Інноваційні аспекти економічного розвитку світової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни: Економіка

На тему:

Інноваційні аспекти економічного розвитку світової економіки

Дніпропетровськ 2012

Інноваційні аспекти економічного розвитку світової економіки

Для сучасного розвитку світової економіки характерними є нерівномірність і асиметрія, які зумовлюють загострення як соціальних проблем людства, так і політичну нестабільність у переважній частині регіонів світу.

Об'єктивно необґрунтована широка диференціація рівнів соціально-економічного розвитку країн світу досягла таких масштабів, які стають фундаментальною загрозою стабільності всієї глобальної економічної системи. Тому більшість країн спрямовують свої зусилля саме на інноваційний розвиток як напрямок, який дозволяє скоротити масштаби такого розриву та знизити рівень напруги у відносинах країн різного економічного статусу.

Еволюція розвитку світового господарства свідчить про те що суспільний попит на радикальні інновації завжди виникає у періоди технологічних та економічних криз, як необхідна передумова досягнення якісно нового рівня розвитку науки та техніки. Саме нетрадиційні ресурсні джерела - інноваційно-інтелектуальний потенціал і сучасні інформаційні технології стають основними важелями подолання кризових явищ та рушійними силами соціально-економічного прогресу і забезпечують постіндустріальну трансформацію світової економіки.

Національні економіки змушені адаптуватися до таких змін, створюючи необхідні передумови, пов'язані зі структурними та функціональними перетвореннями власної соціально-економічної системи, що безпосередньо відображаються на рівні, характері та моделі їх розвитку в світогосподарському просторі.

Таким чином, саме інноваційний фактор є пріоритетним у розвитку світової економіки. Це зумовлює необхідність всебічного дослідження сучасних інноваційних викликів світогосподарського розвитку, його особливостей і характеристик.

Пошук нових контурів розбудови світової економічної системи розгорнувся у процесі розроблення теоретико-дескриптивних моделей світоцілісності, приклади яких наявні у працях Ю. Хабермаса (комунікаційна модель), О. Тофлера (цивілізація третьої хвилі), А. Мазруї («федерація культур»), Е. Гіденса (соціальна модель модернізації), І. Валлерстайна (історико-економічна модель), Г. Спенсера (організмічна концепція) та інших [1,2]. Серед наукових праць, в яких досліджується проблематика інноваційної розбудови країн світу, визначення орієнтирів розвитку технологічної структури економіки в умовах глобалізації світового господарства, дослідження феномена технологічної багатоукладності необхідно виділити роботи ряду зарубіжних вчених: П. Гуревича, П. Катценштайна, Д. Камерона, Р. Роговскі, Дж. Гаррета, Ю. Яременка, Ю. Яковця, С. Глазьева, А. Веренікіна, Д. Волошина, Р. Дзарасова та В. Самолова, а також вітчизняних вчених В. Геєця, М. Гельвановського, О. Філіпенка, Д. Кузіна, В. Білоуса, Д. Лук'яненка, Ю. Пахомова, А. Поручника, Л. Антонюк, які досліджували інноваційну конкурентоспроможність національних економік та тенденції глобалізації інноваційної сфери.

Проте, незважаючи на значну кількість фундаментальних робіт, як зарубіжних, так і українських вчених, присвячених різним аспектам розвитку світового господарства та постіндустріальній трансформації економіки країн світу, проблема забезпечення інноваційного розвитку у глобальному масштабі залишається, актуальною і потребує подальшого дослідження.

Необхідно визнати, що спроби реалізації стратегії стійкого розвитку, орієнтованої на нестримуване глобальне економічне зростання означають тільки поглиблення кризи надійності світової екосистеми і, у кінцевому рахунку приведуть до кризи глобальної економічної системи. На цьому тлі стає, цілком суперечливим, в дослідженнях американських вчених висновок про можливість поєднання з однієї сторони визнання про вихід антропогенних навантажень за межі асимілятивної місткості атмосфери і заклики до добровільного скорочення рівнів споживання енергії і природних ресурсів в індустріальних країнах, і з другої сторони - з обґрунтуванням можливості досягнення екологічно стійкої світової економіки, що допускає рівнобіжне недиференційоване економічне зростання як країн, що розвиваються, так і високорозвинених держав.

З іншого боку, класично визнана науковими колами індустріальна модель розвитку світового господарства по своїй суті пропонує відому нерівномірність економічного розвитку і є її найважливішою причиною. Але, за думкою провідних зарубіжних і вітчизняних вчених, вона не тільки відтворює сформоване розміщення сил, але і створює можливості для підключення до неї нових країн і регіонів у загальному руслі науково-технологічного прогресу (НТП), а також на основі окремих винаходів і know-how, оскільки НТП має множинний характер і жодна країна не в змозі охопити всі його напрямки [2, 3].

Разом з тим оцінювання інноваційних аспектів економічного розвитку світової економіки зумовлює необхідність констатації того, що первинно-сутнісні закономірності виникнення і розвитку постіндустріальної економіки формується вже не на національно-державному, а на глобальному рівні.

Це дозволяє по-новому розглянути проблематику економічного розвитку національних економік саме в контексті домінування його інноваційної складової.

Враховуючи особливості розвитку процесу глобалізації, доцільно відмітити притаманні йому основні інноваційні виклики. Дослідження показали, що до них можуть бути віднесені такі:

- формування інноваційної парадигми - основної складової глобальної постіндус­тріальної парадигми розвитку, яка передбачає побудову конкурентоспроможного суспільства;

- відтворення економічної системи, що трансформується у безперервно відтворювальний інноваційний процес;

- посилення технологічної неоднорідності світової економічної системи та розвиток технологічного монополізму

- необхідність створення нової, сучасної виробничої, логістичної, соціальної та інноваційної інфраструктури;

- посилення ролі венчурного капіталу у забезпеченні інноваційного розвитку;

- зміна структури бізнесу - створення і розвиток глобальних стратегічних бізнес-мереж і глобального інноваційно-інтегрованого підприємництва;

- формування конкурентоспроможного інноваційного інтелектуального капіталу та зростання його внеску у створення інноваційного потенціалу у порівнянні з внеском виробничих (сировинних) ресурсів і фізичного капіталу;

- перехід до безперервного інноваційного процесу в практиці менеджменту;

- зростання рівня концентрації виробництва, науково-технічних знань і нових технологій;

- становлення глобальних інформаційно-економічних утворень (співтовариств) і перехід до кластерної структури національних економічних систем;

- посилення системоформуючого значення комунікаційної складової та зміна ролі інформаційних технологій у міжнародній бізнес-діяльності;

- конвергенція та гібридизація знань і технологій, що зумовлює розмивання меж між секторами економіки;

- інституціоналізація інноваційної діяльності як загальноекономічна закономірність розвитку;

- розвиток «інноваційного попиту» як зовнішнього чинника конкурентних переваг бізнесу.

Основним викликом глобалізації, на наш погляд, є формування інноваційної парадигми як складової глобальної постіндустріальної парадигми розвитку.

Таким чином, вже на сучасному етапі суспільство поставлене перед необхідністю вибору та обґрунтування саме в інноваційній сфері нових напрямів розвитку в процесі формування глобальної економічної системи.

Перехід до безперервного інноваційного процесу в практиці менеджменту зумовлює необхідність зростання значення державної науково-технічної, інноваційної та освітньої політики, які визначають загальні необхідні передумови науково-технічного прогресу у кожній країні. Ресурсне забезпечення інноваційного розвитку потребує витрат на науку та освіту у ВВП на рівні 3%, з часткою держави хоча б до 40%. Саме такі витрати дозволяють створювати привабливі умови для наукових досліджень і науково-технічного прогресу для виграшу в глобальній конкуренції.

Досвід розвинутих країн підтверджує тезу про те, що інноваційна модель розвитку потребує створення нової сучасної інфраструктури. За даними Renaissance Capital, інвестування в інфраструктуру за останнє десятиліття складають в середньому 4-4,2% від ВВП, у Східній Європі від 5-5,3%, в Північній Америці - 4,4-4,6 %, у Західній Європі - 4,0-4,1%, в Росії - 1,1-1,2%, в Україні - менше 1%. Оприлюдненні розрахунки, за якими до 2015 р. пропонується інвестувати у розвиток матеріальної інфраструктури 1,1 трлн. дол., в тому числі, за прогнозами, 71% повинен проінвестувати приватний сектор. глобалізація диференціація економічний інноваційний

Інноваційний вектор розвитку передбачає збільшення обсягів реалізації іннова­ційної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках за рахунок підвищення технологічного рівня і конкурентоспроможності продукції. В певній мірі результа­тивність інноваційної діяльності діагностується обсягом високотехнологічного експорту.

Наприклад, в середньому частка експорту в загальному обсязі товарообігу цивільною наукомісткою продукцією в Росії коливається в межах 0,3-0,5%, Китаї - 6% [4], а в Україні - до 0,2%.

Досвід високорозвинених країн показує, що кожний новий технологічний уклад та складові його технологічного ланцюга з самого початку формуються у межах окремих економічних систем [1] а потім поширюється у рамках всієї світової економіки. Доведено, що спеціалізація на науково-дослідних розробках і високих технологіях в умовах нового технологічного укладу є найбільш ефективною і створює необхідні передумови для вагомої участі у міжнародному розподілі праці.

Очевидним є те, що при відсутності нових технологій стимулюється сировинна спрямованість економіки і посилення сировинної орієнтації експорту. Крім того, використання застарілих технологій зумовлює неефективне використання природного потенціалу країни і призводить до деформації відтворювальної структури економіки.

Багатьом країнам, включаючи Україну, подолання аномальної технологічної багатоукладності економіки і підвищення ступеня її диверсифікації є пріоритетним на найближчі десятиліття.

Сьогодні інноваційний вектор розвитку світової економіки має бути спрямований на вирішення проблем пов'язаних:

по-перше, зі скороченням невиправдано високої диференціації регіонів світу за рівнем економічного розвитку;

по-друге, підвищенням рівня оновлення технологічної бази, яка має високий рівень зносу у більшості галузей, незадовільні конкурентні параметри переважної більшості продукції та низьку наукомісткість виробництва;

по-третє, створенням внутрішніх механізмів інноваційного зростання та підприємницької активності в процесі реалізації нововведень;

по-четверте, приведенням у відповідність галузевої структури вимогам науково-технологічного прогресу;

по-п'яте, формуванням платоспроможного попиту на інновації.

Вирішення цих завдань дасть можливість поступової постіндустріальної трансформації країн світу та їх інтегрування в систему високо технологічних укладів. Це потребує також послідовної організаційно-функціональної трансформації економіки, орієнтації на участь в глобальних відтворювальних процесах, активізації ролі держави в розробці і реалізації стратегічних цілей інноваційного розвитку.

Слід звернути увагу на те, що підвищення інноваційного фактора економічного зростання потребує змін у соціально-інституціональній структурі. Це безпосередньо стосується трансформації фінансово-кредитної системи, співвідношення державного і приватного секторів, розподілу доходів, системи освіти, умов розробки і захисту інновацій, розподілу праці.

У сучасній світовій економіці новий міжнародний поділ праці найбільшою мірою формується транснаціональними корпораціями (ТНК). Саме вони, вибравши країни, що розвиваються, зоною своїх інтересів, переміщають туди свої виробництва, які там економічно і технологічно вигідно організовувати.

Переосмислення ролі ТНК багатьма країнами, що розвиваються, в основному, має йти в руслі зміни уявлень і можливостей про те, що можуть дати ці корпорації для структурних змін і стимулювання внутрішніх факторів технічного прогресу та інноваційної діяльності. Це стосується:

- передачі передових виробничих технологій для окремих галузей і видів діяльності. ТНК можуть відігравати важливу роль і як інвестори, і як постачальники інвестиційних товарів або технологій (ліцензій);

- сприяння перетворенню країн, що розвиваються, з експортерів сировини в продавців готових виробів. Цей безпосередній внесок у структурні зміни країн, більш важливий, ніж просте переміщення фінансових ресурсів по лінії прямих інвестицій;

- забезпечення прискорення процесів реалізації інновацій. Технологічні інновації, які в основному сконцентровані в промислово розвинених країнах, при створенні відповідних організаційно-економічних механізмів можуть бути реалізовані в інших країнах, що безумовно створює необхідні передумови для одержання синергійного ефекту.

Очевидним стає те, що потенціал технологічних зрушень не може бути використаний у глобальному масштабі без відповідних змін у соціально-інституціональній структурі світової економічної системи.

Інституціоналізація інноваційної діяльності як загальноекономічної закономірності проявляється у соціально-технологічних, соціально-економічних і соціально-організаційних формах. Диференціація соціально-технологічних форм базується на вагомих для суспільства інноваціях. В основі розвитку соціально-економічних форм лежать відносини інтелектуальної власності. Соціально-організаційні форми інтегрують основи попередніх форм зі специфічними факторами умов виробництва і життєдіяльності людини.

Так, якщо на основі четвертого технологічного укладу формується система автономно діючих інноваційних суб'єктів то з появою п'ятого - і шостого укладів починає формуватися система функціонально взаємопов'язаних інноваційних суб'єктів, що сприяє подальшому розвитку форм розподілу праці між суб'єктами інноваційної діяльності.

Тобто перехід від епохи високих технологій (High-Tech) до епохи економіки знань (high-hume) зумовлює глибокі якісні зміни у суспільному житті, у визнанні пріоритетності, масштабності, потужності та ефективності інноваційного джерела економічного розвитку.

Досвід показує, що саме динамічний інноваційний розвиток потребує забезпечення його загальної цілеспрямованості, узгодження і взаємної ув'язки інноваційної діяльності в єдиний раціональний процес, спроможний сприймати та ефективно експортувати інновації [5].

Сьогодні в країнах ЕС за рахунок інноваційної складової забезпечується до 50 % приросту ВВП. Країни, які впровадили ефективні системи фінансування і стимулювання інноваційної діяльності, зберігають свої позиції у рейтингах конкурентоспро­можності [6].

Ефективно функціонує у США, Японії та Європейських країнах схема податкових знижок на промислові ННДКР та інноваційну діяльність. І хоча це практично опосередкований засіб стимулювання підприємницької діяльності щодо впровадження інновацій, але досить дієвий. Найбільш результативними оцінюються системи австрійські та іспанські, які були ідентифіковані в рамках проекту з інновацій у Європі Trend Chart.

Важливим аспектом інноваційного розвитку є якість людського капіталу, його відтворення як основного ресурсу суспільства. Враховуючи те, що людські ресурси стали визначальними для забезпечення в сучасних умовах конкурентних переваг національних економік, необхідно формувати такі якості людини як спроможність до генерації і реалізації інновацій у всіх сферах своєї життєдіяльності. Дослідження результативності функціонування економік 192 країн, проведене Світовим банком, дало можливість виокремити вагомість факторів економічного зростання. Встановлено, що лише 16% одержаних результатів зумовлено фізичним капіталом, 20% - природним капіталом, а 64% - людським капіталом [7]. Можна стверджувати, що в Україні до 80% ВВП формується за рахунок переважно природного і відновлюваного капіталу.

У забезпеченні ефективного економічного розвитку суб'єктів світової економіки важливою є система підтримки інноваційної діяльності. Аналіз досвіду підтримки інноваційної діяльності більшості країн світу дозволяє виділити найбільш ефективні системи та ті, які піддаються адаптації. Це в першу чергу стосується високоефективного механізму підтримки малого інноваційного бізнесу, який був спочатку запроваджений в США. Мова йде про систему US Small Businesss Innovation Research Program, SBIR - програма. В подальшому цей досвід використали англійці, впровадивши програму Small Businesss Research Initiative, SBRI [8, 9]. Про результативність цих систем свідчить той факт, що вони були рекомендовані ЕС для інших країн в якості кращої інноваційної практики в своїй категорії заходів.

В Ізраїлі та Італії була реалізована програма технологічних інкубаторів яка була визнана кращою практичною європейською програмою в даній категорії заходів [10].

Таким чином можна констатувати що у світовому масштабі позиції країн визначаються новими умовами конкуренції, їх здібністю до безперервного перетворення наукових знань на інноваційні продукти, що реалізовуються вже на світовому ринку.

Висновки і пропозиції. Дослідження проблеми інноваційного розвитку в процесі пошуку нових контурів розбудови світової економічної системи дає можливість зробити такі висновки:

- для сучасного етапу характерним є формування глобальної економічної системи життєдіяльності на основі переходу до безперервного інноваційного прогресу;

- інноваційна сфера перестає бути ізольованою від інших сфер життєдіяльності суспільства і в усе більшій мірі визначає їх прогрес

- за результатами оцінювання інноваційних аспектів економічного розвитку світової економіки встановлено, що первинно сутнісні закономірності виникнення і розвитку постіндустріальної економіки формуються вже не на національно-державному, а на глобальному рівні;

- основні інноваційні виклики, з врахуванням особливостей розвитку процесу глобалізації, спрямовані на формування інноваційної парадигми, на необхідність створення нової сучасної виробничої, логістичної, соціальної та інноваційної інфраструктури, посилення ролі венчурного капіталу, зміну структури бізнесу, встановлення глобальних інформаційно-економічних утворень, інституціалізації інноваційної діяльності, формування „інноваційного попиту”;

- посилюється об'єктивна необхідність зростання значення державної політики розвитку науково-технічного прогресу у кожній країні та його ресурсного забезпечення;

- подолання аномальної технологічної багатоукладності економіки і підвищення ступеня її диверсифікації у багатьох країнах для скорочення невиправдано високої диференціації регіонів світу за рівнем економічного розвитку; кардинальне оновлення технологічної бази; створення внутрішніх механізмів інноваційного зростання, орієнтації на участь у глобальних відтворювальних процесах, активізації ролі держави;

- потребує змін соціально-інституціональна структура, які повинні бути спрямовані на трансформацію фінансово-кредитної системи, розподілу доходів, системи освіти, механізмів стимулювання розробки, комерціалізації, підтримки і захисту інновацій, формування спроможності персоналу до генерації і реалізації інновацій у всіх сферах своєї життєдіяльності.

У перспективі необхідно дослідити процеси інституціалізації інноваційної діяльності та її прояви у соціально-технологічних, соціально-економічних і соціально-організаційних формах.

Актуальним є створення економіко-організаційних механізмів посилення ролі ТНК у розвитку інноваційної економіки.

Список використаних джерел

1. Нельсон Р. Эволюционная теория экономических изменений /Р. Нельсон, С. Уинтер. - М.: «ДЕЛО», 2002. - 536 с.

2. Дагаев А. Новые модели экономического роста с эндогенным технологическим прогрессом / Дагаев А. // Мировая экономика и международные отношения. - 2001. - № 6. - С. 40-51.

3. Губайдулина Ф.С. Глобализация инновационной деятельности / Ф.С. Губайдулина // ЭКО. - 2005. - № 7. - С. 92-102.

4. Кравченко К.А. Организационное проектирование и управление развитием крупних монополий: методология и опыт проектирования систем управления / К.А. Кравченко, В.П. Мешалкин. - М.: Академический проект: Альма Матер, 2006. - 528 с.

5. Клавдиенко В. Стимулирование инновационной деятельности в странах ЕС: национальный и наднациональный аспекты / В. Клавдиенко // Проблемы теории и практики управления. - 2007. - № 10. - С. 58-69.

6. Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку: Монографія: У 2 т. / Д.Г. Лук'яненко, А.М. Поручник, Л.Л. Антонюк та ін.]; за заг. ред. Д.Г. Лук'яненка, А.М. Поручника. - К.: КНЕУ, 2006. - 816 с.

Размещено на Allbest.ru