Планування собівартості, прибутку та рентабельності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ПЛАНУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ, ПРИБУТКУ Й РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Значення собівартості в роботі підприємства

1.2 Калькулювання собівартості продукції

1.3 Прибуток і рентабельність як показники ефективності діяльності підприємства, їх планування

2. СКЛАДАННЯ ПОТОЧНОГО ПЛАНУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Планування виробництва і реалізації продукції

2.2 Планування трудомісткості виробничої програми та пропускної здібності обладнання

2.3 Планування праці й заробітної плати

2.3.1 Складання балансу робочого часу одного працівника

2.3.2 Планування кількості працівників

2.3.3 Розрахунок фондів заробітної плати персоналу

2.4 Планування собівартості продукції

2.4.1 Планування постійних витрат підприємства на перший квартал планового року

2.4.2 Розрахунок загальної суми постійних витрат на I квартал

2.5 Планування прибутку підприємства на I квартал

2.6 Фінансовий план підприємства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

В теперішній час розвитку ринкової економіки, проблеми пошуку шляхів зниження собівартості продукції є найбільш актуальними і першочерговими через зростаючу інфляцію і розширення конкуренції.

Собівартість продукції є найважливішим техніко - економічним показником роботи підприємства. Собівартість продукції перебуває у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відображає більшу частину вартості продукції і залежить від змін умов виробництва і реалізації продукції.

Для аналізу рівня і динаміки зміни собівартості продукції використовується ряд показників. До них відносяться: кошторис витрат на виробництво, собівартість товарної і реалізованої продукції, зниження собівартості порівнянної товарної продукції і витрат на одну гривню товарної (реалізованої) продукції.

В даний час при аналізі фактичної собівартості продукції, виявлення резервів і економічного ефекту від її зниження використовується розрахунок з економічних факторів. Економічні фактори найбільш повно охоплюють всі елементи процесу виробництва - засоби, предмети праці та сама праця. Вони відображають основні напрямки роботи колективів підприємств по зниженню собівартості: підвищення продуктивності праці, впровадження передової техніки і технології, найкраще використання обладнання, здешевлення заготовки і найкраще використання предметів праці, скорочення браку, адміністративно-управлінських та інших накладних витрат, а також ліквідацію невиробничих витрат і втрат. Складовою частиною аналізу господарської діяльності підприємства є аналіз собівартості, який полягає у визначенні величини і причин витрат, не обумовлених нормальної організацією виробничого процесу: наднормативних витрат сировини і матеріалів, палива, енергії; доплат працівникам за відхилення від нормальних умов праці та понаднормові роботи; витрат від простою машин та агрегатів, аварій, браку; зміна витрат, викликані нераціональними господарськими зв'язками, які стосуються постачання сировини і матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів; порушенням технологічної та трудової дисципліни.

На основі аналізу собівартості виявляються внутрішньовиробничі резерви і розробляються організаційно-технічні заходи підвищення економічної ефективності виробництва. Планування прибутку є складовою частиною фінансового планування і важливою ділянкою фінансово-економічної роботи на підприємстві. Планування прибутку здійснюється окремо за всіма видами діяльності підприємства. Це не тільки полегшує планування , але й має значення для передбачуваної величини податку на прибуток, оскільки деякі види діяльності не обкладаються податком на прибуток, а інші - оподатковуються за підвищеними ставками.

Метою написання даної курсової роботи є розкриття теоретичних основ планування собівартості, прибутку й рентабельності та формування поточного плану діяльності підприємства на основі вихідних даних.

Для досягнення поставленої мети вирішені наступні завдання:

1. Вивчено значення собівартості у роботі підприємства.

2. Надано характеристику сутності калькулювання собівартості продукції.

3. Виявлено сутність прибутку і рентабельності як показників ефективності діяльності підприємства, вивчено процес їх планування.

4. Сформовано поточний план підприємства на основі даних відповідного варіанту.

Дана курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

У першому розділі роботи розкрито сутність планування собівартості, прибутку й рентабельності.

У другому розділі сформовано поточний план підприємства.

1. ПЛАНУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ, ПРИБУТКУ Й РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Значення собівартості в роботі підприємства

Під собівартістю продукції (робіт, послуг) розуміється вартісна оцінка використаних в процесі виробництва продукції природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію.

Собівартість продукції є одним з найважливіших показників, що характеризують ефективність роботи підприємства. В ній знаходять відображення якісні зміни в техніці, технології, організації праці та виробництв. Виступаючи в ролі найважливішого економічного інструмента вимірювання рівня витрат виробництва, собівартість продукції служить вихідною базою формування цін, прибутку, всіх фінансових показників роботи підприємства. Планування собівартості необхідне для виявлення резервів зростання рентабельності виробництва, вибору і обґрунтування найбільш ефективних напрямів капітальних вкладень, визначення оптимальних варіантів спеціалізації виробництва на підприємстві, впровадження нової техніки, встановлення економічно обґрунтованих меж підвищення якості продукції [1,с.188].

Значення собівартості в системі показників роботи будь-якого підприємства обумовлено тим, що вона є одним з узагальнюючих показників і використовується для характеристики результатів виробничої діяльності підприємства. Собівартість є основою для встановлення ціни будь-якого виду продукції. Зниження собівартості багато в чому визначає величину прибутку.

В процесі виробництва для виготовлення продукції використовуються різноманітні види ресурсів: сировина, матеріали, паливо, енергія, устаткування, жива праця. Будь-яке підприємство зацікавлене в раціональному використанні всіх видів виробничих ресурсів. У практиці роботи машинобудівних підприємств для характеристики ефективності використання окремих видів ресурсів використовується система приватних показників. Так, показник продуктивності праці характеризує ефективність витрат живої праці, фондовіддача характеризує ефективність використання основних фондів, матеріалоємність характеризує раціональність споживання матеріальних ресурсів.

На відміну від приватних показників, що характеризують ефективність використання того або іншого виду ресурсів, собівартість - це узагальнюючий показник, в якому знаходять відображення виражені в грошовій формі всі поточні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

В залежності від послідовності формування розрізняють цехову, виробничу та повну собівартість промислової продукції. Цехова включає в себе поточні витрати по виготовленню продукції в певних цехах підприємства. Витрати на виробництво продукції в цілому по підприємству виражаються в виробничій собівартості у формуванні процесу виготовлення продукції. Повна собівартість відображає всі витрати на виробництво і реалізацію продукції.

Відповідно до способів розрахунку та сфер застосування в управлінні виробництвом розрізняють планову, розрахункову (проектну), фактичну (звітну) собівартість. Планова собівартість продукції визначається з урахуванням досягнутого рівня й організації виробництва, відображає величину максимально допустимих витрат. Розмір останніх визначають за встановленими нормами та чинними на момент складання плану цінами. Враховуючи не прогнозоване зростання цін, цей спосіб розрахунку собівартості продукції втратив своє економічне значення, зараз собівартість визначається на короткий плановий період (місяць, квартал). Розрахункова (проектна) собівартість використовується в різних техніко - економічних розрахунках з обґрунтування ефективності прийнятих господарських рішень при формуванні перспективних цін. Фактична (звітна) собівартість відображає витрати на виготовлення і збут певного виду продукції, що склалися у звітному періоді.

Зіставлення планової і фактичної собівартості дозволяє виявити елементи, за якими була допущена перевитрата, визначити напрямки економіки виробничих ресурсів і розробити конкретні заходи з ліквідації негативних відхилень. Для проведення аналізу показників собівартості планова і фактична собівартість визначаються за єдиною методикою і за єдиними калькуляційними статтями.

За масштабами охоплюваного об'єкта розрізняють індивідуальну, галузеву, зональну собівартість.

Індивідуальна собівартість визначається витратами конкретно взятого підприємства (характеризує особливості окремих підприємств). Вона розраховується з урахуванням конкретних технологічних, організаційних, територіальних та інших умов виробництва підприємств та інших встановлених планових завдань.

Галузева (середньогалузева) собівартість, будучи грошовим виразом частини вартості товару, показує, у що обходиться державі виробництво продукції всієї сукупності підприємств цієї галузі. Галузева собівартість одиниці продукції складається з середньої суми індивідуальних витрат окремих підприємств на виготовлення і збут даної продукції. Середньогалузева собівартість становить основу планування оптових цін на продукцію.

Зональна собівартість використовується у видобувних галузях промисловості, де досить відчутний вплив на витрати виробництва надають гірничо-геологічні умови. Зональна собівартість висловлює середні витрати на виробництво і збут однорідної продукції підприємств, які знаходяться на визначеній території (басейн або зона видобутку) з відносно рівними природними умовами [1,с.120]. У практиці господарської діяльності розрізняють також собівартість усієї (валової товарної) продукції і собівартість одиниці продукції певного виду.

Собівартість товарної продукції характеризує всі витрати підприємства на виробництво різних виробів, які надійшли протягом відповідного періоду на склад готової продукції.

Собівартість продукції є одним з основних показників, що визначають ефективність роботи підприємства, так як зростання або зниження собівартості впливає на отримання прибутку і в цілому на фінансовий стан підприємства.

В умовах конкуренції на ринку товарів, робіт і послуг, коли ціни на товари встановлюються не виробником, а ринком під впливом попиту та пропозиції на них, ще найбільш актуальним стає розрахунок собівартості продукції. І на перший план виходять завдання зниження собівартості продукції, що в свою чергу не повинно позначитися на її якості.

Планування собівартості продукції на підприємстві в умовах діючих нормативних актів уряду включає калькулювання собівартості продукції, розрахунок собівартості для визначення розміру оподатковуваного прибутку. Підприємства перестали планувати зниження собівартості за техніко - економічними факторами складати традиційний плановий кошторис витрат на виробництво у зв'язку з різким спадом виробництва (в 2-3 рази), відсутністю постійних надійних замовників.

Для обліку і планування витрат на виробництво застосовується наступна класифікація. За економічними елементами всі витрати поділяються на витрати оборотних фондів (сировина, матеріали, паливо, енергія) і витрати основних виробничих фондів (амортизація), а також витрати живої праці (зарплата з відрахуваннями на соціальне страхування, обов'язкове медичне страхування) та інші. Ця класифікація витрат використовується при розрахунку собівартості продукції для визначення розміру оподатковуваного прибутку, тобто при розрахунку кошторису витрат не тільки на виробництво продукції, але і її реалізацію відповідно до "Положення про склад витрат на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг), що відносяться до собівартості продукції (робіт, послуг) і порядку формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку". За калькуляційними статтями витрати групуються відповідно до їх ролі у виробництві продукції - витрати на ведення технологічного процесу з виготовлення одиниці продукції і витрати на управління і обслуговування виробництва. Це групування застосовується при калькуляції собівартості продукції.

За способом віднесення на собівартість певного виду продукції витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати пов'язані з виробництвом певного виду продукції і безпосередньо включаються в собівартість конкретної продукції (зарплата робітників, основні матеріали та інші). Непрямі витрати пов'язані з роботою цеху або підприємства в цілому і не можуть бути безпосередньо віднесені на собівартість конкретної продукції (витрати на утримання та експлуатацію обладнання, на утримання апарату управління.

За ступенем залежності від обсягу виробництва всі витрати поділяють на умовно-змінні й умовно-постійні. До умовно-змінним відносяться витрати, які змінюються майже пропорційно до зміни обсягу виробництва (виробнича зарплата, технологічне паливо, основні матеріали). Умовно-постійні витрати не змінюються або змінюються незначно при збільшенні випуску продукції (зарплата працівників цеху, заводоуправління, витрати на утримання будинків та інші).

По мірі однорідності витрати ділять на прості й складні. Прості - це однорідні за економічним змістом витрати (матеріали, зарплата, паливо зі сторони та інші). Комплексні (складні) складаються з декількох однорідних економічних елементів (цехові, загальнозаводські витрати) [2,с.203].

1.2 Калькулювання собівартості продукції

Калькулювання - це спосіб, прийом визначення собівартості продукції, її частин (одиниць), випущеної підприємством, його структурними підрозділами. Калькулювання необхідно для визначення цін, обґрунтування планової потреби виробничих витрат.

Об'єктами калькулювання можуть бути: вироби, група однорідних виробів, замовлення; комплекс продуктів (або один продукт); види робіт, послуг.

При цьому виробничі витрати за об'єктами в свою чергу, можуть розділяти на витрати в цілому по підприємству, філіям (цехам), дільницям.

Велике значення в калькуляційній роботі має правильний вибір калькуляційних одиниць. Вибір калькуляційної одиниці для кожного підприємства залежить від типу виробництва, номенклатури та складності продукції та визначається її споживчою вартістю [3,с.105].

Планування собівартості продукції шляхом розробки калькуляції окремих виробів або реалізованої продукції засноване на розрахунках з допомогою планових норм прямих витрат на виготовлення продукції і розподілі непрямих витрат, що не пов'язані безпосередньо з конкретним виробом. Мета калькулювання собівартості продукції полягає у встановленні рівня цехової, виробничої та повної собівартості одиниці продукції, визначенні завдань щодо зниження собівартості продукції внаслідок планових змін техніко - економічних факторів виробництва.

Для розрахунку собівартості продукції методом калькулювання попередньо визначають розмір всіх виробничих витрат по їхньому економічному змісту і сфері виникнення, у вигляді окремих спеціальних кошторисів: цехових витрат, виробничих витрат, витрат на освоєння нових видів продукції в цілому по підприємству. Суми коштів, встановлені в кошторисі витрат по допоміжних цехах, розподіляються по цехах споживачам пропорційно обсягу зазначених послуг і потім переносяться на собівартість продукції цих цехів-споживачів. В основних цехах, враховуючи різний характер зв'язків непрямих витрат з обсягом продукції, що виготовляється, складають два кошториси: на витрати, пов'язані з роботою і змістом устаткування, і кошторис цеховий, що включає всі витрати, крім пов'язаних з обладнанням. Ці кошториси використовуються при визначенні собівартості продукції та складання загального зведення витрат на виробництво.

Типова калькуляція собівартості продукції містить такі статті витрат:

1. Сировина та матеріали.

2. Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій.

3. Паливо та енергія на технологічні цілі.

4. "Зворотні відходи" (вираховуються).

5. Основна заробітна плата робітників.

6. Додаткова заробітна плата.

7. Відрахування на соціальні заходи.

8. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування.

9. Загальновиробничі витрати.

10. Втрати від браку.

11. Інші виробничі витрати.

12. Адміністративні витрати.

13. Позавиробничі (комерційні) витрати.

Сума перших одинадцяти статей становить виробничу собівартість, яка формується на рівні цехів підприємства, а сума усіх тринадцяти -- повну собівартість.

До статті "Сировина та матеріали" включається вартість сировини та матеріалів, що входять до складу вироблюваної продукції, утворюючи її основу, або є необхідним компонентом для виготовлення продукції (робіт, послуг). Ці витрати визначаються на основі норм витрат матеріалів на одиницю продукції, цін на матеріали та витрати на транспортно-заготівельні роботи [8,c.124].

До статті "Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій" включають вартість: покупних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, що підлягають монтажу або додатковій обробці; робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, що не належать до основного виду діяльності. Всі витрати за цією статтею безпосередньо зараховують на собівартість окремих виробів і визначають аналогічно витратам на матеріали.

До статті "Паливо та енергія на технологічні цілі" відносяться витрати на всі види палива й енергії, що безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції. Витрати на паливо визначаються аналогічно витратам на матеріали. Витрати на енергію визначаються на основі витрат на одиницю продукції та тарифів на енергію.

Склад статті "Зворотні відходи" викладено при розгляді групування витрат за економічними елементами. Зворотні відходи безпосередньо визначаються за кожним виробом і вираховуються за можливою ціною їх реалізації.

Стаття "Основна заробітна плата робітників" містить витрати на виплату основної заробітної плати робітникам, зайнятим виробництвом продукції, і вона безпосередньо включається до собівартості виробу згідно з прийнятими на підприємстві системами оплати праці. Ці витрати за відрядною оплатою праці визначають тарифними ставками та нормами витрат часу на виробництво одиниці продукції. Ту частину основної заробітної плати робітників, яка безпосередньо не може бути включена до собівартості окремих видів продукції, зараховують до собівартості на підставі розрахунку кошторисної ставки цих витрат на одиницю продукції.

До статті "Додаткова заробітна плата" відносяться витрати на виплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати за працю понад установлені норми, заохочувальні виплати за поточну виробничу діяльність, компенсаційні виплати тощо. Звичайно, ці витрати встановлюються у відсотках до основної заробітної плати на підставі відповідних розрахунків на підприємстві. До статті "Відрахування на соціальні заходи" включають: відрахування на державне (обов'язкове) соціальне страхування; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; відрахування на державне пенсійне страхування; відрахування на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття. Відрахування на соціальні заходи здійснюється від суми всіх витрат на оплату праці робітників, зайнятих безпосередньо виробництвом продукції. Нормативи, за якими здійснюється відрахування, встановлюються на державному рівні.

До статті "Витрати на утримання та експлуатацію устаткування" включають: амортизаційні відрахування від вартості виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів зі складу основних виробничих засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів; витрати на проведення поточного ремонту, технічний огляд і технічне обслуговування устаткування; витрати на внутрізаводське переміщення вантажів; платежі за користування наданими в оперативну оренду основними засобами; знос малоцінних і швидкозношуваних інструментів та пристроїв нецільового призначення, інші витрати. На одиницю продукції ці витрати повинні розподілятися з урахуванням величини витрат за годину роботи устаткування і тривалості його роботи при виготовленні відповідного виду продукції [9,c.211].

До статті "Загальновиробничі витрати" належать витрати: пов'язані з управлінням виробництвом; на повне відновлення та капітальний ремонт основних фондів загальновиробничого призначення; витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технологій та організацією виробництва, поліпшенням якості продукції; на утримання, обслуговування, поточний ремонт виробничих приміщень; на контроль за виробничими процесами та кількістю продукції; на забезпечення техніки безпеки, на пожежну і сторожову охорону тощо.

Стаття "Втрати від браку" включає: вартість остаточно забракованої продукції; витрати на усунення браку; вартість матеріалів, напівфабрикатів (деталей), зіпсованих під час налагодження устаткування тощо. До статті "Інші виробничі витрати" належать: витрати на перевірку виробів, деталей, вузлів на відповідність вимогам стандартів або технічних умов, проведення періодичних випробувань на відповідність виробу нормативній документації; витрати, пов'язані з монтажем або демонтажем виробу, що випробовується. Ці витрати включають безпосередньо до собівартості продукції.

Стаття "Адміністративні витрати" охоплює витрати на управління підприємством (оплата праці працівників апарату управління, витрати та матеріально-технічне забезпечення апарату управління, витрати на придбання ліцензій, оплата послуг комерційних банків та ін.); утримання, ремонт та обслуговування загальнозаводських основних фондів; утримання та експлуатацію фондів природоохоронного призначення; підготовку та перепідготовку кадрів; обов'язкове страхування майна підприємства; податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі тощо.

До статті "Витрати на збут" належать витрати на реалізацію продукції: на відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних, пакувальних, транспортних, страхових та інших витрат постачальника, що включаються до ціни продукції згідно з умовами поставки.

"Адміністративні витрати" і "Витрати на збут" не входять до складу виробничої собівартості, а розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Але вони повинні бути враховані при визначенні повної собівартості.

Калькуляція собівартості одиниці продукції може бути складена, коли повністю розроблена конструкція виробу, технологія його виробництва та визначене підприємство, де будуть виготовлятися вироби [9,c.213].

1.3 Прибуток і рентабельність як показники ефективності діяльності підприємства, їх планування

Функціонування підприємства, незалежно від виду його діяльності і форм власності, в умовах ринку визначається його здатністю приносити достатній прибуток.

Прибуток - це кінцевий результат діяльності підприємства, що характеризує абсолютну ефективність його роботи. Він визначається, як головне джерело фонду підприємства, з одного боку, а також джерело доходів державного та місцевих бюджетів [10,с.170].

Прибуток - один із основних господарських показників роботи підприємства. За його допомогою визначаються рівень рентабельності, тобто прибутковості, а також ефективність функціонування підприємства. Прибуток формується, як різниця між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво та її продаж. Якщо власні витрати перевищують грошові надходження від реалізації, мають місце збитки від реалізації.

Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються сумою отриманого прибутку та рівнем рентабельності. Прибуток підприємства отримують головним чином від реалізації продукції, а також від інших видів діяльності (здача в оренду основних фондів, комерційна діяльність на фінансових та валютних біржах та ін.). Прибуток - це частина чистого доходу, який безпосередньо отримують суб'єкти господарювання після реалізації продукції. Тільки після продажу продукції чистий дохід приймає форму прибутку. Кількісно вона являє собою різницю між чистим виторгом (після виплат податку на додану вартість, акцизного збору та інших відрахувань із виторгу до бюджетних і не бюджетних фондів) та повної собівартості реалізованої продукції.

Показники прибутку є найважливішими для оцінки виробничої та фінансової діяльності підприємства. Вони характеризують ступінь його ділової активності та фінансового благополуччя. На основі прибутку визначається рівень віддачі авансованих коштів та дохідність вкладень в активи даного підприємства [10,с.184].

Якщо сума прибутку показує абсолютний ефект від діяльності, то рентабельність характеризує міру цієї ефективності, тобто відносний ступінь прибутковості підприємства або продукції, що виробляється. У загальній формі рентабельність, як відношення прибутку до витрат чи застосованих ресурсів. Рентабельність застосованих ресурсів є рентабельністю підприємства. Цей показник може бути визначений, як відношення прибутку підприємства до сукупності виробничих фондів, балансових активів, власного чи акціонерного капіталу. Останній показник цікавить насамперед акціонерів і майбутніх інвесторів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.

Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Перед усім обчислюється рентабельність усієї реалізації, як відношення прибутку від реалізації до повної собівартості реалізованої продукції. Рентабельність продукції можна розрахувати також відношенням прибутку до обсягу реалізованої продукції.

Рентабельність підприємства - найбільш узагальнюючий показник його діяльності. В ньому синтезуються всі фактори виробництва і реалізації продукції, оборотність господарських коштів і позареалізаційних фінансових результатів[11,с.193] .

Отже показники рентабельності відображають кінцеві результати господарювання найбільш повно ніж прибуток, тому що їх величина показує співвідношення факту з дійсними або використаними ресурсами. Їх використовують для оцінки діяльності підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці та ціноутворенні.

Показники рентабельності можливо об'єднати у декілька груп:

1. Показники, що характеризують окупність витрат виробництва та інвестиційних проектів;

2. Показники, що характеризують прибутковість продажів;

3. Показники, що характеризують прибутковість капіталу та його частин.

Отже, рентабельність як показник дає уявлення про достатність прибутку порівняно з іншими окремими величинами, що впливають на виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність підприємства. Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямів діяльності (виробнича, підприємницька, інвестиційна), окупність витрат і т.д.. Показники рентабельності можна об'єднати в декілька груп:

- показники, що характеризують рентабельність (окупність) витрати виробництва і інвестиційних проектів;

- показники, що характеризують рентабельність продаж;

- показники, що характеризують прибутковість капіталу та його частин.

Важливе значення для забезпечення умов невпинного зростання прибутку і рентабельності має якість їх планування. Це складний і багатогранний процес, який включає в себе глибокий економічний аналіз виробничих і фінансових показників за період, що передував плановому періоду, досягнення максимальної узгодженості з кількісними і якісними показниками плану випуску продукції (виконання робіт, послуг), її реалізації, собівартості, врахування наявних резервів збільшення випуску продукції, зниження витрат на виробництво, особливо непродуктивних і позареалізаційних витрат і збитків.

Якщо план із прибутку складено на належному рівні, професійно грамотно, підприємство має змогу правильно визначити обсяг платежів у державний бюджет і суму прибутку, що залишається в його розпорядженні з метою створення фінансової бази для розвитку виробництва, необхідних витрат на розвиток соціальної сфери, матеріальне заохочення праці.

У плануванні прибутку беруть участь (за умови організаційної відповідальності за цю справу фінансової служби) всі виробничі і функціональні підрозділи підприємства. Тільки в такому разі план може правильно віддзеркалювати внутрішньогосподарські резерви виробництва на базі більш раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Прибуток підприємства як фінансовий результат від його звичайної діяльності планується на рік, квартал, місяць за елементами, які його формують за чинними стандартами бухгалтерського обліку та звітності. При цьому, як правило, використовується два методи - прямого розрахунку та аналітичний метод.

Метод прямого розрахунку найпоширеніший на підприємствах. Він застосовується, як правило, при невеликому асортименті продукції. Сутність його в тому, що прибуток обчислюється як різниця між виручкою від реалізації продукції (у відповідних цінах за винятком ПДВ і акцизів) і повною її собівартістю.

Аналітичний метод - базується на вивченні тенденції змін прибутку і рентабельності та прогнозуванні змін факторів, що впливають на їх величину[11,с.198].

Обчислення прибутку аналітичним методом включає три послідовних етапи:

1) визначення рентабельності товарообороту за звітний рік;

2) обчислення обсягу товарообороту на плановий період потім визначення прибутку на товарну продукцію виходячи з базової рентабельності;

3) облік впливу на плановий прибуток різних факторів: зниження собівартості продукції, підвищення її якості й сортності, зміна асортиментів, цін і т. д.

Після виконання розрахунків по всім трьох етапах визначається прибуток від реалізації товарної продукції.

Крім прибутку від реалізації товарної продукції в складі прибутку ураховується прибуток від реалізації іншої продукції й послуг нетоварного характеру, прибуток від реалізації основних фондів і іншого майна, а також плановані позареалізаційні доходи й видатки.

Крім розрахунку прибутку вище зазначеними методами існує ще так званий метод суміщеного розрахунку, що поєднує перший і другий методи. Виходячи з цього вартість товарної продукції в цінах запланованого року і за собівартістю звітного року визначається методом прямого рахунку, а вплив на планову суму прибутку змін собівартості, якості, асортименту, цін та інших факторів -- аналітичним методом. Загалом розрахунок оптимальної планової суми прибутку є найважливішим елементом не тільки планування, а й управління підприємницькою діяльністю суб'єктів господарювання.

2. СКЛАДАННЯ ПОТОЧНОГО ПЛАНУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Планування виробництва і реалізації продукції

План виробництва і реалізації продукції - центральний розділ стратегічного та поточного планів. Він повинен забезпечити зростання випуску продукції, підвищення її якості, повне задоволення попиту споживачів, можливо більш повне використання сировини і виробничої потужності підприємства. Асортимент товарів - сукупність їх видів, різновидів і сортів, об'єднаних або поєднуються за певною ознакою.

Найважливішим принципом формування асортименту товарів є забезпечення його відповідності характеру попиту населення, що обслуговується клієнтами підприємства. Воно повинне передбачати комплексне задоволення попиту покупців в рамках обраного сегмента ринку. У зв'язку з цим асортимент товарів, пропонованих покупцям, повинен мати достатню широту і глибину. На основі прогнозу збуту на I квартал планового року були встановлені наступні показники плану продажів в заданій номенклатурою продукції, дані представлені в табл. 2.1 (графи 1, 2, 3).

Таблиця 2.1 - План продажів (реалізації) продукції в I кварталі

Найм. продукції	Обсяг продажів, од. (РПi)	Ціна одиниці виробу без ПДВ, грн. (Цi)	Виторг від реалізації без ПДВ, тис. грн. (РП(без ПДВ))	Сума ПДВ, тис. грн. (ПДВ)	Виторг від реалізації з ПДВ, тис. грн. (РП)
Виріб А	15088	300	4526,4	905,3	5431,7
Виріб В	6275	375	2353,1	470,6	2823,7
Виріб С	10125	250	2531,3	506,3	3037,6
Всього	31488	-	9410,8	1882,2	11293

За даними табл.2.1 необхідно розрахувати наступні показники:

1) виторг від реалізації продукції без ПДВ:

 (2.1)

де РП_i - обсяг продажів і-го виробу, одиниць;

Ці - ціна і-го виробу, грн.;

2) суму ПДВ (ставка ПДВ (%ПДВ) складає 20 %):

ПДВ = РП_{(без ПДВ)} * %ПДВ; (2.2)

3) виторг від реалізації з ПДВ:

РП = РП_{(без ПДВ)} + ПДВ. (2.3)

Дані про запаси готової продукції наведені в табл.2.2.

Найменування виробу	Позначення	Виріб А	Виріб Б	Виріб В
Запаси готової продукції на початок кварталу, од.		1260	304	688
Середній строк зберігання виробу на складі, днів	tхр i	9	5	6

За даними табл. 2.1 і 2.2 необхідно розрахувати:

1) величину запасу готової продукції на кінець планового кварталу по формулі:

(2.4)

де Д_кв - кількість днів у кварталі (90 днів); РП_i - обсяг продажів і-го виду виробу, од.; t_хрi - середній строк зберігання і-го виробу на складі, дні.

2) обсяг товарної продукції (виробничу програму) на І квартал по формулі:

 (2.5)

Дані розрахунків заносяться в табл. 2.3

прибуток рентабельність собівартість заробітний

Таблиця 2.3 - Виробнича програма на І квартал

Найм. продукції	Обсяг продажів, од. (РП)	Запаси готової продукції, од.	Виробнича програма, од. (ТП)	Ціна одиниці виробу (без ПДВ), грн. (Цi)	Обсяг товарної продукції, тис. грн. (ТП)
		на початок кварталу	на кінець кварталу
Виріб А	15088	1260	1509	14839	300	4451,7
Виріб В	6275	304	349	6230	375	2336,3
Виріб С	10125	688	675	10138	250	2534,5
Всього	31488	2252	2533	31207	-	9322,5

Для визначення величини незавершеного виробництва необхідно використовувати дані табл. 2.4.

Таблиця 2.4 - Вихідні дані для визначення величини незавершеного виробництва

Найменування виробу	Позначення	Виріб А	Виріб Б	Виріб С
Тривалість виробничого циклу, дні	tц i	6	13	10
Коефіцієнт готовності продукції	Кг i	0,5	0,5	0,5
Запас незавершеного виробництва на початок кварталу, од.		338	340	468

За даними табл. 2.3 і 2.4 необхідно розрахувати:

1) запас незавершеного виробництва на кінець кварталу:

(2.6)

2) обсяг валової продукції в натуральному й вартісному вираженні по формулі:

(2.7)

Дані розрахунків заносяться в табл. 2.5.

Таблиця 2.5 - Валова продукція в плановому кварталі

Найм. продукції	Виробнича програма, од. (ТП)	Запас незавершеного виробництва, од.	Валова продукція, од. (ВП)	Ціна одиниці виробу (без ПДВ), грн. (Цi)	Обсяг валової продукції, тис. грн. (ВП)
		на початок кварталу	на кінець кварталу
Виріб А	14839	338	495	14682	300	4404,6
Виріб В	6230	340	450	6120	375	2295
Виріб С	10138	468	563	10043	250	2510,8
Всього	31207	1146	1508	30845	-	9210,4

На основі даних плану виробництва і реалізації продукції було виявлено, що підприємство в 1 квартал припускає реалізувати продукцію з урахуванням ПДВ на суму 11293 тис.грн. Для цього необхідно зробити і реалізувати у плановому періоді наступні види продукції: А - 15088 од.; В - 6275 од.; С - 10125 од. При цьому спостерігається зміна запасів готової продукції на складах які безпосередньо впливають на величину виробничої програми підприємства, а саме збільшення запасів по продукту А - 249 од., по продукту В-45, і зниження продукту на С-13 ед. Відрахування в бюджет ПДВ становить 1882,2 тис.грн.

2.2 Планування трудомісткості виробничої програми й пропускної спроможності устаткування

Виробнича програма розробляється в цілому по підприємству і по основних цехах з розбивкою по місяцях, кварталах, по всій номенклатурі та асортименту продукції з встановленням конкретних термінів виконання замовлень. Вона повинна забезпечити виконання всіх угод і замовлень за всіма передбаченими ними параметрами: обсягами, термінам, показниками якості та ін.

Виробнича програма вимагає всебічного обґрунтування і, перш за все:

- виробничих потужностей, необхідних для забезпечення передбаченого обсягу виробництва, виконання всіх виробничих процесів, технологічних операцій;

- матеріальних ресурсів, що повністю відповідають потребам виробництва, або договорів з надійними постачальниками-підприємствами або посередницькими організаціями;

- персоналу всіх рівнів.

Необхідно розрахувати трудомісткість виробничої програми й пропускну спроможність устаткування на плановий квартал, використовуючи дані табл. 2.6.

Середній коефіцієнт виконання норм виробітку в плановому кварталі дорівнює 1,5. Кількість верстатів по групах устаткування відповідно складає: I - 120 од., II - 80 од., III - 70 од., IV - 90 од.

Фонд часу одного верстата при двозмінній роботі - 1000 годин, при трьохзмінній - 1500 годин.

Таблиця 2.6 - Вихідні дані для розрахунку трудомісткості виробничої програми

Найменування виробу	Виробнича програма, од. (ТП)	Трудомісткість одиниці виробу по групах устаткування, нормо-годин
		I	II	III	IV
А	14839	3,8	3,1	1,9	3,8
В	6230	5	3,8	3,8	3,8
С	10138	5	2,5	2,5	1,9

Дані розрахунків заносяться в табл.2.7.

Таблиця 2.7 - Розрахунок трудомісткості виробничої програми по групах устаткування

Найм. виробу	Виробнича програма, од. (ТП)	Трудомісткість одиниці виробу по групах устаткування по діючих нормах, нормо-годин
		I	II	III	IV
А	14839	3,8	56388,2	3,1	46000,9	1,9	28194,1	3,8	56388,2
В	6230	5	31150	3,8	23674	3,8	23674	3,8	23674
С	10138	5	50690	2,5	25345	2,5	25345	1,9	19262,2
Всього	31207	-	138228,2	-	95019,9	-	77213,1	-	99324,4

Для визначення пропускної спроможності устаткування необхідно скласти табл. 2.8, а саме:

1) Фонд часу по групах устаткування розраховується як добуток кількості устаткування й фонду часу одиниці устаткування (добуток граф 2 і 3 таблиці 2.8).

2) Графа 5 табл.4.8. заповнюється з підсумкового рядка табл. 2.7.

3) Для розрахунку коефіцієнту завантаження устаткування (графа 8) використовується формула:

(2.8)

де Т_вн - планова трудомісткість програми с урахуванням коефіцієнту виконання норм виробітку, нормо-годин;

Ф - фонд часу групи устаткування,

, (2.9)

де Т_пр.пл - планова трудомісткість програми за діючими нормами, нормо-годин;

К_вн - середній коефіцієнт виконання норм виробітку за планом.

Таблиця 2.8 - Пропускна здатність устаткування

Група устаткування	Кількість устаткування, од.	Фонд часу од. устаткування при 2-змінній роботі, год.	Фонд часу групи устаткування, год. (гр.2*гр.3)	Трудомісткість програми по діючих нормах, нормо-годин	Середній Квн	Трудомісткість програми з урахуванням Квн, нормо-годин (гр.5/гр.6)	Коеф-т загрузки на програму (гр.7/ гр.4)	Коеф-т загрузки після проведення заходів
I	120	1000	120000	138228,2	1,5	92152,1	0,77	0,51
II	80	1000	80000	95019,9	1,5	63346,6	0,79	0,53
III	70	1000	70000	77213,1	1,5	51475,4	0,74	0,74
IV	90	1000	90000	99324,4	1,5	66216,3	0,74	0,74
Всього	360	-	360000	409785,6	-	273190,4	-	-

По проведених розрахунках необхідно провести аналіз завантаження устаткування. У випадках, коли коефіцієнт завантаження групи устаткування перевищує 0,75 доцільно передбачити можливість переводу частини верстатів групи на трьохзмінний режим роботи. Для цього необхідно:

1) перерахувати фонди часу роботи цих груп устаткування й коефіцієнти їх завантаження, дані перерахунків заносяться в табл. 2.8;

2) розрахувати режимну й реальну змінність роботи встаткування до й після проведення заходів;

3) зробити висновки щодо підвищення реальної змінності й середнього завантаження встаткування.

Після проведення аналізу завантаження устаткування треба зробити висновок, що I и II група переводиться на трьохзмінний режим роботи, як видно з розрахунків:

Ф1=1500*120=180000;

Ф2=1500*80=120000.

Кз=92152,1/180000=0,51;

Кз=63346,6/120000=0,53.

Коефіцієнт режимної змінності встаткування показує ступінь його зайнятості по змінах.

Коефіцієнт режимної змінності розраховується по формулі:

К_реж.зм = (2*m_II + 3*m_III) / (m_II + m_III), (2.10)

де m_II и m_III - кількість верстатів, які працюють відповідно у дві й три зміни.

Креж.зм=2*(70+90)+3*(120+80)/360=2,5

Реальна змінність роботи устаткування визначається з урахуванням витрат, пов'язаних з диспропорціями в складі устаткування.

К_{реал.зм} = К_реж.зм * К_з . (2.11)

Креал.зм=2,5*(0,51+0,53+0,74+0,74)/4=1,6

За підсумками формування плану трудомісткості виробничої програми можна зробити висновок про те, що її загальна величина складає 409785,6 норми годин за діючими нормами. При цьому дана величина з урахуванням коефіцієнта виконання норм дорівнює 1,5 складає 273190,4 норми години. Говорячи про пропускну здатність обладнання основним показником якого є коефіцієнт завантаження, відзначаються такі їх планові величини при двох змінному режимі роботи: I групи - 0,77; II групи - 0,79; III групи - 0,74; IV групи - 0,74. Необхідно відзначити, що коефіцієнт завантаження більше 0,75 є недоцільним тому в плановому періоді рекомендується перевести I і II групи на 3-х змінний режим. У цьому випадку за I гр. - 0,5; II гр. - 0,53; III гр. - 0,74; IV гр. - 0,74. У підсумку після проведення даних заходів коефіцієнт режимної змінності обладнання відображає ступінь його зайнятості за зміну складає 2,5, коефіцієнт реальної змінності 1,6.

2.3 Планування праці й заробітної плати

2.3.1 Складання балансу робочого часу одного працівника

План з праці та заробітної плати (річний план) підприємства включає планування показників продуктивності праці, розрахунок чисельності промислово-виробничого персоналу по категоріям працюючих, планування фонду заробітної плати, розрахунок середньої заробітної плати працюючих.

В цілях досягнення єдності методів нормування праці створена єдина класифікація витрат робочого часу. Її основними класифікаційними ознаками є:

- час роботи і час перерв, що визначаються ставленням витрат часу до дії контрольованого об'єкта;

- виробниче призначення витрат часу;

- ефективність витрат часу.

Необхідно скласти баланс робочого часу одного працівника на плановий квартал, дані розрахунків заносяться в табл. 2.9.

Вихідна інформація для розрахунку:

Обліковий склад працівників в І кварталі (Чр)- 694 чіл.

На підприємстві кількість працівників, які мають різну тривалість відпусток протягом планованого кварталу, розподіляється в такий спосіб: 61 чоловік мають відпустка 24 календарних дня, 55 чоловік - 26 днів, 24 чоловік - 28 днів, 14 чоловік - 30 днів. На важких роботах і в шкідливих умовах виробництва працює відповідно 58 і 10 чоловік, їм законодавством установлюється додаткова відпустка відповідно 2 і 4 дні.

Таблиця 2.9 - Баланс робочого часу одного середньосписочного працівника на плановий квартал

Показники	Значення	IV квартал минулого року	I квартал
1.Календарний фонд робочого часу, дні	Дк	92	90
2.Вихідні й святкові дні	Дв	26	27
3.Номінальний фонд робочого часу, дні	Дн	66	63
4.Неявки на роботу, дні У тому числі: - чергові й додаткові відпустки - відпустки на навчання - відпустки у зв'язку з вагітністю й родами - через хворобу - з дозволу адміністрації	Днеяв	12,1 7 0,4 0,1 3,1 1,5	8,22 5,97 0,25 0,1 1,5 0,4
5.Явочний фонд часу, дні	Дяв	53,9	54,78
6.Середня тривалість робочого дня, годин	Тсм	8,0	8,0
7.Втрати часу у зв'язку зі скороченням робочого дня, годин	Твтрат	0,32	0,32
8.Розрахункова тривалість робочого дня, годин	Тр	7,68	7,68
9.Корисний фонд робочого часу, годин	Фкор.	414	420,7

Розрахунок показників балансу робочого часу

1. Номінальний фонд робочого часу:

Д_н = Д_к - Дв. (2.12)

2. Середня тривалість чергових відпусток:

, (2.13)

 де - календарні дні відпустки i-ї групи працівників;

Ч_i - кількість працівників i-ї групи , що мають відпустку певної тривалості, чол.;

Ч_р - загальна кількість працівників підприємства, чол.;

n - кількість груп працівників, що мають відпустку певної тривалості.

3. Середня тривалість додаткових відпусток розраховується аналогічно:

- явочний фонд часу:

Д_яв = Д_н - Д_неяв; (2.14)

-розрахункова тривалість робочого дня:

Т_р = Т_см - Т_втрат; (2.15)

-корисний фонд робочого часу:

Ф_кор = Д_яв * Тр. (2.16)

В результаті складання балансу робочого часу одного працівника можна зробити висновок про те, що в I кварталі планового періоду корисний фонд робочого часу 420,7 годин, що на 7,7 годин більше даного показника за попередній період. Причиною цих змін є зниження числа неявок на роботу на (12,1-8,09) 4,01 дня. Дане зниження було викликано зменшенням кількості днів відпусток з наступних причин: чергові та додаткові відпустки на (7-5,97) 1,03 днів; відпустки на навчання (0,4-0,25) 0,15 днів; відпустки по хвороби (3,1-1,5) 1,6 днів; з дозволу адміністрації (1,5-0,4) 1,1днів. В результаті зросте явочний фонд часу в днях на 1,01, що і стало основною причиною зростання корисного фонду робочого часу працівника підприємства.

2.3.2 Планування кількості працівників

Розрізняють облікову, явочну і середньооблікову чисельність працівників.

Облікова чисельність працівників підприємства - це показник чисельності працівників облікового складу на певне число або дату, наприклад на 20 травня. Вона враховує чисельність всіх працівників підприємства, які виконують в даний момент роботу, так і знаходяться в чергових відпустки, відрядженнях, які виконують державні обов'язки, не з'явилися на роботу після хвороби або якихось інших причин.

Явочний склад характеризує кількість штатних працівників облікового складу, що з'явилися на роботу в цей день, включаючи що перебувають у відрядженнях. Це необхідна чисельність робітників для виконання виробничого змінного завдання по випуску продукції.

Середньооблікова чисельність - чисельність працівників в середньому за певний період (місяць, квартал, з початку року, за рік). Середньооблікова чисельність працівників за місяць визначається шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день місяця, включаючи святкові і вихідні дні, і ділення одержаної суми на кількість календарних днів місяця.

Необхідно визначити кількість працівників на нормованих роботах і загальну кількість працівників на початок I кварталу планового року за даними табл. 2.10. Результати розрахунків занести в графу 4. Дані за IV квартал попереднього року наведені для аналізу.

Вихідні дані для розрахунків:

1. Обсяг робіт по обслуговуванню та ремонту устаткування - 3300 умов. од.

2. Норма обслуговування на одного допоміжного працівника - 100 умов. од.

3. Режим роботи - двозмінний.

4. Площа виробничих приміщень - 3500 м².

5. Норма прибирання площі на одного прибиральника - 400 м².

6. Оскільки обсяги допоміжних робіт не змінилися, кількість працівників на початок кварталу та у плановому кварталі однакова.

7. Кількість інших категорій персоналу (), крім допоміжних працівників на початок I кварталу планового року відповідно становить - 89 чол.

8. Графи 4 і 5 рядків 1 і 2 заповнюються на основі таблиці 2.3.

9. Графа 5 рядка 4 розраховується як сума рядків табл.2.6 по відповідних виробах.

10 . Трудомісткість виробничої програми розраховується за формулою:

(2.17)

11. Кількість робітників-відрядників на нормованих роботах визначається за формулою:

, (2.18)

причому графа 5 рядка 6 заповнюється на основі розрахунків табл. 2.9.

12. Розрахунок кількості допоміжних працівників на початок I кварталу здійснюється за допомогою формул:

а) наладчиків, ремонтників устаткування, електриків:

= (О_роб / Н_обсл) * n_зм , (2.19)

де О_роб - обсяг робіт по обслуговуванню та ремонту устаткування, умов. од.;

Н_обсл - норма обслуговування на одного допоміжного працівника, умов. од.;

n _зм - число змін;

Таблиця 2.10 - Вихідні дані для планування кількості працівників

Показники	Позначення	IV квартал базисного року (б)	На початок I кварталу нового року (п.кв)	I квартал планового року (пл)
Виробнича програма, од. виріб А виріб В виріб С	ТПi	10000 4900 8400	14839 6230 10138	14839 6230 10138
Ціна одиниці виробу, грн. виріб А виріб В виріб С	Цi	220 300 170	300 375 250	300 375 250
Товарна продукція, тис. грн.	ТП	5098	9322,5	9322,5
Трудомісткість одиниці виробу, нормо-годин виріб А виріб В виріб С	ti	11,0 13,4 10,0	10,8 13,1 9,7	12,6 16,4 11,9
Трудомісткість виробничої програми, нормо-годин	T	259660	340213	409786
Корисний фонд робочого часу одного працівника, год.	Ф	414	414	420,7
Середній коефіцієнт виконання норм виробітку	Квн	1,15	1,15	1,5
Кількість працівників-відрядників, чол.	Чрв	545	715	649
Кількість персоналу інших категорій, чол.	Чінш.	140	138	173
10. Кількість ПВП, усього, чол.	Ч	685	853	822
11. Середньорічний виробіток одного працівника грн./чол.	ПП	7442,3	10929	11341

б) прибиральників приміщень:

 = (S_пом / Н_s) * n_зм, (2.20)

де S_пом - площа виробничих приміщень, м²;

Н_s - норма прибирання площі на одного прибиральника, м².

= + + . (2.21)

13. Загальна кількість ПВП на початок I кварталу планового року:

Ч = Ч+ Ч (2.22)

14. Середньорічний виробіток одного працівника на початок I кварталу планового року:

ПП = ТП / Ч. (2.23)

У процесі планування кількість працівників виявлено, що загальна кількість промислово виробничого персоналу складе на І квартал планового року 822 чол., що на 137 чол. більше І кварталу це пов'язане з ростом числа робочих - відрядників на 104 чол. та інші категорії персоналу приблизно 3,3 чол. При цьому необхідно зазначити, що збільшення планової величини на 3898,7грн. (52,3%) основною причиною такого значного збільшення вироблення є зростання товарної продукції на 4224,5грн. (82,8%)((4224,5/5098)*100%).

2.3.3 Розрахунок фондів заробітної плати персоналу

Фонд заробітної плати, призначений для оплати чергових і додаткових відпусток, розраховується за показниками фонду денної заробітної плати, середньої тривалості відпусток і корисного річного (планового) фонду робочого часу. Плановий фонд заробітної плати керівників, фахівців, службовців визначається на основі даних про їх чисельність і посадові оклади згідно штатного розкладу і складається з виплат за посадові оклади, премії, доплати за умови праці та роботи в нічний (вечірній) час.

Плановий фонд заробітної плати не облікового складу робочих розраховується на основі фактичних даних базового періоду[7, c.150].

Вихідна інформація:

1. Годинна тарифна ставка робітників-відрядників першого розряду (Т_ст) - 19,65 грн.

2. Середні тарифні коефіцієнти (Кт._порівн)по виробах становлять: для виробу А - 1,7; В - 1,63; С - 1,77.

3. Планова трудомісткість (t_пл) і випуск по виробах (ТП_i) в I кварталі надані в табл. 2.10.

4. Премії налічуються в наступних розмірах: робітникам-відрядникам - 25%; робітникам-почасовикам - 20%.

5. Кількість працівників, зайнятих на роботах у нічний час, становить 40% від облікової чисельності, відсоток доплат до тарифу за роботу в нічний час - 20%.