Діагностика стану підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ДІАГНОСТИКА СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА»

Конспект лекцій для студентів спеціальності

«Облік та аудит» усіх форм навчання

Укладач: к.е.н. Котов А.М.

Харків. Вид. ХНЕУ, 2008

ЗМІСТ

Вступ

Тема 1. Предмет, методи та задачі діагностики стану підприємства

1.1 Сутність поняття «діагностика стану підприємства

1.2 Мета, завдання, предмет та об'єкт діагностики стану підприємства

1.3 Види діагностики стану підприємства: їх класифікація та характеристики

Тема 2. Організація процесу діагностики стану підприємства

2.1 Послідовність діагностики стану підприємства

2.2 Інформаційне забезпечення діагностики стану підприємства

Тема 3. Діагностика фінансового стану підприємства

3.1 Сутність діагностики фінансового стану підприємства

3.2 Мета, завдання методологічна основа фінансової діагностики

3.3 Iнформацiйне забезпечення фінансової діагностики підприємства

3.4 Деталізований аналіз фінансового стану

Тема 4. Діагностика системи управління підприємства

4.1 Оцінка ефективності системи управління

4.2 Діагностика структурно-інформаційних елементів системи управління

4.3 Діагностика організації управління

Тема 5. Діагностика стану трудових ресурсів

5.1 Діагностика забезпеченості підприємства трудовими ресурсами

5.2 Аналіз стану використання знань підприємства

Тема 6. Діагностика майнового комплексу підприємства

6.1 Вартість господарюючого суб'єкта: концепції природи вартості, предмет i принципи оцінки

6.2 Підготовка інформації яка використовується при оцінці вартості підприємства

6.3 Процедури і методи оцінки

Тема 7. Діагностика виробничого потенціалу підприємства

7.1 Діагностика виробничої програми підприємства

7.2 Діагностика ресурсного забезпечення діяльності підприємства

7.3 Оцінка ефективності виробничого потенціалу підприємства

Тема 8. Діагностика економічної безпеки підприємства

8.1 Поняття економічної безпеки та її види

8.2 Аналіз рівня економічної безпеки

8.3 Роль економічної безпеки в управлінні ризиками на підприємстві

Тема 9. Діагностика корпоративної культури підприємства

9.1 Аналіз факторів корпоративної культури

9.2 Оцінка рівня корпоративної культури

9.3 Аналіз впливу відмінностей корпоративних культур на управління підприємством

діагностика фінансовий ризик безпека

ВСТУП

Конкурентна ситуація, в якій сьогодні знаходяться вітчизняні підприємства доволі нестабільною, хиткою, не прогнозованою абсолютно не позбавленою вплину несприятливих зовнішніх чинників. Відтак підприємство постає зовсім незахищеним в необмеженому конкурентному просторі. А вiдсутнiсть досконалих методів державного регулювання i сприятливої політики протекцiонiзму поглиблює без того доволі складну ситуацію. Отже, в таких умовах підприємству необхідно залучати до своєї дiяльностi досвідчених спецiалiстiв, здатних моделювати варіативний розвиток підприємства в конкурентному середовищі та прогнозувати наслідки будь-якого здійсненого керівництвом кроку у вигляді прийнятих рішень.

Відтак мета діагностики діяльності підприємства _ підвищення ефективності його роботи на основі системного вивчення всіх видів діяльності й узагальнення їхніх результатів.

Завданнями діагностики діяльності підприємства є:

ідентифікація реального стану аналізованого об'єкта;

дослідження складу й властивостей об'єкта, його порівняння з відомими аналогами або базовими характеристиками, нормативними величинами;

виявлення змін у стані об'єкта в просторово-тимчасовому розрізі;

встановлення основних факторів, що викликала зміни в стані об'єкта, і урахування їхнього впливу;

прогноз основних тенденцій.

Предметом діагностики діяльності підприємства є аналіз виробничих й економічних результатів, фінансового стану, результатів соціального розвитку й використання трудових ресурсів, стани й використання основних фондів, витрат на виробництво й реалізацію продукції (робіт, послуг), оцінка ефективності.

Об'єктом діагностики діяльності підприємства є робота підприємства в цілому і його структурних підрозділах (цехів, бригад, ділянок), а суб'єктами можуть виступати органи державної влади, науково-дослідні інститути і т.п.

ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ ТА ЗАДАЧІ ДІАГНОСТИКИ СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність поняття «діагностика стану підприємства»

Термін «діагностика» запозичений з медицини. Слово «діагноз» означає розпізнавання, визначення. Він являє собою процес дослідження об'єкта діагнозу з метою одержання результату діагнозу, тобто висновку про стан об'єкта діагнозу. Таким чином, сутність діагностики полягає у виявленні патологічних змін у досліджуваній системі й встановленні діагнозу (табл. 1.1).

Таблиця 1.1.

Визначення діагностики стану підприємства

Автори	Сутність визначення
Р. И. Шніппер	Економічна діагностика - це вивчення стану господарюючого суб'єкта, визначення впливу факторів розвитку соціально-економічних процесів і виявлення відхилень від нормального розвитку. Економічна діагностика орієнтована як на пізнання економічних протиріч, так і на розробку мер по їхньому рішенню. Комплексний характер економічної діагностики укладається в тім, щоб простежити динаміку досліджуваних процесів у взаємозв'язку, досліджувати прямі й зворотні зв'язки між процесами. Діагностичні методи покликані відображати причинно-наслідкові зв'язки й залежності.
О. Дмитрієва	Діагностика (постановка діагнозу) _ це агрегований синтетичний висновок про стан досліджуваного об'єкта, що здійснюється на основі різної аналітичної інформації, її синтезу й зіставлення. Основна відмінність економічної діагностики від аналізу укладається в її цільовій спрямованості на виявлення відхилень від норми, виявленні патології.
А. І. Муравйов	Економічна діагностика - це спосіб встановлення характеру порушень нормального ходу господарського процесу на основі типових ознак, властивих даному порушенню.
В.В. Глухів Ю.М. Бахрамов	Діагностика економічної системи _ це сукупність досліджень по визначенню цілей функціонування підприємства, способів їхнього досягнення й виявлення недоліків.
Б. Коласс	Діагностика розглядає у динаміці симптоми явищ, які можуть затримати досягнення поставлених цілей і рішення завдань, наражаючи на небезпеку плановану діяльність. Це припускає здійснення коригувальних рішень або перегляд цілей і прогнозів. Знання ознаки (симптому) дозволяє швидко й досить точно встановити характер порушень, без вимірів, тобто без дій, які вимагають додаткового часу й коштів.
О.О.Гетьман В.М.Шаповал	Економічна діагностика підприємства - оцінка економічних показників роботи підприємства на основі вивчення окремих результатів, неповної інформації з метою виявлення можливих перспектив його розвитку і наслідків ухвалення поточних управлінських рішень

Введення терміна «діагностика» здійснено не з метою позначення нового виду аналізу, а для того, щоб підкреслити, що основна увага повинна приділятися інтерпретації тих або інших економічних результатів діяльності підприємства.

1.2 Мета, завдання, предмет, об'єкт і методи діагностики стану підприємства

Ціль діагностики діяльності підприємства _ підвищення ефективності його роботи на основі системного вивчення всіх видів діяльності й узагальнення їхніх результатів.

Завданнями діагностики діяльності підприємства є:

ідентифікація реального стану аналізованого об'єкта;

дослідження складу й властивостей об'єкта, його порівняння з відомими аналогами або базовими характеристиками, нормативними величинами;

виявлення змін у стані об'єкта в просторово-тимчасовому розрізі;

встановлення основних факторів, що викликала зміни в стані об'єкта, і урахування їхнього впливу;

прогноз основних тенденцій.

Предметом діагностики діяльності підприємства є аналіз виробничих й економічних результатів, фінансового стану, результатів соціального розвитку й використання трудових ресурсів, стани й використання основних фондів, витрат на виробництво й реалізацію продукції (робіт, послуг), оцінка ефективності.

Об'єктом діагностики діяльності підприємства є робота підприємства в цілому і його структурних підрозділах (цехів, бригад, ділянок), а суб'єктами можуть виступати органи державної влади, науково-дослідні інститути, фонди, центри, громадські організації, засоби масової інформації, аналітичні служби підприємств.

Методи діагностики. Експертні методи досліджень використовують для діагностики стану й прогнозування варіантів розвитку підприємства в наступних випадках:

якщо розвиток об'єктів або повністю, або частково не піддається предметному опису або математичній формалізації;

в умовах відсутності досить представницької й достовірної статистики по характеристиках об'єкта;

в умовах великої невизначеності середовища функціонування об'єкта, а також ринкового середовища;

у випадках, коли або час, або кошти, виділені на прогнозування й прийняття рішень, не дозволяють досліджувати проблему із застосуванням формальних моделей;

відсутні необхідні технічні засоби моделювання, наприклад, обчислювальна техніка з відповідними характеристиками;

в екстремальних ситуаціях.

Експертні оцінки широко застосовуються в практиці техніко-економічного аналізу, оскільки вони дозволяють одержати порівняно надійну, а іноді і єдино можливу інформацію.

Статистичний аналіз, що є основою діагностики фінансово-господарської діяльності підприємства, включає:

методи математичної статистики;

методи теорії ймовірностей;

теорію масового обслуговування; метод статистичних випробувань;

методи статистичного імітаційного моделювання.

Недоліки статистичних методів:

результати застосування статистичних методів достовірні лише з певною ймовірністю, що задає дослідниками перед початком обробки статистичних даних;

одержання результатів статистичними методами вимагає обробки великого обсягу статистичних даних і практично неможливо без застосування сучасних інформаційних технологій;

важко забезпечити необхідну точність при визначенні статистичних даних через недоліки вимірювальної техніки й суб'єктивності дій дослідника.

Переваги методу:

дозволяє одержувати результати навіть у тих випадках, коли не відомий аналітичний зв'язок між параметрами системи й результатом її функціонування;

дозволяє описувати й будувати моделі систем практично будь-якої складності.

Факторний аналіз заснований на багатомірному статистичному дослідженні ряду факторів, що мають як негативне, так і позитивний вплив на результати діяльності підприємства. Мета цього методу складається у виявленні генеральних, головних факторів, що визначають основні результати діяльності аналізованого підприємства.

Методи математичного програмування застосовуються для рішення багатьох екстремальних завдань із якими досить часто доводиться мати справи в економіці. Рішення таких завдань зводиться до знаходження крайніх значень (максимуму або мінімуму) деяких функцій змінних величин. Найбільше застосування в економіці знайшли наступні методи математичного програмування: лінійне, нелінійне, динамічне, статистичне.

Метод математичного програмування має наступні переваги:

можливість вибору оптимального варіанту з досить значної кількості альтернатив;

висока оперативність одержання результатів рішення за рахунок застосування сучасних інформаційних технологій;

можливість рішення великого класу завдань (лінійні, нелінійні, статистичні й т.д.).

Однак метод не позбавлений недоліків:

метод досить трудомісткий і вимагає великого обсягу розрахунків;

необхідність опису альтернативних рішень й основних обмежень у вигляді математичних виражень.

Економіко-математичне моделювання. Економічні моделі дозволяють виявити особливості функціонування економічного об'єкта й на основі цього передбачати майбутню поведінку об'єкта при зміні яких-небудь параметрів. Моделі, використовувані в діагностиці, можна класифікувати в такий спосіб:

моделі макро- і мікроекономічні;

теоретичні й прикладні;

оптимізаційні й рівноважні;

статичні й динамічні.

1.3 Види діагностики стану підприємства: їх класифікація та характеристики

Види діагностичних процедур можна класифікувати за різними ознаками. Види діагностичного аналізу з погляду цілей його проведення й масштабів робіт можна об'єднати в наступні групи:

а) комплексна діагностика економічного стану;

б) експрес-діагностика;

в) діагностика банкрутства.

Експрес-діагностика. Кожне підприємство має потребу в безперервному моніторингу свого поточного положення. Одним з ефективних способів аналізу поточного положення підприємства є експрес-діагностика, що відображає миттєвий погляд на господарську ситуацію на підприємстві. Її ціль _ знайти й виділити найбільш складні проблеми управління підприємством у цілому і його фінансових ресурсах зокрема. Це необхідно для звуження області пошуку причин існуючих проблем і шляхів їхнього можливого вирішення. Дані цього аналізу є попередніми, а висновки носять імовірнісний характер.

Експрес-діагностика припускає невеликі витрати часу для одержання попередньої оцінки. Потім для більш детального аналізу проводяться додаткові аналітичні дослідження з виділених напрямків. Експрес-діагностика укладається в дослідженні поточних аспектів діяльності підприємства.

Проведення експрес-діагностики підприємства не представляє особливих складностей при наявності всіх необхідних вихідних даних. Однак, оскільки на більшості підприємств система управлінського обліку недостатньо розвинена, дані для експрес-діагностики беруть з бухгалтерської звітності. Цей спосіб не оптимальний з погляду як витрат часу й праці, так й одержуваних результатів.

Таким чином, експрес-діагностика здійснюється для одержання невеликого числа ключових, найбільш інформативних показників, що дають точну й об'єктивну картину поточного положення підприємства. Вона дозволяє виявити назріваючі проблеми й запропонувати можливі виходи із критичних ситуацій.

Комплексна діагностика. Структура й глибина досліджень, які необхідно провести в ході діагностики, порядок проведення діагностики, строки, склад виконавців визначаються за підсумками експрес-діагностики; у загальному випадку вона містить у собі організаційну, кадрову, функціональну, стратегічну діагностику й т.д.

Комплексна діагностика стану підприємства дозволяє визначити поточний стан справ підприємства, оцінити її інноваційний потенціал, детально вивчити проблеми, обкреслені на етапі експрес-діагностики, і виявити причини їхнього виникнення.

У ході діагностики можуть використатися наступні напрямки досліджень:

розширений аналіз галузі;

фінанси;

маркетинг;

виробнича діяльність;

дослідження й розробки;

кадри;

система керування;

загальна ефективність компанії.

Комплексна діагностика стану підприємства дозволяє оцінити всі (або багато хто) аспекти господарських процесів, але являє собою досить трудомісткий процес, і здійснюється, як правило, сторонніми консультантами. У зв'язку із цим комплексна діагностики звичайно здійснюється не частіше одного разу в рік, і практика показує, що її виконує обмежене число підприємств, в основному, що перебувають у кризовому стані або перед здійсненням яких-небудь великих проектів (наприклад, впровадження інформаційних систем керування). Застосування для оцінки надійності комплексної діагностики, мабуть, буде суперечити важливому економічному принципу _ принципу рентабельності, що означає, що витрати на управління надійністю не повинні перевищувати отриманий від цього фінансовий результат.

Діагностика банкрутства. Третя група діагностичних досліджень - діагностика банкрутства _ дуже добре описана в літературі, що пояснюється складними умовами функціонування вітчизняних підприємств і величезною кількістю підприємств, які опинилися на грані банкрутства, а також законодавством про банкрутство, яке потребує створення методичної бази для визначення потенційних і реальних банкрутів. Необхідно помітити, що метою діагностики, поряд з констатацією факту банкрутства, є прогнозування кризових ситуацій. Прогнозування банкрутства, як показує закордонний досвід, можливо за 1,5 - 2 роки до появи його очевидних ознак. Для діагностики ймовірності банкрутства використається кілька підходів, заснованих на застосуванні:

а) трендового аналізу великої системи критеріїв й ознак;

б) обмеженого кола показників;

в) інтегральних показників;

г) рейтингових оцінок на базі ринкових критеріїв фінансової стабільності підприємств й ін.;

д) факторних регресійних моделей.

Стратегічна діагностика допомагає оцінити ефективність стратегії підприємства, зрозуміти стратегічну позицію підприємства в кожному з напрямків його діяльності, оцінити сильні й слабкі сигнали, що надходять із внутрішнього й зовнішнього середовища. Інформація, отримана в ході такої діагностики, надає неоціненну підтримку керівникові в процесі формування стратегії підприємства.

Діагностика фінансово-господарського стану в рамках стратегічної діагностики містить у собі, насамперед, аналіз стратегічної позиції підприємства на ринку. Для цього застосовують спеціальні методи, найпоширеніші з яких _ SWOT-аналіз, матриця БКГ, матриця Мак-Кінсі, конкурентний аналіз.

Оперативна діагностика діяльності підприємства служить базою для прийняття поточних, оперативних управлінських рішень. Вона відслідковує й оцінює ключові сфери діяльності підприємства й, насамперед, аналізує фінансовий стан, беззбитковість, матеріальні й інформаційні потоки, оцінює ризик і виробляє рекомендації з управління ризиками.

За об'єктом діагностики виділяють:

Функціональна діагностика _ це сукупність операцій, що локалізують причину відхилення об'єкта від нормального функціонування.

Параметрична діагностика _ це сукупність процедур, що дозволяють визначити відхилення параметрів об'єкта від заданої норми.

Структурна діагностика заснована на декомпозиції досліджуваного об'єкта й вивченні структурних характеристик його елементів.

Організаційна діагностика є технологією аналізу стану підприємства й допомагає: установити особливості соціально-психологічного клімату в колективі, стиль і методи управління; виявити проблемні моменти в робочому процесі; підготувати рекомендації з оптимізації господарської діяльності.

За періодичністю проведення виділяють наступні види діагностики:

Систематична діагностика припускає постійне дослідження зміни техніко-економічного стану підприємства.

Епізодична (крапкова) діагностика заснована на разових спеціальних дослідженнях зміни техніко-економічного стану підприємства.

За формою оцінки результатів розрізняють такі види діагностики:

Кількісна діагностика виходить із необхідності визначення кількісних характеристик техніко-економічного стану підприємства.

Якісна діагностика заснована на якісних порівняльних оцінках, характеристиках техніко-економічного стану підприємства.

ТЕМА 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ ДІАГНОСТИКИ СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Послідовність діагностики стану підприємства

Діагностування має чіткі ознаки дослідницького, творчого процесу. Разом з тим важливо дотримуватися визначеного загального порядку при проведенні діагностичного дослідження на рівні підприємства.

На першому, підготовчому, етапі у взаємодії з керівництвом підприємства формулюється мета проведення діагностики, визначається об'єкт діагностики (підприємство в цілому, функціонування окремих підрозділів, виробничі функції, види діяльності, ін.), предмет дослідження. Також встановлюється формат дослідження (експрес-діагностика, комплексна діагностика, функціональна, ситуаційна або діагностика в проекті організаційного розвитку), визначаються обсяг робіт, час, ресурси (персонал, бюджет і т. ін.) структура звіту та можливі напрямки його використання. При плануванні діагностичного аналізу доцільно розглядати його як проект. Це дозволить врахувати всі ресурси, взаємозв'язки між задачами та проводити моніторинг виконання проекту.

Для координації робіт з діагностичного аналізу підприємства створюється робоча група. Принцип роботи - проведення робочих нарад з обговорення проміжних підсумків виконання плану діагностичного аналізу, проблемних питань з проведення аналізу та уточнення задач відповідно до плану на наступний період. Залежно від цілей і глибини діагностичного аналізу до складу робочої групи доцільно включити представників виконавчого керівництва, ради директорів і акціонерів підприємства, представників функціональних підрозділів (напрямків), у випадку ухвалення відповідного рішення - керівника групи консультантів, незалежних консультантів (фінансових аналітиків, юристів, ін.).

Другий етап передбачає визначення та обґрунтування системи показників (критеріїв), на основі яких проводиться діагностування.

Для того щоб правильно оцінити стан об'єкта дослідження, необхідно сформувати систему показників (критеріїв), здатних адекватно відобразити специфіку цього об'єкта з урахуванням дії на нього в той або інший період часу зовнішніх і внутрішніх факторів. Для цих показників варто розробити якісні та кількісні характеристики, шкали для виміру визначених значень показників, встановити нормативні (базові, еталонні, та рекомендовані) значення показників, що у прив'язці до конкретної ситуації допоможе точніше ідентифікувати стан підприємства.

Третій етап передбачає для оцінки стану підприємства виконання різних за ступенем складності аналітичних процедур.

Склад конкретних процедур визначається, виходячи з напрямків (задач) аналізу, доступності та адекватності інформації, а також професійних якостей аналітика. Після виконання технічної сторони аналізу (розрахунку коефіцієнтів, виявлення тенденцій, зіставлення даних) необхідно правильно інтерпретувати результати розрахунків.

Отримані попередні висновки за даними аналізу доцільно доповнити результатами операційного, структурного та SWOT-аналізу.

Четвертий етап передбачає кількісну та якісну ідентифікацію стану об'єкта на основі обраної системи показників (критеріїв). По-перше, встановлюється діагноз стану об'єкта діагностики (з виявленням «вузьких місць»). Під «вузькими місцями» розуміються ті підсистеми або елементи виробничо-економічної системи, що найбільше заважають досягти поставленої мети. При вивченні факторів, що впливають на ситуацію, варто прагнути до того, щоб найбільш точно визначити вагу та ступінь впливу кожного з них. Спочатку проводиться аналіз господарського механізму функціонування підприємства в цілому для з'ясування загальних проблем («вузьких місць») в його діяльності. Після цього проводиться аналіз та оцінка цілей підприємства, можливостей їх збереження, необхідності коригування, якщо прийнято рішення за цілями підприємства або за варіантами цілей. Нарешті, в рамках розглянутих варіантів цілей підприємства проводиться причинно-наслідковий аналіз можливостей розв'язання проблем підприємства при встановлених обмеженнях на наявні ресурси.

По-друге, у процесі дослідження «вузьких місць» діагноз уточнюється.

Найбільш ефективний результат цього етапу досліджень - точне визначення ключових проблем і причин їх виникнення, для розв'язання яких повинні бути запропоновані варіанти рішень із прогнозом можливих результатів.

Для формування списку ключових проблем використовуються різні прийоми:

визначення кількісного складу проблем за функціональними напрямками діяльності підприємства;

формування проблемного поля підприємства з ранжируванням проблем на коротко-, середньо- та довгострокові;

формування проблемного поля підприємства з ранжируванням проблем на стратегічні і тактичні;

формування проблемного поля підприємства з ранжируванням проблем

за критерієм «необхідні зусилля / ефективність».

На п'ятому етапі отримана інформація застосовується у процесі управління, Зокрема, готуються висновки про поточний стан об'єкта і прогноз його змін у майбутньому. По закінченні діагностики робоча група затверджує та надає керівництву підприємства підсумковий звіт «Результати діагностики поточного стану об'єкта та перспектив його розвитку на період до 200_р.» Структура звіту має передбачати детальний опис цілей проведення діагностичного аналізу, отриманих результатів і сформованих рекомендацій з усіх досліджуваних предметних напрямків, а також зведені рекомендації щодо дій підприємства, які базуються на пріоритетності, можливості виконання і потенційній ефективності управлінських рішень. Результати дослідження узагальнюються в найбільш демонстративному вигляді (текстовому, табличному або графічному).

На останньому етапі виконується перевірка результатів впровадження. Оцінюється діяльність об'єкта дослідження за обраним критерієм ефективності та порівнюється діяльність виробничої системи (або елементів) до та після впровадження заходів.

2.2 Інформаційне забезпечення діагностики стану підприємства

Одним з найважливіших факторів ефективного процесу діагностики економічного стану підприємства є аналітична підтримка інформаційного комплексу. Від того, як організований збір, обробка й передача інформації з метою забезпечення процесу діагностики в значній мірі залежить вірогідність отриманої оцінки. Неякісна або обмежена інформаційна база спричиняє суб'єктивізм оцінки, та може стати причиною помилкового управлінського рішення.

Процес діагностики економічної надійності підприємства являє собою логічно обґрунтовану послідовність прийомів перетворення інформації, що характеризує зв'язки й відносини в об'єкті з метою побудови інформаційного образа, що відображає сутність об'єкта.

Зміст інформаційного образа підприємства залежить від мети діагностики. У загальному виді метою діагностики є забезпечення прийняття ефективного управлінського рішення. Зміст управлінського рішення визначається характером аналітичних завдань, які ставить перед собою особа, що приймає рішення.

Особи, що приймають рішення за результатами діагностики підприємства, можуть бути розділені на дві групи.

Перша група _ зовнішні особи (для підприємства). Вони за результатами діагностики приймають рішення на основі прямих або непрямих інтересів, які в загальному виді можуть бути визначені як:

вибір ділового партнера;

зміна структури майна;

рішення по інвестиціях;

зміна частки власних коштів;

застосування санкцій до підприємства.

Друга група осіб _ внутрішні. Вони за результатами діагностики приймають рішення, що впливають на підсистеми підприємства, і являють собою:

рішення, що приводять до усунення або мінімізації існуючих недоліків і порушень у діяльності підприємства;

рішення по попередженню майбутньої дії порушень у діяльності підприємства, які в цей момент не проявляються.

Розробка кожного з перерахованих вище управлінських рішень ґрунтується на результатах, отриманих у ході економічної діагностики. Зміст результатів залежить від характеру аналітичних завдань, які необхідно вирішити в процесі діагностики.

Сполучення мети економічної діагностики й завдань, розв'язуваних для її досягнення, є основою для визначення режиму діагностики.

Діагностика економічної надійності може здійснюватися у двох режимах.

Цільовий режим _ діагностика виконується після виникнення необхідності рішення конкретного завдання (групи завдань). При цьому аналітика останній стан підприємства цікавить із погляду тенденцій його розвитку останнім часом і перспектив розвитку в майбутньому. Такий підхід викликає необхідність аналізувати траєкторії зміни показників.

При цільовому режимі діагностики для одного виду показника (індикатора) характерна багатоваріантність еталонів. З погляду внутрішнього аналітика аналізується траєкторія, тобто розглядаються відносини між наступними й попередніми значеннями показника. Крім того, менеджери повинні зрівняти дві траєкторії зміни показників: до прийняття управлінських рішень і після. Із зовнішньої точки зору як еталон можуть бути обрані траєкторії розвитку конкурентів (аналогічних підприємств галузі).

Безперервний режим діагностики дозволяє виявити явні й сховані небажані відхилення по всій сукупності характеристик об'єкта. Безперервний режим діагностики може використатися внутрішніми аналітиками підприємства для здійснення впливів на підсистеми підприємства.

Такий режим спричиняється високі вимоги до рівня кваліфікації відповідних фахівців, а також необхідність забезпечення їхньої роботи коштами комп'ютерної підтримки й комунікацій, які реалізуються в системах інформаційно-аналітичної підтримки процесу діагностики.

Інформаційно-аналітична система безперервної діагностики економічного стану підприємства повинна відповідати ряду вимог.

По-перше, у системі повинні використатися узагальнені схеми подання бухгалтерської й економічної інформації, які є свого роду документальним інтерфейсом між реально існуючою фінансово-бухгалтерською звітністю й спеціальною базою інформаційно-аналітичної системи. При цьому повинна враховуватися галузева специфіка економічної інформації. Крім того, до інформації, що використається в процесі діагностики, пред'являється ряд основних вимог, а саме:

інформація повинна бути достовірною, тобто спосіб одержання інформації повинен бути методологічно правильний. Крім того, повинна реалізовуватися можливість перевірки інформації;

інформація повинна бути порівнянною, тобто база спостережень і реєстрації показників повинні бути методологічно єдиними протягом усього періоду діагностики;

інформація повинна бути своєчасною, тобто зберігати актуальність на час одержання її користувачем;

інформація повинна бути повною й регулярною.

По-друге, інформаційно-аналітична система діагностики повинна забезпечувати користувачам можливість доповнювати систему показників економічної надійності новими показниками, спостерігати динаміку змін всіх показників, як у часі, так і площини різних підрозділів одного підприємства, або на множині обраних суб'єктів господарювання.

По-третє, з огляду на складність обґрунтування доцільності використання окремих показників для діагностики стану підприємства, в інформаційно-аналітичній системі доцільно включити підсистему, що дозволяє користувачеві аналізувати досвід успішного або невдалого застосування тієї або іншої комбінації показників. Як варіант такої підсистеми, може виступати «Каталог експертних висновків» щодо використання різних систем показників і методів економічної діагностики на підприємствах у відповідній галузі.

Відносно системи показників економічної надійності існує також проблема розмаїтості підходів у їхній ідентифікації й класифікації. Мова в цьому випадку йде про те, що в різних методиках однакові за змістом показники мають різні назви, різну розрахункову базу, представляються в різних одиницях виміру. Найчастіше при однакових вихідних умовах пропонується в розрахункових формулах використати дані на початок періоду, середні показники або дані на кінець періоду.

Для усунення подібних розходжень ідентифікації, інформаційне, математичне й програмне забезпечення процесу діагностики повинне базуватися на уніфікованій системі ідентифікації показників, алгоритмів і моделей розрахунків.

З іншого боку, на думку деяких дослідників інформаційно-аналітична система повинна бути зручної для різних користувачів і давати їм можливість працювати в області звичних і зручних для них термінів. Забезпечити таку можливість дозволить створення тезауруса предметної області, що значно розширить інформаційно-пошукову функцію інформаційно-аналітичної системи діагностики.

Інформаційно-аналітична система діагностики надійності, розроблена й сформована з урахуванням вищевикладених вимог дозволить одержати достовірний й однозначний інформаційний образ підприємства.

ТЕМА 3. ДІАГНОСТИКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Сутність діагностики фінансового стану підприємства

Фінансова діагностика є обов'язковою складовою фінансового менеджменту будь-якого підприємства її завданням є визначення прийнятних параметрів роботи підприємства і незадовільних параметрів, які вимагають оперативного втручання.

Фінансова діагностика підприємства передбачає здійснення повномасштабного аналізу за результатами його господарської діяльності, яка. в свою чергу, вважається ефективною, якщо підприємство:

раціонально використовує наявні активи:

своєчасно погашає зобов'язання:

функціонує рентабельно.

Таким чином фінансова діагностика підприємства передбачає систематичну й усебічну оцінку його діяльності з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливлює критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці, так в динаміці, створює передумови для визначення проблем у фінансовій діяльності та способів ефективного використання фінансових ресурсів, а також їх раціонального розміщення

3.2 Мета, зав дання методологічні основи фінансової діагностики

Метою фінансової, діагностики є наглядна оцінка динаміки розвитку підприємства та його фінансового стану.

Основними завданням фінансової діагностики підприємства є:

дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

дослідження ефективності використання майна підприємством, забезпеченості його власними оборотними коштами;

об'єктивна оцінка динаміки ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

визначення стану підприємства на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

аналіз ділової активності підприємства;

визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Фінансова діагностика заснована на здійсненні внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства. Такий традиційний аналіз здійснюється аналітиками підприємства і ґрунтується на широкій інформаційній базі, включаючи оперативні дані.

Предметом діагностики фінансового стану підприємства є формування та використання його фінансових ресурсів

Метод фінансової діагностики - це комплекс науково-методичного інструментарію дослідження фінансового стану підприємства

В економіці підприємства методи фінансової діагностики класифікують за різними класифікаційними ознаками. За ступенем обґрунтованості розрізняють неформалізовані та формалізовані методи фінансової діагностики.

Неформалізовані методи ґрунтуються на характеристиці аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. Ці методи відрізняються певним суб'єктивізмом, оскільки вони здебільшого засновані на інтуїтивному відчутті, досвіді та знаннях аналітика.

До формалізованих методів фінансової діагностики відносять ті, в основу яких покладено науково обґрунтовані доведені аналітичні залежності. Ці методи є більш, а відтак і найчастіше використовуваними в практиці оцінки діяльності вітчизняних підприємств. У фінансовій діагностиці широко застосовуються методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний індексний, методи обробки рядів динаміки), а також методи математичної статистики (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, метод головних компонентів).

Використання визначених прийомів методів аналізу для досягнення поставлених конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику його фінансової діагностики

Розглянувши мету, завдання та методологію фінансової діагностики підприємства, слід підкреслити, що необхідність та значення обумовлені потребою систематичного аналізу напрямків удосконалення роботи за ринкових умов господарювання потребою в поліпшенні використання фінансових ресурсів, а також пошуком резервів зміцнення фінансової стабільності підприємства.

3.3 Інформаційне забезпечення фінансової діагностики підприємства.

Інформаційною базою для діагностики фінансового стану підприємства є дані:

балансу (форма №1);

звіту про фінансові результати (форма №2);

звіту про рух грошових коштів (форма 3);

звіту про власний капітал (форма .MM);

інші дані статистичної звітності та інші оперативні дані.

Усі показники балансу та іншої фінансової звітності взаємопов'язані, а їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить від вірогідності поданої і систематизованої в них відповідним чином інформації.

Основні вимоги до фінансової звітності з точки зору здійснення фінансової діагностики підприємства зводяться до того, що вона повинна уможливлювати:

оцінку динаміки та перспектив отримання прибутку підприємством.

оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх використання:

опрацювання об фунтова них фінансових управлінських рішень для здійснення ефективної інвестиційної політики.

На основі аналізу звітних даних визначаються основні тенденції формування і використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони підприємства, а також резерви поліпшення його фінансового стану у перспективі.

Для вирішення поточних і перспективних фінансово-господарських проблем підприємства необхідно володіти повною та достовірною інформацією про його фінансовий стан та результати діяльності. Для прийняття обґрунтованих управлінських рішень на підприємстві слід використовувати дані, які відповідають певним правилам (вимогам, нормам) і є зрозумілими та прийнятними для керівників. Для порівняння фінансових результатів, отриманих у попередньому та поточному періодах, слід використовувати лише порівнювані показники, тобто визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв, правил, стандартів.

Метою звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття будь-яких рішень.

Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто обирає принципи, методи та процедури обліку для достовірного відображення фінансового стану підприємства та забезпечення порівнянності фінансових звітів.

3.4 Деталізований аналіз фінансового стану

Метою деталізованої діагностики фінансового стану є докладна характеристика майнового й фінансового становища господарюючого суб'єкта, результатів його діяльності в минулому звітному періоді, а також можливостей розвитку суб'єкта на перспективу. Він конкретизує, доповнює й розширює окремі процедури експрес-аналізу. При цьому ступінь деталізації залежить від бажання аналітика.

У загальному вигляді програма проведення поглибленої діагностики фінансово-господарської діяльності підприємства містить наступні складові:

1. Побудова аналітичного балансу-нетто.

2. Оцінка й аналіз економічного потенціалу:

2.1. Оцінка майнового положення й структури капіталу.

2.2. Аналіз фінансового стану: оцінка ліквідності, оцінка фінансової стабільності.

3. Оцінка й аналіз результативності фінансово-господарської діяльності:

3.1. Аналіз оборотності.

3.2. Аналіз рентабельності.

4. Розробка заходів щодо поліпшення фінансового стану підприємства.

При проведенні аналізу ступінь агрегування інформації вибирає аналітик. Найбільш загальне групування відповідає розділам балансу. Активи розділяються на ліквідні активи, товарно-матеріальні запаси, нерухоме майно. Пасиви _ на позикові кошти (короткострокові зобов'язання, довгострокові зобов'язання) і власний капітал.

Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує загальну забезпеченість підприємства оборотними коштами для ведення господарської діяльності й своєчасного погашення термінових зобов'язань підприємства.

Коефіцієнт поточної ліквідності визначається як відношення вартості оборотних коштів, що перебувають у наявності в підприємства, у вигляді виробничих запасів, готової продукції, коштів, дебіторських заборгованостей й інших оборотних активів до найбільш термінових зобов'язань підприємства у вигляді короткострокових кредитів банків, короткострокових позик і різних кредиторських заборгованостей й інших короткострокових пасивів.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової стабільності.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами визначається як відношення різниці між обсягами джерел власних коштів (підсумок розділу 1 пасиву балансу) і фактичною вартістю основних коштів й інших не обігових активів (підсумок розділу 1 активу балансу) до фактичної вартості оборотних коштів, що перебувають у наявності, у вигляді виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, коштів, дебіторських заборгованостей й інших оборотних активів (підсумок розділу 2 активу балансу).

Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності визначається як відношення розрахункового коефіцієнта поточної ліквідності до його встановленого значення. Розрахунковий коефіцієнт поточної ліквідності визначається як сума фактичного значення поточної ліквідності на кінець звітного періоду й зміни значення цього коефіцієнта між кінцем і початком звітного періоду в перерахуванні на встановлений період відновлення (втрати) платоспроможності.

Підставою для визнання структури балансу підприємства незадовільної, а підприємства неплатоспроможним наступає за умови, коли величина розглянутих коефіцієнтів виявляється нижче їхніх нормативних значень:

коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення менш 2;

коефіцієнт забезпеченості власними коштами на кінець звітного періоду має значення менш 0,1.

У тому випадку, якщо хоча б один із зазначених коефіцієнтів має значення нижче нормативного, розраховується коефіцієнт відновлення платоспроможності за період, який дорівнює 6 місяцям.

Зазначений коефіцієнт, що приймає значення більше 1, свідчить про наявність реальної можливості в підприємства відновити свою платоспроможність.

При значенні коефіцієнта менш 1 можна говорити про відсутність у підприємства реальної можливості відновити платоспроможність найближчим часом.

Якщо ж коефіцієнти поточної ліквідності й забезпеченості власними коштами приймають значення, що перевищують нормативні або рівні їм, то розраховується коефіцієнт втрати платоспроможності за період, який дорівнює 3 місяцям.

Коефіцієнт втрати платоспроможності, що приймає значення менше 1, свідчить про те, що в підприємства найближчим часом може бути втрачена платоспроможність.

Фінансовий стан підприємства в значній мірі залежить від доцільності й правильності вкладення фінансових ресурсів в активи. У процесі функціонування підприємства величина активів й їхня структура перетерплюють постійні зміни. Характеристику про якісні зміни в структурі коштів й їхніх джерел можна одержати за допомогою вертикального й горизонтального аналізу звітності.

Слід зазначити, що в умовах інфляції цінність результатів горизонтального аналізу знижується.

На практиці нерідко поєднують горизонтальний і вертикальний аналіз, тобто будують аналітичні таблиці, що характеризують як структуру коштів підприємства і їхніх джерел, так і динаміку окремих її показників.

На цій стадії аналізу формується уявлення про діяльності підприємства, виявляються зміни в складі його майна й джерелах, встановлюються взаємозв'язки різних показників. Із цією метою визначають співвідношення окремих статей активу й пасиву балансу, їхню питому вагу в загальному підсумку (валюті) балансу, розраховують суми відхилень у структурі основних статей балансу в порівнянні з попереднім періодом.

Загальна сума зміни валюти балансу розчленовується на складові, що дозволяє зробити попередні висновки про характер зрушень у складі активів, джерелах їхнього формування і їхньої взаємної обумовленості. Так, у процесі аналізу зміни в складі довгострокових і поточних (оборотних) коштів розглядаються у взаємозв'язку зі змінами в зобов'язаннях підприємства.

Якісна характеристика основних коштів можуть бути охарактеризовані наступними показниками.

Частка активної частини основних коштів. Зростання цього показника в динаміку звичайно розцінюється як сприятлива тенденція.

Коефіцієнт зношення. Показник характеризує частку вартості основних коштів, списаної на витрати в попередніх періодах. Звичайно використовується в аналізі як характеристика стану основних коштів.

Коефіцієнт відновлення. Показує, яку частину від наявних на кінець звітного періоду основних коштів становлять нові основні кошти.

Коефіцієнт вибуття. Показує, яка частина основних коштів, з якими підприємство початок діяльність у звітному періоді, вибула через старість і з інших причин.

Якщо відновлення активної частини основних коштів перебуває на низькому рівні, це може привести до погіршення якості продукції, зниження її конкурентноздатності й, як наслідок, скороченню обсягів реалізації.

Збільшення кількості готової продукції на складі, зменшення відвантаження товарів свідчить про труднощі, що виникають при їхньому збуті. У цих умовах необхідно провести аналіз із метою виявлення причин зниження продажів. З одного боку, це може бути збільшення неякісної продукції, а тому нереалізованої. З іншого боку, це свідчить про погану роботу маркетингової служби, що погано вивчає ринки збуту й вимоги покупців до товару.

Варто звернути увагу на склад позикових коштів. Значне зростання у звітному періоді кредиторської заборгованості може свідчити про те, що у підприємства були серйозні проблеми із власними джерелами фінансування.

Фінансове становище підприємства характеризується двома групами показників:

а) показники ліквідності;

б) показники фінансової стабільності.

Показники ліквідності дозволяють визначити здатність підприємства оплатити свої короткострокові зобов'язання, реалізуючи свої поточні активи.

Підприємство може бути ліквідним у більшому або меншому ступені, оскільки до складу поточних активів входять різнорідні оборотні кошти.

По ступені ліквідності статті поточних активів умовно можна розділити на три групи:

1) ліквідні кошти, що перебувають у негайній готовності до реалізації (кошти, високоліквідні цінні папери):

2) ліквідні кошти, що перебувають у розпорядженні підприємства (зобов'язання покупців, запаси товарно-матеріальних цінностей);

3) неліквідні кошти (вимоги до дебіторів із тривалим строком утворення (сумнівна дебіторська заборгованість), незавершене виробництво).

Пропорція, у якій ці групи повинні перебувати по відношенню друг до друга, визначається: характером і сферою діяльності підприємства; швидкістю обороту коштів підприємства; співвідношенням поточних і довгострокових активів; сумою й терміновістю зобов'язань, на покриття яких призначені статті активу; «якістю» - активів.

Віднесення тих або інших статей оборотних коштів до зазначених груп може мінятися залежно від конкретних умов: у складі дебіторів підприємства значаться досить різнорідні статті дебіторської заборгованості, і одна її частина може потрапити в другу групу, інша _ у третю: при різній тривалості виробничого циклу незавершене виробництво може бути віднесено або до другого, або до третьої групи й т.д.

У складі короткострокових пасивів можна виділити зобов'язання різного ступеня терміновості. Тому одним зі способів оцінки ліквідності на стадії попереднього аналізу є зіставлення певних елементів активу з елементами пасиву. Із цією метою зобов'язання підприємства групують за ступенем їхньої терміновості, а його активи - за ступенем ліквідності.

У практиці проведення фінансового аналізу використаються наступні показники:

коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності або коефіцієнт покриття; коефіцієнт швидкої ліквідності або «критичної оцінки»;

коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності відображає, чи досить у підприємства коштів, які можуть бути використані їм для погашення своїх короткострокових зобов'язань протягом майбутнього року.

Відповідно до стандартів вважається, що цей коефіцієнт повинен перебувати в межах між 1 й 2 (іноді 3). Нижня границя обумовлена тим, що поточних активів повинне бути щонайменше досить для погашення короткострокових зобов'язань, інакше підприємство може виявитися неплатоспроможним. Перевищення оборотних активів над короткостроковими зобов'язаннями більш ніж у два рази вважається також небажаним, оскільки свідчить про нераціональне вкладання компанією своїх коштів і неефективне використання. Крім того, особлива увага при аналізі цього коефіцієнта звертається на його динаміку

Не всі активи мають однаковий ступінь ліквідності, а отже, не можуть бути реалізовані в терміновому порядку. У результаті виникає погроза фінансової стабільності підприємства.

Коефіцієнт швидкої ліквідності або «критичної» оцінки визначається як відношення ліквідної частини оборотних коштів (тобто без урахування матеріально-виробничих запасів) до поточних зобов'язань. Підрахунок цього показника викликаний тим, що ліквідність окремих категорій оборотних коштів далеко не однакова, і якщо, наприклад, кошти можуть служити безпосереднім джерелом виплати поточних зобов'язань, то запаси можуть бути використані для цієї мети лише після їхньої реалізації, що припускає не тільки наявність покупця але й наявність у покупця коштів. Рекомендоване значення даного показника - не нижче 1.

Зниження цього коефіцієнта свідчить про те, що для погашення короткострокових боргів ліквідних активів недостатньо й, якщо буде потреба, підприємство буде змушене розплачуватися за рахунок товарно-матеріальних запасів.

Найбільш ліквідними статтями оборотних коштів є кошти, якими розташовує підприємство на рахунках у банку й у касі, а також у вигляді цінних паперів. Відношення коштів до короткострокових зобов'язань називається коефіцієнтом абсолютної ліквідності. Це найбільш твердий критерій платоспроможності, що показує, яка частина короткострокових зобов'язань може бути погашена негайно. Вважається, що значення цього коефіцієнта не повинне опускатися нижче 0,2.

Стабільність роботи підприємства пов'язана із загальною його фінансовою структурою, ступенем його залежності від зовнішніх кредиторів й інвесторів. Так, багато підприємств у процесі своєї діяльності крім власного капіталу залучають значні боргові кошти.

Отже фінансова стабільність характеризується співвідношенням власних і позикових коштів. Однак цей показник дає лише загальну оцінку фінансової стабільності. Тому у світовий і вітчизняній обліково-аналітичній практиці розроблена система показників, що характеризують стан і структуру активів підприємства й забезпеченість джерелами покриття (пасивами).

Їх можна розділити на дві групи: показники, що визначають стан оборотних коштів, і показники, що визначають стан основних коштів.

Показники ліквідності й фінансової стабільності взаємодоповнюють один одного й у сукупності дають уявлення про фінансовий стан підприємства: якщо в підприємства виявляються погані показники ліквідності, але фінансова стабільність їм не загублена, то у підприємства є шанси вийти зі скрутного стану. Але якщо незадовільні й показники ліквідності й показники фінансової стабільності, то таке підприємство - імовірний кандидат у банкрути.

Стан обігових коштів в основному відбивається в показниках забезпеченості оборотних коштів власними оборотними коштами.

У фінансовому аналізі найбільше часто знаходить застосування коефіцієнта забезпеченості поточних активів власними оборотними коштами, що показує яка частина оборотних коштів підприємства була сформована за рахунок власного капіталу. Нормативне значення показника не нижче 0,1.