Принципи підприємницької діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Поняття підприємництва та малого підприємництва

2. Принципи підприємницької діяльності

3. Обмеження підприємницької діяльності

4. Державна реєстрація суб'єктів підприємництва

5. Ліцензування господарської діяльності

6. Патентування підприємницької діяльності

7. Цивільний та господарський кодекси України

1. Поняття підприємництва та малого підприємництва

Вивчаючи тему "Загальноправова характеристика малого підприємництва", необхідно враховувати, що з 1 січня 2004 р. набрали чинності Цивільний кодекс України (далі - ЦК) і Господарський кодекс України (далі - ГК). Водночас скасовано чинність Законів України "Про підприємництво" (крім ст. 4) і "Про підприємства в Україні".

Привертає до себе увагу та обставина, що підприємництво із самостійного виду діяльності перетворилось на різновид господарської діяльності. Відповідно до ч. 2 ст. 3 ГК господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність також може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Отже, господарська діяльність поділяється на підприємницьку (комерційну) і некомерційну господарську діяльність. Іншими словами, будь-яка підприємницька діяльність є господарською діяльністю, але не всяка господарська діяльність є підприємництвом.

Заслуговує на увагу також і назва гл. 4 ГК, присвяченої правовій регламентації підприємницької діяльності, а саме: "Господарська комерційна діяльність (підприємництво)".

Безпосередньо поняття підприємництва міститься в ст. 42 ГК, де зазначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

З'ясовуючи поняття підприємництва, доцільно звернути увагу на ознаки підприємницької діяльності. Саме вони мають слугувати чіткими критеріями відмежування підприємництва від інших видів соціально значущої діяльності.

Потрібно мати на увазі, що в численних працях науковців - юристів і економістів - наводяться такі ознаки підприємницької діяльності:

творчий та інноваційний характер цієї діяльності;

самостійна юридична відповідальність;

соціально відповідальний характер;

особиста майнова відповідальність;

майнова відповідальність юридичної особи;

постійне самооновлення.

Поряд із цим ознаки підприємницької діяльності наводять виходячи зі змісту законодавчого визначення підприємництва. У контексті вивчення даної теми такий підхід видається більш вдалим і виправданим.

Отже, зі змісту ст. 42 ГК можна визначити такі ознаки підприємництва:

самостійність - стан, який дає змогу підприємцю без обмежень приймати рішення та здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству;

ініціативність передбачає здійснення особою певних дій, яким властивий прояв винахідливості, кмітливості, індивідуальних здібностей;

систематичність означає постійний, регулярний (а не разовий) характер діяльності з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і т. ін.;

ризиковий характер підприємницької діяльності має дві особливості, одна з яких пов'язана з можливістю одержання позитивного результату (прибутку), а друга - з можливістю настання несприятливих наслідків (збитків) від такої діяльності, які не завжди можна передбачити й запобігти їм;

одержання прибутку (доходу) - мета діяльності з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг чи заняття торгівлею, бо результати діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на оплатних засадах, а в ціну товару (послуги) включається і можливий прибуток (дохід);

державна реєстрація осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Водночас варто зазначити, що ГК дещо зміщує акценти стосовно до мети підприємництва. Якщо в Законі України "Про підприємництво" єдиною метою підприємницької діяльності було отримання прибутку, то ст. 42 ГК має певне економічне забарвлення. Виявляється, що перш за все підприємництво здійснюється з метою досягнення економічних і соціальних результатів, а вже потім - "…та одержання прибутку".

Щодо поняття безпосередньо малого підприємництва можна відзначити таке. Чинне законодавство не містить визначення малого підприємництва, а наводить лише поняття суб'єктів малого підприємництва. Тож, з'ясовуючи поняття малого підприємництва, слід мати на увазі, що категорії підприємництва та малого підприємництва необхідно розглядати як тотожні. Визначальним критерієм відмежування малого підприємництва від підприємництва взагалі є, зокрема, кількість працівників і обсяг річного валового доходу. Тобто, висвітлюючи поняття малого підприємництва, необхідно вести мову перш за все про суб'єкти малого підприємництва.

2. Принципи підприємницької діяльності

Відповідно до ст. 44 ГК підприємництво здійснюється на основі:

вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

самостійного формування підприємцем програми діяльності;

вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється;

залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, установлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільного наймання підприємцем працівників;

комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

вільного розпоряджання прибутком, що залишається в підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

3. Обмеження підприємницької діяльності

З'ясовуючи питання обмеження підприємницької діяльності, треба мати на увазі, що в ст. 42 Конституції України зазначено: кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Крім того, ст. 43 ГК проголошує свободу підприємницької діяльності. Водночас здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування, а підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою ст. 64 Конституції України. Тобто в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть установлюватись окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

4. Державна реєстрація суб'єктів підприємництва

Під час розгляду питання щодо державної реєстрації суб'єктів підприємництва необхідно враховувати, що відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон) від 15.05.03 (набрав чинності з 01.01.04). Закон містить низку нових положень стосовно до державної реєстрації осіб - підприємців: уперше визначено поняття державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (ст. 4 Закону), уточнено визначення місця проживання фізичної особи та місцезнаходження юридичної особи (ст. 1 Закону), з'явилося поняття резервування найменування юридичної особи (ст. 23 Закону), наводиться визначення спеціальної посадової особи - державного реєстратора (ст. 1 Закону), значна увага приділена державній реєстрації припинення підприємницької діяльності (розд. IV, VI Закону), окремі розділи регулюють реєстрацію юридичної особи (розд. III Закону) і реєстрацію фізичної особи (розд. V Закону). підприємництво ринковий правовий

Крім того, змінився строк державної реєстрації. Для юридичних осіб він становить три робочих дні, а для фізичних - два робочих дні.

Разом з тим слід звернути увагу на особливості державної реєстрації господарських товариств, пов'язані з набранням чинності з 01.01.04 Цивільного та Господарського кодексів України. Так, товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Крім того, ст. 142 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) декларує, що якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновують кілька осіб, то ці особи в разі потреби визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який установлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку в статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови.

Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю (а не установчий договір) не є установчим документом. Подання цього договору для державної реєстрації товариства не є обов'язковим.

Необхідно також звернути увагу на те, з якого віку фізична особа має право бути учасником (засновником) юридичних осіб, зокрема господарських товариств. Ст. 32 ЦК визначає, що фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право, зокрема, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи.

Одночасно цією самою статтею встановлено, що згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.

5. Ліцензування господарської діяльності

З'ясовуючи питання ліцензування господарської діяльності, слід ураховувати, що види господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування встановлює Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (далі - Закон) від 01.06.2000; ст. 12, 14 ГК.

Крім того, слід звернути увагу на такі ключові поняття, що містяться в Законі:

- ліцензування - видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування;

- ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов;

- ліцензійні умови - установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання під час провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню;

- орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально вповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності.

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, які додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально вповноваженого органу з питань ліцензування, але не може бути меншим за три роки.

Для кожної філії, кожного відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ними ліцензії, орган ліцензування видає ліцензіату засвідчені ним копії ліцензії, які реєструються в журналі обліку заяв та виданих ліцензій. Засвідчена органом ліцензування копія ліцензії є документом, що підтверджує право філії або іншого структурного підрозділу ліцензіата на провадження певного виду господарської діяльності на підставі отриманої ліцензії.

Водночас треба мати на увазі ту обставину, що ліцензування банківської діяльності, діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері освіти, ліцензування в галузі інтелектуальної власності, виробництва й торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, у сфері телекомунікацій здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини в цих сферах.

Крім того, для більш повного з'ясування питання ліцензування господарської діяльності необхідно знати основні положення таких нормативних актів: Порядку формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру та подання їх до Єдиного Ліцензійного реєстру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2000 № 1658; Переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 № 1698; Постанови Кабінету Міністрів України "Про запровадження ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської діяльності" від 20.11.2000 № 1719; Постанови Кабінету Міністрів України "Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу" від 29.11.2000 № 1755; Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності" від 04.06.01 № 756.

6. Патентування підприємницької діяльності

Вивчаючи питання патентування підприємницької діяльності, треба пам'ятати, що порядок патентування торговельної діяльності за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток, діяльності у сфері торгівлі іноземною валютою, діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, що провадиться суб'єктами підприємницької діяльності, визначає Закон України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (далі - Закон) від 22.03.96; ст. 12, 14 ГК.

Слід звернути увагу на такі ключові поняття, що містяться в Законі:

- торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу провадити зазначені в Законі види підприємницької діяльності. Торговий патент не засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на інтелектуальну власність. У разі коли суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент придбавається окремо для кожного структурного (відокремленого) підрозділу (торгової точки);

- торговельна діяльність - роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток. Також у ст. 263 ГК міститься визначення господарсько-торговельної діяльності. Господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх способом надання відповідних послуг;

- пункти продажу товарів - крамниці та інші торгові точки, які розташовані в окремих приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину; кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців; автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі; лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для торговельної діяльності місцях, крім лотків, прилавків, що надаються в оренду суб'єктам підприємницької діяльності - фізичним особам та розміщені в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків усіх форм власності; стаціонарні, малогабаритні й пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами та стиснутим газом; фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування; оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, які використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

Термін дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців.

Необхідно добре усвідомити, що суб'єктами правовідносин, які підлягають регулюванню за Законом, є юридичні особи та суб'єкти підприємницької діяльності, котрі не мають статусу юридичної особи, - резиденти й нерезиденти, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо), які ведуть підприємницьку діяльність, передбачену частиною першою цієї статті.

Разом з тим відповідно до ст. 1 Закону чинність його не поширюється на торговельну діяльність та діяльність із надання побутових послуг:

1) підприємств і організацій Укоопспілки, військової торгівлі, аптек, які перебувають у державній власності, та торгово-виробничих державних підприємств робітничого постачання в селах, селищах та містах районного підпорядкування (щодо офіційного тлумачення положення п. 1 ч. 3 ст. 1 див. Рішення Конституційного Суду від 21.12.2000 № 16-рп/2000);

2) суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які: здійснюють торговельну діяльність із лотків, прилавків і сплачують ринковий збір (плату) за місце для торгівлі продукцією в межах ринків усіх форм власності; сплачують податок на промисел у порядку, передбаченому чинним законодавством; здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва; сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік; сплачують фіксований податок відповідно до законодавства про оподаткування доходів фізичних осіб;

3) суб'єктів підприємницької діяльності, створених громадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги згідно з чинним законодавством та здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва та продукцією, виготовленою на підприємствах Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих.

Крім того, не допускається визначення видів підприємницької діяльності, що підлягають патентуванню, порядку та суб'єктів патентування в інших нормативно-правових актах, а також рішеннями органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

7. Цивільний та господарський кодекси України

Розглядаючи питання джерел правового регулювання підприємницької діяльності, потрібно вільно орієнтуватися в основних положеннях Цивільного й Господарського кодексів України. Цивільним кодексом України (далі - ЦК) від 16.01.03 (набрав чинності з 01.01.04) регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Разом з тим Господарський кодекс України (далі - ГК) від 16.01.03 (набрав чинності з 01.01.04) містить положення, що передбачають застосування до регулювання господарських відносин положень ЦК (наприклад, у ст. 175 ГК зазначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК).

Варто зауважити, що розмежування предмета регулювання ГК і ЦК є складною проблемою, що виникла після набрання чинності цими новими кодексами. Виходячи зі змісту ГК і ЦК можна зробити висновок що застосування положень ЦК до регулювання господарських відносин не виключається, але за наявності колізії переважному застосуванню підлягають норми, сформульовані в ГК.

Господарський кодекс України установлює правові засади господарської діяльності (господарювання).

ГК має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва та на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

ГК визначає основні засади господарювання в Україні, установлює загальні принципи господарювання та регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

ГК становлять 9 розділів: розділ І "Основні засади господарської діяльності"; розділ ІІ "Суб'єкти господарювання"; розділ ІІІ "Майнова основа господарювання"; розділ ІV "Господарські зобов'язання"; розділ V "Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання"; Розділ VІ "Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання"; розділ VIІ "Зовнішньоекономічна діяльність"; розділ VIIІ "Спеціальні режими господарювання"; розділ ІX "Прикінцеві положення".

Размещено на Allbest.ru