Форми господарювання аграрного сектору України

Размещено на http://www.allbest.ru

Економічні засади функціонування селянських господарств

Селянське господарство - це одна з форм підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Сьогодні сільське господарство України представлене приватним сектором, що характеризується різноманітними формами господарювання. Також, особисте селянське господарство займає провідні позиції, залишається одним з основних виробників сільськогосподарської продукції й основним джерелом виживання сільського населення України. Їх особливість полягає в тому, що в основному це господарства сімейного типу, що виробляють, споживають та реалізують сільськогосподарську продукцію; при чому об'єкт господарювання знаходиться в індивідуальному володінні, особистому користування, де власник підприємець та робітник поєднані в одній особі.

Діяльність особистих селянських господарств регулюється Конституцією України, Земельним і Цивільним Кодексами України та іншими нормативно - правовими актами, які визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади їх господарювання.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Члени особистих селянських господарств здійснюють його ведення на свій розсуд і під свою відповідальність, призначають голову особистого господарства, або інших осіб для здійснення угод та представництва без спеціального доручення.

Особисте селянське господарство - унікальне явище, що не має аналогів у закордонній практиці через масовість ведення. Так званий “український феномен”. Однак, саме вони забезпечують трудову зайнятість селян і стали буферним фактором при зменшенні потреби сільського господарства у трудових ресурсах і нерозвиненості інфраструктури на селі та працюють часто ефективніше, ніж сільськогосподарські підприємства.

Особисте господарство аграрного профілю є однією з форм господарювання в агропромисловому комплексі України. Незважаючи на малі розміри, використання у господарській діяльності праці членів родини, така форма господарювання є важливою складовою розвитку багатоукладності на селі, а також забезпечення продовольчої безпеки держави.

Незважаючи на те, що в стабільних умовах господарювання першість у виробництві сільськогосподарської продукції тримають великі підприємства, у часи економічних і політичних негараздів вони скорочують виробництво тих видів продукції, які вважають неприбутковими. У короткі строки відновити виробництво, від якого відмовилися раніше, у великому обсязі - непросте завдання, а ось особистим селянським господарстам це під силу. Їхня живучість та економічна стійкість перевірені часом. Однак не слід підходити до оцінки діяльності малих форм господарювання на селі тільки з погляду виробників продукції сільського господарства. Можливо навіть важливішим є те, що сучасні особисті селянські господарства в українському селі - це звичайний спосіб життя селян, осередок культурних традицій нашого народу, джерело життєвої сили нації, ефективний спосіб зниження соціальної напруги й розв'язання проблеми зайнятості сільських жителів.

Економічні засади функціонування господарських товариств. Акціонерні товариства

Господарське товариство - це юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Економічні й організаційні засади діяльності господарських товариств регулюються Законом України «Про господарські товариства». Відповідно до вимог цього закону учасники товариства мають право брати участь в управлінні, розподілі прибутку та одержанні його частки у вигляді дивідендів, отримувати інформацію про діяльність товариства і виходити з його складу в установленому порядку.

Акціонерні товариства -- це такі товариства, статутний фонд яких поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості і які несуть відповідальність за зобов'язаннями майном товариства.

Практика економічно розвинутих країн з ринковою економікою переконливо довела високу ефективність функціонування акціонерних товариств, які стали тут домінуючою формою підприємництва. В США, наприклад, 90 % продукції добувної та обробної промисловості виробляється акціонерними підприємствами. На переважно акціонерній формі власності функціонують оптова торгівля, банківська і кредитно-фінансова система. Меншою мірою акціонерна форма капіталу застосовується в сільському господарстві цих країн, але й тут вона демонструє переваги, особливо у великих аграрних спеціалізованих виробництвах.

Значення акціонерної форми власності виявляється насамперед у тому, що завдяки їй власниками поступово стають усі верстви населення, завдяки чому долається відчуженість працівників від засобів виробництва. Власники акцій мають право впливати на процес прийняття рішень акціонерним товариством. Економічно своє право власності акціонери реалізують через одержання частини прибутку -- дивідендів, але водночас вони беруть на себе і відповідальність за якість роботи акціонерного товариства.

Крім того, завдяки створенню такої форми організації виробництва залучаються вільні кошти громадян та підприємств і на цій основі досягається централізація та концентрація невеликих індивідуальних капіталів, а отже, розв'язується протиріччя між потребою у великих капіталовкладеннях і неспроможністю багатьох фізичних та юридичних осіб здійснити це через відсутність у них достатніх фінансових ресурсів. Потрібно також урахувати, що акціонерні товариства, як правило, створюються на сучасній технічній і технологічній основі, а тому їх продукція є конкурентоспроможною порівняно з аналогічною продукцією вже діючих підприємств.

Залежно від способу розповсюдження акцій розрізняють відкрите акціонерне товариство і закрите. Акції першого з них можуть розповсюджуватися способом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах, а другого -- розповсюджуються лише між засновниками товариства. В обох випадках номінальна вартість випущених акцій для формування статутного фонду акціонерного товариства, за законами України, не повинна бути меншою ніж 1250 мінімальних заробітних плат (з урахуванням індексації). За необхідності закрите акціонерне товариство може бути реорганізоване у відкрите.

При створенні відкритих акціонерних товариств акції розповсюджуються шляхом відкритої підписки. Вона організується засновниками, які повинні бути держателями акцій на суму не менше 25 % статутного фонду, строком не менше ніж на два роки. У повідомленні про відкриту підписку наводяться всі відомості, що є важливими для потенційних покупців акцій -- інвесторів: склад засновників, мета створення, статутний фонд, номінальна вартість акцій, їх кількість і види, склад майна тощо. Граничний термін відкритої підписки -- шість місяців. Якщо за цей строк не вдалося продати 60 % акцій, акціонерне товариство вважається не заснованим. Не виключені й протилежні випадки, коли підписка на акції перевищує розмір статутного фонду. В такому разі засновники можуть відхилити зайву підписку або погодитися з нею, прийнявши відповідне рішення на установчих зборах. Особи, які підписалися на акції, повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 30 відсотків номінальної вартості акцій. При розповсюдженні акцій між засновниками закритого акціонерного товариства виконується вимога, згідно з якою вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50 % номінальної вартості акцій.

Акціонерні товариства, особливо відкриті, мають значну кількість акціонерів з різними інтересами і можливостями. Цим і зумовлюється рух акцій товариства, в процесі якого формуються пакети акцій. Розрізняють вирішальний (контрольний) пакет акцій, блокуючий та ініціативний.

Контрольний пакет акцій буває двох рівнів: перший -- абсолютний, коли його власник володіє 75 і більше відсотками акцій, що достатньо для прийняття будь-якого рішення, включаючи і ті, для яких потрібно 3/4 голосів. Другий рівень -- 50 відсотків плюс одна акція -- дає змогу власнику такого пакету приймати рішення де вимагається проста більшість голосів.

Блокуючий пакет акцій має три рівні: перший рівень -- 50 % акцій, який дає змогу блокувати рішення, що приймаються простою більшістю голосів; другий -- 40 % плюс одна акція, дає змогу власнику блокувати правомірність загальних зборів товариства; третій рівень -- 25 % плюс одна акція, забезпечує власнику такого пакета можливість блокувати рішення товариства, для прийняття якого потрібно 3/4 голосів. Ініціативний пакет акцій може бути двох рівнів: перший -- 20 % акцій, другий -- 10 % акцій. За першого рівня власник такого пакета акцій у змозі вимагати скликання позачергових загальних зборів товариства, а в разі відмови -- скликати їх самостійно. Він також може вимагати перевірки фінансово-господарської діяльності правління. За другого рівня власник такого ініціативного пакета може вимагати включення питань до порядку денного загальних зборів товариства.

Акціонерні товариства в сільському господарстві стали виникати в 90-х роках в процесі реорганізації колгоспів і радгоспів. На 1 січня 1997 р. їх уже було створено 637. В абсолютній більшості -- це закриті акціонерні товариства. Засновниками таких товариств стали колишні члени КСП -- працюючі і пенсіонери. Статутний фонд формувався за рахунок належних їм майнових паїв. В подальші роки процес створення акціонерних товариств у сільському господарстві майже припинився, а в багатьох регіонах почався навіть зворотний процес -- перетворення цього типу підприємств у КСП. Однією з головних причин цього є те, що власники майнових паїв при заснуванні товариства отримують акції. Отже, при бажанні вийти зі складу товариства власник акцій не може отримати своє майно в будь-якій формі (в натурі, грошовій). Він має право реалізувати свої акції лише іншим членам товариства, якщо це -- ЗАТ, або будь-яким громадянам, якщо це -- відкрите акціонерне товариство (ВАТ), причому за ціною, значно нижчою за номінал через неліквідність майна і низький рівень матеріальної забезпеченості населення (станом на кінець 90-х, початок 2002 р.). Нерідко покупця взагалі найти неможливо. Потрібно також мати на увазі, що включення до статутного фонду товариства земельних ділянок (паїв) засновників в обмін на акції зробить неможливим вилучення таких земельних ділянок при виході акціонера з акціонерного товариства.

Економічні засади функціонування товариств з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повного і командитного товариства

Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Засновниками (учасниками) товариства з обмеженою відповідальністю, що створилися на базі колективного сільськогосподарського підприємства (КСП), стали колишні члени цих підприємств у кількості, як правило, до 15 чоловік. Учасниками товариства, крім фізичних осіб, можуть бути і юридичні особи. Трудова участь учасників ТОВ у його виробничій та інших видах діяльності не є обов'язковою.

Учасник ТОВ за власним бажанням може вийти з його складу. При цьому йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, а також належна частка прибутку, одержаного товариством у поточному році до моменту виходу такого учасника з товариства. Учасники товариства мають право брати участь в управлінні товариством, розподілі прибутку й отриманні дивідендів пропорційно вкладу кожного з них у формування статутного фонду. Водночас вони повинні дотримуватися вимог статуту товариства, правил внутрішнього розпорядку та виконувати рішення зборів учасників товариства і розпорядження дирекції. Учасник ТОВ може бути виключений з товариства за одностайною згодою всіх учасників за умови, якщо він систематично не виконує своїх обов'язків щодо товариства або своїми діями перешкоджає досягненню його цілей.

ТОВ самостійно визначає напрями господарської діяльності, на власний розсуд розпоряджається виробленою продукцією й одержаними доходами, з урахуванням своїх економічних інтересів вибирає партнерів, реалізує свою продукцію та надає послуги підприємствам, організаціям і громадянам за цінами і тарифами, що встановлюються ним самостійно або на договірній основі.

Діяльність виконавчого органу контролює ревізійна комісія, яка обирається загальними зборами з числа учасників товариства.

Майно ТОВ становлять основні фонди та оборотні засоби, інші цінності, вартість яких відображена у балансі даного підприємства. Товариство є власником майна, а також землі, переданих йому учасниками у власність, виробленої продукції, одержаних доходів і іншого майна та землі, набутих у процесі господарської діяльності. Для покриття можливих збитків ТОВ створює резервний фонд в розмірі не менше 25 % від статутного фонду. Товариство за рішенням зборів учасників за рахунок відрахувань від чистого прибутку може створювати фонд матеріального заохочення, дивідендний фонд, фонд соціального розвитку та інші фонди, встановлювати їх розміри, порядок формування і використання.

ТОВ набуває права власності на землю в разі купівлі земельних ділянок (після закінчення мораторію на продаж земельних ділянок 1.01.2005 р.) або придбання їх на підставі інших цивільно-правових угод. У своїй діяльності воно використовує, крім власної землі, орендовані земельні паї (ділянки) у фізичних та юридичних осіб.

Джерелом формування фінансових ресурсів товариства є дохід, одержаний від усіх видів господарської діяльності , передбачених статутом, амортизаційні відрахування , кошти, одержані від продажу майна, цінних паперів, вклади учасників товариства, кредитні ресурси, а також інші надходження, не заборонені законом. Прибуток ТОВ утворюється з надходжень від усіх видів господарської діяльності після покриття матеріальних і прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З прибутку від звичайної діяльності до бюджету вносяться передбачені законодавством податки та інші платежі. Чистий прибуток, одержаний після здійснення зазначених платежів, залишається у повному розпорядженні товариства. Воно самостійно визначає форми і розміри оплати праці учасників та найманих працівників. Проте заробітна плата не може бути нижчою за встановлений державою її мінімальний рівень.

Товариство з додатковою відповідальністю, як і товариство з обмеженою відповідальністю, має поділений на частки статутний фонд. Проте його учасники відповідають за борги не лише своїми внесками до статутного фонду, а й додатково -- належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного з них (за умови, коли самих внесків не вистачає для покриття боргів). При цьому установчі документи передбачають межу їх відповідальності. Інші регулюючі норми щодо діяльності товариства з додатковою відповідальністю ідентичні нормам, передбаченим для товариства з обмеженою відповідальністю.

Товариство з повною відповідальністю називають таке товариство, учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном. Істотною особливістю цього виду товариства є те, що його справи ведуть або всі учасники, або один чи кілька з них. Останні виступають від імені товариства в межах повноважень, визначених дорученням, підписаним рештою учасників товариства. Таке доручення може бути скасовано за вимогою навіть одного з учасників товариства.

В установчому договорі про повне товариство визначається розмір внеску кожного учасника. Вони можуть передавати свою частку іншим учасникам або третім особам за згодою всіх членів товариства, а також мають право вийти зі складу товариства, попередивши про свій намір не пізніше ніж за три місяці. Якщо товариство було створено на визначений строк, то вихід з нього допускається лише за наявності поважних причин і коли попередження надійшло не пізніше ніж за шість місяців. При цьому учаснику сплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу, а також частка прибутку, одержаного повним товариством у поточному році.

Солідарна відповідальність учасників повного товариства всім своїм майном настає в разі його ліквідації за умови, що наявного майна такого товариства не вистачає для сплати всіх боргів. Кожний учасник відповідає за борги товариства незалежно від строку їх виникнення.

Командитне товариство -- це таке товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників (вкладників), відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства.

Економічні й організаційні засади функціонування командитного товариства ідентичні з повним товариством. Але водночас йому притаманні певні особливості. Зокрема, сукупний внесок вкладників з частковою відповідальністю не повинен перевищувати 50% майна товариства, зазначеного в установчому договорі. Вони можуть діяти від імені командитного товариства тільки в разі наявності окремого доручення, але мають право вимагати повної інформації про його фінансовий стан і першочергового повернення вкладів за умови ліквідації даного товариства.

Особливостями командитного товариства також є те, що управління ним здійснюють лише учасники з повною відповідальністю, а припинення його діяльності як юридичної особи настає тільки в разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю. Якщо ж вибувають усі учасники з частковою відповідальністю, то командитне товариство може бути перетворене на повне за умови внесення відповідних змін до установчого договору і державного реєстру. При ліквідації командитного товариства за рахунок наявних коштів і виручки від продажу майна оплачується праця найманих працівників, погашаються зобов'язання перед банками, бюджетом, іншими кредиторами. Решта коштів (за наявності їх) в першу чергу розподіляється між вкладниками, а потім -- між учасниками з повною відповідальністю.

Економічні засади функціонування приватних підприємств

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи.

В основному   приватно-орендні підприємства організували і очолили голови колишніх колективних сільськогосподарських підприємств чи їх головні спеціалісти. Саме вони сконцентрували в своїх руках всю повноту влади на селі, практично за безцінь, використовуючи майно і земельні ділянки, взяті в оренду у колишніх членів КСП. Багато з колишніх керівників КСП і головних спеціалістів, на жаль, як працювали, так і працюють застарілими методами. В багатьох населених пунктах великі земельні ділянки практично не обробляються. Все частіше керівники агроформувань , в тому числі і приватно-орендних підприємств, примушують орендодавців земельних ділянок розривати договори оренди землі у зв'язку з тим, що вони (орендарі) не в змозі обробляти цю землю.

Головна мета створення приватного підприємства на базі КСП -- взяти в оренду майнові і земельні паї колишніх членів КСП, зберегти і отримати прибуток, повною мірою використовуючи при цьому фактор масштабів виробництва та можливості економного використання ресурсів. Такі приватні підприємства часто називають приватно-орендними або підприємствами з орендними відносинами, хоч у жодному правовому акті України такого терміну немає.

Приватне підприємство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд підбирає партнерів з економічних і виробничих зв'язків в усіх сферах діяльності, в тому числі зовнішньоекономічній. Підприємство самостійно розпоряджається виробленою ним продукцією, яка є його власністю, самостійно встановлює ціни на неї і тарифи на послуги.

Основні питання діяльності приватного підприємства вирішуються його власником. Останній визначає основні напрями діяльності підприємства, зміни та доповнення до статуту, приймає рішення про ліквідацію чи реорганізацію підприємства, про отримання кредитів, визначає розмір відрахувань від чистого прибутку для формування фондів підприємства, затверджує бухгалтерські річні звіти та нормативні документи, що регулюють господарську і фінансову діяльність підприємства, тощо.

Власник може взяти на себе управління поточною діяльністю приватного підприємства, виконуючи функції його директора. За необхідності для виконання цих функцій він призначає за контрактом директора, який здійснює керівництво підприємством у межах повноважень, визначених статутом та передбачених контрактом. Власник може здійснювати контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства самостійно або уповноваженими ним працівниками. За необхідності він залучає незалежну аудиторську організацію.

Трудовий колектив приватного підприємства становлять наймані працівники, які працюють на підприємстві на підставі трудових договорів, укладених відповідно до чинного законодавства.

Результати господарської діяльності приватних підприємств з орендними відносинами в сільському господарстві показали, що цей тип підприємств є конкурентоспроможним, оскільки власник такого підприємства є ефективним власником . Він організує ведення сільськогосподарського виробництва на приватній власності на землю і майно, самостійно, і що дуже важливо, оперативно може приймати рішення тактичного і стратегічного характеру з усіх видів діяльності підприємства, забезпечуючи їх виваженість, несе повну відповідальність усім майном підприємства за наслідки господарювання.

Список використаної літератури:

фермерське господарство аграрне товариство

Господарський кодекс України

Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. -- 2-ге вид., доп. і перероблене. / В. Г. Андрійчук. -- К.: КНЕУ, 2002.

Размещено на Allbest.ru