Собівартість та класифікація витрат на виробництво

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: СОБІВАРТІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО



План

Витрати та собівартість продукції

Класифікація витрат за основними ознаками

Групування витрат операційної діяльності за економічними елементами

Розрахунок планових витрат за окремими елементами

Література



1. Витрати та собівартість продукції

Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва кожного виду та всієї промислової продукції підприємства, які відповідає вимогам щодо якості.

Розрахунки планової собівартості окремих виробів, товарної і валової продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін.

Витрати підприємства є одним із результативних показників господарської діяльності.

Метою розробки плану витрат підприємства є визначення планових економічно обґрунтованих витрат щодо:

v валового, товарного і реалізованого обсягу господарської діяльності з виробленої продукції (наданих послуг, виконаних робіт, придбаних товарів);

v здійснення загальногосподарського управління підприємством;

v виконання господарських операцій по збуту продукції;

У процесі планування здійснюється:

ь -* розрахунок вартості ресурсів, необхідних для кожного виду діяльності, за переліком об'єктів і підприємства в цілому;

ь -* обчислення виробничої собівартості кожного виду продукції, робіт, послуг за структурними підрозділами і підприємства в цілому;

ь -* визначення загального розміру обсягу витрат на плановий обсяг господарської діяльності підприємства.

Вихідними даними для планування витрат є:

>- планові обсяги виробництва, придбання та реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у натуральному та вартісному виразах;Размещено на http://www.allbest.ru/

>- обсяги капітальних інвестицій щодо забезпечення обсягів господарської діяльності;

Размещено на http://www.allbest.ru/

>- норми витрат матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності та розрахунок потреби в ресурсах у натуральному виразі;

Размещено на http://www.allbest.ru/

»- ціни на матеріально-технічні ресурси та послуги сторонніх організацій, необхідних для господарської діяльності;

Размещено на http://www.allbest.ru/

>* облікові ціни підприємства на ресурси, необхідні для здійснення господарської діяльності;

Размещено на http://www.allbest.ru/

>* норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу працівників, умови оплати їх праці, що визначаються на підприємстві;

Размещено на http://www.allbest.ru/

>* економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, ставки відрахувань на соціальні заходи та податкові платежі тощо;

Размещено на http://www.allbest.ru/

>* плани організаційно-технічних заходів щодо економії матеріальних цінностей, поліпшення використання трудових ресурсів і необоротних активів.Размещено на http://www.allbest.ru/

Розробці плану собівартості на підприємстві передує всебічний аналіз його виробничо-господарської діяльності за попередній період, виявляються внутрішньовиробничі резерви та розробляються організаційно-технічні заходи підвищення економічної ефективності виробництва.

Результати планових розрахунків виражаються показниками абсолютної величини, відносного рівня та динаміки витрат, що обчислюються для одиниці або до загального обсягу випуску певного виду продукції та продукції, що реалізується.

Під абсолютною величиною витрат на виробництво продукції розуміють її суму на плановий або звітний період.

Відносний рівень витрат являє собою відношення витрат до обсягу продукції. Показником відносного рівня витрат різнорідної продукції є витрати на одну гривню товарної продукції. Розраховується він діленням загальної суми витрат на обсяг продукції у вартісному виразі.

2. Класифікація витрат за основними ознаками

Витрати підприємства є комплексним показником, в якому при плануванні повинна бути відображена велика кількість факторів, що впливають на його рівень.

Усі фактори поділяються на зовнішні та внутрішні. До основних зовнішніх факторів належить:

o зміна цін на ресурси, які підприємство одержує від постачальників;

o зміна розмірів мінімальної заробітної плати та обов 'язкових платежів.

Основними внутрішніми факторами є:

>* зміна продуктивності праці;

>* зміна трудомісткості та матеріаломісткості продукції.

Планові витрати підприємства визначаються, виходячи з планових обсягів господарської діяльності та нормативної потреби у виробничих запасах, трудових ресурсах і необоротних матеріальних та нематеріальних активах. собівартість прибуток витрати товарний

Під час складання проектів річних планів планові витрати визначаються шляхом розрахунків зміни базового рівня витрат за основними техніко-економічними факторами, вплив яких на рівень витрат спричинений розвитком виробництва, зміною структури продукції, інвестиціями в оновлення основних фондів, впровадженням нових технологій, змінами в організації виробництва тощо.

Результати розрахунків економії витрат, пов'язаних із впливом окремих факторів, узагальнюються в зведеному розрахунку зниження собівартості продукції за техніко-економічним факторами.

Залежність витрат підприємства від обсягів господарської діяльності та їх класифікація для потреб планування наведені в табл. 11.1 та 11.2.



Таблиця 11.1. Залежність витрат від зміни обсягів господарської діяльності

Конкретизуємо класифікацію витрат за основними ознаками.

За місцем виникнення витрати на виробництво групуються: за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв.

Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне та допоміжне (підсобне).

До основного виробництва належать цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.

Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва; виконання робіт по ремонту основних засобів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії (парою, холодом), тарою, транспортними та іншими послугами. До нього належать ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні та інші підрозділи.

Усі витрати на виробництво входять до собівартості окремих видів продукції, робіт і послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями), груп однорідних виробів, типових представників виробів, напівфабрикатів.



Таблиця 11.2. Класифікація витрат для потреб планування



3. Групування витрат операційної діяльності за економічними елементами

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

· матеріальні витрати;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація;

· інші операційні витрати.

Це групування є єдиним для всієї промисловості

До складу елемента "Матеріальні витрати" входять витрати на:

1) сировину й матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства;

2) купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, які використані в операційній діяльності підприємства;

3) придбане у сторонніх підприємств і організацій будь-яке паливо та енергія всіх видів, які спожиті в операційній діяльності підприємства.

Витрати на власне виробництво електричної та інших видів енергії, а також на трансформацію та передачу придбаної енергії до місця її споживання входять до відповідних елементів витрат;

4) тару й тарні матеріали, що використані в операційній діяльності підприємства;

5) будівельні матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства;

6) запасні частини, які використані для ремонту основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та малоцінних і швидкозношуваних предметів підприємства;

7) інші матеріальні витрати, які відображають вартість виконаних для підприємства робіт і послуг виробничого та невиробничого характеру;

8) витрати на малоцінні й швидкозношувані предмети (МШП), що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року, в операційній діяльності підприємства.

При плануванні витрат на сировину і матеріали необхідно враховувати, що при відпуску матеріальних цінностей у виробництво, їх оцінка здійснюється за одним із таких методів:

^ ідентифікованої собівартості відповідної одиниці матеріальних цінностей;

/ середньозваженої собівартості;

^ собівартості перших за часом надходження матеріальних цінностей (ФІФО);

/ собівартості останніх за часом надходження матеріальних цінностей (ЛІФО);

/ нормативних затрат.

Метод оцінки матеріальних цінностей при їх відпуску у виробництво підприємство вибирає самостійно.

При цьому для всіх одиниць бухгалтерського обліку матеріальних цінностей, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

Матеріальні цінності, які відпускаються, та послуги, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також матеріали, які не замінюють одне одного, оцінюються за методом ідентифікованої собівартості. Цей метод передбачає ведення обліку фактичної собівартості по кожній конкретній одиниці матеріальних цінностей.

Але можливість застосування цього методу на практиці обмежена з причини різноманітності номенклатури і великої кількості однакових матеріальних цінностей.

Оцінка за методом середньозваженої собівартості проводиться по кожній одиниці матеріальних цінностей діленням сумарної вартості залишку таких матеріалів на початок звітного місяця і вартості матеріальних цінностей, які надійшли у звітному місяці, на сумарну кількість матеріалів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці.

Оцінка за методом собівартості перших за часом надходження матеріальних цінностей (ФІФО) базується на припущенні, що матеріальні цінності використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, тобто матеріали, які першими відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю перших за часом надходження матеріалів.

Оцінка за методом собівартості останніх за часом надходження матеріальних цінностей (ЛІФО) базується на припущенні, що матеріальні цінності використовуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство, тобто матеріальні цінності, які першими відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження матеріалів.

Оцінка за методом нормативних затрат полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством, з урахуванням нормальних рівнів використання матеріальних цінностей, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Нормальна виробнича потужність - це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Можна застосовувати фактичний рівень виробництва, якщо він наближається до нормальної потужності.

Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми витрат і ціни у нормативній базі повинні регулярно перевірятися і переглядатися. Оцінка матеріалів за нормативною собівартістю здійснюється у разі стабільності цін на ці матеріали.

Цей метод найбільше застосовується на підприємствах обробних галузей промисловості (машинобудівної, шинної, меблевої, швейної, шкіряної, харчової), які здійснюють масове і серійне виробництво різноманітної продукції із великою кількістю деталей та вузлів.

Метод нормативних затрат сприяє використанню досягнень науково-технічного прогресу, впровадженню прогресивних норм витрат, здійсненню діючого контролю за рівнем витрат на виробництво, виявленню резервів зниження собівартості продукції, оперативному керівництву виробництвом.

Слід зазначити, що при застосуванні методу нормативних затрат можуть виникнути наднормативні витрати. В такому випадку, згідно з нормами П(С)БО 16, їх необхідно списувати не на виробничу собівартість виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), а на собівартість реалізованої продукції.

Потреба у виробничих запасах визначається за наступними розрахунками:

До складу елемента "Витрати на оплату праці" входять:

>* заробітна плата за окладами й тарифами;

>- надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених діючим законодавством;

>* премії та заохочення;

>- матеріальна допомога;

>>- компенсаційні виплати;

>* оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу;

>* інші витрати на оплату праці.

До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" входять:

відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування;

Размещено на http://www.allbest.ru/

o відрахування на загальнообов 'язкове державне соціальне страхування у зв 'яз-ку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням і похованням (далі - страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності);

o відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття);

o відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиняють втрату працездатності (далі - страхування від нещасних випадків);

o відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

o відрахування на інші соціальні заходи.

Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є:

1) суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників;

2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників збору, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник збору, територіальної громади.

Об'єктом оподаткування для нарахування збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є фактичні витрати на оплату праці працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, а також винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру. Ставка збору - 32 відсотки від об'єкта оподаткування, для підприємств, де працюють інваліди - 4 відсотки від фактичних витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів та 32 відсотки від витрат на оплату праці інших працівників.

Платниками збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є:

1) власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання; фізичні особи, які використовують працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні);

2) власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ, організацій (у тому числі міжнародних), філій та представництв, що використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

3) власники підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 відсотків суми витрат на оплату праці;

4) власники підприємств, організацій, товариств УТОГ і УТОС.

Збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності нараховується на фактичні витрати на оплату праці працівників, до яких входять витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком із громадян). Ставка збору для платників, вказаних у п. 1 та п. 2 складає 2,9% від об'єкта оподаткування. Для платників збору, вказаних у п. З - 0,7 % від фактичних витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів та 2,9% від витрат на оплату праці інших працівників. Платники збору, що вказані в п. 4 - 0,5% від витрат на оплату праці найманих працівників.

Платниками збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття є:

1) власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи і фізичні особи, які використовують найману працю;

2) власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ, організацій (у тому числі міжнародних), філій або представництв, що використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Розмір страхових внесків на випадок безробіття складає 1,9% суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, які включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.



До елемента "Амортизація" входить сума нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів.

Амортизація - систематичний розподіл вартості, що амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Основані засоби" рекомендовано нарахування амортизації основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) за такими методами:

1) прямолінійним, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів.

При використанні цього методу вартість об'єкта основних засобів списується однаковими частками протягом усього періоду його експлуатації. Це найпоширеніший метод нарахування амортизації основних засобів підприємств і організацій.

Перевагами прямолінійного методу є, передусім, простота розрахунку амортизації, а також можливість рівномірного розподілу амортизації по кожному із звітних періодів, що зручно для аналітичного обліку продукції, яка випускається і реалізується.

Прямолінійний метод зручно використовувати для нарахування амортизації на такі об'єкти основних засобів, як нерухомість.

Недоліки цього методу полягають у тому, що при його застосуванні не враховується моральний знос об'єкта, а також необхідність збільшення затрат на ремонт в останні роки експлуатації основних засобів порівняно з першими;

2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року (або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації) та річної норми амортизації.

Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.

Метод зменшення залишкової вартості засновується на тому, що новий об'єкт основних засобів дає велику віддачу на початку терміну експлуатації, і тому економічно обгрунтовано нарахування більшої суми амортизації у першому році використання об'єкта і поступове її зменшення надалі. Цей метод слід використовувати у випадку, коли передбачається наявність ліквідаційної вартості;

3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду (або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації) та подвоєної річної норми амортизації. Річна норма визначається діленням 100 на кількість років корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів;

4) кумулятивним, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнту. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишається до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму чисел років його корисного використання.

Сума чисел років - це сума порядкових номерів тих років, протягом яких функціонує об'єкт (наприклад, число років 5, сума чисел років дорівнює: 1+2 + 3+4+5=15).

Кумулятивний метод амортизації, методи зменшення залишкової вартості та прискореного зменшення залишкової вартості - є методами прискореної амортизації основних засобів і найбільш привабливими для підприємств, оскільки протягом перших років експлуатації об'єктів (коли вони практично нові) накопичується максимальна сума грошових коштів на придбання нових об'єктів за допомогою амортизації, що входить до собівартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг. При цьому в останні роки експлуатації цих об'єктів, коли збільшуються витрати на їх утримання і ремонт, сума амортизації, яка нараховується, незначна, що балансує витрати виробництва протягом терміну використання таких основних засобів;

5) виробничим, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації.

Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити з використанням об'єкта основних засобів.

Виробничий метод нарахування амортизації доцільно застосовувати у разі, коли обсяги виконання робіт (виготовлення продукції та надання послуг) можуть бути визначені достатньо точно.



4. Розрахунок планових витрат за окремими елементами

При використанні методів нарахування амортизації основних засобів: прямолінійного, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості і



Підприємства можуть також застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством (податкові методи):

1) метод зменшення залишкової вартості.

Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації у відсотках до балансової вартості груп основних засобів (або окремих об'єкта 1 -ї групи) на початок звітного періоду в такому розмірі (у розрахунку на календарний квартал):

/ група 1-1,25%;

/ група 2 - 6,25 %;

^ група 3 - 3,75 %.

-> До 1 січня 2003 року до групи 1 належали будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування);

-> до групи 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

-* до групи 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24.12.02. р. №349-ГУ норми амортизації для 1-ї, 2-ї і 3-ї груп основних фондів збільшені на 60% і становлять відповідно 2 %, 10 % і 6 % на квартал. Для нової 4-ї групи основних фондів норма амортизації становить 15 %. Вказані норми будуть застосовуватись з 1 січня 2004 року, а в 2003 році діють такі норми: -для 1-ї групи основних фондів- 1,25 %; -для 2-ї-6,25%;

11. Витрати виробництва17В

-для 3-ї-3,75%;

- для 4-ї - 15 % на квартал.

Підприємство за власним рішенням може встановити і менші норми амортизації. Як уже зазначено, згідно внесених змін до Закону №349, з 1 січня 2003 року основні фонди підлягають розподілу не на три, а на чотири групи:

- група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

- група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

- група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4;

- група 4 -- електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

До групи 4 включають відповідні основні фонди, придбані (виготовленні) після 1 січня 2003 року.

В 2003 році до першої групи, крім об'єктів основних фондів, які були там раніше, включена вартість капітальних поліпшень землі, не пов'язаних з будівництвом. Раніше її обліковували у 3-ій групі. А з 2-ої групи виключено комп'ютери та інші машини для автоматичного опрацювання інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, їх перенесено у 4-ту групу.

Таблиця 11.4. Розрахунок сум амортизації за різними методами нарахування

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою:



2) метод прискореної амортизації.

Підприємство до 1 січня 2003 року мало право самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних засобів групи 3, що були придбані після набрання чинності Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року №283/97-ВР за такими нормами (у розрахунку на календарний рік):

Але зазначене рішення не могло бути прийняте підприємствами, що випускали продукцію (виконували роботи, надавали послуги), ціни (тарифи) на які встановлювалися (регулювалися) державою або підприємствами, які були визнані такими, що займають монопольне становище на ринку.

З першого січня 2003 року прискореної амортизації не існує. Якщо суб'єктом підприємницької діяльності було прийнято рішення про її застосування до 2003 року, то він має право вибору:

1) продовжувати їх амортизувати за старими правилами до досягнення балансовою вартістю об'єкта нульового значення;

2) у будь-який момент прийняти рішення про зупинення застосування прискореного методу нарахування амортизації та про включення такого окремого об'єкта основних фондів за його залишковою вартістю до відповідної групи основних фондів, амортизуючи їх у звичайному порядку.

До елемента "Інші операційні витрати" належать:

>>* витрати на відрядження фізичних осіб;

»- витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності підприємства;

>- витрати щодо виплати за участь у семінарах;

>* витрати на проведення аудиту;

>- витрати на транспортне обслуговування;

>* оплата за використання та обслуговування технічних засобів управління;

>- витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, які видані для ведення господарської діяльності;

>- витрати на охорону праці;

>- витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад;

>- витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ;

>* витрати зі страхування ризиків;

>- податки, збори та інші обов'язкові платежі;

>- витрати на оприлюднення річного звіту;

>* інші витрати.

Таким чином, розрахунок планових витрат за окремими елементами здійснюється так:



Література

1. Тарасюк Г.М.Планування діяльності підприємства, с.166-181

2. Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємствс.104-107

3. Економіка підприємства / за ред. С.Ф.Покропивного , с.403-408

4. Бойчик І.М. та ін. Економіка підприємства, с.196-200.

Размещено на Allbest.ru