Формування промислового Півдня у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування промислового Півдня у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Симоненко І.В.

Сьогодні, коли національне, демократичне і державне відродження України залежить від єдності всіх її регіонів, дуже актуальним є вивчення їхньої історії. Дослідження історії окремих регіонів є необхідною передумовою відтворення історії України в цілому.

Ознайомлення зі станом історіографії переконує, що її еволюція супроводжувалася розробкою не лише загальноукраїнської проблематики, а й вивченням історії окремих регіонів. Значний інтерес становлять праці Б.В. Братаніча[2], Б.В. Тихонова[21], Ю.В. Овчинникова[16], Г.Ф. Турченко[22] та ін. Проте в цих працях недостатньо висвітлене питання економічного розвитку Півдня України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Тому мета нашого дослідження полягає в тому, щоб, спираючись на розробки попередників, проаналізувати процес формування промислового району на Півдні України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Зазначена мета конкретизується наступними завданнями: визначити фактори, які сприяли формуванню промислового району, дослідити характер індустріалізації Півдня, розглянути роль технічного перевороту в розвитку виробництва, показати значення промисловості Півдня України для Російської імперії.

У другій половині ХІХ ст. на Півдні України (Катеринославська, Херсонська і Таврійська губернії) починає формуватися новий гірничопромисловий район загальноімперського значення. Цьому сприяли вигідні природничо-географічні умови району: близькість до основних економічних центрів, азовсько-чорноморських портів, наявність великих покладів кам'яного вугілля, руди, марганцю, вогнетривів. Буржуазні реформи 60-70-х років, приплив іноземного капіталу сприяли бурхливому розвитку важкої індустрії. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Південь України стає центром розвитку таких галузей важкої промисловості, як гірнича і гірничозаводська (кам'яновугільна, залізорудна, металургійна, машинобудівна).

У Катеринославській губернії основною галуззю була гірнича промисловість. Наприкінці ХіХ ст. у краї відбувається становлення великої індустрії. У 1861-1870 рр. тут було засновано 4 нових промислових підприємства, у 1871-1880 рр. - 30, у 1881-1890 рр. - 57, у 1891-1900 рр. - 164. Розвивалася головним чином добувна й обробна промисловість[2,с.191].

У 1895 р. тут налічувалось 693 гірничих заводи і рудники, у тому числі 5 чавуноплавильних і залізоробних, 70 чавуноливарних і машинобудівних, один металообробний, один трубопрокатний і 175 кам'яновугільних шахт. Усього на Катеринославщині діяло 1242 промислових підприємства із загальною кількістю робітників 47971 чол.[15,с.9].

У Херсонській губернії в 1865 р. діяло 48 промислових підприємств. Наприкінці 60-х - на початку 70-х років починається бурхливий промисловий розвиток, про що свідчать такі цифри: за десятиліття з 1861 по 1870 рр. у губернії побудовано 33 заводи, у наступному десятилітті кількість тільки-но побудованих заводів збільшилась у два рази, а з 1881 по 1890 рр. по губернії відкрито 113 заводів[10,с.17]. У 1895 р. в Херсонській губернії (без Одеси і Миколаєва) налічувалось 14798 промислових підприємств з кількістю робітників 26,7 тис. чол.[15,с.10].

У Таврійській губернії в 1895 р. діяло 478 промислових закладів із загальною кількістю робітників 6071[15,с.12].

Велике значення для розвитку промисловості Півдня України мало інтенсивне будівництво залізниць. Воно сприяло швидкому розвитку кам'яновугільної, металургійної і залізорудної промисловості, створювало цим галузям відносно широкий внутрішній ринок. Будувалися металургійні й рейкові заводи, а потім і паровозо- та вагонобудівні підприємства. Введення в експлуатацію залізниць відкривало для вугілля, металу і всіх інших товарів доступ на всі ринки Російської імперії і навіть на закордонні ринки. Будівництво залізниць у державі набрало особливо високих темпів у 90-і рр. ХІХ ст. Так, якщо за десятиріччя (з 1841 по 1850 р.) було збудовано 443 версти залізничних колій, то протягом 18911900 рр. - 19022 версти[15,с.13]. На початку 90-х років в українських губерніях налічувалося 9 магістралей: казенні Катерининська, Курсько-Харківсько-Азовська, Любаво-Роменська, Харківсько-Миколаївська, а також приватні - Донецька, Курсько-Київська, Лозово-Севастопольська, Фастівська, Південно-Західна. Українська частина загальноросійської залізничної мережі сягала 7,6 тис. верст[18,с.138]. Кожна нова залізниця сприяла спорудженню десятків нових підприємств.

У другій половині ХІХ ст. значний розвиток на Півдні України отримує кам'яновугільна промисловість. Пореформені десятиліття стали періодом прискореного розвитку цієї галузі. Уже протягом 1860-1880 рр. видобуток вугілля в Донбасі зріс з 6 до 86,3 млн. пудів[17,с.123]. У 1900 р. Донбас почав давати 2/3 загальноросійського видобутку вугілля (видобуток досяг 691,4 млн. пудів)[13,с.23]. Великим споживачем донецького мінерального палива у 80-90-і рр. ХІХ ст. були південні металургійні заводи. На кінець століття вони поглинали 40% загального видобутку палива. Загалом промисловість поглинала 50,5% донецького вугілля, транспорт - 29,3%. Південь України майже на 100% забезпечував потреби промисловості в коксовому вугіллі[9,с.39].

Поряд з будівництвом залізниць і розвитком кам'яновугільної промисловості починається видобування залізної руди. До 80-х рр. ХІХ ст. видобуток останньої здійснювався в незначній кількості, в основному на Уралі і в Центрі Росії. Наприкінці ХІХ ст. основним районом по видобутку залізної руди став Південь України - Кривий Ріг. Інтенсивна розробка руд Кривого Рогу почалася у 1881 р. Уже в 1876 р. в Західному Донбасі було відомо до 40 залізорудних і 3 міднорудних родовищ. Розміщувались вони так: в районі Микитського-Звірева - 7, Луганська - 3, Лисичанська - 10, Краматорська-Бахмута - 3 залізорудних і 3 міднорудних, Хацапетівки-Криничного - 16 залізорудних. У 1899 р. в Катеринославській гірничій окрузі було 50 залізних рудників, у тому числі 13 у Верхньодніпровському повіті Катеринославської губернії, а решта 37 - у Херсонському й Олександрівському повітах Херсонської губернії.

З 1895 по 1899 р. видобуток залізної руди зростав так: у 1895 р. видобуто по шести гірничих округах (Південно-Західній, Катеринославській, Харківсько-Полтавській, Луганській, Бахмутській і Таврійській) 68,3 млн. пудів залізної руди, в 1896 р. - 74,9, в 1897 р. - 115,4, в 1898 р. - 126,9 і в 1899 р. - 172,5 млн. пудів. По округах видобуток залізної руди в 1899 р. становив: Катеринославській - 147,8, в Луганській - 4,8, в Бахмутській - 3,3 і в Таврійській - 11,3 млн. пудів[15,с.59]. З року в рік видобуток залізної руди зростав. І вже в 1900 р. в результаті бурхливого розвитку Криворіжжя дві губернії Півдня України - Катеринославська та Херсонська обігнали з видобутку руди старий Урал і дали майже половину загальноросійського виробництва[21,с.144-145].

Залізна руда, що видобувалася на Півдні майже повністю споживалась південними металургійними заводами. Так, за період з 1 вересня 1899 по 1 вересня 1900 р. 90% всієї вивезеної руди було відправлено на підприємства Донбасу і Криворіжжя [23,с.26].

Велику роль у розвитку металургійної промисловості, окрім Криворізького залізорудного, відіграв Нікопольський марганцевий басейн. Нікопольське родовище марганцю відкрили у 1883 р., а вже з 1886 р. марганцеві руди почали використовувати, головним чином, у промисловості Півдня України. Наприкінці ХІХ ст. видобуток марганцевої руди в Україні становив: у 1895 р. - 2,6 млн. пудів, в 1896 р. - 2,8, в 1897 р. - 3,4, в 1898 р. - 3,6, в 1899 р. - 10 і в 1911 р. - 12,3 млн. пудів [15,с.61].

Розвиток гірничорудної промисловості дав поштовх становленню металургії. Вирішальну роль у розвитку металургійної промисловості Півдня, як і кам'яновугільної, зіграла побудована в травні 1884 р. Катериниська залізниця, яка зв'язала донецьке вугілля з криворізькою рудою[16,с.8].

До 1887 р. на Півдні України функціонували лише два середніх металургійних заводи (Юзівський і Сулінський); цей рік вважається стартом розвитку металургійної промисловості краю. Починаючи з 1887 р. у Південному районі один за одним виникають нові великі капіталістичні металургійні підприємства фабричного типу: Олександрівський (1887 р.), Дніпровський (Кам'янський) (1889 р.), Криворізько-Гданцівський (1892 р.), Дружківський (1894 р.), Донецько-Юр'ївський (1896 р.), Нікополь-Маріупольській (1897 р.) та ін.[6,с.201]. Усього наприкінці ХІХ ст. в Південному районі нараховувалось уже 17 великих металургійних заводів з 29 діючими доменними печами[1,с.61].

Під час будівництва нових великих металургійних заводів на Півдні враховувалися відповідні технічні досягнення передових капіталістичних країн. Тому за технічним рівнем південні підприємства початку 90-х років значно перевищували старі заводи (Юзвівський і особливо Сулінський). У процесі технічного перевороту Південний район став районом високотехнічного металургійного виробництва і набув всеросійського значення. У 1895 р. Південь перевищив Урал за виробництвом чавуну, у 1896 р. - за виробництвом заліза і сталі. Незабаром питома вага Півдня в металургійному виробництві імперії (без Царства Польського) досягла з виплавки чавуну - 57% (1899 р.), з виплавки заліза і сталі - 53,1% (1901 р.)[8,с.329].

Загальне промислове піднесення втягувало у свою орбіту й таку галузь індустрії, як машинобудування. Перші пореформені десятиріччя, щоправда, особливих якісних зрушень не принесли. Машинобудування і надалі лишалось найвідсталішою галуззю народного господарства царської Росії, у тому числі й України. Складні машини і верстати ввозили з-за кордону (у 1913 р. близько 2/3)[14,с.31]. Створення на Півдні України металургійної бази спричинилося до пожвавлення машинобудівної промисловості. Зокрема, почали прогресувати металомісткі її галузі - транспортне й сільськогосподарське машинобудування, суднобудування. Споруджується ряд великих підприємств на акціонерних засадах, у тому числі й на кошти іноземних фірм. Усього протягом 90-х років на Півдні виникло понад 20 великих підприємств машинобудування і металообробки[8,с.345].

У Таврійській губернії найбільшого поширення набуло сільськогосподарське машинобудування, де працювало 54 заводи з виробництвом машин і знарядь на 8768 тис. руб. У Херсонській губернії виробництвом сільськогосподарських машин було зайнято 38 підприємств із сумою виробництва в 8571 тис. руб. Відповідні дані по Катеринославській губернії були такі: заводів - 39, продукції на суму 7255 тис. руб.[14,с.33].

Щорічне виробництво сільськогосподарських машин, на Півдні України становило: 1888 р. - 1656 (32%), 1889 р. - 2027 (48%), 1890 р. - 2654 (52%), 1891 р. - 2969 (61%), 1892 р. - 3510 (61%), 1893 р. - 5444 (67%), 1894 р. - 6746 (70%)[19,с.181]. З кожним роком виробництво зростало.

Друге місце, після виробництва сільськогосподарських машин, займало транспортне машинобудування. Інтенсивне залізничне будівництво мало своїм наслідком високі темпи зростання в галузі транспортного машинобудування. Досить сказати, що стимульовані казенними замовленнями і преміями паровозобудівні заводи Росії за останні 10 років ХІХ ст. (1891-1899) збільшили випуск паровозів у 9 разів, а за весь пореформений період (1868-1899 рр.) - у 67 разів, одночасно (1866-1899 рр.) випуск вагонів зріс у 126 разів[7,с.134-136].

На Півдні України транспортне машинобудування було зосереджене в Луганську, Миколаєві й у деяких інших містах. Паровози виготовлялись на Луганському заводі. Цей завод з 1900 по 1911 рік виготовив 1451 паровоз[5]. Суднобудівна промисловість була сконцентрована в Миколаєві та Одесі.

Поряд з транспортом і сільським господарством, найважливішим споживачем машин була сама промисловість. Разом з тим в умовах тогочасної дійсності основні виробництва промислового машинобудування прогресували вкрай незадовільно. Зовсім недостатню кількість устаткування випускала машинобудівна промисловість для таких важливих галузей народного господарства України й Росії, як гірничо-металургійна та хімічна. Власне машинобудування для важкої індустрії, за винятком лише окремих виробництв, аж до революції залишалось у зародковому стані.

Унаслідок швидкого зростання машинобудування Україна за вартістю продукції цієї галузі на середину 80-х років дала близько 17% загальноросійського виробництва. На Півдні України утворився район машинобудування всеросійського значення - Херсонсько-Катеринославський (8,5% загальноросійського виробництва)[12,с.141].

Значну роль у розвитку фабрично-заводського виробництва Півдня України у другій половині ХіХ ст. зіграв технічний переворот. Перші ознаки технічної перебудови з'явилися в ряді провідних галузей промисловості вже в останні передреформні десятиріччя. Радикальна ж технічна перебудова в промисловості України сталася в 1860-1878 рр. Парове устаткування на підприємствах України вже на кінець 70-х років поширилося майже на всі галузі виробництва. Загалом на промислових закладах України у 1875-1878 рр. діяло 1925 парових двигунів, що становило 22,1% від загальноімперських показників. Усе ж незважаючи на значні зрушення, технічна перебудова енергетичної бази підприємств важкої промисловості як Росії, так і України була ще низькою. Особливо важко парова енергетика прокладала собі шлях на підприємствах гірничої промисловості та в машинобудуванні[9,с.35].

Наступний період технічного переустаткування промисловості пов'язаний з 80 - початком 90-х років. Він характеризувався інтенсивним розвитком великої машинної індустрії, перебудовою паливно-енергетичної бази країни, повним переворотом у техніці, широким використанням машин. За цей час парова енергетика почала витісняти повсюдно водяні колеса в галузях важкої промисловості. За даними на 1892 р., в Україні діяло вже 3399 парових установок[9,с.36]. Потужність парових машин у металообробній і машинобудівній промисловості протягом 1875-1892 рр. збільшилася у 22 рази[12,с.144]. гірничопромисловий індустріалізація губернія

Велика металургійна промисловість Півдня України, що відразу ґрунтувалась на паровій енергетиці, уже наприкінці ХІХ ст. почала (хоч і спорадично) застосовувати електрострум[6,с.204]. Проте технічне переоснащення металургійної промисловості здійснювалося нерівномірно й було недостатнім. У 90-х роках майже на всіх доменних печах були шахтопідйомники застарілої конструкції з паровими двигунами, які могли вигідно замінити електричні підйомники, але з 1895 по 1913 р. вони були встановлені усього на 15 печах з 49[11,с.97].

У кам'яновугільній промисловості Півдня України у другій половині ХІХ ст. зростання видобутку вугілля супроводжувалося механізацією виробництва. Застосовувалося механічне навантажування вугілля у вагони, збільшилась кількість парових машин, яких у 1890 р. в Донецькому басейні було вже 223. Але все ж таки основні процеси - видобуток вугілля і його відкатка - здійснювались вручну[20,с.5].

Застосування парової енергетики у промисловості доповнювалося впровадженням нової техніки та технології виробництва. У цьому плані українська промисловість, яка вступила на шлях індустріалізації пізніше від західноєвропейської, могла, поряд з власними досягненнями, широко використовувати і зарубіжну машинну техніку та передову технологію. Це значно прискорювало сам процес індустріалізації. Запровадження нових технологій, машин, парової енергетики дало могутній поштовх для підвищення продуктивності праці, збільшення обсягів виробництва продукції[9,с.36-37].

Отже, у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. на Півдні України формується промисловий район, який стає найважливішим осередком важкої промисловості у Російській імперії. Це зростання значення української важкої промисловості можна проілюструвати такими відносними статистичними показниками у порівнянні до виробництва цілої Російської імперії. У кам'яновугільній промисловості Донбас давав у 60-х рр.: - 32,8%, 1880 р. - 42,9%, 1890 р. - 50%, 1900 р. - 67%, 1913 р. - 70,5%. Видобуток залізної руди: 1880 р. - 4,5%, 1890 р. - 21%, 1900 р. - 57,2%, 1910 р. - 73,9%, 1913 р. - 73%. Виплавка чавуну: 1870 р. - 1,4%, 1880 р. - 4,8%, 1890 р. - 24,3%, 1900 р. - 51,7%, 1910 р. - 60,8%, 1913 р. - 67%. Продукція заліза і сталі: 1880 р. - 4,5%, 1900 р. - 46,5% і 1913 р. - 57,3% [4, с.30-31]. Будова залізниць в Україні, та й у цілій імперії, викликала потребу в залізничних рейках, виробництво яких у 1900 р. становило 76%, а в 1912 р. - 79% загального виробництва імперії[3,с.256].

Південь України став вугільно-металургійною базою всієї імперії. Вугілля і метали України були основою російської обробної і машинобудівної промисловості, зосередженої в центрі Росії. Це була основа економічної і, значною мірою, воєнної могутності імперії.

Проте індустріалізація Півдня не набула всебічного, економічно збалансованого характеру. Вона ґрунтувалася, головним чином, на видобутку сировини та її первинній обробці. Металургійні заводи, як і більшість шахт і рудників Донбасу та Криворіжжя, належали іноземному капіталу. Обробна промисловість, зорієнтована на виробництво кінцевого продукту, знаходилась на Півдні в зародковому стані. Іноземний капітал не був зацікавлений у створенні тут виробничої бази, яка б склала конкуренцію його власній продукції. Зі свого боку, російські виробники, спираючись на імперській уряд, зберігали Україну на становищі споживача їхніх товарів. Мабуть єдиним винятком з цього правила було сільськогосподарське машинобудування, розвиток якого був викликаний потребами сільського господарства. Однак і сільськогосподарське машинобудування перебувало під контролем іноземного капіталу[22,с.30].

Таким чином, у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. на Півдні України сформувався промисловий район всеросійського значення, він став найважливішим осередком важкої промисловості в Російській імперії. Формуванню промислового району на Півдні України посприяв ряд факторів: по-перше, це вигідні природничо-географічні умови району, по-друге, серія реформ, які спричинили розвиток капіталістичних відносин в імперії, по-третє, економічна політика царського уряду і приплив іноземного капіталу. У цей час на Півдні відбувається бурхливий промисловий розвиток, проте індустріалізація краю не набула економічно збалансованого характеру. Промисловість ґрунтувалася на видобутку сировини та її первинній обробці. Обробна промисловість знаходилась у зародковому стані. Значну роль у розвитку промисловості відіграв технічний переворот. Нова техніка і нові технології дали могутній поштовх процесу індустріалізації Півдня України у пореформений період.

Щодо проблематики вивчення історії промисловості Півдня України вважаємо, що в подальшому перспективною є розробка питання підготовки інженерно-технічних кадрів для промисловості південного регіону.

Список використаних джерел

1. Брандт Б.Ф. Иностранные капиталы и их влияние на экономическое развитие страны / Брандт Б.Ф. - Ч.2. - СПб., 1899.

2. Братаніч Б.В. Історія рідного краю. Дніпропетровщина. Наш край у складі Російської імперії (друга половина XVIII ст. - 1914 р.) / Б.В. Братаніч, М.І.Романенко. - Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2006. - 373 с.

3. Верига В. Нариси з історії України (кінець ХVШ - початок ХХ ст.) / Василь Верига. - Львів: Світ, 1996. - 447 с.

4. Винар Б. Економічний колоніалізм в Україні та інші праці / Богдан Винар. - Нью-Йорк; Париж; Львів: 2005. - 476 с.

5. Державний архів Луганської області. - Ф.2. - Спр.6. - Арк.229-233.

6. Дерев'янкін Т.І. Промисловий переворот на Україні. Питання теорії та історії / Дерев'янкін Т.І. - К.: Наукова думка, 1975. - 279 с.

7. Ильинский Д.П. Очерк истории русской паровозостроительной и вагоностроительной промышленности / Ильинский Д.П. - М.: б.и., 1929. - 139 с.

8. Історія народного господарства Української РСР: у 3 т. / голов. редкол.: Лукінов І.І. (голова) [та ін.]. - К.: Наукова думка, 1983. - Т.1: Економіка досоціалістичних формацій / [редкол. тому: Дерев'янкін Т.І., Голобуцький В.О., Горбоватий М.Д. та ін.]. - 1983. - 463 с.

9. Лазанська Т.І. Історія підприємництва в Україні (на матеріалах торгово- промислової статистики ХІХ ст.) / Лазанська Т.І. - К.: Інститут історії України НАН України, 1999. - 281 с.

10. Лось Ф.Е. Формирование рабочего класса на Украине и его революционная борьба / Лось Ф.Е. - К.: Госполитиздат УССР, 1955. - 332 с.

11. Матвєєва Л.В. Особливості технічного розвитку металургійної промисловості Півдня Росії в період імперіалізму / Л.В. Матвєєва // Нариси з історії природознавства і техніки. - 1976. - Вип.22. - С.97.

12. Мельник Л.Г. Технічний переворот на Україні у ХІХ ст. / Мельник Л.Г. - К.: Вид-во Київського університету, 1972. - 240 с.

13. Нестеренко А.А. Очерки истории промышленности и положения пролетариата Украины в конце ХІХ и начале ХХ века /Нестеренко А.А. - М.: Госполитиздат, 1954. - 308 с.

14. Нестеренко О.О. Розвиток капіталістичної промисловості і формування пролетаріату на Україні в кінці ХІХ і на початку ХХ ст. / Нестеренко О.О. - К.: Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1952. - 180 с.

15. Нестеренко О.О. Розвиток промисловості на Україні: У 2 ч. / Нестеренко О.О. - К.: АН УРСР, 1962. - Ч.2. Економічна підготовка Великої Жовтневої Соціалістичної революції. Фабрично-заводське виробництво. - К.: АН УРСР, 1962. - 580 с.

16. Овчинников Ю.В. Экономическое развитие и рабочее движение в Донбассе в конце ХІХ и начале ХХ вв. (1898-1905 гг.) / Овчинников Ю.В. - Новочеркаск: Новочеркасский политехнический інститут, 1969. - 43 с.

17. Развитие строительной науки и техники в Украинской ССР: В 3 т. / гл. редкол.: Жербин М.М. (гл. ред.) и др. - К.: Наукова думка, 1989. - Т.1: Строительная наука и техника на Украине с древних времён до 1917 г. / [редкол.: Ясиевич В.Е. (отв. ред.) и др.]. - 1989. - 328 с.

18. Реєнт О.П. Україна в імперську добу (ХІХ - початок ХХ ст.) / Реєнт О.П. - К.: Інститут історії України НАН України, 2003. - 340 с.

19. Слабченко М.Є. Матеріали до економічно-соціальної історії України ХІХ століття: В 2 т. / Слабченко М.Є. - Х.: Державне вид-во України, 1927. - Т.2. - 1927. - 278 с.

20. Степанович Е.П. Высшая специальная школа на Украине (конец ХІХ - начало ХХ в.) / Степанович Е.П. - К.: Наукова думка, 1991. - 100 с.

21. Тихонов Б.В. Каменноугольная промышленность и черная металлургия России во второй половине ХІХ в. (историко-географические очерки) / Тихонов Б.В. - М.: Наука, 1988. - 277 с.

22. Турченко Ф.Г. Південна Україна: модернізація, світова війна, революція (кінець ХІХ ст. - 1921 р.): Історичні нариси / Ф.Г. Турченко, Г.Ф. Турченко. - К.: Генеза, 2003. - 304 с.

23. Шполянский Д.И. Монополии угольно-металлургической промышленности Юга России в начале ХХ века (к вопросу о соотношении монополии и конкуренции) / Шполянский Д.И. - М.: АН СССР, 1953. - 148 с.

Размещено на Allbest.ru