Регіональні особливості розвитку та розміщення рослинництва в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра міжнародної економіки

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Регіональна економіка»

на тему: «Регіональні особливості розвитку та розміщення рослинництва в Україні»

Київ 2011

Зміст

Вступ

1. Місце і роль рослинництва в структурі АПК

2. Основні передумови регіонального розвитку рослинництва

3. Регіональні особливості розміщення рослинництв

4. Територіальна диференціація регіонів за рівнем розвитку рослинництва

5. Продукція рослинництва у структурі внутрішньої та зовнішньої торгівлі

6. Проблеми і перспективи розвитку рослинництва

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

рослинництво аграрний торгівля

Вступ

На рубежі XX і XXI століть вимоги до сільськогосподарського виробництва зросли особливо сильно у зв'язку з демографічною ситуацією. Населення планети вже складає трохи більше 6-млрд. чоловік. Очікується, що до 2020 року воно досягне 8 млрд. При сучасних темпах народжуваності щодня на планеті з'являється 250 тисяч нових громадян. Їх треба годувати і вдягати. Тому за відсутності врегулювання демографічної ситуації неминучою є інтенсифікація виробництва продуктів харчування.

Кожній новій людині тільки для виробництва їжі необхідно 0,4 га ріллі, а резерв орних ґрунтів на планеті, власне кажучи, вичерпаний. За підрахунками фахівців, потенційно придатної під ріллю землі на планеті близько 3,2 млрд. га. Уже розорано 1,5 млрд. га. Але розорювання решти - приблизно 1,7 млрд. га - різко підірве екологічний режим господарських територій і викличе значний спад урожайності.

Саме агропромисловий комплекс є однією з пріоритетних сфер народного господарства, яка відіграє важливу роль у забезпеченні продовольчої та економічної безпеки держави. Розв'язання продовольчої проблеми, формування і розвиток продовольчого ринку та зростання експортного потенціалу сільського господарства вимагають значних перетворень в агропромисловому комплексі країни.

Особливе значення в АПК України має розвиток і зміцнення рослинництва. Рослинництво, як невід'ємна складова частина агропромислового комплексу відіграє важливу роль у структурі народного господарства, а саме:

забезпечує продуктами харчування суспільство;

забезпечує кормову базу тваринницьких комплексів;

має значну питому вагу у виробництві ВВП;

забезпечує соціально-економічний розвиток.

Від стану рослинництва прямо залежить рівень життя людей та процвітання держави.

В останні роки внаслідок аграрної кризи, зумовленої загальною соціально-економічною кризою, у рослинництві відбулися негативні зміни, які значно вплинули на фінансовий стан господарських підприємств, їх здатність до подальшої господарської і фінансової діяльності.

Вихід сільського господарства із кризової ситуації і рослинництва зокрема, можливий за умови кардинальної зміни аграрної політики, максимального задіяння усіх економічних механізмів стимулювання розвитку сільського господарства, удосконалення інвестиційної, фінансово-кредитної, цінової, рентної, податкової, протекціоністської, митної і страхової політики господарства, району, області і вибір оптимальних їх варіантів, які дозволять максимальною мірою використати потенційні можливості землеробства.

Проблеми та перспективи розвитку рослинництва в Україні досліджують в своїх працях такі вчені як Лисецький А., Соломко М., Думич І.,Грицюк П., Шубравська О. Малік М., Хвесик М. Саблук П.Т., Месель-Веселяк В.Я. та багато інших. Ціль даної курсової роботи - дослідити регіональні особливості розвитку і розміщення рослинництва в Україні.

Основні задачі: проаналізувати стан розвитку рослинництва, дослідити регіональні особливості розміщення рослинництва та його передумови, розглянути проблеми і перспективи розвитку рослинництва в Україні. Об'єктом дослідження є розвиток рослинництва в Україні в умовах ринкових перетворень. Предметом дослідження є регіональні особливості розміщення і розвитку рослинництва в Україні в сучасних умовах господарювання. Загальною методологічною основою дослідження курсової роботи є системний підхід, а з конкретних методів дослідження - статистичний і порівняльно-описовий метод, структурно-функціональний аналіз.

1. Місце і роль рослинництва в структурі АПК України

Агропромисловий комплекс - це сукупність взаємозв'язаних галузей народного господарства по виробництву, переробці та збуту сільськогосподарської продукції та пов'язаних з ними обслуговуючих виробництв відповідно до потреб суспільства та попиту населення.

До складу АПК входять три основних сфери (див. рис.1.1):

Рис. 1.1 Структура АПК України

В розвинутому АПК формується ІV сфера, що включає галузі виробничої,соціальної, сервісної, наукової, інформаційної та іншої

інфраструктури, які необхідні для нормального та ефективного функціонування АПК.

Сільськогосподарське виробництво України формує 16-22% національного доходу країни. У структурі сільського господарства виділяють дві основні області -- рослинництво і тваринництво. Залежно від соціально-економічних умов і рівня розвитку сільського господарства співвідношення між цими областями в обсягах продукції змінюються. Так, останніми роками в структурі продукції сільського господарства переважає продукція рослинництва (див. табл.1.1) [19. c.423]. Питома вага продукції рослинництва в 2005р. становила - 58,3%; в 2006р. - 57,8%; в 2007р. - 56,0%; в 2008р. - 62,4%; в 2009р. - 60,2%.

Таблиця 1.1 Валова продукція сільського господарства за порівнянними цінами 2005 р. (млрд. грн.)

Роки	Валова продукція	Продукція рослинництва	Продукція тваринництва
		Усі категорії господарств	Сільськогосподарські підприємства	Господарства населення	Усі категорії господарств	Сільськогосподарські підприємства	Господарства населення
2005	92,58	53,97	21,73	32,24	38,61	12,07	26,54
2006	94,89	54,91	23,2	31,71	39,98	13,80	26,18
2007	88,77	49,72	20,66	29,06	39,05	14,78	24,27
2008	103,97	64,9	32,1	32,8	39,08	15,73	23,35
2009	102,1	61,5	28,5	33,0	40,6	17,3	23,3

За попередніми даними, у 2010р. індекс обсягу сільськогосподарського виробництва порівняно з 2009р. становив 99,0%, у т.ч. в сільськогосподарських підприємствах - 99,2%, у господарствах населення - 98,9%. Індекс виробництва продукції рослинництва у 2010р. порівняно з 2009р. становив 95,4%, у т.ч. в сільськогосподарських підприємствах - 93,3%, у господарствах населення - 97,1%.

Рослинництво - це важлива частина агропромислового комплексу, галузь, яка є основою сільськогосподарського виробництва. Рівень розвитку рослинництва свідчить про раціональне використання землі і продуктивного потенціалу сільськогосподарських рослин.

Рослинництво за видом продукції, що виробляється, поділяється на ряд галузей: зернове господарство, виробництво технічних культур, картоплярство, овочівництво і баштанництво, польове кормовиробництво, плодівництво, ягідництво[16. c.54].

Структура виробництва продукції рослинництва України за 2009 рік характеризується такими даними (див. рис. 1.2).

Рис. 1.2 Структура продукції рослинництва України в 2009 році

Всі сільськогосподарські рослини за біологічними та господарськими ознаками поділяють на польові, овочеві, плодові, ягідні та лісні культури, які, в свою чергу, включають дрібніші класифікаційні групи.

Для польових культур єдину класифікацію встановити важко, так як багато з них можна віднести одночасно до різних груп. Але найпоширенішим є їх поділ за характером головного продукту, який одержують під час їх культивування ( див. Додаток А).

Зернове господарство є основною базою, що формує зернопродуктовий підкомплекс АПК. До його складу входить: вирощування зерна, його заготівля, зберігання; ряд галузей харчової промисловості, що переробляють і використовують перероблену зернову продукцію (борошномельна, хлібопекарська, макаронна, кондитерська, виробництво харчових концентратів, спиртова, крохмале-патокова та пивоварна); селекція і насінництво зернових культур, виробництво засобів виробництва, що забезпечують його функціонування; інфраструктура, що обслуговує цей підкомплекс.

Зернове господарство формує продовольчий фонд і поставляє фуражне зерно тваринництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на експорт.

Розвиток рослинництва відбувається на основі тісного зв'язку з іншими важливим комплексом галузей - тваринництвом, яке перетворює рослинницьку продукцію, включаючи побічну і відходи, в надзвичайно цінні продукти харчування та сировину для них.

Раціональні норми, встановлені інститутом харчування на перспективу, передбачають в середньому по Україні споживання з розрахунку на душу населення [ 5. c.71] :

хлібних продуктів в перерахунку на борошно - 100 кг ;

картоплі - 128 кг;

овочів та баштанних культур - 157 кг;

цукру - 32 кг;

олії - 13 кг;

плодів і ягід - 84 кг на рік.

Тому розвиток рослинницьких галузей забезпечує добробут населення і значно впливає на зміцнення економіки країни та окремих господарств. На основі підвищення врожайності та збільшення валового збору сільськогосподарських культур зростають обсяги валової продукції, грошові надходження від реалізації товарної продукції, продуктивність праці і рентабельність господарства.

2. Основні передумови регіонального розвитку рослинництва

Сільськогосподарське виробництво розвивається на основі тих же економічних законів, які визначають розвиток і розміщення всього народного господарства. В той же час характерні особливості сільськогосподарського виробництва пояснюють переважний вплив природних факторів на розміщення і спеціалізацію галузей сільського господарства в порівнянні з економічними та соціально-демографічними.

Найважливішими природними факторами розміщення і розвитку рослинництва є:

якість грунту;

тривалість без морозного періоду;

сума активних температур(забезпеченість теплом);

сумарна сонячна радіація(забезпеченість світлом);

кількість опадів;

ймовірність повторюваності несприятливих метеорологічних умов (засуха, приморозки,вітрова ерозія);

забезпеченість водними ресурсами;

топографічні умови місцевості.

Вплив природних факторів на сільськогосподарські культури полягає в тому, що тривалість вегетаційного періоду, потреба в теплі та світлі, певній якості грунту у них різна, звідси неоднакові границі їх розповсюдженості і можливості їх поєднання в межах окремих регіонів [11. c58].

Однією з особливостей рослинництва є те, що основним засобом виробництва виступає земля, властивість якої - родючість. Друга особливість сільського господарства полягає в тому, що і рослини, і тварини виступають одночасно і як засоби, і як предмети праці. Для них характерні природні цикли виробництва.

До економічних факторів відносять:

місцезнаходження господарств по відношенню до ринків збуту та наявності переробних підприємств, якість транспортних засобів та шляхів сполучення;

фактори інтенсифікації, норми внесення добрив, забезпеченість тракторамиі сільськогосподарськими машинами, розмір виробничих затрат на гектар посівної площі;

вже створений виробничий потенціал сільського господарства: меліоровані землі, поголів?я продуктивної худоби, споруди сільськогосподарського призначення;

площу сільськогосподарських угідь, їх структура, розмір пашні та сільськогосподарських угідь на душу населення;

особливості та стабільність міжрегіональних зв?язків по продукції сільського господарства. Можливість закупок цієї продукції створюють базу для розвитку в окремих районах тільки тих галузей сільського господарства, для яких є найбільш сприятливі умови.

Земельний фонд України становить 60,354 млн. га, з них 46,7 млн. га (близько 77%) перебуває у користуванні сільськогосподарських підприємств і господарств, у тому числі 41,596 млн. га (близько 70% всієї території України) становлять сільськогосподарські угіддя, тобто землі, які безпосередньо використовуються у сільськогосподарському виробництві. Майже 30% земельних ресурсів не використовується в сільськогосподарському виробництві, з них значну площу займають ліси і лісонасадження, болота, піски, водоймища, шляхи, а також землі, зайняті під будівлями, та ін.

До сільськогосподарських угідь відносяться рілля, природні кормові угіддя (пасовища та сіножаті), а також багаторічні насадження. Найбільшу площу серед цих угідь складас рілля (32,5 млн. га), що становить 79,3% площі всіх сільськогосподарських угідь і 55% всієї території України. Площа пасовищ складає 5,3 млн. га (12,9% усіх сільгоспугідь), сіножатей - 2,2 млн. га (5,4%), багаторічних насаджень - 897,7 тис. га (2,4%).

Україна належить до країн світу, де рівень сільськогосподарського використання земельного фонду один з найвищих. Забезпеченість земельними ресурсами досить висока і становить 0,65 га ріллі на душу населення (для порівняння в Європі - 0,26 га, в світі в цілому - 0,29 га).

В останні десятиліття спостерігається зниження землезабезпеченості в Україні. Так, якщо у 1950 р. на душу населення припадало 1,2 га сільськогосподарських угідь і 1 га ріллі, то в 1965 р. - відповідно 0,95 га і 0,78 га. У 2008 р. цей показник знизився і становив 0,8 га і 0,6 га. Найбільшою землезабезпеченістю характеризуються південні області України - Херсонська, Миколаївська, Кіровоградська, де на душу населення припадає 1,3 - 1,48 га орних земель, а найменш забезпечені ріллею в розрахунку на душу населення Закарпатська (0,15 га), Львівська (0,31 га), Івано-Франківська (0,29 га), Чернівецька (0,36 га) області ( див. Додаток В).

Враховуючи надмірну розораність території України і надто обмежене збільшення сільськогосподарських угідь, потрібне бережливе ставлення й раціональне використання земельного фонду. Надмірна розораність земель, особливо в Степу і Лісостепу, призводить до розвитку сильних ерозійних процесів. Щорічно з кожного гектара землі зноситься близько 12-17 т родючого грунту. Ерозія змиває в основному верхній - найбільш родючий шар грунту, зменшуючи вміст у ньому гумусу, що погіршує родючість грунтів. Слід зауважити, що і меліоративні заходи, якщо вони економічно не обгрунтовані і не враховують місцевих умов, призводять до негативних наслідків. Так, у Поліссі внаслідок непродуманої меліорації знижується рівень ґрунтових вод, що викликає пересушення торфово-болотних грунтів, вітрову ерозію, а це призводить не лише до зниження родючості грунтів, а навіть до непридатності деяких з них до використання. Негативні наслідки меліорації в степовій зоні, в районах зрошувального землеробства призводять до підвищення ґрунтових вод, підтоплення, засолення земель [ 8. c.75].

Земельним ресурсам завдають великої шкоди, знижують їх продуктивність і надмірне застосування хімічних засобів захисту рослин, і використання на полях недосконалої техніки, і забруднення грунтів різними шкідливими викидами численних підприємств тощо. Внаслідок Чорнобильської трагедії із сільськогосподарського обігу вилучено майже 100 тис. га земель. Вилучаються значні площі земельних угідь для несільськогосподарського використання (щорічно 12-14 тис. га). Все це вимагає економного і науково обгрунтованого використання земельних ресурсів, як одного з важливих напрямів раціонального природо-користування.

Врожайність сільськогосподарських культур - один з найважливіших якісних показників, що характеризує рівень інтенсивності використання землі. В ній відображають результати всієї роботи господарства на протязі року. Врожайність залежить від багатьох факторів, але основним є рівень культури землеробства, що включає в себе комплекс агрономічних і організаційно - технічних заходів направлених на підвищення родючості ґрунту [10. c.22].

Агротехнічні фактори залежать від організації виробництва і праці, застосування у виробництві нової техніки, досвіду роботи передових підприємств подібних галузей. Максимальне використання цих резервів - найважливіша умова збільшення виробництва продукції із кожного гектара.

Для розміщення сільського господарства важливі також соціально-демографічні фактори. Населення- основний споживач сільськогосподарської продукції. Існують регіональні особливості структури споживання даної продукції. На спеціалізацію сільського господарства впливає співвідношення між міським та сільським населенням. В залежності від забезпеченості трудовими ресурсами (з врахуванням навичків населення) розвивається те чи інше виробництво сільськогосподарської продукції, що характеризується неоднаковою трудомісткістю. Найбільш трудомісткими вважаються виробництво овочів, картоплі, цукрового буряка та інших технічних культур.

3. Регіональні особливості розміщення рослинництва в Україні

Посівна площа України в 2009 р. становила 26,99 млн. га. Провідну роль у структурі посівних площ відіграють зернові та зернобобові культури (58,7% всіх посівів). Серед зернових найбільші площі займають посіви озимої пшениці і ярого ячменю. Друге місце в посівних площах належить технічним культурам - 6,545 млн. га, що становить 24,3% від усієї посівної площі.Третє місце займають кормові культури - 2,657 млн. га, що становить 9,8% від усієх посівної площі. Четверте місце місце в посівах займають картопля і овочебаштанні культури - 1,95 млн. га, що становить 7,2% посівної площі України (див. рис.3.1) [ 19. c.421].

Рис. 3.1 Структура посівних площ України

В порівнянні зі структурою посівних площ України в 1990 р. загальна посівна площа зменшилася на 5,46 млн. га або на 16,7%. Зміни відбулися в структурі посівних площ, зросла на 13,7% частка площ зайнята зерновими і зернобобовими культурами, зменшалася на 27,2% частка посівних площ під кормові культури (див. Додаток Б).

Серед галузей рослинництва найважливішою є зернове господарство. Це основа всього сільськогосподарського виробництва. Зернове господарство формує продовольчий фонд і постачає фуражне зерно тваринництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на експорт.

Україна належить до країн із значними обсягами виробництва зерна. Хоч вона і виробляє зерна значно менше, ніж найбільші виробники у світі (Китай, США, Індія, Росія), та в Європі вона поступається лише Франції, а в останні роки -- і Німеччині.

Зернове господарство розміщене у відповідності з особливостями природно-економічних зон України. В Поліссі зернові займають 2,1--2,3 млн. га, або 40--45% посівної площі цієї зони. Тут більше всього вирощують жита (60--65% його валового збору в Україні) та зернобобових культур; виробляється 6% товарного зерна, 1/6 валового збору гречки та ячменю, 10% пшениці.

В Лісостепу зернові вирощують на площі близько 5 млн. га, що становить 40--50% всієї посівної площі. Основна зернова культура Лісостепу - озима пшениця, площа якої становить більш як 2 млн. га; вирощують також кукурудзу на зерно, ячмінь та зернобобові. Лісостепова зона виробляє близько 40% пшениці, 35% кукурудзи, 40% ячменю, 40% проса, 64% гречки, 27% жита.

В Степовій зоні площа під зерновими дорівнює 6,5--7 млн. га, що становить 55% всієї посівної площі зони. Основні зернові культури Степу -- озима пшениця і кукурудза на зерно, ячмінь, просо, рис. В Степу вирощують 50--48% всього зерна України, 50% пшениці, 60% кукурудзи, 43% ячменю, 53% проса, 100% рису. В Степовій зоні виробляється найбільш якісне зерно.

Основними технічними культурами, що вирощуються на Україні, є соняшник і ріпак, питома вага яких в структурі посівних площ технічних культур становить 94,6%, а також цукровий буряк (5% до площі технічних культур), льон-довгунець (0,03% до площі всіх технічних культур), хміль, тютюн, льон-кудряш, ефіроолійні та лікарські рослини, які використовуються також як сировина в харчовій, легкій та медичній промисловості.

Під технічними культурами зайнято 6,5 млн. га, що становить 24,25% посівної площі України. Найбільші посівні площі під технічними культурами зосереджені в степовій і лісостеповій зонах. Тут вища концентрація їх посівів, в структурі посівних площ їх частка становить близько 15%. Значно менша площа і концентрація посівів технічних культур в Поліській зоні.

У 2009 р. під цукровим буряком було зайнято 319,7 тис. га, що становить 1,2% всієї посівної площі і 5% площі посівів технічних культур. Протягом останніх років спостерігається тенденція зменшення посівів і валового збору цукрових буряків.

Серед технічних культур найбільшу посівну площу, що значно зросла в останні роки в порівнянні з попередніми, має соняшник. В 2009 р. під цією культурою було зайнято 4,19 млн. га, що становить 15,5% всієї посівної площі і 65,8% площі посіву технічних культур України. Соняшник -- це основна олійна культура, валові збори якої становлять 6,3 - 6,1 млн. т при урожайності 12--15 ц/га. В господарствах степової зони посіви соняшнику становлять 16--18 % всієї посівної площі, частково вирощують соняшник і в Лісостепу. Найбільші площі посівів зосереджені в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській та Харківській областях [ 15. c.8].

Серед інших олійних культур в Україні вирощують сою, валовий збір якої в 2009 р. становив 1043,5 тис. т, найбільше - в західному Лісостепу, особливо в Черкаській та Вінницькій областях. Це нова для України культура.

Найбільш сприятливі умови для культивування льону-довгунцю-- поліські райони, а також передгір'я Карпат. Найбільші посівні площі знаходяться в Житомирській, Чернігівській, Київській, Рівненській, Львівській, Волинській, Івано-Франківській областях. У Поліссі зосереджено 78% посівних площ льону-довгунця і виробляється майже 95% його валових зборів.

До прядивних культур належить і конопля, південні сорти якої вирощуються переважно в Миколаївській, Одеській, Дніпропетровській та Черкаській областях, а середньоросійські -- в Сумській, Чернігівській, Полтавській областях. Льонарство і коноплярство створюють сировинну базу для розвитку луб'янопромислового підкомплексу АПК.

До технічних культур належать також махорка, тютюн і хміль. Хміль вирощують на Житомирщині, яка дає 70% його виробництва в Україні. Невеликі його площі є в Київській, Вінницькій, Хмельницькій, Рівненській та Волинській областях. Махорку висівають на Чернігівщині, Полтавщині, Сумщині та Черкащині. Основні посіви тютюну зосереджені в Криму, Закарпатті, Хмельницькій та Тернопільській областях, а також на Чернігівщині. На базі переробки цієї сировини в Україні формується спеціалізований комплекс АПК.

Картопля -- цінна землеробська культура універсального значення. В продовольчому балансі населення картопля посідає друге місце після зерна, є його «другим хлібом». Потреби населення нашої країни в картоплі задовольняються повністю, навіть перевищують науково обгрунтовану норму споживання цього продукту. Картопля використовується і як продовольча, і як технічна (крохмале-патокове і спиртове виробництво) та кормова культура. Картоплю вирощують скрізь, але в цих, сприятливих для її виробництва районах (Чернігівська, Сумська, Волинська, Житомирська, а також Вінницька і Тернопільська області) спостерігається найбільша концентрація її посівів. У сировинних зонах крохмале-патокових і спиртозаводів концентрація її посівів досягає 34-40%. Велика концентрація посівів картоплі спостерігається і в господарствах приміського типу навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрів, де вона досягає 12-15%.

Під овочевими культурами зайнято 0,5 млн. га, що становить 1,6 % всієї посівної площі. Валовий збір овочів - 6 - 8 млн. т. Всі вони мають різні вимоги щодо екологічних умов їх вирощування. Овочі - продукція мало транспортабельна, саме це значною мірою визначає територіальну організацію їх виробництва. У зв'язку з цим основна маса товарної продукції овочівництва орієнтується на споживача і виробляється в приміських АПК поблизу великих міст, промислових, рекреаційних центрів, а також в сировинних зонах овочеконсервних підприємств. Великі спеціалізовані господарства по вирощуванню овочів розміщені навколо Києва, Харкова, Львова, Дніпропетровська, Запоріжжя, промислових центрів Донбасу, а також Одеси, Херсона, Миколаєва та Криму. Решта овочів вирощується в спеціалізованих зональних районах, природно-економічні умови яких сприяють розвиткові тих чи інших овочевих культур [ 16. c.6].

Важливою галуззю рослинництва є плодівництво, до складу якого входить садівництво, ягідництво, виноградарство та ін. Плодовоягідні насадження розміщені по всій території країни, але найбільша їх концентрація у правобережному Лісостепу, південному Степу, Криму та Закарпатті. Плодівництво та овочівництво створюють сировинну базу для плодоовочеконсервної промисловості і разом формують плодо-овочеконсервний підкомплекс АПК.

4. Територіальна диференціація регіонів за рівнем розвитку рослинництва

Україна має всі умови для розвитку сільського господарства, але вони диференційовані за природними зонами. Кожна зона має власні особливості у структурі земельних ресурсів, сільськогосподарських та лісових угідь.

Диференціація регіонів України за рівнем розвитку рослинництва відображена в таблиці 4.1.

Табл 4.1 Середня площа ріллі та валова продукція рослинництва у порівнянних цінах 2005 року, млн. грн.

За регіонами	Середня площа ріллі, тис. га	Пито-ма вага по районам, %	Валова продукція рослинництва
			Роки
			1990	2008	2009
			Всього	Питома вага,%	Всього	Питома вага,%	Всього	Питома вага,%
1. Донецький
Донецька область	1552,5	5,07	3086,6	4,64	3032	4,67	2715,2	4,41
Луганська область	1233,1	4,03	1910,3	2,87	2020,8	4,67	1590,4	2,58
Всього	2785,6	9,10	4996,9	7,51	5052,8	7,79	4305,6	7,00
2. Придніпровський
Запорізька область	1882,1	6,15	2560,5	3,85	2807,1	4,33	2275,6	3,70
Дніпропетровська	2084,7	6,81	3317,6	4,98	4093,4	6,31	3536,4	5,75
Всього	3966,8	12,96	5878,1	8,83	6900,5	10,63	5812	9,44
3. Північно-Східний
Харківська область	1816,4	5,93	3502,5	5,26	3873,3	5,97	3171,9	5,15
Полтавська область	1719,4	5,62	3533,9	5,31	4309,2	6,64	4143,6	6,73
Сумська область	1150,6	3,76	2793,5	4,20	2150,1	3,31	2128,8	3,46
Всього	4686,4	15,31	9829,9	14,77	10332,6	15,92	9444,3	15,35
4. Столичний
Київська область	1289,5	4,21	3359,4	5,05	3498,8	5,39	3407,9	5,54
Житомирська область	1029,8	3,36	2603,6	3,91	1815,4	2,80	1882,1	3,06
Чернігівська область	1276,4	4,17	2709,4	4,07	2534,7	3,91	2474,5	4,02
Всього	3595,7	11,75	8672,4	13,03	7848,9	12,09	7764,5	12,62
5. Центральний
Черкаська область	1234,5	4,03	3177,1	4,77	3195,6	4,92	3142,3	5,11
Кіровоградська область	1707,4	5,58	2652,1	3,98	3125,7	4,82	2680,1	4,35
Всього	2941,9	9,61	5829,2	8,76	6321,3	9,74	5822,4	9,46
6.Причорно-морський
АРК	1194,5	3,90	3246,9	4,88	2093,4	3,23	2216,8	3,60
Одеська область	1962,4	6,41	2981,1	4,48	3471,9	5,35	2996	4,87
Херсонська область	1644,4	5,37	2341,2	3,52	2969,2	4,58	2992	4,86
Миколаївська область	1637,2	5,35	2425,4	3,64	2459,4	3,79	2417,5	3,93
Всього	6438,5	21,03	10994,6	16,52	10993,9	16,94	10622	17,26
7. Подільський
Вінницька область	1647,9	5,38	4429,8	6,66	4422,5	6,81	4213,7	6,85
Хмельницька область	1186,5	3,88	3247,3	4,88	2771,7	4,27	2793,8	4,54
Тернопільська область	820	2,68	2400	3,61	2011,2	3,10	2046,7	3,33
Всього	3654,4	11,94	10077,1	15,14	9205,4	14,18	9054,2	14,71
8. Північно-Західний
Волинська область	606,4	1,98	2197,9	3,30	1442,3	2,22	1442,4	2,34
Рівненська область	626	2,05	1928,6	2,90	1692,9	2,61	1701	2,76
Всього	1232,4	4,03	4126,5	6,20	3135,2	4,83	3143,4	5,11
9. Карпатський
Івано-Франківська	365,4	1,19	1350,6	2,03	869,6	1,34	1068,8	1,74
Чернівецька область	325,6	1,06	1153,2	1,73	1020,9	1,57	1112,6	1,81
Львівська область	721,4	2,36	2633,7	3,96	2192,9	3,38	2303	3,74
Закарпатська область	195,1	0,64	1017,5	1,53	1025,1	1,58	1091,5	1,77
Всього	1607,5	5,25	6155	9,25	5108,5	7,87	5575,9	9,06
Україна	30608,8	100,0	66559,7	100,0	64899,1	100,0	61545	100,00

Найбільша площа ріллі за статистичними даними 2009 р. припадає на Причорноморський економічний район, найменша - на Північно-Західний. Протягом 2009 року найбільше валової продукції було вироблено в Причорноморському районі - 10622,3 млн грн., що складає 96,6% до виробництва у 2008 р. Друге місце по виробництву продукції рослинництва займає Північно-Східний район - 9444,3 млн грн.; третє місце - Подільський.

Найменший обсяг виробництва продукції рослинництва має Північно-Західний та Донецький район, їх питома вага в загальному обсязі складає, відповідно 5,11% та 7%.

Динаміка виробництва продукції рослинництва за період з 1990 по 2009 рік відображена на рисунку 4.1. Слід зазначити, в 2009 році у всіх економічних районах України спостерігається тенденція до зниження виробництва продукції рослинництва в порівнянні з 1990 та 2008 роками, за винятком Карпатського району.

Соціальні, економічні та природні умови Північно-Східного району зумовлюють розвиток високо інтенсивного сільського господарства. На сільськогосподарські угіддя тут припадає 78% загальної земельної площі. На район припадає 14% загальнодержавного валового збору зерна і виробництва м'яса, 24% цукрових буряків.

Рис. 4.1 Динаміка виробництва продукції рослинництва за період з 1990 по 2009 рік за економічними районами України

Ключову роль в сільськогосподарському комплексі району відіграє рослинництво. Основною зерновою культурою є озима пшениця, висока питома вага технічних культур (15,5%), найважливіші серед них цукрові буряки і соняшник. Цукрові буряки вирощують по всій території, а соняшники - переважно на півдні і південному сході.

Донецький соціально-економічний район знаходиться на південному сході України. Кліматичні умови є сприятливими для вирощування досить теплолюбивих культур. Однак недостатнє зволоження району негативно відбивається на посівах цих культур.

Галузь рослинництва представлена в основному вирощуванням зерна, соняшника, картоплі, а також кормів. Вони характеризуються зменшенням питомої ваги площ картоплі і овочевих культур, а також збільшенням площ соняшника.

У Придніпровському економічному районі зосереджено близько 8 млн. га земель - 13% земель України, в тому числі 6,8 млн. га сільськогосподарських угідь і 5,8 млн.га ріллі. У регіоні переважають сердньогумусні чорноземи. У Запорізькій області переважають чорноземи (75% площі області).

Сільське господарство регіону у загальнодержавному поділі праці спеціалізується на виробництві рослинництва, зокрема товарного зерна, соняшнику, овочевих культур, а також продукції приміських овоче-молочних і птахівницьких господарств. економіки регіону.Частка валової продукції сільського господарства району в 2009 р. становила - 9,44%.

Київський соціально-економічний район досить часто називають ще й Столичним. Район має сприятливі агрокліматичні ресурси для розвитку сільськогосподарського виробництва. За агрокліматичними відмінами всю територію району можна поділити на дві частини: північну - вологу, помірно теплу і південну - недостатньо зволожену, теплу. На півночі, в поліський частині району, поширені дерново-підзолисті, а в долинах річок - дерново-оглеєні, лучні та болотні ґрунти. Вони часто перезволожені, тому обмежено використовуються в рільництві, а більш сприятливі - для використання під пасовища і сіножаті.

У структурі посівних площ найбільшу частку займають зернові культури - 48% та кормові - 43%. Решта площ зайнято під картоплю та овоче-баштанні культури.

Застосування насіння високих репродукцій, високоефективних добрив, нових технологій вирощування і, не без сприяння погодно-кліматичних умов, дало змогу в 2008 році зібрати рекордний за всю історію Київщини урожай зернових культур, а в 2009 році, навіть при гірших природнокліматичних умовах майже на рівні попереднього року (див. рис. 4.2).

У 2008 р. зернових вироблено 2592,9 тис. тонн, при середній урожайності - 38,5 ц/га, в 2009 р. - 2483 тис. тонн, що на 4% менше проти рівня 2008 року.

Рис. 4.2 Виробництво зернових культур в Київській області з 2003-2009 рр.

З технічних культур провідна роль належить цукровим бурякам та льону. В Житомирські області зосереджено 85% посівів українського хмелю.

Під картоплею та овочами в 2009р. було зайнято 3,6 млн. га ріллі. Сільське господарство району розвивається в умовах агропромислової інтеграції та формування низки спеціалізованих агропромислових підкомплексів - цукробурякового,картопле-патокового,льонопереробного, плодоовочеконсервного та ін. Активно розвивається фермерське господарство, чисельність яких в 2009р. складала 2650 і які володіли 73,7% сільськогосподарських угідь.

Сільське господарство Центрального району у загальнодержавному поділі праці спеціалізується на виробництві прдукції рослинництва, зокрема, зерна, соняшнику, овочевих культур. Частка валової продукції рослинництва району в 2009 р. складала 5822,4 млн. грн. або - 9,46% від обсягу продукції рослинництва України, середня площа ріллі району - 2941,9 тис. га (9,61% від загальної по Україні. В 2009 р. в районі було вироблено зерна -5729,2 тис. т, соняшнику - 1023,8 тис. т, цукрового буряку - 1934 тис. т, картоплі -1257,7 тис. т, овочів -563,3 тис. т, плодів та ягід -49 тис. т.

Причорноморський за агрокліматичним районуванням відноситься до дуже посушливої, помірно жаркої зони з м'якою зимою, де є сприятливі умови для вирощування зернових культур, цукрових буряків, соняшника, виноградарства та садівництва на зрошувальних землях.

Район є житницею України. Степи перетворені в зерновий пояс озимої пшениці і кукурудзи. У структурі сільськогосподарських угідь 81% припадає на ріллю, понад 13% - це пасовища і 1% - сіножаті. Овочівництво активно розвивається навколо міста-мільйонера Одеси, великих центрів консервної промисловості Херсона і Ізюм і на південному-заході Криму (Сімферополь, Севастополь, Ялта, Алушта, Алупка). Баштанні продовольчі культури культивують повсюдно в межах району. Славиться район садами та виноградниками. Садівництво поширене по всій території району, але особливо в АР Крим. У насадженнях домінують абрикоси, персики, черешня, вишня, слива, яблуня, груша, грецький горіх в мигдаль. Район посідає перше місце в Україні за насиченістю виноградниками, основна їх концентрація припадає на Крим та Одещину.

За останні роки в структурі посівних площ району сталися помітні зміни, які виражені в підвищення частки кормових і зменшення частки зернових культур, дещо зросли посіви технічних культур. Район реалізує 20,5% олійних культур України, 39,5% овочів, 37,7% плодів та ягід.

Карпатський соціально-економічний район охоплює крайню західну частину України. Дуже різноманітний ґрунтовий покрив Карпатського соціально-економічного району. Гірські ділянки вкриті переважно бурими гірсько-лісовими ґрунтами в поєднанні з дерново-буроземними, гірсько-лучними та лучними.

Сільське господарство спеціалізується на виробництві зерна, цукрових буряків, льону-довгунця, м'ясо-молочному і м'ясо-вовняному тваринництві. В Закарпатті розвинене виноградарство, в усіх областях - садівництво. У 2009р. тут вироблено валової продукції рослинництва на суму - 5575,9 млн. грн., що складає 90% від обсягів виробництва в 1990 р.

Подільський соціально-економічний район розташований в центральній частині Правобережної України в лісостеповій зоні. Район відноситься до вологої, помірно теплої агрокліматичної зони.

На Поділлі поширені родючі чорноземи опідзолені та сірі лісові ґрунти, що за шкалою якості ґрунтів відносяться до добре та середньо родючих.

Провідну роль в господарській структурі району відіграє сільське господарство. В значній мірі це пов'язано з сприятливими природними умовами, хоча з іншого боку це обумовлює однобокість розвитку господарської структури району. Сільське господарство представлено зерново-буряківничим напрямком в рослинництві. У сільськогосподарському виробництві використовується понад 3,5 млн. га або до 59% від загальної площі району, понад 72% земель використовуються під ріллю.

В Північно-Західному районі виділяють північну заболочену частину, де знаходиться Полісся, а на півдні - Волинську височину, яка порізана балками і річковими долинами. Клімат району помірно-континентальний з м'якою зимою і теплим літом. Через природні умови (заболоченість) в районі, як для України загалом, є досить низькою частка площ, зайнятих в сільськогосподарському виробництві - 66,3%. Відповідно, тут нижчою є частка рілля (64%) ніж в Україні в цілому, але вищою є частка пасовищ на сіножатей. У районі осушено до 700 тис. га перезволожених земель, особливо в північній частині. Діють осушувальні системи Цирська, Хмельницька, Стохідська, Стублівська, Іквівська.

Район вирізняється значнимb площами, зайнятими під технічні культури та картоплю - 240 тис. га , що розосереджені по всій території Волинського соціально-економічного району (урожай в 2009 р. складав 1988 тис. т, що становить понад 11% від його виробництва в країні). Посіви зернових культур зосереджено в південній частині району, які в структурі посівних площ займають все ж провідне місце (597 тис. га). В 2009р. їх валовий збір в районі складав 1336 тис. т, причому ця цифра тримається на приблизно однаковому рівні з 1996р. Поширені також посіви хмелю, а також овочівництво, садівництво та ягідництво.

5. Продукція рослинництва у структурі внутрішньої та зовнішньої торгівлі

Стабільне формування і функціонування аграрного ринку є однією із найважливіших проблем розвитку економіки України. Розвиток аграрного ринку - це безперервний процес, але вирішення проблем розвитку аграрного ринку і його інфраструктури в Україні супроводжується значними труднощами. На перший погляд інфраструктура аграрного ринку майже повністю сформована (див. рис.5.1), однак її функціонування далеке від досконалого.

Табл. 5.1 Сучасний стан інфраструктури аграрного ринку, одиниць

Об'єкти інфраструктури	Роки
	2006	2007	2008	2009	2010
Акредитовані товарні біржі	39	39	40	35	35
Агроторгові доми	388	347	330	314	247
Оптово-продовольчі ринки	863	892	800	н/д	н/д
Оптово-плодоовочеві ринки	614	694	684	677	1627
Кредитні спілки	425	478	501	н/д	547
Обслуговуючі кооперативи	1044	970	979	923	720
Виставки-ярмарки	2528	2024	4014	5577	н/д
Заготівельні пункти	22384	22362	21741	21491	17927

Адже в дійсності через біржі товаровиробниками реалізується менше 1% зерна (0,1 - 0,3%). Основна ж маса (більше 60%) реалізується через «інші канали реалізації», тобто комерційним посередникам (зернотрейдерам) безпосередньо з місць його виробництва за зниженими цінами. Біржі, при цьому, виконують функцію реєстраторів експортних угод, без проведення відкритих конкурентних торгів, отримуючи при цьому свій відсоток від вартості зареєстрованих угод [5 c.58]. Таким чином, біржі не виконують покладених на них функцій, а саме: формувати реальні ринкові ціни на основі попиту і пропозиції; страхувати учасників ринку від цінових та курсових ризиків; виступати фактором організації конкурентної оптової торгівлі та цінової стабілізації ринку.

Оптово-продовольчі ринки функціонують в основному як традиційні базари (а не організовані оптові та роздрібні торгові структури) і характеризуються слабкою матеріально-технічною базою, відсутністю холодильних установок, складських приміщень, інформаційниї та комунікаційних систем. Із необхідних 25 оптових ринків сільськогосподарської продукції на сьогодні створено та успішно функціонує лише один - «Шувар» у Львівській області.

Левову частку сільгосппродукції на внутрішній ринок постачає населення і лише незначну частину - великі аграрні холдинги. Наприклад, дрібні господарства забезпечують близько 97% загального урожаю картоплі і 87% овочів і фруктів. Через те, що в більшості своїй вони не мають системних каналів збуту та можливості зберігати продукцію, істотна частина врожаю псується або, в кращому випадку, згодовується худобі. Тому поява оптових ринків - один із способів покращення якості та безпеки продукції.

Вироблена аграрна продукція реалізується не лише в Україні, а і за її межами, майже в 40 країн світу.

Рис. 5.1 Географічна структура експорту сільськогосподарської продукції за 2009 рік

Найбільш потужними партнерами по експорту сільськогосподарської продукції є Російська Федерація - сума експортних товарів складає 28,0% до загального обсягу експорту та Казахстан -11,0 %.

Експорт продукції рослинництва України в 2009 році становив 5034,9 млн. дол., що складає 12,7% від загального обсягу експорту.

Зовнішньоторговельний обіг продукції агропромислового комплексу тільки Київської області за 2009 рік склав 813,3 млн. дол. США. Зовнішньоторговельне сальдо позитивне і склало 191,1 млн. дол. США. Коефіцієнт покриття імпорту експортом - 1,61(див. рис.5.2).



Рис. 5.2 Зовнішньоторговельний обіг продукції АПК Київської області за 2009 р.

Експортовано Україною в 2009 році зернових і зернобобових культур- 26160 тис.т; картоплі - 15 тис. т; овочів і баштанних культур - 347 тис.т; плодів, ягід, винограду - 284 тис. т; цукру - 88 тис. т; олії - 2483 тис. т.

Аналіз динаміки свідчить про нарощування експортного потенціалу продукції рослинництва України та підвищення якості виробленої продукціїагропромисловим комплексом (див . табл. 5.2).

Найбільше зростання експорту в 2009 році у порівнянні з 2008 роком спостерігається по картоплі - на 400%; зернових і зернобобових культур - на 56,95%; олії - на 56,16%. Експорт цукру зменшився на 15 тис. т або на 14,56%.

Табл. 5.2 Аналіз експорту продукції рослинництва за 2008-2009 роки, тис. т.

Види продукції	Роки	Абсолютна зміна в 2009 до 2008, тис. т	Відносна зміна в 2009 до 2008, %
	2008	2009
Зернові і зернобобові	16668	26160	9492	56,95
Картопля	3	15	12	400,00
Овочеві та баштанні культури	251	347	96	38,25
Плоди, ягоди і виноград	252	284	32	12,70
Цукор	103	88	-15	-14,56
Олія	1590	2483	893	56,16

Традиційно привабливими для українських експортерів є ринки Європи. Проте сьогодні збільшення вивезення зерна до країн ЄС лімітується застосуванням з їх боку жорстких заходів щодо захисту власних ринків від конкуруючого імпорту. Розвинуті європейські держави не тільки утруднюють доступ іноземних виробників на свої внутрішні ринки, але й через субсидування власного агропродовольчого експорту значно знижують конкурентоспроможність іноземної продовольчої продукції, що не має аналогічних державних дотацій, на ринках «третіх» країн. Заплановане з 2013 р. скасування експортних субсидій у перспективі покликане справити обмежуючий вплив на продовольчий експорт країн ЄС і тим самим спричинити підвищення відповідних світових цін, що в цілому матиме позитвні результати для вітчизняних експортерів [20. c.64].

У сучасних умовах затребуваність і конкурентоспроможність продовольчої продукції, здебільшого визначаються її якісними показниками. Обмеженість фінансових ресурсів підприємств аграрного сектора економіки і висока вартість процедури міжнародної сертифікації якості продукції (за даними Світового банку, здобуття і наступне підтвердження сертифіката ISO 9000 можуть обійтися для підприємства більш як у 250 тис. дол..) зумовлюють доцільність державної підтримки процесу стандартизації якості вітчизняного продовольства.

6. Проблеми і перспективи розвитку рослинництва

За висновками міжнародних експертів,у 2008 р. Україна посіла 132-ге місце у світі за показником «ефективність державної політики у сфері АПК»(список із 134 країн завершують Україна, Венесуела і Зімбабве; Росія випереджає нас на 28 позицій, Казахстан - на 39). Міністерство економіки України в Аналітичній записці доповідає, що аграрна сфера України «характеризується отриманням значних субсидій та податкових пільг, проте це не сприяє структурній перебудові галузі та зростанню доходів сільгоспвиробників»[21 р. 429].

До основних проблем розвитку рослинництва можна віднести наступні:

відсутність ефективного державного регулювання та стимулювання агропромислового виробництва;

відсутність ефективної системи охорони та раціонального використання земель сільськогосподарського призначення;

дисбаланс у структурі посівів сільськогосподарських культур: частка зернових за останні 15 років зросла майже вдвічі, крім того погіршилося співвідношення зернових і зернобобових;

спад виробництва цукрових буряків та недостатньо насичений цукром внутрішній ринок;

відсутність мережі оптових ринків сільськогосподарської продукції;

низька якість контролю сільськогосподарської та харчової продукції;

незавершена земельна реформа;

низька інвестиційна привабливість галузі та незначні обсяги інвестицій;

недостатній рівень забезпеченості сільськогосподарською технікою ( 45-50% потреби);

залежність вітчизняного агровиробництва від імпортних поставок енергоносіїв та засобів захисту рослин, техніки, насамперед, зернозбиральної [19. c. 66];

велика зношеність основних фондів (48,2%) та зменшення їх частки в основному капіталі з 24% (1996 р.) до 3,4% (2008 р.).

Основними завданнями розвитку рослинництва є:

забезпечення ефективного функціонування рослинництва.

підвищення ефективності управління землями сільськогосподарського призначення.

підтримка виробництва якісних та безпечних продуктів харчування.

реформування системи державного управління агропромисловим комплексом, розроблення довгострокової стратегії розвитку аграрного сектора, оптимізація державної бюджетної підтримки сільськогосподарських товаровиробників.

стабілізація цінової ситуації на внутрішньому агропродовольчому ринку.

удосконалення механізмів державного регулювання ринку зерна в Україні, впровадження ефективної експортної стратегії держави на світових ринках продовольства.

законодавче забезпечення розвитку обслуговуючої кооперації та системи оцінки та безпеки продукції.

Сьогодні АПК України недостатньо інвестиційно приваблива галузь України. Разом з тим, існує ряд факторів, що впливають як на підвищення, так і на зниження інтересу до сільського господарства України (рис.6.1).

Фактори, що підвищують інтерес	Фактори, що знижують інтерес
Дефіцит продуктів харчування, що підвищує попит на них у світі та стимулює зростання цін на світовому ринку	Високий рівень корупції, який впливає на собівартість продукції
Зростання конкуренції між головними геоекономічними гравцями за контроль над сільськогосподарськими ресурсами	Непередбачуваність державної експортної політики
Низька орендна плата за землю	Погіршення грунтів
Заявлені реформи відносно лібералізації ринку землі	Низький рівень інфраструктури в аграрних регіонах
Низький рівень оплати праці	Відтік робочої сили із сільської місцевості

Рис. 6.1 Фактори, що впливають на рівень інвестицій у сільське господарство України

В умовах політичної стабільності, влада має всі можливості для того, щоб підвищити інвестиційну привабливість АПК і зробити його стратегічно успішним сектором економіки. Для цього необхідно подолати корупцію та встановити передбачувану експортну політику, провести ліберальні реформи та формування ринку землі. Уряд підписав наказ щодо участі України у діяльності Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО) та Всесвітній продовольчій програмі про затвердження порядку залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги в агропромисловому комплексі [3 c.4].

У структурі виробництва сільськогосподарської техніки в даний час переважають енергетичні засоби (55%). В нових розробках машинобудівників знаходять реальне відображення сучасні напрямки розвитку механізації рослинництва в умовах України з забезпеченням ресурсозбереження. Воно спонукує до глибокої диференціації сільськогосподарської техніки взалежності від ґрунтово-кліматичних умов і потреб вирощуваних культур, представляє собою складну комплексну проблему. У відповідності з цим, основними напрямками розвитку механізації рослинництва в Україні є: комплексне забезпечення рослинництва ефективними енергетичними засобами (тракторами і комбайнами необхідних типорозмірів); перехід до ресурсозберігаючих технологій вирощування основнихсільськогосподарських культур і відповідних комплексів машин; створення нових технологій та технічних засобів для застосування окремих сільськогосподарських культур у енергетичних цілях. Потребує вдосконалення мотивація праці сільськогосподарських робітників. Так, у сільському господарстві середньомісячна заробітна плата в 2009 р. штатного працівника в 1,6 раза більше від прожиткового мінімуму на одну працездатну особу (744 грн.) і становить 64 відсотки до середнього показника в цілому по галузях економіки країни (1906 грн.). У порівнянні з відповідним періодом попереднього року вона підвищилася на 12%. і становила 1220 гривень, разом з тим, залишається однією з найнижчих серед галузей економіки (див. рис 6.2).

Рис. 6.2 Середньомісячна заробітна плата в сільському господарстві

Тож зусилля аграріїв повинні бути зосереджені на подальшому підвищенні ефективності виробництва, найбільш повному використанні резервів і можливостей кожного підприємства для збільшення виробництва і продажу усіх видів продукції, зміцнення економіки. Щоб успішно справитися з цим завданням, необхідно підвищувати рівень економічної роботи в кожному сільськогосподарському підприємстві.

Розвиток рослинництва має базуватись на основі раціоналізації, використання сільськогосподарських угідь, підвищення їх ефективності розробки і вироблення науково обґрунтованих ресурсозберігаючих, економічно стійких систем і екологічно високоефективних систем ведення сільського господарства.

Висновки

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що стійкий розвиток аграрного сектора і рослинництва зокрема, визначає можливість забезпечення людини високоякісними продуктами харчування, створенням гармонійних умов життя зі збереженням природних ресурсів для сучасного та майбутніх поколінь.

Рослинництво - це важлива частина агропромислового комплексу, галузь, яка є основою сільськогосподарського виробництва. Рівень розвитку рослинництва свідчить про раціональне використання землі і продуктивного потенціалу сільськогосподарських рослин.

Рослинництво за видом продукції, що виробляється, поділяється на ряд галузей: зернове господарство, виробництво технічних культур, картоплярство, овочівництво і баштанництво, польове кормовиробництво, плодівництво, ягідництво.

Особливістю основних передумов розміщення є переважний вплив природних факторів на розміщення і спеціалізацію галузей рослинництва в порівнянні з економічними та соціально-демографічними.

Земельний фонд України становить 60,354 млн. га. Найбільша площа сільськогосподарських угідь в (2009 р.) припадає на Степ - 46,2%, 35,6% - на Лісостеп і майже 18,2% - на Полісся. В порівнянні зі структурою посівних площ України в 1990 р. загальна посівна площа зменшилася на 5,46 млн. га або на 16,7%. Зміни відбулися в структурі посівних площ, зросла на 13,7% частка площ зайнята зерновими і зернобобовими культурами, зменшалася на 27,2% частка посівних площ під кормові культури.

Галузі рослинництва розміщені у відповідності з особливостями природно-економічних зон України. У структурі валової продукції рослинництва 38,1% припадає на Степ, 42,5 - на Лісостеп, 19,4% -Полісся.

Найбільшу частку продукції рослинництва виробляє Причорноморський економічний район - 17,26%; друге місце посідає Північно-Східний район -15,35%; третє - Подільський; найменше - Північно-Західний район - 5,11%.

Інфраструктура аграрного ринку України майже повністю сформована, однак її функціонування далеке від досконалого. Біржі не виконують покладених на них функцій, а саме: формування реальних ринкових цін на основі попиту і пропозиції; страхування учасників ринку від цінових та курсових ризиків; організації конкурентної оптової торгівлі та цінової стабілізації ринку.

Аналіз динаміки та структури зовнішньої торгівлі продукцією рослинництва України свідчить про нарощування експортного потенціалу та підвищення якості виробленої продукції.