Макроекономічний механізм фінансування науки в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 330.101.541:336.5:001(477)

Спеціальність 08.01.01. - економічна теорія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Макроекономічний механізм фінансування науки в Україні

Жукова Юлія Миколаївна

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Дисертаційна робота виконана на кафедрі теоретичної та прикладної економіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

доктор економічних наук, професор, Ніколенко Юрій Васильович, Академія муніципального управління (м. Київ), завідувач кафедри економіки

Офіційні опоненти:

- доктор економічних наук, доцент, Кваснюк Борис Євгенович, Інститут економічного прогнозування НАН України (м. Київ), завідувач відділу економічного зростання та структурних змін в економіці, заступник директора;

- кандидат економічних наук, старший науковий співробітник, Кононенко Володимир Панфілович, Міністерство України у справах науки і технологій (м. Київ), начальник Управління бухобліку та звітності

Провідна установа: Київський національний економічний університет, кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів (м. Київ).

Захист відбудеться 24 березня 2000 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.13 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01022, м. Київ, вул. Васильківська 90-а, економічний факультет, ауд. 704.

Анотації

Жукова Ю.М. Макроекономічний механізм фінансування науки в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 - економічна теорія. - Київський університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2000.

Розкрито суть механізму фінансування науки, охарактеризовано його основні складові, їх особливості, сфери застосування, дієвість в умовах конкретних економічних систем. Дано оцінку принципів фінансування науки в Україні, узагальнено статистичні дані з фінансування науки, визначені пропорції між методами, напрямами, формами, їх вплив на розвиток економіки. Виділено три групи недоліків, притаманних механізму фінансування науки в Україні: функціональні, системні, економіко-стратегічного характеру. Розроблено рекомендації по їх усуненню. Запропоновано і реалізовано кореляційний метод оптимізації розподілу ресурсів, що забезпечує внесення конкурентних засад у науку та істотне підвищення ефективності фінансування. Побудовано ряд класифікаційних схем за комплексом макроекономічних показників, які дають змогу визначити орієнтири для формування стратегії розвитку науки.

Ключові слова: макроекономічний механізм, фінансування, наука, оптимізація, розподіл ресурсів, стратегічні орієнтири, класифікаційні схеми.

Жукова Ю.Н. Макроэкономический механизм финансирования науки в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.01.01 - экономическая теория. - Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2000.

Раскрыта сущность механизма финансирования науки как системы взаимодействий между источниками финансирования и результатами научно-технической деятельности и влиянием их на экономическое развитие. Охарактеризованы его основные составляющие, их особенности, сферы применения; действенность в условиях конкретных экономических систем; общие и специфические формы и методы финансирования науки в разных странах; определены рекомендации относительно их использования в условиях Украины. Проанализирована эволюция экономического роста, определены движущие силы и место науки в некоторых странах, прошедших период реформ. Дана оценка принципов финансирования науки в Украине, обобщены статистические данные по финансированию науки, определены пропорции между методами, направлениями, формами, их влияние на развитие экономики. Показано, что практика финансирования науки, которая сложилась в Украине, преимущественно исходит из ее самоценности, что является одной из главных причин ее низкой эффективности. Выделены три группы недостатков, присущих механизму финансирования науки в Украине: функциональные, системные, экономико-стратегического характера. Разработаны рекомендации по их устранению.

На основе статистического анализа данных по 26 регионам Украины за период 1991 - 1998 г. г. построены функции регрессии, описывающие связь между результатами и финансированием науки. Предложен и реализован корреляционный метод оптимизации распределения ресурсов в зависимости от результатов и с целью воздействия на них. Применение метода обеспечивает привнесение конкурентных начал в науку и значительное повышение эффективности финансирования.

Предложен ряд классификационных схем, которые дают возможность определить ориентиры для формирования стратегии развития науки. Для их построения использован метод многомерной классификации по комплексу макроэкономических показателей 64 стран. Привлечено 144 показателя макроэкономической динамики, энергетики, структуры экспорта и импорта, внешнеэкономических связей, налоговой системы, ВПК, науки, информатизации общества, сельского хозяйства, трудовых ресурсов, природных условий и полезных ископаемых, структуры промышленности и структурных сдвигов.

Ключевые слова: макроэкономический механизм, финансирование, наука, оптимизация, распределение ресурсов, стратегические ориентиры, классификационные схемы.

Zhukova J.N. Macroeconomic mechanism of science financing in Ukraine. - Manuscript.

Thesis for a candidate's degree by speciality 08.01.01 - economic theory. - The Kiev university of a name Taras Shevchenko, Kiev, 2000.

The essence of the mechanism of science financing is opened, its basic components, feature, spheres of application, effectiveness in conditions of concrete economic systems are characterized. The estimation of principles of science financing in Ukraine is given, the statistical data on financing a science are generalized, the proportions between methods, directions, forms, their influence on economical development are determined. Three groups of lacks inherent in the mechanism of science financing in Ukraine are allocated: functional, system, economical-strategic character. The recommendations for their elimination are developed. The correlation method of optimization of resources distribution is offered and realized, that provides entering the competitive beginnings into a science and important increase of efficiency of financing. A line of the classification circuits on a complex of macroeconomic parameters is constructed which enable to define orientires for formation of strategy of a science development.

Key words: macroeconomic mechanism, financing, science, optimization, distribution of resources, strategic orientires, classification circuits.

Загальна характеристика роботи

На сучасному етапі розвитку суспільства наука має вирішальне значення для економічного зростання. Під її впливом тільки за одне десятиліття відбулося істотне зрушення у співвідношенні факторів економічного росту промислово розвинених країн: 25% приросту ВНП викликано прямими вкладаннями капіталу, приблизно третина - підвищенням кваліфікації робочої сили, і майже 40% - результат використання найновіших відкриттів, винаходів та досліджень, застосування технічних інновацій. наука фінансування економічний кореляційний

Актуальність проблеми. Українська наука перебуває у тривалій глибокій кризі. Зменшується обсяг наукових досліджень, звужується їх спектр, падає якість, багато наукових колективів фактично припинили існування. Безпосередньою причиною є зменшення коштів, які виділяються на наукові дослідження в країні. Мають місце також вади самих процедур фінансування науки. І головне - наука втрачає вплив на розвиток економіки. В Україні вкрай застарів виробничий апарат. Конкурентоспроможної продукції виробляється менше 1% від ВВП. Наукомісткі, високотехнологічні та середньо технологічні галузі переживають спад. Має місце гіпертрофованість розвитку галузей, які представляють відсталий від світових тенденцій технологічний уклад. Все це відбувається на фоні глибокого спаду виробництва, ВВП, рівня життя. Пройшло майже 10 років від початку реформ, але ситуація погіршується з року в рік, дійшовши до стану згубної кризової спіралі: занепад виробництва - нестача коштів для науки - криза науки - поглиблення занепаду виробництва. Для подолання цього процесу необхідно провести перебудову економіки на рівні сучасних передових технологій і економічно ефективних способів виробництва, а це неможливо без використання в процесах реформ наукових досягнень. Без науки відтворення ВВП відбувається на попередній технічній основі. Сучасному ж виробництву притаманним є саме науково-технічний прогрес. Все це визначає актуальність теми дисертації.

Основними джерелами коштів на науку є промисловість та держава. Тому фінансування науки прямо залежить від стану їх розвитку, економічного здоров'я. Провідна роль у формуванні напрямів фінансування науки та спрямуванні приватної ініціативи на розвиток науки належить державі, як і в процесах економічної реформи в цілому. Вузлові проблеми лежать саме в цій сфері, тому ми вважаємо необхідним розглядати фінансування науки на макрорівні. Розвиток окремих підприємств та наукових колективів є відображенням регулюючого впливу зверху і узагальнюється у макроекономічних тенденціях і показниках.

Ступінь розробки проблеми. Питання фінансування науки привертало увагу ряду вітчизняних і зарубіжних авторів, зокрема Малицького Б.А., Авсенева Є.В., Булкіна І.А., Нейкової Л., Бургіна М.С., Завліна П.Н., Мінделі Л.Е., Жемчужникова А.В., Толкушкіна А.В., Аньшина В.М., Скребнева Е.В. В опублікованих роботах багато уваги приділяється концепції науково-технічної політики, формам і методам фінансування науки, тенденціям і стану розвитку науки в Україні. Автори детально досліджують застосування окремих фінансових важелів у науковій сфері, але в межах лише однієї стадії інноваційного циклу, через що рекомендації не мають системного характеру. В деяких роботах іноземний досвід рекомендується як своєрідна панацея, без урахування придатності до існуючих умов. Крім того, фінансування науки, як і в цілому науково-технічна політика, нерідко розглядаються як засіб для отримання передусім наукового результату, тобто ці дослідження спрямовані на підвищення рівня розвитку науки як самоцінного виду діяльності. Разом з тим аналіз опублікованих робіт, матеріалів наукових конференцій, диспутів показує, що на сьогодні залишаються ще малодослідженими проблеми ефективного розвитку науки у її сучасному системному оточенні. Невирішеними лишаються питання формування коштів на науку та оптимізації їх розподілу; забезпечення максимально активного впливу фінансування на результати і головне - стратегії розвитку науки України, яка відобразила б цілі і обраний тип розвитку економіки, тобто все те, що складає механізм фінансування науки.

Вузловою проблемою, що розглядається в ролі предмету дисертаційного дослідження, є механізм фінансування науки як сукупність методів, важелів, форм фінансування наукових досліджень з метою створення науково-технічної продукції та впровадження її у виробництво. Це певна система відносин у формуванні, акумулюванні, розподілі, перерозподілі, використанні і поверненні грошових фондів і доходів. Фінансування науки досліджується як відображення стратегічних цілей і стану економічного розвитку країни, і водночас, як активний дієвий інструмент впливу на цей розвиток.

Об'єктом дослідження є науковий сектор України, процеси його фінансування, кредитування та інвестування; економічні відносини, пов'язані з становленням в Україні ринкових засад у науковій діяльності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження, що проводилися згідно плану дисертаційної роботи, виконані у відповідності з тематикою наукової роботи та навчальних програм кафедри теоретичної та прикладної економіки Київського університету імені Тараса Шевченка, де виконувалася робота.

Мета роботи: охарактеризувати сучасний господарський механізм фінансування науки в Україні, показати його протиріччя і невирішені проблеми, узагальнити світовий досвід і сформулювати принципи і моделі формування економічного механізму фінансування науки в процесі ринкових перетворень в Україні.

Задачі дослідження:

- визначити основні фінансові важелі у науковій галузі, необхідні умови, особливості, сфери та наслідки їх застосування; охарактеризувати особливості використання фінансових регуляторів у поєднанні з організаційними заходами та їх наслідки залежно від характеру економічного оточення і моделі розвитку країни, зокрема: роль держави, фактор конкуренції, організація виробництва в галузях, рівень розвитку ринкової інфраструктури;

- охарактеризувати фактори економічного зростання і механізм їх узгодження з напрямами розвитку і стимулювання науки на основі узагальнення досвіду країн, що подолали кризові явища і посіли стабільні позиції на світовому ринку;

При написанні роботи для аналізу використовувались статистичні матеріали, надані авторові Місією ООН в Україні, представництвом Світового банку в Україні, Держкомітетом України зі статистики, а також дані, опубліковані в періодичній та монографічній літературі. При обробці фактичних даних використовувались методи: індукції та дедукції, аналізу та синтезу, поєднання логічного і історичного, порівняльного аналізу, системного аналізу, класифікації, економіко-математичні - математико-статистичного аналізу та кластер-аналізу, науковий апарат вітчизняної і зарубіжної економічної думки, законодавчі, нормативні та інструктивні матеріали, які застосовуються в практиці фінансування науки.

Наукова новизна результатів дисертації полягає у розкритті макроекономічного механізму фінансування науки як системи взаємодій між джерелами фінансування та результатами науково-технічної діяльності і впливом їх на економічний розвиток; методі оптимізації розподілу державних ресурсів, що забезпечує внесення конкурентних засад у науку і служить засобом впливу на результат; обгрунтуванні вибору орієнтирів для формування стратегії фінансування науки.

Особистий внесок автора в розробку проблеми полягає у такому:

- обгрунтовано основи ефективного функціонування механізму фінансування науки в ринкових умовах, головною з яких є формування новоствореної вартості національним виробником. Показано, що практика фінансування науки, яка склалася в Україні, переважно виходить з її самоцінності, що є однією з головних причин низької ефективності наукової діяльності;

- класифіковано основні недоліки державного регулювання науки в Україні, сформульовані пропозиції щодо вдосконалення важелів та методів фінансування науки, які мають стати цілісною системою, що спрямована на економічний результат;

- виведена модель застосування кореляційного методу для аналізу результативності фінансування наукової діяльності і оптимізації розподілу коштів з метою впливу на результати. Обгрунтовано нові елементи: показник результативності, формули для поточного корегування розподілу коштів в залежності від ефективності діяльності суб'єктів, завдяки чому забезпечується підтримка ефективно діючих суб'єктів;

- запропоновано метод багатовимірної класифікації країн для визначення стратегії розвитку науки у цілому і доведено його ефективність у окремих галузях. Метод дає конкретний засіб залучення набутого світового досвіду в галузі науки і виробництва у їх єдності. Завдяки цьому досягається системний характер і прогнозованість наслідків заходів, спрямованих на усунення недоліків, притаманних нинішній системі регулювання економіки;

- визначено положення України серед інших країн за показниками розвитку окремих сфер економіки та ресурсного потенціалу в результаті проведених процедур кластер-аналізу. На основі побудованих класифікаційних схем визначено стратегічні орієнтири для формування цілісної інноваційно-інвестиційної політики, адекватної нашим можливостям.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані теоретичні висновки визначають основні напрямки, в яких має діяти держава для усунення недоліків у механізмі фінансування науки. Запропонований метод оптимізації розподілу ресурсів здатний значно підвищити ефективність капіталовкладень у НДДКР і може служити одним з макроекономічних інструментів формування ринкових відносин у сфері науки, орієнтування її на потреби суспільства, впровадження реальних конкурентних засад. В результаті проведеної класифікації на основі комплексу макроекономічних показників визначено стратегічні орієнтири, досвід яких може лягти в основу формування державної політики у сфері фінансування науки.

Матеріали дисертації використовуються кафедрою економіки Академії муніципального управління при читанні курсів політичної економії, мікро- та макроекономіки, підготовці курсових та дипломних робіт (довідка додається). Основні висновки по дисертації прийняті Міністерством України у справах науки і технологій для практичного використання при плануванні фінансування науки (довідка додається).

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації доповідалися на Всеукраїнській науковій конференції "Науково-практичні проблеми інвестиційної та інноваційної політики держави" (1997, м. Київ), на конференції молодих вчених України "Конституція України та екологія" (1997, м. Київ), науково-практичній конференції "Підприємство в умовах ринкової системи господарювання" (1999, м. Київ), міжнародній науково-практичній конференції "Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі 21-го століття" (2000, м. Київ), обговорювалися на семінарах кафедри теоретичної та прикладної економіки Київського університету імені Тараса Шевченка (1998) та кафедри економіки Академії муніципального управління (1999).

Публікації. За підсумками виконаних досліджень опубліковано 7 статей загальним обсягом 3,9 умовних друкованих аркушів.

Обсяг та структура роботи. Дисертація викладена на 218 сторінках, складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, двох додатків. Основна частина дисертації містить 28 таблиць, 9 малюнків, 25 діаграм, 12 формул загальним обсягом 26 сторінок. Додатки складаються з 2 малюнків та 5 таблиць, викладених на 23 сторінках. Список літературних джерел включає 133 найменування і займає 10 сторінок.

Загальний задум і логіка дослідження визначили відповідну структуру роботи, що відповідає цільовій спрямованості та визначеним завданням. Структура роботи:

Вступ

Розділ 1. Фінансування науки: суть, форми та методи

1.1. Наука як сфера вкладання капіталу

1.2. Форми та методи фінансування науки на макрорівні

Розділ 2. Принципи та напрями фінансування науки в Україні

2.1. Принципи організації фінансового забезпечення наукових досліджень

2.2. Основні напрями та структура використання грошових коштів у сфері науки

Розділ 3. Підвищення ефективності фінансування науки в Україні

3.1. Кореляційний метод оптимізації розподілу фінансових ресурсів як засіб підвищення ефективності фінансування науки

3.2. Роль багатовимірної класифікації країн у визначенні стратегічних напрямів розвитку науки та її фінансування

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Основний зміст роботи

У першому розділі роботи розкривається суть механізму фінансування науки, дається характеристика його основних складових, висвітлюються їх особливості, сфери застосування, дієвість в умовах конкретних економічних систем. Простежується еволюція економічного зростання, визначаються його рушійні сили і місце науки в деяких країнах, які пройшли період реформ.

Фінансування виступає одним з найважливіших засобів реалізації державної науково-технічної політики. Однією з головних проблем є розробка інтегрального критерію ефективності державної науково-технічної політики та її окремих механізмів. Інтегральна оцінка ефективності фінансування потребує використання узагальненого якісного критерію, який відображатиме рівень ціледосягнення в контексті основних завдань державної науково-технічної та промислової політики. Цей критерій охоплює такі позиції:

1) Структура джерел коштів, яку слід розглядати виходячи з основної мети науково-технічної політики. Висунуті державою цілі науково-технічної політики повинні бути забезпечені відповідними реалізаційними фінансовими механізмами.

2) Організаційно-процедурний аналіз механізму фінансування НДДКР. Йдеться про вибір оптимальних форм та методів фінансування, що реалізують конкретні цільові настанови державної науково-технічної політики.

3) Оцінка ефективності стимулюючої функції, спрямованої на збільшення надходжень ресурсів у сферу НДДКР з не бюджетних джерел фінансування.

4) Оцінка впливу результатів науково-технічної діяльності на економічний розвиток.

Ці позиції передбачають розгляд механізму фінансування на елементарному рівні - за типами джерел коштів, формами та методами організації фінансування. Але існує і загальносистемний аспект проблеми, який відображає загальну вимогу до системи фінансування науково-технічної діяльності в період переходу до ринку. В загальному вигляді його можна сформулювати як принцип адаптивності, тобто постійне настроювання системи фінансування в цілому та всіх її елементів на умовах економічного життя, які динамічно змінюються, з метою підтримки максимально можливої в цих умовах ефективності.

Розглядаючи досвід розвинених країн, можна виділити основні принципи, на яких базується фінансування науки незалежно від обраної моделі розвитку.

- Основним елементом механізму управління науково-технічним розвитком є вироблення стратегії, яка забезпечує можливості гнучкої та мобільної зміни пропорцій між темпами розвитку наукового, технічного, виробничого потенціалів в залежності від задач економічного будівництва.

- В розвинених країнах існує декілька джерел фінансування наукових досліджень та розробок: держбюджет, державні фонди спеціального призначення, власні кошти виконавців НДДКР - промислових компаній, приватних некомерційних організацій, університетів, тощо, іноземний капітал. Незважаючи на те, що співвідношення між ними з часом змінюється, головними джерелами фінансування лишаються державні кошти та кошти промислових компаній, оскільки їх роль та значення у витратах на науку і у спрямуванні її розвитку є найбільш суттєвими. Прийняті форми, методи та процедури фінансування регулюють співвідношення між двома згаданими суб'єктами, а це, в свою чергу, визначає якісну характеристику обраної моделі управління наукою.

- Стимулювання НТП у різних країнах засновується на різних, часто протилежних засадах. Моделі розвитку науки мають як переваги, так і недоліки, що проявили себе в досягненнях та проблемах відповідних країн. Висока частка держави у фінансуванні НДДКР зокрема у Франції обумовила успішний розвиток наукомістких галузей промисловості, появу багатьох наукових відкриттів у фундаментальній науці. Але недостатня увага до непрямих методів призвела до спаду творчої активності в промисловості, втрати підприємствами більшості традиційних галузей своїх позицій на світовому ринку, погіршення стану торгівельного балансу та інших негативних явищ. Японська модель, навпаки, створила для підприємств сприятливі умови та численні стимули до пошуку нових технологій і їх впровадження, що дозволило японським компаніям перевищити технічний та організаційний рівень багатьох американських та західноєвропейських конкурентів. Проте відсутність стратегічного заробу породила проблему утримання цієї передової позиції і відповідного корегування політики стимулювання НТП. Тому оптимальне сполучення головних джерел, форм і методів фінансування є запорукою збалансованості розвитку науки і економіки.

- Між державою та промисловістю склався розподіл сфер впливу у фінансуванні науки та у галузевій спрямованості досліджень, проте лише разом вони формують і реалізують стратегію і тактику ефективного розвитку. Державі належить активна роль, передусім у створенні умов для розвитку науки, його стратегічній спрямованості, стимулюванні вкладень підприємств у наукову сферу. Вона бере на себе фінансування найбільш науко- і капіталомістких досліджень відповідних галузей, пріоритетних напрямів в науці, сприяє розповсюдженню технічних нововведень. На кошти бюджету створюються науково-дослідні центри, проводяться дослідження в університетах, спільні дослідження підприємств та наукових закладів. Підприємства зацікавлені не у науці безпосередньо, а у результатах своєї основної діяльності, які можна вдосконалити за її допомогою. Їх зацікавленість носить дещо керований характер і залежить від державної політики. Крім самостійного фінансування власних досліджень у багатьох галузях, вони беруть участь у фінансуванні та виконанні стратегічно важливих фундаментальних досліджень, цільових програм, інтеграційних утвореннях. Таким чином промисловість реалізує стратегію і формує тактику розвитку науки. Цільова форма фінансування є домінуючою для цих двох джерел, нею фінансуються не лише прикладні, але і фундаментальні дослідження. Це забезпечує динамізм та вибірковість розвитку науки, що керується законами конкуренції, основною метою якої є прибуток. Американська модель, яка втілює ці принципи, доводить найвищу ефективність цього шляху.

- Має місце виражений галузевий характер розвитку і фінансування науки, особливо заходів, що керуються державою. Це науково-технічні програми, фундаментальні дослідження, програми регіонального розвитку, інтеграційні утворення, програми НДДКР на основі міжнародної кооперації. Ці заходи мають на меті підвищення конкурентоспроможності цілих галузей, перебудову чи підтримку певних галузей за рахунок масового впровадження, отже, підвищення ефективності функціонування національного виробництва у коротко - чи довгостроковій перспективі на основі стратегії економічного розвитку.

Досвід країн, які свого часу здійснили технологічний ривок, підтверджує останню тезу. Промислова структура Японії розвивалась поетапно. Галузевий принцип полягав у визначенні певного кола галузей, що становили основу технологічного укладу даного етапу, контроль та цільове сприяння розвитку яких здійснювала держава. Просування Японії від одного етапу до іншого супроводжувалось переливом капіталу, трудових ресурсів та створенням відповідної наукової сфери, спрямуванням наукових досліджень з одних секторів в інші: з сільського господарства у текстильний (перший етап), потім у машинобудування (другий етап), і в наукомісткі галузі (третій етап). Японський досвід був використаний Південною Кореєю і приніс такий же успішний результат. Державне регулювання економіки у Південній Кореї було орієнтовано на найефективніше використання власного потенціалу. А саме: створення умов для високої концентрації виробництва, розумний протекціонізм та загострення конкуренції у конкретних галузях, які були основою технологічного укладу країни. В умовах, коли власна наукова сфера була відсутня, проводилася політика технологічного залучення та імітації, із одночасним створенням наукової сфери потрібних галузей. У фінансуванні досліджень основною формою було програмно-цільове фінансування галузевих досліджень, стимулювання передусім комерційних розробок, які мають швидку і високу окупність.

Реформа наукової сфери Східної Німеччини дає інший приклад, але також орієнтується на галузевий розвиток. Реформа в галузі НДДКР на території нових федеральних земель Німеччини почалася з того, що було проведено незалежну та об'єктивну експертну оцінку наукового потенціалу та конкурентоспроможності досліджень кожного закладу з метою прийняття на цій основі рішення щодо доцільності його збереження чи ліквідації. Потім приймалося рішення щодо інтеграції закладу у єдиний науково-технічний комплекс Німеччини. В результаті науково-технічний потенціал було скорочено під впливом пріоритетів структурної перебудови та необхідності зменшення дублювання.

На основі зарубіжного досвіду в другому розділі дисертації дана оцінка основних принципів фінансування науки в Україні, проаналізовані статистичні дані з фінансування науки, визначені співвідношення та пропорції між методами, напрямами, формами, їх вплив на розвиток економіки.

Питання фінансування науки, її розвитку регламентуються Законом України "Про основи державної політики в сфері науки та науково-технічної діяльності", прийнятим у 1991 р. та Законом України " Про внесення змін до Закону України "Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності", прийнятим у 1998 р. Закони передбачають запровадження різноманітних джерел фінансування науки, методів та форм фінансування, окремих заходів та умов їх дії. Згідно законів система фінансування НДДКР в Україні базується на таких принципах.

- Фундаментальні дослідження фінансуються переважно за рахунок бюджетних асигнувань. Ці кошти спрямовуються на проведення базових досліджень в системі академічної та вузівської науки, підтримку та збереження об'єктів, що становлять національне надбання. Задіяна також конкурсно-грантова система фінансування окремих проектів Державним фондом фундаментальних досліджень.

- НДДКР з пріоритетних напрямів науки і техніки фінансуються через державні програми програмно-цільовим способом. При цьому передбачається використання змішаних форм фінансування із залученням коштів спеціалізованих фондів та зацікавлених підприємств і організацій.

- Прикладні дослідження загальногалузевого та міжгалузевого характеру передбачається виконувати за рахунок коштів спеціалізованих фондів фінансування НДДКР на конкурсній основі та коштів господарських суб'єктів, допускаючи певну державну підтримку з бюджетних коштів тільки в частині тих крупних програм, які мають загальнодержавне значення, проводяться за пріоритетними напрямками розвитку науки і техніки та в рамках міжнародного науково-технічного співробітництва.

- Прикладні дослідження, орієнтовані на ринок, повинні фінансуватися за рахунок коштів господарських суб'єктів. При цьому допускається певний рівень державної підтримки з метою подолання труднощів при впровадженні науково-технічних досягнень.

- Для створення економічно сприятливих умов для підприємств щодо здійснення науково-технічної та інноваційної діяльності державою передбачено податкові пільги.

На основі аналізу фактичних та статистичних даних зроблено такі висновки стосовно функціонування механізму фінансування науки в Україні.

1. Законом України передбачено сполучення прямих і непрямих методів фінансування науки, проте в реальності використовуються лише прямі, якими оперує держава. Непрямі, які є засобом впливу на ініціативу підприємств, в Україні сьогодні стосуються лише установ, що фінансуються з бюджету. До того ж значний податковий тиск не дозволяє підприємствам розвивати науково-технічну та інноваційну діяльність, що відбивається на показниках їх основної діяльності. Через це одне з двох найважливіших джерел та впливовіших елементів виведено з системи фінансування, а отже, спектр комерційних досліджень і розробок значно звужується. Держава лишається квазієдиним джерелом, що змушене фінансувати більший обсяг досліджень. Навіть за більш сприятливих умов це викликає не лише диспропорції розвитку науки, руйнування науково-виробничих зв'язків і зниження науково-технічного рівня виробництва. Зникає природна атестація досліджень їх практичним використанням, що знижує продуктивність науки. Втрачається конкуренція в науковій сфері, обумовлена виконанням цільових програм, контрактів, замовлень підприємств. Підривається ефективність фінансування з боку держави. Руйнується цілісний механізм відтворювального акумулювання коштів на науку та формування спектру наукового пошуку, адекватного потребам суспільства.

2. Починаючи з 1991 р. фінансування науки постійно зменшувалось. Пік кризи припадає на 1993 р., після чого ситуація дещо поліпшилась. Значно впали і результати наукової діяльності, незважаючи на збільшення обсягів фінансування у 1994 - 1998 р. р. Це пояснюється тим, що збільшене фінансування пішло на погашення заборгованості попередніх років і не вплинуло на результати, а також тим, що частину потенціалу втрачено беззворотно. Від скорочення фінансування науки особливо постраждали ті розробки, технічний рівень яких перевищує або відповідає світовому, а також дослідження для високо- та середньо технологічних галузей, зниження фінансування для яких несумісне з життєздатністю. Для низько технологічних галузей зменшення фінансування у 3 - 5 разів не призводить до таких згубних наслідків, оскільки науковий фактор для них не є вирішальним. Скорочення коштів на науку та похідні від нього явища сприяли тяжким макроекономічним наслідкам - порушенню відтворювального механізму та деформації галузевої структури.

3. Переважно державне фінансування некомерційних досліджень визначає віддалену подібність розвитку української науки до французької моделі у повоєнні роки. Це неминуче обумовлює такі ж наслідки, причому обтяжені економічною кризою. До цього додається ще диспропорційність при використанні форм фінансування науки державою. Співвідношення між програмно-цільовим та адміністративно-організаційним фінансуванням НДР державою в середньому становить 28% та 70% відповідно. Це співвідношення неприпустиме для країни, яка прямує до ринку. У розвинених країнах воно прямо протилежне. Перевага базового фінансування призвела до не лише зниження продуктивності наукової праці, але і ефективності самого фінансування. Крім цього, порушується двосторонній зв'язок між результатами та фінансуванням, зникає можливість цілеспрямованого впливу на них.

4. В Україні на початку перетворень існувала розвинена наукова сфера і індустріалізоване виробництво. Головною особливістю, яка для незалежної України стала вадою, була їх часткова орієнтація на міжреспубліканський обмін, а не на потреби внутрішнього ринку. Німецький досвід, орієнтований на атестацію та ефективне адаптування наявного потенціалу науки, дозволив би уникнути утримання непотрібних наукових суб'єктів і підвищити ефективність наукової праці. Досвід азіатських країн дав би шлях сконцентруватися на ефективних напрямах, а можливо, і уникнути такого спаду виробництва, який спостерігається сьогодні.

5. Сьогодні в Україні провідними є такі галузі: харчова, паливна, електроенергетика, чорна металургія, будівельні матеріали та транспорт, питома вага яких в структурі промисловості займає 73,8%. Вони мають найвищу рентабельність, темпи росту випуску продукції, біля половини зайнятих працюють саме в них і отримують більше половини усіх доходів у вигляді зарплати та премій. 65,9% експорту припадає на ці галузі. Відповідно вони ж є найрезультативнішими у розвитку своєї науки та впровадженні її досягнень у виробництво. Їх міністерства мають найбільші обсяги фінансування наукових досліджень, а також найвищу питому вагу коштів замовників у своїх бюджетах. У процесах комплексної механізації та автоматизації питома вага цих галузей складає 82%, обсяг самофінансування інноваційної діяльності становить біля 70%, серед створених зразків нових типів машин, апаратів, приладів 46% призначені для цих галузей, частка доходу від використання винаходів у цих галузях у загальному обсязі займає 82%. І це не випадково. По-перше, на продукцію цих галузей існує сталий попит на внутрішньому і зовнішньому ринках. По-друге, для них характерна багаточисельність виробників, а отже, і конкуренція між ними. По-третє, цільова державна економічна політика підтримує саме ці галузі. Ці передумови дають їм змогу і стимул акумулювати кошти і активно розвивати відповідні наукові дослідження власними силами. Науково-технічна політика також орієнтована саме на них. Пріоритети розвитку науки та техніки України містять майже всі ці галузі, а отже, державою дослідження фінансуються програмно-цільовим методом (хоч і малим обсягом), що забезпечує високі результати. Ці факти ілюструють наявність і важливість двостороннього зв'язку між економікою та наукою, а також високу результативність цільової галузевої економічної і науково-технічної політики, які навіть в умовах виробничої кризи України дають очікуваний результат. Але, з іншого боку, тенденції розвитку інших галузей і структура імпорту свідчать про стратегічну незваженість згаданої політики, орієнтування на сьогоденні проблеми, залежність від іноземних постачальників сировини та високотехнологічної продукції, проїдання ВВП та національного доходу.

Значна увага в третьому розділі дисертації приділена обгрунтуванню рекомендацій до вдосконалення механізму фінансування науки на основі проведених теоретичних узагальнень.

Виділено такі три групи недоліків системного характеру, притаманних механізму фінансування науки в Україні:

- недостатність обсягів фінансування науки, диспропорції використання форм та методів фінансування та неузгодженість між ними, однобокість пріоритетів, протиріччя у використанні ресурсів з іноземних джерел фінансування;

- вади фінансування науки як системи, що поєднує елементи попередньої групи: проблеми ціледосягнення, окупності та прибутковості, активності та дієвості фінансування, недостатньої адаптивності та селективності;

- відсутність стратегії, спрямованої на віддалений результат, а також на формування моделі розвитку економіки, з урахуванням ролі науки як важливої складової частини економічної системи.

В дисертації сформульовано комплекс рекомендацій щодо подолання згаданих недоліків. Перша група стосується безпосередньо тих важелів, які використовуються в практиці фінансування науки в Україні. Узагальнено вони зводяться до забезпечення економічних умов для формування новоствореної вартості національним виробником; визначення кола галузей, що становитимуть основу технологічного укладу економіки; оцінки наявного науково-технічного потенціалу та виділення складових, що матимуть важливе значення для розвитку даних галузей та їх державної підтримки; визначення на основі цього стратегічно зважених пріоритетів розвитку науки та техніки; проведення єдиної економічної і науково-технічної політики, метою якої є прискорений розвиток обраних галузей; використання переважно програмно-цільового методу фінансування науки та впровадження контрактних відносин у процес створення науково-технічної продукції; забезпечення дієвого контролю за діяльністю іноземних інвесторів; розвиток співробітництва з іноземними науковими та промисловими суб'єктами господарювання; формування необхідних передумов для кооперування в науковій сфері.

Друга група рекомендацій стосується вдосконалення функціонування всієї системи фінансування науки як єдиного цілого. Для цього потрібно забезпечити: оптимальне сполучення адекватних важелів впливу на різні об'єкти; зосередження зусиль на прогресивних можливостях; формування ефективного зворотного зв'язку між фінансуванням та результатами досліджень; впровадження конкурентних засад у наукову сферу.

Для виконання поставленого завдання в дисертації детально проаналізовано зв'язок між фінансовими коштами та результатами, встановлено виражену слабкість цього зв'язку. Запропоновано кореляційний метод динамічного корегування розподілу фінансових ресурсів і на його основі - оптимізації розподілу ресурсів залежно від результативності суб'єктів та з метою впливу на неї для посилення дієвості механізму регулювання наукової сфери. В ході практичного застосування залучено статистичні дані з обсягів фінансування та одержаних наукових результатів 26 регіонів України за період 1991 - 1998 р. р. Завдяки аналізу всіх 26 пар описуються зв'язки між показниками результату та обсягу коштів в середньому у вигляді функцій регресії. Характеристикою ефективності діяльності суб'єкту служить залишок результату - різниця між досягнутим результатом і тим його рівнем, який мав би очікуватись при тому ж рівні фінансування згідно загальної тенденції, яку втілює функція регресії. На черговий інвестиційний цикл підвищуються асигнування на розробки суб'єктам, що продемонстрували позитивне відхилення від загальної тенденції. Це підвищення пропонується зробити пропорційно рівням залишків відносно функції регресії за рахунок регіонів, у яких ці залишки від'ємні. Цей принцип виглядає цілком природним, оскільки реалізуються порівняльні переваги. Застосування згаданого принципу забезпечує підвищення загальної результативності науки за рахунок перерозподілу ресурсів на користь високопродуктивних наукових суб'єктів. Він дає також засіб привнесення конкурентних засад у науку з боку держави. Цим досягається адаптивність механізму фінансування науки і забезпечується зворотній зв'язок між результатами та фінансуванням. В ході проведеного моделювання перерозподілу коштів загальний кінцевий результат зростає у 1,5 - 2,6 рази.

Третя група рекомендацій стосується внесення конструктивних змін у існуючий механізм. Центральним в цьому є визначення стратегії вдосконалення механізму фінансування науки, яка адекватно враховувала б її системне середовище, структуру базису, потенціал внутрішнього ринку збуту наукової продукції. В основу визначення стратегії пропонується покласти досвід стратегічних орієнтирів у світовій економіці.

Кожна з країн має особливі, притаманні їй специфічні риси, структуру промисловості, провідні галузі, моделі розвитку і важелі регулювання економіки і науки. Вони приносять різні наслідки, реалізуються в різних умовах. Але при цій різноманітності існують спільні риси багатьох країн у галузевих формах організації виробництва, ринкових структурах, типах конкуренції, застосовуваних ними формах фінансування науки, що дає змогу використовувати схожі важелі впливу на них. Роль стратегічного орієнтиру у науково-технічній політиці України може відіграти певна країна або група країн, що задовольняють двом умовам: 1) вони одержали позитивний результат; 2) за певною сукупністю показників обраної сфери є системними аналогами України.

Неодмінною передумовою розвитку наукових напрямів і можливості застосування певних фінансових регуляторів є відповідна структура виробничої бази. Залучення досвіду формування науково-технічної політики має виходити зі спільності її бази - виробничого потенціалу. Йдеться не про визначення узагальненої панацеї типу "американська модель" або "китайська модель" розвитку науки, яку належить наслідувати у всіх сферах економічного життя, а про диференційований підхід у виборі стратегії для кожної з галузей залежно від стану її розвитку, внутрішньої структури та системного оточення. Для визначення орієнтирів пропонується застосувати метод багатовимірної класифікації. Визначення місця України у побудованій за цим методом класифікаційній схемі за певним комплексом показників має дати змогу використати позитивний досвід країн, які є найближчими системними аналогами Україні із доведеною їх власним результатом ефективністю. Цей досвід пропонується покласти в основу формування стратегії розвитку науки у конкретних напрямах.

Після попередньої обробки статистичних даних, остаточно для аналізу було обрано такі групи показників: макроекономічна динаміка, енергетика, структура експорту та імпорту, зовнішні зв'язки, податкова система, ВПК, наука, інформатизація суспільства, сільське господарство, трудові ресурси, природні умови та корисні копалини, структура промисловості та структурні зрушення. Всього залучено 144 показники, за якими охарактеризовано 64 країни. Класифікації проводилися за окремими сферами та тенденціями економічного життя, галузями, підгалузями, групами галузей та міжгалузевими комплексами. Потенціал на рівні індустріальних країн, який на сьогодні має стати основою технологічного укладу та об'єктом першочергового впливу, Україна має у ядерній енергетиці, сільському господарстві, високотехнологічних галузях, ВПК, виробництві добрив та хімії. На основі проведеного порівняльного аналізу визначено і аномально негативні позиції стосовно економічних важелів розвитку науки, податкової системи, структурних зрушень - елементів значною мірою керованих. Визначено також більш віддалені напрями реформ та орієнтири для них. Це підтверджує з одного боку, потенціал української науки та економіки, з другого - дає напрямок його реалізації у вигляді досвіду відповідних країн-орієнтирів.

Висновки

1. Механізм фінансування науки являє собою систему взаємодій між джерелами фінансування та результатами науково-технічної діяльності і впливом їх на економічний розвиток. Форми та методи фінансування науки, пропорції між ними реалізують ці взаємодії і їх адекватне застосування має переважне значення навіть порівняно з обсягами самого фінансування. Відносини, що складаються у цій системі, перебувають у динамічному розвитку, напрямок якого формується під впливом економічного середовища. Механізм фінансування науки, як підсистема економічних відносин, органічно вбудований у економічну систему в цілому і має з нею двосторонній зв'язок.

2. Основним джерелом коштів на науку є новостворена вартість. З неї стягуються податки - головна стаття доходів бюджету, які забезпечують державні витрати, в тому числі і на науку. Водночас з новоствореної вартості формуються прибутки, які є джерелом промислових витрат на науку. Держава та промисловість - два основних джерела коштів на науку - обіймають 80-90% всіх витрат на науку майже в усіх країнах. Тому слабкість первинної бази - виробництва викликає занепад науки, який, в свою чергу веде до гальмування економічного розвитку і втрати позицій на світовому ринку. Отже базисом перетворень в Україні має стати передусім виробництво, а наука є надбудовним моментом, що підпорядкований базису.

3. Позитивний вплив науки на розвиток економіки та суспільства проявить себе лише тоді, коли наука буде орієнтована насамперед на вирішення прикладних задач, отримання тих конкретних результатів, в тому числі віддалених, які диктує виробництво. Науці у розвинених країнах притаманні ті ж атрибути, вона підпорядкована тим же законам ринку, як і інші види підприємницької діяльності - конкуренції, попиту і пропонування, за тими ж законами здійснюється переміщення ресурсів тощо. Лише за цих умов наука не є просто витратною статтею бюджету, вона не тільки значною мірою окупає себе, але й активно включається у процес економічного розвитку. Ця позиція має принципове значення у реформуванні науки.

4. Важливим фактором є система виробничих відносин у країні, пануюча модель розвитку економіки, державного регулювання та ринкової інфраструктури. Відносини конкуренції, концентрації капіталу і виробництва, організація виробництва, роль держави визначають якісну характеристику фінансування науки - доцільність та дієвість застосування конкретних форм, важелів, методів фінансування, їх організаційне забезпечення та реалізацію. Форми, важелі, заходи по фінансуванню науки є відображенням ступеню розвитку економіки в цілому, економічних відносин та ринкових інститутів. Їх еволюція підтверджує, що вони є адекватними, логічно випливають з економічного оточення, в якому вони зароджуються. Результати втілення однієї і тієї ж форми в різних умовах можуть бути істотно різними і навіть протилежними в залежності від переважаючих рис економічного оточення. Отже, при застосуванні позитивного досвіду слід враховувати цю відповідність і відтворювати не лише зовнішні атрибути нового важелю чи заходу науково-технічної політики, але і фон, економічні умови, без якого наслідки важко буде спрогнозувати, або ефект може бути прямо протилежним очікуваному.

5. Головна причина кризи науки в Україні полягає у відриві заходів економічної та науково-технічної політики, яка проводиться державою, від економічного базису. Її дію підсилює рецесія виробництва, яке є основою функціонування економіки. Недостатньо розвинені концентрація капіталу та виробництва, відносини власності, ринкова інфраструктура. Наука не справляє впливу на розвиток економіки, фактично вона фінансується заради самої науки.

6. Механізм фінансування науки в Україні має ряд істотних недоліків, а саме:

- відсутність ефективної стратегії розвитку науки;

- диспропорції між джерелами, формами, методами фінансування науки;

- відсутність зв'язку між фінансуванням і результатами;

- відсутність конкурентних засад у науці;

- слабкий зв'язок з виробництвом;

- невикористання позитивного і неврахування негативного досвіду інших країн;

Дія негативних факторів підсилюється значними вадами податкової політики.

7. Фінансування науки виходить далеко за межі власне науково-технічної та інноваційної політики. Головною складовою успіху є системний підхід. Він передбачає створення умов для формування новоствореної вартості, насамперед національним виробником. Необхідним елементом є галузева інноваційно-інвестиційна політика з визначенням стратегічних цілей розвитку; оптимізація пропорцій фінансування наукової діяльності згідно з результативністю та стратегічними цілями розвитку; диференційованість реалізації стимулювання наукової діяльності залежно від рівня досліджень та їх перспективної економічної результативності. До складу такої політики також повинні ввійти визначення оптимальних заходів стосовно не лише фінансування науки, але і виробництва, певний рівень конкуренції, концентрації виробництва, організаційні форми виробництва та адекватні заходи по стимулюванню науки. Дієвість такого підходу не викликає сумніву. Доведено, що в сучасних умовах України цільова галузева економічна і науково-технічна політика приносять свої результати.