форми не залишаються незмінними. Дії державної адміністрації не обов'язково втілюються у певних заходах щодо управління національною економікою. Регулювання відбувається і тоді, коли держава відмовляється від реалізації цих заходів, якщо вони стають недоцільними з точки зору макроекономічної та соціальної ефективності. Головна мета державного втручання в економічний розвиток -- забезпечення безперервності процесу відтворення національного господарства як єдиного цілого, досягнення економічної ефективності на макрорівні, її реалізація здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб, можливостей і шляхів їх задоволення.

Cтруктура механізму регулювання.

Одним з основних елементів механізму регулювання капіталістичного господарства, а тим самим і збалансованості національного ринку, за умов сучасного капіталізму є, по-перше, ринкове регулювання, що здійснюється за допомогою механізму конкуренції, динаміки ринкових цін, стихійного вирівнювання попиту та пропозиції тощо. Таке регулювання обмежене переважно рамками немонополізованого сектора економіки, в якому налічується понад 95% усіх підприємств. До основних складових елементів механізму регулювання капіталістичного господарства і рівноваги національного ринку належить, по-друге, корпоративна (а в її межах монополістична або олігополістична) планомірність. Гігантські багатогалузеві концерни за допомогою ЕОМ, маркетингу постійно вивчають масовий попит (його структуру, динаміку), формують його. У наш час на світовий капіталістичний ринок на основі попередніх домовленостей між виробниками та споживачами надходить близько 70 % усіх товарів, основну масу яких виробляють гігантські монополістичні об'єднання. По-третє, державне регулювання найповніше здійснюється у наданні державою замовлень, закупівлі нею значної частини виробленої продукції, що означає гарантований попит на неї. Між складовими елементами механізму регулювання сучасного капіталізму має місце взаємодія, взаємопроникнення.

Найважливіші напрями державного регулювання економіки, а отже і встановлення рівноваги національного ринку, такі:

1) антициклічне регулювання, що має короткочасний характер і спрямоване на послаблення циклічних коливань, зниження рівня інфляції;

2) програмування (капіталістична планомірність), що має довготривалий характер, прагне цілеспрямовано впливати на обсяг і напрями капіталовкладень, зміну структури народного господарства, тобто має стратегічні цілі.

Для досягнення як короткотривалих, так і довготривалих цілей використовують: 1) пряме регулювання, яке здійснюється за допомогою прийняття законодавчих актів і заснованих на них дій виконавчої влади; 2) непряме регулювання, засноване на використанні різних економічних, фінансових важелів (зміна ставки податків, норми процента, надання податкових пільг та ін.). Економічна роль держави у даному випадку полягає в тому, що вона забезпечує регулювання суспільного капіталу у цілому.

Антициклічне регулювання передбачає використання таких методів, як бюджетна та кредитно-грошова політика. У першому випадку з метою впливу на платоспроможний попит населення маневрують державними витратами та податками. Стимулювання попиту, як правило, посилює інфляцію, а антиінфляційне регулювання посилює застій. При кредитно-грошовому регулюванні центральні банки збільшують або зменшують кількість грошей в обігу і ставки позичкового процента. За своєю соціально-економічною сутністю державна капіталістична планомірність означає планомірне вилучення прибутків, централізоване регулювання пропорцій економіки, темпів її розвитку. Методами капіталістичної планомірності є складання загальнонаціональних планів, програм, прогнозів, промислова політика. Для 80-х років з погляду еволюції державно-монополістичного регулювання характерним є пошук форм компромісів між ринковим регулюванням і капіталістичним програмуванням. Таким компромісом стала певна лібералізація механізму регулювання. Це виявилось у частковій приватизації державної власності на засоби виробництва, наданні фінансової автономії державним компаніям, відмові від різних форм цінового контролю, послабленні антитрестівського законодавства, посиленні податкових, кредитних важелів регулювання економіки тощо.

Основні методи державного регулювання економіки.

Важливими методами державно-монополістичного регулювання капіталістичної економіки є: 1) проведення реформ в оподаткуванні корпорацій, державних підприємств і підприємств немонополізованого сектора економіки; 2) державне стимулювання науково-дослідних і дослідно- конструкторських розробок, або науково-технічна політика; 3) активна амортизаційна політика; 4) кредитно-грошова політика; 5) здійснення структурної або промислової політики.

Важливою особливістю державно-монополістичного регулювання капіталістичної економіки наприкінці 70-х років і в наступний період у ряді промислово розвинутих країн капіталу, де до влади прийшло консервативне керівництво, є деяке послаблення державного втручання на національному рівні при одночасному посиленні державно-монополістичного регулювання на наднаціональному рівні, яке здійснюється у межах регіональних економічних об'єднань, міжнародних економічних організацій. Ці зміни у державному регулюванні економіки на національному рівні проявляються у послабленні в антитрестівському законодавстві, у відмові від розроблених і застосованих на практиці протягом декількох десятиліть принципів державного ціноутворення у таких базових капіталомістких галузях промисловості, як транспорт, електроенергетика, можливості проникнення у галузі нових монополій.

Державне регулювання в Україні.

За умов зруйнування Радянського Союзу різкий перехід до ринкових механізмів саморегулювання був цілком виправданим, а за тодішніх політичних умов, мабуть, єдино можливим кроком. Та ринок, на який було покладено стільки надій, виявився дуже складною конструкцією. Вона не може скластися сама собою - тут потрібні значні зусилля держави протягом десятиліть. Можна зробити висновки відносно можливого розвитку подій в Україні у разі, якщо не буде вжито рішучих заходів до посилення регулюючого впливу держави в потрібних напрямах. Слід визнати, що певних заходів в Україні вживали, але вони були якимись безцільними. Відносна частка видобутку сировини в нашій економіці продовжує зростати; збільшується матеріально- і енергоємкість виробництва; застаріле, традиційне устаткування не замінюється; нові технології не впроваджуються; знищуються професіональні якості нації, навпаки,частка витрат на науку, освіту, медицину, так само як і їх вкладу в економіку катастрофічно падають. Функції центральних і місцевих органів державної влади мають бути чітко розмежовані. У всьому світі відроджується тенденція децентралізації функцій державного управління, делегування повноважень прийняття рішень з багатьох економічних питань місцевим органам влади. Проведення децентралізації функцій державного управління стало об'єктивною потребою і в Україні. На початку свого самостійного шляху в Україні держава самоусувалася від регулювання зазначених процесів, внаслідок чого перехід до ринкової економіки набув характеру стихійного сповзання у нецівілізований, спекулятивний ринок. В цьому - одна з основних причин глибокої економічної кризи, безпрецедентного падіння виробництва і зниження рівня життя народу. Останнім часом передбачена розробка значної кількості цільових державних програм (частину з них вже розроблено), націлених на пожвавлення і розвиток найважливіших секторів економіки, зокрема галузей з швидким оборотом капіталу, підвищення ступеня керованості державними підприємствами, проведення жорсткої монетарної політики з метою приборкання інфляції, введення вексельного обігу з тим, щоб подолати кризу платежів, стимулювання інвестиційної діяльності комерційних банків і надання під жорстким контролем централізованих інвестиційних кредитів найперспективнішим підприємствам, встановлення чіткого зв'язку між оплатою працівників держсектора і результатами іх праці та інші заходи. Ці кроки переконливо свідчать про те, що держава має намір узяти під контроль найважливіші макро- та мікроекономічні процеси.

1.2 Соціально-економічні функції держави як суб'єкта політекономії

Обговорюючи роль держави, ми звичайно вважаємо за слушне, що держава встановлює правила дорожнього руху, ухвалює закони, забезпечуючи і право власності, і контракти. Але якими є економічні функції держави? Це - забезпечення ефективності справедливості та сприяння макроекономічному зростанню і стабільності. Уряди роблять спроби виправити невдачі ринку, щоб забезпечити ефективність економіки. Державні програми забезпечення справедливості використовують податки і видатки для перерозподілу доходів щодо певних груп. Уряди покладаються на податки, видатки та регулювання грошового обігу, щоб сприяти макроекономічному зростанню та стабільності, зменшувати безробіття та інфляцію, водночас стимулюючи економічне зростання.

Розглянемо коротко кожну функцію.

Ефективність.

Економіка інколи терпить від невдач ринку. Наприклад, фірма може отримувати високий прибуток, підвищуючи ціни або збільшуючи виробництво. Деякі фірми забруднюють повітря або скидають токсичні речовини в грунт. У кожному випадку ринкові невдачі призводять до неефективного виробництва і споживання. Держава може відігравати корисну роль у лікуванні економічних хвороб. Проте, оцінюючи роль держави у лікуванні хвороб економіки, ми мусимо також бути уважними до помилок - ситуацій, в яких уряд намагається виправляти ринкові невдачі, і можливо, погіршує становище або спричиняє інші проблеми. Недосконала конкуренція. Суттєвим відхиленням від досконалої конкуренції є недосконала конкуренція, або елементи монополії. Згадаємо, наскільки точним є визначення досконалого конкурентного ринку. Досконала конкуренція виникає на ринку, коли існує достатня кількість фірм або рівень конкуренції такий, що жодна фірма не може впливати на ціну певного товару. Недосконалий конкурент - це той конкурент, чиї дії можуть вплинути на ціну товару. Насправді майже всі власники підприємств, можливо, за винятком кількох мільйонів фермерів, кожен з яких виробляє незначну частку сукупного врожаю, є недосконалими конкурентами. Крайнім проявом недосконалої конкуренції є монополіст - єдиний постачальник, який сам визначає ціну певного товару. Якими є наслідки монополістичної влади - здатності великої фірми впливати на ціну товару на певному ринку? Влада монополії веде до того, що ціна товару значно перевищує витрати, і це зменшує кількість купованих виробів, продаж яких падає нижче від ефективного рівня. Цей варіант дуже високих цін і дуже малого виробництва є критерієм неефективності, пов'язаною з владою монополії. Держави інколи регулюють ціни і прибутки монополій, як у випадку побутових послуг. Крім того, антитрестівське законодавство забороняє такі дії, як встановлення і підтримання цін і поділ ринків.

Побічні наслідки економічної діяльності. Інша ситуація падіння ефективності виникає, коли мають місце зовнішні, або позаринкові, фактори. Ринкові операції - це добровільний обмін, за якого люди обмінюють товари за гроші. Коли фірма використовує обмежені ресурси, такі як земля, вона купує землю у власника на ринку землі. Коли фірма виробляє цінний товар,наприклад, видобуває нафту, вона отримує всю вартість від покупця на ринку нафти. Однак багато угод насправді мають місце поза ринками. Фірма А скидає токсичні відходи у річку і забруднює її для людей, які ловлять рибу або купаються. Фірма А використовує чистий обмежений ресурс - воду без оплати людям, які терплять від забруднення води. Фірма Б, навпаки, забезпечує своїм працівникам безплатні щеплення проти інфекційних хвороб; коли імунітет набуто, працівники і поза фірмою мають вигоду від зменшення небезпеки захворювання. В обох випадках фірма допомагає або шкодить людям позаринковими операціями, тобто існує економічна дія без економічної плати. Побічні, або позаринкові, ефекти виникають, коли фірма або люди завдають збитку або приносять вигоду іншим позаринковими відносинами.

Мета державного регулювання - контроль побічних наслідків економічної діяльності, таких як забруднення повітря і води, відкриті розробки корисних копалин, небезпечні відходи, недоброякісні напої та їжа, радіоактивні матеріали тощо.

Податки. Держава мусить вишукувати надходження, щоб заплатити за товари колективного споживання, і для програм перерозподілу. Такі надходження отримуються від податків на особисті доходи і доходи корпорацій, заробітну плату, продаж споживчих товарів та інші статті. Кожен громадянин є об'єктом дії податкового законодавства.Отже, дія видимої руки уряду грунтується на економічній логіці. Держава встановлює правила дорожнього руху, збирає податки і збори, щоб оплачувати діяльність державних установ, купує товари колективного споживання, наприклад, такі, як автомагістралі. Ці види діяльності сприяють нормальному функціонуванню підприємництва, попереджують зловживання і обмежують діяльність фірм, коли викиди в повітря загрожують життю і майну.

Справедливість. Аналіз ринкових невдач, таких як влада монополії чи видатки на товари колективного споживання, зосередився на недоліках розподільної функції ринків - вадах, які можна скоригувати розумним втручанням. Чиста економіка вільного підприємництва може продукувати неприйнятні для суспільства розриви в доходах і споживанні. Причина полягає в тому, що доходи визначаються неусталеним набором обставин - спадщиною, невдачею, важкою працею, ціновим фактором тощо. Тому результат розподілу доходу, можливо, не завжди відповідає критерію справедливості. До того ж, товари ідуть за доларовими голосами, а не за найбільшою потребою. Якщо в країні більше використовується на їжу для тварин, ніж на допомогу бідним, щоб вони навчалися в коледжі, то це дефект розподілу доходів, а не ринку. Навіть найефективніший ринковий механізм може продовжувати велику нерівність. Часто розподіл доходів в ринковій системі є результатом випадковостей в розвитку технології. Нерівність у доходах може бути політично чи етично несприйнятною. Для країни рішення конкурентних ринків як наперед визначені і незмінні не є обов'язковими. Люди можуть перевірити ринковий розподіл доходів і вирішити, що він несправедливий. Якщо демократичне суспільство не погоджується з розподілом доларових голосів за вільної системи підприємництва, то воно може вжити заходів щодо зміни розподілу доходів.

Держава може створити систему трансфертних платежів, або грошових виплат населенню. Такі трансферти включають допомогу престарілим, сліпим, немічним, батькам з неповнолітніми дітьми, а також страхування безробітних. Ця система трансфертних платежів створює “мережу безпеки” для захисту нещасливців від нестатків. І, нарешті, держава інколи субсидіює споживання груп з малим доходом, надаючи продовольчі талони, безплатну медичну допомогу і дешеве житло.

Економісти можуть аналізувати втрати чи вигоди від різних систем перерозподілу. Економіка як наука не може відповісти на питання, який рівень бідності прийнятний і справедливий. Проте вона може допомогти розробити ефективніші програми для збільшення доходів бідних. Макроекономічне зростання і стабільність. Окрім забезпечення ефективності і справедливості, держава також виконує макроекономічну функцію підтримання економічного зростання та стабільності економіки. Сьогодні, завдяки інтелектуальному внеску Джона Майнарда Кейнса і його послідовників, ми знаємо, як контролювати найгірші прояви ділового циклу. Ми тепер розуміємо, як уряд може впливати на обсяг виробництва, зайнятість та інфляцію, обережно застосовуючи монетарну і фіскальну політику. Уряди індустріально розвинених країн успішно застосовували уроки кейнсіанської революції протягом останнього півстоліття. Численні монетарні і фіскальні заходи прискорили економічний розвиток країн з ринковою економікою, засвідчивши безпрецедентне зростання після другої світової війни. Два завдання перебувають у фокусі довгострокової макроекономічної політики: швидке економічне зростання і висока продуктивність праці. Економічне зростання визначає зростання національного обсягу виробництва, а продуктивність праці впливає на обсяг виробництва на одиницю ресурсів, або ефективність застосування ресурсів. Обидві половини - ринок і уряд - важливі для здорового функціонування економіки. Управляти сучасною економікою, вилучивши одну зних, - це пробувати аплодувати однією рукою.

2. Основні засади теорії ринкових структур в мікроекономічному аналізі

2.1 Ринок досконалої конкуренції, його місце та роль в ринковій економічній системі України

Термін “конкуренція” з лат. concurrentia означає - змагання, суперництво. Існує безліч визначень конкуренції, деякі з них:

Конкуренція - це боротьба між капіталом за отримання максимального прибутку.

Конкуренція - боротьба між фірмами за один і той же сегмент ринку.

Конкуренція - суперництво між окремими особами, зацікавленими в досягненні певної мети кожний для себе.

Конкуренція - суперництво в який-небуть галузі, боротьба за досягнення кращих наслідків.

Конкуренція - це боротьба між приватними товаровиробниками за вигідніші умови виробництва і збуту товарів; за капіталізму - боротьба між капіталістами за одержання найвищого прибутку. Конкуренція пов'язана з анархією виробництва і є характерною для всіх ступенів розвитку капіталізму. В епоху домонополістичного капіталізму панувала вільна конкуренція роздрібнених і порівняно невеликих підприємств. З переходом капіталізму в стадію імперіалізму вільна конкуренція змінюється пануванням монополій, що не усуває конкуренції, а загострює її. Запекла конкурентна боротьба між монополістичними об'єднаннями та середині їх, між монополіями і монополістичними підприємствами, а також між державами за ринки збуту та джерела сировини, за сфери прикладання капіталу. Можна зробити поспішний висновок, що конкуренція - це зло, але це не так. За Адамом Смітом, конкуренція - втихомирює егоїзм і регулює ціни, кількість. Конкуренція має свої позитиви і негативи. До плюсів можна віднести те, що конкуренція - є двигуном економічного прогресу, є знаряддям інноваційного прогресу, знижує витрати на одиницю продукції, підбирає життєздатні фірми. До мінусів можна віднести те, що конкуренція призводить до економічних криз виробництва, розорення і безробіття, призводить до хижацького використання ресурсів, інколи переростає у недобросовісну конкуренцію.

Економісти виділяють чотири основні ситуації на ринку:

1) досконала конкуренція,

2) досконала монополія,

3) монополістична конкуренція,

4) олігополія.

Під досконалою (чистою) конкуренцією розуміють термін, який відповідає ринку, на якому жодна з фірм, чи жоден із споживачів не є достатньо могутніми, щоб вплинути на ринкову ціну.

Конкуренція називається досконалою (чистою), якщо:

Існує дуже велика кількість ринкових агентів. Основною рисою досконалої конкуренції являється наявність великої кількості незалежно діючих продавців, що звичайно пропонують свою продукцію на високоорганізованому ринку, або існує така значна кількість продавців і покупців, що жоден з них не може істотно вплинути на ціну, тобто стати монополістом. Прикладом є ринки сільськогосподарських товарів, фондова біржа і ринок іноземних валют.

Стандартизована продукція. Конкурентні фірми виробляють однорідну продукцію, споживачеві байдуже у якого продавця купувати продукцію. На конкурентному ринку продукти фірм Б, В, Г, Д і так далі розглядаються покупцем, як точні аналоги продукту фірми А. В результаті стандартизації відсутня основа для нецінової конкуренції на основі розбіжностей в якості продукції, рекламі або стимулюванні збуту. Жодного контролю над ціною. Ця характеристика випливає із двох попередніх. В умовах досконалої конкуренції кожна фірма виробляє настільки невелику частину від загального об'єму продукції, що збільшення чи зменшення випуску не буде давати відчутного впливу на загальну пропозицію, або, відповідно, ціну продукту. Тобто, окремий конкурентний виробник згоджується з ціною. Конкурентна фірма не може встановлювати ринкову ціну, але може тільки пристосуватися до неї. Інакше кажучи, окремий конкуруючий виробник знаходиться у владі ринку; ціна продукту є дана величина, на яку виробник не впливає. Фірма може одержати ту ж саму ціну за одиницю продукції, як при більшому, так і при меншому об'ємі виробництва. Встановлювати більш високу ціну, ніж існуюча ринкова, було б марно. Продавці на цих ринках не витрачають багато часу на розробку стратегії маркетингу, до тих пір, поки ринок залишається ринком досконалої конкуренції, роль маркетингових досліджень, діяльності по розробці товарів, політика цін, реклами, стимулювання збуту і інших заходів мінімальна. Вільне входження в галузь і вихід з неї. Нові фірми можуть вільно входити, а існуючі - вільно покидати досконало конкурентні галузі. Зокрема, не існує ніяких серйозних перешкод: законодавчих, технологічних, фінансових і інших, які могли б завадити виникненню нових фірм і збуту їхньої продукції на конкурентних ринках.

Наявність і доступність ринкової інформації. За досконалої конкуренції необхідно, щоб споживачі фірми - виробника і власники ресурсів мали повне уявлення про відповідні економічні і технологічні умови. Споживачі повинні мати всю цінову інформацію. Фірми виробники також повинні мати доступ до будь-якої цінової чи технологічної інформації. Власники ресурсів повинні знати все про можливості своїх ресурсів. Всі мають рівну можливість брати участь в процесі купівлі-продажу, виробництва і збуту.

Висока мобільність ресурсів. Досконала конкуренція вимагає того, щоб всі ресурси були повністю мобільними. Іншими словами, кожна ресурсна одиниця може входити в ринок чи виходити з нього, переключаючись з одного способу використання на інший і робити це достатньо швидко. Це означає, що:

- трудові ресурси можуть переміщуватися з регіону в регіон, з одного виду діяльності в інший;

- сировинні джерела не є монополізовані.

- Раціональна поведінка ринкових об'єктів. Це означає, що виробники і споживачі у своїй поведінці керуються інтересами максимальної вигоди.

Отже, досконала конкуренція має свої особливості (риси чи ознаки), що дає можливість вважати її важливим інструментом мікроекономічного аналізу.

Ціни і випуск продукції за досконалої конкуренції.

Особливість досконалої конкуренції полягає в тому, що окрема конкурентна фірма не може відчутно вплинути на ринкову ціну, встановити ціну вище, ніж ринкова, оскільки на ринку існує дуже велика кількість інших продавців-конкурентів і покупці можуть придбати необхідну кількість цієї продукції у інших продавців за ринковою ціною. Отже, виробник не має можливості впливати на ціну і обмежений у використанні цінових методів конкуренції. Ринкова ціна формується на ринку під впливом попиту і пропозиції. При цьому відсутня потреба у контролі за цінами з боку держави, в умовах чистої конкуренції підприємство повинно уважно вивчити попит споживачів, можливі його коливання. Важливою проблемою є пристосування виробника до цін. В умовах досконалої конкуренції виробник добре знає, що ціна не залежить від обсягу його виробництва; пропонувати більш високу ціну марно, зменшити ціну - означає зменшити прибуток. Однак виробник знає, що однакова ринкова ціна не зумовлює однакову норму прибутку. Пристосування до ціни означає досягнення таких витрат виробництва, які б забезпечували норму прибутку не нижче, ніж у конкурентів. Це примушує виробників вишукувати перспективні шляхи розвитку цієї галузі виробництва. Розглянуту вище ринкову структуру можна віднести до ідеальної. Досконала конкуренція не описує які-небуть реально існуючі ринки, а представляє ідеальний тип ринкової структури. Звичайно, термін “ідеальна ринкова структура” означає не те, що ця структура є гарною, а те, що вона існує як абстрактна ідея. Дотримання всіх, вище вказаних, умов на практиці досягнути дуже важко. Так, товари не можуть бути цілком однаковими з позиції споживача, адже великий вплив на його рішення справляє те, в якому місці продається товар, як він запакований, яка його ціна. Відсутність бар`єрів для входження в галузь є також нездійсненою у чистому вигляді. Держава надає виробникам ліцензії для певних видів діяльності, великі переваги для започаткування справи велике виробництво має перед середнім і дрібним. А головне - виникають і існують домовленості як між виробниками, так і між споживачами.

Виникає питання:

Яке значення має аналіз моделі досконалої конкуренції для мікроекономіки?

Значення полягає у наступному:

- аналіз досконалої конкуренції розкриває, як би розміщувалися ресурси і встановлювалась ціна, якби не було ніяких ринкових недосконалостей - диференціації продуктів, немобільності ресурсів, поганого знання ринку;

- аналіз досконалої конкуренції описує декілька галузей економіки;

- аналіз досконалої конкуренції - це найпростіша ситуація, для дослідження якої можна застосувати поняття доходу і витрати. Досконала конкуренція є зрозумілим і виразним відправним пунктом для будь-якої дискусії про визначення ціни та обсягу виробництва;

- аналіз досконалої конкуренції показує шлях до найефективнішого розміщення ресурсів за певних умов чи обмежень;

- аналіз досконалої конкуренції допомагає нам вивчити таку економічну систему, в якій рух товарів, послуг і ресурсів є безперешкодним;

- аналіз досконалої конкуренції дозволяє побудувати точні моделі, які демонструють всі альтернативи відносно обсягу випуску продукції та рівня цін;

- аналіз досконалої конкуренції пропонує нам стандарт або зразок, з яким можна порівнювати і оцінювати ефективність реальної економіки.

Таким чином, досконала конкуренція - ідеальна структура ринку, яка має вагоме аналітичне і деяке практичне значення.

2.2 Ринкова влада: монополія та монопсонія

Недосконала конкуренція існує тоді, коли лише кілька великих фірм виробляють основну масу певного товару і мають можливість впливати на встановлення ціни. Вона виявляється у формі монополії і монопсонії. Монополія -- це виключне право на виробництво, торгівлю тощо, яке належить одній особі, групі осіб або державі. Вона виникає, коли окремий виробник займає домінуюче становище і контролює ринок певного товару. Монополія впливає на ціну за допомогою зміни обсягів виробництва та величини закупівель. Монопсонія -- це домінуюче становище споживача на ринку. Монополія і монопсонія -- це крайні випадки недосконалої конкуренції. Як єдиний виробник товару монополіст перебуває в унікальному становищі. Якщо монополіст вирішує підвищити ціну продукту, йому не доводиться турбуватися про конкурентів, які, призначаючи більш низьку ціну, захоплять більшу частину ринку. Монополіст утримує ринок у своїй владі і повністю контролює обсяг випуску продукції, призначеної для продажу. Але це не означає, що монополіст може призначити будь-яку як завгодно високу ціну, яку захоче, принаймні якщо його метою є максимізація прибутку. Щоб максимізувати прибуток, монополіст повинен спочатку визначити як характеристики ринкового попиту, так і свої витрати. Оцінка попиту і витрат є вирішальною в процесі прийняття фірмою економічного рішення. Маючи такі відомості, монополіст повинен прийняти рішення про обсяги виробництва та продажу. Ціна за одиницю продукції, що отримується монополістом, встановлюється в залежності від кривої ринкового попиту.

Монопольна влада.

Монополія в чистому вигляді - рідкісне явище. Частіше зустрічаються ринки, на яких конкурують один з одним кілька фірм. Чому ж на ринку кількох фірм кожна з них стикається з кривою попиту, що має нахил вниз, і тим не менше буде виробляти продукцію так, щоб ціна перевищувала граничні витрати? Припустимо, наприклад, що чотири фірми випускають зубні щітки, крива попиту на які показана на рис. 1. В цілому фірми випускають 20000 зубних щіток в день (5000 в день кожна) і продають їх за ціною 1,5 дол. за штуку. Зауважимо, що крива попиту відносно нееластична. Це можна перевірити: при ціні 1,5 дол. еластичність попиту складе - 1,5.

Рис. 1. Графік ринкового попиту на зубні щітки

Тепер припустимо, що фірма А вирішує знизити ціну, щоб збільшити попит. Щоб прийняти таке рішення, їй необхідно знати, що станеться з її обсягом реалізації в результаті зміни ціни. Іншими словами, їй потрібно скласти уявлення про нову криву попиту, із яким вона зіткнеться в якості альтернативи ринковій кривій попиту. Можлива ситуація показана на рис. 1В, де крива попиту фірми DA значно еластичніша кривої ринкового попиту (при ціні 1,5 дол. за штуку еластичність складе -0,6). Фірма може передбачати, що при збільшенні ціни з 1,5 до 1,6 дол. збут знизиться з 5000 одиниць, скажімо, до 3000 одиниць, так як споживачі будуть купувати більше зубних щіток інших фірм. (Якби усі фірми підняли ціну до 1,6 дол., збут фірми А знизився б тільки до 4500). Але з цілого ряду причин збут не впаде до нуля, як це було б на досконалому конкурентному ринку. По-перше, зубні щітки фірми А можуть трохи відрізнятися від товару конкурентів, і тому деякі споживачі заплатять за них дещо більше. По-друге, інші фірми також можуть підняти ціну на свою продукцію. Аналогічним чином фірма А може передбачати, що, знижуючи ціну з 1,5 до 1,4 дол., вона продасть більшу кількість зубних щіток (7000 замість 5000). Але ринком вона повністю не заволодіє. Ряд споживачів все одно будуть віддавати перевагу зубним щіткам конкурентів, а конкуренти можуть також знизити свої ціни. Отже, крива попиту фірми А залежить від того, наскільки її продукція відрізняється від продукції конкурентів і як будуть конкурувати один з одним чотири фірми. Вочевидь, фірма А стикається з кривою попиту, яка більш еластична, ніж крива ринкового попиту, але еластична не нескінченно, як крива попиту фірми на досконалому конкурентному ринку.

Скільки слід випускати продукції фірмі А, якщо вона має інформацію про формування попиту на свою продукцію? Тут застосовується правило: максимізуючий прибуток обсяг виробництва досягається тоді, коли граничний дохід дорівнює граничним витратам. На рис. 1В обсяг виробництва становить 5000 одиниць, а відповідна ціна дорівнює 1,5 дол., Що перевищує граничні витрати. Отже, хоча фірма А не є чистим монополістом, вона володіє монопольною владою - вона може призначити ціну вище, ніж граничні витрати, і отримати додатковий прибуток. Звичайно ж, її монопольна влада менше, ніж якби вона витісняла конкурентів і монополізувала ринок, але все-таки вона досить істотна. У зв'язку з цим виникають два запитання. По-перше, як ми можемо виміряти монопольну владу, щоб можна було порівняти одну фірму з іншою? По-друге, які джерела монопольної влади і чому у деяких фірм монопольна влада більше, ніж у інших?

Показники монопольної влади.

Згадаймо важливу відмінність між абсолютно конкурентною фірмою та фірмою з монопольною владою: для конкурентної фірми ціна дорівнює граничним витратам, для фірми з монопольною владою ціна перевищує граничні витрати. Отже, способом виміру монопольної влади є величина, на яку ціна, що максимізує прибуток, перевищує граничні витрати. Зокрема, ми можемо використовувати коефіцієнт перевищення ціни над граничними витратами. Даний спосіб визначення монопольної влади був запропонований у 1934 р. економістом Абба Лернером і отримав назву показника монопольної влади Лернера:

L = (P - MC) / P (1),

Чисельне значення коефіцієнта Лернера завжди перебуває між 0 і 1. Для абсолютно конкурентної фірми P = MC і L = 0. Чим польше L, тим більше монопольна влада. Даний коефіцієнт монопольної влади може бути також виражений в термінах еластичності попиту, з якою стикається фірма. За рівняння (1) ми знаємо, що:

L = (P - MC) / P = -1/Ed (2),

Однак, Еd тепер означає еластичність попиту фірми, а не всього ринкового попиту. У прикладі з зубними щітками еластичність попиту для фірми А складає -6,0, а ступінь монопольної влади дорівнює 1/6 = 0,167. Зауважимо, що значна монопольна влада не гарантує високі прибутки. Прибуток залежить від ставлення середніх витрат до ціни. Фірма А може володіти більшою монопольною владою, ніж фірма В, але отримувати менший прибуток, якщо у неї значно вище середні витрати. Монопольна влада полягає в здатності встановлювати ціну вище граничних витрат і величина, на яку ціна перевищує граничні витрати, обернено пропорційна еластичності попиту для фірми. Рівняння (2) показує, що чим менш еластичний попит для фірми, тим більшою монопольною владою володіє фірма. Кінцевою причиною монопольної влади є, отже, еластичність попиту для фірми. Питання полягає в тому, чому деякі фірми (наприклад, ряд універсамів) стикаються з більш еластичною кривою попиту, тоді як інші (наприклад, виробник одягу з наклейкою фірмового дизайну) - з менш еластичною кривою попиту. Три фактори визначають еластичність попиту для фірми. Перший полягає в еластичності ринкового попиту. Власний попит фірми буде принаймні настільки ж еластичний, як і ринковий попит, і тому еластичність ринкового попиту обмежує потенціал монопольної влади. Другий фактор - число фірм на ринку. Якщо на ньому багато фірм, малоймовірно, що одна з фірм буде здатна істотно вплинути на ціну. Третій чинник полягає у взаємодії між фірмами. Навіть якщо на ринку є лише дві або три фірми, жодна з них не зможе збільшити ціну в багато разів, якщо суперництво між ними носить агресивний характер, коли кожна фірма намагається захопити левову частку ринку. Монопольна влада фірми часто міняється за часом, як і умови її діяльності (ринковий попит і витрати). Це призводить до змін у поведінці самої фірми і її конкурентів. Монопольна влада, отже, повинна розглядатися в динаміці. Громадські витрати монопольної влади. На конкурентному ринку ціна дорівнює граничним витратам, а монопольна влада припускає, що ціна перевищує граничні витрати. Так як монопольна влада приводить до підвищення цін і зменшенню обсягів виробництва, нам варто очікувати погіршення добробуту споживачів і збільшення добробуту фірм. Покращує або погіршує монопольна влада добробут суспільства в цілому? Ми можемо відповісти на це питання, порівнюючи надлишок споживачів і виробників в умовах конкурентного і монополізованого ринків (ми припускаємо, що у виробників на ринку вільної конкуренції й у монополіста однакові криві витрат). Рис. 2 показує криві середнього і граничного доходів і криву граничних.

Рис. 2. Графічне зображення чистих збитків від монопольної влади

Щоб максимізувати прибуток, фірма здійснює такий обсяг виробництва, при якому граничний доход дорівнює граничним витратам. Монопольна ціна й обсяг виробництва позначені як Рм і Qm. На конкурентному ринку ціна повинна дорівнювати граничним витратам і конкурентні ціна Рс і кількість продукції Qc повинні знаходитися на перетинанні кривої середнього доходу (що збігається з кривою попиту) і кривої граничних витрат. Тепер подивимося, як міняється надлишок, якщо ми подорожуємо з рівноважних ціни Рс і кількості Qc до монопольних ціни Рм і кількості продукції Qm.

При монополії ціна вище і споживачі купують менше продукції. Через більш високі ціни ті споживачі, які купують товар, втрачають частину надлишку, показану прямокутником А. Ті споживачі, які не можуть купити товар за ціною Рм, але купили б його за ціною Рс, також втрачають надлишок у розмірі площі трикутника В. Таким чином, сукупна втрата споживчого надлишку складає А + В. Виробник, однак, дістає прибуток, позначений прямокутником А, продаючи товар за вищою ціною, але втрачає частину надлишку, позначену трикутником З, що представляє собою додатковий прибуток, який виробники отримують від продажу (Qc - Qm) за ціною Рс. Загальний прибуток виробника, отже, складе А - С. Віднімаючи втрату споживчого надлишку з прибутку виробника, ми отримаємо чисті збитки, рівні В + С. Це чисті збитки від монопольної влади. Навіть якщо прибутки монополіста були обкладені податком і перерозподілені на користь споживачів продукту, ефективність не буде досягнута, тому що обсяг виробництва буде нижче, ніж в умовах вільної конкуренції. Загальні чисті збитки - це суспільні витрати такої неефективності. Можуть виникнути і додаткові суспільні витрати монопольної влади, що перевищують повні чисті збитки в трикутниках В і С. Фірма може затратити величезні засоби із суспільних позицій непродуктивно, щоб одержати, утримати і використовувати монопольну владу. Це може бути пов'язано з витратами на рекламу, створенням свого "лобі" і юридичними спробами уникнути урядового контролю над цінами й антитрестівського законодавства. Це може виражатися також у створенні невикористовуваних додаткових виробничих потужностей, для того щоб переконати потенційних конкурентів залишити спроби проникнення на монопольний ринок. Економічний стимул цих витрат безпосередньо зв'язаний із прибутком фірми в результаті одержання монопольної влади (тобто прямокутник А мінус трикутник З). Отже, чим більша частина надлишку переходить від споживачів до монополіста (прямокутник А), тим більше суспільні витрати монополії.

Таким чином:

1. Ринкова влада в загальному вигляді полягає в здатності продавців чи покупців впливати на ціну товару.

2. Ринкова влада існує в двох формах. Коли продавці призначають ціну, яка вище граничних витрат, ми говоримо, що вони володіють монопольною владою, і ми визначаємо монопольну владу тією величиною, на яку ціна перевищує граничні витрати. Коли покупці можуть отримати ціну, яка нижча їх граничної оцінки товару, ми говоримо, що вони володіють монопсонічною владою, а її розмір визначаємо величиною, на яку гранична оцінка перевищує ціну.

3. Частково монопольна влада визначається кількістю фірм, що конкурують на ринку. Якщо на ньому є тільки одна фірма (чиста монополія), монопольна влада повністю залежить від еластичності ринкового попиту. Чим менше еластичність попиту, тим більшою монопольною владою фірма володіє. Коли на ринку діють кілька фірм, монопольна влада залежить також від того, як взаємодіють фірми. Чим більш агресивно вони конкурують, тим меншою монопольною владою володіє кожна з них.

4. Частково влада монопсонії визначається кількістю покупців на ринку. Якщо там тільки один покупець (чиста монопсонія), монопсонічна влада залежить від еластичності ринкової пропозиції. Чим менш еластична пропозиція, тим більшою монопсоничною владою володіє покупець. Коли є кілька покупців, монопсонічна влада залежить також від того, наскільки агресивно конкурують покупці за пропозицію.

5. Ринкова влада може накладати витрати на суспільство. Як влада монополії, так і влада монопсонії можуть бути причиною того, що виробництво знаходиться нижче конкурентного рівня і тому споживчий надлишок і надлишок виробника можуть мати повні чисті збитки.

6. Іноді ефект масштабу робить бажаним чисту монополію. Але для того щоб максимізувати соціальний добробут, уряду потрібно встановлювати і регулювати ціни.

7. В цілому ми покладаємося на антитрестовське законодавство, щоб перешкодити фірмам роздобути надлишкову ринкову владу.

2.3 Ринкова організація за монополістичної конкуренції та олігополії

Основними типами недосконалої конкуренції є монополістична й олігополістична конкуренція.

Монополістична конкуренція -- це ринкова ситуація, за якої відносно велика кількість виробників пропонують схожу, але не ідентичну продукцію. Прикладами такої конкуренції можуть бути такі: "журнал для ділової жінки", "свіжий хліб", "широкий вибір косметики". Кожна фірма володіє часткою ринку (відносно невеликою), тому вона має дуже обмежений контроль над ринковою ціною. Однією з основних ознак монополістичної конкуренції є диференціація продукту. Увійти в галузь з монополістичною конкуренцією відносно легко. Але порівняно з чистою конкуренцією можуть бути певні фінансові бар'єри, зумовлені потребою виробити і запропонувати товар, що відрізняється від товару конкурентів, і зобов'язанням рекламувати цей товар. Якщо відносно невелика кількість фірм панує на ринках товарів і послуг -- це олігополістична конкуренція. Олігополії можуть бути однорідними або диференційованими, тобто можуть виробляти стандартизовані або диференційовані продукти. Численні непродовольчі товари, які виготовляються в умовах олігополістичної конкуренції, -- сталь, цинк, мідь, алюміній, свинець, цегла, технічний спирт та інші є стандартизованими продуктами. Особливістю олігополістичної конкуренції є взаємозалежність рішень фірм про зміну цін або обсягів виробництва. Жодне з цих рішень не може бути прийняте без урахування й оцінки можливих відповідних дій з боку конкурентів. Тобто фірми, які перебувають в умовах олігополістичної конкуренції, є взаємозалежними, поведінка будь-якої з них впливає і сама зазнає впливу з боку конкурентів.

Олігополія - це ринкова структура, при якій в реалізації якого-небудь товару домінує небагато продавців, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути і диференційованим і стандартизованим. У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на ринок, схожими з тими, котрі існують для монопольних фірм. Природна олігополія має місце коли кілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при більш низьких довгострокових витратах, чим були б у багатьох фірм.

Сутність олігополістичної конкуренції.

Основна відмінність олігополістичного ринку від ринку досконалої конкуренції пов`язана з динамікою цін. Якщо за досконалої конкуренції вони пульсують безперервно й безсистемно залежно від коливань попиту й пропозиції, то за олігополії ціни мають тенденцію до стійкої фіксації й змінюються не так часто. Типовим є т.зв. лідерство в цінах, коли їх переважно диктує одна провідна фірма, інші ж олігополісти ідуть слідом за лідером. Доступ до ринку новим продавцям утруднений. В разі згоди олігополістів з приводу цін, конкуренція все більше зміщується в напрямі якості, реклами і індивідуалізації.Кожний продавець має чітко реагувати на стратегію та дії конкурентів.

Причини існування олігополій (чому в певній галузі може існувати тільки декілька фірм?):

- ефект масштабу - багато фірм починають свою діяльність із невисоких технологій та при малих масштабах. Проте, із часом “кмітливі” фірми “розростаються”, а менш енергійні залишаються позаду.

- інші причини (бар'єри): володіння патентами та контроль над стратегічною сировиною надзвичайно важливі в хімії, електроніці, алюміневій промисловості; додатковим фінансовим бар'єром для вступу можуть бути витрати на рекламу.

Також для олігополії характерним є ефект злиття. Для злиття можуть сприяти різні причини. Основна причина полягає в тому, що об'єднання двох чи більше конкуруючих фірм може суттєво змінити (збільшити) їх ринкову частку і дати можливість новій і більш крупній виробничій одиниці добитися більшого ефекту масштабу.

Олігополістична структура. У більшості промислово розвинутих країн відсутня галузева єдина формально монополістична структура, яка б давала змогу контролювати виробництво і ринок у повному їх обсязі. Здебільшого галузевий контроль здійснює кілька великих корпорацій. Така структура ринку називається олігополістичною. Конкуренція в олігополістичних структурах характеризується високим ступенем гостроти. Зменшення кількості виробників-продавців у галузі внаслідок банкрутства однієї з фірм - учасниць олігополії надає іншим, що вижили, змогу розширення ринку збуту. Звідси постійне прагнення олігополістів до диференціації продукту, забезпечення належної якості його, оновлення асортименту.З олігополією пов'язана поява нової форми внутрішньогалузевої конкуренції - нецінової. Існує два види олігополії. Перший вид припускає, що кілька фірм роблять ідентичний продукт. Другий - коли невелика кількість виробників випускають диференційовані товари. Однак в тому і іншому випадку фірми усвідомлюють взаємозалежність своїх продажів, обсягів виробництва, інвестицій і рекламної діяльності. Олігополістична взаємозалежність фірм піднімає суперництво між ними на якісно новий рівень, перетворює конкуренцію в безперестанну боротьбу “всіх проти всіх”. У цьому випадку можливі найрізноманітніші рішення конкурентів: вони можуть спільно домагатися деяких цілей, перетворюючи галузь у подобу чистої монополії, чи ж - як іншу крайність - боротись один з одним аж до повного знищення. Щоб розглянути сутність олігополістичного ціноутворення необхідно розглянути чотири різні моделі:

1) ламана крива попиту;

Рис. 3. Модель ламаної кривої попиту

Логіку реакції фірм відображає зламана у точці рівноважної ціни крива попиту. Ситуацію зниження ціни відображає відрізок кривої попиту. Ліворуч від точки переважаючої ціни крива попиту полога, а попит більш еластичний, праворуч - крива попиту стрімка і відповідає нееластичному попиту. На рис. 2 нанесені також криві граничного виторгу, які відповідають відрізкам кривої попиту. Оскільки крива попиту в точці зламана, то крива граничного виторгу на обсязі має розрив.

Ламана крива попиту пояснює, чому зміни ціни в олігополістичних галузях, де немає таємної змови, відбуваються дуже рідко. Кожна фірма може передбачити, що будь-яка зміна ціни погіршить її становище. Отже, ламана крива попиту олігополіста означає, що кожен олігополіст вважатиме, що люба зміна в ціні приведе до гіршого. Значна кількість споживачів покине фірму, якщо вона збільшить ціну, а якщо знизить - її продажі якщо і збільшаться, то незначно.

2) обумовлене таємним договором узгодження;

Так як при олігополії діє невелика кількість фірм - це сприяє таємному договору (безпосередній чи мовчазній згоді про те, щоб зафіксувати ціни, розділити чи розподілити ринки чи іншим чином обмежити конкуренцію між собою). Так, вкладання таємного договору, може сприяти олігополістам для отримання більших прибутків, запобігти ціновій війні та обмежити вступ в галузь нової фірми. Таємне узгодження може приймати певний ряд форм. Найбільш проста форма - картель, який передбачає формальне письмове узгодження відносно ціни та об'єму виробництва (найвідоміший картель ОПЕК (організація країн - експортерів нафти), в який входило 13 країн.

3) лідерство в цінах; олігополісти можуть координувати свою поведінку в області цін, не вступаючи в таємний зговір. Так велика (крупна) фірма, “пануюча” змінює ціну, а всі інші більш чи менш автоматично слідують за цією зміною. Ціновий лідер притримується такої тактики: оскільки зміна цін пов'язана з деяким ризиком в тому відношенні, що конкуренти можуть не послідувати за лідером, коректировка цін робиться рідко. Лідер, переважно, перед збільшенням ціни усно повідомляє своїх адміністраторів-менеджерів, які дають інтерв'ю в пресу, по телебаченню.

4) ціноутворення за принципом “витрати плюс”; В цьому випадку олігополіст використовує формулу чи методику для визначення витрат на одиницю продукції, і до витрат додається накидка, для того щоб визначити ціну. Однак, витрати на одиницю продукції змінюються із зміною об'єму виробництва, і тому фірма повинна мати деякий типовий, або плановий, рівень виробництва.