Стратегія розвитку підприємства в умовах кризи

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 658.011.1

СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ КРИЗИ

Спеціальність 08.06.01 - Економіка, організація і управління підприємствами

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Тридід Олександр Миколайович

Донецьк - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі бізнесу і підприємництва Харківського державного економічного університету Міністерства освіти і науки України (м. Харків).

Науковий консультант доктор економічних наук, професор Гриньова Валентина Миколаївна, Харківський державний економічний університет, завідувач кафедри бізнесу та підприємництва

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Александров Іван Олександрович, Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, професор кафедри менеджменту (м. Донецьк)

доктор економічних наук, доцент Кизим Микола Олександрович, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри економічної кібернетики (м. Харків)

доктор економічних наук, професор Мельник Леонід Григорович, Сумський державний університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри економіки (м. Суми)

Провідна установа:

Інститут економіки промисловості НАН України, відділ проблем ефективного використання виробничого потенціалу, м. Донецьк.

Захист відбудеться 25 лютого 2003 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.01 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 198-а, ауд. 101.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розіслано 25 січня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Овечко Г.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В економіках країн світу, включаючи Україну, основними ланками, що визначають рівень соціально-економічного розвитку держави, його соціальну та економічну безпеку, якість життя населення, є підприємства. Однак потрібно зазначити, що промислові підприємства - один із секторів економіки, який сильно піддається впливу економічних циклів кон'юнктури та конкурентної боротьби на товарних ринках.

Так, у зв'язку з кризою, яка спостерігалася в економіці України на протязі останніх десяти років, в її промисловому секторі питома вага збиткових підприємств у 2001 році склала 41,1% загальної їх кількості. При цьому сума збитків по підприємствах промисловості дорівнювала 10,5 млрд. грн. промисловий галузь матричний swot

Збиткова діяльність майже половини промислових підприємств країни стала чинником погіршення їх фінансового стану. Показник довгострокової ліквідності промислового сектору економіки України з 1997 до 2001 року зменшився з 1,039 до 0,993, або на 9,9%. Особливо погіршився фінансовий стан підприємств тракторного та сільськогосподарського машинобудування країни. З 1998 до 2000 рр. збитки у цій галузі промисловості збільшилися з 17,6 млн. грн. до 132,5 млн. грн., показник середньострокової ліквідності зменшився з 0,548 до 0,449, або на 18%. Найбільш низький рівень ліквідності мали підприємства, які відносяться до такої підгалузі тракторного і сільськогосподарського машинобудування, як двигунобудування. Так, у 2000 році коефіцієнти загального і проміжного покриття по підприємствах цієї підгалузі становили відповідно 0,679 і 0,145, що значно нижче за нормативний рівень, який прийнятий у практиці.

У зв'язку з незадовільним фінансовим станом великої кількості підприємств промисловості актуальним стають проблеми: раннього виявлення ознак їх можливого банкрутства; вибору портфеля стратегій, що забезпечують вихід підприємств з кризового стану і перехід до фази “зростання”.

Практика функціонування підприємств України показує, що існуюча система управління стратегічним розвитком підприємств, які знаходяться в умовах кризи, не дозволяє розпізнати на ранній стадії зародження можливого банкрутства і виявити момент переходу підприємств у фазу “кризи” життєвого циклу. В даний час існуючі у науковій теорії підходи не дозволяють однозначно ідентифікувати фази життєвого циклу підприємства. Практично відсутні публікації з діагностики фаз життєвого циклу підприємства, критеріїв їх оцінки. Запропоновані ученими та практиками підходи до вибору стратегії розвитку підприємства в умовах кризи не повною мірою забезпечують ефективність процесу переходу їх із фази “кризи” у фазу “зростання”. У зв'язку з цим актуальною стає проблема вибору стратегії розвитку підприємства в умовах кризи, що обумовила вибір теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося в рамках державних бюджетних робіт за планом наукових досліджень Харківського державного економічного університету:

1996-1997 роки - керівництво науково-дослідною роботою “Розробка маркетингової стратегії підприємства” (№ ДР 0197U012055);

1999 рік - участь у виконанні науково-дослідної роботи “Синтез комплексів моделей підтримки рішень в виробничо-економічних системах. Розробка економіко-математичних моделей управління розвитком виробничо-економічних систем” (№ ДР 0198U007649);

2000 рік - участь у виконанні науково-дослідної роботи “Стратегічне управління підприємством в трансформаційний період” (№ ДР 0100U004438);

2000-2001 роки - участь у виконанні науково-дослідної роботи “Оцінка ефективності виробництва через валовий внутрішній продукт” (№ ДР 0100U004441);

2001-2002 роки - участь у виконанні науково-дослідної роботи “Теоретичне обґрунтування стратегії корпоративного управління” (№ ДР 0101U003157);

2002 рік - участь у виконанні науково-дослідної роботи “Стратегія економічного і соціального розвитку Харківської області на 2002 - 2011рр.” у Північно-Східному науковому центрі НАН України, МОН України (№ ДР 0102U005113).

Дослідження, проведені в дисертаційній роботі, пов'язані з пріоритетними напрямками розвитку науки і техніки, які визначені в Розпорядженні Президента України № 5/97-РП від 04.01.97 р. “Про наукові дослідження з питань економічної і соціальної політики за замовленням Президента України”.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у вирішенні важливої науково-прикладної проблеми вибору стратегії розвитку підприємства в умовах кризи на основі синергетичного підходу і теорії життєвого циклу, оцінки та діагностики його конкурентного статусу.

Для досягнення поставленої мети в дисертації були вирішені такі задачі:

аналіз стану і тенденцій соціально-економічного розвитку економіки України, її промислового сектора й окремих галузей в умовах трансформаційних змін;

обґрунтування необхідності використання синергетичного підходу до опису еволюції підприємств і вибору стратегії їх розвитку у фазі “кризи” життєвого циклу;

удосконалення методології прийняття рішення щодо вибору стратегії розвитку промислових підприємств країни в умовах їх кризового стану;

розроблення теоретико-методологічних основ визначення фаз життєвого циклу підприємства з використанням результатів оцінки їх конкурентного статусу;

удосконалення методології комплексної оцінки конкурентного статусу підприємств з урахуванням впливу дії на нього дестабілізуючих чинників зовнішнього середовища;

формулювання теоретико-методологічних засад діагностики фаз життєвого циклу підприємств з використанням штучних інтелектуальних систем;

удосконалення методології вибору портфеля стратегій підприємств в умовах їх кризового стану на основі матричного підходу і SWOT-аналізу.

Об'єктом дослідження є фаза “кризи” життєвого циклу підприємств в умовах структурних змін в промисловому секторі економіки країни.

Предмет дослідження - процеси вибору стратегії розвитку підприємств, які знаходяться в кризовому стані, в умовах невизначеного зовнішнього середовища.

Методи дослідження. Одержані наукові результати базуються на використанні наступних методів дослідження:

системно-логічного підходу - при розгляді конкурентної боротьби в стратегічних зонах господарювання і побудові інтегрального показника конкурентного статусу підприємства;

аналізу і синтезу - при оцінці та діагностиці фаз життєвого циклу підприємств;

формалізації - при описі моделей конкурентної боротьби, оцінці конкурентного статусу, конкурентної позиції та конкурентної стійкості підприємств;

математичного моделювання - при класифікації підприємств за їх фінансовим станом за допомогою дискримінантних і нейросіткових моделей.

Запропонований у роботі підхід до вибору стратегії розвитку підприємств в умовах кризи базується на працях вітчизняних і зарубіжних учених. Зокрема, це наукові праці І. Ансоффа, Г.П. Азоєва, І.О. Александрова, О.Г. Білоруса, В.М. Гейця, О.С. Виханського, О.П. Градова, В.М. Гриньової, П.Ф. Друкера, В.С. Єфремова, В.А. Забродського, Ю.Б. Іванова, М.О. Кизима, Т.С. Клебанової, Ю.Г. Лисенка, Л.Г. Мельника, А.П. Наливайка, В.С. Пономаренка, М.Е. Портера, О.І. Пушкаря, В.Г. Скурихіна, А. Стрікленда, А.А.Томпсона та багатьох інших.

Інформаційно-фактологічну базу дисертаційного дослідження склали статистичні дані, що характеризують фінансово-господарську діяльність більш ніж 20 вітчизняних підприємств тракторного та сільськогосподарського машинобудування України за період з 1995 по 2001 рр.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:

вперше:

теорію життєвого циклу підприємств досліджено з позиції синергетичного підходу до опису еволюції виробничо-економічних систем. Основою цього підходу є розгляд процесу розвитку підприємств як необмеженої послідовності процесів самоорганізації відкритих і нерівноважних виробничо-економічних систем, які знаходяться в нестійкому стані, з такими притаманними йому основними принципами: незворотність, випадковість, невизначеність, нелінійність. Цей підхід дозволяє поєднати теорію вибору стратегії розвитку підприємств з реальною практикою господарювання;

розроблено теоретико-методичні засади визначення фаз життєвого циклу підприємств з використанням показника конкурентного статусу на основі запропонованої моделі конкурентної боротьби у стратегічних зонах господарювання (СЗГ). Основою моделі конкурентної боротьби є розгляд підприємства як відкритої виробничо-економічної системи, що знаходиться в нерівноважному і нестійкому стані під впливом невизначеного зовнішнього середовища. Запропонована оцінка фаз життєвого циклу підприємств дозволяє здійснювати комплексне його порівняння відносно основних конкурентів, визначати внутрішній потенціал, позицію в конкурентних сегментах ринку і спроможність утримувати її під впливом дестабілізуючих чинників зовнішнього середовища;

запропоновано системний підхід до діагностики фази “кризи” життєвого циклу підприємств, що базується на теорії графів, розробленій експертній системі підтримки управлінських рішень та оцінці конкурентного статусу підприємств. Розроблена експертна система діагностики значно скорочує терміни і підвищує ефективність прийняття стратегічних рішень щодо визначення та розв'язання проблем, які стоять перед підприємствами;

розроблено підхід до вибору стратегії розвитку підприємств в умовах кризи, що ґрунтується на принципах теорії синергетики, які характеризують поведінку виробничо-економічної системи в критичній точці (біфуркації). Такий підхід дозволяє визначити можливі шляхи виходу підприємства з фази “кризи” життєвого циклу;

дістали подальший розвиток:

методологія вибору портфеля стратегій розвитку підприємств в умовах кризи, яка ґрунтується на комплексному підході, що включає в себе матричний метод і SWOT-аналіз. Це дає можливість підвищити обґрунтованість та ефективність прийнятих управлінських рішень щодо вибору портфеля стратегій розвитку підприємств;

системно-логічний підхід до дослідження підприємств відносно визначення фази їх життєвого циклу в частині його комплексного використання при побудові моделі конкурентної боротьби в СЗГ. За допомогою цієї моделі обґрунтовані та обрані комплексні критерії оцінки фаз життєвого циклу підприємств;

методологія кількісно-якісної оцінки конкурентного статусу підприємств, складових його компонентів та елементів з використанням матричних методів, дискримінантних і нейросіткових економіко-математичних моделей. Така оцінка дозволяє визначити не тільки фази життєвого циклу підприємств, а й напрямки його розвитку в просторі станів, що забезпечує можливість здійснення динамічної оцінки.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні положення дисертаційної роботи доведені до рівня конкретних методик і рекомендацій щодо розвитку концептуальних положень вибору стратегії розвитку підприємства в умовах кризи.

Методологічні положення та інструментальні результати дисертації впроваджені при розробці методичних рекомендацій щодо оцінки та діагностики фаз життєвого циклу підприємства, а також вибору стратегії їх розвитку в умовах кризи на таких підприємствах і в установах: Асоціація підприємств з виробництва тракторів, двигунів та запасних частин “УКРТРАКТОР” (м. Харків, акт про впровадження №127 від 11.05.2002 р.); ДП „Інститут машин і систем” НАН України (м. Харків, акт про впровадження № 42/1 від 01.03.2002 р.); Північно-Східний науковий центр НАН України та МОН України (м. Харків, акт про впровадження №1157/16 від 20.06.2002 р.); Харківська обласна державна адміністрація, Управління економіки (акт прийому теми № 3/2000-2001 від 25.04.2000 р.).

Результати дисертаційного дослідження використовуються в Харківському державному економічному університеті при викладанні курсів “Стратегія підприємства”, “Стратегічне управління”, “Менеджмент” (довідка ХДЕУ № 86/04К-77 від 10.06.2002 р.).

Особистий внесок здобувача. Особистим внеском здобувача є сформульовані та обґрунтовані наукові положення, висновки і рекомендації щодо вирішення проблеми розробки теоретико-методологічних основ вибору стратегії розвитку підприємств в умовах кризи в невизначеному зовнішньому середовищі. Дисертаційне дослідження є особистою науковою роботою здобувача. Всі результати одержані безпосередньо здобувачем і знайшли відображення в друкованих працях. У дисертації здобувач використав особисті наукові ідеї, у тому числі викладені в роботах, які виконані в співавторстві.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднено на Міжнародному симпозіумі “Наука і підприємництво” (Вінниця, 1998 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції “Управління організацією: діагностика, стратегія, ефективність” (Трускавець, 1999 р.); Міжнародній науково-технічній конференції “Приладобудування - 2000” (Калуга, 2000 р.); VII Міжнародній науково-практичній конференції “Управління підприємством: діагностика, стратегія, ефективність” (Київ, 2000 р.); Четвертій науково-практичній конференції молодих економістів “Сучасні проблеми розвитку виробництва” (Харків, 2000 р.); Міжнародній науково-методичній конференції “Трансформація курсу “Економічний аналіз діяльності підприємства” (Київ, 2002 р.); Міжнародному інвестиційному форумі (Харків, 2002 р.); на засіданні кафедри бізнесу та підприємництва Харківського державного економічного університету (протокол № 3 від 11.10.2002 р.).

Публікації. Основні положення та найважливіші результати дисертаційної роботи опубліковано в 48 наукових роботах. Загальний обсяг опублікованого матеріалу, що належить особисто автору, 47,5 ум.-друк. арк., у тому числі: одна індивідуальна монографія обсягом 22,75 ум.-друк. арк., три монографії у співавторстві (здобувачу належить 19,5 ум.-друк. арк.), один навчальний посібник з грифом Міністерства освіти і науки України (12,75 ум.-друк. арк.), 21 стаття у наукових фахових виданнях загальним обсягом 6,51 ум.-друк. арк.; 7 публікацій в інших наукових виданнях (автору належить 2,12 ум.-друк. арк.).

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаних літературних джерел із 243 найменувань і додатків. Основний зміст роботи викладено на 312 сторінках друкованого тексту. Дисертація містить 70 рисунків - на 57 сторінках та 24 таблиці - на 35 сторінках, два додатки - на 86 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито актуальність теми дослідження, його мету і задачі, визначено наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення, наведена інформація щодо впровадження та апробації.

Розділ 1. Стан економіки України і проблеми її розвитку. У роботі проведено аналіз соціально-економічної ситуації в Україні, який свідчить про наявність в економіці країни тривалої кризи. Проте в останні два роки позначилася тенденція до стабілізації і нестійкого зростання по окремих напрямках соціально-економічного розвитку України. Так, протягом останніх років валовий внутрішній продукт (ВВП) в країні скорочувався, і тільки в 2000 і 2001 роках він збільшився у порівнянні з 1996 роком відповідно на 2,4% і 8,1%. Аналогічна тенденція характерна і для обсягів промислового виробництва, який збільшився на 6,5% та 15,6%, а сільськогосподарського виробництва - на 5,0% і 5,7% (рис. 1).

При дослідженні структури валового внутрішнього продукту в роботі зроблено висновок, що має місце постійне зниження валового накопичення основного капіталу, різко зменшується рівень обігових коштів, стримується модернізація і реконструкція діючих підприємств. Низький рівень власних обігових коштів не дає можливості багатьом підприємствам України розширити виробництво.

Зменшення обсягів виробництва, випуск неконкурентоспроможної продукції -- все це пов'язано зі старінням основних виробничих фондів і низькими темпами їх оновлення. Так, знос основних виробничих фондів становив у 2000 році 47,5%, з них: у промисловості - 48,8%, сільському господарстві - 48,3%, у будівництві - 49,2%. Кількість створених зразків нових типів техніки у 2001 році зменшилася в порівнянні з 1996 роком у 1,12 рази, а освоєних у промисловому виробництві нових видів техніки і продукції машинобудування у порівнянні з 1996 роком - в 1,05 рази. Незначними темпами відбувається й оновлення продукції в машинобудуванні. Так, у порівнянні з 1996 роком продукція, освоєна вперше в поточному році, збільшилася з 3,2% до 4,2% у 2001 році; продукція, освоєна в останні три роки, знизилася з 14,7% у 1996 році до 10,6% у 2001 році.

Економічні реформи в Україні торкнулися в першу чергу змін форм власності підприємств, відбувся їх перерозподіл у бік збільшення колективної форми. Кількість підприємств державної форми власності зменшилася до 2622 одиниць, що становило 41% у 1996 році, до 1367 одиниць (2,9%) у 2001 році. У той же час колективна форма власності збільшилася відповідно з 6464 одиниць у 1996 році (59,4%) до 32498 одиниць (68,6%) у 2001 році.

При цьому в залежності від форми власності змінився і обсяг виробництва продукції по підприємствах. Так, у 1996 році на підприємствах державної та колективної форми власності було вироблено відповідно 40,6% та 59,4% загального обсягу промислової продукції, у 2001 році: по державних підприємствах - 18,3%, по колективних - 77,1%. У 1996 році в державному секторі працювало 40,2% усіх робітників, колективної - 58,8%. У 2001 році ситуація змінилася: на підприємствах державної форми власності працювало усього 25,36% всіх робітників, колективної - 73,11%. Розподіл промислового виробництва в Україні по формах власності відбувається нерівномірно. Так, у державній формі власності переважають підприємства добувної промисловості (43,6%) та виробництво та розподіл електроенергії, газу та води (30,5%), а в колективній - обробна промисловість (84,9%) і добувна промисловість (56,2%).

На основі результатів аналізу фінансового стану економіки України та підприємств тракторного і сільськогосподарського машинобудування в роботі показано, що він з кожним роком погіршується. Так, з 1997 до 2001 рр. знизилась довгострокова ліквідність економіки країни з 1,153 до 1,039, зменшилася незалежність підприємств (співвідношення власного капіталу до позикового) - з 2,244 до 1,192. У 2001 році в порівнянні з 1998 роком збитки в цілому по галузі збільшилися в 1,48 рази. Особливо великими були збитки в 2001 році по таких підгалузях: тракторобудування, виробництво комбайнів і машин для збирання врожаю, двигунобудування. За період, що досліджувався, підприємства галузей промисловості економіки України, включаючи тракторне та сільськогосподарське машинобудування, втратили власні оборотні кошти і стали практично банкрутами.

Проведений аналіз свідчить, що тракторне і сільськогосподарське машинобудування є важливою галуззю не тільки в промисловому секторі, але й у цілому в економіці України, забезпечуючи її продовольчу безпеку. Разом з тим, як свідчать дослідження, підприємства галузі знаходяться в кризовому стані: спад виробництва є нижчий за критичний рівень, незадовільний фінансовий стан, низький рівень конкурентоспроможності продукції.

Причини такого стану справ криються: у недостатній підготовці управлінських кадрів на підприємствах; у недосконалості розроблених методологічних засад по вибору стратегії розвитку підприємств в умовах кризи; у початковій стадії становлення знаходяться синергетична теорія еволюційного розвитку виробничо-економічних систем, включаючи підприємства; у відсутності методології діагностики етапів їх розвитку, вибору критеріїв оцінки фаз життєвого циклу підприємств, а також в недостатній кількості наукових і практичних розробок у галузі обґрунтування вибору стратегій розвитку підприємств. Перераховані вище проблеми вимагають наукового обґрунтування і практичного їх вирішення.

Розділ 2. Концепція стратегічного розвитку підприємства в умовах кризи. Дослідження показали, що стратегія розвитку підприємства являє собою модель його довгострокових дій, реалізація якої спрямована на досягнення поставлених стратегічних цілей.

В теорії та практиці використовуються три основних концептуальних підходи до опису розвитку систем різного класу: фізичний, біологічний та хімічний. Аналіз фізичного підходу показав, що в його основі лежить механістична наукова картина світу на базі експериментально-математичного природознавства, система розглядається як складна механічна. Біологічний підхід ґрунтується на еволюційній теорії Ч. Дарвіна, сутність якої полягає в уявленні про природний відбір за допомогою конкуренції і виживання найбільш пристосованих видів як рушійної сили еволюції. В основу хімічного підходу покладена концепція самоорганізації (синергетики), характерними рисами якої є: кооперативність дії елементів і підсистем, що утворюють систему; нерівноважність стану, який підтримується за рахунок енергії середовища; нелінійність процесу, що описується рівнями другого і третього ступенів; граничний характер процесу самоорганізації. Традиційна економічна теорія опису процесів розвитку соціально-економічних систем базується в основному на фізичному та біологічному підходах.

Для кожного з наведених вище підходів до опису процесів розвитку виробничо-економічних систем притаманний цілий ряд недоліків, головним з яких є приписування останнім властивостей живих або неживих систем, в той час, як виробничо-економічні системи є симбіозом обох систем.

Слід зазначити, що підприємству як виробничо-економічній системі з позиції синергетичного підходу характерні такі властивості, як відкритість та нерівноважність (табл. 1).

У загальному вигляді процес розвитку виробничо-економічних систем можна розглядати як необмежену послідовність процесів самоорганізації.

Нерівноважний стан виробничо-економічної системи під впливом змін внутрішнього середовища і дестабілізуючих чинників зовнішнього середовища призводить до втрати нею стійкості. Нестійкість “запускає” динамічний процес, який сприяє подальшій самоорганізації виробничо-економічної системи, що породжує нові упорядковані структури. Після закінчення процесу самоорганізації виробничо-економічна система переходить у новий нерівноважний стан.

Еволюційні цикли виробничо-економічних систем можуть бути відносно однаковими, в той же час за своїм характером вони якісно дуже різні. У кінцевому підсумку циклів самоорганізації виробничо-економічних систем вкладені як малі, так і великі стрибки еволюції. Характерно, що реальна еволюція ніколи не закінчується; вона за своїми законами знаходить вихід (нестійкість) з будь-якого становища, і цей вихід приводить до нового циклу самоорганізації. Оскільки кожен парціальний процес піднімає виробничо-економічну систему на нову, в певному розумінні, більш високу, еволюційну площину, весь процес у цілому має спіральну структуру.

Самому процесу розвитку виробничо-економічної системи притаманні такі основні принципи: незворотність, випадковість, невизначеність та нелінійність. Принципова схема синергетичного підходу до процесу стратегічного розвитку підприємства як відкритої і нерівноважної системи подана на рис. 2.

У свою чергу, відповідно до досліджуваної в роботі фази “кризи” життєвого циклу підприємства, синергетичний підхід полягає у використанні таких принципів.

1. Дестабілізуючі фактори зовнішнього середовища впливають на підприємство, не викликаючи значних змін умов господарювання до тих пір, поки підприємство не досягне критичної точки (точки біфуркації), після чого виникає кілька напрямків (можливостей) подальшої еволюції.

2. Напрямки еволюції підприємства до точки біфуркації залежать від випадкових факторів, які діють на нього в той момент, коли підприємство продовжує розвиватися по детерміністичним законам.

3. Якщо процес еволюції у точці біфуркації піде у напрямку “кризи”, то в цій фазі життєвого циклу підприємство вже буде неспроможне самостійно перейти у фазу життєвого циклу “зростання” за рахунок ресурсів внутрішнього потенціалу, без надходження ресурсів ззовні та реорганізації.

4. Вихід підприємства з фази “кризи” в фазу життєвого циклу “зростання” після одержання ресурсу ззовні та реорганізації можливий тільки стрибком, а вхід у фазу “кризи” - еволюційно.

Слід зазначити, що еволюційні процеси стратегічного розвитку підприємства визначаються конкурентною боротьбою. У цьому зв'язку важливою задачею вибору стратегії розвитку підприємства в умовах кризи є оцінка його спроможності протистояти в процесі конкурентної боротьби, визначення фази життєвого циклу, в якій воно знаходиться.

В основі стратегічного розвитку підприємства лежить теорія життєвих циклів виробничо-економічних систем.

Модель конкурентної боротьби підприємства у стратегічній зоні господарювання подана на рис. 3.

Умовні позначення на рис. 3: і - конкурентоспроможність n-го підприємства в даній СЗГ в t та t+1 момент часу; і - конкурентна позиція n-го підприємства в даній СЗГ в t та t+1 момент часу; і - конкурентостійкість підприємства в даній СЗГ в t та t+1 момент часу; і - частка ринку n-го підприємства в СЗГ в t та t+1 момент часу; і - сили зовнішнього впливу на підприємства-конкуренти.

В роботі показана необхідність використання системно-логічного підходу до опису виробничо-економічних систем різного класу, на основі якого запропонована модель оцінки фаз життєвого циклу підприємства (рис. 4).

На підставі аналізу категорій обґрунтовано і запропоновано використання таких понять для опису конкурентної боротьби між підприємствами у СЗГ.

1. Конкурентний статус підприємства - комплексна порівняльна характеристика підприємства відносно конкурентів, що відображає його внутрішній потенціал, позицію в конкурентних сегментах ринку і здатність утримувати її під впливом дестабілізуючих факторів зовнішнього середовища.

2. Конкурентоспроможність підприємства - оцінка його внутрішнього потенціалу (стану) відносно конкурентів.

3. Конкурентна позиція підприємства - місце підприємства в конкретних сегментах ринку зовнішнього середовища серед конкурентів.

4. Конкурентостійкість підприємства - спроможність підприємства протистояти дестабілізуючому впливу факторів зовнішнього середовища в порівнянні з конкурентами.

Модель конкурентної боротьби і наведені вище поняття є вихідною базою для оцінки фаз життєвого циклу підприємств.

Розділ 3. Методологічні засади оцінки фаз життєвого циклу підприємства. Дослідження показали, що основою вибору стратегії розвитку підприємства в умовах кризи є оцінка фази життєвого циклу, в якій воно знаходиться. За критерій такої оцінки в роботі використано показник конкурентного статусу підприємства. Загальна модель оцінки конкурентного статусу j-го підприємства () має такий вигляд:

(1)

Оцінка конкурентного статусу підприємства здійснюється за допомогою як якісних, так і кількісних критеріїв у статиці та динаміці.

Якісні оцінки КС, його компонентів та елементів здійснюються за допомогою двовимірних матриць (якісна оцінка КС підприємств наведена в табл. 2).

Подібні матриці будуються таким чином: виходячи з наявної вибірки групи підприємств, що досліджуються, визначаються середні значення по показниках, які комплексно оцінюють КР, KS і KY. Потім підприємства розподіляються на дві групи: 1) такі, що мають значення за перерахованими показниками вище за середнє (UKP, UKS, UKY) і 2) такі, що мають значення нижче за середнє (NKP, NKS, NKY).

Підприємствам, які мають значення за всіма трьома показниками вищі за середні, присвоюється значення “1”, а нижчі за середні - “0”. На перетині двох шкал (горизонтальної та вертикальної) записуються значення, що відповідають значенням комплексних показників “1” або “0”. При КР, KS, KY, які дорівнюють “1”, якісній оцінці КС підприємства присвоюється “високий” рівень. Якщо хоча б одне із значень комплексних показників КР, KS і KY дорівнює “0”, якісна оцінка вважається “нормальною”, при двох оцінках, які дорівнюють “0” - “середньою”, а при трьох - “низькою”.

Дефініції якісних оцінок КС підприємств, що подані в табл. 2, відповідають таким фазам їх життєвого циклу: високий - “зростання”; нормальний - “стагнація”; середній - “спад”; низький - “криза”.

Модель зміни якісного інтегрального показника оцінки КС j-го підприємства за визначений проміжок часу має такий вигляд:

(2)

За такою ж методикою будуються траєкторії зміни компонентів та елементів КС підприємства.

У роботі показано, що динаміка якісних характеристик інтегрального показника КС підприємства, комплексних показників його компонентів та елементів за визначений момент часу не завжди може дати об'єктивну оцінку його зміни, тому що не показує спрямованість впливу процесу в бік погіршення або поліпшення КС підприємства. Це вимагає також здійснення кількісної оцінки КС підприємства, його компонентів та елементів.

Інтегральна кількісна оцінка КС підприємства та комплексна кількісна оцінка його компонентів KS здійснюється з використанням методу таксономії.

Комплексна оцінка компонентів KC: KP та KY здійснюється з використанням методу середньої арифметичної. При цьому часткові показники інтегруються у комплексні з урахуванням вагомості їх впливу на рівень відповідних компонент, що оцінюються.

Значення часткових показників компонент та елементів: KP, FS, TP визначаються на підставі дискримінантної моделі класифікації підприємств відповідно по типах конкурентної позиції, типах фінансового стану і типах технічного рівня.

Наприклад, дискримінантні моделі класифікації підприємств тракторного та сільськогосподарського машинобудування по типах конкурентної позиції наведено в табл. 3.

Значення часткових показників KY підприємств визначено на підставі нейросіткової моделі.

Комплексна оцінка конкурентоспроможності продукції (КП) здійснюється на основі методу середньої арифметичної.

Зведена якісно-кількісна динамічна модель зміни КС j-го підприємства за визначений проміжок часу ДТ має такий вигляд:

(3)

Така модель дозволяє будувати траєкторію зміни КС підприємства як у часі, так і в просторі.

Розділ 4. Діагностика розвитку підприємства в умовах кризи. Діагностика фази “криза” життєвого циклу підприємства - важливий етап в прийнятті управлінського рішення щодо вибору стратегії його розвитку в умовах кризи. Одним із інструментів діагностики для обґрунтування конкурентного статусу підприємства обрано експертні системи.

Встановлено, що процес розробки експертної системи діагностики конкурентного статусу підприємства здійснюється у відповідній послідовності: 1) ідентифікація; 2) концептуалізація; 3) формалізація; 4) реалізація; 5) тестування.

В процесі ідентифікації проводиться аналіз класу проблеми, яку передбачається вирішувати за допомогою системи, що проектується. Такою проблемою, яка піддається діагностиці, є фаза “кризи” життєвого циклу підприємства.

Концептуалізація передбачає розробку неформального опису знань про предметну область у вигляді простору станів. Одним із способів подання такого концептуального простору станів є граф, у якому станам відповідають вузли, а операціям - дуги.

Формалізація здійснюється шляхом подання знань у визначеній формі та розробки алгоритму пошуку в просторі станів вирішення проблеми. У даному випадку використано алгоритм пошуку в ширину.

Реалізація дозволяє перетворювати формалізовані знання у програму, що працює. У роботі розроблено комп'ютерну версію продукту експертної системи “Діагностика конкурентного статусу підприємства”.

При тестуванні створюються варіанти комп'ютерної версії експертної системи тестування на великій кількості репрезентативних задач. У процесі тестування здійснюється аналіз можливих джерел помилок у поведінці системи.

Діагностика конкурентного статусу підприємства являє собою ієрархічний граф простору станів, що включає чотири рівні:

перший - це оцінка самого КС підприємства, діагноз наявності у нього “проблеми”. Підприємство знаходиться у фазі “кризи” свого життєвого циклу;

другий - КС підприємства розкладається на складові елементи: конкурентну позицію (KP), конкурентоспроможність підприємства (KS), конкурентну стійкість підприємства (KY);

третій рівень передбачає розкладання на складові компоненти KS підприємства, що містить у собі: фінансовий стан (FS), технічний рівень виробництва (ТР) та конкурентоспроможність продукції (КП);

четвертий - дозволяє встановлювати причини, що зумовили перебування підприємства у фазі “кризи” життєвого циклу.

Запропонована у роботі експертна система діагностики КС підприємства має комп'ютерну версію, дозволяє швидко й обґрунтовано приймати управлінські рішення щодо вибору стратегії розвитку підприємства в умовах кризи.

Розділ 5. Обґрунтування і вибір стратегії розвитку в кризових умовах. На підставі узагальнення методик прийняття управлінських рішень встановлено, що для прийняття управлінського рішення щодо вибору портфеля стратегії розвитку підприємства в умовах кризи необхідно використовувати проблемний тип процесу його прийняття (рис. 6).

Проблемний тип процесу прийняття управлінського рішення починається з встановлення проблеми, з якої виходить аналіз ситуації, мети, уточнення причин проблеми і розробки рішення. Модель проблемного підходу до процесу прийняття управлінського рішення щодо вибору портфеля стратегій розвитку підприємства наведено на рис. 7.

Як видно з рис. 7, прийняття рішення щодо вибору портфеля стратегій розвитку підприємства включає в себе три стадії: розпізнавання, діагностику та вирішення проблем розвитку. В свою чергу, кожна стадія складається з відповідних етапів.

Перший етап “Попереднє визначення проблем розвитку” припускає встановлення головної проблеми, яка виникла на підприємстві в процесі його розвитку. Такою проблемою може бути перебування підприємства у фазі життєвого циклу, відмінної від “зростання”. Індикаторами критерію, що свідчать про можливість наявності такої проблеми, є часткові показники, які оцінюють компоненти конкурентного статусу підприємства.

Другий етап “Оцінка розпізнавання ситуації в розвитку” містить у собі оцінку конкурентного статусу підприємства, яка дозволяє розпізнати його фазу життєвого циклу.

Третій етап “Визначення головної мети розвитку” передбачає встановлення головної мети розвитку підприємства. Для забезпечення стійкого розвитку підприємства і задоволення інтересів суб'єктів цього процесу головною метою є підтримка життєвого циклу підприємства у фазі “зростання”.

Четвертий етап “Оцінка відповідності ситуації головній меті розвитку” містить у собі зіставлення фази життєвого циклу підприємства, в якій воно знаходиться в даний момент часу, відносно головної мети свого розвитку - підтримки життєвого циклу у фазі “зростання”.

На п'ятому етапі “Уточнення проблем розвитку”, виходячи з порівняльної оцінки відповідності ситуації головній меті розвитку, уточнюється головна проблема розвитку. На відміну від першого етапу отримується конкретна кількісно-якісна оцінка фази життєвого циклу, у якій знаходиться підприємство, і, у зв'язку з цим, - конкретна проблема розвитку, що стоїть перед ним.

На шостому етапі “Діагностика проблем розвитку” за допомогою експертної системи, методика побудови і функціонування якої викладені в розділі 4, здійснюється діагностування головної проблеми розвитку - перебування підприємства у фазі життєвого циклу, відмінної від “зростання”. В результаті діагностики визначається перелік підпроблем по окремих компонентах конкурентного статусу підприємства.

На сьомому етапі “Ранжування проблем розвитку” згідно з методикою, викладеною в розділі 4, здійснюється ранжування проблем розвитку підприємства за їхніми якісними критеріями.

На восьмому етапі “Побудова “дерева проблем” розвитку”, виходячи з переліку проранжованих проблем, будується “дерево проблем”. Для цього використовується ієрархічне дерево, засноване на теорії графів.

На дев'ятому етапі “Попередній вибір портфеля стратегій розвитку згідно з матрицею” здійснюється вибір портфеля стратегій розвитку підприємства, що знаходиться у фазі життєвого циклу, відмінному від “зростання”. Для цього використовується двовимірна матриця вибору портфеля стратегій розвитку підприємства, що зв'язує між собою фази життєвого циклу і рівні управління: стратегічний, діловий і функціональний - у фазі “криза”.

Кожному з рівнів управління (табл. 4) відповідає кількісна оцінка визначеної компоненти конкурентного статусу підприємства:

корпоративний рівень - конкурентна позиція ();

діловий рівень - конкурентна стійкість підприємства ();

функціональний рівень - конкурентоспроможність підприємства ().

У свою чергу, кожному з часткових показників, які оцінюють ту чи іншу компоненту КС підприємства, відповідають визначені рівні управління стратегією розвитку.

На основі оцінки того чи іншого часткового показника, що характеризує проблемну компоненту КС підприємства, здійснюється попередній вибір портфеля стратегії його розвитку.

Десятий етап “SWOT-аналіз розвитку” передбачає аналіз можливостей та загроз зовнішнього середовища, а також аналіз сильних і слабких сторін внутрішнього середовища для розвитку підприємства, яке знаходиться в умовах кризи. Потім встановлюються зв'язки між ними, які в подальшому можуть бути використані для формування стратегії розвитку підприємства, що знаходиться у кризовому стані.

На одинадцятому етапі “Заключний вибір портфеля стратегій розвитку” будується стратегічна матриця SWOT-аналізу. Загальна оцінка стратегічного потенціалу розвитку підприємства (P) в умовах кризи, згідно з такою матрицею, має вигляд:

,

При цьому слід розглядати три можливі варіанти цього співвідношення:

1) А >> П і С >> Сл - підприємство самостійно, без зовнішньої допомоги, може вийти з фази “кризи” життєвого циклу шляхом реструктуризації та реорганізації;

2) і - може з'ясуватися, що у підприємства недостатньо стратегічного потенціалу для виходу з фази “кризи” життєвого циклу, тому доцільною є корпоративна стратегія - приєднання або продаж іншому підприємству;

3) і - підприємство не має стратегічного потенціалу для виходу із фази “кризи” життєвого циклу, тому воно має бути ліквідованим.

На цьому етапі, виходячи з результатів SWOT-аналізу, здійснюється остаточний вибір портфеля стратегій розвитку підприємства.

На дванадцятому етапі “Визначення головної мети розвитку” уточнюється головна мета розвитку підприємства.

На тринадцятому етапі “Побудова “дерева цілей” розвитку” головна мета розвитку за допомогою ієрархічного дерева розкладається на підцілі, які її визначають. У якості таких підцілей виступають компоненти конкурентного статусу підприємства.

Розділ 6. Вибір стратегії розвитку підприємств тракторного і сільськогосподарського машинобудування України. На прикладному рівні досліджено траєкторії життєвого циклу підприємств різних підгалузей тракторного і сільськогосподарського машинобудування.

Згідно із запропонованою методикою проведено якісну та кількісну оцінку КС підприємств тракторного і сільськогосподарського машинобудування, які досліджуються. У табл. 5 наведені результати розрахунків інтегральних показників якісних та кількісних оцінок КС підприємств - представників підгалузей тракторного і сільськогосподарського машинобудування України.

На основі кількісних та якісних оцінок КС у роботі визначено фази життєвого циклу досліджених підприємств підгалузей тракторного і сільськогосподарського машинобудування.

На підставі інтегральних показників КС побудовано траєкторії життєвого циклу підприємств-представників тракторного і сільськогосподарського машинобудування за певний проміжок часу (рис. 8).

Результати прикладного дослідження підтвердили теоретичну обґрунтованість, інструментальну працездатність і достовірність запропонованого в роботі теоретико-методологічного підходу до оцінки фаз життєвого циклу підприємств.

В подальшому за допомогою експертної системи, запропонованої в дисертації, встановлено причини перебування окремих підприємств тракторного і сільськогосподарського машинобудування у фазі “кризи” життєвого циклу.

Результати прикладного діагностичного аналізу підтвердили теоретичну обґрунтованість і практичну результативність використання розробленої в роботі експертної системи для визначення причин перебування підприємств у фазі “кризи” їх життєвого циклу.

За допомогою комплексного використання матричного підходу та SWOT-аналізу у роботі здійснено вибір стратегії розвитку по окремих підприємствах тракторного і сільськогосподарського машинобудування України, які знаходяться у фазі “кризи” життєвого циклу. Так, для виходу з фази “кризи” життєвого циклу одного з підприємств необхідна корпоративна стратегія - приєднання або продаж (), портфель набору ділових стратегій (): диференціація продукції (), зниження витрат () та вертикальна інтеграція (); портфель набору функціональних стратегій (: фінансове оздоровлення (), підвищення конкурентоспроможності продукції (), підвищення технічного рівня виробництва ().

Прикладні дослідження свідчать, що розроблені у дисертації концептуальні основи вибору стратегії розвитку підприємства в умовах кризи є універсальними і можуть застосовуватися у виробничо-господарській діяльності підприємств з урахуванням галузевих особливостей.

ВИСНОВКИ

Результатом дисертаційної роботи є рішення наукової проблеми, що полягає в доведенні необхідності розробки та розвитку теоретико-методологічного підходу до вибору стратегії розвитку підприємства, що знаходиться у фазі “кризи” життєвого циклу.

З метою вирішення поставленої проблеми в роботі проведене комплексне дослідження на трьох рівнях: теоретико-методологічному, інструментальному і прикладному.

На основі отриманих у роботі результатів можна зробити такі висновки.

1.Процес управління стратегічним розвитком підприємства в умовах кризи повинен базуватися на синергетичному підході, який передбачає розгляд його як відкритої і нерівноважної виробничо-економічної системи. При цьому сам процес стратегічного розвитку підприємства здійснюється тільки через нестійкість його станів і йому властиві такі основні принципи: необоротність, випадковість, невизначеність і нелінійність.

2.Стратегічний розвиток підприємства в просторі і часі необхідно описувати за допомогою траєкторії його життєвого циклу, що характеризується зміною фаз, які вимірюються через показник конкурентного статусу підприємства.

3.Критерій фаз життєвого циклу підприємства, показник його конкурентного статусу являють собою комплексну порівняльну характеристику відповідно до конкурентів, яка відбиває внутрішній потенціал підприємства, позицію його в конкурентних сегментах ринку і спроможність утримувати її під впливом дестабілізуючих факторів зовнішнього середовища.

4.Діагностика фаз життєвого циклу підприємства - один з найважливіших етапів у процесі прийняття управлінських рішень при виборі стратегії його розвитку у фазі “кризи”, який необхідно здійснювати на базі штучних інтелектуальних (експертних) систем, що дозволить своєчасно запобігти банкрутству підприємства.

5.Вибір стратегії розвитку підприємства в умовах кризи слід здійснювати на основі технології прийняття управлінських рішень, базуючись при цьому на проблемному підході, що забезпечить перехід підприємства із фази “кризи” в фазу “зростання”.

6.Проблемний тип прийняття управлінських рішень повинен ґрунтуватися на комплексному використанні матричного методу та SWOT-аналізу, що дозволить всебічно і достовірно визначити портфель стратегій розвитку підприємства в умовах кризи.

Основні теоретичні й інструментальні результати, які покладено в основу прикладних досліджень, опрацьовано в процесі управління стратегічним розвитком підприємств тракторного і сільськогосподарського машинобудування України, що знаходяться у фазі “кризи” життєвого циклу.

На основі отриманих у роботі прикладних результатів можна зробити такі висновки:

теоретично обґрунтовано і практично доведено, що процес управління стратегічним розвитком підприємств, які знаходяться у фазі “кризи” життєвого циклу, доцільно базувати на синергетичному підході. Це дасть можливість ефективно обрати портфель стратегії його розвитку;

теоретично обґрунтованим, таким, що інструментально реалізується і достовірним є запропонований у роботі підхід до оцінки фаз життєвого циклу підприємств через вимір їх конкурентного статусу. Це забезпечує своєчасне виявлення ознак кризи у розвитку підприємства;

теоретично обґрунтоване і має практичну результативність використання розробленої в роботі експертної системи діагностики фаз життєвого циклу підприємства, що дозволяє достовірно виявляти чинники, які призвели до їх кризи;

теоретично обґрунтована і практично доведена необхідність комплексного використання матричного методу і SWOT-аналізу при виборі портфеля стратегій розвитку підприємств, що знаходяться у фазі “кризи” життєвого циклу;

теоретичні основи і практичні розробки механізмів вибору стратегій розвитку підприємств у фазі “кризи” життєвого циклу є універсальними і можуть бути впроваджені у виробничо-господарську діяльність підприємств будь-якої галузі промисловості України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Тридід О. М. Організаційно-економічний механізм стратегічного розвитку підприємства: Монографія. - Харків: Вид. ХДЕУ, 2002. - 364 с.(22,75 д.а.).

2. Мороз М. А., Пушкарь А. И., Тридед А. Н. Стратегия и тактика продвижения товаров на рынок: Монография. - Харьков: Основа, 1998. - 176 с. (11,2 д.а.). [Особисто здобувачу належать підрозділи 1.1 (С. 5 - 30); 3.1 (С. 116 - 135). Обсяг авторської частки - 3,35 ум.-друк. арк.].

3. Путятин Ю. А., Пушкарь А. И., Тридед А. Н. Финансовые механизмы стратегического управления развитием предприятия: Монография. - Харьков: Основа, 1999. - 488 с. (30,75 д.а.). [Особисто здобувачу належать підрозділи 1 (С. 24 - 36); 1.4 (С. 43 - 54); 2.4 (С. 97 - 110); 2.5 (С. 110 - 119); гл. 3.4. Обсяг авторської частки - 9,5 ум.-друк. арк.].

4. Пушкарь А. И., Тридед А.Н., Колос А. Л. Антикризисное управление: модели, стратегии, механизмы: Научное издание. - Харьков: ООО “Модель Вселенной”, 2001. - 452 с. (28.25 д.а.).[Особисто здобувачу належать підрозділи. 4.1; 4.2; 4.3; розділ 5; підрозділи 6.3; 6.4; 6.5; 6.6; 6.7 ; 7.2; 7.3. Обсяг авторської частки - 6,63 ум.-друк. арк.].

Публікації у наукових фахових виданнях

1.Пушкарь А. И., Тридед А. Н. Концепция построения методик формирования показателей оценки деятельности в системах стратегического управления предприятием // Вісник ХДЕУ. - 1998. - № 2 (6). - С. 35 - 43 (0,7 д.а.). [Особисто здобувачу належить аналіз існуючих підходів до вирішення проблеми стратегічного управління підприємством, розробки концепції, методологічного базису. Обсяг авторської частки - 0,56 ум.-друк. арк.].

2.Тридед А. Н., Пушкарь А. И., Колос А. Л. Модели антикризисного управления в условиях трансформирующейся экономики // Регіональні перспективи. - 1998. - №3(7). - С.37 - 41 (0,7 д.а.). [Особисто здобувачу належить розробка моделі динаміки конкурентоспроможності, що оцінюється, виходячи з внутрішніх потужностей підприємства. Обсяг авторської частки - 0,45 ум.-друк. арк.].

3. Пушкарь А. И., Тридед А. Н. Стратегия как базовая экономическая категория современного стратегического менеджмента // Вісник ХДЕУ. - 1999. - № 4 (12). - С. 7 - 11 (0,6 д.а.). [Особисто здобувачу належить аналіз категорії “стратегія”. Обсяг авторської частки - 0,5 ум.-друк. арк.].

4. Тридед А. Н. Принципы исследования и оценки стратегии развития предприятия // Вісник ХДЕУ. - 1999. - №2 (10). - С. 45 - 48 (0,3 д.а.).

5. Пушкар О. І., Тридід О. М. Банківські структури в механізмах фінансування розвитку регіональної економіки // Банківська справа. - 2000. - №2. - С. 7 - 10 (0,4 д.а.). [Особисто здобувачу належить розробка механізму залучення зарубіжних інвестицій. Обсяг авторської частки - 0,2 ум.-друк. арк.].

6. Тридед А. Н. Модели стратегий предприятия // Технічний прогрес та ефективність виробництва// Вісник Харківського державного політехнічного університету. Збірник наукових праць. Випуск 92 - Харків: ХДПУ, 2000. - С. 158 - 161 (0,2 д.а.).

7. Тридед А. Н. Принципы построения организационно-экономического механизма стратегии развития предприятия // Вісник Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” - 2001 - Збірка наукових праць. Тематичний випуск: Технічний прогрес та ефективність виробництва. - Харків: НТУ “ХПІ”, 2001. - №9 - С. 178 - 182 (0,3 д.а.).