Економіка України як єдність регіональних соціально-економічний систем

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція 10

ТЕМА: ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ ЯК ЄДНІСТЬ РЕГІОНАЛЬНИХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

План

1. Економічний район як соціально-економічна система

2. Територіальна структура економічних районів. Типи територіальних структур

3. Підвищення ролі територій в розвитку економіки України

4. Сучасна концепція розміщення продуктивних сил і розвитку економічних районів

5. Схеми-прогнози і державні програми розвитку економічних районів і областей на тривалу перспективу

Контрольні питання

Література

1. Економічний район як соціально-економічна система

Регіональна економічна система має досить складний механізм самовідтворення, в основі якого лежить сукупність регіональних переваг. Джерелами, які живлять цю систему, є як місцеві, так і залучені ззовні ресурси. Результати господарської діяльності, тобто готовий продукт цієї системи, може споживатися на місці його виробництва або вивозитись за межі регіональної економічної системи, формуючи сектори його збуту. Отже, господарство на певній території набуває форм складної регіональної економічної системи з сукупністю взаємозумовлених зв'язків і процесів. На характері цих процесів позначається дія різноманітних чинників економічного розвитку, яка утворює систему економічних, соціальних, організаційних, правових, інформаційних та інших впливів.

Оскільки значна роль в економічному розвитку відведена людському чиннику, виробнича діяльність, усі процеси суспільної життєдіяльності людини характеризуються взаємодією з навколишнім природним середовищем. Тому економічна діяльність у регіоні значною мірою залежить і від особливостей цього середовища. Залежно від просторових відмінностей умов і ресурсів формуються регіони зі специфічними особливостями господарських комплексів, які і складають регіональну (просторову)економіку.

Будь-який район має складну, багаторівневу економіку, що складається з підприємств і організацій загальнодержавного, регіонального і місцевого значення, а також регіональну систему різних форм власності.

Регіональну систему можна представити у вигляді 5 підсистем: екологічної, економічної, соціальної, технологічної, інформаційної. Процес збалансованого розвитку кожної підсистеми забезпечує ефективне функціонування регіональної системи в цілому.

Кожна з підсистем регіональної системи має свій механізм самоорганізації:

- Екологічна - природний відбір;

- Економічна - вільний ринок;

- Соціальна - свободу;

- Технологічна - інновацію (нововведення);

- Інформаційна - зворотний зв'язок.

Усі разом вони формують такий механізм самоорганізації як регіональну самоврядність. У рамках підсистем (виробництво, обслуговування, розселення) протікають взаємопов'язані процеси виробництва, накопичення, обміну та споживання (фази єдино відтворювального процесу) і соціально-демографічного розвитку. Дослідження їх має велике значення для керування комплексним розвитком територіальних систем.

Деградація однієї з підсистем, перш за все екологічної, веде до деградації системи в цілому. Тому разом з традиційними напрямами - такими як економічна і соціальна регіональна політика слід обов'язково розробляти екологічний, технологічний і інформаційний напрями.

Основна особливість відтворювального процесу може бути сформульована як необхідність задоволення двоєдиної функції регіональної економіки. Відповідно до цієї функції територіальна система має функціонувати як складова частина народного господарства країни. З іншого боку, вона повинна забезпечувати розвиток своїх внутрішніх елементів як цілісної взаємопов'язаної системи.

2. Територіальна структура економічних районів. Типи територіальних структур

Територіальна структура - це співвідношення між просторовими структурами господарства; розчленовування системи народного господарства по територіальним вічкам (таксонам) - зонам, районам різного рангу, промисловим центрам, вузлам. Вона відображує регіональні пропорції, розміщення центрів економічного тяжіння і активності, співвідношення центру і периферії.

Територіально-структурні елементи можуть бути:

простими (галузевими) - галузевий промисловий центр, багатогалузевий промисловий центр.

складно-галузевими (міжгалузевими) - спеціалізований галузевий район, спеціалізована галузева зона.

складно-інтегральні - промисловий вузол, промислова агломерація, багатогалузевий промисловий район.

Територіальна структура дає інформацію про основні риси розміщення продуктивних сил, центри тяжіння суспільного життя, найважливіші шляхи економічних зв'язків, мозаїчність різних ареалів.

Генералізоване вираження територіальної структури економічних районів у вигляді взаємообумовлених об'єднань господарських центрів і ліній називають опорним каркасом. Його конфігурація в районі відображає основні риси територіальної організації суспільства, взаємозв'язку господарських і соціальних центрів різних рангів і територій, суспільних ареалів і ядер, що характеризують міру компактності району.

Виходячи з конфігурації опорного каркаса, виділяють наступних типів територіальної структури:

1.Радіально - кільцева структура характеризується рівномірним розташуванням опорних господарських центрів, відцентровими тенденціями в соціально-економічних зв'язках і розвитку, різким домінуванням головного центру з чітко позначеним центральним його положенням. Наприклад: Центральний район Росії, Білорусь і обласні комплекси.

2.Прямокутно-регулярний (ґратчастий) тип, при якому соціально-економічні центри і вузли транспортної мережі розміщені в районі більш рівномірно. Він передбачає менші відмінності в рівнях розвитку центрів (ядер), які мають практично однаковий потенціал. Для районів такого типа територіальної структури характерне більш рівномірне розміщення продуктивних сил, поліцентричний характер його територіальної організації. Регіональні лідери суспільного життя (міста) сформовані не лише під впливом вигідного транспортно-географічного положення, а і унаслідок дії адміністративного чинника або давнього історико-географічного розвитку. Наприклад, Казахстан.

3. Лінійно-вузловий тип має витягнуту внутрішню економічну вісь (транспортну магістраль, крупну річку, передгірну рівнину, найбільш сприятливі для життя) і крапки, вузли або смугу інфраструктури. Наприклад, Придніпров'я.

4.Приморськй тип, якщо елементи структури розміщені і сформувалися уздовж морського побережжя, створюючи морський фасад району, держави або крупного міста. Наприклад, Причорноморський район України, крупні порти міст Одеси, С-Петербургу, Владивостоку. Для даного типа характерна наявність декількох витягнутих центрів уздовж побережжя, від яких йдуть зв'язки в глиб території (поперечні зв'язки)

5.Багатоядерний тип з басейновою концентрацією продуктивних сил, характерний для потужних вугільних районів та іншої сировини, високим рівнем освоєності і переважаючим розвитком важкої індустрії (Донецький і Придніпровський райони України).

3. Підвищення ролі регіонів в розвитку економіки України

У практиці управління розміщенням продуктивних сил і регіональною економікою необхідно врахувати закономірності функціонування регіону як цінності, яка відособилась у суспільстві, а також подвійну його природу: відносну самостійність і детермінованість суспільством. Недооцінка регіону як відносно самостійного цілісного утворення веде до неефективного використання місцевих ресурсів, викликає диспропорції і ускладнює вирішення соціальних завдань. 3 іншого боку, недооцінка зв'язку регіону і суспільства, абсолютизація його відособлення веде до замкнутості, породжує місницькі тенденції. Тому особливості розвитку регіону, викликані його подвійною природою, необхідно регулювати згідно з інтересами суспільства і регіональної спільності.

Взаємовідносини центру і регіонів слід розглядати в контексті моделі соціальної цілісності, де інтереси центру та інтереси кожного з регіонів для країни та її держави є однаково суттєвими і важливими. Оскільки ці інтереси являють собою певну протилежність, то проблема полягає в тому, щоб гармонійно поєднати їх. Це означає -- уникати можливості егоцентризму, місництва, хаосу, рівною мірою які прагнення механічно поглинути регіональні інтереси з боку центру.

Одна з головних функцій регіональної влади -- регулювання економіки регіону. У багатьох країнах регіони акумулюють все більше функцій і фінансових ресурсів, які раніше належали «центру». Взаємодія загальнодержавних і регіональних влад, а також різні форми міжрегіональних економічних відносин забезпечують функціонування регіональних економік у системі національної економіки.

Регіональна економіка повинна конструктивно підтримувати регіоналізацію і просторову інтеграцію заходів економічної реформи. Регіоналізація реформ означає врахування її особливостей у регіонах різних типів, їх специфіки в здійсненні загальноукраїнської структурної, інвестиційної, фінансової, соціальної, зовнішньоекономічної політики, перенесення ряду напрямів реформи в основному на регіональний рівень, особливо в деяких сферах підприємництва, соціальній сфері, охорони природи і використання природних ресурсів.

Слово регіоналізація відображає різке підвищення ролі регіонів, регіонального чинника у житті країни. Регіоналізм і регіоналізація -- антоніми централізму і централізації, але не синоніми сепаратизму і дезінтеграції. 3 останніми держава повинна вести боротьбу, а з регіонами і регіоналізмом корисніше співробітничати, знаходити спільну мову. Поряд з регіоналізацією необхідні територіально-інтеграційні заходи реформування економіки, що сприяють закріпленню її єдності: - створення механізму не лише вертикальних, але і горизонтальних взаємодій суб'єктів господарювання і органів управління;

- сприяння розвитку загальноукраїнського територіального поділу праці і єдиного ринкового простору;

- розроблення заходів із запобігання і подолання розпаду міжрегіональних господарських зв'язків, економічного і політичного сепаратизму.

Інтеграційні процеси в економіці регіонів виступають як тенденція у вигляді сучасної форми поглиблення і розширення територіального поділу праці, розвитку виробничої і науково-технічної кооперації регіонів, їх господарських, торгових, фінансових та інших зв'язків.

Формування тісних економічних зв'язків регіонів усередині країни протидіє гіпертрофії зовнішньоекономічних зв'язків, що може призвести до небезпечних соціально-економічних деформації, руйнуванню єдиного економічного простору. Експертні оцінки показують, що рівень міжрегіональної інтеграції низький і міжрегіональні зв'язки становлять 20--25 % у кінцевому споживанні.

Регіони зацікавлені тільки у такому економічному співробітництві, коли воно забезпечує їм додатковий ефект. Економічний ризик інтеграції визначається насамперед масштабністю господарсько-коопераційних комплексів, що формуються, широтою її складу і тісними зв'язками. Відособлені невеликі території у господарському відношенні нежиттєздатні, нестійкі у розвитку і не здатні до самостійного прогресування. Зовсім інша справа -- великі, потужні виробничі комплекси.

Тому міжрегіональна економічна інтеграція, залучаючи чинник об'єднання інтересів і вигід суб'єктів економіки, є дієвою підоймою подолання сепаратистських центробіжних тенденцій різних територій. Вона сприяє зміцненню економічних і політичних засад державних відносин, а отже, і гарантії територіальної цілісності держави, її економічної і національної безпеки. У методичному відношенні під час аналізу інтеграційних явищ і процесів особлива увага звертається на формування всього економічного простору України, ступінь і форми економічного згуртування суміжних регіонів у єдині господарські комплекси, на створення коопераційними регіонами цілісних виробничо-збутових зон, виявлення груп економічних районів за ступенем інтеграції у них відповідних суб'єктів економіки тощо.

При цьому розрізняють напрями, масштаби і потенційну результативність консолідації регіонів у такі різноцільові господарсько-територіальні утворення:

- комплекси економічних районів для доцільного створення і кооперування потужних виробничо-комерційних структур (корпорації, концерни, включаючи транснаціональні і міжтериторіальні), формування ефективних зональних ринків з виробництва і збуту товарів масового споживання, утворення єдиної інституціональної основи ринку і його інфраструктури, потужної ресурсної, у тому числі фінансової, бази, підвищення рівня державного управління щодо умов регулюємого ринку;

- комплекси виробничо-збутових зон (паливно-добувні і переробні, металургійно-машинобудівні, агропромислово-споживчі та ін.) у цілях ефективної взаємодії регіонів, профільованих за окремими видами продукції великотоварного виробництва, з великоспоживчими регіонами, успішного формування спеціалізованих зональних товарних ринків;

- комплекси зональних комунікаційних систем, формування яких сприяє підвищенню стійкості і безпечності функціонування всіх сфер і галузей національної економіки, структур державного і регіонального управління. Як бачимо, на території України сформувалась складна система побудови регіональної економіки, яка характеризується як просторово-горизонтальними відносинами, так і просторово-вертикальною супідрядністю, яка притаманна адміністративно-територіальним таксонам.

4. Сучасна концепція розміщення продуктивних сил і розвитку економічних районів

Будь-яка концепція являє собою цілісну систему поглядів, теоретичних положень, ідей, які відображають можливі напрями і шляхи вирішення тієї чи іншої нагальної проблеми. Формування концептуальних основ розміщення продуктивних сил і розвитку економіки регіонів не обмежується обґрунтуванням чинників, що впливають на вибір доцільних місць локалізації об'єктів, а передбачає врахування новітніх світових тенденцій технологічного, інноваційного, соціального розвитку та високу зорієнтованість на потреби практики.

В основу сучасної концепції розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку покладено нові парадигми регіону, просторової організації економіки та міжрегіональних взаємодій. Регіон розглядається не тільки як територіальна підсистема національної економіки, а й як самостійний суб'єкт власності та економічної діяльності, ринок збуту та певний соціум. Сьогодні регіони є активними суб'єктами процесу регіоналізації та глобалізації. Еволюція сучасних поглядів на місце регіону в економічному розвитку тісно пов'язана з новими поглядами на пріоритетність завдань суспільного розвитку, роль людини у цьому процесі, значення нематеріальної сфери для соціально-економічного прогресу.

Основою нової регіональної парадигми є визнання цілісності і рівноправності всіх складових єдиної регіональної системи: природно-ресурсної, економічної, соціальної, інформаційної. Сучасний підхід до розміщення продуктивних сил та регіонального розвитку вважає пріоритетним не природні і сировинні багатства, а потенціал економічної конкуренції території. Вважається, що регіони повинні самостійно визначати напрями власного соціально-економічного розвитку та фінансово забезпечувати їх реалізацію. У цьому плані важливе значення мають процеси інтеграції різних секторів регіональної економіки, об'єднання зусиль державних, громадських та бізнесових структур. Сучасний етап формування державної регіональної політики зорієнтований на ефективне використання внутрішнього потенціалу території та формування нової інституційної структури її реалізації саме на регіональному рівні. Необхідно зазначити, що сучасна концепція розміщення продуктивних сил та регіонального розвитку не заперечує здобутки класичних теорій, а збагачує їх новими ідеями і поглядами відповідно до об'єктивних змін у суспільному розвитку.

Важливе місце відведено вирішенню проблеми регіонального інноваційного розвитку, зокрема формуванню так званих полюсів зростання, якими можуть виступати як провідні галузі з високими темпами зростання, так і конкретні території, що є джерелом економічного зростання і мають істотний вплив на інші території. Ці ідеї втілюються у створенні вільних економічних зон, технопарків і технополісів. При цьому сприятливі умови для інноваційного розвитку часто створюються у менш розвинутих регіонах у вигляді освітніх і наукових центрів.

Сучасна концепція орієнтується на досягнення їх сталого розвитку і передбачає:

- подолання існуючих диспропорцій у територіальній структурі національної економіки;

- максимальне використання переваг територіального поділу праці, особливостей природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів; - удосконалення спеціалізації регіонів з урахуванням загальнодержавних інтересів;

- активізацію господарської діяльності у регіонах на ринкових засадах в умовах різних форм власності;

- забезпечення умов для прискореного розвитку галузей, що випускають конкурентоспроможну продукцію, та залучення іноземних інвестицій у регіони, де існують для цього найбільш сприятливі передумови;

- створення нормальних умов для життєдіяльності населення та ліквідацію зон надзвичайних екологічних ситуацій в окремих регіонах.

У сучасних концептуальних підходах до розміщення продуктивних сил особлива увага приділяється інфраструктурним об'єктам, розвитку телекомунікаційних систем, реструктуризованих промислово-технологічних комплексів. При цьому враховується та обставина, що розміщення нових об'єктів нерідко здійснюється в умовах невизначеності, коливання ринкової кон'юнктури та дії чинників ризику.

Основні концептуальні положення щодо розміщення продуктивних сил реалізуються в таких розробках прикладного характеру, як схеми-прогнози та державні програми розвитку і розміщення продуктивних сил України, економічних районів і областей на перспективу.

Вони необхідні для обґрунтування економічно доцільних напрямів розвитку продуктивних сил певних територій та розробки цілеспрямованих заходів державної регіональної економічної політики, які б дали змогу забезпечити ефективне регулювання процесів регіонального розвитку, узгодження дій центральних і місцевих органів виконавчої влади у здійсненні структурної перебудови економіки країни та послідовному впровадженні ринкових відносин.

Формування і ствердження ринкових відносин вносять певні особливості у процес розміщення продуктивних сил та регіональний розвиток, до їх числа можна зарахувати такі:

- органічне поєднання державних, регіональних і місцевих інтересів у ході розміщення нових об'єктів за мінімального залучення зовнішніх ресурсів та максимального використання місцевих;

- формування та інтенсивний розвиток об'єктів ринкової інфраструктури та інформаційних систем з метою створення збалансованих регіональних ринків виробництва і збуту конкурентоспроможної продукції та послуг, на яких спеціалізуються регіони;

- пріоритетний розвиток наукомістких виробництв з швидкою окупністю витрат, ресурсозбереженням і значним нагромадженням для активізації інвестиційної діяльності та структурної реорганізації економіки;

- орієнтація на прогресивну структуру регіональної економіки з високою питомою вагою галузей, що працюють на задоволення потреб споживчого сектору економіки;

- розвиненість недержавного сектору економіки, зокрема підприємницьких структур.

5. Схеми-прогнози і державні програми розвитку економічних районів і областей на тривалу перспективу

Особливе місце в механізмі реалізації державної регіональної політики відведено розробленню регіональних програм, які являють собою комплекс заходів, узгоджених стосовно ресурсів, виконавців і термінів здійснення і забезпечують вирішення завдань регіонального розвитку в економічній, екологічній, соціально-культурній чи науково-технічній сферах. До основних принципів регіонального програмування належать:

- висока цільова спрямованість на кінцевий результат;

- чітке визначення системи пріоритетів;

- узгодженість завдань щодо раціонального використання всіх видів ресурсів;

- перманентність розроблення програмних заходів;

- конкурсні умови формування програм;

- керованість і контроль за розробленням і реалізацією програми.

Регіональні програми класифікують таким чином:

- за рівнем -- загальнодержавного, регіонального і місцевого значення;

- за тривалістю -- довгострокові, середньострокові, короткострокові;

- за змістом реалізованої проблеми -- комплексні і функціональні;

- за характером програмних заходів -- освоєння нових територій, подальший розвиток їх господарства чи реконструкція.

На статус державних можуть претендувати програми:

1. Направлені на вирішення проблем державного значення;

2. Затверджені найвищими органами державної влади;

3. Легітимізовані гарантії державної участі в їх реалізації;

Розробка регіональних програм - це цілеспрямований процес мобілізації всіх можливостей регіонів різних таксономічних рівнів. Регіональні програми є різновидом цільових комплексних програм, служать інструментом регулювання й управління регіональною стратегією економічного, соціального і науково-технічного розвитку, формою господарської діяльності, способом пріоритетної концентрації ресурсів для вирішення першочергових, невідкладних завдань.

До складу типової структури цільової програми будь-якого рівня (галузева, районна) повинно входити: обґрунтування і характеристика висунутої для розробки проблеми; цілі та завдання, система заходів, ресурсне забезпечення, розробка механізму управління і контролю за реалізацією програми, оцінка результативності та очікувана ефективність, соціально-економічні наслідки, а також напрями фінансування робіт, у тому числі й за рахунок коштів держбюджету.

Регіональні програми формуються і реалізуються на рівні областей, районів, міст і витікають з загальнодержавних і територіальних інтересів.

Регіональні програми відрізняються невеликими, порівняно з державними програмами, обсягами робіт і ресурсних затрат, мають цільову спрямованість, точну адресу, конкретне обмеження часових інтервалів і координуються з загальнодержавною концепцією регіонального розвитку і регіональної політики України.

Програми одного регіону погоджуються з системою аналогічних і зв'язаних програм суміжних територій.

Основними завданнями регіональних програм є:

вирівнювання міжрайонних відмінностей за показниками економічного, соціального і науково-технічного розвитку;

формування оптимальної територіальної та галузевої структури економіки;

збалансоване (бездефіцитне) регіональне господарювання в умовах ринку;

максимально повне й ефективне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів регіону;

розвиток виробництв і сфер відповідно до державної селективної структурної політики;

охорона довкілля;

подолання наслідків стихійних лих і техногенних аварій;

формування інфраструктури інформаційного забезпечення органів управління і господарюючих суб'єктів;

духовне відродження регіонів, збереження їх історичної спадщини, зміцнення культурного потенціалу, стабілізація суспільно-політичного і правового стану.

Склад і структура комплексної програми соціально-економічного розвитку регіону є перелік розділів, які відображають змістовну і функціональну характеристики прийнятого до реалізації програмного проекту, зокрема:

аналіз і оцінка соціально-економічної ситуації регіону;

оцінка природних ресурсів і стану навколишнього середовища;

стан демографічної ситуації та ринку праці в регіоні;

концепція соціально-економічного розвитку регіону;

основні цільові підпрограми, які можуть формуватися за цільовою, функціональною і проблемною ознакою.

У країнах світу накопичений значний досвід розробки різнорівневих регіональних галузевих програм. В Україні основним недоліком їх розробки є відсутність єдиної методології та методики складання, підпорядкованість інтересам господарського розвитку окремих територій, без врахування стратегічних інтересів держави у розвитку тих чи інших господарських комплексів. Сучасний підхід характеризується подальшим розвитком наукових досліджень з проблем регіональної економіки. В цьому напрямку велику науково-дослідну роботу проводив інститут регіональних досліджень у м. Львові під керівництвом директора цього інституту Долішнього М., академіка НАН України, проф., доктора економічних наук. Інститутом розроблено значну кількість програм з комплексного розвитку економічних районів (Карпати, Поділля, Донбас, Крим тощо). Інститутом видається журнал «Регіональна економіка», побачила світ низка цікавих видань, в тому числі: «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка» - автори Долішній М., Стадницький Ю., Загородній А., Товкан О.; «Регіональна політика на рубежі ХХ-ХХІ століть» - автор Долішній М.

Важливою складовою механізму державної регіональної економічної політики є прогнозування як з'єднувальна ланка між теоретичними розробками та господарською практикою. Прогноз - це науково обґрунтоване бачення перспектив розвитку певного соціально-економічного процесу чи явища, а також можливих шляхів та засобів досягнення визначених цілей. Він має імовірнісний характер, хоча його розробка і спирається на систему кількісних і якісних показників. Загальна мета прогнозу соціально-економічного розвитку регіонів полягає в тому, щоб інформаційно забезпечити об'єктивність управлінських рішень щодо оптимальних шляхів розвитку регіональної економіки у майбутньому. Регіональні прогнози класифікують за такими ознаками:

за терміном -- оперативні, короткострокові, середньострокові, довгострокові;

за функціональною ознакою -- пошуковий, нормативний.

Регіональне прогнозування базується на таких принципах:

- системності, що передбачає розгляд економіки регіону як важливої складової єдиного господарського комплексу країни, до складу якої входять об'єкти сфери матеріального виробництва, виробничої і соціальної інфраструктури;

- багатоваріантності стратегічних і тактичних завдань, можливих шляхів досягнення перспективних цілей залежно від обраних темпів реформування економіки регіону та параметрів соціально-економічного розвитку;

- єдності кількісних і якісних характеристик прогнозу, передбачення можливих негативних соціальних наслідків здійснюваних економічних перетворень, особливо у сфері зайнятості населення та ринку праці;

- оптимального поєднання різних підходів і методів до розроблення регіональних прогнозів з метою підвищення надійності прогнозних розробок, правильного вибору шляхів досягнення поставлених цілей;

- ієрархічності та програмності у виборі конкретних засобів вирішення соціально-економічних завдань на основі тісного взаємозв'язку між потребами регіону та наявними і залученими матеріально-технічними, фінансовими і трудовими ресурсами;

- агрегованості основних індикаторів і показників регіонального прогнозу залежно від прогнозного періоду, послідовності і можливих етапів досягнення визначених цілей.

Розроблення системи прогнозів розвитку економіки регіонів відбувається у кілька етапів.

На першому етапі здійснюється комплексний аналіз і систематизація регіональних та міжрегіональних проблем розвитку, що потребують вирішення у найближчій та віддаленій перспективі. До основних проблем регіонального розвитку належать: підвищення рівня життя населення, скорочення безробіття та забезпечення зайнятості населення; екологічні проблеми; зміцнення експортного потенціалу регіонів; удосконалення територіальної спеціалізації.

На другому етапі здійснюється побудова так званого «дерева цілей», яке ґрунтується на їх чіткому ранжируванні відповідно до пріоритетів регіонального розвитку та наявних фінансових ресурсів. «Дерево цілей» будується шляхом виокремлення часткових цілей із найбільш загальних. Воно забезпечує взаємозв'язок системи цілей на різних ієрархічних рівнях управління за ступенем значущості та пріоритетності.

На третьому етапі формулюються обмеження і критерії, які й визначають границі прийнятних рішень та засобів досягнення поставлених цілей; здійснюється «прив'язка» цілей до ресурсних можливостей території. Як правило, першочергово реалізуються цілі й проекти, які не потребують значних капітальних вкладень. На основі зіставлення цілей та ресурсних можливостей території розробляють різні, часто альтернативні варіанти соціально-економічного розвитку території чи варіанти розв'язання окремих проблем.

На четвертому етапі відпрацьовують можливі сценарії розвитку подій у перспективі залежно від обраних шляхів вирішення регіональних проблем. Сценарій являє собою загальну модель, яка описує не тільки очікувані результати тих чи інших перетворень, а й визначає необхідні ресурси для їх досягнення.

У практичній площині прогнозування здійснюється на основі розробки різних типів моделей. Найбільш поширеними серед них є економіко-математичні, які являють собою певні формалізовані співвідношення, що описують основні взаємозв'язки між елементами економічної системи. Залежно від чинника часу ці моделі поділяються на динамічні та статичні. Динамічні моделі дають уявлення про розвиток об'єкта в часі, а тому широко використовуються для підтвердження чи спростування прогнозних гіпотез. Статичні моделі описують взаємозв'язки між окремими, елементами цілісної системи, а тому мають обмежену сферу застосування і меншу прогностичну цінність. За формою опису причинно-наслідкових залежностей усі математичні моделі поділяються на детерміновані та стохастичні; останні у свою чергу поділяються на вірогідні та статистичні. Детерміновані моделі передбачають такий взаємозв'язок, коли вхідним даним відповідають певні значення вихідних результатів. Стохастичні моделі відображають протилежний, імовірнісний характер взаємозв'язків між об'єктами і явищами. Важливим засобом прогнозування соціально-економічних процесів є імітаційні моделі.

У багатьох випадках розроблені для конкретного регіону програми розвитку різних галузей економіки не враховують обмеженість ресурсів багатоцільового призначення (праця, енергія, вода), не узгоджені з аналогічними програмами, розробленими для інших територій. Тому при прогнозуванні регіонального розвитку галузевих комплексів варто розробити принципи єдиного методичного підходу до їх розробки. При реалізації такого підходу зростає роль держави в регулюванні регіонального розвитку галузевих комплексів.

Контрольні питання

економічний район територіальний продуктивний

1. Чому економічний район уявляє собою соціально-економічну систему?

2.Сутність територіальної структури економічного району. Назвіть типи територіальних структур та дайте їм характеристику.

3.Наведіть основні причини підвищення ролі територій в розвитку економіки України на сучасному етапі розвитку.

4.Що таке концепція? Чим відрізняється сучасна концепція розвитку регіонів від попередньої? Які існують етапи її розробки?

5.Що таке прогнозування? Як різняться прогнози за ознаками?

6.Які нормативно-правові документи визначають порядок складання прогнозів, програм, планів соціально-економічного розвитку регіонів?

7.Які вимоги є до прогнозних розробок на міжгалузевому і регіональному рівнях?

8. Що таке комплексна програма? Які основні стадії її розробки?

9. Проведення яких робіт передбачає метод SWOT - аналізу?

10 Які відмінності стратегічного планування від директивного? Які стратегічні завдання регіонального розвитку?

11.Як розрізняються територіальні програми за цільовою спрямованістю й видом програмних проблем?

12.Яка типова структура регіональних програм?

13.У чому полягає сутність оптимуму Паретто?

14.Сформулюйте сутність сучасної концепції розміщення продуктивних сил.

15.Які нормативно-правові документи визначають порядок складання прогнозів, програм, планів соціально-економічного розвитку регіонів?

16.Назвіть етапи складання регіональних комплексних програм.

Література

1.Закон України «Про державні цільові програми»//Відомості Верховної Ради України.2004.-№25.

2.Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»//Відомості Верховної Ради України.2000.-№25.

3.Буга Н.Ю. Прогнозування економічного розвитку проблемних регіонів // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 7. - С. 121-127.

4.Вербицький І.С. Концептуальні засади стратегічного планування соціально-економічного розвитку регіону // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 8. - С. 157-165.

5 Дорогунцов С. I., Пiтюренко Ю. I., Олійник С.Я. та iн. Розмiщення продуктивних сил України та регіональна економіка. - К.: КНЕУ, 2005. - С. 914-931.

6.Зинь Є.А. Регіональна економіка.-К.: ”ВД„Професіонал”, 2007. - С.468-482.

7.Клиновий Д. В., Пепа Т.В. Розмiщення продуктивних сил i регiональна eкономікa України / За ред.. Л.Г.Чернюк: Навч. посіб. К.:ЦНЛ,2006.- С.140-167.

8.Манів З. О. Луцький І.М., Манів С.З. Регіональна економіка.-Львів: «Магнолія -2006», 2007.-С. 95-110, 283-313.

9.Мазараки А.А. Управління стратегічним розвитком регіону з використанням інформаційно - аналітичних систем: Монографія.- К.: КНТЄУ, 2006.-248 с.

10.Миронова Т.Л. Управління розвитком регіону. - К.:ЦНЛ,2006.-С.117-154.

11.Методічні рекомендації по розробцi схеми (прогнозу) розвитку i розмiщення продуктивних сил України та ії perioнів (областей) на тривалу перспективу / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України / С. I. Дорогунцов, П. П. Борщевський. - К., 2001. - 330 с.

12.Олійник Я.Б. Регіональна економіка. - К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2007. - С. 421-440.

13.Прогноз розвитку i розмiщення продуктивних сил Украiни до 2015 року / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України. - К.: РВПС України НАНУ, 2004. - 370 с.

14.Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком.-.К.: Вища шк., 2000.-223с.

15.Топчієв О.Г.Теоретичні основи регіональної економіки.- К.:вид-во УАДУ, 1997. - С.52-62 с

16.Цеханович В.Б.Региональные программы как метод государственного регулирования регионов//Актульні проблеми економіки.-2009.- №6.- С.23.

17.Уманець Т. Інформаційно-аналітична база регіонального управління: сучасний стан та перспективи розвитку // Економіка України. - 2007. - № 8. - С. 39-45.

Размещено на Allbest.ru