Сучасні види інноваційної діяльності фірми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

Кафедра економічної теорії

Реферат

з дисципліни: «Економічна теорія»

Сучасні види інноваційної діяльності фірми

Київ 2013

Сьогодні у світовій економіці відбуваються безпрецедентні геополітичні зміни, зумовлені, передусім, глобалізацією і міждержавним економічної інтеграцією. Однак доводиться визнати, що це глобальні явища є лише об'єктивним наслідком інших менш помітних і очевидних, але з менш масштабних і значимих явищ, що з формуванням «нової економіки», чи «економіки знань».

Виняткова значимість знання на сучасної господарську діяльність визначається поруч таких обставин:

· знання як ресурс перетворилася на одне із вирішальних факторів виробництва, поруч із капіталом і працею;

· знання стає продуктом і тому створюються нові форм діяльності, засновані на торгівлі результатами знань;

· зростає щільність знань, відбувається системне застосування науки у виробництві та повсякденні людини, що виражається, зрештою, у переході до інноваційній економіці;

Особливості організації сучасного виробництва та забезпечення його ефективного використання, вимагають сьогодні від менеджменту підприємства не тільки численних знань, але успішного і ефективного їх застосування. Вся інноваційна діяльність підприємства має бути націлена на виконання заданих цілей. Необхідно, крім стандартних задач по запуску виробництва та контролю його правильної функціональної діяльності, також передбачати своєчасні інноваційні оновлення не тільки виробничих потужностей і технологій, але і самої форми організації сучасного виробництва.

Вся інноваційна діяльність підприємства повинна носити плановий і чітко вивірений порядок з самого початку. Зусилля команди менеджерів зазвичай зводяться до пошуку і подальшої реалізації новітніх інновацій з метою поновлення або удосконалення асортименту продукції, що випускається, підвищення її якісних характеристик, застосування нових технологій не тільки в сфері виробництва, а й у самій організаційній складовій підприємства.

Дослідженням становища інноваційного ринку України, а також пошуком шляхів та методів його розвитку займається велика кількість державних установ та організацій. Та можна відзначити, що сьогодні ринок інновацій став об'єктом дослідження не тільки держави, а й науковців, підприємців, економістів, серед них - Денисюк В.А., Журавський В.С., Кацура Н.А., Ковальчук С.В., Нерега А.А., Устенко Р.В. та інших. Проблеми, що стосуються інноваційного типу економічного розвитку завжди перебували в полі зору вчених-економістів, а саме Балабанової І.Т., Бузько І.Р., Гальчинського А.С., Гейця В.М., Євтушевського В.А., Мельник М.В., Пересади А.А. та інших.

Інноваційний розвиток

Інноваційна діяльність - це діяльність, що спрямована на використання та комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

інновація підприємство потенціал

Розробка інноваційної стратегії компанії складається з декількох ключових моментів. Два основних з них -- це вибір самої інноваційної технології і визначення з фінансуванням всієї інноваційної діяльності.

Важливо розуміти, що, в розріз стереотипу, інноваційне рішення призводить не тільки до змін у сфері технологій. Підприємства, що обрали інноваційний шлях розвитку впроваджують як нові бізнес-моделі, так і нові (або удосконалені) технології. Інноваційне рішення на підприємстві не обов'язково несе радикальні (до цього не існуючі і на інших підприємствах) зміни. «Інноваційність» рішення для підприємства полягає у його нестандартності та позитивності впливу саме для даного підприємства. Зауважимо також і те, що для підприємства інноваційне рішення виступає не тільки внутрішньою рушійною силою, а й інструментом впливу на зовнішнє господарське середовище. Своєчасно розроблене інноваційне рішення дає можливість підприємству вплинути на поточну бізнес ситуацію та навіть задати тенденцію подальшого розвитку галузі в цілому.

Класифікація інноваційних підприємств в залежності від виду інновацій

Сучасний етап розвитку інноваційної сфери в Україні слід визнати таким, що не відповідає потребам економіки та рівневі розвитку інноваційних процесів у промислово розвинених країнах. Продовжує зростати зношеність основних засобів та виробничої інфраструктури, залишається низьким технологічний рівень виробництва, зумовлюючи його високу енерго- та матеріаломісткість. Із загального обсягу капіталовкладень в економіку України лише 10-15% спрямовується на фінансування інноваційних і науково-технічних процесів.

Щорічний огляд найбільш інноваційних компаній в світі. Велика частина позицій є цілком передбачуваною, але кілька моментів можуть заінтригувати. Найпомітнішим є те, що з чотирьох нових компаній, що увійшли до першої десятки, три є азіатськими: Samsung і Hyundai з Південної Кореї і Haier з Китаю, яка виросла на 20 позицій за два роки. Кремнієва долина як і раніше більше інших підприємств асоціюється з інноваціями в більшості країн світу, але в інших галузях американської економіки, від автомобілів до важкої промисловості і споживчих товарів, компанії внаслідок кризи знизили обсяг інвестицій в інновації. Багато компаній зосередилися на фінансовому інжинірингу для забезпечення найбільшого прибутку в умовах нестабільності.

Місце України за науково-інноваційними показниками (в порівнянні з деякими країнами ЄС):

Європейська система оцінки інновацій: сторінка з даними по Україні

З точки зору інноваційного розвитку Україна дещо нагадує Румунію та Болгарію в період їх вступу до ЄС та Туреччину. Очевидно, що Україна належить до країн, що наздоганяють, і яка може виграти за рахунок сильного наукового сектору та завдяки міцній ресурсній базі. Дані демонструють відносно сильні позиції України за показниками рівня освіти, продажу нової для фірм продукції, витрат на ІКТ у ВВП. Ці цифри мають відповідні пояснення. Система освіти є відносно розвиненою ще з часів Радянського Союзу. Українські університети набирають велику кількість студентів на технічні факультети. Частка продажу нової продукції відповідає середнім показникам країн ЄС, оскільки загальні обсяги виробництва є відносно малими. Аналогічною є ситуація щодо часткою витрат на ІКТ в ВВП. Абсолютні цифри є досить скромними, у порівнянні з аналогічними країнами ЄС, але обсяги ВВП (близько 5 тис євро на душу населення) теж незначні.

Країни подібні до України (Польща, Росія тощо) відрізняються від більш економічно розвинутих країн слабкою участю підприємницького сектору у фінансуванні та здійсненні наукових досліджень та розробок. В економіках, де діяльність у сфері досліджень та розробок залишається на низькому рівні, переважна більшість фірм мають низьку схильність до інновацій та недостатній рівень інноваційності. Тільки незначна частка фірм визначають своїм пріоритетом розробку нових продуктів та процесів як основу своєї конкурентної стратегії; натомість, більшість фірм зосереджується на адаптації імпортних технологій та ноу-хау. Розвиток інновацій залишається одним із викликів для українських підприємств як у високотехнологічному, так і у низькотехнологічному секторах.

Шляхи розвитку інноваційних підприємств

Концепція «інноваційного трикутника» означає, що швидке та успішне запровадження проривних інновацій в промисловості вимагає співпраці трьох різних суб'єктів: споживач, розробник та винахідник. Проект TEMPUS «Підтримка трикутника знань шляхом створення інноваційних офісів в українських вищих навчальних закладах» (UNI4INNO) був ініційований у лютому 2010 року з метою розвитку інноваційного менеджменту, сприяння формуванню підприємницької культури і, нарешті, зміцнення зв'язків між освітою, наукою та бізнесом. Відсоток підприємств, що проваджують інновації, і кількість нових продуктів в Україні є меншими, ніж на початку 2000-х рр:

Інноваційний бізнес диференційований за розмірами компаній, тому виокремлення таких двох груп суб'єктів інноваційного виробництва, як великі корпорації та малі інноваційні підприємства, є практично виправданим та мотивованим, оскільки кожна з них потребує різних заходів підтримки в рамках інноваційної політики держави.

Основу інноваційного потенціалу країн складають великі підприємства, вони відіграють провідну роль у процесі інноваційного розвитку держави. У Таблиці 1 наведено результати дослідження щодо цінності винаходів серед 1000 найбільших за рівнем доходу компаній світу з 2005 до 2009 року.

Компанія IBM виступає лідером за кількістю отриманих патентів у США. У 2009 році компанія зареєструвала 4 914 патентів. Це перевищує кількість патентів, отриманих у тому ж році Microsoft, Hewlett-Packard, Oracle, Apple, Accenture та Google, разом узятих. За останні 17 років IMB зробила більше 40 тисяч винаходів у різних сферах. На другому місці знаходиться Samsung. Третє місце посідає компанія Microsoft, яка отримала в 2009 році 2 906 патентів. Щодо проведеного дослідження цінності винаходів, то за цим критерієм IBM утратила лідерство, перше місце посіла компанія Microsoft. Патенти компаній, крім захисту власних продуктів та послуг від підробок, приносять суттєвий дохід при їх реалізації. За оцінками спеціалістів, портфель патентів Microsoft дорожчий утричі, ніж у IBM, оскільки цінність інновацій визначається не стільки їх кількістю, скільки високою якістю.

В останні роки в списку кращих інноваційних компаній усе більше великих виробників програмного забезпечення й комп'ютерної техніки; за даними журналу Fast Company, в 2011 році список лідерів очолюють Apple, Twitter та Facebook.

Топ 10 - світових інноваційних компаній

Особливості діяльності великих інноваційних компаній, які визначають характер їх росту, розглянуто в роботі К. Крістенсена. Ось деякі із цих особливостей:

· По-перше, діяльність великих компаній орієнтована на отримання високих прибутків їхніми інвесторами, на випуск продукції, яка користується попитом у споживачів, тому вони можуть стикатися з проблемою фінансування радикальних розробок, які мало цікавлять споживача через нерозвинутий ринок.

· По-друге, для підтримки високої капіталізації й залучення нових інвестицій їм необхідне стійке зростання, що забезпечується отриманням високих доходів, тому такі компанії орієнтуються на крупні ринки. Разом із тим, стійкий стан компанії визначається її поточними короткостроковими показниками.

· По-третє, успішна реалізація масштабних інвестиційних проектів потребує якісного аналізу та планування, що простіше зробити на сформованому, а не новому ринку, який важко піддається прогнозуванню.

Зовсім інші проблеми виникають у малих інноваційних підприємств. Обґрунтування досвіду функціонування та розвитку інноваційних компаній показує, що багато які з них розпочинали свою діяльність із малого підприємництва, порушуючи стійкий стан крупних компаній на ринку. Малі підприємства можуть суттєво впливати на розвиток економіки, якщо застосовуються так звані "підривні" технології зі створенням абсолютно нових пропозицій, які змінюють ринок. Освоєння проривних технологій, як правило, не входить в поточні комерційні інтереси великих гравців на ринку, і багато новаторських продуктів доводяться до ринкової стадії в невеликих фірмах, які з часом, пройшовши ринковий відбір, можуть зайняти лідируючі позиції, як, наприклад, компанії Silicon Graphics, Netscape Communications, Google, Skype, які стали провідними у своїх сегментах.

Отже, сприятливе середовище для розвитку та росту малих інноваційних форм, яке дозволяло б доводити ідеї до стадії виробництва, є однією з найважливіших умов ефективної реалізації стратегії інноваційного розвитку держави.

При цьому політика розвитку малого інноваційного бізнесу повинна бути сфокусована на вирішенні проблем фінансування таких компаній. На початковому етапі розвитку вони не мають достатніх власних ресурсів для розвитку; обмежені в можливостях кредитування, у тому числі через відсутність заставного забезпечення; їхня діяльність характеризується підвищеними ризиками; період виходу на прибуткову діяльність проекту часто перевищує 2-3 роки.

Вирішення проблем фінансування малих інноваційних підприємств найчастіше пов'язано із застосуванням механізмів венчурного інвестування. Венчурний капітал став одним з основних інструментів росту західних компаній, завдяки венчурному фінансуванню виникли такі компанії як DEC, Apple, Compaq, Sun, Microsoft, Intel, Silicon Graphics, Google, Skype. Венчурне фінансування використовують і країни Євросоюзу, Тайвань, Китай, Ізраїль та інші.

В Україні зареєстровано понад 600 венчурних фондів, із них діє більше 100, проте сфера їх діяльності - це переважно будівництво, торгівля енергоресурсами, деякі фонди займаються фінансуванням інших традиційних проектів або невеликих продуктових інновацій. Така діяльність вітчизняних венчурних фондів є свідченням відсутності стимулів укладати кошти в інноваційні проекти за високого рівня ризику. Поки що вітчизняний венчурний капітал не інвестує в інноваційні проекти, оскільки інвестиції в окремі галузі традиційної економіки мають достатньо високий рівень дохідності при відносно коротких термінах інвестування та за умов низького рівня ризику; організаційна форма венчурних фондів виконує "інструментальну" функцію, що дозволяє оптимізувати оподаткування законним способом.

Позитивним зрушенням у секторі вітчизняного інноваційного бізнесу може стати прийняття закону "Про венчурні фонди інноваційного розвитку". На сьогодні існує його проект, де вперше робиться спроба визначити правові засади створення нового фінансового інструменту, який забезпечив би спрямування інвестиційних потоків в інноваційні сектори економіки. Таким інструментом мають стати венчурні фонди інноваційного розвитку.

Розвиток венчурної індустрії України стримують такі негативні чинники: слабка законодавча база, недостатність обсягів інвестиційних ресурсів (згідно з чинним законодавством, фізичні особи та інституційні інвестори не можуть інвестувати у венчурні фонди), слабкість фондового ринку та відсутність гарантій для венчурного інвестора, які б обмежували його ризики, нерозвиненість неформального сектора венчурного бізнесу.

Прийнятий нещодавно Податковий кодекс ще більше ускладнює ситуацію: відсутні положення щодо такого елемента інноваційної інфраструктури, як технологічні парки, порушено взаємодію малих підприємств, які використовують спрощену систему оподаткування, та інших юридичних суб'єктів. Задекларовані податкові пільги для деяких галузей (судно- та авіабудівельних) не вирішують проблеми, оскільки ці галузі є збитковими, тому використовувати прибуток на власний розвиток вони зможуть не скоро. У зв'язку із вищезазначеним, виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні виглядає поки що проблематичним.

Можливості реалізації новаторської функції підприємницьких фірм в Україні досить обмежені не лише через відсутність державних механізмів регулювання та фінансування інноваційного розвитку. У сучасних післякризових умовах вітчизняні високотехнологічні підприємства нерідко не мають змоги навіть отримати звичайний кредит, не говорячи про залучення венчурного капіталу.

Перехід економіки України на інноваційні рельси вимагає стимулювання інноваційних процесів, прискорення просування нововведень в усіх її секторах. І українська наука, і венчурний бізнес потребують розвинутої інфраструктури для розробки та комерціалізації наукових ідей прикладного значення. Створення відповідної інфраструктури потребує таких дій:

· покращення інвестиційного клімату;

· сприяння експорту високотехнологічної продукції;

· зменшення податкового тиску для інноваційних компаній, особливо на початковій стадії розвитку;

· створення зон інноваційного підприємництва;

· розвиток міжнародних науково-технічних зв'язків через спільну генерацію, обмін і використання нових знань і технологій.

Основними пріоритетами розвитку інноваційного потенціалу вітчизняних підприємств на рівні держави на майбутнє мають стати:

· cтворення ринку інноваційної продукції, на якому буде забезпечений належний рівень захисту інтелектуальної власності;

· держзамовлення на інноваційну продукцію;

· створення мережі малих інноваційних впроваджувальних підприємств;

· цілеспрямована підготовка кадрів, менеджерів інноваційної діяльності;

· ставлення до науки як першочергової умови цілеспрямованої і послідовної роботи з формування національної інноваційної системи;

· використання в першу чергу наукових розробок вітчизняних науковців;

· активне співробітництво органів влади як між собою, так і з підприємницькими, науковими і бізнес - освітніми секторами економіки;

· активне використання ринку в якості ефективного інструменту координації діяльності учасників інноваційного циклу «наукові дослідження, розробки -, виробництво - ,збут - ,обслуговування»;

· створення умов для розвитку різноманітних форм підприємництва у сфері науки, виробництва і обороту.

Висновки

Підсумовуючи вищевикладене, варто зауважити, що інноваційна діяльність в Україні хоча і характеризується деякими позитивними абсолютними показниками, проте розвивається досить повільними темпами. Досі в країні практично не створено сприятливих умов для її здійснення. Практичне впровадження інвестиційно-інноваційної моделі економічного зростання вимагає здійснення наступних заходів державної політики:

застосування різних моделей інноваційного розвитку залежно від специфіки сфери економічної діяльності;

· поліпшення інвестиційного клімату в Україні за допомогою стимулювання інвестиційних процесів (звільнення від оподаткування інвестиційних витрат);

· визначення критеріїв віднесення підприємств до інноваційних з метою запобігання зловживань пільгами;

· контроль за обсягами еміграції наукових кадрів, які отримали освіту за кошти державного бюджету;

· впорядкування існуючого законодавства, що регулює інноваційну діяльність, з метою його поліпшення для стимулювання цієї діяльності.

Отже, необхідним є посилення державного регулювання інноваційної діяльності в Україні. Лише за умови технологічного переоснащення і розвитку наукоємних галузей виробництва Україна зможе забезпечити бездефіцитний бюджет та досягти стабільних темпів економічного зростання.

Важливим чинником для підвищення інноваційного рівня України є освоєння та застосування прогресивних технологій та наукомісткої продукції. Порівняно з країнами Європи в Україні частка підприємств, які використовують в своїй діяльності інформацію від державних науково-дослідних інститутів і університетів вища. Але відсоток інноваційних підприємств, що користуються власними або приватними джерелами інформації(консультанти та консультаційні об'єднання) вище ніж відсоток тих, що використовують інформацію державного сектору, це свідчить про те, що зв'язок між державним та підприємницьким сектором досить обмежений. Окрім фінансових перешкод підприємства, які здійснюють інноваційну діяльність (недостатність коштів в середині організації та посиленої конкуренції на ринках) мають проблеми в знаходженні партнерів для співпраці.

Відповідно, можна зробити висновки, що необхідно розвивати законодавчу базу для більш тісного співробітництва державного та підприємницького сектору, оскільки тільки при ефективному, стимулюючому розвитку підприємств Україна буде економічно стабільною та розвиненою.

Размещено на Allbest.ru