Інвестиційна політика підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Стабілізація національної економіки - це одна з найголовніших проблем економічної політики України на сучасному етапі розвитку. Її вирішення тісно пов'язане з підвищенням ефективності інвестицій, обсяги яких на нинішньому етапі економічного реформування досить обмежені. За цих умов, безперечно, підвищується відповідальність за вибір інвестиційних проектів і, звичайно, зростають вимоги до достовірності методів обґрунтування цього вибору та оцінки їх ефективності.

Успішне проведення ринкових реформ в Україні не можливе без ефективної структурної інвестиційної політики, перебудови економіки з ціллю створення сприятливого інвестиційного клімату. Корінним чином повинна змінитися діяльність інвесторів в умовах формування ринкового механізму в Україні.

Нові організаційно-правові відносини між суб'єктами інвестиційної діяльності потребують глибоких теоретичних і практичних знань для ефективного здійснення інвестицій у всій різноманітності їх форм: фінансових, реальних, інтелектуальних, інновацій.

В першу чергу ринкові зміни повинні здійснитися в інвестиційній сфері, що відігріє ключову роль для стабілізації економіки України

Інвестиційна сфера потребує глибокого дослідження, оскільки вона відіграє особливу роль в економіці держави. Реформування інвестиційної діяльності, створення в Україні сприятливого інвестиційного клімату буде сприяти оздоровленню суспільно-політичної ситуації в Україні, створить умови для залучення всіх можливих джерел інвестиційних ресурсів. Формування інвестиційного ринку є багатоплановою загальнодержавною проблемою, в якій віддзеркалюються всі дестабілізуючі фактори, що впливають на економічний розвиток вітчизняних підприємств.

Проблеми пошуку шляхів активізації інвестиційної діяльності в Україні обумовили вибір теми магістерського дослідження.

Рішення щодо доцільності інвестиційних вкладень є одним з найважливіших, з якими зіштовхується інвестор, внаслідок численних факторів, які вони поєднують. По-перше, фірма втрачає свою гнучкість внаслідок того, що результати від впровадження в дію процесу прийняття рішень отримуються протягом багатьох років. Помилка, допущена при прогнозі може мати серйозні наслідки. Якщо фірма вкладає значну частину своїх фондів у активи, то у неї виникають високі амортизаційні відрахування га інші витрати. З іншого боку, якщо вона не придбає достатньої кількості основних фондів, з'являються дві проблеми Перша - її існуюче обладнання може бути неефективним для виробництва продукції низької собівартості. Друга - якщо вона має достатню кількість виробничих потужностей, то може втратити значну частину свого ринку. Крім того для утримання споживачів змушена буде значно знизити ціни та зіткнеться з іншими значними витратами, пов'язаними з продажами.

1. Економічний зміст інвестицій, їх склад та структура

Підвищення ефективності виробництва і піднесення рівня господарювання у всіх ланках економіки, орієнтація народного господарства на досягнення високих кінцевих результатів вимагають подальшого вдосконалення всієї системи управління.

Успішне проведення ринкових реформ в Україні не можливе без ефективної структурної інвестиційної політики, перебудови економіки з ціллю створення сприятливого інвестиційного клімату. Корінним чином повинна змінитися діяльність інвесторів в умовах формування ринкового механізму в Україні.

Нові організаційно-правові відносини між суб'єктами інвестиційної діяльності потребують глибоких теоретичних і практичних знань для ефективного здійснення інвестицій у всій різноманітності їх форм: фінансових, реальних, інтелектуальних, інновацій.

В першу чергу ринкові зміни повинні здійснитися в інвестиційній сфері, що відіграє ключову роль в економіці.

Комплекс галузей і виробництва, що утворює інвестиційну сферу, покликаний забезпечити стабілізацію економіки і розширення виробництва.

Стабілізація економічного стану України повинна позитивно вплинути на інтенсифікацію виробничого процесу, а також повинен вплинути інвестиційний ринок, який в Україні тільки формується.

У відповідності до Закону України “Про інвестиційну діяльність” інвестиціями є всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької і інших видів діяльності, в результаті якої утворюється прибуток чи досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути: грошові засоби, цільові банківські вклади, паї, акції і інші цінні папери, рухоме й нерухоме майно, сукупність технічних, технологічних, комерційних і інших знань, оформлених у вигляді технічної документації; права використання землі, води, ресурсів, споруд, обладнання і інших цінностей.

Сукупність вказаних цінностей, що обертаються на ринку, прийнято відносити до об'єктів інвестиційної діяльності.

Інвестиції відіграють надзвичайно велику роль в розвитку і ефективному функціонуванні економіки. Для того, щоб визначити цю роль, розглянемо два поняття - валові і чисті інвестиції.

Валові інвестиції представляють собою загальний обсяг інвестованих засобів в певному періоді, направлених на нове будівництво, придбання засобів виробництва і на приріст товарно-матеріальних засобів.

Чисті інвестиції представляють собою суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань в певному періоді.

Динаміка показника чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку країни на тому чи іншому етапі. Якщо сума чистих інвестицій складає негативну величину (тобто якщо обсяг валових інвестицій менший від суми амортизаційних відрахувань), це означає зниження виробничого потенціалу і як наслідок - зменшення обсягу випуску продукції. Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (тобто якщо обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це свідчить про відсутність економічного росту. І, нарешті, якщо сума чистих інвестицій складає позитивну величину (тобто обсяги валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань), це означає, що економіка знаходиться на стадії розвитку, так як забезпечується розширене відтворення її виробничого потенціалу.

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. В цілях управління і аналізу вони класифікуються за окремими ознаками.

1. За об'єктами вкладення засобів виділяють реальні і фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення засобів в реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні (інколи вкладення засобів в нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції).

Фінансові інвестиції - це вкладення засобів в різні фінансові інструменти: фондові цінні папери, цільові банківські вклади, депозити, паї тощо.

2. За характером участі в інвестуванні виділяють прямі і портфельні інвестиції.

Прямі інвестиції являють собою вкладення в статутний капітал господарюючого суб'єкту з ціллю вилучення доходу і одержання прав на участь в управління даним господарюючим суб'єктом.

Портфельні інвестиції, як правило, здійснює пасивний інвестор, який може не мати достатньої кваліфікації для ефективного вибору об'єктів інвестування і подальшого управління ними. В цьому випадку вони купують цінні папери, що випускаються іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і інвестиційних компаній), а останні зібрані таким чином інвестиційні засоби, розміщують на свій погляд - вибирають найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управління ними, а одержані доходи розподіляють серед своїх клієнтів.

3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові і довгострокові інвестиції.

Під короткостроковими інвестиціями розуміються вкладення капіталу на період не більше одного року.

Під довгостроковими інвестиціями розуміються вкладення капіталу більше одного року. Цей критерій прийнятий в практиці обліку, але як показує досвід, він потребує подальшої деталізації. В практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються наступним чином:

до двох років;

від 2 до 3 років;

від 3 до 5 років;

більше 5 років.

За формами власності інвесторів виділяють інвестиції приватні, державні, іноземні і спільні.

Під приватними інвестиціями розуміють вкладення засобів, що здійснюються громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності.

Під державними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюються центральними і місцевими органами влади і управління за рахунок засобів бюджетів, позабюджетних фондів і позикових засобів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичених коштів.

Під іноземними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами і державами.

Під спільними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюються суб'єктами даної країни і іноземних держав.

5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни і за кордоном.

Під інвестиціями всередині країни (внутрішніми інвестиціями) розуміють вкладення засобів в об'єкти інвестування, що розміщені на території даної країни.

Під інвестиціями за кордоном (закордонними інвестиціями) розуміють вкладення засобів в об'єкти інвестування, що розміщені за межами територіальних границь даної країни (до цих інвестицій відноситься також придбання різних фінансових інструментів інших країн - акцій іноземних компаній, облігацій інших держав тощо).

Наведена класифікація інвестицій відображає найбільш суттєві їх ознаки, і при необхідності може бути поглиблена в залежності від підприємницьких чи дослідницьких цілей.

Створення сприятливого клімату в країні пов'язано з чітким правовим регулюванням інвестиційної діяльності.

Інвестиційна діяльність представляє собою сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави по реалізації інвестицій.

Законодавча база визначає правовий статус інвесторів, суб'єктів інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичених і залучених майнових і інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Поряд з правом інвесторів діюче законодавство встановлює і їх обов'язки.

Інвестиційна сфера економіки - це комплекс галузей і виробництв , фінансово-кредитних установ і інших інституційних суб'єктів інвестиційної діяльності, де обертається довгостроковий капітал.

Інвестиційна сфера потребує глибокого дослідження, оскільки вона відіграє ключову роль в економіці держави. Але разом з тим, на протязі багатьох років інвестиційна сфера мала на економіку України дестабілізуючий вплив через велике незавершене будівництва, збільшуючи дефіцит державного бюджету, заморожуючи без будь-якої віддачі матеріальні і фінансові ресурси.

При різкому падінні обсягів інвестицій спостерігається вкрай недосконала структура джерел їх фінансування. Також потрібно вдосконалювати такі джерела інвестицій, як доходи від обороту цінних паперів (державних і корпоративних).

Важливим в перехідному періоді України є реформування інвестиційної діяльності, фінансово-банківської системи, заохочення іноземних інвестицій і створення сприятливого інвестиційного клімату.

Створення в Україні сприятливого інвестиційного клімату буде сприяти подоланню кризових явищ в інвестиційній сфері.

Створення умов для притоку інвестицій є важливим в покращенні інвестиційного клімату. Важливим є тут прийняття заходів з інтенсифікації приватизації.

В Україні суттєвий вплив на інвестиційний клімат має тіньова економіка. Легалізація виробництва, що функціонує в тіньовій економіці - важливе завдання реформування відносин.

Загальне правове поле інвестиційної діяльності регулюється прийнятими законами. Однак ці законодавчі акти несуть в собі ще елементи минулого і багато в чому перекликаються з законами Російської Федерації. Отже, вдосконалення законодавства є важливим в інвестиційній діяльності.

Ринкові перетворення в Україні, необхідність модернізації, переорієнтації виробництва з метою випуску конкурентноздатної продукції потребує значних інвестицій.

Інвестиційна політика у зв'язку з необхідністю інтеграції вітчизняної економіки у світові економічні відносини вимагає об'єднання капіталів, залучення коштів іноземних інвесторів. Здійснення економічних перетворень у нашій країні може бути реальністю тільки за умови повної інтеграції і співпраці учасників інвестиційного процесу.

Характеризуючи ресурсне забезпечення інвестиційної діяльності, треба підкреслити, що склад і принципи формування фінансових ресурсів для здійснення інвестицій на макрорівні суттєво відрізняються від формування аналогічних джерел на рівні підприємства.

Зростання внутрішніх інвестиційних ресурсів намічено забезпечити в основному за рахунок додаткових бюджетних асигнувань. Прогнозується деяке зростання прямих і непрямих іноземних інвестицій. Однак, частка зовнішніх інвестиційних надходжень за рахунок звуження сфери залучення зовнішніх кредитних ресурсів, позик іноземних банків, міжнародних фінансових інституцій скорочується.

Структура ресурсного забезпечення інвестиційної діяльності підприємств повинна формуватися виходячи з наявних фінансових ресурсів та мати відповідну інформаційну базу.

Отже, відобразимо джерела формування інвестиційних ресурсів на макро- та мікрорівні.

Джерелами формування інвестиційних ресурсів на макрорівні є:

а) зовнішні:

прямі іноземні інвестиції;

непрямі іноземні інвестиції;

технічна допомога (гранти);

кредити іноземних банків і позики міжнародних фінансових інституцій;

доброчинні внески та пожертвування іноземних компаній та громадян.

б) внутрішні:

бюджетні інвестиційні асигнування;

кошти, що надходять у результаті приватизації, акціонування, паювання, внески засновників (акціонерний капітал(;

власні фінансові ресурси суб'єктів господарювання (нерозподілений прибуток, амортизація, додатковий капітал, мобілізація внутрішніх ресурсів);

позичкові фінансові кошти (банківські та бюджетні кредити, облігаційні позики);

кошти громадян і громадських організацій;

безоплатні та доброчинні внески юридичних осіб і громадян.

На рівні підприємства можна виділити наступні джерела формування інвестиційних ресурсів:

а) залучені інвестиційні ресурси:

цільові державні кредити;

позики банків та інших кредитних структур;

податковий інвестиційний кредит і реструктуризована заборгованість;

емісія облігацій та інших цінних паперів;

інвестиційний лізинг;

зобов'язання за ф'ючерсними, форвардними контрактами, опціонами щодо операцій з цінними паперами.

б) власний капітал:

статутний (акціонерний, пайовий) капітал;

додатковий та резервний капітал (резервний та інноваційний фонди та інші кошти цільового інвестування);

нерозподілений прибуток від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Більш складними є питання вироблення стратегії формування інвестиційних ресурсів у підприємствах (фірмах), що здійснюють реальну виробничу та інвестиційну діяльність. Як відомо, джерелами для здійснення інвестицій можуть бути як власні, так і різного роду залучені кошти.

Закон України “Про інвестиційну діяльність” визначає такі джерела фінансування інвестицій:

власні фінансові ресурси інвестора (прибуток, амортизація, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

позичкові фінансові кошти інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити;

залучені фінансові кошти інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

бюджетні інвестиційні асигнування;

безплатні та доброчинні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян.

Джерела фінансування інвестицій в Положенні про фінансування і державне кредитування капітального будівництва, що здійснюється на території України, затвердженому наказом Мінекономіки України, Міністерства фінансів України, Державного комітету у справах містобудування і архітектури України від 23.09.1996 р. № 127/201/173. До бюджетних асигнувань належать кошти державного бюджету і бюджетні позики, включені до інвестиційного розділу Державної програми економічного і соціального розвитку України, а також кошти з місцевих бюджетів і позабюджетних фондів.

У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі подається більш розгалужена характеристика можливих джерел фінансування інвестиційної діяльності.

Наприклад, Пересада А.А. розглядаючи інвестиційні ресурси за їх походженням, виділяє внутрішні та зовнішні, вітчизняні та закордонні джерела фінансування, запроваджує такі нові напрями формування інвестиційних ресурсів як державні субсидії, одержання технічної допомоги (грантів) тощо.

Професор Бланк І.О. до складу позичкових вводить такі нові форми фінансування як податковий кредит, інвестиційний лізинг та селенг. Серед залучених коштів відокремлено вклади сторонніх вітчизняних та іноземних інвесторів у статутний фонд.

В економічній літературі зустрічаються намагання структуризувати можливі джерела коштів для здійснення інвестицій з позиції суб'єктів інвестиційної діяльності (інвесторів), або відносно конкретних об'єктів інвестування.

Пошук ефективних джерел і ресурсів фінансування інвестицій є однією з найбільших проблем, яка виникає в процесі здійснення інвестиційної діяльності, є .

Формування інвестиційних ресурсів потрібно розглядати як одне з найважливіших завдань не тільки інвестиційної, але і фінансової стратегії підприємства (фірми). Вироблення такої стратегії повинно забезпечити необхідними джерелами і коштами як реалізацію інвестиційних проектів, так і нормальне функціонування і фінансову стійкість виробничої діяльності на перспективу.

Стратегія формування інвестиційних ресурсів може бути неоднаковою для окремих об'єктів і суб'єктів інвестиційної діяльності. Так, при здійсненні фінансових інвестицій формуються інвестиційні ресурси тільки за рахунок чергової емісії акцій, інвестиційних сертифікатів.

Інвестиційну привабливість України, як і інших країн Східної Європи, визначають насамперед політичними, соціальними факторами, недостатньою фінансовою стабільністю вітчизняної економіки. До суттєвих чинників, що не сприяють залученню іноземного капіталу, належать відсутність ринкової інфраструктури, недостатня економічна ефективність інвестиційних проектів. На даний час механізм державного захисту капіталу інвесторів потребує чітких регламентованих рішень довготривалого характеру, коли законодавчі акти будуть відображати чітко окреслені умови вкладання, як зовнішніх, так і внутрішніх ресурсів, насамперед формування сприятливого середовища для економічного розвитку пріоритетних галузей, модернізації виробництва, впровадження передових технологій.

2. Аналіз власного капіталу як джерела фінансування інвестицій

Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, які належать йому на правах власності і які використовуються ним для формування певної частини його активів. Ця частина активів, яка сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, являє собою чисті активи підприємства.

Власний капітал характеризується такими основними позитивними особливостями.

простотою залучення, оскільки рішення, пов'язані із збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування) приймаються власниками та менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших суб'єктів господарювання;

більш високою здатністю генерування прибутку в усіх сферах діяльності, оскільки при його використанні не вимагається сплата позичкового відсотку в усіх його формах;

забезпечення фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності в довгостроковому періоді, а відповідно і зниження ризику банкрутства.

Разом з тим йому приманні такі недоліки:

обмеження обсягу залучення, а відповідно і можливостей значного розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства в періоди сприятливої кон'юнктури ринку на окремих етапах його життєвого циклу;

висока вартість в порівнянні з альтернативними позичковими джерелами формування капіталу;

невикористана можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучених позичкових фінансових коштів, оскільки без такого залучення неможливо забезпечити перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.

Управління власним капіталом пов'язане не тільки із забезпеченням ефективного використання вже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують розвиток підприємства у майбутньому. Власні фінансові ресурси класифікують за джерелами їх формування. Склад основних джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства наведений на рис.2.1.

Рис. 2.1. Склад основних джерел формування власних фінансових ресурсів підприємств.

В складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, - він формує переважну частину власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, у відповідності із зростанням ринкової вартості підприємства. Значну роль в складі внутрішніх джерел відіграють також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах, що мають значний обсяг основних засобів і нематеріальних активів.

Однак, суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є засобом його реінвестування. Інші внутрішні джерела не відіграють значної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства. В складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню підприємством додаткового, пайового (шляхом додаткових внесків засобів у статутний капітал) або акціонерного (шляхом додаткової емісії і реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути безоплатна фінансова допомога ,що надається їм (як правило, така допомога надається лише окремим державним підприємствам різного рівня). До інших зовнішніх джерел входять безкоштовно отримані підприємством матеріальні і нематеріальні активи, що включаються в склад його балансу.

Основу управління власним капіталом підприємства складає управління формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективності управління цим процесом на підприємстві розробляється, зазвичай, спеціальна фінансова політика, направлена на залучення власних фінансових ресурсів з різних джерел у відповідності з потребами його розвитку в майбутньому періоді.

Політика формування власних фінансових ресурсів - це частина загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає у забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку.

Розробка політики формування власних фінансових ресурсів підприємства здійснюється за такими основним етапами (рис. 2.2.):

Рис.2.2. Основні етапи розробки політики формування власних фінансових ресурсів підприємства.

1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства в періоді ,що передує. Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідність темпам розвитку підприємства.

На першому етапі аналізу вивчаються загальний обсяг формування власних фінансових ресурсів, відповідність темпів приросту власного капіталу темпам приросту активів і обсягу реалізації продукції, динаміка питомої ваги власних ресурсів в загальному обсязі формування фінансових ресурсів в передплановому періоді.

На другому етапі аналізу розглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. В першу чергу вивчається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість власного капіталу залученого за рахунок різноманітних джерел.

На третьому етапі аналізу оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, що сформувалися на підприємстві у передплановому періоді. Критерієм такої оцінки виступає показник “Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства”. Його динаміка відображає тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами.

2. Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах. Ця потреба визначається за наступною формулою:

Пвфр = Пк * Пвк/100 - ВКп+Пр, (2.1)

де Пвфр - загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства у плановому періоді;

Пк -загальна потреба в капіталі на кінець планового періоду;

Пвк - планова частка власного капіталу в загальній його сумі;

Вкп - сума власного капіталу на початок планового періоду;

Пр - сума прибутку , що направлена на споживання в плановому періоді.

Розрахована загальна потреба охоплює необхідну суму власних фінансових ресурсів, що формується як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел.

3. Оцінка вартості власного капіталу залученого з різних джерел. Така оцінка проводиться в розрізі основних елементів власного капіталу, що формується за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Результати такої оцінки служать основою розробки управлінських рішень відносно вибору альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, що забезпечують приріст власного капіталу підприємства.

4. Забезпечення максимального обсягу власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел. До того, як залучати зовнішні джерела формування власних фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їхнього формування за рахунок внутрішніх джерел. Основними внутрішніми джерелами, формуваннями власних фінансових ресурсів підприємства є чистий прибуток і амортизаційниі відрахування. В першу чергу потрібно в процесі планування цих показників передбачити можливості їхнього зростання за рахунок різних резервів.

Використання прискореної амортизації активної частини основних засобів збільшує можливості формування власних фінансових ресурсів за рахунок цього джерела. Однак потрібно мати на увазі, що зростання суми амортизаційних відрахувань в процесі використання прискореної амортизації окремих видів основних засобів призводить до відповідного зменшення суми чистого прибутку. Тому при пошуку резервів зростання власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел доцільно виходити з необхідності максимізації їхньої сукупної суми за наступним критерієм:

ЧП + АВ ВФРмакс, (2.2)

де ЧП - сума чистого прибутку підприємства , що планується;

АВ -сума амортизаційних відрахувань ,що планується;

ВФРмакс - максимальна сума власних фінансових ресурсів, що формуються за рахунок внутрішніх джерел.

5. Забезпечення необхідного обсягу залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел.

Обсяг залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел повинен забезпечити ту їхню частину, яку не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел фінансування. Якщо сума залучених за рахунок внутрішніх джерел власних фінансових ресурсів повністю забезпечує загальну потребу в них у плановому періоді, то у залученні цих ресурсів за рахунок зовнішніх джерел немає необхідності.

Потреба у залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел розраховується за наступною формулою [5, c.146]:

ВФРзовн=Пвфр - ВФРвнут, (2.3)

де ВФРзовн - потреба в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел;

Пвфр - загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства в плановому періоді;

ВФРвнутр - сума власних фінансових ресурсів, що плануються до залучення за рахунок внутрішніх джерел.

Забезпечення задоволення потреби у власних фінансових ресурсах за рахунок зовнішніх джерел планується за рахунок залучення додаткового пайового капіталу (власників або інших інвесторів), додаткової емісії акцій або за рахунок інших джерел.

6. Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів. Процес цієї оптимізації грунтується за наступними критеріями:

а) забезпечення мінімальної сукупної вартості залучених власних фінансових ресурсів. Якщо вартість залучених власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел перевищує планову вартість, залучення позичкових коштів, то від такого формування власних ресурсів потрібно відмовитися;

б) забезпечення збереження управління підприємством первісними його засновниками. Зростання додаткового пайового або акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може призвести до втрати такого управління.

Ефективність розробленої політики формування власних фінансових ресурсів оцінюється з допомогою коефіціента самофінансування розвитку підприємства в наступному періоді. Його рівень повинен відповідати поставленої меті.

Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства розраховується за наступною формулою:

Ксф=ВФР/ А , (2.4)

де Ксф - коефіціент самофінансування майбутнього розвитку підприємства;

ВФР - формування планового обсягу власних фінансових ресурсів;

А - плановий приріст активів підприємства.

Успішна реалізація розробленої політики формування власних фінансових ресурсів пов'язана з вирішенням наступних основних завдань:

проведенням об'єктивної оцінки вартості окремих елементів власного капіталу;

забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням допустимого рівня фінансового ризику;

формуванням ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) підприємства;

формуванням і ефективним здійсненням політики додаткової емісії акцій (емісійної політики) або залученням додаткового пайового капіталу.

Для ефективного управління власним капіталом розраховують фінансово-економічні показники, основними з яких є коефіцієнти фінансової незалежності, фінансової стабільності та оборотності власного капіталу.

Коефіцієнт фінансової незалежності, який інколи називають ще коефіцієнтом автономії, визначають як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу

(2.5)

Коефіцієнт фінансової стабільності розраховують, як співвідношення власних та позичкових коштів. Цей показник характеризує залежність підприємства від залучених засобів, і його нормативне значення визначається значенням менше одиниці. Він розраховується за формулами:

Коефіцієнт оборотності власного капіталу розраховується як частка від ділення обсягу виручки від реалізації продукції на середньорічну вартість власного капіталу.

, (2.6)

Таким чином, підприємство, яке використовує в основному власний капітал має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але обмежує темпи свого розвитку (оскільки не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів в періоди сприятливої кон'юнктури ринку) і не використовує фінансової можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

3. Принципи залучення позикових джерел фінансування інвестиційної діяльності

інвестиції підприємство ресурси фінансовий

Ефективна фінансова діяльність підприємства неможлива без постійного залучення позичкових засобів. Використання позичкового капіталу дозволяє істотно розширити обсяг господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різноманітних цільових фінансових коштів, а в кінцевому результаті - підвищити ринкову вартість підприємства.

Хоч основу будь-якого бізнесу складає власний капітал, на підприємствах ряду галузей економіки обсяг залучених коштів значно переважає обсяг власного капіталу. В зв'язку з цим управління залученям і ефективним використанням цих засобів є однією з найважливіших функцій фінансового менеджменту, направленої на забезпечення досягнення високих кінцевих результатів господарської діяльності підприємства.

Залучений капітал, що використовується підприємством, характеризує у сукупності обсяг його фінансових зобов'язань (загальну суму боргу). Ці фінансові зобов'язання в сучасній господарській практиці диференціюються таким чином (рис. 3.1

В процесі розвитку підприємства по мірі погашення його фінансових зобов'язань виникає потреба в залученні нових позичкових коштів. Джерела і форми залучення позичкових коштів підприємством багатогранні. Класифікація залучених кошті, що використовуються підприємством за основними ознаками наведена на рис. 2.7.

З урахуванням викладеної класифікації організується управління залученими коштами - це цілеспрямований процес їхнього формування з різноманітних джерел і в різних формахув відповідності з потребами підприємства у залученому капіталі на різних етапах його розвитку. Багатогранність завдань, що вирішуються в процесі цього управління, визначає необхідність розробки спеціальної фінансової політики в цій галузі на підприємствах, що використовують значний обсяг залученого капіталу.

Рис.3.1 Форми фінансових зобов'язань підприємства, що відображаються в його балансі



Рис. 3.2. Класифікація залучених позичкових коштів

Політика залучення коштів - це частина загальної фінансової стратегії, що полягає у забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення позичкового капіталу з різних джерел у відповідності з потребами розвитку підприємства.

Процес формування політики залучення підприємством позичкового капіталу включає наступні основні етапи:

1. Аналіз залучення і використанняпозичкових коштів. Метою такого аналізу є виявлення обсягу, складу і форм залучення коштів підприємством, а також оцінка ефективності їхнього використання.

На першому етапі аналізу вивчається динаміка загального обсягу залучених коштів у періоді, що розглядається; темпи цієї динаміки зіставляються з темпами приросту суми власних фінансових ресурсів, обсягів операційної і інвестиційної діяльності, загальної суми активів підприємства.

На другому етапі аналізу визначаються основні форми залучення позичкових коштів, аналізуються в динаміці питома вага фінансового кредиту, товарного кредиту і внутрішньої кредиторської заборгованості у загальній сумі залучених коштів, що використовуються підприємством.

На третьому етапі аналізу визначається співвідношення обсягів позичкових коштів, що використовуються підприємством за періодами залучення. З цією метою проводиться відповідне групування залученого капіталу, що використовується за цією ознакою, вивчається динаміка співвідношення коротко- і довгострокових залучених коштів підприємства і їхня відповідність обсягу оборотних і неооборотних активів, що використовуються.

На четвертій стадії аналізу вивчається склад конкретних кредиторів підприємства і умови надання ними різноманітних форм фінансового і товарного (комерційного) кредитів. Ці умови аналізуються з позицій їх відповідності кон'юнктурі фінансового і товарного ринків.

На п'ятій стадії аналізу вивчається ефективність використання залучених коштів в цілому і окремих їх форм на підприємстві. З цією метою використовуються показники оборотності і рентабельності залученого капіталу, розглянуті раніше. Перша група цих показників зіставляється в процесі аналізу із середнім періодом обороту власного капіталу.

Результати проведеного аналізу служать основою оцінки доцільності використання залучених коштів на підприємстві в обсягах і формах, що склалися .

2. Визначення мети залучення коштів у майбутньому періоді. Ці кошти залучаються підприємством на суворо цільовій основі, що є одним з умов наступного ефективного їхнього використання. Основними цілями залучення коштів підприємствами є:

а) поповнення необхідного обсягу постійної частини оборотних активів. Сьогодні більшість підприємств, що здійснюють виробничу діяльність, не мають можливості фінансувати повністю цю частину оборотних активів за рахунок власного капіталу. Значна частина цього фінансування здійснюється за рахунок залучених коштів;

б) забезпечення формування змінної частини оборотних активів. Яку б модель фінансування активів не використовувало б підприємство, в усіх випадках змінна частина оборотних активів частково або повністю фінансується за рахунок залучених коштів;

в) формування обсягу інвестиційних ресурсів, якого не вистарчає. Метою залучення позичкових коштів в цьому випадку виступає необхідність прискорення реалізації окремих реальних проектів підприємства (нове будівництво, реконструкція, модернізація); оновлення основних засобів (фінансовий лізинг) тощо;

г) забезпечення соціально-побутових потреб своїх робітників. В цих випадках залучені кошти використовуються для видачі позичок своїм робітникам на індивідуальне житлове будівництво, облаштування садових і городніх ділянок та на інші аналогічні цілі;

д) інші тимчасові потреби. Принцип цільового використання залучених коштів забезпечується і в цьому випадку, хоч таке їхнє залучення здійснюється звичайно на короткі терміни і в невеликих обсягах.

3. Визначення граничного обсягу залучених коштів. Максимальний обсяг цього залучення диктується двома основними умовами:

а) граничним ефектом фінансового важеля. Оскільки обсяг власних фінансових ресурсів формується на попередньому етапі, то загальна сума власного капіталу, може бути визначена заздалегідь. По відношенню до них розраховується коефіціент фінансового важеля (коефіціент фінансування), при якому його ефект буде максимальним. З урахуванням суми власного капіталу в наступному періоді і розрахованого коефіціента фінансового важеля обчислюється граничний обсяг залучених коштів, що забезпечує ефективне використання власного капіталу;

б) забезпеченням достатньої фінансової стабільності підприємства. Вона повинна оцінюватися не тільки з позицій самого підприємства, але і з позицій можливих його кредиторів, що забезпечить згодом зниження вартості залучених коштів.

З урахуванням цих вимог підприємство встановлює ліміт використання залучених коштів у своїй господарській діяльності.

4. Оцінка вартості залученого капіталу з різноманітних джерел. Така оцінка проводиться в розрізі різних форм залученого капіталу, що використовується підприємством із зовнішніх і внутрішніх джерел. Результати такої оцінки служать основою розробки управлінських рішень відносно вибору альтернативних джерел залучених коштів, що забезпечують задоволення потреб підприємства в позичковому капіталі.

5. Визначення співвідношення обсягу залучених коштів, що використовуються на коротко- і довгостроковій основі. Розрахунок потреби в обсягах коротко- і довгострокових залучених коштів здійснюється з врахуванням їх використання в наступному періоді. На довгостроковий період (понад 1 рік) залучені кошти використовуються, як правило, для розширення обсягу власних основних засобів і формування обсягу інвестиційних ресурсів (хоч при консервативному підході до фінансування активів залучені кошти на довгостроковій основі використовуються і для забезпечення формування оборотного капіталу). На короткостроковий період залучаються кошти для всіх інших цілей їх використання.

Розрахунок необхідного розміру залучених коштів в рамках кожного періоду здійснюється в розрізі окремих цільових напрямів їх майбутнього використання. Метою цих розрахунків є встановлення термінів використання і оптимізації співвідношення довго- і короткострокових залучених коштів. В процесі цих розрахунків визначаються повний і середній термін використання залучених коштів.

Повний термін використання залучених коштів - це період часу з початку їх надходження до остаточного погашення всієї суми боргу. Він включає в себе три тимчасових періоди: а) термін корисного використання; б) пільговий період; в) термін погашення.

а) термін корисного використання - це період часу, впродовж якого підприємство безпосередньо використовує надані залучені кошти у своїй господарській діяльності;

б) пільговий період - це період часу з моменту закінчення корисного використання залучених коштів до початку погашення боргу. Він служить резервом часу для акумуляції необхідних фінансових ресурсів;

в) термін погашення - це період часу, впродовж якого відбувається повна виплата основного боргу і відсотків за залученими коштами, що використовуються. Цей показник використовується в тих випадках, коли виплата основного боргу і відсотків здійснюється не зразу після закінчення терміну використання залучених коштів, а частинами протягом певного періоду часу за передбаченим графіком.

Розрахунок повного терміну використання залучених коштів здійснюється в розрізі перерахованих елементів, виходячи з мети їхнього використання, що склалася на фінансовому ринку і в практиці встановлення пільгового періоду і терміну погашення.

Середній термін використання залучених коштів - це середній розрахунковий період, впродовж якого вони знаходяться у використанні на підприємстві. Він визначається за формулою:

СТз=ТКз/2+ПП+ТП/2, (3.1)

де СТз - середній термін використання залучених коштів;

СТз-термін корисного використання залучених коштів;

ПП - пільговий період;

ТП-термін погашення.

Середній термін використання залучених коштів визначається за кожним цільовим напрямом використання цих коштів; за обсягами їх залученння на коротко-і довгостроковій основі; за сумою залучених коштів в цілому.

Співвідношення залучених коштів, що використовуються на коротко- і довгостроковій основі, може бути оптимізовано також з урахуванням їх вартості.

6. Визначення форм залучення позичкових коштів.

Ці форми диференціюються в розрізі фінансового кредиту; товарного (комерційного) кредиту; інших форм. Вибір форм залучення коштів підприємство здійснює виходячи з мети і специфіки своєї господарської діяльності.

7. Визначення складу основних кредиторів. Цей склад визначається формами залучення коштів. Основними кредиторами підприємства є звичайно його постійні постачальники, з якими встановлені тривалі комерційні зв'язки, а також комерційний банк, який здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

8. Формування ефективних умов залучення кредитів. До найважливіших з цих умов відносяться:

а) термін надання кредиту; б) ставка відсотка за кредит; в) умови виплати суми відсотка; г) умови виплати основної суми боргу; д) інші умови, пов'язані з отриманням кредиту.

Термін надання кредиту є одним з визначальних умов його залучення. Оптимальним вважається термін надання кредиту, протягом якого повністю реалізується мета його використання (наприклад, іпотечний кредит - на термін реалізації інвестиційного проекту; товарний кредит - на період повної реалізації закуплених товарів тощо).

Ставка відсотка за кредит характеризується трьома основними параметрами: її формою, виглядом і розміром.

За формою розрізняють процентну ставку (для нарощування суми боргу) і облікову ставку (для дисконтування суми боргу). Якщо розмір цих ставок однаковий, то перевага повинна бути віддана процентній ставці, бо у цьому випадку видатки по обслуговуванню боргу будуть меншими.

За видами розрізняють фіксовану ставку відсотка (встановлену на весь термін кредиту) і плаваючу ставку відсотка (з періодичним переглядом її розміру в залежності від зміни облікової ставки центрального банку, темпів інфляції і кон'юнктури фінансового ринку). Час, протягом якого ставка відсотка залишається незмінною, називається процентним періодом. В умовах інфляції для підприємства оптимальнішою є фіксована ставка або плаваюча ставка з високим процентним періодом.

Розмір ставки відсотка за кредит є визначальною умовою при оцінці його вартості. По товарному кредиту він приймається при оцінці в розмірі цінової знижки за здійснення швидкого розрахунку за поставлені товари.

Умови виплати суми відсотка характеризуються порядком його виплати. Цей порядок зводиться до трьох принципових варіантів: виплати всієї суми відсотка в момент надання кредиту; виплати суми відсотка рівномірними частинами; виплати всієї суми відсотка в момент сплати основної суми боргу (при погашенні кредиту). При інших рівних умовах більш прийнятним є третій варіант.

Умови виплати основної суми боргу характеризуються періодами,що передбачають його повернення. Ці умови зводяться до трьох принципових варіантів. Частковому поверненню основної суми боргу протягом загального періоду функціонування кредиту; повному поверненню всієї суми боргу по закінченні терміну використання кредиту; повернення основної або частини суми боргу з наданням пільгового періоду по закінченні терміну використання кредиту. При інших рівних умовах третій варіант є для підприємства найоптимальніший.

Інші умови, пов'язані з отриманням кредиту, можуть передбачати необхідність його страхування, виплати додаткової комісійної винагороди банку, різний рівень розміру кредиту по відношенню до суми застави тощо.

9. Забезпечення ефективного використання кредитів.

Критерієм такої ефективності виступають показники оборотності і рентабельності залученого капіталу.

10. Забезпечення вчасних розрахунків за отриманими кредитами. З метою цього забезпечення по найбільш значних кредитах може заздалегідь резервуватися спеціальний зворотний фонд. Платежі з обслуговування кредитів включаються у платіжний календар і контролюються в процесі моніторінгу поточної фінансової діяльності.

На підприємствах, що залучають великий обсяг коштів у формі фінансового і товарного (комерційного) кредиту, загальна політика використання залучених коштів може бути деталізована в розрізі певних форм кредиту.

ВИСНОВКИ

Інвестиційна сфера в Україні потребує глибокого дослідження, оскільки вона відіграє ключову роль в економіці держави. Але разом з тим, на протязі багатьох років інвестиційна сфера мала на економіку України дестабілізуючий вплив через велике незавершене будівництва, збільшуючи дефіцит державного бюджету, заморожуючи без будь-якої віддачі матеріальні і фінансові ресурси.

При різкому падінні обсягів інвестицій спостерігається вкрай недосконала структура джерел їх фінансування. Також потрібно вдосконалювати такі джерела інвестицій, як доходи від обороту цінних паперів (державних і корпоративних).

Важливим в перехідному періоді України є реформування інвестиційної діяльності, фінансово-банківської системи, заохочення іноземних інвестицій і створення сприятливого інвестиційного клімату.

Створення в Україні сприятливого інвестиційного клімату буде сприяти подоланню кризових явищ в інвестиційній сфері. Насамперед, необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на вдосконалення нормативно-правової бази виробництва з метою поліпшення інвестиційного клімату і стимулювання відтворювальних процесів; активізацію структурної перебудови виробництва відповідно до вимог ринкового середовища; прискорення демонополізації, приватизації та реструктуризації підприємств; перепрофілювання збиткових підприємств будіндустрії та промисловості будівельних матеріалів на випуск більш конкурентноспроможної продукції; розвиток інфраструктури ринку підрядних робіт.

Розвиток ринкових відносин підвищує відповідальність підприємств та інших суб'єктів ринку в підготовці та прийнятті управлінських рішень. Ефективність цих рішень багато в чому залежить від вмілого управління капіталом фірми.

Капітал характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній та нематеріальній формах, інвестованих у формування його активу. Структура капіталу - це співвідношення власних та залучених коштів, які використовуються підприємством в процесі господарської діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу, визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості і в кінцевому результаті формує співвідношення рівня прибутковості і ризику в процесі розвитку підприємства.

Підприємство, яке використовує тільки власний капітал має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює 1), але обмежує темпи свого розвитку, оскільки не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів в періоди сприятливої кон'юнктури ринку і невикористовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

Підприємство, яке використовує залучений капітал має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку, за рахунок формування додаткового обсягу активів, і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, однак у значній мірі створює фінансовий ризик і загрозу банкрутства.

Однією з найважливіших умов ефективного управління капіталом фірми є оцінка його вартості, тобто ціни, яку підприємство платить за його залучення з різних джерел.

ЛІТЕРАТУРА

Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. - К.: МП «ИТЕМ» ЛТД, 1995. - 448 с.

Інвестиційний клімат в Україні. - К.: Нора-друк, 2002. - 246 с.

Крупка Я.Д. Прогресивні методи оцінки та обліку інвестиційних ресурсів. - Тернопіль: Економічна думка, 2000. - 354 с.

Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. - К.: Лібра, 1998.- 392с.

Стельмах М.В., Бутов А.М. Фінансовий менеджмент: Курс лекцій. - Тернопіль: ТАНГ, 2002. - 124 с.

Литвин Б.М. Аналіз господарської діяльності в будівництві. - Львів: Світ, 1992. - 272с.

Литвин Б.М., Скочиляс С.М., Штефан З.Б. Аналіз господарської діяльності в будівництві. (Методичні аспекти). - Тернопіль: Економічна думка, 2000. - 75с.

Економічний аналіз. Навчальний посбуник. /За ред.д.е.н., проф..Ф.Ф.Бутинця. - Житомир: ПП. „Рута”, 2003.

Економічний аналіз. Навчальний посбуник. /За ред.д.е.н., академіка НАН України, проф.М.Г.Чумаченка. - Київ, 2001.

Размещено на Allbest.ru