Науково-методичні основи управління проектами: економічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

МІНІСТЕРСТВА ЕКОНОМІКИ ТА З ПИТАНЬ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

Вісящев Володимир Андрійович

УДК: 658.5

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Науково-методичні основи управління проектами: економічний аспект

Спеціальність:08.02.03 -

„Організація управління, планування і регулювання економікою”

Київ -- 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькій державній академії управління Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант - Беседін Василь Федорович -- доктор економічних наук, професор, Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, заступник директора

Офіційні опоненти: Гольцберг Макс Абрамович - проректор з навчальної та наукової роботи Міжнародного інституту менеджменту (МІМ - Київ), доктор економічних наук;

Крушевський Аркадій Володимирович - завідувач кафедрою інформаційних технологій Міжгалузевого інституту управління, доктор економічних наук, професор;

Музиченко Анатолій Степанович - завідувач кафедрою економіки Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини, доктор економічних наук , професор.

Провідна організація - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, кафедра економіки та менеджменту

Захист відбудеться 15 травня 2003 року об 11 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.801.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України (01103, Київ-103, бульвар Дружби народів, 28, 5-й поверх, зал засідань).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці НДЕІ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України (перший поверх).

Автореферат розісланий 11.04. квітня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д 26.801.01, доктор економічних наук О.Ю. Рудченко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Складні задачі, які ставить перед собою українська держава у реформуванні економіки на ринкових засадах, у перетворенні соціальних умов життя громадян згідно з стандартами розвинених країн, вимагають нових підходів і рішень в управлінні і регулюванні економікою, зокрема, впровадження на всіх її рівнях принципів, методів і технологій проектного управління. Світовий досвід підтверджує, що саме проектне управління дозволяло багатьом країнам вирішувати найскладніші проблеми розбудови, відтворення, задачі перехідного характеру в умовах жорстко обмежених фінансових, матеріальних ресурсів, часу. Деякий досвід у цьому напрямі за роки незалежності накопичили окремі регіони та провідні підприємства України. Він теж позитивно свідчить про переваги проектного управління, яке фокусує увагу і ресурси на визначальні проблеми держави, регіону, суспільства; системно підпорядковує особисті інтереси суб'єктів господарювання інтересам вищого рівня і в той же час не пригнічує особисті. Але масштаб використання методів проектного управління ще далеко не відповідає потребам розвитку держави і її регіонів, ще досить поширеною є розбіжність здійснюваних регіональних і галузевих проектів з дійсно визначальними цілями і вимогами ринкового використання ресурсів. Як на рівні регіонів, так і багатьох суб'єктів господарювання здійснювані проекти в більшості не пов'язані з загальнодержавними тенденціями і проблемами, вирішують головним чином обмежені часткові задачі суб'єктів і не створюють умов для загального росту. Реалізація таких проектів в незначній мірі впливала на темпи подолання кризових ситуацій як на макро-, так і на мікрорівні, але відволікала значні фінансові та матеріальні ресурси (наприклад, різноманітні і малоефективні проекти реструктуризації окремих галузей, до яких вдавалися в останні роки). Від цього держава має нестабільні темпи розвитку економіки або їх уповільнення, втрату часу, розпилення ресурсів, зневіру людей.

Лише коли проекти відображують обґрунтовані економічною наукою проблеми і потреби, визначені як високорівневі і стійкі, вони дають значний сінергетичний ефект, який проявляється далеко за межами суб'єктів, що здійснюють такі проекти. Це підтверджує практика окремих регіонів і багатьох підприємств, які визначаються як точки росту. Їх ринкове адаптування в умовах перехідного періоду стало можливим завдяки практичному використанню методів прогнозування і програмноцільового управління економічними системами, а також інтегруванню в цільові програми, розроблені установами НАН України, галузевими інститутами, зокрема НДЕІ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України. Але ускладнення задач розвитку економіки України, виникнення нових цілей і пріоритетів, ресурсних обмежень в досягненні цілей роблять подальше дослідження теоретичних і практичних проблем управління проектами своєчасною і важливою проблемою сьогодення.

Проблема ефективного управління проектами розглянута у багатьох роботах, але в них домінують техніко-технологічні і організаційні аспекти розробки, відбору, впровадження проектів для рішення окремих задач. Економічний аспект в управлінні проектами, насамперед стадія передпроектного дослідження, ще немає остаточного практичного вирішення. Великі надбання провідних вчених і наукових закладів України в різних галузях економічної науки ще не знайшли належного відтворення в практиці управління проектами, внаслідок чого ця сфера діяльності існує в значній мірі відокремлено від економічних досліджень і рекомендацій. Тому мета і наукова спрямованість даної роботи полягають в теоретичному обґрунтуванні системної єдності передпроектного дослідження та існуючої методології управління проектами; в розробці науково-методичних основ проектного управління як цілісної специфічної ідеології; в створенні теоретичного апарату проведення передпроектних досліджень в окремих видах і напрямах економічної діяльності; а також у розробці методів, інструментів і механізмів управління проектами на регіональному рівні і на рівні окремих суб'єктів господарювання.

Практична значимість дослідження полягає у розв'язанні значної прикладної проблеми, що надає змогу застосувати результати дослідження при розробленні заходів економічної політики в Україні і окремих її регіонах як у час перехідного періоду, так і в період економічного зростання.

Актуальність дослідження та наявність великої кількості нерозв'язаних теоретичних та практичних проблем, що стосуються проектного управління на всіх рівнях, яке найповніше відповідає конкретним потребам економіки України на сучасному етапі побудови ринкових відносин, обумовили мету, завдання і предмет дослідження, його структуру та коло питань, які розглядаються в дисертаційній роботі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. В дисертаційній роботі відображено результати наукових і прикладних досліджень, що проводились автором при виконанні планів науково-дослідних робіт Донецької державної академії управління Міністерства освіти і науки України за період 1998-2002 років по темах: „Розробка економіко-управлінських механізмів і ефективних проектів забезпечення стратегічного розвитку, диверсифікації, фінансової та соціальної стабілізації підприємств” (№ держрегістрації 0102U000963), „Формування внутрішнього і зовнішнього середовища в регіоні для розвитку ефективного підприємництва” (№ держрегістрації 0100U003073), „Створення ефективного організаційно-економічного механізму розвитку підприємництва в малих містах Донецького регіону” (№ держрегістрації 0101U0032857). Як науковий керівник і відповідальний виконавець, здобувач розроблював загальну концепцію кожної теми, методику і науковий апарат, організовував експериментальні випробування та впровадження рекомендацій.

Мета і задачі дослідження. Розвиток економіки і суспільства здійснюється завдяки впровадженню різноманітних проектів. Їх відповідність реальним потребам, корисність, економічна і соціальна ефективність залежать від глибини визначення проблем і потреб суспільства, держави, регіону, тобто від наукового рівня передпроектних досліджень. Однак методологія економічних передпроектних досліджень має неозначений характер. Як слідок, здійснювані на різних рівнях проекти не являють собою гармонізовану систему, не пов'язують цілі і можливості кожного рівня економіки з загальнодержавними і регіональними. Така їх розбіжність призводить до втрати часу і ресурсів, зниження ефективності інвестицій тощо, а напрями зусиль досить часто відхиляються від дійсно важливих орієнтирів. Тому метою даного дослідження є розробка теоретичних основ і практичних методів і засобів управління проектами на передпроектній стадії.

Для досягнення зазначеної мети в дисертації поставлені та вирішувались наступні завдання:

визначення ролі проектного управління в прискоренні розвитку економіки в умовах її ринкової трансформації;

формування ідеології управління проектами як єдності двох домінант - передпроектних економічних досліджень і прикладної стадії;

розробка системної класифікації методів передпроектного дослідження тенденцій розвитку суб'єктів економіки;

розробка наукових основ передпроектного дослідження і методів кількісного аналізу і діагностики суб'єктів економіки у передпроектному обґрунтуванні;

обґрунтування стратегічних основ і загальної схеми використання методів передпроектного дослідження у визначенні тенденцій, напрямів і проблем розвитку регіонів і суб'єктів економіки;

визначення шляхів і особливостей активізації використання проектного управління в регіонах.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та методичні питання, пов'язані з проектним управлінням економічною діяльністю, та набуття ним властивостей, необхідних для їх ефективного сприяння розвиткові економіки.

Об'єктом дослідження є сфери економічної діяльності України та інших країн, що переходять або повністю перейшли до ринкових принципів управління. Вибір інших країн, як об'єкту дослідження, зумовлений їхнім досвідом у ефективному використанні методів і засобів проектного управління, який може бути адаптовано до умов української економіки і застосовано для прискорення ринкових перетворень.

Методологічну основу дослідження складають економічна теорія та наукові праці провідних вчених-економістів України О.М.Алимова, В.П.Бабича, А.В.Базилюк, В.Ф.Беседіна, І.К.Бондар, С.Д.Бушуєва, М.А.Гольцберга, М.І.До-лішнього, А.В.Крушевського, А.С.Музиченка, О.М.Невелєва, Б.Я.Панасюка, М.Т.Пашути, В.І.Пили, В.А.Рача, М.М.Якубовського, розробки їхніх наукових шкіл, праці зарубіжних вчених-економістів. В процесі наукового дослідження застосовані методи порівняльного економічного аналізу, економіко-математичного моделювання, експертних оцінок, прогнозування, соціологічних досліджень, логічного узагальнення результатів, графічний метод та інші.

Основними джерелами інформації при виконанні досліджень послужили Закони України, законодавчі та нормативні документи, статистична звітність Держкомстату України. Крім того використовувались матеріали Мінекономіки, Мінфіну, Мінпаливоенерго, вітчизняна та зарубіжна економічна література, а також дослідження НДЕІ Мінекономіки та з питань європейської інтеграції України, інших наукових установ і власні дослідження, що виконувались в процесі розробки і впровадження основних положень дисертації. проектний економіка ринковий

Наукова новизна одержаних результатів. На основі здійсненого автором комплексу наукових досліджень отримані наступні результати, які можна кваліфікувати як нові положення.

Вперше одержано:

- розроблені науково-методичні основи управління проектами на передпроектній стадії, сутність яких полягає в створенні системно пов'язаних концепцій дослідження соціально-економічного стану регіону і суб'єктів економіки, механізму виявлення їх проблем та потреб, методів обґрунтування доцільності відтворення цих проблем і потреб у подальшій розробці різноманітних проектів розвитку (економічних, науково-технічних, екологічних, соціальних тощо) суб'єктами всіх рівнів і форм власності;

- введено в обіг новий науковий напрямок “передпроектні дослідження і обґрунтування” і сформовано відповідний понятійний апарат, що визначає створення нової ідеології управління проектами як єдності економічного і технічного аспектів, коли економічний аспект передає і орієнтує подальші техніко-технологічні проектні дії у напрямку бажаних і корисних як для регіону, так і для окремого суб'єкту господарювання цілей;

- створено класифікацію методів реінжинірингу та механізм їх використання для визначення стану і можливостей об'єктів проектного управління у їх подальшому розвитку, що означає вперше отриману можливість ранжувати методи за сферою застосування у передпроектному обґрунтуванні та перейти від переважно якісних до точних кількісних оцінок явищ і проблем, які повинні враховуватися і відтворюватися у проектах.

Ряд відомих наукових положень удосконалено:

- розширено і обґрунтовано визначення понять “проект”, “управління проектами”, “проектне управління” шляхом введення в систему їх принципових ознак - часовий характер, інноваційність, ресурсні обмеження, командні дії, врахування ризиків, що, на відміну від існуючих підходів, робить ці поняття конкретними і кількісно вимірюваними;

- запропоновано кількісні методи реінжинірингу бізнес-процесів у проектному управлінні, сутність яких полягає в комбінуванні методів економічного і функціонально-економічного аналізу замість використання одного з них;

- удосконалено методи діагностики стратегічної позиції суб'єкту господарювання шляхом введення прикладних інструментів його аналізу і моделювання і визначення основних етапів проекту з урахуванням результатів діагностики, що відтепер дає змогу повніше і точніше оцінювати зміни в стані суб'єкту.

Дістали подальший розвиток:

- методи передпроектного дослідження ефективності підвищення виробничих потужностей (потенціалу) підприємств і оптимізації їх використання, що полягає у врахуванні динаміки ринкового попиту на продукцію, яку вони виробляють;

- методологія передпроектного обґрунтування програм підвищення безпеки праці на виробництві шляхом введення соціально-економічних наслідків травматизму і розробки теорії кількісної їх оцінки;

- методологія передпроектного дослідження ефективності інвестиційної політики регіону, що полягає у теоретичному визначенні впливу на її формування інвестиційних можливостей діючих в регіоні суб'єктів господарювання;

- методи дослідження стану і обґрунтування напрямів розвитку фінансово-кредитних установ регіону, сутність яких полягає у врахуванні специфічних ризиків цих установ та розробці механізму обмеження ризиків, внаслідок чого буде підвищуватися їх активність у інвестуванні проектів розвитку реальної економіки.

Практичне значення одержаних результатів полягає у:

- можливості розв'язання значної прикладної проблеми, що надасть змогу застосування результатів дослідження в формуванні економічної політики України і її регіонів на засадах проектного управління як у час перехідного періоду, так і в процесі наступного економічного зростання;

- впорядкуванні класифікації методів проектного управління та їх ранжування за особливостями і можливостями, щоб надати точної кількісної оцінки явищам і проблемам для врахування і відтворення у проектах;

- практичних рекомендаціях щодо створення дійової системи проектного управління в економіці України, її складу, інструментів і механізмів.

Положення та висновки дисертації за безпосередньою участю автора використані в процесі аналізу, розробки рекомендацій та проектів, що виконувалися в Донецькій державній академії управління на замовлення органів державної влади і управління, корпорацій, асоціацій, окремих підприємств.

Ряд принципових положень роботи протягом 2000-2002 років знайшли своє відображення в програмних розробках Донецької обласної державної адміністрації. Результати дослідження також використані при створенні у ДонДАУ кафедри “Управління проектами в підприємництві”, відкритті нової спеціальності “Управління проектами” на рівні магістратури (спеціальність ліцензована і акредитована за IV рівнем), започаткуванні спеціальних навчальних дисциплін і лекційних курсів “Передпроектні дослідження і обґрунтування”, “Управління проектами структурного реформування економіки”, “Управління витратами на бізнес-проекти”, “Проектний аналіз”.

Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації наукові результати, висновки, рекомендації і пропозиції належать особисто автору і є його науковим доробком.

Дисертація є одноосібно виконаною науковою працею, в якій здобувачем особисто розроблено наукові положення, методичні підходи та практичні рекомендації щодо створення і функціонування в Україні системи проектного управління економічною діяльністю.

Особистий внесок автора у спільних роботах наведений у переліку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались на 14 конференціях, в тому числі на

Наук.-практ. конференції “Развитие рыночных процессов в Украине: макроэкономические и региональные аспекты”, м. Донецьк, 1997;

Першій міжнар. конференції “Наука і освіта”, м. Дніпропетровськ, 1998;

Регіональній наук.-практ конференції “Стратегия управления социально-экономическим развитием региона на период до 2010 года (Донецкая область - 2010)”, м. Донецьк, 1999;

Міжнар. наук.- практ. конференції “Росія, Україна: проблеми і можливості наукового та економічного співробітництва”, м. Суми, 2000;

Міжнар. наук.-практ. конференції “Інвестиції ХХІ століття: регіональні аспекти”, м.Умань, 2000;

Всеукр. наук.-практ. конференції “Інформація, аналіз, прогноз - стратегічні важелі ефективного державного управління”, м. Київ, 2000;

Міжнар. наук.-практ. конференції “Актуальні проблеми підготовки фахівців в умовах реструктуризації органів регіонального управління”, м. Рівне, 2000;

Другій міжнар. наук.-практ. конференції “Інвестиції ХХІ століття: шляхи активізації”, м.Умань, 2001;

ХІІ міжнар. наук.-практ. конференції “Стратегічні пріоритети розвитку регіонів у системі економічної політики в Україні”, м. Чернівці, 2001;

Наукових конференціях професорсько-викладацького складу Донецької державної академії управління 1998, 1999, 2000, 2001, 2002, 2003 років.

Публікація результатів досліджень. Основні ідеї, положення та результати досліджень висвітлені у 52 опублікованих роботах (з них 3 особисті монографії, 5 монографій у співавторстві, 6 брошур, 22 статті в фахових виданнях), загальний обсяг публікацій - 205,9 д.а., з них 155,5 д.а. належить особисто дисертантові.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, семи розділів з висновками, загальних висновків та списку використаних джерел. Вона становить 404 сторінки комп'ютерного тексту, в тому числі 38 таблиць, 86 формул, 57 малюнків і схем, список використаних літературних джерел із 275 найменувань на 14 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У дисертації на підставі проведених досліджень і особистих розробок автора представлені на захист науково-методичні основи управління проектами в економічному аспекті та їх застосування при розробці заходів економічної політики у процесі підготовки прогнозів, програм і проектів економічного і соціального розвитку України і окремих регіонів.

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовані мета і завдання дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів дослідження.

У першому розділі „Загальні теоретичні основи передпроектних досліджень” обґрунтовано новий науковий напрямок, викладено вперше розроблені методи передпроектного дослідження і обґрунтування тенденцій розвитку і трансформації регіону та діючих у ньому підприємств і установ як об'єктів проектного управління, а також проаналізовано досвід його застосування країнами з ринковою економікою у розробці та впровадженні проектів соціально-економічного розвитку.

Потреба розробки теорії проектного управління, належним чином адаптованої до умов перехідної економіки України, є однією з важливих передумов більш ефективного та системного подолання проблем перехідного періоду в умовах жорстко обмежених фінансових, матеріальних, часових ресурсів. Концептуально ця теорія має вираз у особливій ідеології проектного управління як системній єдності двох взаємозалежних домінант -- передпроектного дослідження і обґрунтування, а також власне управління проектами.

Відсутність першої ланки як предмету дослідження в теорії призводить до того, що власне управління проектами досі не має того наукового керма, яке б спрямовувало проекти всіх рівнів на подолання загальнонаціональних і регіональних проблем і потреб, бо виявити і кількісно оцінити їх можна тільки за допомогою теорії передпроектного дослідження. Передуючи розробці проектів, передпроектне дослідження поєднує їх у систему, яка враховує велике їх різноманіття.

Оскільки метою передпроектних досліджень є визначення системи, напрямів і призначення проектів, у дисертації розроблено їх класифікацію за шістьма ознаками ; кожна ознака може комбінуватися з іншими в залежності від масштабу проблеми, яку треба вирішувати згідно з результатами передпроектних досліджень. Наприклад, кооперація різних країн у розробці конкретної наукової проблеми може мати вигляд міждержавного проекту; для вирішення соціально-економічних проблем депресивного регіону можуть вдаватися до проектів СЕЗ або ТПР; на локальному рівні (тобто на окремому підприємстві) можуть здійснювати науково-технічні проекти розвитку, стабілізації, виходу з кризи тощо. Автором доведено, що кожний з таких проектів повинен бути інноваційним ; можуть знадобитися як доцільні також традиційні рішення або їх комбінування, в залежності від чого проекти бувають складними або простими. В практичному плані запропонована класифікація проектів визначає можливість конкретизувати і систематизувати цільове спрямування передпроектних досліджень. Одночасно в дисертації вирішено і другу важливу задачу - побудовано організаційну систему проведення передпроектних досліджень.

Для того, щоб проекти всіх рівнів складали систему з означеною метою, вони повинні підпорядковуватися сталим тенденціям розвитку науки, техніки, суспільства, оточення кожного суб'єкту господарювання. В економічній теорії до кінця 20-го століття склалася концепція взаємодії зовнішнього оточення компанії з її внутрішнім середовищем як основної рушійної сили, що визначає потреби оточення, тобто вищого рівня відносно підприємства, і вимагає від нього і в його ж інтересах приведення внутрішнього середовища у відповідність з цими потребами. Цю концепцію автор вважає базовою у формуванні теорії передпроектного дослідження. Відповідно з цією концепцією в дисертації обґрунтовано, що кожний хазяйнуючий суб'єкт регіону повинен розглядатися як частка скоординованої системи, що володіє внутрішніми зв'язками, а стратегія її розвитку передбачає наявність розподілених „джерел” та „виходів” в мережі, орієнтовані на проблему.

Освоєння українськими компаніями ідеології проектного управління залежатиме від усвідомлення ними неприйнятності до ринкових умов, але домінуючої зараз управлінської парадигми з її категоріями „собівартість -прибуток-активи-заборгованість-продажі” і в зв'язку з цим об'єктивної необхідності оволодіння новою управлінською парадигмою, в якій визначальними є категорії „якість - витрати - вартість - час - інформація - процес (трансформація і безперервне покращення бізнес-процесів)”.

Впровадження проектного управління пов'язано з більш глибоким визначенням базових понять, насамперед, проект і управління проектами. В дисертації доведено, що поширене визначення проекту треба пов'язати і конкретизувати з кількісно вимірюваними і тому придатними до оцінки і аналізу тих зрушень, які будуть викликати проекти, параметрами -- часовий характер, інноваційність, спрямування на мінімізацію використання ресурсів, мотивовані командні дії, рівень задоволення реальних потреб (економічних, екологічних, соціальних тощо).

При визначенні цих параметрів автор виходив з того, що кожний проект, незалежно від його рівня , повинний виводити конкретну економічну систему (підприємство, регіон тощо) на найвищі за ефективністю показники при наявних , тобто обмежених ресурсах. Цю дилему можна вирішити тільки за допомогою інноваційних проектів . Про те, що це є актуальна для України проблема, свідчить порівняння : інноваційні моделі розвитку використовують лише 17 % українських підприємств, в той час як в економічно розвинених країнах цей показник досягає 70 % , чим, зокрема пояснюється значний розрив рівня конкурентоспроможності країн.

Управління проектами повинно визначати особливий фах керівництва і координації людських і матеріальних ресурсів на протязі життєвого циклу проекту шляхом використання системи сучасних методів і техніки управління для досягнення визначених цілей в умовах встановлених обмежень по вартості, якості, часу, змісту проекту із врахуванням особистих інтересів учасників проекту.

У другому розділі „Методи передпроектного дослідження з використанням концепції реінжинірингу” отримали подальший розвиток ефективні з західного досвіду методи реінжинірингу як визначальні у оцінці спроможності підприємств адаптуватися до умов зовнішнього середовища і формуванні напряму і змісту проектів такої адаптації відповідно з специфікою економіки окремого регіону України.

Автором доведено, що освоєння в Україні в повному обсязі ринкових відносин вимагає наукового переосмислення принципів і механізмів управління на рівні регіону і всіх суб'єктів господарювання. Переважно розповсюджена функціональна система управління не стимулює досягнення суб'єктами ринково і суспільно значущих результатів, вона не адаптована до стратегічного розвитку підприємств і не має внутрішніх стимулів для впровадження ідеології розвитку через проекти. Тому перехід на процесну орієнтацію -- та неминучість, з якою прийдеться зіткнутися практично кожному середньому і великому українському підприємству, якщо воно хоче не тільки вижити, але й успішно розвиватися.

При всьому різноманітті методів аналізу діяльності компаній, які існують і активно використовуються в сучасній практиці управління, аналіз бізнес-процесів займає особливе місце в силу багатьох причин. Принципова особливість подібного аналізу полягає в тому, що він дозволяє побачити всю сукупність операцій підприємства (компанії), котра приводить (не приводить) до створення додаткової вартості. Подібне бачення не просто інформує, а підштовхує менеджмент до зміни парадигми мислення, ракурсу оцінки, широти охоплення проблем, пов'язаних з поточною діяльністю. Будь-яке підприємство -- це сукупність взаємозалежних бізнес-процесів. Ефективне управління ними, постійне їхнє удосконалювання й оптимізація дозволяють досягти реального поліпшення роботи з основних показників -- скорочення витрат, підвищення оперативності, якості, задоволеності клієнтів. Цю найважливішу економічну проблему ефективно вирішують за допомогою концепції реінжинірингу. В західній практиці вона визначається як Business Process Reengineering (BPR) -- перепроектування бізнес-процесів підприємства; фундаментальне переосмислення і радикальне перепроектування ділових процесів для досягнення різких, стрибкоподібних поліпшень у вирішальних, сучасних показниках діяльності компанії, таких як вартість, сервіс і темпи; це діяльність, яка заснована на представлені будь-якої компанії у вигляді взаємопов'язаних бізнес-процесів і спрямована на їх аналіз і реорганізацію за допомогою різних проектів.

Для побудування бізнес-системи суб'єкту господарювання, яка була б оптимізована і максимально зорієнтована на вимоги зовнішнього середовища, дозволяла б моделювати бізнес-процеси, щоб якнайповніше адаптувати їх до цих вимог, треба створювати організаційні структури у кожному суб'єкті, які відбивали б логіку функціонування підприємства у ринковому середовищі і відповідали стратегічним напрямкам його розвитку.

Створення адаптованої бізнес-системи повинно передбачати врахування всіх функціональних потоків підприємства - організаційних, цільових, керуючих, потоків виходів, потоків матеріальних ресурсів, потоків людських ресурсів, потоків інформаційних ресурсів. Реінжиніринг втручається в кожний з цих потоків, вказує на їх нестатки, кількісно їх оцінює і дає можливість порівняти витрати на подолання цих нестатків із збитками від їх наявності, тобто оцінити економічний ефект майбутніх проектів.

Автором доведено, що до максимального ефекту реінжиніринг приводить тільки при умові системного дотримання взаємопов'язаних етапів його здійснення: спочатку - розробка образу майбутньої компанії, а потім - створення моделі існуючої компанії (зворотний чи ретроспективний інжиніринг), розробка нового бізнесу (прямий інжиніринг), впровадження перепроектованих процесів. Таким чином, виконання робіт з інжинірингу ведеться як ітеративний процес, завдяки чому постійно існує можливість продовжити його проект з метою розвитку досягнутого успіху, або припинити проект, щоб уникнути зайвих витрат. В цьому процесі великі, радикальні зміни називаються реінжинірингом, а безупинні зміни меншого масштабу - удосконаленням бізнесу. Такі визначення мають практичне значення, бо перше стає елементом стратегії з відповідним ресурсним забезпеченням, а друге - елементом оперативних дій менеджменту в межах виділеного йому бюджету.

Як відносно нова для українського менеджменту управлінська технологія, реінжиніринг має необхідні і достатні умови його успішності -- мотивація, рівень керівництва, бюджет, координація стратегії, план дій, відчутні результати, технологічна підтримка, консультації; система визначення, кількісної оцінки і управління ризиком. Перелік цих факторів очевидно і однозначно вказує на те, що притаманну національному бізнесу психологію самовпевненості з невизначеними результатами дій треба якнайшвидше змінювати на системну психологію реінжинірингу з чітко визначеними метою, ресурсами для її досягнення і результатом. Іншої альтернативи немає, про що свідчить західний досвід, а також ринковий досвід українських підприємств, які дисертант визначив як “точки росту”.

Змінення управлінської психології - процес завжди більш складний і довгий, ніж процес технологічних змін. Тому, починаючи такі зміни в широкому масштабі, треба мати на увазі ті наслідки, до яких реінжиніринг приводить у зміненні : робочих одиниць - від функціональних відділів до процесних команд; характеру роботи - від орієнтованої на прості задачі до багатомірної; ролі людей - від контрольованих працівників до наділених повноваженнями; в методах підготовки до виконання роботи - від професійного навчання до загальної освіти; акценту в критеріях оцінки результатів роботи і компенсації за неї - від діяльності до результатів; критеріїв просування по службі - від результатів до здібностей; цінностей - від захисних до продуктивних; менеджерів - від доглядачів до тренерів; організаційних структур - від ієрархічних по плоских; керівників - від обліковців результатів до лідерів.

Відхилення від апробованого шляху або спроби спростити реінжиніринг, щоб швидше і менш коштовніше досягти жаданого результату, є шкідливою ілюзією, що особливо треба мати на увазі, враховуючи менталітет українського бізнесу. В цьому плані дуже корисним є узагальнення західного досвіду причин невдач у реінжинірингу: імітація поліпшень бізнес-процесів замість їх перепроектування; відсутність концентрації уваги підприємства на бізнес-процесах; концентрування зусиль на перепроектуванні процесів при ігноруванні всіх інших потрібних змін; недооцінка ролі цінностей і переконань виконавців; задовільнення вже першими малими результатами; передчасне завершення реінжинірингу; обмеження задач; протиставлення звичних методів управління принципам реінжинірингу; спроби здійснювати зміни методами „демократії” та використовуючи дилетантів у якості відповідальних осіб; спроби “економити” на реінжинірингу та впроваджувати його одночасно з іншими заходами, розтягуючи процес змін на невизначений час; початок реінжинірингу на передодні змін вищого керівництва компанії; спроба провести реінжиніринг, не ущепивши нічиїх інтересів, та спростовувати його внаслідок опору незадоволених співробітників.

У третьому розділі “Методи кількісного аналізу у передпроектному обґрунтуванні” отримали подальший розвиток і були систематизовані для використання у передпроектному дослідженні методи позиціонування і діагностики підприємств.

Встановлено, що точний характер і спрямування майбутніх проектів може бути виведено із результатів позиціонування підприємств на графіках (кривих) їх життєвих циклів. Згідно з такими дослідженнями проекти запропоновано ранжувати на проекти розвитку (коли підприємство знаходиться на етапі підйому), проекти утримання позицій (що відповідає етапу стабілізації на кривій життєвого циклу підприємства), проекти виходу з кризи (на кривій ЖЦП - це етап спаду) тощо.

Для позиціонування підприємств на їхніх кривих ЖЦП найбільш придатні модель Гринера (відтворює кризові фази в залежності від розміру і віку компанії), модель Адіреса (відзначає системно пов'язані стадії змінення стану підприємства від виробки ідеї розвитку до розквіту і нарешті припинення його діяльності внаслідок бюрократизації управління і нездатності менеджменту відповідно реагувати на зміни зовнішнього середовища) і модель Фризевінкеля (описує стан компаній, які на протязі свого життєвого циклу використовують конкурентні стратегії відповідно до змінюючих умов ринку). Ці моделі мають важливу перевагу - відображають точну графічну інтерпретацію майбутнього стану підприємства, якщо воно тільки задовольняється досягнутим результатом і не завдає ніяких додаткових зусиль для його зміцнення. Але їм притаманний і суттєвий недолік: в них не визначені критерії для встановлення часових меж окремих фаз (етапів) життєвого циклу. Для подолання цього недоліку автором розроблена методика із використанням теорії функцій:

· збираються відомості про однотипні проекти, які виконуються на різних підприємствах;

· розроблюється перелік типових етапів і для кожного з них фіксується вартість і тривалість;

· усі дані приводяться до безрозмірного виду з використанням залежностей:

·

(1, 2 )

де S( ) -- безрозмірна функція поточних витрат на реалізацію проекту; S(t) -- розмірна функція поточних витрат; S_заг -- загальні витрати по проекту; -- безрозмірний час; Т -- загальна тривалість проекту; t -- поточний розмірний час;

· виконується статистична обробка, на підставі якої одержують усередненні значення;

· будується графік залежності S_ср( );

· виконується апроксимація цієї залежності (можливе використання засобів Microsoft Excel).

Отримана залежність може бути використана при плануванні розподілу витрат по етапах проекту.

Для аналізу стану підприємства на конкретному етапі його знаходження використовуються різноманітні моделі і методи , але для проектного управління найбільш придатні такі, що дають кількісні оцінки. В український практиці зможуть бути ефективно використані методи функціонально-вартісного аналізу, функціонально-вартісного управління, економічного і функціонально-економічного аналізу.

Кожний з цих методів має свої межі застосування і можливості у вирішенні задач передпроектних досліджень. За допомогою методів функціонально-вартісного аналізу вимірюються процеси і діяльність, визначаються витрати на перепроектування бізнес-процесів і виявляються можливості збільшення ефективності і продуктивності процесів, якщо будуть здійснені відповідні проекти. Метод функціонально-вартісного управління дає можливість більш точного віднесення проектних витрат на процеси і продукцію. Обидва ці методи дають найкращі результати при застосуванні їх у дослідженні підприємства в цілому, внаслідок чого значно підвищується рівень можливостей проектного управління. Економічний аналіз виявляє можливі альтернативи поліпшення і оцінює витрати на їхню реалізацію. Функціонально-економічний аналіз забезпечує менеджерів базовим розумінням і баченням, необхідним для ефективного використання всіх типів ресурсів у досягненні цілей компанії, якщо вона вдається до конкретних проектів.

Застосування кількісних методів у передпроектних дослідженнях забезпечує можливість перейти від якісних до точних оцінок прийнятого курсу дій, точного представлення бізнес-ситуації в регіоні і на окремих підприємствах для санкціонування проектів відповідними органами управління і забезпечення передбачуваних дій по її поліпшенню, „переекзаменування” проекту і оцінки відхилень від первісного курсу дій. Доведено, що перехід на проектне управління економікою перш за все означає відмову від суто емпіричних дій і освоєння технологій управління , які базуються на точних методах.

Четвертий розділ „Методи діагностики стратегічної позиції підприємства” присвячено розвитку теорії створення механізму використання кількісних методів для визначення необхідності, характеру і змісту майбутніх проектів.

Розв'язання проблеми точного вимірювання ринкової позиції підприємства має велике практичне значення. Автор довів це положення, узагальнивши і оцінивши досвід ринкових країн, де компанії широко використовують такі методи, як SWOT-аналіз, матриці Бостонської консультаційної групи (БКГ) і Мак-Кінсі, конкурентний аналіз тощо, завдяки чому вони досить точно визначають потрібні витрати на підтримку належного ринкового стану підприємства, його виробничий потенціал, рівень наукових досліджень і розробок, ефективність управління, маркетинговий потенціал і збут, фінансовий потенціал, рівень логістики, інфраструктури, кадрів, програм виробництва і продажів, оцінюють стратегічну позицію підприємства по кожному напрямку його діяльності і на основі аналізу цієї позиції вибирають правильну стратегію перерозподілу фінансових потоків між різними напрямками діяльності і проектами.

Кожний з цих методів має свої переваги. Для того, щоб значно їх посилити і

зробити більш дієвими для українського бізнесу, обґрунтовано використання методів у комплексі, коли якісні оцінки отримують кількісний вимір. Комплексний показник привабливості ринку розраховується як:

К = G+P+O+T,(3)

а конкурентний статус підприємства:

КСП = (S_f / S₀) x [(I_f - I_k ) / (I₀ - I_k)] x (С_f / С₀),(4)

де G, P, О, T -- комплексні показники перспектив росту, рентабельності, можливостей, загроз відповідно; б, в, г, у - вагові коефіцієнти; б+в+г+у=1; S_f, S₀ -- оцінки діючої й оптимальної стратегії підприємства відповідно; I_f , I_k, I₀ -- фактичний, критичний (мінімально можливий) і оптимальний рівні капіталовкладень відповідно; C_f, C₀ -- фактичний і максимально можливий потенціал підприємства.

З формули видно, що конкурентний статус підприємства визначається, по-перше, рівнем його стратегії, по-друге рівнем капіталовкладень й у-третіх, рівнем використання потенціалу підприємства. Порядок побудови формули базується на узагальненні досвіду західних і, в деякій мірі, -- вітчизняних підприємств.

Оцінка рівня капіталовкладень (інвестицій) заснована на припущенні про те, що існує їх оптимальний розмір, при якому рентабельність вкладеного капіталу максимальна. У той же час для кожного напрямку діяльності існує мінімальне значення капіталовкладень, без якого прибутку від даного напрямку діяльності взагалі не можна одержати.

Методика розрахунку К і КСП припускає участь експертів. Цю функцію на підприємстві можуть виконувати Рада директорів, Технічна (науково-технічна) Рада, топ - менеджери. Найбільш професійно задача вирішується шляхом залучення вчених і професійних фахівців, коли йдеться про складні стратегічні проекти розвитку підприємств.

Апробація методики проводилась на ряді провідних підприємств -- „точках росту”. Зокрема, розрахунок рівня стратегії ВАТ „Харцизький трубний завод” проводився за факторами „політика зростання”, „ринкова диференціація” і „продуктова диференціація”. З'ясування діючої і оптимальної стратегії за цими факторами дало наступні коефіцієнти: 1,0; 0,78; 0,78 (середньоарифметичний 0,85). Рівень використання потенціалу оцінювався за п'ятьма факторами („загальне управління, „фінансове управління, „маркетинг”, „вироб-ництво”,НДДКР”); результат - 0,74.

Кінцева оцінка врахувала, що на реальні проекти за останній час завод витратив 24,766 млн.; оптимальний обсяг інвестицій був би на рівні 40 млн. грн., а критичний не повинен бути менш 13 млн. грн. Таким чином,

КСП_розр = [(24,766 - 13,0)/(40,0 - 13,0)]х0,85х0,74 = 0,274;

КСП = 1 - КСП_розр = 1 - 0,274 = 0,726.

Дуже низьке значення КСП_розр є слідком занепаду фінансового управління (0,642) і відносно низького рівня НДДКР (0,67), маркетингу (0,695) і виробництва (0,807). Визначені, таким чином, головні напрямки проектів заводу для зміцнення свого конкурентного стану. Цей приклад доводить, що запропонований метод без всяких обмежень може бути використаний менеджментом будь-якого підприємства, бо він має доступну інформаційну базу і прийнятний математичний апарат, який було розвинуто з урахуванням цих двох умов. Використання методу стосовно великих і технологічно складних підприємств довело, що за його допомогою більш аргументованою стає програма подальших змін і поліпшень, а проекти цих змін набирають більшої конкретності.

Розробка будь-якого проекту поліпшень існуючого бізнесу чи створення нового повинна виконуватися за визначеною послідовністю дій, системою формування інформаційного масиву, обробки інформації, аналізу, порівняння, проектування тощо.

П'ятий розділ “Методи передпроектного дослідження і обґрунтування ефективності підвищення виробничих потужностей (потенціалу) підприємств і оптимізації їх використання” містить науково-методичний апарат, розроблений автором, який дає змогу впорядкувати проектні заходи різних рівнів управління в ключових сферах економіки з урахуванням їх стану, потреб розвитку, наявних ресурсів.

Згідно з даними Держкомстату України, велика кількість підприємств базових галузей економіки на протязі довгого періоду ринкових перетворень відчуває однакові проблеми - перманентні фінансові негаразди все більше ініціюють техніко-технологічний занепад матеріальної бази, різке погіршення фінансово-економічних показників діяльності, втрату конкурентоспроможності тощо. У інтегрованому вигляді ці процеси найбільш очевидно відображаються в показниках використання деградованих внаслідок фізичного і морального старіння виробничих потужностей підприємств добувних, машинобудівних галузей, легкої і харчової промисловості тощо, які коливаються на рівні 7...30 відсотків, тобто на рівні животіння, коли стає питання про економічну доцільність їх подальшого існування.

Очевидно, що держава не припускає припинення роботи таких підприємств і шукає шляхи їх відтворення, використовує залежні від неї способи їх підтримки. Мова йде не про окремі випадки, а про цілі галузі і регіони компактного зосередження таких галузей і підприємств, де їхнє закриття під впливом ринкових міркувань може викликати обвальне порушення економіки та тяжкі соціальні наслідки. Серед таких галузей визначальне місце займає вугільна.

Тут відсутні ресурси для відтворення потенціалу шляхом будівництва нових підприємств, внаслідок чого актуальною стала проблема техніко-технологічного оновлення та оптимізації використання виробничих потужностей діючих підприємств.

Вихідна наукова концепція автора у вирішенні цієї задачі полягає в урахуванні макроекономічної ролі галузі та в беззаперечному орієнтуванні проектів на їх ринковий ефект.

Інтереси досягнення найбільшого народногосподарського ефекту як за розміром приросту виробничої потужності галузі, так і за строками реалізації заходів та економічними показниками потребують, щоб при плануванні капітальних вкладень, призначених для фінансування заходів по нарощуванню виробничих потужностей, передбачалось охоплення певної сукупності шахт. Якщо поставити питання саме так, то єдиною підставою для виділення шахті тієї або іншої суми капітальних вкладень є розмір економічного ефекту. В даному випадку не має значення, хто буде виділяти кошти -- фінансова група, приватний власник чи держава. Мова йдеться про ринковий принцип дій.

Стосовно того або іншого кола шахт і залежно від конкретних умов їх діяльності, величини виділюваних ресурсів та інших обставин, характер завдання може бути найрізноманітнішим, як і його економічний зміст. В одних випадках це буде забезпечення мінімальної суми капітальних вкладень на наперед задану величину приросту виробничої потужності певної сукупності шахт, в інших -- добір такого комплексу заходів, який при фіксованій сумі капітальних вкладень дає максимальний приріст виробничої потужності розглядуваної групи гірничих підприємств.

Оптимізуючою функцією можуть також бути час, потрібний для завершення заходів по підвищенню виробничих потужностей шахт, обсяг дефіцитних матеріальних ресурсів, чисельність додатково залученого штату працівників, розмір прибутку (збитку) в масштабі прийнятої до розгляду сукупності шахт та інші техніко-економічні показники, які в момент планування заходів становлять найбільший інтерес для виробництва і відбивають найважливішу в цей момент ланку технічної і економічної політики в галузі.

У зв'язку з цим виявлення найекономічніших заходів по збільшенню виробничих потужностей у масштабі сукупності шахт є дуже трудомістким і практично не може бути здійснено без застосування сучасних економіко-математичних методів, які дають можливість добитися досить повного поєднання якісної і кількісної характеристик економічних фактів і явищ. Розроблений автором математичний апарат на основі методів лінійного програмування, зокрема симплекс-методу, виведено до чіткої розрахункової схеми.

Апробація методології автора проводилася на прикладі реальної сукупності шахт Донбасу. Для пошуку оптимального проекту реалізації заходів по підвищенню їх виробничих потужностей використано три теоретичних підходи -- за допомогою лінійного програмування, впорядкованого перебору варіантів при жорстких обмеженнях і при рухомих обмеженнях. Розглядалося шість варіантів дій.

Перехід від жорстких обмежень до рухомих при впорядкованому переборі варіантів вніс деякі зміни в результати розв'язання задачі (табл. 1). В умовах розглядуваної задачі змінилася тільки рекомендація по першому варіанту приросту потужностей, але в принципі перехід від жорстких обмежень до рухомих, якщо це можливо за характером самих обмежень, здатний не тільки визначити менш капіталомісткий варіант складу заходів, а й у ряді випадків розширити межі можливих розв'язків задачі з точки зору максимально можливого приросту.

Кожний з розглянутих вище способів розв'язання задачі на вибір найекономічнішої сукупності заходів по підвищенню виробничої потужності групи шахт має самостійне значення. Вибір одного з них залежить від цільової настанови задачі, можливостей диференціації комплексу заходів усередині окремих шахт, економічного змісту і способів встановлення обмежень та інших умов.

Таблиця 1 Оптимальний проект реалізації заходів по підвищенню виробничих потужностей шахт, знайдений за допомогою впорядкованого перебору варіантів при рухомих обмеженнях

№ вар.	Приріст виробничої потужності сукупності шахт, тис. т	Шахти, на яких економічно доцільне проведення заходів по підвищенню виробничих потужностей *	Економічно доцільний приріст виробничої потужності шахт, % до максимальної	Потреба в прирості штату трудящих по сукупності шахт, % до І варіанта	Потреба в збільшенні експлуатаційних витрат по сукупності шахт, % до І варіанта	Розмір потрібних капітальних вкладень, % до І варіанта
1	300	№2, №4	35,6	100,0	100,0	100,0
2	500	№2, №4, №8	53,5	168,6	151,8	237,2
3	700	№1, №2, №4, №5	70,3	240,8	221,8	392,3
4	900	№1, №2, №4, №5, №6, №8	92,0	326,5	287,5	567,9
5	1000	При вибраних обмеженнях задача цілочислового розв'язку не має
6	1100	При вибраних обмеженнях задача цілочислового розв'язку не має

*Відсутність у колонці шахт №№ 3,7 означає що реалізація заходів на них недоцільна

Проте в усіх випадках передпроектне економіко-математичне визначення найраціональнішого складу заходів по розширенню виробничої потужності сукупності шахт сприяє підвищенню техніко-економічної обґрунтованості майбутніх проектів і вибору оптимального варіанта розвитку гірничого виробництва.

Переваги запропонованої методології полягають ще і в тому, що у випадках, коли результати передпроектних досліджень з приводу фінансових обмежень не можуть бути реалізовані водночас, є можливість розділити складний і коштовний проект на заходи першого, другого, третього і т.д. етапів, які дискретно підвищують виробничу потужність підприємства, причому на кожному з них вирішується доцільність наступного.

У шостому розділі „Науково-методичне забезпечення проектів підвищення безпеки праці на виробництві” представлено вперше розроблену та застосовану для передпроектного дослідження теорію оцінки наслідків виробничого травматизму.

Треба підкреслити всеохватність проблеми охорони праці на виробництві ; те, що в Україні вона не є прерогативою тільки гірничодобувної промисловості. Це означає необхідність її вирішення з застосуванням насамперед науково вивіреної ідеології, яка могла б стати ґрунтовною базою національних, галузевих і локальних проектів побудування системи заходів охорони праці, зниження виробничого травматизму, збереження життя окремого робітника.