Економічні основи екологізації розвитку агропромислового виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК

ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Спеціальність 08.07.02--Економіка сільського господарства і АПК

ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ РОЗВИТКУ АГРОПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА

ЦАРЕНКО ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ

Київ 1999

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Державна політика в сфері екологізації народного господарства повинна бути спрямована на вирішення найбільш значних природоохоронних проблем, що мають суттєвий вплив на процес сталого економічного розвитку. Одним з найважливіших і найскладніших стратегічних завдань в цьому плані є перехід агропромислового комплексу країни на шлях екологобезпечного розвитку. Основною метою екологізації агропромислового виробництва є випуск екологічно чистих товарів, як запорука збереження та поліпшення здоров'я нації.

Реформування економічних відносин, що відбувається, не в повній мірі торкається природокористування і охорони навколишнього середовища в аграрному секторі. В регулюванні природокористування недостатньо застосовуються економічні методи. Проблема екологізації агропромислового виробництва значною мірою залишається предметом теоретичних досліджень. Постійне списання боргів сільськогосподарських та агропромислових підприємств, їх відокремленість від загальної системи платежів за забруднення навколишнього середовища призводить до утилітарного ставлення до природних ресурсів і погіршує асиміляційні властивості природного середовища. Все це призводить до порушення екологічної рівноваги між природою і суспільством, збільшує економічні збитки.

Значний внесок у вирішення проблеми раціонального природокористування внесли А.М. Алимов, В.Г. Андрійчук, О.Ф. Балацький, І.К. Бистряков, П.П. Борщевський, З.Ф. Бриндза, П.Ф. Веденичев, В.Г. В'юн, Д.И. Гнаткович, Б.М. Данилишин, С.І. Дем'яненко, М.Я. Дем'яненко, Д.С. Добряк, С.І. Дорогунцов, Р.А. Іванух, Я.В. Коваль, В.І. Криворучко, І.І. Лукінов, П.П. Маракулін, Л.Г. Мельник, В.С. Міщенко, М.І. Малінін, В.М. Нелеп, В.В. Немченко, Л.Я. Новаковський, Я.Б. Олійник, О.М. Онищенко, О.М. Паламарчук, В.О. Паламарчук, М.М. Паламарчук, Б.Й. Пасхавер, Д.К. Прейгер, І.А. Розумний, П.П. Руснак, П.Т. Саблук, В.Г. Сахаєв, В.Ф. Семенов, В.О. Точилін, В.М. Трегобчук, О.М. Третьяк, А.М. Федорищева, М.А. Хвесик, В.Я. Шевчук, Л.А. Шепотько, О.М. Шестопаль, О.М. Шпичак, І.Д. Якушик та інші.

Завдяки роботам цих вчених створені основні теоретично-методологічні принципи раціонального природокористування і охорони навколишнього середовища, в тому числі і в агропромисловому комплексі.

Разом з тим, ряд проблем екологізації агропромислового сектору економіки досліджені недостатньо. Екологічна орієнтація реформування АПК потребує вирішення багатьох актуальних питань, їх розробки і впровадження в практику.

Становище, в якому знаходиться на даний час агропромисловий комплекс України, без перебільшення можна визначити як кризове. Критичний стан з продовольчим забезпеченням внутрішнього національного ринку, де обсяги виробництва сільськогосподарської продукції ще в недалекому минулому складали більше 30% ВВП, в державі, яка має найкращі в світі орні землі, свідчить про суттєві негаразди в економіці. При цьому, безумовно, становлення України як цивілізованої, правової і розвинутої держави буде залежати, перш за все, від здатності країни забезпечити населення достатньою кількістю високоякісних продуктів харчування. Підводячи зазначену проблему до ряду найважливіших стратегічних завдань, не можна забувати, що в Україні, з урахуванням її географічних, історичних, політичних, демографічних особливостей, АПК був, є і буде основою економіки, найважливішою експортною галуззю, основою матеріального добробуту населення. Разом з тим, незважена інтенсифікація агропромислового виробництва породжує ряд нових проблем, що потребують науково-теоретичного дослідження, методичного опрацювання і формування практичних рішень щодо усунення недоліків. Найважливішою з проблем є організація системи управління якістю продуктів харчування, що виробляються галузями АПК. Ця проблема актуалізується несприятливими соціально-демографічними процесами, що спостерігаються в Україні.

Слід відзначити, що існуючі агрохімічні і технологічні методи не дозволяють досягти необхідного рівня якості продуктів харчування. З іншого боку, безсистемно розроблені економічні важелі, що застосовуються при організації АПК, також не призводять до очікуваних результатів. Ми вважаємо, що вирішення зазначених проблем АПК в сучасних умовах можливе лише шляхом удосконалення економічного інструментарію і формування регіональної системи економічного стимулювання агропромислового виробництва з урахуванням екологічних витрат. Вибір оптимальної стратегії розвитку АПК має здійснюватися на основі урахування всіх витрат на отримання продуктів харчування, які мають певні якості і

впливають на здоров'я не лише теперішнього, а й майбутніх поколінь.

Оскільки відмовитися від застосування хімікатів в сільському господарстві при існуючих технологіях просто неможливо, ми вважаємо за необхідне звертати головну увагу на підвищення родючості землі екологічно чистими способами, для чого доцільно залучити економічні методи стимулювання підвищення родючості.

Іншим комплексом питань, що чекають на їх економічне вирішення, є стимулювання екологічного удосконалення технологічних процесів в переробних галузях.

Вирішенню зазначених питань і присвячене дане дисертаційне дослідження.

Головна робоча гіпотеза досліджена автором виходить з того, що подальший розвиток АПК нерозривно пов'язаний з проблемами його екологізації, підвищенням якості продуктів харчування і створенням відповідних організаційно-екологічних, технологічних, правових і управлінських передумов для вирішення цієї проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Проведення досліджень є складовою частиною науково-дослідних робіт, які виконуються в Сумському державному аграрному університеті в рамках держбюджетних тем:

--“Рекомендації по формуванню і реформуванню фінансової інфраструктури східного регіону України”;

--“Теоретичне обґрунтування економічного механізму соціального захисту населення, що підпадає під вплив забруднення навколишнього середовища” -- на замовлення Фонду фундаментальних досліджень України.

Частина дисертаційних досліджень є складовою таких програм Наукової Ради НАН України, як “Розробка наукових основ сталого розвитку в Україні”, “ Основні напрямки державної політики в сфері охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів і ядерної безпеки”. Результати досліджень формувалися також при виконанні держбюджетних тем: “Розробити модель фінансово-кредитної системи регіонального природокористування” (№ ДР 01940008294) -- на замовлення Міністерства освіти України; “Розробка теорії розвитку навколишнього середовища як еволюційної системи: еколого-економічний аспект” (шифр 6/152), “Розробити методику економічної оцінки створення та функціонування природних територій, що охороняються. Надати економічне обґрунтування перспективного розвитку їх мережі в Україні” (№ 02.04.02/015-92) -- на замовлення Державного комітету України по науці і технологіям та наукової політики.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в обґрунтуванні і поглибленні теоретико-методологічних положень щодо врегулювання взаємодії суспільного виробництва з навколишнім середовищем в сфері агропромислового виробництва з урахуванням економічних процесів перехідного періоду шляхом організації регіональної системи його економічного стимулювання.

Згідно з метою були визначені такі завдання:

-дослідити наукову рефлексію на антропогенні зміни в навколишньому середовищі в сфері агропромислового виробництва, сформулювати проблеми екологізації агропромислового виробництва;

-теоретично обґрунтувати роль екологічного фактору та визначити його місце в загальній системі економічних відносин при виробництві екологічно чистих товарів агропромислового профілю;

-розвинути теоретико-методологічні основи і дати обґрунтування тенденціям, принципам і системі критеріальних показників екологізації процесів виробництва товарів агропромислового сектору;

-удосконалити об'єктно-предметний підхід при вирішенні проблем сталого розвитку на основі схеми формування еколого-економічних виробничих систем;

-розробити методи оцінки впливу агропромислового виробництва на показники сталого розвитку;

-сформувати моделі сталого розвитку агропромислового виробництва і запропонувати методи оцінки витрат на досягнення екологічних цілей;

-розробити концептуальні основи планування випуску екологічно чистих товарів агропромислового виробництва.

Наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що розроблені теоретико-методологічні засади вирішення проблеми екологізації розвитку агропромислового комплексу у взаємозв'язку з теорією і практикою здійснення трансформаційних ринкових перетворень.

Найбільш суттєві результати досліджень, що містять наукову новизну полягають в наступному:

--розвинені та поглиблені теоретичні та методологічні основи, що торкаються соціально-економічної суті та змісту екологізації агропромислового виробництва, теоретично обґрунтований взаємозв'язок аграрної політики, господарського механізму ресурсо користування та системи показників, що характеризують еколого-економічний рівень виробництва;

--поставлені теоретико-методологічні проблеми взаємозв'язку економічних основ сталого розвитку з екологізацією агропромислового виробництва і впливу на цей зв'язок рівня екологічної свідомості суспільства;

--уточнено методологію аналізу еколого-економічного розвитку агропромислового виробництва, розроблені теоретичні основи екологічного моніторингу в агропромисловому комплексі;

--запропоновані теоретичні та методичні підходи до формування ефективного економічного механізму господарювання в АПК. Розроблені блок-схеми структури еколого-економічних відносин в агропромисловому комплексі;

-- розроблена система управління виробництвом екологічно чистих товарів АПК на основі концепції еколого-економічного розвитку із застосуванням екологічного програмування;

--сформульовано та обґрунтовано пропозиції по організаційно-економічному механізму підвищення родючості ґрунтів на основі вдосконалення технологій та структури землекористування. Розроблені методичні підходи до оцінки землі на основі розрахунку збитків від погіршення її якості;

--запропоновано механізм залучення сільськогосподарських угідь до структури основних фондів та пропозиції по удосконаленню механізму їх амортизації з урахуванням екологічної складової;

--запропоновано організаційно-економічний механізм захисту вітчизняного виробника екологічно чистих товарів АПК, що включає в себе пропозиції по зміні законодавства та інших нормативних актів;

--розроблено механізм індикативного планування стосовно випуску екологічно чистих товарів АПК та рекомендації по вдосконаленню внутрішнього оперативного керування виробництвом і збутом на основі інформаційних технологій.

Практичне значення отриманих результатів. Практичне значення проведених досліджень обумовлено актуальністю проблеми і є наслідком створення і розвитку теоретичних і методичних основ екологізації агропромислового комплексу, які були розроблені під керівництвом і при безпосередній участі дисертанта в Сумському державному аграрному університеті, Управлінні сільського господарства Сумської області. Одержані результати у сукупності вирішують проблеми екологічно сталого розвитку агропромислового виробництва.

Теоретико-методологічне значення дисертаційних досліджень полягає в тому, що вони дають можливість:

--сформулювати поняттєвий апарат, що використовується при врегулюванні відносин між агропромисловим виробництвом і навколишнім середовищем стосовно умов розвитку ринкових відносин в країні;

--розробити методологічні та методичні основи регулювання підприємницької діяльності в АПК з урахуванням екологічних факторів;

--сформувати основні вимоги щодо індикативного планування випуску екологічно чистих товарів агропромислового виробництва.

Крім того, теоретичні, методичні та практичні розробки автора були включені до розділів навчальних дисциплін: “Основи екології”, “Економіка природокористування”, “Розміщення продуктивних сил”, “Економічний аналіз діяльності сільськогосподарських підприємств”, які автор викладає в Сумському державному аграрному університеті;

По темі дисертаційних досліджень видано навчальний посібник “Економічний аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств”. Під керівництвом дисертанта захищені 4 кандидатських дисертації.

Особистий внесок здобувача

Особистим внеском здобувача є обґрунтовані і сформульовані наукові положення, висновки і пропозиції, щодо вирішення еколого-економічних проблем розвитку АПК, які винесені на прилюдний захист. В дисертаційній роботі автором використані із спільних наукових праць особисті ідеї і розробки.

Апробація результатів дисертації.

Наукові положення основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювались на Міжнародній науково-практичній конференції “Маркетинг в системі управління підприємством” (Київ, 3-4 жовтня 1996 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми охорони навколишнього природного середовища при виробництві і застосуванні мінеральних добрив” (Суми, 24-26 лютого 1997 р.); Міжнародній науковій конференції “Правове регулювання стосунків в промисловій екології і інженерії” (Хмельницький, 21-23 жовтня 1997 р.); обласній нараді керівників господарств і підприємств АПК в Сумській області (Суми, 6 лютого 1997 р.); Міжнародній науковій конференції “Актуальні питання збереження і відновлення степових екосистем” (Асканія-Нова, 21-23 травня, 1998 р.); конференції, присвяченій 100-річчю з дня організації першої науково-виробничої установи (С.-Петербург, 9-13 вересня 1998 р.); Міжнародній конференції “Проблеми освіти в галузі економіки навколишнього середовища і екології” (Дніпропетровськ, 11-13 січня 1999 р.); Міжнародній конференції “Інженерний захист навколишнього середовища” (Москва, 27-29 січня 1999 р).

Публікації

Основні положення дисертації відображені в 31 наукових працях загальним обсягом 51 д.а., з яких 46 належить особисто автору, в тому числі в чотирьох монографіях, три з яких одноосібні, п'яти брошурах, 13 статтях, восьми матеріалах і тезах конференцій.

Структура та обсяг роботи.

Робота складається із вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел (240), додатки А і Б, основний текст виконаний на 390 сторінках, містить 20 рисунків та 45 таблиць.

Вступ. Розділ 1. Економічні основи екологічно сталого розвитку суспільства. 1.1. Сучасна оцінка взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем. 1.2. Визначення сутності і особливостей екологічно сталого розвитку суспільства. 1.3. Етапи розвитку та взаємовідносини економіки і навколишнього середовища. 1.4. Соціальні фактори екологізації розвитку суспільства. Розділ 2. Теорія і методологія розвитку агропромислового виробництва. 2.1. Теоретичні основи екологозбалансованого функціонування агропромислового виробництва. 2.2. Особливості використання природно-ресурсного потенціалу АПК. 2.3. Екологізація розвитку агропромислового виробництва. 2.4. Екологізація і якість виробництва сільськогосподарської продукції. Розділ 3. Економіко-екологічні проблеми розвитку агропромислового виробництва. 3.1. Сучасний стан виробництва сільськогосподарської продукції. 3.2. Екологічні аспекти інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. 3.3. Вплив екологічного фактору на економічну оцінку земель. Розділ 4. Методологія визначення економічних втрат залежно від погіршення якості агропромислової продукції. 4.1. Техно-екологічні питання регулювання якості агропромислової продукції та зменшення надходження радіонуклідів з сільськогосподарських угідь. 4.2. Визначення еколого-економічного ризику споживання агропромислової продукції та збитків від забруднення сільськогосподарської продукції. 4.3. Прогнозування впливу стану навколишнього середовища на використання трудових ресурсів і якість життя. Розділ 5. Економіко-правові, соціальні та інформаційні проблеми екологізації агропромислового виробництва. 5.1. Споживання продуктів харчування і проблеми їх якості. 5.2. Економіко-правові аспекти захисту виробництва якісної агропромислової продукції. 5.3. Моніторингова оцінка стану навколишнього середовища і якості агропромислової продукції. Розділ 6. Економіко-екологічний механізм управління в агропромисловому виробництві. 6.1. Умови удосконалення економічного механізму управління екологічно сталим розвитком АПК. 6.2. Формування системи економічного програмування природокористування. 6.3. Формування ринкових відносин в сфері природокористування. 6.4. Економіко-екологічна оцінка та експертиза діяльності агропромислових підприємств. Висновки. Список використаних джерел. Додаток А. Додаток Б.

економічний екологізація агропромисловий продукція

ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Екологічні основи екологічно сталого розвитку суспільства. Розвиток АПК неможливий без екологізації всього суспільного розвитку. В дисертації здійснено спробу оцінити сучасний стан справ у взаємовідносинах суспільства з навколишнім середовищем, адже природний і створений людством матеріальний світ у сукупності становлять навколишнє середовище, в якому людина задовольняє свої потреби і суттєво впливає на стан довкілля. Навколишнє середовище є необхідною умовою і складовим елементом процесу відтворення матеріальних цінностей, воно одночасно виконує функції сировинних ресурсів і життєвого простору. Відтворюючи навколишнє середовище, суспільство відтворює і свої продуктивні сили. Деградація довкілля скорочує забезпеченість виробництва сировиною, ускладнює технологічні цикли і погіршує загальний стан біогеоценозів.

Залишаючи осторонь теоретичні дискусії щодо розуміння і вживання самого терміну "сталий розвиток", варто звернути увагу на те, що поступовий перехід на систему економічного зростання на підставі екологічного балансування передбачає дотримання цілої низки вимог. Одна з них полягає в адекватності сучасних економічних перетворень новій екологічній культурі. Передусім це торкається застосування економічних важелів управління в системі "природа-суспільство-людина". Якщо раніше мова йшла про переважно фіскальні інтереси держави при використанні природних ресурсів і регулювання рівня забруднення навколишнього середовища, то в умовах перехідного періоду і змішаної економіки необхідно застосовувати в практичній діяльності вартісну оцінку природних ресурсів, створювати ринок природних ресурсів, екологічний ринок, ринок екологічних послуг, екологічний капітал тощо.

Вважається вже аксіомою, що добробут людей залежить не тільки від споживчого кошика, а й багато в чому від стану довкілля, екологічної якості продукції, товарів і послуг, тобто від екологічних благ. При цьому технолого-економічні проблеми забруднення навколишнього середовища взаємообумовлені вирішенням соціально-економічних проблем. Так, критерієм якості навколишнього середовища поряд з іншими можна вважати і ступінь екологічного ризику, під який підпадають люди та інші живі істоти внаслідок застосування забруднюючих технологій. Стан навколишнього середовища безпосередньо впливає на якість життя. Співставлення економічного і екологічного комфорту, як складових життєвого рівня, свідчить, що якість навколишнього середовища вже виступає як пріоритетне споживче благо. Це теоретичне положення нової природоохоронної культури економіки передбачає практичну реалізацію прав людини на пристойне довкілля, прав майбутніх поколінь на володіння природно-ресурсним потенціалом для створення власного добробуту.

Сьогодні, як ніколи, постала нагальна необхідність формування не тільки екологічного, а й, насамперед, економіко-екологічного мислення. При цьому під економіко-екологічним мисленням пропонується розуміти здатність людини аналізувати й осмислювати свою роль в економічних і екологічних ситуаціях, взаємозв'язок і взаємозалежність економіки й екології, використовувати ці знання в повсякденній роботі. Тут економіко-екологічна свідомість є продуктом, результатом відповідного мислення, як відтворення й усвідомлення людиною економіко-екологічного стану виробництва. Формуванням економіко-екологічного мислення необхідно керувати, впливати на прискорення його становлення, не очікуючи, поки утилітарно сформовані виробничі відносини і розвиток продуктивних сил зроблять негативний вплив на цей процес.

2. Теорія і методологія розвитку агропромислового виробництва. Розвиток АПК і його головної ланки - сільського господарства в Україні обмежений загостренням екологічних проблем. Характерною особливістю сільськогосподарського виробництва є те, що воно безпосередньо пов'язане з навколишнім природним середовищем, а саме з використанням його ресурсів. Сучасне агропромислове виробництво здійснюється в складних умовах зростаючого навантаження на природне середовище і його забруднення. Відсутність науково-обгрунтованої системи сільськогосподарського природокористування зумовила значне зниження відтворювальної спроможності біогеоценозів, екологічної стійкості агроландшафтів, біологічної активності і природної родючості ґрунтів, сприяла розвитку ерозійних процесів.

В дисертації обґрунтовано, що з метою підвищення ефективності і конкурентоспроможності агропромислового виробництва України необхідно перейти до економіко-екологічної концепції його розвитку. Ця концепція повинна бути спрямована на формування в усіх землеробських регіонах таких агросистем, яким буде властива висока відтворювальна здатність і екологічна стабільність, які надають можливість одержувати якнайбільше доброякісної продукції в умовах мінімального агротехнічного та ресурсного забезпечення виробництва. Економіко-екологічна концепція сільськогосподарської діяльності, розвитку і функціонування АПК повинна в сучасних умовах вирішити триєдине завдання, а саме: збільшення виробництва продовольства і агросировини, підвищення його ефективності і конкурентоспроможності, дотримання вимог екологічної безпеки.

На перший план у вирішенні такого завдання постає розробка і впровадження в практику сільськогосподарської діяльності нових поколінь технічних засобів і технологій вирощування сільськогосподарських культур і утримання худоби, вдосконалення агрохімічних і біологічних засобів підвищення ефективності виробництва. В свою чергу, вони повинні бути пристосовані до навколишнього природного середовища, забезпечувати зменшення негативних екологічних наслідків інтенсифікації виробництва і природокористування, забезпечувати поліпшення і відтворення природних компонентів агроресурсів, які посилюють самовідтворювальні функції навколишнього середовища.

Підкреслено, що можливості в галузі виробництва сільськогосподарської продукції та забезпечення продовольчими товарами визначають кількість і якість землі. Практично в усіх землеробських регіонах України має місце деградація земель сільськогосподарського призначення, хімічне забруднення ґрунтів, водоймищ, навколишнього середовища в цілому та порушення в ньому екологічної рівноваги. Поряд з цим відбувається нагромадження залишків отрутохімікатів, нітратів, важких металів, радіонуклідів та їх метаболітів у природному середовищі. Незадовільний екологічний стан сільськогосподарських угідь, насамперед чорноземів, веде до негативних наслідків виробництва сільськогосподарської продукції. В дисертації наведено схему сфер прояву негативних наслідків виробництва неякісної агропромислової продукції.

Велике значення в забезпеченні екологозбалансованого функціонування АПК має також висока культура землеробства, що забезпечується найсучаснішими засобами механізації сільськогосподарського виробництва. Адже низька забезпеченість адекватною технікою виробничих процесів у сільському господарстві призводить до порушення технологічних вимог виробництва, підвищує ресурсоємкість технологій, що, в свою чергу, негативно впливає на природне середовище. Успішне розв'язання цієї проблеми можливе лише шляхом модернізації техніки. Але проблема постає в тому, що сучасна наукова, конструкторська і промислова бази сільськогосподарського машинобудування України зорієнтовані на задоволення потреб великого за обсягом аграрного виробництва. В умовах глибокої економічної кризи перебудова і модернізація відповідних промислових підприємств є дуже складною проблемою. ЇЇ вирішити можна завдяки створенню економічних умов для забезпечення відповідного платоспроможного попиту аграрників на засоби виробництва; стимулюванню шляхом податкового і цінового регулювання виробництва техніки; залученню іноземних інвестицій в галузі сільськогосподарського машинобудування; імпорту сучасних матеріально-технічних засобів сільськогосподарського виробництва без обкладання митом тощо.

В дисертації визначено, що підвищенню рівня технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва може сприяти удосконалення фінансового лізингу та створення мережі різних агросервісних підприємств.

За рахунок коштів державного лізингового фонду, іноземних кредитів та власних коштів підприємств, створюватимуться передумови для виробництва та реалізації енергозберігаючих і трудоекономних технологій засобів механізації.

Проводити аграрну реформу, інституціональні зміни, заходи щодо індустріалізації сільського господарства можна лише на основі принципу екологізації, що дозволить здійснити перехід від техногенного типу розвитку АПК до сталого екологозбалансованого типу. В дисертації розроблена схема пристосування господарського механізму до умов перехідного періоду (рис. 2)

В дисертації показано, що реалізація принципу екологізації потребує докорінної зміни планування виробництва, особливо на рівні окремих господарств. Окрім переносу акцентів на фінансове і маркетингове планування, запорукою успіху має стати вдосконалення оперативного управління виробництвом і збутом на базі інформаційних технологій.

3. Економіко-екологічні проблеми розвитку агропромислового виробництва. За 10 років змінилась структура сільськогосподарського виробництва України. Відбулося скорочення випуску продукції тваринництва, що обумовлене занепадом кормової бази, незадовільним раціоном і якістю годівлі тварин. Визначились і ринкові важелі, адже у порівнянні з тваринництвом виробництво зернових і зернобобових сприяє меншим збиткам, які внаслідок відсутності економічних технологій та відповідних машин і обладнання постійно зростають. Порівняльний аналіз виробництва сільськогосподарської продукції проведений в дисертації показує, що навіть і в цих умовах Україна має великі потенційні можливості для набуття і утримання гідних позицій на світовому ринку. Але цьому заважає не тільки низький рівень сільськогосподарського виробництва, внутрішня дискримінаційна цінова політика, а і низький рівень якості продукції, в тому числі і по екологічним показникам.

В роботі на прикладі птахівництва розроблені методологічні і теоретичні принципи екологізації виробництва з метою його сталого розвитку і підвищення конкурентоспроможності. Дані рекомендації по застосуванню системного підходу до екологічної конверсії виробництва, по зниженню шкідливих викидів і скидів, заощадженню земельних площ, переробку відходів, низку ветеринарних заходів, запровадження екологічного менеджменту. Розрахунки показують високу економічну ефективність запропонованих заходів, яка досягає 1-1,5 млн. грн на одне господарство.

Такий регіонально адаптований підхід на основі пристосування до конкретних регіональних умов рекомендовано і для землеробства.

В роботі доведено, що для регіонально адаптованої системи землеробства актуальними є питання:

- оптимізації розміщення галузей рослинництва, їх спеціалізація і можливості пристосування до властивостей ґрунту;

- існування протиріч між системами землеробства, спеціалізацією сільськогосподарського виробництва та умовами використання природно-кліматичних особливостей земельних ресурсів;

протиріччя між інтенсивним характером землекористування та існуючими екологічними обмеженнями;

вдосконалення землевпорядкування;

екологізація землеробства в цілому.

А також формування ефективного господаря-власника, яке в свою чергу передбачає розв'язання таких ключових питань:

перерозподіл землі та майна, включаючи поглиблення відносин власності на землю та запровадження механізму реалізації права на власність;

приватизація переробних підприємств;

реструктуризація підприємств та форм господарювання;

розвиток кооперації;

державне регулювання економіки;

розвиток соціальної сфери села.

Актуальною в сучасних умовах залишається проблема забезпечення ґрунтів гумусом. Об'єктивна оцінка вибраного альтернативного варіанту управління родючістю ґрунту конкретного господарства з урахуванням його фінансового становища і рівня родючості ґрунту, надає можливість підприємству ефективно підвищити вміст гумусу в ґрунті при мінімальних витратах засобів виробництва і постійно мати позитивну рентабельність не тільки в галузі рослинництва, а й в цілому. Висока родючість ґрунту забезпечить високу економічну та грошову оцінку землі, що знаходиться у землекористувача. А це стане важливим аргументом кредитоспроможності сільськогосподарського товаровиробника для одержання іпотечних кредитів, які вкрай потрібні для зміцнення матеріально-технічної бази, відтворення ґрунтів, розширення виробництва. Корисною буде зворотна дія іпотечних кредитів - заохочення землекористувачів до більш ефективної праці на землі.

Результати наших досліджень показали, що існуюча система регіонального управління родючості ґрунтів в сучасних умовах не дозволяє забезпечити необхідний рівень родючості ґрунтів. Для виходу із цієї ситуації необхідно впровадити принципово новий механізм управління родючістю ґрунтів:

а) застосувати альтернативні шляхи поповнення ґрунту органічною речовиною, що дозволить утримувати родючість ґрунтів на необхідному рівні та підвищити її;

б) провести реструктуризацію сільськогосподарських угідь з метою зменшення ріллі, що дозволить скоротити площу ріллі в обробітку, підвищити ефективність її використання та зосередити наявні засоби управління родючістю на значно менших площах;

в) організувати регульований випас великої рогатої худоби на новостворених пасовищах, що дозволить одержати дешеву продукцію галузі тваринництва для громадян України та необхідну кількість органічних добрив тваринного походження для галузі рослинництва;

г) впровадити механізм відшкодування землевласнику витрат на відновлення родючості землі та її фітосанітарного стану, що дозволить підвищити відповідальність фермерів, орендарів та тимчасових землекористувачів за погіршення родючості землі та фітосанітарного стану, а землевласнику одержати необхідні кошти на проведення робіт по відновленню землі. Ми вважаємо, що сприяти вдосконаленню землекористування має адекватна система оподаткування власників та користувачів землі. В роботі розроблена модель оцінки землі з врахуванням її якісного стану. На відміну від існуючих систем оцінки земельних ділянок в основі коригуючих коефіцієнтів лежить не натуральні вартосні оцінки погіршення якості ґрунтів, а на розрахунках втрат родючості від забруднення ґрунтів та інших негативних змін. В дисертації приведені конкретні коефіцієнти на прикладі одного з регіонів України.

4. Методологія визначення екологічних втрат залежно від погіршення якості агропромислової продукції. Оскільки основне завдання агропромислового комплексу полягає у забезпеченні населення продуктами харчування, то й основним екологічним критерієм якості цієї продукції АПК ми вважаємо ступінь її небезпечності для здоров'я людини.

Аналіз, проведений в дисертації, показує, що громадськості недоступні дані про забруднення продуктів радіонуклідами (навіть якщо вони і визначаються в продуктах централізованих постачань). Велика кількість проб зерна, муки і круп містять пестициди, ще більше їх в овочах, фруктах, ягодах, молочних продуктах. Це дає підставу вважати більшість продуктів харчування досить небезпечними для здоров'я. Практика свідчить не тільки про токсичність пестицидів для людини і тварин, але й про швидку пристосовуваність шкідників завдяки набагато більш швидкій зміні поколінь. Тобто, якщо пестициди і досягають цілі, то їхньою головною мішенню стає сама людина. Багато пестицидів стійкі до термічного й іншого технологічного обробітку їжі, довго зберігаються в зовнішньому середовищі (особливо хлорорганічні сполуки).

Апріорі передбачається, що користь від застосування мінеральних добрив і пестицидів вище, ніж шкода здоров'ю людей від їхніх залишкових кількостей у їжі. Альтернативою звичайно визнається голод. Однак цивілізованим країнам голод уже давно не загрожує. Приймаються заходи для скорочення виробництва продовольства, оскільки це веде до скорочення державних дотацій і загальних витрат у сільському господарстві. З урахуванням існуючого перевиробництва продовольства в багатьох країнах доцільно перейти до менш інтенсивних, за рівнем механізації, методів одержання продукції в агропромисловому комплексі.

З іншого боку, ідея хімізації ніколи не піддавалася серйозній екологічній перевірці у формі масового експерименту щодо підвищення природної родючості ґрунтів, оскільки технологія “хімічної родючості” простіша, а протипоказання з екологічних і гігієничних мотивів недостатньо усвідомлені і фахівцями і населенням. Почасти це було викликано відносним дефіцитом продовольства у світі в першій половині нинішнього сторіччя, викликаним загальною відсталістю агротехнології, відсутністю високоврожайних сортів культурних рослин, генетично низькою продуктивністю худоби тощо.

Також залишається досить гострою проблема зменшення вмісту радіонуклідів у продуктах харчування, особливо в приватному секторі. В той час, як у громадському секторі молоко і м'ясо за своїми екологічними характеристиками відповідають існуючим нормативам, то в приватних господарствах рівень їх забрудненості не завжди відповідає санітарним нормам.

Приведені розрахунки показують, що в загальному обсягу збитків, від дії забруднення довкілля на стан здоров'я населення України, частка агропромислового комплексу складає більше 50 відсотків (таблиця 1).

Таблиця 1. Збитки від забруднення довкілля.

Збиток від зниження рівня здоров'я
Збиток від забруднення атмосфери	4,5 млрд. дол.
Збиток від забруднення води	0,9 млрд. дол.
Збиток від забруднення ґрунтів	0,5 млрд. дол.
Збиток від АПК*	6,8 млрд. дол.
в цілому	12,7 млрд. дол.

* - в збитках від АПК частка збитків від вживання забруднених продуктів харчування - 5,9 млрд. дол.

Доведено, що екологічна безпека якості споживаних продуктів харчування є складовою частиною національної безпеки. Це виходить з визначення національної безпеки, що розглядається як сукупність умов, які надійно забезпечують національний суверенітет, захист стратегічних інтересів і повноцінний розвиток суспільства, життя і здоров'я всіх його громадян. Запропонована шкала ранжування екологічної ситуації (катастрофічна, позамежна, критична, небезпечна, припустима тощо) у залежності від значення коефіцієнта екологічної безпеки.

Методологія формування принципів і вимірників екологічної безпеки населення у відношенні якості продуктів повинна передбачати розгляд частини дестабілізуючих чинників (у галузевому розрізі і по видах, групах харчових продуктів), оскільки погіршення існуючої структури якості агропромислової продукції підвищує ризик.

В нашому дослідженні визначено, що перша група показників економічної безпеки споживання населенням агропромислової продукції характеризує ступінь екологічного навантаження на здоров'я населення і соціальні, еколого-економічні наслідки:

- рівень забруднення харчових продуктів;

- структуру якості (екологічності) продукції в галузевому розрізі і по видах (групах, номенклатурі) агропромислової продукції (відбиток частки дестабілізуючих чинників) із відповідними оцінками натурального і вартісного збитку;

- еколого-економічну втрату на одиницю продукції від споживання забруднених продуктів харчування.

Друга група показників екологічної безпеки в сфері споживання населенням забруднених продуктів харчування повинна бути пов'язана з ризиком погіршення стану здоров'я населення в умовах кризової перехідної економіки в зв'язку з погіршенням якості навколишнього середовища (включаючи аспекти катастрофи на Чорнобильській АЕС), соціального благополуччя життєдіяльності населення. Наведено схему елементів економічного механізму управління якістю продукції.

Розглядаючи складні процеси впливу забруднення навколишнього середовища на здоров'я людей, не можна не зупинитись докладніше на умовах життя селянства. Адже селяни постійно “живуть природою” у прямому і переносному розумінні, в першу чергу мають справу з землею, її забрудненням і деградацією, що не може не відбиватися на стані здоров'я сільських трудівників, які несуть на собі весь тягар забезпечення країни продуктами харчування.

Якість життя селянства за останні роки погіршилась. Поряд із забрудненням навколишнього середовища і деградацією природних ресурсів в значній мірі діє низка негативних факторів. Реформа в аграрному секторі економіки України відбувається в умовах жорсткої затяжної аграрної кризи, фактичного провалу трансформаційної аграрної політики. Найважливішим їх соціальним проявом є обвальне зниження добробуту сільського населення. В українському селі найдешевша робоча сила, яка в умовах переходу до ринку стає найголовнішим товаром. Різко падає мотивація до праці.

Диспаритет цін, а також хронічні неплатежі держави за закуплену продукцію в умовах інфляції, здирницька страхова, кредитна та податкова політика призводить до того, що КСП не мають грошей на просте відтворення виробництва, навіть на виплату заробітної плати сільським трудівникам. Тепер держава взагалі відмовляється від укладання контрактів на заготівлю сільгосппродукції, а відповідно й від матеріально-технічного забезпечення села. Але ж відомо, що без сильної державної підтримки село ніде в світі не розвивається. І тому без інтенсивних реанімаційних заходів з боку держави українському селу не піднятися. Щоб поліпшити ситуацію на селі, треба починати з реального пріоритету соціально-економічної розбудови і відродження села на основі глибокої науково обґрунтованої аграрної реформи.

Особливістю аграрного виробництва є те, що працівники одночасно зайняті і в суспільному господарстві і в особистому, яке за традицією і зараз продовжують називати підсобним. Розміри останнього значно виросли (і за площею, і за обсягом створюваної продукції, затрат часу, фізичної та розумової енергії), в той час, як суспільне виробництво занепадає. В зв'язку з цим змінилася структура доходів селян, що безпосередньо впливає на рівень їх вимог до життєвих стандартів, тобто потреб, а звідси й відповідний рівень матеріальних інтересів і спонукальних мотивів до праці. В умовах ринкових відносин необхідне оптимальне поєднання суспільного і особистого виробництва на основі органічної субординації відповідних економічних інтересів з акцентом на особисті інтереси працівника в обох виробництвах. Наведений графік співвідношення економічного збитку від забруднення агропромислової продукції, витрат запобігання, витрат забруднення та соціально-економічного стимулу якості (екологічності) агропромислової продукції від хімізації - У=f(А), витрат запобігання 3=о(А), витрат забруднення B=3+У та соціально-економічного стимулу якості (екологічності) агропромислової продукції А_o - соціальний оптимум якості (екологічності) продукції; А_c, А_n - суспільний та підприємницький (комерційний) економічний стимул з відповідними складовими

Аналізуючи графіки B_c=f(A)+(A) то B_п=f(A)+(A) слід відмітити, що в суспільному та підприємницькому сільськогосподарському виробництві діють різні економічні та соціальні інтереси при однаковій тенденції залежностей якості сільськогосподарської продукції від економічних параметрів. Таким чином, це підтверджує (доказує), що економічний стимул якості також залежить від соціальних факторів виробництва. Оптимальне значення (min) цих функцій (залежностей) тобто екологічно-соціальні оптимуми вказують на реальні розбіжності суспільних та підприємницьких інтересів, що потребує врегулювання. Аналіз показує, що при виключенні окремих галузей діяльності (наприклад сільського господарства) зі сфери еколого-економічного регулювання, фактичний рівень суспільних втрат () набагато вищий, ніж розрахований як сума окремих галузей при формально високих рівнях якості на окремих підприємствах (А_п). Якщо вмінити врахованим галузям весь рівень забруднення, то екстремум функцій оптимальних витрат (Ап) наближається до екстремуму суспільних витрат (А_с). Але при цьому загальний рівень суспільних збитків У₂ залишається набагато вищий, ніж У₁, який складається на рівні врахованих підприємств. Такий висновок витікає з формул апроксимації графіків на конкретному прикладі.

З_с=0,1304х²-7,723х+117,12;

У_с=0,12262х²+0,3747х+1,2381;

В_с=0,2566х²-7,3483х+118,36;

З_п=0,1019х²-4,5336х+50,227;

У_п=0,0866х²-0,9504х+3,2968;

В_п=0,1885х²-5,484х+53,523.

Це свідчить про необхідність включення в еколого-економічне регулювання всієї сукупності забруднювачів.

5. Економіко-правові соціальні та інформаційні проблеми екологізації агропромислового виробництва. Досліджена якість продукції, послуг, планів роботи, управління життя яка представляє різні аспекти і сторони однієї з найскладніших категорій - якості у самому загальному методологічному і гносеологічному розумінні. Основною відмінною ознакою цієї категорії є її властивість оцінки різних явищ, результатів діяльності, ступеня корисності тощо через визначення сутності об'єкта оцінки. У більш вузькому тлумаченні якість - це міра корисності продукції, обумовлена сукупністю її властивостей, що задовольняють певні потреби суспільства або індивідуума. Тобто, поняття якості продукції не включає її шкідливі або будь-які негативні властивості для споживачів у своєму змістовому визначенні, що, на жаль, далеко не завжди відповідає дійсності.

Дотепер апріорі вважалося, що абсолютно непридатної, тим більше небезпечної продукції не може вироблятися, а справа тільки в сортності сировини й рівні, що відповідає її оплаті. Небезпека може виникнути тільки в процесі переробки або зберігання, в основному через недотримання санітарних вимог, а основний чинник небезпеки -- мікробіологічний. Масштабна хімізація як процесів виробництва, так і процесів переробки продукції АПК, змінює уявлення про екологічні наслідки цього процесу. Однак, ці уявлення формуються поки що в науковій сфері і не знаходять організаційного втілення у виробництві. Ми вважаємо за необхідний розвиток і впровадження індустріальних методів забезпечення якості продукції і, перш за все, в сфері виробництва вихідної сировини.

Доведено, що витрати щодо забезпечення якості, а отже, й усі витрати, пов'язані з досягненням і підтримкою багатьох вимог, повинні бути підраховані до того, як продукція запущена у виробництво. Після початку виробничого процесу варто підтримувати ефективний фінансовий нагляд з тим, щоб своєчасно виявити будь-які відхилення. Методика визначення витрат, пов'язана з забезпеченням якості, повинна використовуватися для виявлення найбільш дешевого способу управління якістю.

Для оцінки якості, перш за все, необхідно знати речовинний склад предмета оцінки. Однак, наявність або відсутність домішок визначається зараз не фактичним балансом речовин, що входять до складу продуктів харчування або застосовуються в технологічному процесі, а рівнем чутливості методів визначення складу продукції. При цьому цілком не оцінюються властивості елементів виробничого процесу ні з погляду якості продукції, що виробляється, ні з погляду ступеня порушення навколишнього середовища.

В дисертації визначено, що контроль якісного складу продуктів харчування не вирішує проблему гарантії виробництва нешкідливої продукції, оскільки не дає системних знань про наслідки споживання тієї або іншої продукції, як складової частини взаємодії організму і середовища проживання. У даному випадку потрібна система екологічного маркетингу, під якою розуміється система проходження продукту на ринок з урахуванням його позитивних і негативних екологічних властивостей, що залежать від геохімічних і інших умов, і враховують рівень здоров'я, характер споживання і місце продажу екологічно якісної продукції. Іншою стороною екологічного маркетингу буде підвищення вимог споживача до екологічної якості продукції а, отже - збільшення попиту на таку продукцію, що дозволить включити екологічний критерій в ринкові регулятори якості продукції АПК.

Витрати по забезпеченню якості, а отже, і всі витрати, пов'язані із досягненням і підтримкою багатьох вимог, повинні бути підраховані до того, як продукція запущена у виробництво. Після початку виробничого процесу варто підтримувати ефективний фінансовий нагляд за тим, щоб своєчасно виявити будь-які відхилення. Методика визначення витрат, пов'язана з забезпеченням якості повинна використовуватися для виявлення найбільш дешевого способу управління якістю.

В дисертації визначені методи управління якістю, які повинні включати низку елементів. Головне, щоб усі ці елементи являли собою цілісну систему від одержання довідки до розрахунку платежів і компенсацій за забруднення довкілля.

В роботі проаналізовано стан екологічного законодавства України і доведено, що воно ще в значній мірі є “паперовим” і малоефективним з цілого ряду причин. Дані рекомендації по напрямкам його вдосконалення. Одним з головних напрямків визнано необхідність розробки і затвердження методичних документів по розрахунку збитків від негативних змін довкілля, які необхідні для диференціації кримінальної та цивільної відповідальності.

Екологічний та правовий моніторинг потребують вдосконалення інформаційно-аналітичних систем. Перехід до нової ефективної економічної системи та її сталий розвиток взагалі неможливий без виходу у міжнародний інформаційний простір. В роботі досліджені теоретичні та прикладні аспекти інформатизації в агропромисловому комплексі, сформульована необхідність формування науково-практичної галузі інформативно-аналітичної діяльності.

6. Економіко-екологічний механізм управління в агропромисловому виробництві. В даний час функції економічного і соціального регулювання все більш зосереджуються на територіальному рівні. На наш погляд регулювання природокористування поряд з регулюванням торгівлі, страхуванням, виробленням норм і стандартів, безпеки проживання та праці, медичних і комунальних послуг, організацією і фінансуванням соціальних служб, видачею ліцензій тощо повинно бути функцією будь-якої держави і реалізовуватися по горизонталі, з огляду на еколого-економічні інтереси суміжних держав. Процес децентралізації державного управління призводить до того, що на рівні окремих регіонів виникають різні функції регулювання взаємовідносин з державою (в особі органів місцевого самоврядування) у сфері природокористування. У результаті роль територіальних структур починає різко зростати.

В державних витратах на внутрішні соціально-економічні потреби, до яких відноситься й охорона навколишнього середовища, все більше місце займають витрати місцевих бюджетів. Така “фінансова розкладка” ставить нові проблеми:

розподіл функцій державного регулювання між центральними і місцевими ланками управління;

розширення використання планово-аналітичних і програмно-цільових методів у територіальному регулюванні;

розробка гнучкого механізму реалізації територіальних еколого-економічних програм, що відображають найбільш прийнятний варіант соціально-економічного розвитку.

Міждисциплінарний характер окремих екологічних проблем вимагає централізованого державного впливу з метою ліквідації територіальної ізоляції у вирішенні цих питань, що особливо стосуються використання природних ресурсів. Неузгоджена політика з питань власності і регулювання ринкових цін на природні ресурси може мати екологічні наслідки для майбутніх поколінь. Тому посилення економічного потенціалу і поширення сфери діяльності місцевих органів самоврядування повинні проходити разом з концентрацією визначених повноважень і засобів по здійсненню регулювання природокористування. Перехід до ринкової економіки неодмінно повинен супроводжуватись становленням такої функції держави.

Нинішній кризовий стан місцевих та державного бюджетів обумовлює необхідність безпосереднього адміністративно-правового втручання місцевих органів самоврядування у такі галузі економічного регулювання, як ресурсокористування, запобігання і компенсація збитку від екологічних наслідків господарської діяльності в регіоні, а також розміщення виробництв, експертиза проектів, встановлення екологічних норм і нормативів, функціонування податкової і кредитної систем тощо.

Економічна реформа створює певні умови для розробки більш раціональної схеми, суть якої може полягати в наступному:

концентрація (акумуляція) фінансових коштів екологічного призначення варто здійснювати за територіальним принципом, не виключаючи як галузевого, так і державного підходу (галузеві і державні інвестиції з залученням приватних інвестицій);

розподіл і перерозподіл коштів повинні бути поставлені на програмно-цільову основу, що дозволяє забезпечити фінансування територіальних еколого-економічних програм розвитку і пільгове кредитування природоохоронних заходів для їх виконавців;

контроль за використанням коштів повинні здійснювати територіальні органи, що фактично означає контроль за реалізацією програми;

механізм фінансового забезпечення регіональної екологічної програми розвитку необхідно безпосередньо узгоджувати, по-перше, із механізмом стягнення природоохоронних платежів, по-друге - із податковою системою;

стягнення природоохоронних платежів варто здійснювати методами податкового регулювання замість традиційно використовуваних нормативних методів, що дозволяє оперативно трансформувати вищезгадані платежі в систему місцевих податків;

місцеві податкові пільги при стягненні природоохоронних платежів важливо встановлювати в залежності від планового обсягу природоохоронних заходів конкретного підприємства;