Основні аспекти регіональної політики та регіональної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Одеський національний політехнічний університет інститут бізнесу, економіки та інформаційних технологій

Кафедра: «Менеджменту зовнішньоекономічної діяльності та інноваційних технологій

Розрахунково-графічна робота

по предмету: Розміщення продуктивних сил

на тему: Основні аспекти регіональної політики та регіональної економіки

Виконала:

Назаренко Д.А.

Одеса - 2014



Зміст

Вступ

1. Сутність, мета і завдання РП

1.1 Сутність державної регіональної політики

1.2 Об'єкти і суб'єкти державної регіональної політики

1.3 Цілі та завдання державної регіональної політики

1.4 Основні принципи державної регіональної політики

2. Основні складові ДРП

2.1 Економічний аспект ДРП

2.2 Соціальний аспект ДРП

2.3 Демографічний та національний аспекти ДРП

2.4 Інші аспекти ДРП

3. Державна регіональна економічна політика

3.1 Регіональна економіка як інтегральна частина РП

3.2 Механізми реалізації регіональної економічної політики

3.3 Вільні економічні зони

4. Регіональна політика в сучасній Україні

4.1 Формування принципів РП в незалежній Україні

4.2 Реалізація ДРЕП в сучасній Україні

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ регіон політика розвиток економіка

Регіональна політика є важливим та невід'ємним компонентом загальнодержавної політики, оскільки саме вона допомагає здійснити зв'язок між рівнями макро- і мікроекономіки. Найважливіша мета регіональної політики полягає в забезпеченні інтересів кожного регіону з урахуванням їх особливостей та рівня розвитку.

Регіональна економічна політика належить до ключових аспектів регіональної політики. Саме вона здатна створити базу для впровадження інших аспектів регіональної політики, а саме соціального, національного, гуманітарного, управлінського, екологічного, зовнішньоекономічного.

З огляду на вище приведені факти, я вважаю, що регіональна політика має посідати провідне місце у списку пріоритетів діяльності української держави. В умовах, які склалися в Україні на сьогодні, поміркована та продумана регіональна політика здатна врегулювати існуючі конфлікти між регіонами України і запобігти розвитку нових. Саме актуальність даної проблеми змусила мене вибрати регіональну політику як тему моєї курсової роботи.

Мета моєї роботи -- ознайомитися з поняттями "регіональна політика" і "регіональна економіка", встановити зв'язок між даними поняттями, з'ясувати задачі та основні принципи їх функціонування, розглянути проблеми та перспективи регіональної політики в сучасній Україні.



1. Сутність, мета і завдання регіональної політики

1.1 Сутність державної регіональної політики

Державна регіональна політика -- це сукупність організаційних, правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни з врахуванням поточного соціально-економічного стану регіонів та стратегічних завдань. Заходи спрямовуються на стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіону, раціональне використання їх ресурсного потенціалу, створення нормальних умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства. Впровадження регіональної політики пов'язане з необхідністю вдосконалення регіонального управління. Зінь Е.А. Регіональна економіка / Зінь Е.К. - К.: «Видавничий дім «Професіонал», 2008. - 528с.

Державна регіональна політика являє собою складову частину загальнодержавної стратегії економічного та соціального розвитку країни. Метою державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого розвитку територій, усунення основних регіональних диспропорцій на основі ефективного використання виробничого потенціалу кожного регіону для підвищення рівня життя населення, забезпечення соціальної захищеності кожного громадянина, удосконалення роботи органів державної влади та місцевого самоврядування.

1.2 Об'єкти і суб'єкти державної регіональної політики

У цілому серед науковців немає одностайності думок з приводу однозначного визначення суб'єкта і об'єкта державної регіональної економічної політики. Домінує погляд, згідно з яким можна дати наступні визначення.

Суб'єктами державної регіональної економічної політики виступають центральні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції вирішують питання, пов'язані із соціально-економічним розвитком регіонів. Це відображено на рис. 1.1 (Додатки). Можна стверджувати, що суб'єкти та їх діяльність характеризують активну сторону регіональної політики. Між усіма суб'єктами виникають певні відносини -- ієрархічності, автономії, залежності. Кожний суб'єкт виступає носієм певних потреб, інтересів. Провідним (сьогодні все частіше і єдиним) суб'єктом даної політики зазвичай визнається держава. Суб'єкт впливає на об'єкт за допомогою різноманітних методів і природньо, що суб'єктно-об'єктні відносини становлять основу будь-якої політики, в тому числі й регіональної.

Об'єктами державної регіональної економічної політики є територіальні утворення, у межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування. Докладніше це можна розглянути на рис. 1.2 (Додатки). Склад цих об'єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням країни. У широкому розумінні об'єктами державної регіональної економічної політики в ринкових умовах виступають самі регіони, які відрізняються між собою за темпами економічного розвитку, умовами для зайнятості населення та рівнем його життя; у вузькому значенні -- їх адміністративно-територіальні утворення. З метою формування і реалізації ефективної регіональної політики здійснюють типологію регіонів як об'єктів цієї політики. В основу типології можуть бути покладені різні ознаки: природно-географічні, геополітичні, демографічні, соціально-економічні. Спеціальним об'єктом регіональної політики можуть бути депресивні чи монопрофільні території, зони стихійного лиха, природних, антропо- і техногенних катастроф. Регіональна економіка: навч. посібник / З. О. Манів, І. М. Луцький, С. З. Манів. - Л. : Магнолія-2006 , 2011. - 638 с.

1.3 Цілі та завдання державної регіональної економічної політики

Державна регіональна політика має забезпечити:

– формування оптимальної високоефективної структури господарства регіонів, яка б забезпечувала їх комплексний розвиток на основі використання природно-ресурсного, виробничо-економічного, науково-технічного та людського потенціалу, історико-культурних традицій;

– удосконалення системи державного прогнозування та стратегічного планування регіонального економічного та соціального розвитку;

– запровадження систем стратегічного бюджетного планування та фінансового забезпечення регіонального економічного та соціального розвитку з використанням науково обгрунтованих норм та нормативів, для визначення оптимального рівня фінансових ресурсів для реалізації цієї мети;

– обґрунтування перспектив залучення інвестицій у пріоритетні галузі виробництва для створення сучасної виробничої, транспортної та ринкової інфраструктури на основі впровадження нових технологій, збільшення виробництва високоякісних товарів і послуг;

– впровадження заходів, спрямованих на стимулювання розвитку депресивних територій.

Основними завданнями державної регіональної політики можна вважати:

– об'єднання фінансових ресурсів місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для вирішення спільних міжрегіональних економічних, соціальних та екологічних проблем;

– підвищення ролі регіонів у зовнішньоекономічному співробітництві, активне входження регіонів до міжнародних організацій та формувань, активізація міжрегіонального та транскордонного співробітництва;

– децентралізацію влади, розмежування повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з розширенням повноважень органів місцевого самоврядування;

– вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів та підвищення ефективності територіального поділу праці і раціоналізації розселення населення;

– досягнення стабілізації виробництва у кожному регіоні на основі оптимізації структури господарства та ефективного використання наявного природно-ресурсного, виробничо-технічного і трудового потенціалу;

– пошук оптимальної моделі державного та територіального устрою;

– забезпечення економічної самодостатності областей через узгодження загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів і економічних пріоритетів.

1.4 Основні принципи державної регіональної економічної політики

Серед основних принципів сучасної державної регіональної політики зазначають наступні:

– пріоритет загальнонаціональних інтересів;

– пріоритет інтересів регіону в цілому;

– законодавчого забезпечення прав і повноважень суб'єктів регіональної політики;

– поєднання інтересів різних сторін;

– усебічного врахування економічних, природних, історичних, технологічних, етнічних, екологічних, соціально-демографічних та інших умов і факторів регіонів;

– пріоритет інноваційного, ресурсо-економного підходу;

– необхідність поступового зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, забезпечення порівняних соціальних стандартів у всіх регіонах та населених пунктах;

2. Основні складові державної регіональної політики

Складовими частинами державної регіональної політики є економічна, соціальна, екологічна, науково-технічна, гуманітарна, національна, управлінська, демографічна, зовнішньоекономічна та управлінська політика. Для кожної з них держава має встановити мету, завдання, пріоритети в регіональному аспекті, тобто визначити права, сферу, ресурси та методи роботи регіонів, здійснювати певні дії щодо них та доручати виконання окремих завдань.

2.1 Економічний аспект ДРП

Державна регіональна економічна політика -- це сукупність організаційних, правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовуються на стимулювання ефективного розвитку і розміщення продуктивних сил окремих регіонів, раціональне використання природного, виробничого і трудового потенціалу, створення нормальних (здорових) умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства.

Державна регіональна економічна політика є складовою державної регіональної політики, яка охоплює як економічний, так і соціальний, демографічний, екологічний, поселенський і науково-технічний аспекти. Необхідність розробки і реалізації ДРЕП зумовлена наявністю значних відмінностей і суперечностей між окремими регіонами, що особливо чітко виявляються в сучасних умовах. Наприклад, у нашій країні мають місце значні відмінності між рівнями концентрації промисловості в окремих регіонах, що безпосередньо впливає на рівень життя населення, екологічну ситуацію, умови життєдіяльності населення. При цьому високий рівень концентрації промисловості в окремих регіонах на сьогодні не супроводжується аналогічним рівнем ефективності функціонування господарства цих регіонів. На особливу увагу заслуговує економічна ситуація в старопромислових регіонах, яка значною мірою склалася історично і зумовлена насамперед їх моноспеціалізацією. Загострення економічних, екологічних і соціальних проблем у цих регіонах потребує регулювання їх розвитку шляхом встановлення відповідних пріоритетів, тобто віддання переваги окремим галузям господарства або видам діяльності. Регіональна економіка: підручник / за ред. Є. П. Качана. - Тернопіль : ТНЕУ, 2008. - 800 с.

В сучасних умовах особливо актуальною проблемою в окремих регіонах, як і в державі в цілому, є забезпечення населення робочими місцями, тобто розвиток галузей і видів діяльності, які мають запобігти масовому вивільненню робочої сили і одночасно сприяти створенню нових робочих місць. Забезпечення оптимальної зайнятості населення є важливою умовою економічної стабільності в державі, запорукою сталого економічного розвитку проведення активної регіональної політики в умовах реформування в країні відносин власності, реструктуризації економіки, передбачає розроблення окремих програм, що базуються на пріоритетах, які встановлює держава для окремих регіонів.

Особливо актуальною проблемою є розроблення регіональних програм в умовах реструктуризації економіки, коли необхідно перекваліфікувати, перерозподілити сотні тисяч економічно активного населення, створити для них нові робочі місця. Варто взяти до уваги можливості й проблеми територіального перерозподілу населення, що досить чітко прослідковується на прикладі АР Крим. Сутність економічної політики полягає в забезпеченні регіонам можливостей для самостійного розвитку на умовах самофінансування та самозабезпечення. До складу економічної політики входять бюджетна та податкова політика: планування, прогнозування та програмування розвитку регіону; використання природних ресурсів та власності регіонів на основі активної інвестиційної політики, розміщення продуктивних сил, політика розвитку регіональних комплексів (АПК, транспортний, будівельний), контрольно-аналітична діяльність та інформаційне забезпечення.

Основні напрями державної регіональної економічної політики визначає вищий орган законодавчої влади, в нашій державі -- Верховна Рада України. Щоправда попередньо Верховна Рада має затвердити концепцію розвитку і розміщення продуктивних сил країни в цілому, а також концептуальні підходи щодо розвитку економіки окремих регіонів. На найвищому рівні мають затверджуватися і регіональні програми розвитку і розміщення продуктивних сил депресивних регіонів.

Варто зауважити, що ДРЕП є складовою соціально-економічних перетворень, які здійснюються в нашій державі протягом останніх років. Становлення незалежності України, її економічна безпека значною мірою залежать від державницького підходу при вирішенні регіональних проблем, від правильного вибору основних напрямів регіональної економічної політики.

2.2 Соціальний аспект ДРП

Соціальна політика опрацьовує заходи щодо підвищення зайнятості населення і реалізується в активній регіональній соціально-економічній політиці, спрямованій на задоволення потреб населення у добровільному виборі виду діяльності, на розвиток підприємництва (фермерства), стимулювання створення інноваційних технологій, впровадження нових форм організації праці. Одним із заходів щодо регулювання зайнятості є державний протекціонізм, який дає змогу зберігати стабільність і підтримувати на належному рівні життєзабезпеченість населення. Стратегічною метою регіонального управління в системі забезпечення зайнятості населення має стати розширення приватного сектору, регулювання процесу створення малих і середніх підприємств. Складовими соціальної політики є забезпечення зростання рівня добробуту населення, соціальний захист, гарантування рівних прав і можливостей усіх громадян, права на працю, заробіток та власність, на гідне соціальне забезпечення, освіту, охорону здоров'я, а також природних прав людини, до яких належать повага до людської праці, свобода слова, совісті, безпека особистості, рівність перед законом.

У системі розвитку соціальної інфраструктури регіонів першочергового розв'язання потребують такі питання житлово-комунального господарства, як реформування економічних відносин через проведення радикальних змін чинного порядку фінансування, кредитування, оподаткування та ціноутворення; забезпечення збалансованого розвитку тепло-, водо-, газопостачання та водовідведення в ході реалізації програм житлового, цивільного та промислового будівництва; технічне переоснащення галузі з широким застосуванням вітчизняних і зарубіжних науково-технічних досягнень.

Соціальна сфера діяльності на регіональному рівні полягає у здійсненні просторових процесів у суспільстві, впровадженні раціональних форм організації життя людей з точки зору умов праці, побуту, відпочинку, розвитку особистості, відновлення життя, відтворення населення. Ця сфера безпосередньо пов'язана з політикою, економікою, соціологією, демографічними дослідженнями тощо. Питання стосовно розвитку соціальної сфери як виду економічної діяльності розглядаються виключно в контексті організації життя людей в межах конкретної території, територіальної організації праці. Зінь Е.А. Регіональна економіка / Зінь Е.К. - К.: «Видавничий дім «Професіонал», 2008. - 528с.

Не секрет, що ефективність соціальної політики залежить від економічних можливостей держави, тобто від частки національного доходу, яка скеровується на споживання. Це свідчить про наявність тісного зв'язку між державною соціальною та економічною регіональною політикою. Головне завдання соціальної політики -- соціальний захист різних верств населення регіонів, що його здійснюють органи регіонального та місцевого управління в межах своїх повноважень, може бути виконано лише за наявності певної економічної стабільності в країні. Способами досягнення даної мети можуть бути фінансова підтримка, працевлаштування, продаж товарів за зниженими цінами, безкоштовне харчування, медичне обслуговування інвалідів тощо.

2.3 Демографічний та національний аспекти ДРП

Демографічна політика -- це діяльність органів державного управління і соціальних інститутів, спрямована на створення сталих кількісних та якісних параметрів відтворення населення з метою подолання негативних демографічних тенденцій. У широкому сенсі демографічна політика іноді ототожнюється з політикою народонаселення, у вузькому сенсі -- розглядається як одна з її складових, разом з регулюванням умов праці працездатного населення і умов життя всього населення. Суб'єкт демографічної політики - держава як засіб державного впливу на відтворення населення в потрібному для суспільства напрямі. Об'єкт - складні і важко передбачувані демографічні процеси - народжуваність і смертність, заходи щодо оптимізації їх співвідношення з точки зору досягнення найтривалішого періоду активної творчої діяльності і середньої тривалості життя людини. Регіональна демографічна політика має гальмувати депопуляційні процеси та деструктурування населення. Така ситуація потребує стабілізації економіки та підвищення життєвого рівня населення, а також проведення економічно обґрунтованої демографічної політики, спрямованої на підвищення рівня народжуваності, істотне поліпшення рівня охорони здоров'я тощо.

Вплив демографічної політики на демографічні процеси в суспільстві може бути прямим (обмеження законодавчим шляхом міграції, оформлення шлюбів чи народження дітей, планування підготовки спеціалістів) або непрямим (підвищення рівня життя, залучення населення до створення умов для збільшення кількості дітей у сім'ї, пропаганда тих чи інших професій).

Національна регіональна політика покликана регулювати міжнаціональні відносини в різних сферах життя суспільства. Вона повинна забезпечувати захист загальнонаціональних інтересів усього народу відповідно до розробленої національної ідеї для задоволення духовних, мовних, культурних потреб населення, консолідацію різних етносів і етнічних груп за умов забезпечення їх рівноправності та вільного розвитку, а також сприяти розвитку міжнаціональної солідарності й співробітництва. Вирішальну роль у формуванні, функціонуванні та забезпеченні ефективності національної політики повинна відігравати адекватне матеріальному і духовному потенціалу народу усвідомлення національних цінностей, інтересів і цілей, а також їх закріплення у політичній та соціально-економічній організації суспільства. Така політика як результат спільних зусиль усього народу має інтегральний характер, що повинен бути закріплений в усіх гілках влади на всіх рівнях, наявних у державі сил і засобів, об'єднань громадян і окремих осіб. У сфері національної безпеки має забезпечуватися пріоритет мирних засобів у розв'язанні конфліктів, адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам. Усе це потрібно для формування збалансованої національної політики та результативного вжиття узгоджених заходів для захисту національних інтересів у політичній, економічній, соціальні, військовій, екологічній, науково-технологічній та інших сферах, а також для захисту народу -- основного суб'єкта національної політики.

2.4 Інші аспекти ДРП

Регіональна екологічна політика держави є органічною складовою національної екологічної політики. Екологічна політика повинна бути спрямована на зменшення неприпустимого забруднення довкілля, зниження забрудненості води, повітря, проти деградації землі, на захист лісів. У регіонах має реалізовуватися політика екологізації виробництва для зниження техногенного навантаження на навколишнє середовище, особливо у найбільш забруднених районах. Для реалізації регіональної екологічної політики використовуються такі механізми: законодавчо-правовий, управлінський, економічний, громадсько-просвітницький.

Регіональна гуманітарна політика має бути побудована на засадах розуміння того, що людина є найважливішою цінністю суспільства, а це вимагає вирішення найважливіших проблем розвитку її духовності та моралі, освіти, поліпшення якості життя, що мають спиратися на ідеї справедливості, патріотизму, поєднання світових та національних цінностей, гуманності тощо. У сфері організаційно-економічних відносин регіональна гуманітарна політика повинна передбачати участь безпосередніх працівників в управлінні виробництвом, участь в управлінні власністю, широкий розвиток народних підприємств, кооперативів, трудової приватної власності, а також забезпечення оплати праці на рівні вартості робочої сили високої якості, прогресивного оподаткування трудових доходів тощо.

Також розрізняють науково-технічну, зовнішньоекономічну та управлінську регіональну політику. Науково-технічна політика має спрямовуватися на розвиток фундаментальної та прикладної науки для визначення пріоритетних об'єктів щодо вдосконалення та розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в регіонах. Зовнішньоекономічна політика передбачає залучення іноземного капіталу, зовнішні позики та створення вільних економічних зон (ВЕЗ) для активізації підприємництва, формування ринкової інфраструктури, а також нарощування експортного капіталу окремих регіонів, що потребують прискореного розвитку. Основною метою управлінської регіональної політики є створення єдиної системи регіонального управління, що відповідає завданням регіонального розвитку. Система регіонального управління і місцевого самоврядування визначена в законах "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про місцеві державні адміністрації". Місцеве самоврядування -- це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальністю органів місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Базовими для формування та реалізації такої політики виступають механізми реалізації державної регіональної політики, що спираються на стратегію соціально-економічного розвитку регіону і включають заходи економічного та фінансового забезпечення: виділення у складі державного бюджету коштів для фінансової підтримки депресивних регіонів, створення дієздатних та економічно самодостатніх територіальних громад способом їх об'єднання, завершення передавання в комунальну власність державного майна та інших об'єктів різних форм власності.



3. Державна регіональна економічна політика

3.1 Регіональна економіка як інтегральна частина регіональної політики

Регіональна економіка - це міждисциплінарна галузь знань, що вивчає специфічні закони і закономірності суспільного відтворення на регіональному (просторовому) рівні. Така просторова модифікація економічних законів і закономірностей розглядається як важлива й необхідна умова комплексного врахування та цілісної оцінки всіх елементів економічного життя суспільства, які мають своїм субстратом чи базисом конкретний регіон з його певними чітко визначеними ресурсами, можливостями та каркасною конфігурацією території. Предметом регіональної економіки вважається економіка окремих територій, раціональне та ефективне розміщення в їх межах різних елементів господарської діяльності, територіальний поділ праці та інших ресурсів господарства (земельних, капітальних, інтелектуальних, інформаційних). Регіональна економіка: Теорія. Методи. Практика: Підручник / Іщук С.І., Гладкий О.В. -- К., 2013. -- 447 с.

Завдання регіональної економіки зводяться до вивчення регіонального розподілу різних видів господарської діяльності людей відповідно до особливостей формування економічної ефективності їх функціонування; аналізу територіального розподілу природно-ресурс його потенціалу, джерел сировини, енергії, капіталу, інформації; територіального поділу праці і спеціалізації регіонів; удосконалення внутрішньорегіональних і міжрайонних транспортно-комунікаційних, фінансово-економічних, постачальницько-збутових та ринково-комерційних зв'язків; раціонального використання трудових та економічних ресурсів; забезпечення належних умов для трудової діяльності, побуту і відпочинку населення.

Як уже було з'ясовано, що регіональна економіка як наука вивчає загальні закони і закономірності розміщення галузей господарства на регіональному, міжрегіональному, державному і міждержавному рівнях. Вона є важливою складовою регіональної політики та спрямована на оптимізацію і взаємне розв'язання територіальних диспропорцій розвитку господарства і системи розселення населення, а також на оптимальне використання природно-ресурсного потенціалу території. Якщо регіональна економіка покликана розробляти стратегії підвищення соціально-економічної ефективності функціонування різних видів господарської діяльності людей, то регіональна політика здійснює регламентування повноважень органів влади на місцях, територіальних громад окремих місцевостей і поселень та органів місцевого самоврядування з метою практичної реалізації цих стратегій.

У регіональній економічній політиці особливе місце посідає економічне стимулювання розміщення нових виробничих об'єктів, здатних виготовляти конкурентоспроможну продукцію та швидко реагувати на зміну ринкової кон'юнктури. У першу чергу це стосується розвитку малого та середнього підприємництва, яке має виражену регіональну специфіку. Саме малий бізнес може ефективно вирішувати проблему забезпечення незайнятого населення робочими місцями. Для досягнення збалансованого розвитку господарства певної території необхідно сприяти формуванню регіональних центрів малого і середнього бізнесу, створенню різних типів спеціальних (вільних) економічних зон, центрів активної науково-технічної діяльності.

Велика увага в регіональній економічній політиці приділяється так званим проблемним регіонам, тобто тим територіям, які вирізняються серед інших кризовим загостренням певної проблеми. Причиною загострення цих проблем можуть бути як природні та техногенні катастрофи, так і соціально-економічні процеси. З погіршенням загальноекономічної ситуації-кількість таких територій постійно зростає, а розв'язання нагромаджених тут проблем потребує все більше фінансових коштів та матеріальних ресурсів. Особливе місце в регіональній економічній політиці займає державне сприяння розвитку депресивних регіонів. Ця підтримка спрямовується на стимулювання розвитку території, відновлення її потенціалу; активізацію соціальної мобільності населення; створення економічних та інституційних умов для ареалів зростання. Пряма державна підтримка надається: регіонам, де чітко відстежуються структурні деформації, внаслідок чого зростає безробіття; слаборозвинутими регіонам; регіонам, які потерпіли від стихійного лиха та техногенних катастроф.

Одним з важливих елементів регіональної економічної політики є розроблення довгострокових, середньострокових прогнозів соціально-економічного розвитку областей країни та державних регіональних програм, за допомогою яких досягається планомірність у розвитку продуктивних сил, узгоджуються інтереси галузей і територій.

3.2 Механізми реалізації регіональної економічної політики

Механізм реалізації регіональної економічної політики -- це система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову організацію продуктивних сил, забезпечується соціально-економічний розвиток регіонів, удосконалюється структура їх господарського комплексу.

Держава впливає на регіональний розвиток за допомогою адміністративних та економічних важелів. Вибір системи фінансово-економічних, соціальних, організаційних важелів здійснюється залежно від соціально-економічної ситуації в державі та її регіонах. Розрізняють методи прямого й опосередкованого впливу на соціально-економічні процеси. За своїм характером ці методи можуть бути заохочувальними та обмежувальними, активними та пасивними, їх комплексне поєднання дає змогу забезпечити високу результативність державного впливу на процеси, що протікають на регіональному рівні. До методів прямого економічного регулювання відносять цільове фінансування, пряму фінансову допомогу, надання субсидій та субвенцій. Для опосередкованого економічного регулювання використовують важелі податкової, бюджетної, кредитно-грошової, цінової, соціальної, зовнішньоекономічної політики та ін. Регіональна економіка: підручник / за ред. Є. П. Качана. - Тернопіль : ТНЕУ, 2008. - 800 с.

Організаційно-правова база реалізації регіональної економічної політики охоплює державне регулювання територіального розвитку на основі системи законів і нормативів, програмні методи впливу на розвиток регіонів, власне економічні регулятори. Система економічних регуляторів повинна забезпечити рівновагу між економічною доцільністю та соціальною справедливістю. Під кожний напрям реалізації регіональної економічної політики має бути сформований відповідний комплекс економічних регуляторів, які взаємозв'язані між собою і не суперечать один одному.

У механізмі державної регіональної економічної політики провідне місце належить також бюджетно-фінансовим важелям. Міжбюджетні відносини повинні ґрунтуватися на довгостроковій стабільності, прозорості, об'єктивності і чіткому розмежуванні повноважень і відповідальності. Економічний зв'язок між центром і регіонами здійснюється на основі встановлення центром єдиної податкової системи з багаторівневою ієрархічною структурою. Місцеві податки дають можливість регіональним органам влади мати власні важелі впливу на соціально-економічну ситуацію території, Формування бюджету на основі двоканального принципу дозволяє забезпечити цілісність економічного простору країни та надати достатню економічну самостійність регіонам.

Завдяки такій системі встановлюються тісні взаємозв'язки між центром і регіонами, вирішуються важливі регіональні проблеми економічного, екологічного, соціального характеру. Основний принцип побудови системи бюджетно-фінансових відносин полягає в тому, що будь-яка економічна структура повинна в першу чергу забезпечити наповнення бюджету власного рівня. Водночас здійснюється певний перерозподіл коштів з метою соціально-економічного вирівнювання регіонів. Досягти повної рівності регіонів практично неможливо, оскільки всі вони істотно різняться між собою за природно-ресурсним потенціалом, людськими ресурсами, нагромадженим виробничим потенціалом. Однак процес розподілу і перерозподілу бюджетних ресурсів є необхідним.

3.3 Спеціальні економічні зони, їх значення у регіональній економічній політиці

Одним із важливих елементів механізму реалізації державної регіональної економічної політики є створення спеціальних економічних зон (СЕЗ). Зміст поняття «СЕЗ» розкрито на рис. 3.1 (Додатки).

Головна мета їх формування -- активізація господарської, і в першу чергу підприємницької» діяльності на певній території. Завдяки СЕЗ формуються передумови для залучення інвестицій, появи нових робочих місць, структурного оновлення виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції. Отже, спеціальні економічні зони -- це окремі території суверенних країн, де створено сприятливі умови для руху товарів і капіталу, розвитку підприємництва з метою пожвавлення господарської діяльності. Для цього територіям надається сприятливий кредитний і податковий режим.

Для забезпечення успішної соціально-економічної діяльності на території спеціальної економічної зони створюють сприятливі митні умови та режим митного оподаткування: пільговий режим та рівень оподаткування, специфічні валютно-фінансові умови та умови діяльності банківсько-кредитної системи, системи кредитування та страхування визначають рівень окремих видів платежів тощо. В результаті створення та функціонування спільних з іноземними підприємствами спеціальних економічних зон очікується збільшення обсягів поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку країни. Зінь Е.А. Регіональна економіка / Зінь Е.К. - К.: «Видавничий дім «Професіонал», 2008. - 528с.

Створення СЕЗ передбачає обґрунтування її функціонального призначення, галузевої спрямованості та відповідності місцевим умовам. Залежно від цих умов розрізняють такі види СЕЗ:

– функціональні зони, до складу яких, зокрема, входять технопарки і технополіси; їх створення сприяє міжнародній співпраці у галузі розробки нових технологій;

– комплексні зони виробничого характеру, які функціонують на основі залучення іноземних інвестицій;

– зовнішньоторговельні зони, які забезпечують додаткові валютні надходження.

Спеціальні економічні зони являють собою по суті території вільного підприємництва. Вони сприяють інтеграції регіонів у систему світових господарських зв'язків, нарощуванню їх експортного потенціалу. Водночас це один із засобів вирішення соціально-економічних проблем території її власними зусиллями. Вдале розміщення зон передбачає вигідне транспортно-географічне положення (близькість до зовнішніх і внутрішніх ринків, наявність необхідних транспортних комунікацій), розвинений виробничий потенціал, розгалужену соціальну і виробничу інфраструктуру.



4. Регіональна політика в сучасній Україні

4.1 Формування принципів регіональної політики в незалежній України

До розпаду Радянського Союзу на території України здійснювалася регіональна політика, що забезпечувала інтереси цієї імперії: посилений розвиток центру (Москви) і максимальне викачування ресурсів з периферії, якою розглядалася й Україна. Головною негативною рисою централізованого планування Радянського Союзу стало ігнорування думки місцевих органів управління, нав'язування окремим регіонам переважно принципів галузевого планування через союзні міністерства, недооцінювання, а інколи й повне ігнорування комплексно-пропорційного розвитку промисловості республік та економічних районів. Це зумовило виникнення значних диспропорцій у галузевій і територіальній структурі української економіки, неефективне використання природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів України, надмірне забруднення довкілля у багатьох містах і районах. Саме тому одна з найскладніших проблем переходу до ринкових відносин в Україні -- перерозподіл повноважень і прав у сфері інвестицій між центром та регіонами. В умовах адміністративно-командної системи колишнього СРСР регіональну інвестиційну політику здійснював виключно союзний центр: колишні союзні республіки були її об'єктами, а не самостійними суб'єктами. Природно, що такий механізм не міг вписатися в концепцію ринкових перетворень, важливими напрямами якої є економічна децентралізація, розширення прав регіонів та їхніх економічних можливостей.

На жаль, в Україні впродовж першого десятиліття незалежності регіональна політика не належала до пріоритетів внутрішньої політики держави, що означало, в свою чергу, відсутність структурованого і ефективного регіонального управління. Сьогоднішній етап державотворення дозволяє і вимагає законодавчого закріплення нової ідеології регіональної політики і формування нової архітектури регіонального управління. Бачення регіону виключно як адміністративно-територіальної одиниці, а регіонального управління як перманентного перерозподілу повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування є неконструктивним, не відповідає соціально-економічним та політичним реаліям сьогоднішньої України.

Складність реформування державної економічної політики у країнах з переважно депресивною економікою і хронічним інвестиційним дефіцитом, до яких відноситься Україна, полягає в тому, що держава навряд чи готова одноосібно здійснювати довгострокові інвестиції у регіони, враховуючи, зокрема, і значну кількість регіонів, які претендуватимуть на статус депресивних. У таких умовах можлива лише інвестиційна співучасть центрального уряду, місцевого самоврядування, суб`єктів підприємництва та представників населення - фізичних осіб, спрямована, насамперед, на максимально ефективне використання ресурсів регіону. Василь Керецман. Проблеми формування регіональної політики та регіонального управління в Україні: Стаття. - Регіональні студії, випуск 1, 2001.

4.2 Реалізація регіональної економічної політики в сучасній Україні

У незалежній Україні з'явилися можливості для започаткування власної регіональної політики, в тому числі інвестиційної. Конституція України визначила головний вектор перерозподілу економічних прав і повноважень на користь регіонів. У реальному житті регіональний розвиток України відбувається досить складно і суперечливо.

До країни, де вітчизняний інвестор практично не вкладає кошти у розвиток виробництва, важко залучити й іноземного інвестора. Залучення іноземних інвестицій має здійснюватися з урахуванням цілей та завдань державних програм структурної переорієнтації виробництва, цільових програм міжгалузевого та галузевого розвитку, конверсії та розвитку експортного потенціалу, а також внутрішньої та зовнішньої кооперації продукції виробничо-технічного призначення, приватизації державних підприємств із залученням іноземного капіталу.

Територіальний розподіл наявних іноземних інвестицій в Україні досить нерівномірний. Це зумовлено різними рівнями інвестиційної привабливості підприємств, галузей та регіонів у цілому. Вирішення даної проблеми вимагає врахування інтересів різних ієрархічних рівнів і господарських суб'єктів різних форм власності, що, в свою чергу, потребує розробки відповідного механізму регулювання і стимулювання інвестицій. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. Підручник. - К.: Вікар. - 2006. - 396 с.

Крім того, економічний стан у державі і наявна законодавча база створюють певні проблеми взаємовідносин між центром і адміністративно-територіальними утвореннями. Тому актуальною є проблема необхідності вдосконалення системи міжбюджетних взаємовідносин.

На сьогодні регіональна політика в Україні здійснюється з урахуванням перерахованих вище проблем і на основі наступних принципів:

– системність, згідно з яким у процесі формування та реалізації державної регіональної політики мають враховуватися у взаємному зв'язку загальнодержавні, регіональні та місцеві інтереси, завдання щодо розвитку усіх сфер суспільного життя, його оптимальної територіальної організації, усі суттєво значущі фактори;

– географічна обґрунтованість, згідно з яким формування та реалізація державної регіональної політики мають спиратися на географічні знання про території, їх природні, економічні, історичні, демографічні та інші особливості, етнічні і культурні традиції з метою збереження самобутності окремих частин країни та ефективного використання ресурсного потенціалу регіонів;

– конституційність та законність, за якими реалізація політики здійснюється відповідно до Конституції та законів України, інших актів законодавства та на основі чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності між органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

– пріоритетності забезпечення прав і свобод людини і громадянина, максимальне наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів громадян, підприємств, установ та організацій;

– забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної, бюджетної системи;

– диференційованість надання державної підтримки регіонам з урахуванням рівнів їх соціально-економічного розвитку, природно-ресурсного потенціалу та інших факторів відповідно до умов, критеріїв та строків, визначених законодавством;

– стимулювання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування для об'єднання їх зусиль з метою розроблення та реалізації заходів, які становлять спільний інтерес.

Для досягнення головної мети державної регіональної політики передбачається забезпечити вирішення найперше таких основних завдань:

– запровадження більш глибокого вивчення та оцінки внутрішнього природного, економічного, наукового, трудового потенціалу кожного регіону, розроблення комплексних правових, організаційних, економічних та інших механізмів його ефективного використання;

– здійснення на інноваційній основі структурної перебудови економіки регіонів з урахуванням особливостей їх потенціалу;

– поетапне зменшення рівня територіальної диференціації економічного розвитку регіонів та соціального забезпечення громадян;

– широкий розвиток підприємництва як головного фактора соціально-економічного розвитку держави та її регіонів, підвищення зайнятості населення, наповнення місцевих бюджетів;

– зміцнення економічної інтеграції регіонів з використанням переваг територіального поділу і кооперації праці, що є одним з головних чинників підвищення конкурентоспроможності держави на міжнародних ринках;

– забезпечення здатності територіальних громад та органів місцевого самоврядування в межах, визначених законодавством, самостійно та відповідально вирішувати питання соціально-економічного розвитку, створення ефективних механізмів забезпечення їх активної участі у формуванні та проведенні державної регіональної політики;

– удосконалення фінансових міжбюджетних відносин, вироблення чітких критеріїв і ефективних механізмів надання державної підтримки розвитку регіонів;

– досягнення продуктивної зайнятості населення, стабілізації та поліпшення демографічної ситуації в державі;

– подальше вдосконалення державної системи охорони довкілля та використання природних ресурсів, механізмів та інструментів вироблення і реалізації екологічної політики;

– налагодження міжнародного співробітництва у сфері регіональної політики, наближення національного законодавства з цього питання до норм і стандартів Європейського Союзу, а також розвитку транскордонного співробітництва як дійового засобу зміцнення міждержавних відносин та вирішення регіональних проблем.

У цілому, в умовах перехідної економіки регіональна політика нашої держави націлена на подолання кризових явищ і дезінтеграційних процесів. Головне її спрямування -- це забезпечення раціонального використання природних ресурсів регіонів, нормалізація життєдіяльності населення, досягнення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної структури економіки. Регіональна економіка: навч. посібник / З. О. Манів, І. М. Луцький, С. З. Манів. - Л. : Магнолія-2006 , 2011. - 638 с.

В останні роки у зв'язку з посиленням процесів глобалізації та регіональної інтеграції виникла необхідність у розробці нової концепції державної регіональної політики України, враховуючи активну участь України в європейському регіональному співробітництві. Спираючись на норми європейського міжнародного права, необхідно здійснити реформу адміністративно-територіального устрою держави, чітко визначити статус регіонів, опрацювати механізм взаємодії відповідних інститутів на місцевому та регіональному рівнях.



Висновки

Основною метою регіональної політики є збільшення національного багатства країни на основі підвищення соціально-економічного розвитку регіонів, ефективного використання їх природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу, раціоналізації систем розселення та досягнення внутрішньо регіональної збалансованості.

У економічній сфері вона полягає у досягненні економічно доцільного рівня комплексності господарства регіонів та раціоналізації їх структури; створенні економічних передумов для розвитку підприємництва та ринкової інфраструктури, проведенні ринкових перетворень; створенні і розвитку спеціальних (вільних) економічних зон; удосконаленні економічного районування країни. Вплив держави на економіку регіонів здійснюється через пряме державне інвестування, надання субсидій, створення спеціальних фондів для фінансування програм, залучення іноземного та вітчизняного приватного капіталу, пільгове кредитування та оподаткування, преференції та спрямування коштів державних позабюджетних фондів. Із централізованих джерел фінансуються витрати на нове будівництво, роботи з реконструкції підприємств базових галузей економіки, будівництво важливих природоохоронних об'єктів, тобто ті виробництва, які мають загальнодержавне значення. Особливим напрямом державної допомоги є фінансування структурної перебудови і реконверсії депресивних територій, тобто тих, де показники розвитку відстають від нормативних. Також допомога надається регіонам з відносно низьким рівнем промислового потенціалу та надлишком трудових ресурсів, гірським та іншим регіонам зі складними природно-географічними та екологічними умовами.

В Україні в останні роки спостерігається підвищення уваги до регіоналістичних досліджень, адже саме показники розвитку регіональної економіки є критерієм визначення рівня економічного розвитку держави в цілому. Кризові умови функціонування економіки України посилюють негаразди, пов'язані з процесом децентралізації управління регіональним розвитком. Тому головна мета державної регіональної політики може бути сформульована як «створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання, а також поглиблення процесів ринкової трансформації органів державної влади та органів місцевого самоврядування»

Ефективна соціально-економічна політика містить можливості зміцнення унітарних засад української державності, тому її формування вимагає чіткого визначення концептуальних принципів розвитку регіонів на загальнодержавному рівні. Така концепція має формувати ідеї, мету та пріоритети розвитку регіону на тактичну та стратегічну перспективи, враховувати основні проблеми і напрями їх розв'язання для забезпечення структурної перебудови регіону, поліпшення територіальних економічних пропорцій, здійснення роздержавлення та приватизації майна, земельної реформи, сприяти розвитку підприємництва, поступово вирівнювати існуючі відмінності між економічними і соціальними рівнями розвитку окремих регіонів з врахуванням історичних, демографічних, природно-ресурсних та економічних особливостей.



Список використаних джерел

1. Зінь Е.А. Регіональна економіка / Зінь Е.К. - К.: «Видавничий дім «Професіонал», 2008. - 528с.

2. Регіональна економіка: навч. посібник / З. О. Манів, І. М. Луцький, С. З. Манів. - Л. : Магнолія-2006 , 2011. - 638 с.

3. Регіональна економіка: підручник / за ред. Є. П. Качана. - Тернопіль : ТНЕУ, 2008. - 800 с.

4. Регіональна економіка: Теорія. Методи. Практика: Підручник / Іщук С.І., Гладкий О.В. -- К., 2013. -- 447 с.

5. Василь Керецман. Проблеми формування регіональної політики та регіонального управління в Україні: Стаття. - Регіональні студії, випуск 1, 2001.

6. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. Підручник. - К.: Вікар. - 2006. - 396 с.



Додатки

Рисунок 1.1. Суб'єкти державної регіональної економічної політики

Рисунок 1.2. Об'єкти державної регіональної економічної політики

Рисунок 3.1. Сутність вільної економічної зони

Размещено на Allbest.ru