Розвиток особистих селянських господарств при становленні ринкових відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 338.436 : 631

РОЗВИТОК ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ ПРИ СТАНОВЛЕННІ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Довбиш Ганна Володимирівна

Дніпропетровськ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Міжнародному університеті бізнесу і права, м. Херсон.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор Макаренко Петро Миколайович, Дніпропетровський державний аграрний університет, завідувач кафедри аграрного бізнесу

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, Зінов'єв Фелікс Володимирович, Кримський державний агротехнологічний університет, завідувач кафедра агробізнесу та зовнішньоекономічної діяльності;

кандидат економічних наук, доцент Вініченко Ігор Іванович, Дніпропетровський державний аграрний університет, доцент кафедри економічної теорії та економіки сільського господарства.

Провідна установа - Об'єднаний Інститут економіки НАН України, відділ соціально-економічних аспектів розвитку АПК, м. Київ.

Захист відбудеться 21 травня 2004 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.804.01 у Дніпропетровському державному аграрному університеті за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ-27, вул. Ворошилова, 25, ауд. 342.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного аграрного університету за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ-27, вул. Ворошилова, 25.

Автореферат розісланий 18 квітня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Миронова Р.М.



АНОТАЦІЯ

Довбиш Г.В. Розвиток особистих селянських господарств при становленні ринкових відносин. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю - 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК. - Дніпропетровський державний аграрний університет, Дніпропетровськ, 2004.

Дисертацію присвячено розробці і обґрунтуванню теоретичних і практичних засад удосконалення економічних механізмів формування та розвиток особистих селянських господарств України в ринкових умовах господарювання. Визначено економічний зміст поняття особисте селянське господарство, як форми господарювання на селі. Проведено аналіз соціально-економічного стану та умов розвитку особистих селянських господарств Запорізької області. Уточнено економічні і соціальні функцій особистих селянських господарств за сучасних умов розвитку села. Проведено класифікацію особистих селянських господарств в залежності від наявності трудового потенціалу. Запропоновані перспективні організаційно-економічні форм інтеграції і кооперування особистих селянських господарств. Удосконалено модель міжгалузевих зв'язків особистих селянських господарств. кооперування селянський господарство трудовий

Ключові слова: особисте селянське господарство, трудовий потенціал, ефективність, інтеграція, кооперування.



АННОТАЦИЯ

Довбыш А.В. Развитие личных крестьянских хозяйств при становлении рыночных условий. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности - 08.07.02 - экономика сельского хозяйства и АПК. - Днепропетровский государственный аграрный университет, Днепропетровск, 2004.

Диссертация посвящена разработке и обоснованию теоретических и практических основ совершенствования экономических механизмов формирования и развития личных крестьянских хозяйств Украины в рыночных условиях хозяйствования. Под личным крестьянским хозяйством следует понимать особую, основанную на частной собственности, форму хозяйствования крестьян (как физических лиц), что предусматривает производство, переработку, потребление сельскохозяйственной продукции и реализацию ее излишков.

Главными экономическими функциями личных крестьянских хозяйств населения признаны: производство дополнительной сельскохозяйственной продукции; участие в процессе воспроизводства рабочей силы; повышение и выравнивание уровня жизни сельского населения путем увеличения их доходов, увеличение материального потребления; улучшение снабжения городского населения продуктами питания; использование ресурсов труда и средств производства, недоступных общественному хозяйству; укрепление производственных связей и осуществление интеграции с сельскохозяйственными предприятиями.

Вместе с экономическими, личное крестьянское хозяйство выполняет и важные социальные функции: трудовое воспитание и профессиональная ориентация сельской молодежи, формирование у молодого поколения хозяйского отношения к земле и природе.

В настоящее время крестьянские хозяйства вырабатывают больше половины валовой продукции Запорожской области и обеспечивают преобладающую часть доходов их участников. Их деятельность имеет серьезные экономические и социальные последствия для всей страны. Большинство крестьян сегодня вынужденные работать в личных хозяйствах для обеспечения благосостояния собственной семьи. Решение производственно-экономических проблем в агропромышленном комплексе, повышение уровня заработной платы в сельскохозяйственных предприятиях приведет в будущем к снижению роли личных хозяйств в формировании доходов значительной части сельского населения. Повышение значения этой формы организации работы на рынке возможно лишь вследствие возрастания ее товарности.

Уровень содействия и государственной поддержки личных крестьянских хозяйств должны быть дифференцированы в зависимости от наличия в них трудовых ресурсов: хозяйства не имеют трудоспособных, обладают незначительным трудовым потенциалом - необходимо постоянное содействие с целью социальной защиты слабозащищенных слоев населения; 1-2 трудоспособных - необходимо содействие для облегчения ведения производства в объемах, которые удовлетворяют потребности семьи; три и больше трудоспособных - необходимы кредиты для трансформации в высокотоварные хозяйства, льготы на развитие материальной базы, земельные наделы из фондов перераспределения.

Дальнейшее развитие личных крестьянских хозяйств связаны с кооперативной формой организации экономических отношений. Предлагается схема формирования основных элементов производственной кооперативной системы в направлении развития кооперативных связей на основе: коллективно-частной формы собственности, основанной на объединении земельных и имущественных паев работников сельскохозяйственных предприятий; частной формы собственности путем объединения в кооперативы, ассоциации личных крестьянских хозяйств и их кооперативов с целью общего использования ресурсов; межхозяйственной кооперации, основанной на объединении больших сельскохозяйственных предприятий, фермерских хозяйств и кооперативов, автономных кооперативов личных крестьянских хозяйств; создание кредитного кооператива.

С учетом специфики закупки продукции личных крестьянских хозяйств наиболее перспективной представляется многоканальная система, которая включает в себя реализацию продукции через: сельскохозяйственное предприятие; перерабатывающие предприятия; потребительскую кооперацию; сельские союзы. С целью совершенствования реализации продукции личных крестьянских хозяйств разработана и предложена модель межотраслевых связей с созданием оптово-продовольственного рынка, который позволит освободить личные крестьянские хозяйства от поисков каналов сбыта, сохранить выработанную продукцию на внутреннем рынке, загрузить местные перерабатывающие предприятия, ограничить неуправляемый рост цен за счет исключения из коммерческих операций посредников.

Ключевые слова: личное крестьянское хозяйство, трудовой потенциал, эффективность, интеграция, кооперирование.



ANNOTATION

Dovbish G.V. Effective development of personal farmer economies in market conditions. - Manuscript.

The dissertation on completion of a scientific degree of the candidate of economic sciences on a speciality 08.07.02 - a rural economics and agrarian and industrial complex. - The Dnipropetrovsk state agrarian university, Dnipropetrovsk, 2004.

The dissertation is devoted to development and a substantiation of theoretical and practical bases of improvement of economic mechanisms formation and development of personal farmer economies of Ukraine in market conditions. The economic contents of concept a personal farmer economies as a form of managing in village was determined. The analysis of a social and economic situation and development conditions of personal farmer economies in Zaporizhye area was carried out. Economic and social functions of personal farmer economies under modern conditions of village development was specified . Classification of personal farmer economies depending on presence of labor potential was lead. Perspective organizational - economic forms of integration and cooperation of personal farmer economies was suggested. The model of inter-sector communications of personal farmer economies was modified.

Key words: personal farmer economies, labor potential, efficiency, integration, cooperation.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У процесі ринкового реформування аграрного сектора економіки істотно змінилися місце і роль господарств населення серед яких особисті селянські господарства є домінуючими. Признанні законодавчо особисті селянські господарства вносять істотний вклад у вирішення проблеми продовольчого забезпечення населення України. Оскільки на сьогодні сільськогосподарські підприємства скоротили майже удвічі виробництво валової продукції, то господарства населення не тільки зберегли свій потенціал й обсяги виробництва, але відносно деяких видів продукції їх різко наростили. Безперечно одне: роль особистих селянських господарств у вирішенні продовольчої проблеми України важлива і найближчим часом вона навряд чи зміниться. Особисті селянські господарства об'єктивно стають одним з основних виробників сільськогосподарської продукції. В економці України, що розвивається, спостерігаються не тільки значні зрушення в обсягах виробництва особистих селянських господарств, але і зростання їх значення у відтворенні життя селян і багатьох жителів міст. Відбулося певне уособлення особистих селянських господарств від інших форм господарювання. Саме з урахуванням кількісного та якісного значення особистих селянських господарств особливу актуальність набуває питання про перспективу їх розвитку і місце в економічному укладі на селі.

Проблемам розвитку особистих селянських господарств присвячені роботи В.А. Бєлянова, О.А. Бугуцького, І.Ф. Глотова, П.Т. Губенка, Ф.В. Зінов'єва, З.І. Калугіна, І.В. Коновалова, П.М. Макаренка, М.Й. Маліка, Л.Ю. Мельника, В.Я. Месель-Веселяка, П.Т.Саблука, М.І. Туган-Барановского, Н.К. Фігурновської, О.В. Чаянова, Г.І. Шмельова, О.М. Шпичака та інших.

На сьогодні актуальним є аналіз нових тенденцій розвитку особистих селянських господарств, зміни їх функцій в пореформений період. Більш глибокого вивчення вимагають проблеми підвищення ефективності господарювання та товарності особистих селянських господарств, їх зв'язків з іншими суб'єктами ринкової економіки, оскільки в сформованій ситуації необхідні нові підходи до збереження виробничого потенціалу села і самозабезпечення сільського населення продуктами харчування, підвищення якості життя селян.

Актуальність проблеми, недостатнє її дослідження і висвітлення в економічній літературі, теоретичне і практичне значення зумовили вибір теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення і висновки дослідження були одержані в межах держбюджетної наукової тематики Дніпропетровського державного аграрного університету “Організація, розвиток та державне регулювання аграрного підприємництва в умовах ринкових перетворень” (номер державної реєстрації 0102U005022).

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування розвитку та розробка ефективних напрямів функціонування особистих селянських господарств в умовах формування ринкових механізмів в економіці АПК.

Реалізація поставленої мети обумовлює необхідність вирішення наступних завдань:

визначення економічного змісту поняття особисте селянське господарство, як форми господарювання на селі;

уточнення економічних і соціальних функцій особистих селянських господарств за сучасних умов розвитку села;

аналіз соціально-економічного стану та умов розвитку особистих селянських господарств Запорізької області;

проведення класифікації особистих селянських господарств в залежності від наявності трудового потенціалу;

розробка найбільш ефективних і перспективних організаційно-економічних форм інтеграції і кооперування особистих селянських господарств;

удосконалення економічних зв'язків особистих селянських господарств на продовольчому ринку.

Предмет і об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є процес функціонування особистих селянських господарств в сучасних умовах.

Предметом дослідження є сукупність економічних і соціальних складових формування та розвитку особистих селянських господарств в ринкових умовах.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою роботи є діалектичний метод пізнання, системний підхід і аналіз, фундаментальні положення економічної теорії, а також соціально-економічних явищ в особистих селянських господарствах. Методологічною основою стали також наукові праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем розвитку та функціонування особистих селянських господарств.

У процесі дослідження використовувалися методи: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формування висновків); монографічний і системного аналізу (вивчення й аналіз соціально-економічного стану особистих селянських господарств); соціологічний (анкетування власників особистих селянських господарств); розрахунково-конструктивний, порівняльний і графічний (порівняння соціально-економічних показників особистих селянських господарств по роках).

Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному:

уточнено поняття особистого селянського господарства як особливої, основаної на приватній власності, форми господарювання селян (як фізичних осіб), що ведеться переважно силами членів родини і передбачає виробництво та переробку сільськогосподарської продукції, з метою особистого споживання та реалізації її надлишків;

уточнено економічні і соціальні функції особистих селянських господарств через виробництво додаткової сільськогосподарської продукції; участь у процесі відтворення робочої сили; підвищення і вирівнювання рівня життя сільського населення шляхом збільшення їхніх доходів; поліпшення постачання міського населення продуктами харчування; використання трудових ресурсів і засобів виробництва поряд із суспільним та товарним приватним господарством; зміцнення виробничих зв'язків і здійснення інтеграції із сільськогосподарськими підприємствами; трудове виховання і професійну орієнтацію сільської молоді; формування в молодого покоління господарського відношення до землі і природи.

вперше виділено категорії особистих селянських господарств в залежності від наявності трудового потенціалу і обґрунтовано напрямки їх державної підтримки з метою раціонального використання трудових ресурсів і соціального захисту сільського населення;

удосконалено схему формування основних елементів виробничої кооперативної системи на селі через створення спілок, асоціацій, внутрішньої і міжгосподарської кооперації, кредитного забезпечення;

дістало подальшого розвитку обґрунтування економічних відносин особистих селянських господарств через створення оптово-продовольчого ринку і застосування багатоканальної системи реалізації сільськогосподарської продукції на внутрішньому ринку, завантаження місцевих переробних підприємств, обмеження некерованих зростань цін за рахунок виключення посередників.

Практичне значення одержаних результатів полягає у науково-обґрунтованих напрямах розвитку особистих селянських господарств, підвищення рівня життя сільського населення, формування на селі умов ринкового середовища. Результати досліджень використані у розробці пропозицій до Програми діяльності Уряду України “Наукові основи розвитку регіональної спеціалізації виробництва продовольства в Україні” (дов. № 49/1541 від 17.01.2004 р.). Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі Міжнародного університету бізнесу та права при викладанні дисциплін: “Економіка підприємства”, “Менеджмент виробництва”, “Організація виробництва”, “Планування діяльності підприємства” (дов. № 58 від 12.03.2004 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні положення і висновки дисертації розроблені автором особисто і містяться у одноосібно опублікованих роботах.

Апробація результатів дослідження. Наукові положення основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: “Наука і освіта `2004” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.), „Динаміка наукових досліджень `2003” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.), „Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.), „Державне регулювання економіки та місцеве самоврядування” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.), „Економіка підприємств” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.), „Фінансово-кредитна система України: проблеми та шляхи вирішення” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.), „Сучасні проблеми економіки підприємства” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.), „Тиждень науки у Гуманітарному університеті „ЗІДМУ” (м. Запоріжжя, 2003 р.).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані в 13 наукових працях, з них 5 - у фахових виданнях. Загальний обсяг публікацій становить 2,3 обл.-вид. арк.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Повний обсяг роботи - 172 сторінки, з яких: 10 таблиць займають 7 сторінок, 18 рисунків - 13, список використаних джерел (140 найменувань) - 16 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Теоретичні засади розвитку особистих селянських господарств” розглядаються основні теоретичні положення щодо економічної сутності особистих селянських господарств і їх місця в загальній системі продовольчого забезпечення населення в Україні. Узагальнені погляди щодо наукового визначення та особливостей функціонування особистих селянських господарств.

В останнє десятиріччя велику роль у забезпеченні внутрішнього ринку України і задоволенні попиту населення на сільськогосподарську продукцію відіграють особисті селянські господарства. Виходячи із змісту і функцій особисті селянські господарства є складовою частиною агропромислового комплексу країни, оскільки суспільний сектор не може цілком задовольнити всі потреби населення в продуктах сільськогосподарського виробництва, головна мета господарств населення - виробництво сільськогосподарської продукції для задоволення потреби родини. Вважаємо, що особисті селянські господарства - це особлива, основана на приватній власності, форма господарювання селян (як фізичних осіб), що ведеться переважно силами членів родини і передбачає виробництво та переробку сільськогосподарської продукції, з метою особистого споживання, а також реалізацію її надлишків.

Головними економічними функціями особистих селянських господарств населення є: виробництво додаткової сільськогосподарської продукції; участь у процесі відтворення робочої сили; підвищення і вирівнювання рівня життя сільського населення шляхом підвищення рівня їх доходів, збільшення матеріального споживання; поліпшення постачання міського населення продуктами харчування; використання ресурсів праці і засобів виробництва, недоступних суспільному господарству; зміцнення виробничих зв'язків і здійснення інтеграції із сільськогосподарськими підприємствами.

Поряд з економічними, особисте селянське господарство виконує і важливі соціальні функції: трудове виховання і професійна орієнтація сільської молоді, формування в молодого покоління господарського відношення до землі і природи. Виховання дбайливого відношення до них є засобом самовираження сільського населення. Особисте селянське господарство сприяє не тільки відтворенню робочої сили, але і духовному розвитку сільських жителів.

Диспаритет цін на сільськогосподарську й промислову продукцію привів до диференціації доходів промислових і сільськогосподарських підприємств і, як наслідок, до росту розходжень у рівні заробітної плати працівників промисловості і сільського господарства. Таким чином, тенденція, що відбивала в минулому (за часів планово-централізованої) економіки - зближення рівнів життя міського і сільського населення тепер змінилася на протилежну, що характеризується їх розривом, який збільшується і надалі.

Відповідно проведеного аналізу розвитку особистих селянських господарств в Україні, виділені основні його напрямки:

створення нормативно-правового середовища, підвищення соціального і правового статусу особистих селянських господарств; поширення на їх власників заходів державної і суспільної підтримки;

розширення й удосконалення економічних зв'язків сільськогосподарських підприємств й особистого селянського господарства, розвиток форм їхньої взаємодії;

широке залучення особистих селянських господарств в кооперацію агропромислового комплексу;

удосконалення системи збуту продукції;

формування високотоварних господарств на базі приєднання до присадибних ділянок господарств населення виділених в натурі земель сільськогосподарського призначення в результаті їх паювання ;

введення закупівлі продукції особистих селянських господарств у державні фонди по гарантованих закупівельних цінах, що забезпечує окупність витрат;

забезпечення товарного кредиту, необхідного для налагодження кормовиробництва, розширення сфери виробництва й удосконалення технології виробництва продукції тваринництва і рослинництва;

посилення ролі місцевих органів самоврядування і сільської адміністрації у регулюванні особистих селянських господарств;

підвищення питомої ваги прямих цільових субсидій і кредитів держави сільським родинам;

звільнення на певний строк від податків особистих селянських господарств, а також кооперативів, створюваних власниками особистих селянських господарств;

зміцнення прав земельної власності сільського населення, освоєння системи економічного регулювання земельних відносин, створення екологічно безпечного землеробства;

введення заставних операцій із землею, розвиток орендних відносин між приватними власниками.

У другому розділі “Аналіз функціонування особистих селянських господарств в ринкових умовах” досліджено сучасний стан, розвиток та роль особистих селянських господарств у формуванні рівня життя сільського населення.

Дослідження показали, що у приватному секторі аграрного виробництва, земля, праця та капітал використовуються, як правило, краще, ніж у суспільному. Незважаючи на глибоку економічну кризу в аграрному секторі особисті селянські господарства, на відміну від суспільних, допустили значно менше скорочення обсягів виробництва валової продукції сільського господарства. Порівняно з 1990 р. у 2002 р. по всіх категоріях господарств обсяги виробництва валової продукції скоротилися на 45,9%, у тому числі у громадському секторі - на 64,0%. При цьому в господарствах населення виробництво зросло на 25,7%. Маючи у своєму розпорядженні 64,4% земельної площі сільськогосподарські підприємства в 2002 році виробили 40,2% валової продукції, а господарства населення на 26,2% землі одержали 59,8% валової продукції сільського господарства.

Аналіз динаміки обсягів виробництва окремих видів продукції рослинництва в господарствах суспільного та приватного секторів сільського господарства свідчить, що вирощування зернових культур та соняшнику залишається пріоритетом суспільних сільськогосподарських підприємств. Разом з тим, виробництво картоплі в Запорізькій області майже повністю розміщується в особистих селянських господарствах. Надходження овочевої продукції від особистих селянських господарств в 2002 році порівняно з 1990 роком збільшилося на 63,8%, тоді як від суспільних сільськогосподарських підприємств воно зменшилося на 83,3%. Частка особистих селянських господарств у 2002 році зросла порівняно з 1990 роком і склала 83,7% від загального валового збору овочів.

На особливу увагу заслуговує динаміка виробництва основних видів тваринницької продукції в різних категоріях господарств. В 2002 році особистими селянськими господарствами було вироблено 67,6% молока, тоді як в 1990 році їх частка в загальному обсязі виробництва складала лише 10,0%. За дванадцять років виробництво молока в сільськогосподарських підприємствах скоротилося на 86,1%.

Аналіз статистичних даних свідчить про абсолютне зменшення виробництва м'яса, яєць та вовни у всіх категоріях господарств за останні дванадцять років. При цьому особисті селянські господарства у виробництві м'яса та яєць зайняли домінуюче становище. Динаміка поголів'я худоби в особистих селянських господарствах Запорізької області характеризується прогресивними тенденціями.

За досліджуваний період поголів'я великої рогатої худоби в цих господарствах зросло на 111,0%, овець та кіз на 7,1%, свиней на 6,8%. На відміну від особистих селянських господарств в сільськогосподарських підприємствах у цей час мало місце різке скорочення поголів'я худоби. Так, на початок 2002 року порівняно з 1990 роком поголів'я великої рогатої худоби та свиней в цих господарствах зменшилася відповідно на 84,4% і 74,5%, а овець - на 97,4%.

Протягом 90-х років у зв'язку із збитковістю суспільних сільськогосподарських підприємств та дією ряду несприятливих факторів соціального характеру в області значно активізувалася трудова діяльність селян у приватному секторі сільського господарства. У 2002 році 42% сільського населення області було зайнято працею в особистих селянських господарствах.

Проведений аналіз свідчить про взаємозв'язок функціонування приватного та громадського секторів сільського господарства. Залежність між грошовими доходами, одержаними від особистого господарства та рівнем заробітної плати дозволяє стверджувати, що селяни сьогодні вимушені працювати в особистих господарствах для забезпечення мінімальних потреб власної родини. Основними джерелами доходів населення на початку дев'яностих років були: заробітна плата, пенсії, різні види соціальних виплат. Але останнім часом оплата праці селян перемістилася на третє місце після доходів від особистих господарств та соціальних виплат. Надходження від ведення особистих господарств складають 67,8% сукупних доходів та значно перевищують заробітки у сільськогосподарських підприємствах.

На сучасному етапі формування ринкового середовища найбільш реально на власний добробут селяни впливають через розвиток особистих господарств. Дослідження діяльності особистих селянських господарств проводилося за допомогою анкетного опитування за участю автора, яким в грудні 2002 року було охоплено 300 господарств Запорізької області. Для вивчення результатів діяльності таких господарств нами у процесі дослідження була використана методика визначення умовного валового доходу особистих селянських господарств, яка запропонована фахівцями Інституту аграрної економіки.

Розраховуючи економічні показники діяльності особистих господарств ми не включали у витрати оплату праці, тому, що вона реалізується у складі умовного валового доходу. До інших витрат включені витрати на засоби захисту рослин та тварин, добрива, нафтопродукти, електроенергія, ремонтні і будівельні матеріали. У цілому особисті селянські господарства Запорізької області виявилися доходними.

У третьому розділі “Напрями розвитку і удосконалення економічних відносин особистих селянських господарств в системі аграрного виробництва” запропоновані шляхи об'єднання, кооперування та інтеграції особистих селянських господарств у виробничій та обслуговуючій сферах з метою максимального використання ресурсного потенціалу і формування ефективних економічних відносин, а також обґрунтування організаційних форм реалізації їх продукції через багатоканальну систему інфраструктури ринку.

Уявлення про роль особистих селянських господарств в сільському способі життя і відношенні населення до його ведення можливо одержати лише за допомогою проведення опитування. Як показало дане опутування сільських мешканців Запорізької області у більшості опитаних переважає настрій на збереження розмірів особистих селянських господарств як у найближчій, так і у віддаленій перспективі. Існує визначена група власників особистих селянських господарств (7,7 до 23,6%), що планують його скорочення повністю або частково. Це обумовлено зменшенням невигідних галузей сільського господарства. Результати обстеження показали, що вже найближчим часом від 19,1 до 27,9% опитаних розширили б особисті селянські господарства, а на віддалену перспективу - від 12,0 до 14,6%.

Повноцінному розвитку особистих селянських господарств перешкоджають багато проблем, основні з яких: низький соціальний і правовий статус власників особистих селянських господарств; майже повністю відсутнє забезпечення населення засобами малої механізації; дефіцит насіння високоврожайних сільськогосподарських культур, а також високопродуктивних порід худоби; необхідність вирішення питання кормової бази, забезпечення добривами й іншими матеріально-технічними ресурсами; недосконалість інтеграційних зв'язків із сільськогосподарськими й іншими підприємствами АПК; необхідність модернізації організації закупівлі продукції особистих селянських господарств.

Обстеження особистих селянських господарств виявило значну їх диференціацію відносно наявності і ефективності використання ресурсів. Загалом встановлено, що середній рівень продуктивності праці в даних господарствах в 4 рази нижчий від аналогічного показника сільськогосподарських підприємств. Однак у великотоварних особистих селянських господарств із значним рівнем спеціалізації продуктивність праці значно вища.

Рівень сприяння і державної підтримки особистих селянських господарств повинні бути диференційовані в залежності від наявності в них трудових ресурсів. Особисті селянські господарства, що не мають працездатних, володіють незначним трудовим потенціалом, мають потребу в постійному сприянні з боку великих підприємств, у підтримці органів місцевого самоврядування і соціального захисту. Доцільно встановити у законодавчому порядку мінімальні заходи підтримки сільгосппідприємствами і їх правонаступниками власників особистих селянських господарств колишніх працівників, організувати систему забезпечення молодняком худоби; створити регіональні фуражні фонди підтримки.

Метою підтримки цих особистих селянських господарств є створення умов для їх самозабезпечення основними продуктами харчування, що дозволить вирішити , із найменшими витратами і найбільшою віддачею, соціальні проблеми сільських пенсіонерів та інших родин, що мають низький трудовий потенціал, оскільки буде раціонально використовуватися робоча сила, а замість прямих соціальних виплат будуть надаватися засоби підтримки виробництва в особистому селянському господарстві.

Особисті селянські господарства з 1-2 працездатними мають потребу в сприянні полегшення ведення виробництва в обсягах, цілком задовольняючих потреби родини. Орієнтація цієї категорії господарств на розвиток особистого селянського господарства представляється припустимою лише як засіб самовиживання.

Родинам, що мають трьох і більш працездатних, для трансформації у високотоварні господарства необхідні кредити, пільги на розвиток матеріальної бази, земельні наділи з фондів перерозподілу. В об'єднаних особистих селянських господарствах декількох родин з успіхом може використовуватися високопродуктивна техніка, і вони здатні стати високотоварними.

Проблема відсутності соціального страхування і пенсійного забезпечення сільських мешканців, повністю зайнятих в особистому селянському господарств потребує негайного законодавчого вирішення. До прийняття законодавства з цього питання можливе укладення договору-підряду власника особистого селянського господарства із сільськогосподарським підприємством, яке надає корми, збуває вироблену продукцію й оплачує різницю між отриманим виторгом і своїми витратами працівнику у формі заробітної плати. При цьому провадяться платежі в соціальні фонди, а відпрацьований час, зараховується в стаж роботи.

Головні надії, пов'язані з розвитком своїх особистих селянських господарств, селяни покладають на взаємодію із сільськогосподарськими підприємствами. Дані взаємовідносини є в значній мірі взаємовигідними. Тому основні пропозиції з раціонального використання трудових ресурсів зводяться, у першу чергу, до посилення інтеграційних зв'язків цими господарствами. Особливо це стосується споживчо-низькотоварних і споживчо-середньотоварних груп особистих селянських господарств, які мають можливість реалізувати свою продукцію.

Пропонується створення на базі сільськогосподарських підприємств внутрішньогосподарських підрозділів для роботи з особистими селянськими господарствами на договірній основі. У їх функції буде входити: надання відповідно договору поголів'я худоби і кормів, організація переробки частини продукції, що закуповується в особистих селянських господарствах, і її реалізації через спільну торгову мережу; надання необхідних матеріальних ресурсів у кредит на умовах погашення продукцією тощо. Інша сторона діяльності цих підрозділів - надання послуг населенню: обробка присадибних ділянок, транспортні послуги, зустрічний продаж за пільговими цінами зерна й кормів тощо.

Конкурентне ринкове середовище передбачає доцільність розвитку аграрних відносин орієнтованих на велике і середнє виробництво, переважно кооперативного типу, у сполученні з особистими селянськими господарствами.

Пріоритетним напрямком формування нової інституціональної структури агропромислового комплексу повинен стати розвиток кооперації як найбільш раціональної форми організаційно-економічних відносин у сферах виробництва сільськогосподарської продукції, переробки, виробничого і фінансово-кредитного обслуговування, реалізації тощо. Прийнявши дане положення, ми пропонуємо наступні варіанти взаємодії особистих селянських господарств і інших організаційних форм господарювання.

Перший напрямок базується на колективно-приватній формі власності, об'єднанні земельних і майнових паїв працівників великих сільськогосподарських підприємств. У результаті формуються виробничі і сервісні кооперативи, прив'язані до конкретних населених пунктів, а господарство являє собою або єдиний сільськогосподарський виробничий кооператив, або асоціацію сільськогосподарських виробничих кооперативів.

Другий напрямок ґрунтується на приватній формі власності. Цей напрямок передбачає формування міжгосподарських кооперативів, у яких кожен член залишається самостійною юридичною особою. Це можуть бути виробничі кооперативи, асоціації особистих селянських господарств і їхніх кооперативів. Цей варіант кооперування товаровиробників може здійснюватися за допомогою об'єднання заощаджень і матеріально-грошових ресурсів, отриманих при виході з сільськогосподарського підприємства. При цьому формуються кооперативи, що називають автономними. Особливу роль у кооперативній системі будуть відігравати особисті селянські господарства. Власне кажучи частина великих сільськогосподарських підприємств перетворяться в сервісні підприємства і кооперативи, що надають різні послуги особистим селянським господарствам і фермерам.

Третій напрямок - це так названа міжгосподарська кооперація, тобто кооперація великих підприємств, фермерських господарств і кооперативів, а також автономних кооперативів особистих селянських господарств.

Четвертий - створення кредитного кооперативу. Такий кооператив поєднує сільських товаровиробників і обслуговуючих сільське господарство підприємств для задоволення потреб у кредиті. Сільські товаровиробники не мають можливості користуватися банківським кредитом через високі процентні ставки.

Під сільськогосподарським кредитним кооперативом варто розуміти добровільне об'єднання сільськогосподарських товаровиробників, переробних, заготівельних, постачальницьких підприємств, дрібних і середніх підприємців, а також окремих громадян на основі пайових внесків і залучених коштів у вигляді кредитних позичок для забезпечення виробництва, збуту, заготівлі і переробки сільськогосподарської продукції і сировини.

При створенні кредитного кооперативу планується залучення засобів населення і банків, що знаходяться на території кооперативу.

Ціль роботи кредитного кооперативу складається не тільки в поліпшенні і полегшенні умов надання кредитів своїм членам для розвитку виробництва. Крім кредитних функцій кооператив може виконувати також ощадну, закупівельно-збутову, розрахунково-фінансову й інші види господарської діяльності в інтересах своїх членів. Повернення кредиту планується проводити грошима і сільськогосподарською продукцією. Основні вкладники (населення) будуть мати можливість здійснювати одержання вкладених коштів чи відсотку по вкладах шляхом придбанням сільськогосподарської продукції.

Створення такого роду інтеграційних схем сприяє також залученню в кооперацію і процес кредитування особисті селянські господарства, що у цьому питанні взагалі не мають ніякої державної допомоги. Участь у кредитному кооперативі дозволить їм мати додаткове джерело засобів для розширення господарської діяльності, поліпшить умови забезпечення кормами, молодняком худоби, дозволить вигідно реалізовувати продукцію через заготівельні організації. Крім того особисті селянські господарства, як члени кооперативу знайдуть захист із боку керівництва кооперативу.

Згідно опитування селян, головними каналами реалізації продукції особистих селянських господарств є самостійний продаж на ринку, реалізація перекупникам, переробним підприємствам. Найбільш рентабельним каналом реалізації продукції особистих селянських господарств є продаж на вільному ринку, але цей канал ненадійний. Крім того реалізація продукції на ринку вимагає додаткових витрат на транспортування, збереження і реалізації, відволікає від основної роботи.

З урахуванням специфіки закупівлі продукції особистих селянських господарств найбільш кращою представляється багатоканальна система, що включає в себе реалізацію продукції через:

а) сільськогосподарське підприємство при наявності у нього виробництва аналогічної продукції; при наданні їм як короткострокових, так і довгострокових кредитів; наданні дотацій і надбавок до цін на продукцію особистих селянських господарств;

б) переробні підприємства в селах, де закупівлі сільськогосподарської продукції в особистих селянських господарствах сільськогосподарськими підприємствами не ведуться;

в) споживчу кооперацію з одночасною організацією для сільських мешканців зустрічної торгівлі засобами малої механізації, інвентарем, комбікормами, шорними виробами; зі здійсненням фінансової підтримки кооперативним об'єднанням особистих селянських господарств через місцеві кредитні кооперативи.

г) сільські адміністрації шляхом створення заготконтор при адміністрації чи закупівельних кооперативах.

Для стабілізації місцевих продовольчих ринків і насичення їх продукцією власного виробництва, необхідно організувати посередницькі ланки по закупівлі продукції в особистих селянських господарствах і реалізації її на місцевому рівні. Пропонується створення і розвиток оптових і торгово-посередницьких кооперативів, виробничо-комерційних підприємств, що виходять з кінцевою продукцією на продовольчі ринки. У них співвласниками колективної системи заготівлі, збереження, переробки і реалізації продукції можуть бути товаровиробники різних організаційно-правових форм, переробні підприємства, оптові бази по збереженню сільськогосподарської продукції, комбікормові заводи, автотранспортні підприємства тощо. В роботі запропоновано модель економічних зв'язків особистих селянських господарств через оптово-продовольчий ринок з іншими учасниками АПК (рис. 4).

У ролі споживачів, на першому етапі, можуть виступати такі зацікавлені організації, як Облздраввідділ, Управління соціального захисту тощо, які у бюджеті мають статті витрат на придбання продуктів харчування для лікарень, шкіл, дитячих садків, інтернатів, санаторіїв, дитячих будинків, будинків пристарілих тощо. Вони на початку року перераховують гроші на продукти в створену посередницьку організацію, що зацікавлена в закупівлі якісних продуктів за прийнятними цінами безпосередньо у виробників. Далі ця продукція надходить споживачам.

Особисті селянські господарства можуть або отримувати гроші за надану продукцію, або Агросоюз забезпечує їм доставку всього необхідного для процесу виробництва, працюючи вже з іншими учасниками АПК.

Ще одним ефективним напрямком реалізації продукції особистих селянських господарств, є її збут державі для одержання кредиту. Тобто держава, через банківську мережу надає кредитування особистим селянським господарствам під заставу сільськогосподарської продукції. Це вигідно і державі, що одержує якісну продукцію, і особистим селянським господарствам, що вчасно отримують гроші й одночасно вирішують проблеми збуту майбутньої продукції. Кредитування під заставу сільськогосподарської продукції може здійснюватися в грошовій і товарній формах, у вигляді авансування. Предметом застави може бути як вироблена сільськогосподарська продукція, так і продукція майбутнього врожаю.

ВИСНОВКИ

1. Виходячи зі змісту і функцій особисті селянські господарства є складовою частиною агропромислового комплексу країни, головна мета діяльності яких направлена на виробництво сільськогосподарської продукції для задоволення потреб родини. Особисті селянські господарства слід розглядати як особливу, основану на приватній власності, форму господарювання селян (як фізичних осіб), що ведеться переважно силами членів родини і передбачає виробництво та переробку сільськогосподарської продукції, з метою особистого споживання, а також реалізацію її надлишків.

2. Виділено економічні та соціальні функції особистих селянських господарств: виробництво додаткової сільськогосподарської продукції; участь у процесі відтворення робочої сили; підвищення і вирівнювання рівня життя сільського населення шляхом збільшення їх доходів; поліпшення постачання міського населення продуктами харчування; використання ресурсів праці і засобів виробництва, недоступних суспільному господарству; зміцнення виробничих зв'язків і здійснення інтеграції із сільськогосподарськими підприємствами; трудове виховання і професійна орієнтація сільської молоді; формування в молодого покоління господарського відношення до землі і природи.

3. Особисті селянські господарства виробляють більше половини валової продукції галузі та забезпечують переважну частину доходів їх учасників. Їх діяльність має серйозні економічні та соціальні наслідки, причому не лише для селянства, а й для усієї країни. Близько 470 тис. селян Запорізької області були зайняті у 2002 році в особистому селянському господарстві. Згідно анкетного опитування встановлено, що доход від ведення особистих селянських господарств складає у середньому 67,8 % сукупного доходу сільських сімей регіону. Обстеженням виявлено, що більшість селян сьогодні вимушені працювати в особистих господарствах для забезпечення добробуту власної родини. Вирішення виробничо-економічних проблем в агропромисловому комплексі, підвищення рівня заробітної плати в сільськогосподарських підприємствах приведе в майбутньому до зниження ролі особистих господарств у формуванні доходів значної частини сільського населення. Підвищення значення цієї форми організації праці на ринку можливе лише внаслідок зростання її товарності.

4. Напрямами подальшого розвитку особистих селянських господарств є: підвищення соціального і правового статусу особистих селянських господарств; забезпечення засобами малої механізації; ліквідації дефіциту насіння високоврожайних сільськогосподарських культур, а також високопродуктивних порід худоби, раціональне забезпечення кормами, добривами й іншими матеріально-технічними ресурсами; розробка і впровадження інтеграційних зв'язків особистих селянських господарств із сільськогосподарськими й іншими підприємствами АПК; удосконалення організації закупівлі продукції.

5. Рівень сприяння і державної підтримки особистих селянських господарств повинний бути диференційованим в залежності від наявності в них трудових ресурсів: низький рівень трудового потенціалу особистого селянського господарства (0-1 працездатних) - вимагає соціального захисту на державному та місцевому рівнях; середній (1-2 працездатних) - потребує сприяння для полегшення ведення виробництва в обсягах, що задовольняють потреби родини; високий (3 і більше працездатних) - вимагає усебічної підтримки держави з метою трансформації особистих селянських господарств у високотоварні господарства (кредити на розвиток матеріальної бази, наділи із земель запасу).

6. Обґрунтовано ефективний напрям соціального страхування і пенсійного забезпечення сільських мешканців, які повністю зайняті в особистому селянському господарстві: укладення договору-підряду власника особистого селянського господарства із сільськогосподарським підприємством на виробництво сільськогосподарської продукції.

7. Подальший розвиток особистих селянських господарств пов'язаний з кооперативною формою організації економічних відносин. Схема формування основних елементів виробничої кооперативної системи на селі полягає у розвитку коопераційних зв'язків на основі: колективно-приватної форми власності ( заснованій на об'єднанні земельних і майнових паїв працівників сільськогосподарських підприємств; приватної форми власності шляхом об'єднання в кооперативи, асоціації особистих селянських господарств і їх кооперативів з метою спільного використання ресурсів; міжгосподарської кооперації, заснованій на об'єднанні великих сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств і кооперативів, автономних кооперативів особистих селянських господарств ); створення кредитного кооперативу.

8. З урахуванням специфіки закупівлі продукції особистих селянських господарств найбільш кращою представляється багатоканальна система, що включає в себе реалізацію продукції через: сільськогосподарське підприємство; переробні підприємства; споживчу кооперацію; сільські спілки. З метою удосконалення реалізації продукції особистих селянських господарств розроблено і запропоновано модель міжгалузевих зв'язків зі створенням оптово-продовольчого ринку, що дозволить звільнити особисті селянські господарства від пошуків каналів збуту, зберегти вироблену продукцію на внутрішньому ринку, завантажити місцеві переробні підприємства, обмежити некерований ріст цін за рахунок виключення з комерційної операції посередників.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Довбиш Г.В. Діяльність особистих селянських господарств в ринковій економіці // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2004. - № 1. - С. 24-28.

Довбиш Г.В. Ефективність виробництва в особистих селянських господарствах // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія: Фінанси і кредит. - 2003. - № 1. - С. 315-319.

Довбиш Г.В. Ефективність виробництва продукції в особистих селянських господарствах // Держава та регіони. Серія: економіка та підприємництво. - 2003. - № 3. - С. 50-54.

Довбиш Г.В. Ефективність діяльності особистих селянських господарств в ринкових умовах // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія: Фінанси і кредит. - 2003. - № 2. - С. 252-255.

Довбиш Г.В. Рівень забезпечення матеріальними ресурсами особистих селянських господарств // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2003. - № 4. - С. 93-97.

Довбиш Г.В. Земельні відносини між особистими селянськими господарствами та сільськогосподарськими підприємствами // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта `2004”. - Том 34. Економіка. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - С. 9-10.

Довбиш Г.В. Кооперація і спеціалізація особистих господарства населення // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції „Динаміка наукових досліджень `2003”. Том 27. Економіка підприємства. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 27-28.

Довбиш Г.В. Особисті селянські господарства населення у ринковій економіці // Збірник тез доповідей учасників „Тижня науки” в Гуманітарному університеті „ЗІДМУ”. В 3 т. - Т.2. - Запоріжжя: ГУ „ЗІДМУ”, 2003. - С. 90-91.

Довбиш Г.В. Розвиток натуральних господарств населення // Матеріали IV Всеукраїнської науково-практичної конференції „Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України”. - Том ІІ. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 31-32.

Довбиш Г.В. Роль держави в управлінні природокористуванням та природоохоронною діяльністю // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції „Державне регулювання економіки та місцеве самоврядування”. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 20-22.

Довбиш Г.В. Система екологічного менеджменту на підприємстві // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції „Економіка підприємств”. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 46-48.

Довбиш Г.В. Фінансово-економічне забезпечення природокористування і природоохоронної діяльності // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених „Фінансово-кредитна система України: проблеми та шляхи вирішення”. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 10-12.

Довбиш Г.В. Функціонування товарних селянських господарств // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції „Сучасні проблеми економіки підприємства”. - Том І. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 138-139.

Размещено на Allbest.ru