Вплив міграції на національний ринок праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний економічний університет

Кафедра гуманітарних та фундаментальних дисциплін

МІЖДИСЦИПЛІНАРНА КУРСОВА РОБОТА

з економічної теорії на тему: Вплив міграції на національний ринок праці

Варода Р. І.

2014



Зміст

Вступ

1. Суть, значення міграційних процесів, їх вплив на розвиток економіки країни

2. Аналіз динаміки та структура міграційних процесів в Україні та їх вплив на економічне зростання країни

3. Проблеми участі України у міжнародному обміні трудовими

ресурсами

3.1 Тенденції трудової міграції з України до країн СНД

3.2 Нелегальна міграція в Україні, шляхи її подолання

4. Аналіз міграційної політики України: основні напрями її

діяльності

5. Шляхи вирішення проблем несприятливих міграційних процесів

України

Висновки

Додатки

Список використаних джерел

Вступ

Ця курсова робота стосується такої проблеми як міжнародна міграція робочої сили. Це явище було відомо ще в Х столітті. Протягом всього часу воно зазнавало змін у зв'язку з тим, що змінювався суспільний лад, а, отже, і світогляд людей. Держави вже тоді робили спроби управління, систематизації та фіксування процесів міграції. І тільки в наші дні ці спроби призводять до позитивних результатів. Національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки і переміщення робочої сили, які набувають постійний і систематичний характер.

На мій погляд, проблема міжнародної міграції дуже актуальна зараз, тому що у багатьох є можливість безперешкодного в'їзду на територію іноземних держав. Здебільшого люди виїжджають на територію іншої країни у спробах знайти хоча б тимчасову або більш високооплачувану роботу. Активно відбувається в усьому світі процес інтернаціоналізації виробництва супроводжується інтернаціоналізацією робочої сили. Трудова міграція стала частиною міжнародних економічних відносин. Міграційні потоки спрямовуються з одних регіонів і країн в інші. Породжуючи певні проблеми, трудова міграція забезпечує безсумнівні переваги країнам, що приймають робочу силу і поставляють її.

Спостерігається в останні десятиліття інтенсифікація процесів міграції виражається як у кількісних показниках, так і в якісних: змінюються форми і напрямки пересування трудових потоків.

Одним із проявів інтернаціоналізації і демократизації господарського і соціально-культурного життя людства, а також наслідків гострих міжнаціональних протиріч, прямих зіткнень між країнами і народами, надзвичайних ситуацій і стихійних лих є великомасштабні внутрішньодержавні і міждержавні переміщення населення і трудових ресурсів у різних формах. Це - добровільні мігранти, що користуються правами і можливостями, наданими їм світовою цивілізацією і міжнародними ринками праці для вибору місця проживання і роботи. Це - біженці і вимушені мігранти, що залишають отчий дах не за своєю волею, а під тиском «обставин». міграція нелегальний трудовий

Світова спільнота, ще недавно не відчувають безпосередньо розміри, особливості та наслідки міграційних процесів на міжнародному рівні, зіткнулося з необхідністю координації зусиль багатьох країн з вирішення гострих ситуацій і колективному регулювання міграційних потоків.

Завдання, поставлені в даній курсовій роботі, наступні:

1) вивчити основитрудовоїміграції,

2) розглянутиособливостівнутрішньодержавної та міжнародноїміграціїнаселення,

3)проаналізувати міграційні проблемиУкраїни в контекстірегулювання ринку праці.

Мета, курсової роботи, - проаналізувати вплив міграції на національний ринок праці.



1. Суть,значення міграційних процесів,їх вплив на розвиток економіки країни

Поряд з природним рухом на демографічні параметри населення впливає територіальна мобільність,або механічний рух населення.Останній пов'язаний з міграційними процесами.Переважно під міграцією розуміють такі територіальні переміщення населення,які супроводжуються зміною місця проживання та місця праці (назавжди або на досить тривалий строк) як у межах однієї країни,так і поза її межами. У демографічних та демоекономічних дослідженнях термін «міграція» вживається щодо таких актів переміщень у просторі,якіпов'язані,по-перше,з перетином адміністративних меж населених пунктів,по-друге,із зміною індивідом місця проживання назавжди чи на певний строк.

Соціально-економічна суть міграції населення полягає у забезпеченні кількісної та якісної відповідності між потребою у робочій силі та наявністю її у різних регіонах держави,а також у реалізації прагнень працівників задовольнити особисті потреби соціального,професійно-кваліфікаційного та духовного характеру[1].

Переміщення у просторі відбувається внаслідок дії економічних, соціальних,демографічних,політичних,етнічних,освітніх,морально-психологіч-них,військових,екологічних та інших факторів,але ці чинники діють одночасно, вони певною мірою взаємозалежні, тож виявити окремі компоненти міграційного процесу,сформовані під впливом одного чи двох факторів, як правило,складно.

Будь-який міграційний акт відбувається під дією комплексу мотивів. Вони залежать від суб'єктивних та об'єктивних причин: з одного боку,міграції відбуваються за особистим бажанням -- кожен громадянин має право і можливість вибирати для себе місце проживання та праці,тобто задовольнити свої різноманітні потреби матеріального,професійно-кваліфікаційного і духовного характеру.

Для дослідження міграційних процесів велике значення має визначення соціально-демографічних характеристик мігрантів, оцінка обсягів міграцій, вивчення кількісних і структурних характеристик міграційних процесів, прогнозування напрямків та інтенсивності їх розвитку.Вивчення міграційних процесів ґрунтується на матеріалах переписів населення,даних поточного обліку мігрантів,вибіркових досліджень окремих міграційних потоків. Основним джерелом оперативної інформації про міграцію населення в Україні сьогодні є поточний облік міграційних подій.Він здійснюється шляхом безпосередньої реєстрації осіб, задіяних у міграційних процесах, тих, хто виписується з попереднього або прописується на новому місці проживання. Ця процедура пов'язана із заповненням талонів статистичного обліку до адресних листків прибуття та вибуття.



2. Аналіз динаміки та структура міграційних процесів в Україні та їх вплив на економічне зростання країни

Україна у всі історичні періоди відзначалася значним переміщенням людей як по її території, так і за її межі.

У роки останнього десятиліття XX ст. значно змінились обсяги і напрями міграційних потоків.У перші роки після проголошення незалежності України значно зменшились обсяги еміграції.З іншого боку,багато українців та представників нацменшин, які раніше проживали в Україні (німці, кримські татари та ін.),почали повертатись (репатріювалися) на свою батьківщину. Тільки за 1991-1999 рр. на територію України повернулося 243 тис. кримських татар і 12 тис. депортованих вірмен, болгар, греків, німців. Внаслідок цього сальдо міграції було додатнім,в 1995 р., наприклад, воно становило понад 282 тис. осіб[2].

Однак,вже з 1996 р. припинився потік репатріантів,посилилися кризові процеси в економіці,що зумовлювали скорочення працівників у різних галузях господарства,зниження рівня і погіршення якості життя людей.Надія на недовготривалість цих процесів,на проведення ринкових реформ в країні ще певний час стримувала переселення людей за межі держави.Але вже із 1997 р. сальдо міграції стає від'ємним,його обсяги збільшуються,поступово все більше людей бере участь у міждержавних міграціях. а даними центру "Демократичні ініціативи" не менше 5-7 млн. громадян України з більшою чи меншою періодичністю виїжджають за кордон на тимчасові сезонні роботи з метою поповнення сімейного бюджету.Виїжджають переважно люди з високими якісними характеристиками робочої сили та інтелектуального потенціалу.

Із 1998 р.,коли вперше в Україні Міністерство статистики почало облікувати мігрантів, можна аналізувати не тільки обсяги міграцій,але й вікову,статеву,етнічну,освітню і професійну структуру мігрантів.Ці дані свідчать про те,що вибуття населення з України становить серйозну проблему, яка у перспективі може становити загрозу формуванню продуктивного праце ресурсного потенціалу.Це підтверджує ряд показників, передусім,це обсяги мігрантів (додаток А).

Аналіз засвідчує велику міграційну активність населення України.Воно бере участь як у внутрішніх (внутрішньо регіональних та міжрегіональних), так і міждержавних міграціях.У цих міграціях було задіяне тільки у 1993-2002 рр. 18,3 млн. осіб.Внутрішні міграції не впливають на зміну чисельності населення держави,а тільки на його перерозподіл в межах її території.Їх обсяги поступово зменшуються,бо високий рівень безробіття,що охопив всі регіони України,не сприяє переміщенню населення.Особливо сповільнилися обсяги міграцій із сільської місцевості у міста,що були досить значними у 80-90-ті роки.Обсяги та спрямованість внутрішньо державних міграцій зумовлюються значною мірою територіальними відмінностями у соціально-економічному розвитку,різним рівнем життя населення,його структурою та ін.

Дослідженнями встановлено,що міграційна активність є набагато вищою серед міського населення, ніж серед сільського,що місцями вибуття мігрантів є, передусім,малі та середні міста,а прибуття - великі міста. Тільки у 2010 р. зі зміною місця проживання в Україні перемістилось понад 129,5 тис. осіб, що набагато менше,ніж у попередні роки[3].

Характерною рисою сучасних міграцій населення України є поступове зменшення обсягів внутрішньодержавних потоків і збільшення міждержавних. До 1996 р.Україна мала додатне сальдо міграції (імміграція не переважала еміграцію),а пізніше - від'ємне.У 2002 р. кількість вибулих на 45 тис. осіб перевищила кількість прибулих.Найбільша імміграція в Україну була у 1991-1992 рр., після проголошення її незалежною державою, тоді прибуло майже 1,3 млн. осіб.А вже у 2008 р. чисельність іммігрантів становила 66 тис. осіб (у 8 разів менше,ніж у 1995 р.).Серед них багато сезонних мігрантів,які виїжджають на певний термін (до 3 років) в пошуках заробітків.Така міграція певною мірою пом'якшує ситуацію з безробіттям в Україні,є джерелом прибутків для багатьох родин.Якщо раніше основні потоки мігрантів формувалися з прикордонних областей,то зараз за кордоном на тимчасових, сезонних роботах зайняті люди з усіх регіонів України.Серед них у країнах СНД у 2009 р. працювало 8,3% мігрантів,а решта - у інших країнах.Більша частина мігрантів працювали у Греції, Італії, Іспанії, Німеччині, Великобританії, Чехії,Польщі,Росії, Ізраїлі,Ліберії,Багамах, Кіпрі,США та ін. Переважна більшість мігрантів - чоловіки (понад 70%).Найбільше офіційно зареєстрованих мігрантів,які тимчасово працювали за кордоном,було в Одеській,Закарпатській,Львівській,Харківській,Тернопільській,Донецькій та Івано-Франківській областях.Найширшою є географія зовнішніх зв'язків мігрантів із Одеської області,вони працювали у 32 країнах світу[4].

За 2001-2009 чисельність емігрантів становила понад 2,1 млн. осіб. Більшість із емігрантів виїжджають з України до Російської Федерації, але їх кількість поступово зменшується (у 2009 в 2,4 менше,ніж у 1996 р.). Збільшується кількість людей,які виїжджають у високорозвинені країни світу (США, Ізраїль, Німеччина та ін.).

Більшість серед мігрантів - понад 60% - люди працездатного віку,що свідчить про переважно трудову міграцію.Серед тих, хто виїжджає з України, висока частка людей з вищою освітою,особливо серед тих,хто емігрує в розвинені країни світу (в 2008 р. -24%).В їх числі багато людей,які мають науковий ступінь, що свідчить про відтік з України високопрофесійних кадрів, тобто "міграцію умів"[5].

В останні роки змінюються як напрями міграцій,так і склад мігрантів.У середині останнього десятиліття XX ст. значну частку серед мігрантів (понад 47%) становили євреї,які повертались на свою історичну батьківщину - до Ізраїлю.В кінці останнього десятиліття XX ст. їх частка серед емігрантів зменшилася, водночас збільшилася частка українців, посилилась їх еміграція у розвинені капіталістичні країни.

Зустрічні міграційні потоки (імміграція) приблизно порівняні між Україною і державами колишнього СРСР,але вони дуже незначні із інших країн світу.Серед прибулих в Україну з країн колишнього СРСР переважають репатріанти,тобто особи,які народились в Україні,але тривалий час жили і працювали в різних регіонах Росії та інших держав.Серед них багато людей пенсійного віку,що ще більше посилює процеси "старіння" населення у нашій державі.

Україна постійно приймає біженців із "гарячих точок" СНД - Чечні, Азербайджану, Грузії,Таджикистану та інших країн.

Україна внаслідок зручного географічного положення (на шляху із Азії у Європу) є регіоном,через який здійснюється нелегальна міграція людей із Південної і Південно-Східної Азії в європейські держави.Її західний кордон є бар'єром для такої міграції.На початок 2009 р. в Україні було 12,4 тис. біженців.

Наслідок неврегульованості відносин із багатьма країнами Україна також стає джерелом виходу нелегальних мігрантів.Виїжджаючи за кордон у туристичні подорожі,багато людей залишаються там на роботу (на певний період).Найбільше таких мігрантів - у Греції,Італії,Португалії,Чехії,Іспанії, Туреччині.На тимчасових, сезонних роботах за кордоном працюють люди з усіх регіонів України.Тільки з прикордонних західних областей України щорічно виїжджає на тимчасові роботи за кордон понад 700 тис. осіб. Найвища міграційна активність характерна для населення високо урбанізованих та прикордонних регіонів України: Львівської,Донецької,Луганської, Дніпропетровської,Харківської,Одеської областей та АР Крим.Значно меншими є міграції населення із північних та центральних регіонів України.

Внаслідок поглиблення економічної кризи в Україні значно зменшилися обсяги маятникових трудових переміщень людей.У 2010 р. в них брало участь понад 2,5 млн. осіб.Вони були особливо значними навколо великих міст.Із сіл та "міст-супутників" до них щоденно приїжджало багато людей,які на ніч поверталися додому.Такі поїздки найбільш ефективні у радіусі 45-хвилинної-1-годинної доступності до роботи.Однак,внаслідок процесів реформування підприємств,припинення чи скорочення їх діяльності багато людей,що брали участь у маятникових поїздках населення,повернулися до сільського способу життя.Цьому сприяло також зменшення кількості рейсів на приміських залізничних і автобусних маршрутах, подорожчання проїзду на них.Зараз у таких поїздках бере участь майже 9% сільського населення.

У населених пунктах,де є більші можливості працевлаштування(а це передусім великі міста),є ще значні обсяги "маятникових" міграцій, але вони всюди вже мають набагато менші розміри від попередніх.У два-три рази зменшились потоки щоденних міграцій людей на роботу до Києва,Одеси, Харкова,Львова,міських агломерацій Донбасу і Придніпров'я[6].

У період соціально - економічної кризи виник новий вид маятникових міграцій населення - шоп-туризм, який включає поїздки населення за кордон з метою придбання товару.Спочатку він охопив населення прикордонних районів, а тепер - всієї території України.Люди здійснюють ці міграції у сусідні країни(Польщу,Угорщину,Румунію,Молдову,Росію,Білорусь,Туреччину),а також у Китай,Сінгапур,Об'єднані Арабські Емірати та ін.Обсяги та географія таких міграцій постійно змінюються.

Перед керівництвом української держави стоїть питання щодо розробки нової міграційної політики,яка була б спрямована на зменшення еміграційних потоків населення,на захист мігрантів за межами країни.



3. Проблеми участі України у міжнародному обміні трудовими ресурсами

Сучасні тенденції глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності національних економік, транс-націоналізація потоків робочої сили дедалі більше вимагають цивілізованого входження України до міжнародного ринку праці з метою координації попиту та пропозиції на трудові ресурси,договірно-правового забезпечення соціального захисту трудящих-мігрантів в інших країнах та захисту національного ринку праці.

Вплив зовнішньої трудової міграції на розвиток суспільства досить вагомий для будь-якої країни,бо зміни міграційних потоків супроводжуються деформацією демографічної ситуації,змінами у складі й структурі робочих місць,якості робочої сили,її мобільності тощо.

Зовнішня міграція з України істотно зросла з моменту проголошення нашою державою незалежності.Серед її основних причин - суттєве зниження рівня та якості життя населення на початку 90-х років,поява такого нового для пострадянських країн чинника,як масове безробіття,й при цьому - спрощення процедури виїзду за кордон та зміни місця проживання,які стали наслідком демократизації суспільства.

В умовах неспроможності національної економіки забезпечити гідний рівень заробітної плати всередині країни,створити належну кількість робочих місць та усунути диспропорції у соціально-економічному розвитку регіонів, зовнішня трудова міграція стала об'єктивним чинником,який набуває особливої гостроти в умовах глобальної фінансової кризи та повинен враховуватись при прогнозуванні макроекономічних показників на коротко та середньострокову перспективу.

Водночас варто враховувати,що коректний аналіз проблем трудової міграції суттєво утруднений відсутністю єдиної методології обрахунку чисельності трудових мігрантів з України та розбіжністю даних,що відображають реальну кількість мігрантів[7].

Чинні системи збору даних не забезпечують одержання вірогідної статистики про міграційні потоки.Відсутність реальної та досконалої інформації в цій сфері унеможливлює ефективне управління процесами трудової міграції.Позиція потенційних мігрантів при виборі місця працевлаштування за кордоном формується в залежності від наступних чинників:

- рівня можливої заробітної плати в країні-реципієнті;

- стану ринку праці (рівня зайнятості, масштабів безробіття);

- життєвого рівня місцевого населення;

- мовно-культурного чинника;

- етнічної толерантності населення країни-реципієнта.

З урахуванням цих чинників в Україні сформувалося два основних вектори трудової міграції - західний та східний.

За сукупністю більшості чинників найбільш прийнятним для висококваліфікованих працівників переважно молодого віку є західний вектор трудової міграції - в Західну Європу,США,Канаду та інші розвинуті країни світу.Така міграція має метою не тільки покращення власного матеріального стану,але й в значній мірі натуралізацію в країні перебування.У цьому контексті витік кваліфікованих трудових ресурсів до західних країн у більшості випадків можна вважати безповоротними втратами людського капіталу України.

Світова фінансова криза може у короткостроковій перспективі призвести до зниження «попиту» на трудових мігрантів у розвинених країнах,проте через постаріння населення та зростання дефіциту трудового потенціалу європейські країни можуть розвивати економіку та забезпечувати належний соціальний розвиток тільки за рахунок активного використання праці мігрантів.У даному контексті очікується подальше зростання зацікавленості країн Європи у залученні кваліфікованих мігрантів з України.

Водночас,жорсткий міграційний контроль, суворий професійний відбір та конкуренція з мігрантами з інших країн є факторами, які значною мірою обмежують міграційні процеси з України до розвинених країн світу. Внаслідок впливу цих чинників, а також активної роботи з договірно-правового забезпечення процесів трудової міграції з західноєвропейськими країнами, західний вектор міграції можна вважати відносно контрольованим.

Східний вектор міграції - до країн СНД був і є привабливим для тих трудових мігрантів, які через недостатню кваліфікацію,низький рівень володіння іноземними мовами чи нездатність до адаптації в незвичному економічному та культурному середовищі неспроможні адаптуватися у країнах Західної Європи та Америки.

3.1 Тенденції трудової міграції з України до країн СНД

Якщо виходити навіть з мінімальних оцінок та не враховувати міграцію до інших країн СНД,можна зробити висновок,що значна кількість трудових мігрантів з України (близько 44 % від загальної кількості) обирають східний напрям міграції.Для порівняння,в Італії,яка вважається однією з найбільш привабливих для мігрантів з України країн,працюють близько 11 % громадян нашої держави.

На мою думку, східний переважно російський,вектор трудової міграції містить найбільше ризиків для України як в політичному,так і в демографічному аспектах з наступних причин:

1) Географічна близькість,відсутність мовних бар'єрів,родинні й культурні зв'язки населення та спрощена процедура перетину кордону сприяють масовому та переважно нелегальному (легальний сегмент складає лише близько 8,5 % ) характеру трудової міграції.

2) Переважно нелегальний характер міграції призводить до порушення прав трудівників-мігрантів в країні перебування,створюєпідґрунтя для криміналізації міграційних процесів, сприяє установленню в Росії негативного іміджу громадян України, а також використовується російською владою для проведення РR- акцій, спрямованих на погіршення міжнародного іміджу України,як країни-постачальника нелегальних мігрантів,критику її досягнень в соціально-економічній сфері.

3) Масовий характер трудової міграції до Росії погіршує кількісні та якісні показники трудових ресурсів України.

Відчутним позитивним фактором інтенсивної трудової міграції є фінансові надходження,які пересилаються в Україну громадянами,які працюють за кордоном.Їх сума,за різними оцінками, складає від 8 % до 16 % ВВП нашої держави. Зокрема, згідно даних Центру демографії та екології людини,розмір трансфертів з Росії від трудових мігрантів з України у 2005 році досяг 1004 млн. дол.США.За розрахунками Центру,з урахуванням середнього переказу за місяць на рівні 130 дол.США,на той час в Росії знаходилося близько 664 тис. наших трудових мігрантів.

За показниками,наведеними російським Центром досліджень постіндустріального суспільства,у 2008 році українці переслали на батьківщину з Росії вже близько 4 млрд. доларів США (в числовому вимірі що сума досягла 16% держбюджету України в 2008 році).За розрахунками експертів,кількість кореспондентів,які перераховували з закордону кошти складає близько 2,5 млн. осіб трудових мігрантів[7].

Зазначені вище причини актуалізують необхідність дослідження мотивів в першу чергу економічних,які призводять до трудової міграції в країни СНД та підготовку державою програм щодо пріоритетних напрямків соціально - економічних перетворень,що сприятимуть поверненню трудових мігрантів з країн СНД та покращанню трудоресурсної ситуації в Україні.В основу таких досліджень покладено порівняльний аналіз демографічного та соціально-економічного розвитку країн СНД за рівнем:

А) грошових доходів населення;

Б)стану ринку праці;

В)інтенсивності міграційних потоків.

А) Порівняння країн СНД за рівнем грошових доходів населення

У 2008 та на початку 2009 років в державах СНД спостерігалося стале економічне зростання,на основі якого сформувалися сприятливі умови для поліпшення ситуації із заробітною платою.За даними Статкомітету СНД, середньомісячна зарплата в 2008 році в державах Співдружності фіксувалася на рівні від 48 дол.США в Таджикистані до 529 дол.США в Росії.У порівнянні з 2007 роком вона зросла як у номінальному,так і в реальному виразі .Найбільш високою середньомісячна зарплата була в Росії,Казахстані та Білорусі.Питома вага населення України, що проживає за межею бідності,значно перевищує аналогічний показник в Білорусі,Росії,Казахстані та Азербайджані.

В країнах Співдружності певна частина працівників заробляє менше 50 дол. США на місяць.За цим показником в країнах СНД лідирують Україна (18,3 %) та Азербайджан (21 %).Водночас, відсоток населення,який отримує від 100 до 200 дол. США найбільший в Україні,а по кількості громадян,які одержують більше 400 дол.США,українці ідуть слідом за Росією,Казахстаном та Білоруссю.

Оскільки, згідно з вищенаведеними даними, більш сприятливі економічні умови на тлі інших країн Співдружності спостерігаються в Білорусі,Казахстані, Азербайджані та Російській Федерації,це робить їх більш привабливим місцем для заробітку й проживання для мільйонів громадян нових незалежних держав,у тому числі й громадян України.Під впливом фінансово-економічної кризи, кількість громадян України - потенційних мігрантів може суттєво зрости.

Б) Порівняння країн СНД за станом ринку праці

Обсяг ринку праці (чисельність зайнятих й безробітних громадян працездатного віку) у цілому по країнах СНД,за оцінкою Статкомітету СНД,у 2009 р. становив 134 млн. осіб.

За рахунок збільшення чисельності населення в ряді країн Азербайджані, Вірменії,Казахстані,Киргизії,Таджикистані,Туркменії й Узбекистані,а також у поєднанні із збільшенням частки населення в працездатному віці було зафіксовано деяке зростання чисельності економічно активного населення в цілому по СНД (приблизно на 1 млн. осіб).Динаміка чисельності економічно активного населення за окремими країнами Співдружності суттєво не змінилася (Додаток Б).

Відзначалося помітне скорочення зайнятих в аграрному секторі - найбільше зниження було зафіксоване в Молдові та Україні,відповідно на 13,6 % та 12,4 %, найменше - в Росії - на 6,9 %

Підвищення обсягів виробництва,що було зафіксоване останнім часом, призвело до зростання в більшості держав СНД зайнятості населення та попиту на робочу силу.На фоні інших країн СНД Україна має негативну динаміку попиту на робочу силу, який щороку зменшується[8].

Рівень навантаження на вільне робоче місце знизився майже в усіх розглянутих країнах СНД.В Україні цей показник зменшився за рахунок падіння чисельності незайнятих,які перебували на обліку у службі зайнятості.

Кількість безробітних,офіційно зареєстрованих у службах зайнятості,у більшості країн Співдружності на протязі останніх років скорочувалося.Крім того,на ринку праці в країнах СНД склалася значна невідповідність пропозиції та попиту робочої сили за професійно-технічним рівнем.Дефіцит кваліфікованих кадрів особливо відчувається у робочих професіях,таких як токарі, фрезерувальники,шліфувальники,робітники з ремонту й технічного обслуговування,муляри,бетонники,водії автотранспорту тощо.Нестача спеціалістів конкретних профілів в країні-реципієнті створює потребу в дефіцитному секторі ринку праці й приваблює до себе трудових мігрантів з країни,де існує праценадлишковість саме в цьому секторі.

Таким чином, зниження попиту на робочу силу в Україні на тлі зростання такого попиту в державах СНД є ще одним визначальним чинником трудової міграції з України.

В) Порівняння інтенсивності міграційних потоків.

Міграційну рухливість населення будь-якої країни визначає в першу чергу демографічна структура.За даним Статкомітету СНД,чисельність населення в країнах Співдружності на початок 2009 року оцінювалася в 279,9млн.осіб (на початок 2008 року - 279,7 мільйона).

Водночас,в Білорусі,Україні,Росії та Молдові мало місце скорочення населення.У 2008 році лише міграційний приріст частково компенсував природні втрати населення в Білорусії(на 16,0 %),в Росії (на 48,9 % - за січень-жовтень 2008 року),в Україні (на 4,6 %).

Міграція населення здійснюється переважно між етнічно й географічно близькими країнами СНД - Російською Федерацією,Україною,Білоруссю, Молдовою,а також між Казахстаном й Киргизією.

За офіційними даними Федеральної служби Державної статистики РФ,основні міграційні потоки на теренах країн Співдружності були спрямовані в Російську Федерацію.Лише в 2009 році в Росію з країн СНД прибуло 273872 осіб.З Росії за цей же період часу в країни Співдружності вибуло 31329 осіб.Імміграційний обмін країн СНД з РФ характеризується щорічним зростанням кількості мігрантів з усіх держав СНД.

Як мінімум три чверті трудящих-мігрантів працюють нелегально поза правовим полем,на будівництві,транспорті,у вугледобувній галузі,у промисловості,а також у приватному секторі.Тобто,кількісні оцінки інтенсивності трудової міграції,які надаються офіційними джерелами,є суттєво заниженими.Попри значні кількісні розбіжності у статистичних даних з різних джерел,тенденція спрямованості міграційних потоків залишається досить виразною, 37,2 % українців-мігрантів у пошуках працевлаштування їдуть до Росії, 1,7 % - до Білорусі.Привабливість Росії для наших співвітчизників пояснюється не тільки можливістю працевлаштування та більшого заробітку, ніж на батьківщині,але й значною зацікавленістю самої РФ у залученні мігрантів у зв'язку з катастрофічним скороченням постійного населення через природні втрати - лише з початку 2010 року воно зменшилося на 80,9 тис. осіб,або на 0,06 % (на відповідну дату попереднього року - на 118,0 тис.осіб,або на 0,08 %).Ця ситуація спонукає Росію запровадити нові засади міграційної політики, спрямовані на залучення до країни громадян з країн СНД,насамперед з України, шляхом надання громадянства,роботи,освіти,житла тощо.За даними Посольства України в Російській Федерації,лише на початок 2010 року дозвіл на роботу в Росії одержали близько 209 тис. громадян України,з них 100 тис.працюють у Москві й Московській області,інші - переважно в Краснодарському краї,у Білгородській області,Санкт-Петербурзі й інших регіонах РФ.Вважається,що тенденція до збільшення кількості українських трудових мігрантів у Росії найближчим часом не зміниться.

Фактором,який впливає на трудову міграцію з України до Казахстану,є бурхливий розвиток економіки цієї держави та другий після Росії рівень доходів в цій країні.Вважається,що в подальшому можливе збільшення трудової міграції до цієї країни,в першу чергу кваліфікованих спеціалістів у гірничодобувній,нафтовій та газовій сферах,які швидкими темпами розвиваються в Казахстані.Порівняно з іншими східними країнами СНД,Казахстан приваблює також відсутністю мовних проблем,певною соціальною та політичною стабільністю,наявністю великого прошарку слов'янського населення[9].

Зацікавленість громадян України у білоруському напрямі міграцій пояснюється меншим,порівняно з іншими країнами СНД,падінням економіки,відсутністю серйозних міжетнічних конфліктів,впровадженням ефективної державної політики соціального захисту.

Не останню роль у виборі Білорусі в якості країни-реципієнта відіграють родинні зв'язки - в Білорусі проживає близько 237 тис. осіб,які належать до української громади. Свій вплив вносить прозорість кордонів,наявність вільних робочих місць в низці районів республіки.Динаміка міграції населення з України до Білорусі вказує на сталий,проте незначний у порівнянні з міграцією у Росію, приріст частки мігрантів-українців від загального об'єму мігрантів з країн Співдружності[10].

Аналіз наведених даних щодо реальних масштабів та напрямків трудової міграції з України показує сталу тенденцію до досить швидкого зростання міграційних процесів, у тому числі до країн СНД.Незважаючи на позитивний ефект збільшення «міграційних» грошових надходжень в Україну,зростання трудової міграції може загрожувати національним інтересам нашої держави через безповоротну втрату трудових ресурсів,витік найбільш професійних та активних кадрів.З метою забезпечення національних інтересів України у міграційній сфері органам виконавчої влади,зокрема Кабінету Міністрів України,Верховній Раді України,Міністерству праці та соціальної політики України, Міністерству закордонних справ України,Міністерству внутрішніх справ України та місцевим органам влади необхідні:

У сфері інституційного забезпечення:

- створення єдиного виконавчого органу,з покладанням на нього функцій регулювання міграційними процесами;

- створення спеціального Центру зовнішньої зайнятості,до функцій якого мають входити організація працевлаштування та соціальний захист українських трудових мігрантів за кордоном;

- створення дієвого механізму статистичного моніторингу трудової міграції та моніторингових центрів з метою формування цілісної бази реальних даних щодо міграційних процесів.

У сфері правового забезпечення:

- ратифікація двосторонніх міжурядових угод про трудову діяльність і соціальний захист громадян України,які працюють за кордоном;

- модернізація механізмів легального працевлаштування громадян України за кордоном на основі існуючих договорів про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист;забезпечення їх реалізації в першу чергу з тими країнами СНД,які є пріоритетними з точки зору спрямованості міграційних потоків;

- проведення переговорів з державами-реципієнтами трудових мігрантів щодо розширення квот для працевлаштування українців;

- інтенсифікація практики укладення угод про співпрацю прикордонних регіонів України з державами Співдружності, які мають з нашою країною спільні кордони,з метою розвитку прикордонних трудових міграцій населення та їх врегулювання;

- створення спеціального банку даних,що постійно оновлюється,про наявність трудових вакансій в прикордонних районах суміжних країн;

- підписання міжнародних рамкових та двосторонніх угод з країнами СНД щодо солідарної відповідальності за пенсійне забезпечення громадян України,які працюють у цих країнах;

- розробка та впровадження механізму обов'язкового соціального страхування трудових мігрантів;

- ратифікація Верховною Радою України Конвенції МОП 97 «Про трудящих-мігрантів» (1949 р.) та Конвенції МОП 143 «Про зловживання у сфері міграції та про забезпечення трудящим-мігрантам рівних можливостей і повернення» (1975р.), якими передбачаються основні норми соціального захисту трудових мігрантів;

- приєднання України до проекту Конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів та членів їх сімей держав-учасниць СНД ;

- розробка та впровадження належного механізму спрямування грошових переказів трудових мігрантів з урахуванням їх інтересів та використанням вітчизняної системи банківських закладів[11].

3.2 Нелегальна міграція в Україні,шляхи її подолання

У результаті широкомасштабної імміграції людей,а особливо нерегульованої, нелегальної,можуть постати серйозні проблеми в країні,яка їх приймає,з такими негативними наслідками,як зростання злочинності,інфекційних захворювань, етнічна напруженість та соціальні конфлікти.Нелегальна міграція та наявність біженців -- це тільки одна із міграційних проблем,яка за своєї багатоаспектності становить реальну загрозу і міжнародній,і національній безпеці,а також залишається актуальною.

За таких умов особливо цінними є як досвід інших держав,так і політико-правова думка українських учених.Однак кількість наукових праць, що стосуються проблем нелегальної міграції у сфері забезпечення міжнародної або національної безпеки,досить обмежена.

Через своє геополітичне розташування Україна за минуле десятиліття не лише стала транзитною зоною на шляху міграційних потоків у напрямках Схід -- Захід,Південь -- Північ.

Діяльність міжнародних злочинних угруповань,які організовують та контролюють потоки нелегальної міграції,приносить їм великі прибутки. Залежно від регіону плата за переправляння однієї особи з країни виходу до країни призначення сягає 30 тисяч доларів США,а за проїзд територією України -- 3-5 тисяч доларів США.І надалі,вже за межами України,система пересування нелегальних мігрантів до Західної Європи діє налагоджено,і ціни на послуги залишаються порівняно стабільними.

Зростання масштабів незаконної міграції прямо пов'язано з загрозою національній безпеці держави.Однією із серйозних причин можливого збільшення потоку вимушених мігрантів є потенційні етно-соціальні та політичні конфлікти в Центральній Азії.

Окремо слід розглядати проблему наркотрафіка -- незаконного провезення через державний кордон наркотиків,а також зброї,боєприпасів та валюти. Найбільшим постачальником і виробником наркотиків (наприклад,опію-сирцю) є Афганістан.Наркотрафік з Центральної Азії,зокрема з Афганістану,стимулює розвиток нелегальної міграції до Європи.За оцінками експертів НАТО,близько двох третин усього опіуму виробляють в Афганістані та до 70% його переправляють через країни Центральноазіатського регіону до Європи,зокрема один із трьох основних каналів проходить територією України та Росії.

Уряди центральноазіатських країн за підтримки Програми ООН по боротьбі з наркотиками і злочинністю розпочали здійснювати проекти проти трафіка наркотиків,однак організатори їх постачання оперативно змінюють канали проходження,постійно залучають нових людей до перевезення і збуту,вміло використовують прозорість кордонів між країнами Центральної Азії.

Очевидним є взаємозв'язок наркобізнесу, корупції та міжнародного тероризму. Більшість наркоугруповань безпосередньо причетні до торгівлі зброєю, використовують для цього законспіровані та перевірені перевалочні бази.За рахунок коштів,отриманих від незаконного обігу наркотиків,фінансуються сепаратистські,радикальні релігійні і терористичні організації,які зацікавлені в дестабілізації стану в регіоні.Створення надійного поясу безпеки навколо Афганістану стає одним із головних завдань,які визначають для себе країни Європи на зустрічах,присвячених міждержавному співробітництву у сфері контролю за наркотиками.Нелегальна міграція є складовою транснаціональної організованої злочинності.Перетин кордону між державами з порушенням закону передбачає кримінальну відповідальність нелегальних мігрантів у більшості країн світу.Варто взяти до уваги й таке: у діяльності транснаціональних злочинних угруповань великого масштабу набула торгівля людьми (жінки, діти) та незаконне ввезення мігрантів.

Прибутковим бізнесом стала організація переправлення незаконних мігрантів кримінальними групами за допомогою розвинутої інфраструктури, передових технологій і комунікацій.Злочинні угруповання одержують дохід,організовуючи канали з доставляння людей на територію певної держави або внаслідок експлуатації завезених осіб.Офіційним прикриттям їхньої діяльності може бути надання туристичних послуг,роботи за кордоном,організація навчання іноземців у країні та ін.Слід зазначити, що останнім часом Україна досягла значного прогресу в законодавчому врегулюванні проблеми нелегальної міграції та біженців. йдеться,насамперед,про прийняття нової редакції законів України «Про громадянство»,«Про біженців»,«Про імміграцію» та низки інших законодавчих актів у сфері міграції,а в січні 2002 року український парламент ратифікував Конвенцію ООН із захисту біженців 1951 року[12].

Водночас застосування цих законів є недостатньо ефективним.Насамперед є відмінність в оцінках масштабів самого явища і прогнозів його подальшого розвитку.За своїм характером нелегальна міграція не може бути належним чином відображена в офіційній статистиці. За свідченням деяких експертів, Україна сьогодні є найбільшою транзитною зоною в СНД,і показник кількості нелегалів,які залишилися на території країни,перевищує загальновизнані європейські норми в 20--25 разів.

Виокремлено п'ять основних маршрутів незаконної міграції:Балтійський, Балканський,Південноафриканський,Південноамериканський, Центральноєвропейський.Останній, до якого належить Україна,не становить такої великої загрози для країн Західної Європи,як інші.

У міжнародній практиці широко застосовують процедуру реадмісії,тобто повернення нелегальних мігрантів до сусідньої держави,з території якої вони прибули. Практикують це в Угорщині,Словаччині,Польщі та Румунії,з якими Україна має відповідні угоди.Застосувати таку практику щодо Росії, з території якої прибуває більша частина нелегальних мігрантів,неможливо,оскільки поки що для України та Росії не створено правових засад щодо врегулювання процедури реадмісії.За таких умов органи внутрішніх справ приймають рішення про видворення з України в добровільному порядку.Користуючись такою ситуацією та знаючи,що реальна депортація їм майже не загрожує,нелегальні мігранти тривалий час можуть перебувати в Україні,не відмовляючись водночас від повторних намірів потрапити до Західної Європи.

В Україні,до того ж,через брак коштів не розроблено діючого механізму видворення нелегальних мігрантів.Ще складніше депортувати до країни громадянської належності потенційних біженців,оскільки це суперечить нормам міжнародного законодавства стосовно прав людини,до яких приєдналася Україна.Цілком імовірно,що найближчими роками саме Східна Європа стане привабливішою,ніж Західна,для потенційних біженців з Азійського регіону.На підтвердження такого прогнозу свідчить, по-перше,те,що східноєвропейські країни мають законодавчу базу,регламентовану міжнародними і національними актами,яка дозволяє приймати біженців і осіб,що шукають притулку.По-друге,у зв'язку із розширенням кордонів Євросоюзу та НАТО на схід,потрапити до цих країн буде дедалі складніше.По-третє,міжнародний тероризм може обрати своїм об'єктом і західноєвропейські країни,а тому ставлення до біженців з мусульманських країн стане більш ворожим,ніж, наприклад,в Україні.

Нелегальний перетин кордонів вихідцями з азійських та африканських країн -- проблема не тільки України і її найближчих сусідів на Заході,вона виходить навіть за межі українсько-російського кордону, хоча саме з території Російської Федерації до України і далі на Захід потрапляє основна кількість нелегалів і шукачів притулку.Проблема ця вже давно набула загальноєвропейського масштабу.У зв'язку з цим цілком логічним і зрозумілим є бажання європейських країн поставити надійний заслін потоку незаконної міграції на своїх нових кордонах на сході,зокрема з Україною.Тому Україна,у свою чергу,дуже зацікавлена в одержанні фінансової допомоги для утримання біженців та протидії нелегальній міграції від міжнародних організацій і цілеспрямованої -- від країн Європейського Союзу.Впровадження візового режиму із Чехією та Словаччиною вже внесло певні зміни у міграційну політику,а в результаті розширення Євросоюзу на схід Україна та її західні сусіди постали перед необхідністю введення ще жорсткішого прикордонного режиму.Україна має виконати досить складні завдання -- не тільки відстояти свій імідж як форпост у боротьбі з незаконною міграцією на шляхах проникнення нелегалів до країн Євросоюзу,а й налагодити міграційні стосунки з членами ЄС з огляду на власні інтереси.Тому Україна має будувати свою міграційну політику,ґрунтуючись на сучасних підходах,сформованих на досвіді,набутому за останні десятиліття,а також із вчасним урахуванням змін,що відбуваються в міграційних процесах.

Сьогодні міграційна європейська політика визначається кількома пан'європейськими угодами та конвенціями.Сучасна європейська міграційна політика у сфері протидії нелегальній міграції проводиться за Планом єдиного курсу,який було прийнято в Севільї на саміті країн -- членів СС у 2002.р. Ідеться про спробу інтегрувати ці засоби у єдину зовнішню політику та політику безпеки ЄС у стосунках з третіми країнами.Вочевидь,ЄС пропонує третім країнам добре поміркувати про майбутні відносини з ним у разі відмови від співробітництва з питань міграції[13].

Значна роль в організації міжнародно-правового співробітництва держав у протидії нелегальній міграції належить спеціалізованим установам ООН (Міжнародній організації праці,Міжнародній організації цивільної авіації, Міжнародній морській організації).Крім того,істотним є внесок однієї з найавторитетніших організацій,яка розв'язує різні проблеми міграції,зокрема, біженців та нелегальної міграції -- Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН).Його діяльність останніми роками спрямована на розв'язання такої важливої проблеми,як впровадження справедливих, ефективних і прискорених процедур надання притулку; на активну боротьбу зі свідомо неправильним використанням процедур отримання притулку.Рада Європи також розглядає проблему нелегальної міграції як складову організованої злочинності, що є надзвичайно важливим.

Серед багатьох причин міграції деякі фахівці називають також,окрім різного рівня економічного розвитку країн,певні обмеження міграційної політики, оскільки міграційні потоки впливають на соціальний стан країни походження, країни транзиту та країни-реципієнта.

Міжнародній міграції та її впливу на соціальну,економічну і політичну сфери і його наслідкам і в національній,і в міжнародній безпеці приділяється неабияка увага.Кілька останніх років у багатьох країнах гостро стоїть проблема імміграції саме після подій 11 вересня 2001 року деякі країни посилили свою політику стосовно іммігрантів,біженців і осіб,які шукають політичного притулку. Організація Об'єднаних Націй проводить роботу з різних аспектів міжнародної міграції.Так,Секретаріат ООН збирає,узагальнює і аналізує інформацію про масштаби,тенденції і національну політику щодо міжнародної міграції.Інші органи Організації Об'єднаних Націй працюють над такими питаннями,як права людини,осіб,які переміщуються всередині країни,возз'єднання родин,нелегальна міграція, незаконне провезення мігрантів через кордон і їх соціально-економічна інтеграція.Крім того,спеціалізовані установи вивчають тенденції створення потоків робочої сили,біженців та осіб,які шукають політичного притулку.

Нелегальна міграція ускладнює у Європі боротьбу з тероризмом.Ніхто не може почуватися в безпеці під час нападу ісламістських терористів, тому на часі посилення заходів міжнародної безпеки.Основний напрям протидії нелегальній міграції базується на правовій практиці західних країн,зокрема,сфери дії Шенгенської угоди.Треба визначитися,ідеться про нелегальних чи не легалізованих мігрантів.А також у тому, за яких обставин можна вважати мігранта особою,яка нелегально перебуває на території держави:

- нелегальний в'їзд (без візи,належних проїзних документів або нелегальне перетинання кордону в недозволеному місці);

- нелегальний виїзд (аналогічно в'їзду);

- нелегальне перебування або проживання (із простроченою візою,без реєстрації тощо).

З огляду на інтереси держави усі ці етапи повинні бути докладно регламентовані імміграційним законодавством для того,щоб в'їзд,перебування і виїзд мігрантів і звичайних іноземних громадян мали легальний характер.

Один з основних шляхів легальної і нелегальної міграції проходить саме територією України.А оскільки в найближчому майбутньому добробут у країнах, звідки прямують мігранти,вочевидь не зростатиме,то цей процес сам не припиниться.Мало того,він із стихійного трансформуватиметься у велику інфраструктуру.Це давно зрозуміли ватажки міжнародного і вітчизняного криміналітету,від найшовши тут джерело гарантованого доходу.Організація каналів нелегального переправлення через кордон стала однією зі сфер кримінального бізнесу,яка за прибутковістю стоїть після наркобізнесу та торгівлі краденими автомобілями.Нелегальна міграція як вид організованої транснаціональної злочинності стимулює в Україні підпільний ринок дешевої праці,провокує відтік коштів у «тіньовий» сектор економіки,що спричинює напруженість у відносинах із суміжними країнами.Тому до розв'язання проблеми поряд з Державною прикордонною службою України та Міністерством внутрішніх справ залучено Департамент контррозвідки та інші підрозділи Служби безпеки України.

Країни ЄС,активно підтримуючи, зокрема, нових членів у їх бажаннівступити у різні європейські формації,очікують,у свою чергу,від своїх протеже посилення охорони кордону з Україною насамперед з метою створення міцного заслону нелегальній міграції.Звісно,проблема транснаціональної міграції надзвичайно складна і багатогранна і потребує врахування сучасних глобалізаційних процесів.Складність проблеми зумовлює необхідність постійного розвитку й удосконалення системи національної безпеки України, зокрема її міграційної складової.Запобігання незаконній міграції потребує також міжнародного співробітництва,і передусім у межах СНД,яке лиш починає налагоджуватися. Інколи саме недоліки в цій сфері спричинюють виникнення і збільшення потоку нелегалів.Гармонізація політики з питань міграції, яку здійснює Європейський Союз,має відбуватися без негативних наслідків для країн на Сході Європи.Тому на часі вироблення стратегії справедливого розподілу тягаря для країн,які наступними роками усе ще залишатимуться поза кордонами ЄС.Очевидно,що ця проблема загострюватиметься,тому що життєвий рівень країн дедалі більше різнитиметься.Поки відмінності є,буде й нелегальна міграція. Мета міжнародного співтовариства -- знайти методи контролю за цим процесом і керування ним,гуманно,узгоджено шукати шляхи розв'язання проблеми.Це можливо лише за широкого співробітництва на всіх рівнях -- країн, регіонів, Європейського Союзу і країн Східної Європи.Допоможе тут і обмін інформацією про країни походження, про третю безпечну країну,потрібні також статистичні дані та їх ретельний аналіз.

Отже,для подолання нелегальної міграції украй необхідним є комплексний підхід у розв'язанні цієї проблеми.Для ефективної протидії нелегальній міграції та захисту біженців потрібні спільні скоординовані зусилля не лише національних європейських урядів,а й міжнародних інституцій. Регулювання цих процесів має ґрунтуватися не лише на суверенному праві кожної окремої країни приймати рішення про допущення іноземців на свою територію,а й на нормах міжнародного законодавства стосовно прав людини.



4. Аналіз міграційної політики України: основні напрямки її діяльності

Серед репатріантів початку 90-х років депортовані за національною ознакою та їх нащадки складали помітну групу.Так,в Крим повернулися понад 240 тис. кримських татар,близько 12 тис. болгар,вірмен,греків.В південні області України переселилися понад 2 тис. німців.Цей процес продовжується.За даними діячів національних громадських об'єднань,приблизно 220 тис. кримських татар,а також декілька десятків тисяч осіб інших національностей все ще знаходяться в місцях депортації і в основному орієнтовані на повернення в Україну.

Це створює серйозні проблеми у зв'язку з їх прийомом і облаштуванням.На сьогодні стаціонарним житлом забезпечені лише половина кримських татар, з 300 поселень депортованих тільки третина має водогін та електропостачання, понад половину репатріантів працездатного віку не мають роботи.

Становище ускладнюється також тим,що вирішувати проблему облаштування депортованих Україна змушена власними силами,без допомоги з боку держав-наступниць СРСР. Підписана в рамках СНД у жовтні 1992 р.Угода з питань відновлення прав депортованих виявилася неефективною.

Наростання потоку репатріантів пов'язане не лише з кардинальними геополітичними зрушеннями на просторі колишнього СРСР,але й з міжетнічною і соціально-політичною напруженістю в ряді регіонів.В результаті міжнаціональних конфліктів,спалахів громадянської війни виникла нова категорія мігрантів,а саме біженці.На сьогодні вони стали помітною складовою міграційної ситуації в Україні.

Перші біженці з'явилися в 1988-1989 рр.після трагічних подій в Азербайджані, влітку 1989 р. в Україну прибули декілька тисяч турків-месхетинців з Узбекистану.Найбільший приплив біженців був пов'язаний з військовими діями в Придністров'ї.В серпні 1992 р. Україна прийняла понад 60 тис. чоловік, половина з них були дітьми. Україна надавала тимчасовий притулок біженцям військових конфліктів у Чечні (Російська Федерація) та Абхазії (Грузія). Крім вихідців з "близького зарубіжжя" в Україні