Моделі ринкової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Змішана економіка (англ. mixed economy) -- Економіка, у якій ряд рішень з розподілу ресурсів приймається приватними компаніями та господарствами,-- а деякі приймаються урядом країни.

Термін описує сучасну економіку багатьох розвинутих демократичних країн, адже нині немає «чистої» ринкової економіки: більша частина господарства знаходиться у приватних руках. Проте важливі її сфери: залізниця, паливно-енергетичний комплекс, освіта, охорона природи, соціальний захист -- належать державі та уряд впливає на економічні та соціальні процеси. При цьому піклування деяких держав про розвиток соціальної сфери настільки сильне, що їхню економіку називають соціально-ринковою.

Характерні риси:

Гармонійне поєднання позитивних якостей ринкової і централізованої систем

Основні характеристики:

функціонування економіки на засадах плюралізму форм власності -- приватної, колективної, державної та розмаїття форм господарювання -- оренди, акціонування, кооперації, партнерства;

розвиток державного підприємництва і формування державного сектору економіки;

макроекономічне прогнозування, планування і програмування розвитку економіки загалом та її окремих галузей;

розподіл і перерозподіл державою ресурсів і доходів на основі формування державного бюджету та державних фінансів, здійснення податкової політики і соціального регулювання;

модифікація ринкового ціноутворення внаслідок запровадження внутрішньофірмових (трансфертних) цін і державного регулювання цін на ресурси і продукти;

державне регулювання науково-технічного та інноваційного розвитку;

регулювання державою та профспілками умов, оплати та ринку праці;

соціалізація економічної системи капіталізму на засадах соціального страхування і соціального захисту населення, соціального партнерства;

підтримання конкурентних умов господарювання і запобігання монополізму.

Так як це змішаний тип економічної системи, то, звичайно, зазнали змін й основні положення вільного ринку. По-перше, зміни в конкуренції. Конкуренція з досконалої перетворюється в недосконалу. Це означає, що з'являється явище про домову цінової політки, що може негативно вплинути на баланс «покупець-продавець». Це може привести до обмеження умов вибору товарів для покупця. Новим виробникам вже не так легко пробитися на ринок товарів.

Розрізняють основні типи недосконалої конкуренції:

а) Монополістична конкуренція - коли на ринку різні виробники пропонують схожі товари, але хочуть придати їм специфічного забарвлення. Наприклад, телефон з функцією мр-3 або японське кафе.

б) Олігополістична конкуренція - характеризується наявністю декількох виробників, що контролюють ринок товарів деякої галузі. Наприклад, газові та нафтові трейдери, або побутової техніки (холодильники, пилососи)

в) Чиста монополія - в даному випадку існує лише один продавець. Це є дуже великим перекосом в співвідношенні «продавець-покупець», й негативно для покупця, тому що в нього немає вибору покупки в іншого продавця. Він мало що може зробити, щоб вплинути на цінову політику. Прикладами цього виду є продаж зброї, випуск грошей та ін..

Розвиток приватної власності в умовах змішаної економічної системи гармонійно доповнюється поширенням колективної форми власності та модифікується внаслідок підприємницьких дій самої держави. Результатом цього є різноманітність форм власності й господарювання, притаманна сучасним розвиненим економікам.

Отже, змішана економічна - це система, що базується на гнучкому механізмі державного втручання у соціально-економічні процеси, при чому як ринок так і держава не переважають один над одним.

У Великобританії та Швеції запроваджені,в основному,державні системи охорони здоров'я,що забезпечують безкоштовну й однакову медичну допомогу всім громадянам,а приватні-обкладаються досить високими податками. В умовах змішаної економіки уряди мають право переводити у державну власність неблагополучні фірми,діяльність яких вважається життєво необхідною для національних інтересів.

Змішаною називається економіка,у якій держава відіграє важливу роль у спрямуванні інвестиційної діяльності приватних підприємств за допомогою так званої промислової політики,у регулюванні бізнесу відповідно до національних інтересів.

Модель чистої ринкової економіки та її еволюція

Ринкова економіка, згідно з теорією А. Сміта, - це лад, в якому відбувається вільна гра ринкових сил. Природною рушійною силою господарського розвитку є прагнення індивіда до реалізації своїх економічних інтересів. Дбаючи про свої інтереси, така економічно вільна людина покращує як свій добробут, так і примножує багатство суспільства. Інтереси індивідів певною мірою гармонізує конкуренція, завдяки чому досягається економічна рівновага. Конкуренція вирівнює попит і пропозицію, відновлює пропорційність, тобто здійснюється саморегулювання економіки. ринок економіка конкуренція монополія

У ринковій економіці державі належить другорядна роль: вона виконує лише ті функції, які не може виконати окремий індивід або зробить він це неефективно. Суперечностей між індивідом і суспільством не існує.

Економісти - дослідники XX століття зробили такий внесок у розвиток економічної теорії ринкової економіки:

1. Альфред Маршалл був одним з перших економістів, який вивів показник попиту з функції корисності (граничної корисності). Він зазначав, що будь-які фактори виробництва - земля, машини, обладнання, кваліфікована і некваліфікована праця тощо - мають тенденцію бути використаними лише доти, доки вони приносять вигоду власникам. "Праця і капітал - зауважував А. Маршалл, - щорічно виробляють певну "чисту" кількість товарів та послуг. Конкуренція призводить не до рівності, а до нерівності доходів, отриманих двома індивідуумами з різною продуктивністю у кожний відрізок часу, а також до її нерівності у двох районах, в яких середній рівень продуктивності неоднаковий. У моделі розподілу доходу А. Маршалла заробітна платня виступає як винагорода робітнику за те, що він жертвує працею, підприємницький доход -винагорода власникові капіталу, а відсоток - винагорода за очікування. А. Маршалл дійшов висновку, що для досягнення добробуту народу держава повинна обкладати вищими податками одні галузі і підтримувати субсидіями інші. Національний доход, за теорією А. Маршалла, виникає внаслідок взаємодії факторів виробництва праці та капіталу, кожен з яких отримує доходи відповідно до їх граничної продуктивності.

2. Теорія загальної рівноваги Л. Вальраса - перша спроба побудови формалізованої моделі на основі макроекономічних величин, що відображають особливості поведінки господарських суб'єктів на ринку. У моделі Л. Вальраса стан рівноваги досягається тоді, коли відношення граничної корисності товару до його ціни для всієї товарної маси стає однаковим. Вчений дотримується методологічних підходів при аналізі попиту на гроші. За його словами споживачі володіють двома видами оборотного капіталу: запасами споживчих товарів і запасами грошей. Підприємці також володіють запасами товарів і залишками грошей. Величину попиту і пропозиції на запаси товарів і залишки грошей можна виразити функцією цін. Загальна сума реальних ліквідних залишків (запасів), яким суспільство прагне володіти, повинна дорівнювати наявній кількості грошей у стані рівноваги. Механізм досягнення цієї рівноваги полягає у коливаннях ставки відсотка. За Л. Вальрасом, попит на гроші є спадною функцією ставки відсотка, оскільки відсоток - це ціна відмови від корисності, що отримується від володіння активами в ліквідній формі. Оскільки корисність послуг запасів грошових залишків повинна перебувати у такому ж співвідношенні зі ставкою відсотка, як і гранична корисність будь-якого іншого товару, то грошова та реальна ставка у рівновазі повинні бути однаковими. З часом теорія ринкової економіки зазнавала істотних змін. В середині ХХ ст. західнонімецькі економісти Л. Ерхард та В. Ойкен запропонували концепцію "соціально-ринкової економіки", яка значно відрізняється від концепції вільної ринкової економіки і значно посилює роль держави. Одним з найважливіших завдань держави вважається забезпечення вільної конкуренції, яка сприяє зростанню продуктивності праці, зниженню цін, підвищенню реальної заробітної плати, а відповідно забезпеченню добробуту народу. Другим важливим критерієм є оптимальне поєднання ринкової та планової (централізовано регульованої) економіки. "Соціально-ринкова економіка" визначається як форма економічної організації ринкового типу з налагодженим механізмом державного регулювання, відповідною інституціональною структурою і системою соціального захисту населення.

Командна економіка (планова економіка)-- економічна система, в якій держава або ради керують економікою. В системі з командною економікою центральний уряд ухвалює всі рішення стосовно виробництва та споживання товарів та послуг. В крайніх випадках, обширні галузі економіки та промисловості знаходяться під контролем держави, всі рішення стосовно розподілу ресурсів та виробництва також ухвалюються державою.Органи планування вирішують що має бути виготовлено та скеровують підприємства нижчих рівнів на виробництво цієї продукції. Командна економіка є протилежністю ринковій економіці, в якій виробництво, розподіл, ціноутворення та інвестиції ухвалюються власниками засобів виробництва на основі власних інтересів, а не відповідно до всеохоплюючого плану. До м'якіших різновидів планування в командних економіках належить індикативне планування, коли держава застосовує «вплив, субсидії, дотації та оподаткування, але не вказує що робити.»Такі різновиди інколи називають «планованими ринковими економіками.»

Деякі дослідники розрізняють планову економіку від командної, вважаючи командну економіку крайнім випадком планової. Однак, планування економічної діяльності присутнє й в умовах вільного ринку.

До важливих прикладів командних економік минулого належить економіка Радянського Союзу, яка, за оцінками CIA Factbook була деякий час другою за розмірами економікою світу[8], Китаю до 1978 року та Індії до 1991 року.

Починаючи з 1980-тих та 1990-тих років уряди країн з командною економікою почали впроваджувати політику дерегуляції (або, як в Радянському Союзі, система зазнала краху) та рух в бік створення ринкової або змішаної економіки. Планові економіки існують в таких країнах, як Куба, Лівія, Саудівської Аравії, Ірані, Північній Кореї та М'янма.

Характеристики

За умов командної (планової) економіки головні економічні питання розв'язує певний центральний орган, який спершу визначає, що і скільки виробляти, й неодмінно контролює виконання своїх розпоряджень. У такий самий спосіб вирішуються всі питання стосовно того, як виробляти. Центральний орган вирішує також питання «для кого» виробляти.

За умов командної економіки існують досить жорсткі обмеження рівнів заробітної платні, пенсій, тривалості відпусток працюючим тощо. Центр визначає обсяги розподілу за районами вироблених товарів, а також встановлює ціни на них.

Головною особливістю командної системи є відсутність у виробників свободи вибору. Так, директор швейної фабрики не міг вибирати постачальника тканини для свого товару, оскільки план «закріплював» за ним конкретного постачальника. Водночас директор ткацької фабрики не побоювався, що його продукція залишиться нерозпроданою через низьку якість: адже він знає, що швейна фабрика за планом зобов'язана придбати її.

Саме відсутність свободи вибору зумовлює відсутність у виробників зацікавленості (або стимулу) виробляти кращі й дешевші товари, збільшуючи їх асортимент і розробляючи нові моделі. Через це задоволення потреб споживачів у такій системі перебуває на низькому рівні. Але слід зазначити також, що планування як метод управління окремим підприємством широко використовується в господарській практиці і може сприяти підвищенню загальної ефективності виробництва.

Характерні риси:

Надмірне одержавлення економіки

Надмірна централізація виробництва (понад 90 % підприємств -- державна власність)

Диктат виробника

Бюрократизація апарату управління

Спрямування значної частини дефіцитних ресурсів на потреби військово-промислового комплексу.

Схильність до диктатури

Командна економіка схильна до встановлення диктатури та кар'єрному росту людей аморальних та безпринципних. Так, Фрідріх фон Гаєк вважав, що диктатор або диктатори, котрі стоять у керма адміністративно-командної системи мають володіти вийнятковими здібностями в сфері політичної інтриги та внутрішньопартійної боротьби.[10] Розподіл ресурсів в адміністративному порядку неможливий без абсолютної політичної влади. Адміністративні накази мають бути підкріплені погрозою покарання або застосування сили. Розподіл ресурсів, за визначенням, означає, що ресурси відбирають у одних та віддають іншим. Кар'єрний ріст можливий лише для людей безпринципних та не обтяжених мораллю.[11]

Гаєк вважав, що навіть якщо влада сама по собі може і не бути ціллю, тим не менш планування веде до диктатури, оскільки диктатура -- найефективніший інструмент силового впливу та примусового насадження ідеології, і як така необхідна для здійснення широкомасштабного централізованого планування. «Для досягнення своїх цілей колективістам потрібна влада -- влада одних людей над іншими, причому в небачених досі масштабах, і від того, чи зможуть вони її досягти, залежить успіх всіх починань.» На думку Гаєка, саме безпринципні та безсовісні люди мають найбільше шансів на успіх в тоталітарному суспільстві.

Размещено на Allbest.ru