Управління диверсифікацією виробництва промислових підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький інститут державного та муніципального управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

УПРАВЛІННЯ ДИВЕРСИФІКАЦІЄЮ ВИРОБНИЦТВА РОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Спеціальність: Економіка підприємствами

Шишкік Віктор Олександрович

Запоріжжя, 2006 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Підприємства різних галузей в умовах глобалізації світової економіки, пов'язаної з взаємопроникненням технологій та капіталів, проводять диверсифікацію власної фінансово-господарської діяльності. Ефективність її здійснення безпосередньо залежить від своєчасної орієнтації на види товарів, робіт, послуг, які мають попит та є конкурентоспроможними.

Раціональне, зважене та обґрунтоване застосування стратегії диверсифікації дає змогу підприємству отримати низку додаткових вигод і конкурентних переваг. Господарська практика підтверджує доцільність створення диверсифікованих суб'єктів господарювання, які б функціонували як складні, багатогранні економічні системи.

Тенденції розвитку економіки України свідчать про наявність мотиваційних чинників для формування диверсифікаційної політики у розвитку галузей економіки держави. Пошук стратегії диверсифікації економіки держави повинен дати визначення напряму реструктуризації наявного потенціалу, проведення структурних змін, заснованих на зниженні витрат виробництва, з метою вибору найбільш вигідного варіанта для розвитку галузей з урахуванням реального законодавчого поля у галузі підприємництва.

Для ефективного впровадження стратегій диверсифікації в реальному секторі економіки необхідно вирішувати комплекс проблем мікроекономічного та макроекономічного характеру. На особливу увагу заслуговує розробка методичного забезпечення управління процесом диверсифікації господарської діяльності та капіталу.

Фундаментальні теоретичні положення застосування стратегії диверсифікації наведено у працях відомих зарубіжних учених: І. Ансоффа, М. Портера, А. Томпсона, Б. Карлофа, С. Майєрса, Я. Мондена, Ф. Котлера, Д. Ханда, А. Шнейдера та ін. Значний внесок у розвиток теорії та практики управління диверсифікацією зробили вітчизняні дослідники: О. Білоус, В. Білошапка, М. Белопольський, О. Гаврилюк, В. Галасюк, Г. Загорій, С. Ілляшенко, Т. Маркова, Б. Король, М. Міньковська, В. Ковальчук, Г. Климко, М. Корінько, К. Салига, Р. Тян.

При всій важливості проведених досліджень окремі аспекти проблеми застосування стратегії диверсифікації потребують подальшого вирішення, зокрема: визначення місця диверсифікаційного процесу в системі економічних відносин, визначення специфіки ризикових ситуацій при диверсифікації, опрацювання методик розрахунку ефективності капіталовкладень при диверсифікації.

Крім того, залишаються недостатньо опрацьованими питання розробки та застосування організаційно-економічного механізму управління диверсифікацією виробництва промислового підприємства.

Недостатнє теоретичне обґрунтування, а також практична значущість стратегії диверсифікації зумовлюють актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення та висновки дисертації були одержані при виконанні досліджень у межах наукової теми Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління”: “Планування, прогнозування та державне регулювання мікроекономічних та макроекономічних процесів” (номер державної реєстрації 0102U003195). Роль автора полягає в розробці методики розрахунку ефективності проектів диверсифікації та оцінці рівня управління диверсифікацією виробництва промислових підприємств Запорізької області.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в розробці та вдосконаленні механізму диверсифікації промислового виробництва. Для досягнення зазначеної мети були поставлені та вирішені такі завдання:

- визначити місце та роль диверсифікаційного процесу в системі економічних відносин;

- дослідити економічний зміст диверсифікації;

- визначити методичні засади оцінки диверсифікаційної адаптивності промислових підприємств до змінних умов зовнішнього середовища;

- виявити вплив диверсифікації виробництва на підвищення ефективності господарювання промислових підприємств;

- розробити методичні підходи до розрахунку ефективності проектів диверсифікації виробництва з урахуванням сумарного ризику;

- удосконалити організаційно-економічний механізм управління диверсифікацією виробництва;

- обґрунтувати напрями реалізації структурної політики на макроекономічному і мікроекономічному рівнях із використанням диверсифікації виробництва.

Об'єкт дослідження - процес диверсифікації виробництва промислових підприємств. Предмет дослідження - система організаційно-економічних відносин у процесі структурної перебудови промислового підприємства.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою досліджень є діалектичний метод пізнання сутності явищ, економічні закони ринкової економіки, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з проблем диверсифікації промислового виробництва.

У роботі використано такі методи досліджень:

- діалектичний, абстрактно-логічний, монографічний (проведення теоретичних і методологічних узагальнень, визначення сутності та економічного змісту диверсифікації);

- комплексного економічного аналізу, структурного і порівняльного аналізу (дослідження основних тенденцій диверсифікаційного процесу, вивчення фінансово-економічного стану підприємств, зіставлення фактичних даних різних років із метою визначення чинників розвитку процесу диверсифікації);

- економіко-математичного моделювання; абстрагування, аналізу і синтезу, формалізації.

Джерелами інформації були: матеріали Державного комітету статистики України, розробки науково-дослідних установ, дані бухгалтерської звітності, урядові видання, а також результати власних спостережень.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:

Вперше:

- запропоновано методичні підходи до визначення диверсифікаційної адаптивності промислових підприємств, які, на відміну від існуючих, враховують обсяг новітніх видів товарної продукції і змінні умови зовнішнього середовища.

Удосконалено:

- методичні підходи до визначення ефективності проектів диверсифікації промислового виробництва з урахуванням сумарного ризику;

- організаційно-економічний механізм управління диверсифікацією виробництва промислових підприємств з використанням блоку експертних оцінок чинників зовнішнього середовища разом з внутрішніми ресурсами.

Набули подальшого розвитку:

- теоретичні засади визначення диверсифікації як системи економіко-виробничих відносин з приводу перерозподілу ресурсів підприємства для освоєння нових технологій, видів товарів, послуг залежно від двох типів закономірностей: загальноекономічних та специфічних;

- визначення орієнтирів реалізації структурної політики на макроекономічному і мікроекономічному рівнях, які спрямовані на диверсифікацію структури економіки, надання пріоритету розвитку наукоємних галузей.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення, висновки й пропозиції роботи використано під час розробки заходів щодо подальшого економічного розвитку промислового виробництва. Методика визначення ефективності інвестиційного проекту диверсифікації промислового виробництва з урахуванням сумарного ризику запроваджена в ТОВ завод Будмаш (довідка №237-в від 08.09.06 р.). Методика визначення коефіцієнта, що характеризує рівень диверсифікаційної адаптивності підприємства до змінних умов зовнішнього середовища, використана у ВАТ “Мелітопольський компресор” (довідка №7 від 12.09.06 р.), а також у ТОВ “Мрія” (довідка №25 від 12.10.06 р.).

Результати досліджень організаційно-економічного механізму диверсифікації великих підприємств, а також стратегічного управління диверсифікацією використовують на підприємствах промислового виробництва Запорізької області (довідка №5338 від 10.10.06 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовують у навчальному процесі Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” при викладанні таких дисциплін: “Економіка підприємства”, “Стратегічний менеджмент”, “Управління конкурентоспроможністю на ринку товарів та послуг” (довідка № 38 від 15.09.06 р.).

Особистий внесок здобувача полягає в розробці методичних підходів і практичних рекомендацій щодо управління диверсифікацією виробництва промислових підприємств. Наукові положення, розробки, висновки й рекомендації, які виносяться на захист, напрацьовано автором самостійно. У праці, опублікованій у співавторстві (номер 2 за списком праць в авторефераті) автору належить обґрунтування напрямів формування конкурентної стратегії підприємства.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертації викладено та схвалено на науково-практичних конференціях: “Тенденції державного управління та місцевого самоврядування в суспільстві транзитивної економіки”, м. Запоріжжя (2004 р.), “Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні”, м. Дніпропетровськ (2005 р.), “Актуальні проблеми управління розвитком об'єктів і процесів ринкової економіки”, м. Запоріжжя (2006 р.). Публікації. За результатами виконаних досліджень опубліковано 8 наукових праць, загальним обсягом 3,9 обл. вид. арк., з яких 5 статей у фахових виданнях.

Обсяг і структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Повний обсяг роботи становить 182 сторінки і включає 10 таблиць, 19 рисунків, список використаних джерел з 157 найменувань.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі - “Теоретичні основи управління диверсифікацією виробництва підприємств” - розкрито сутність процесу диверсифікації в системі економічних відносин, особливості світового розвитку диверсифікації та передумови формування ринкового механізму управління диверсифікацією виробництва промислових підприємств.

В умовах перехідної економіки вирішальну роль для забезпечення конкурентоспроможності і стійкого фінансового становища відіграє диверсифікація виробництва. Вона об'єктивно зумовлена ходом розширеного відтворення та виражає постійне вдосконалення різноманітних форм відтворювального процесу в адаптаційному його прояві до мінливих умов зовнішнього середовища (ринку). Складність аналізу й оцінки диверсифікації як предмета економічних досліджень зумовила велике різноманіття визначень у розкритті сутності цієї категорії, пропонованих різними авторами.

Дослідження історичного досвіду розвитку й становлення диверсифікації свідчить про наявність різноманітних зв'язків із традиційним виробництвом, спеціалізацією. Традиційне виробництво є підготовчою фазою, що передує диверсифікації та зумовлюється самим процесом спеціалізації виробництва й поділу праці. Реальні передумови диверсифікації зароджуються в надрах традиційного виробництва, несуть на собі його основні риси, і їх зрілість визначає характер і витрати на диверсифікацію, ефективність спільного виробництва. Визначено, що диверсифікація виступає у формі розширення асортименту, зміни виду продукції, що виробляється. Тобто диверсифікація є об'єктивним явищем (процес) у розвитку розподілу й координації суспільної праці. Економічна сутність цього явища (процесу) виробляється в уявленні про систему виробничо-економічних відносин із приводу освоєння нових видів діяльності, поєднання різноманітних видів виробництва, галузей і сфер у межах функціонуючого підприємства як соціально-економічних систем.

Встановлено, що диверсифікація є формою організації виробництва, яка характеризує одночасний розвиток різних видів підприємницької діяльності. Виникнення й розвиток диверсифікації як конкретної форми організації виробництва зумовлені реальним рівнем розвитку виробництва, поділом суспільної праці. Диверсифікація стає важливим фактором, що забезпечує значну стабільність роботи підприємства, тому що служить гарантом від ризиків зниження попиту одного виду товару. Пристосовуючись таким чином до умов невизначеності й забезпечуючи стабільність функціонування підприємства в зовнішньому середовищі, диверсифікація вирівнює або зводить до мінімуму відхилення від рівноваги, надає системі нового вигляду і нової властивості - сумованість.

У процесі дослідження визначено, що диверсифікація виробництва виконує ряд функцій. По-перше, зумовлює рух сформованого стану рівноваги попиту та пропозиції в напрямку стану нової рівноваги, але вже на іншому рівні. По-друге, перерозподіл капіталу й здійснення нових видів підприємницької діяльності об'єктивно змінює, а точніше, розширює сферу, у якій раніше відбувався кругообіг коштів підприємства. По-третє, диверсифікація втягує підприємство в більш широку систему загального обігу, що охоплює взаємно переплетені кругообіги різних самостійних частин суспільного капіталу як сукупність кругообігів капіталів.

Отже, диверсифікація виробництва, як одна з форм концентрації й перерозподілу капіталу, створює передумови й напрям структурної перебудови. Диверсифікуючи своє виробництво, підприємства проникають у нові для себе галузі й сфери, розширюють асортименти товарів і поступово перетворюються в багатогалузеві комплекси. Тому диверсифікація є не що інше, як прагнення підприємств вистояти в умовах нерівномірного розвитку економіки: швидкого зростання одних галузей і стагнації інших.

Результати дослідження тенденцій диверсифікаційних процесів у світовій економіці дали змогу виявити таке:

- загальне охоплення (практично всі корпорації займаються багатогалузевим бізнесом);

- інвестування у велику кількість галузей, тобто великий галузевий розкид у межах однієї компанії;

- високий рівень диверсифікації виробництва корпорацій, тому що близько половини загального обсягу продажів не пов'язані з основною галуззю.

Визначено, що розвиток диверсифікації виробництва в Україні відрізняється від західного:

- у нашій країні він запізнюється порівняно з Європейськими країнами;

- етап корпоратизації був більш розвиненим за кордоном.

Створення великих корпорацій на Заході пов'язано з бажанням капіталіста розмістити свої кошти з меншим ризиком і тому підприємець готовий купити дешеве виробництво, навіть якщо воно належить інший галузі. В Україні ж етап створення великих корпорацій обумовлений перерозподілом власності й бажанням отримати прибуток, не вкладаючи грошей у розвиток.

У перехідний період основним індикатором адаптивності виробничих систем є рівень розвитку диверсифікаційних процесів, або ступеня диверсифікації структурної одиниці. Пояснюється це тим, що сам диверсифікаційний процес є відповіддю господарюючих суб'єктів на мінливу ринкову кон'юнктуру.

У другому розділі - “Оцінка системи управління диверсифікацією виробництва промислових підприємств” - проаналізовано формування конкурентних переваг, механізм управління диверсифікацією виробництва промислових підприємств та вплив диверсифікації виробництва на фінансово-економічний стан підприємств.

Раціональне, зважене та обґрунтоване застосування стратегії диверсифікації дає змогу підприємству отримати низку додаткових вигод і конкурентних переваг. Сучасні тенденції розвитку міжнародного ринку демонструють економічну зацікавленість в об'єднанні фінансового та промислового капіталів. Господарська практика підтверджує доцільність створення диверсифікованих суб'єктів господарювання, які б функціонували як складні, багатогранні економічні системи. Для вітчизняної економіки широке застосування стратегії диверсифікації сучасними підприємствами може мати надзвичайні позитивні результати. Це пояснюється тим, що в ході диверсифікації здійснюється придбання виробничих матеріальних і нематеріальних ресурсів, налагоджуються нові канали збуту й реалізації продукції. Причому в диверсифікованому підприємстві такі процеси багаторазово повторюються, проходячи шлях від основного бізнесу до кожного нового, щоразу вдосконалюючи свою процедуру.

Проведені дослідження дали змогу виділити основні положення, які зумовлюють вибір стратегії диверсифікації як засобу підвищення конкурентоспроможності підприємства. По-перше, диверсифікація виробництва - це стратегічна орієнтація та інвестиційний процес; по-друге, здійснюючи диверсифікацію, підприємство забезпечує собі всі чотири типи конкурентних переваг, а саме:

1) ресурсні - переваги, які збільшують споживацький ефект, пов'язаний із ціновими характеристиками, та виникають завдяки умовам доступу до ресурсів, зокрема до фінансових (низька вартість природних ресурсів та робочої сили; податковий та бюрократичний режим, які створює уряд; вигідне місцезнаходження);

2) технологічні - зумовлені наявністю та експлуатацією технологій масового виробництва, що забезпечує економію на масштабах та збільшення споживацького ефекту, пов'язаного із ціновими характеристиками продукції;

3) інноваційні - формуються внаслідок реалізації результатів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, що дає змогу забезпечити оновлення номенклатури й асортименту та за рахунок цього збільшити споживацький ефект, який пов'язаний з якісними параметрами продукції;

4) партнерські - пов'язані із формуванням неекономічних (соціальних, екологічних) стандартів господарської діяльності та їх реалізацією.

Досвід Запорізької області свідчить, що на фоні зменшення обсягів традиційних старих видів виробництв відбувається диверсифікація промислового виробництва за рахунок освоєння технологій виробництва нових видів продукції й більш глибокої переробки сировини, відходів (як вторинної сировини), нової модифікації продукту, виробленого раніше; нових асортиментів, а також видів продукції, що вироблена на старій матеріально-технічній базі, але незначно переобладнаної, і найновіших видів продукції на основі реконструйованої матеріально-технічної бази.

Співвідношення показників інноваційної діяльності (питома вага найновіших видів продукції) і загальної результативності функціонування фірми (її загального прибутку) може бути представлено як спосіб (інструмент) оцінки адаптаційних можливостей підприємства - системи, що реагує на внутрішні умови (застарілі технології колишнього виробництва традиційної продукції, кризовий стан фірми й, як наслідок останнього, відсутність реінвестицій тощо), а також зміни зовнішнього середовища (ринкова кон'юнктура). Звідси можна, формалізуючи ці два процеси, вивести формулу визначення так званого коефіцієнта диверсифікаційної адаптивності виробничої системи фірми (Ка), вираженого у відсотках.

Коефіцієнт Ка, отриманий як відношення вартості товарної продукції кожного нового виду до загальної вартості валової продукції промислового підприємства, є показником ступеня диверсифікаційної діяльності. Чим більше цей коефіцієнт відрізняється від 100%, тим більше нових видів товарної продукції й тим вище ступінь диверсифікаційного процесу на фірмі. Отже, за рахунок диверсифікації починає повільно, але поступово змінюватися структура виробництва й структура матеріально-технічної бази промисловості. Аналіз підприємств промисловості Запорізької області за розмірами (наявність працюючих на підприємстві) надав можливість, що майже 20% великих підприємств успішно диверсифікує виробництво. Підприємства з диверсифікованою діяльністю у середньому досягають 26% рентабельності. Середні підприємства майже наполовину збиткові, а друга половина має рентабельність близько 20% з урахуванням освоєння нових видів продукції. Середні за розмірами підприємства досягають майже такого самого рівня рентабельності, що й великі підприємства за рахунок диверсифікаційної діяльності. Малі підприємства завдяки більшій маневреності за рахунок адаптивних видів діяльності мають досить високий рівень рентабельності - 46%. Дослідження засвідчили, що процес диверсифікації підприємств регіону має свою динаміку, тобто з часом змінюються не тільки мета використання диверсифікації, але і форми її проведення. Ці зміни залежать від економічної ситуації у країні, що підтверджується таким.

У Запорізькій області ТОВ завод Будмаш, ВАТ “Мелітопольський компресор” і ТОВ “Мрія” відрізняються один від одного розмірами підприємств, ринковою орієнтацією, терміном існування, розмірами основних фондів і цілями проведення диверсифікації. ТОВ завод Будмаш було великим державним спеціалізованим підприємством технологічного типу, обладнаним високопродуктивним устаткуванням широкого й вузького застосування. З початком диверсифікації це підприємство, як і інші господарські суб'єкти, змушене було переналагодити виробництво на конверсійний напрямок. Це спричинило низку проблем, пов'язаних з тим, що підприємство раніше:

- не виробляло тільки товари військово-промислового комплексу;

- не аналізувало ефективномті виробництва будь-якого виду товарів;

- не досліджувало та не аналізувало попиту на вироблену продукцию, наявності ринкових ніш і дій конкурентів.

Подальше використання диверсифікації виробництва дало змогу ТОВ завод Будмаш завантажити устаткування, що простоювало через зменшення держзамовлення, та покривати не тільки змінні, а й частину постійних витрат на виробництво. ВАТ “Мелітопольський компресор” є середнім за розмірами спеціалізованим підприємством технологічного типу. До початку диверсифікації підприємство випускало штампування колінчастих валів і шатунів для авіаційних двигунів. Завод із державного підприємства був перетворений на акціонерне товариство відкритого типу, яке має велику фінансову й управлінську незалежність порівнянно з державними підприємствами. У період з 2000 до 2005 рр. ВАТ "Мелітопольський компресор" вийшов із зони збитків, а й динаміка зростання прибутку та рентабельності набула стабільного і позитивного характеру. Це дає змогу зробити висновок про збільшення ефективності використання засобів, вкладених у диверсифікацію виробництва і, відповідно, збільшення ефективності виробництва продукції.

ТОВ “Мрія” є дрібним підприємством ринкового типу, зареєстрованим у 1994 р.

Підприємство займає міцні позиції на ринку продукції дрібного машинобудування. Ці товари мають однакову специфіку - низька величина прибутку при великих оборотах. Це пов'язано з тим, що собівартість цієї продукції дуже висока.

До початку диверсифікації виробництва можливості випробування покупцем швейних машин проводили сторонні організації на підставі довгострокових договорів, що значно знижувало норму прибутку підприємства.

Рішення про створення власного центру технічного обслуговування дозволило укласти договори на проведення гарантійного обслуговування, створити виробництво послуг із високою нормою прибутку і розширити коло клієнтів.

Диверсифікація виробництва надала можливість ТОВ "Мрія" збільшити норму прибутку на підприємстві, та розширити коло своїх клієнтів, зміцнити економічну стабільність.

На етапі розвитку ринкової економіки, коли виробництво супроводжувалося швидкими темпами спаду, підприємства, використовуючи диверсифікацію виробництва, вирішували проблеми виживання. На цьому етапі велика кількість господарських суб'єктів, які вважали за потрібне використовувати диверсифікацію або змогли правильно визначити ефективність цього заходу, зазнала банкрутства.

Підприємства, що пережили етап спаду і при цьому змогли стабілізувати своє фінансове становище, на сьогодні починають використовувати диверсифікацію виробництва для цілей розвитку свого бізнесу і подальшої стабілізації становище на ринку.

У третьому розділі - “Удосконалення системи управління диверсифікацією виробництва промислових підприємств” - запропоновано застосування методик кількісної оцінки ризику під час диверсифікації виробництва й інструментів збалансованої структурної політики диверсифікації підприємств, розроблено засади стратегічного управління диверсифікацією виробництва у промисловій політиці.

Для диверсифікації виробництва необхідно не тільки розрахувати ефективність від застосування кожного із запропонованих проектів, й порівняти їх ризики, використовуючи відносні показники.

Усі типи проектних ризиків містять корисну інформацію для підприємства.

Однак у ході диверсифікації варто розглядати сумарний ризик проекту, тому що тільки він характеризує невизначеність, пов'язану з конкретним проектом.

Запропоновані в роботі розрахунки відносних показників ризику дають змогу оцінювати різні проекти диверсифікації, незважаючи на значення вихідних параметрів і отриманих результуючих показників (рис. 1).

Рис. 1. - Алгоритм вибору проекту для диверсифікації виробництва:

Запропонований підхід до визначення ефективності проекту з урахуванням сумарного ризику дозволить визначати не тільки значення можливого збитку та ймовірної чистої дисконтованої вартості проекту, а й, вибирати найбільш ефективну ідею при різних вихідних і результуючих параметрах, що особливо актуально в умовах обмеженості фінансових ресурсів підприємства.

Отже, у межах цьго методичного підходу доцільно використовувати такий алгоритм для вибору найкращого проекту для диверсифікації виробництва.

Запропонований алгоритм вибору найбільш ефективного проекту для диверсифікації виробництва, що враховує виникнення сумарного ризику, дасть підприємствам змогу звести до мінімуму можливість виникнення кризових ситуацій, що не враховувалися при використанні методу розрахунку чистої дисконтованої вартості проекту.

Для підвищення ефекту від використання диверсифікації виробництва доцільно застосовувати системний підхід до управління цим процесом із використанням блоку експертних оцінок до чинників зовнішнього середовища разом із внутрішніми ресурсами. У зв'язку із цим управління диверсифікацією варто визначати як сукупність методів і форм управлінської діяльності, спрямованих на виявлення і раціональне використання найбільш вигідних можливостей для досягнення поставлених цілей.

Система управління диверсифікацією виробництва містить у собі методи і процедури аналізу, планування й контролю, а також зворотні зв'язки, що дає змогу підвищити якість управлінських рішень. Функціональна схема управління процесом диверсифікованості виробництва подана на рис. 2.

Перший блок цієї схеми - керуючий. Він містить у собі управлінський персонал, акціонерів, що безпосередньо впливають на процес диверсифікації виробництва. Саме вони приймають рішення про необхідність використання диверсифікації для досягнення поставлених цілей. Наступний блок - вироблення ідей. Тут здійснюється розробка різних варіантів інвестиційних проектів, що відповідають цілям диверсифікації. Усі вироблені ідеї надходять назад у перший блок, де відбираються проекти, що задовольняють управлінський персонал.

Частина схвалених ідей надходить у блок аналізу запропонованих проектів. Саме на цьому етапі розраховується ефективність інвестиційних проектів з урахуванням ризику, запропонованих для диверсифікації виробництва, відбираються прийнятні проекти. Результати аналізу передаються назад в управлінський блок, де керівництво приймає остаточне рішення про придатність проекту для підприємства. Циклічний взаємозв'язок між блоками дає змогу з безлічі запропонованих інвестиційних ідей вибрати проект, що є не тільки ефективним, але і задовольняє всі потреби управлінського персоналу й інвесторів. У випадку, якщо після аналізу запропонованих проектів буде відібраний варіант для диверсифікації, відбувається зміна технічних умов виробництва, необхідна для здійснення діяльності. Обов'язковим блоком під час управління процесом диверсифікації виробництва повинний бути блок експертних оцінок. Його необхідність зумовлена потребою в існуванні зворотного зв'язку між виробництвом і управлінським персоналом. Експерти, оцінюючи фінансово-економічну ситуацію на виробництві, а також вплив зовнішніх факторів на діяльність підприємства, повинен надавати інформацію про необхідність диверсифікації виробництва, про необхідність її коректування.

Рис. 2. - Схема організаційно-економічного механізму управління диверсифікацією виробництва:

Найбільш важливим моментом у ході управління диверсифікацією виробництва є наявність зворотних зв'язків, що дають змогу зробити процес диверсифікації динамічним, врахувати вплив зовнішніх факторів на фінансово-економічне становище підприємства і коректувати процес диверсифікації на основі отриманих даних. Природне й раціональне прагнення запобігти розвалу виробництва, максимально використовувати в нових умовах створений у суспільстві економічний потенціал (насамперед, людський капітал) може бути реалізоване лише при проведенні структурної політики, що спрямована на диверсифікацію структури економіки, днадання пріоритету розвитку наукоємних галузей (у тому числі й у межах оборонного комплексу), а також галузей, розвиток яких буде сприяти орієнтації української економіки на істотне збільшення в її структурі частки споживчого комплексу.

Структурна політика повинна реалізовуватися на макро- і мікроекономічному рівнях за трьома основними напрямками, які визначають орієнтири діяльності органів державної влади по селективній підтримці елементів української економіки.

Перший напрям структурної політики полягає в безпосередній роботі з агентами ринку й пов'язаний, по-перше, з ідентифікацією “точок зростання”, тобто підприємств, організацій, що реалізують проекти й програми, які забезпечують знаходження й освоєння реального платоспроможного попиту на вільному ринку. Той або інший елемент економічного простору може бути віднесений до “точок зростання” з погляду пріоритетів структурної політики, якщо він діє економічно ефективно, розширює обсяги фінансових, трудових та інших ресурсів, не наближається до своєї “межі зростання”, яка зумовлена кон'юнктурою ринку і ресурсними або іншими обмеженнями, сприяє формуванню на базі “точок зростання”, “секторів зростання”.

Другий напрям структурної політики в перехідний період полягає у впливі держави на обсяг сукупного попиту на товари й послуги через створення державного попиту, що формується на основі державних потреб і програм регіональних адміністрацій і органів місцевого самоврядування в межах бюджетів усіх рівнів. Цей напрям визначає обсяги гарантованого попиту для суб'єктів вільного ринку, а також обсяги й напрями вкладення державних ресурсів для забезпечення функціонування тих сфер життєдіяльності, за які зазначені структури несуть пряму відповідальність.

Третій напрям структурної політики визначається як система проектів і програм задільного характеру - наукових, інноваційних, виробничих і інвестиційних. Така система спирається, насамперед, на результати аналізу перспектив розвитку світового ринку й націлена на проникнення в середньостроковій і довгостроковій перспективі в нові сегменти ринку, на освоєння прогнозованих ніш платоспроможного попиту, на забезпечення життєво важливих національних інтересів у майбутньому. До останніх належить завдання збереження можливості активізувати діяльність у тих або інших потенційно важливих для держави наукових або господарських сферах, які в цей час не можуть бути віднесені до першого або другого напряму.

Для реалізації названих напрямів необхідно розробити й здійснити ефективну систему науково-технічних пріоритетів і “критичних” технологій, забезпечити функціонування контрактної форми фінансування й виконання науково-дослідних тематик, стимулювати створення науки на базі галузевих НДІ й великих виробництв, сформувати ефективне функціонування системи науково-технічних центрів із покладанням на них завдань з проведення фундаментальних і прикладних досліджень, створити мережу технополісів, технопарків та інших структур для формування ринкової інфраструктури.

ВИСНОВКИ

У дисертації на основі проведених досліджень здійснені теоретичні обґрунтування, методичні й практичні рекомендації щодо вдосконалення механізму диверсифікації промислового виробництва. Основні висновки зводяться до такого.

1. Визначено, що основу процесу диверсифікації становлять два типи закономірностей: загальноекономічні та специфічні. Аналіз загальноекономічних закономірностей розвитку дає підстави для визначення індикаторів, які характеризують сутність та зміст циклів загальносвітового соціально-економічного розвитку, а на їх основі - головні характеристики поетапних структурних перетворень. Аналіз специфічних закономірностей базується на розумінні сучасного перехідного періоду до ринкової економіки, якому притаманні таки риси: дефіцитність бюджету, податковий тиск, безробіття, інвестиційна криза та одночасно поява різноманітних економічних суб'єктів, форм організації виробничої й посередницької діяльності.

2. Узагальнено теоретичні положення, що стосуються диверсифікації як системи економіко-виробничих відносин із приводу перерозподілу ресурсів підприємства для освоєння нових технологій, видів товарів, послуг відповідно до мінливого ринкового попиту. Диверсифікація відбувається шляхом створення нових видів діяльності, злиття та поглинання виробництв, проникнення у нові галузі традиційних підприємств із їх модернізованими технологіями. Вона зумовлює різноманіття видів підприємницької діяльності через децентралізацію виробництва, кооперацію, адаптацію до ринкової кон'юнктури, створюючи організаційно-економічні передумови для розвитку найбільш ефективних форм та напрямів спеціалізації в диверсифікованому виробництві, а також засоби для прискорення структурної перебудови.

3. Чинні методики визначення диверсифікаційної адаптивності промислових підприємств враховують лише співвідношення внутрішніх показників ефективності господарювання. На відміну від цього, запропонована в дисертації методика враховує визначення показників інноваційної діяльності і загальної результативності функціонування підприємства (його загального прибутку). Така методика може бути використана для оцінювання адаптаційних можливостей підприємства, що реагує на внутрішні умови (застарілі технології колишнього виробництва традиційної продукції, кризовий стан підприємства, відсутність реінвестицій) та зовнішні (ринкова кон'юнктура).

4. Аналіз роботи промислових підприємств Запорізькій області дав змогу виявити такі тенденції:

- є два призначення диверсифікації - як необхідний шлях розвитку і як спроба уникнути банкрутства;

- диверсифікація як шлях розвитку бізнесу властива переважно малим і середнім підприємствами;

- диверсифікація дає змогу поліпшити фінансово-економічний стан та має довгострокову перспективу;

- має місце диверсифікація в основному виробництві, торговельно-посередницькій сфері й сфері послуг;

- для розвитку малого підприємництва ще не створені сприятливі умови, лідерами в здійсненні диверсифікації є в основному великі й середні підприємства.

5. Проведений аналіз процесу диверсифікації на різних за масштабом підприємствах (великому, середньому та малому) дав змогу зробити деякі висновки. В усіх з аналізованих підприємств диверсифікація привела до позитивних змін у фінансово-економічному стані та розвитку, але в умовах української перехідної економіки найбільш виграшними є стратегії малих підприємств, що засновані на перерозподілі ресурсів між окремими видами діяльності. Це зумовлено однією з головних особливостей малого бізнесу - здатністю швидко адаптуватися до змін кон'юнктури ринку завдяки:

- відносно обмеженому обсягу продукції, що випускається;

- спрощеній структурі внутрішньо-фірмового управління;

- прямій залежності доходів працівників від успішної реалізації продукції підприємств.

6. Застосування диверсифікації виробництва на промислових підприємствах потребує визначення ефективності від застосування кожного із запропонованого проектів разом із порівнянням їх ризиків, використовуючи відносні показники. У ході диверсифікації варто розглядати сумарний ризик проекту, тому що тільки він характеризує невизначеність, пов'язану з конкретним проектом. Запропонований підхід до визначення ефективності проекту з урахуванням сумарного ризику дасть змогу визначати не тільки значення можливого збитку та ймовірної чистої дисконтованої вартості проекту, а й вибирати найбільш ефективну ідею при різних вихідних і результуючих параметрах, що особливо актуально в умовах обмеженості фінансових ресурсів підприємства. Запропонований алгоритм визначення ефективності проекту диверсифікації з урахуванням сумарного ризику (генерування ідей щодо диверсифікації виробництва - вибір методу оцінювання ефективності проекту - збирання необхідних даних для розрахунку - оцінювання ризику - оцінювання можливих збитків - розгляд проектів, що ввійшли до прийнятної зони - вибір проекту для реалізації) дозволить підвищити якість управлінських рішень та скоротити витрати на проведення досліджень.

7. Дослідженнями встановлено, що для підвищення ефекту від використання диверсифікації виробництва доцільно застосовувати системний підхід до управління цим процесом із використанням блоку експертних оцінок до чинників зовнішнього середовища разом із внутрішніми ресурсами. Управління диверсифікацією варто визначати як сукупність методів і форм управлінської діяльності, спрямованих на виявлення і раціональне використання найбільш вигідних можливостей для досягнення поставлених цілей. Система управління диверсифікацією виробництва містить у собі методи і процедури аналізу, планування й контролю, а також зворотні зв'язки, що дає змогу підвищити якість управлінських рішень.

8. Вітчизняний економічний потенціал (насамперед, людський капітал) може бути реалізований лише при проведенні структурної політики, що спрямована на диверсифікацію структури економіки і стимулюванні розвитку наукоємних галузей. Структурна політика повинна реалізовуватися на макро- і мікроекономічному рівнях за трьома основними напрямами:

- безпосередня робота з агентами ринку й зв'язок з ідентифікацією “точок зростання” тобто підприємств, організацій, що реалізують проекти й програми, які забезпечують знаходження й освоєння реального платоспроможного попиту на вільному ринку;

- вплив держави на обсяг сукупного попиту на товари й послуги шляхом створення державного попиту, що формується на основі державних потреб і програм регіональних адміністрацій та органів місцевого самоврядування в межах бюджетів усіх рівнів; диверсифікація економічний розрахунок

- сприяння створенню системи проектів і програм наукового й інноваційного, виробничого та інвестиційного характерів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Шишкін В.О. Диверсифікація як елемент стратегічного розвитку підприємства // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2006. - № 3. - С. 358-361.

2. Шишкін В.О., Марченко С.М. Методичні підходи до управління диверсифікацією виробництва шляхом формування конкурентної стратегії підприємства // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2006. - № 2. - С. 282-287.

3. Шишкін В.О. Розрахунок ефективності капіталовкладень у ході диверсифікації виробництва // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2004. - № 4. - С. 269-275.

4. Шишкін В.О. Стратегічне управління диверсифікацією виробництва у промисловій політиці // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2005. - № 3. - С. 247-250.

5. Шишкін В.О. Управління диверсифікацією підприємств // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2006. - № 4. - С. 399-401.

6. Шишкін В.О. Вплив диверсифікації виробництва на фінансово-економічний стан підприємств // Дні науки: Зб. тез доп.: В 3 т. / Гуманітарний університет “ЗІДМУ”, 28-29 жовтня 2004; Ред. кол. В.М. Огаренко та ін. - Запоріжжя: Г У “ЗІДМУ”, 2004. - Т. 1. - С. 166-167.

7. Шишкін В.О. Інструменти збалансованої структурної політики диверсифікації // Матеріали конференції “Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва”. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. - С. 40.

8. Шишкін В.О. Роль диверсифікації в розвитку підприємства // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Актуальні проблеми управління розвитком об'єктів і процесів ринкової економіки”. - Гуманітарний університет “ЗІДМУ”. - Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2006. - Т. 1. - С. 282-283.

Размещено на Allbest.ru