Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні риси. Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі. Поява монополій пов'язана з мотивами накопичення багатств, прибутків, а засобом для цього вважалося їх панівне становище на ринку. Монополістичні тенденції в економіці стають панівними лише наприкінці XIX ст. У цьому зв'язку логічно постає питання, про причини їх виникнення. Ці причини пов'язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою їх була промислова революція кінця XVIII -- початку XIX ст., поява низки винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості.

Узагальнене вираження ці зміни знаходили в концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на великих підприємствах.

Монополії виникають також на основі централізації виробництва і капіталу. Типовий приклад такого об'єднання -- утворення акціонерних компаній.

Ще однією важливою причиною виникнення монополістичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в останній третині XIX ст. наукові винаходи зумовили необхідність будівництва таких заводів, яких не здатен був збудувати жоден капіталіст окремо. Крім того, у цей час починається широке будівництво залізниць. Щоб накопичити необхідні кошти, окремому капіталісту знадобилося б кілька десятків років. Отже, потрібна була нова форма власності, яка могла б швидко розв'язати ці проблеми. Нею й стала акціонерна капіталістична власність, що виникала в результаті злиття, об'єднання декількох капіталістів.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ МОНОПОЛІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА

1.1 Розвиток монополій в кінці XIX - на початку XX ст.

Наприкінці ХІХ ст. ринок чи не вперше за багатовікову історію свого існування та розвитку зіткнувся з серйозними проблемами. Саме в той час виникла досить реальна загроза функціонування того атрибуту, існування якого було просто необхідним для існування самого ринку -- конкуренції. На її шляху виникли вагомі та істотні перепони у вигляді монополістичних утворень.

Історія монополія вираховуються тисячами років і сягає глибокої давнини. Ще видатний давньогрецький філософ Арістотель згадував про неї, відносячи її до “мистецтва наживати майно”. Він зазначав, що “вигідно в розумінні наживання майна, якщо хтось зуміє захопити будь-яку монополію”.

Англійський філософ Томас Гоббс описував монополії, створені ще феодальною державою для зарубіжної торгівлі. Він їх називає корпораціями, зазначаючи, що “метою подібної корпорації є збільшення прибутків шляхом монопольного права купівлі і продажу як вдома, так і за кордоном”.

Проте в обох цих випадках поява монополій пов'язувалась із накопиченням багатства, прибутків, а засобом досягнення цього вважалося панівне становище на ринку. [Основи економічної теорії / за редакцією С.В. Мочерного. -- Тернопіль; АТ “Тарнекс”, 1993, с.177]

Після великої циклічної кризи 1873--1878 pp., яка мала загальносвітовий характер, прискорилася трансформація пануючої в провідних країнах світу економічної системи. Місце сотень виробників у кожній галузі почали займати одиничні найбільші компанії -- монополії. Типові приклади: "Стандарт ойл", частка якої наприкінці XIX ст. становила майже 90 % нафтовидобутку в США і майже 60 % світового видобутку нафти, "Форд моторз", частка якої у 20-х роках XX ст. становила 80 % американського автомобільного ринку і дві третини світового, "Юнайтед стейтс стіл", "Юнайтед фрутс", компанії Круппа, Нобеля та інших найбільших промисловців.

Змінився також характер товару. Замість звичайних традиційних стали приходити марочні товари -- бренди: "Кока-кола", "Кемел", "Лівайс", "Еріксон", "Проктор енд Гембл" тощо. У конкуренції марок провідну роль почали відігравати нецінові чинники.

Різко піднялися пороги входження в галузі, особливо у нові капіталомісткі -- автомобілебудування, хімічна промисловість, металургія, електроенергетика, виробництво зброї, авіа-, суднобудування, шляхове будівництво.

Посилилося законодавче регулювання підприємницької діяльності: спершу у сфері антимонопольного законодавства, потім у галузі регулювання відносин між працею і капіталом. На кінець епохи появилися перші законодавчо встановлені соціальні гарантії. Проте загалом у вирішення економічних питань держава, як і раніше, прямо не втручалася, за винятком СРСР і Заходу періоду Великої депресії.

З появою нових засобів поширення інформації (телеграф, телефон, радіо) доступ до комерційно важливої інформації став відповідно менш доступним.

Отже, умови, характерні для економіки вільної конкуренції, зникли, і економічна система стала якісно новою. Її назвали системою (економікою) монополістичної конкуренції. Вона проіснувала близько 70 років -- з кінця XIX до середини XX ст.

Для монополістичної системи характерне різке загострення боротьби між найбільшими компаніями світу і між урядами національних держав, які підтримували їх, за контроль над джерелами дешевої сировини та ринками збуту. Ця боротьба призвела до різкого посилення мілітаристських кіл (військово-аристократичної партії), особливо в Німеччині, Японії, Великій Британії, Італії, Австрії і Росії, а також до розв'язання двох світових воєн і безлічі регіональних конфліктів.

Невдала, незавершена модернізація і поразка в Першій світовій війні сприяли приходу до влади в Росії партії більшовиків. Ця партія почала побудову в окремо взятій країні безкласового суспільства і господарської системи, основаної на колективній (державній) власності на засоби виробництва.

1.2 Причини монополізації економіки

Бурхливе зростання монополій почалося з розвитком великого машинного виробництва в кінці XIX ст. З'явилася можливість зниження витрат при розширенні виробничих одиниць (фабрик і заводів). Коли в галузі залишалося небагато великих виробників, між ними могла розігруватися конкуренція, яка виявлялася невигідною. Щоб уникнути цієї конкуренції підприємці організовували різні "суспільства", які по суті були монополістичними об'єднаннями.

Найпростішими формами були ринг (від англ. Ring - "коло") або корнер (від англ. Corner - "кут") - тимчасові угоди про єдину політику в системі продажу. Довгострокову угоду називали синдикатом (від гр. Syndikos - "діючий спільно"). Іноді ці синдикати брали форму пулів (від англ pool - "котел"), в цьому випадку у фірм була загальна каса, яка об'єднувала прибуток, що поділялася згодом між фірмами.

Трест (від англ. Trust) являв собою найбільш повне об'єднання фірм, коли виникало загальне управління виробництвом (весь трест був однією фірмою).

У другій половині XIX ст. монополістичні об'єднання почали з'являтися в багатьох галузях (наприклад, у виробництві цукру, тютюну, нафтопродуктів, в металургії, на транспорті). У багатьох галузях трести контролювали практично весь обсяг виробництва. Наприклад, в кінці XIX ст. American Sugar Refining Company контролювала 90% всього виробництва цукру.

Іноді ці монополії були природними (існування двох фірм у галузі було не вигідно), і в цьому випадку монополістом ставала перша фірма, що почала виробництво благ. Наприклад, в 1866 р. перша американська телеграфна компанія Western Union надовго залишилася єдиною фірмою в своїй галузі.

Деякі трести представляли собою значні виробничі імперії з величезною кількістю робітників і капіталу. Наприклад, наприкінці XIX ст. Дж. Д. Рокфеллером був організований гігантський трест Standard Oil Company, що контролював 90% видобутку всієї нафти в Америці.

Росія не була винятком у цьому процесі монополізації промисловості, хоча розвиток монополістичних об'єднань почалося дещо пізніше і іноді ініціювалося іноземними партнерами російських фірм.

У Росії перший промисловий синдикат виник у Петербурзі за участю німецьких підприємців в 1886 р., коли об'єдналися шість фірм з виробництва цвяхів та дроту. У 1903 р. це вже був синдикат "Цвях", який контролював 87% всього виробництва цвяхів. У 1887 р. виникає цукровий синдикат, який на початку 1890-х рр.. об'єднував 90% всіх заводів. У 1902 р. виникає найбільший синдикат "Продамет", який об'єднав металургійні заводи. У 1906 р. поява синдикату "Продвугілля" викликало кризу на ринку вугілля. У 1907 р. з'явився синдикат "Покрівля", який об'єднав виробників покрівельного заліза. У 1908 р. утворився синдикат "Мідь", що контролював 94% виробництва цього металу. У 1904 р. розпочав діяльність синдикат "Продвагон", який контролював 97% всіх замовлень на залізничні вагони.

Отже, основними причинами монополізації виробництва в кінці XIX - початку XX ст. вважають:

- зростання мінімальних розмірів капіталів;

- намагання підприємців одержати максимум прибутку за рахунок витіснення конкурентів і встановлення бар'єрів для вступу в галузь;

- надання урядом якій-небудь одній фірмі виключних привілеїв на постачання газового палива, електроенергії, телефонних послуг та ін. (природні монополії) у зв'язку з розвитком комунального господарства;

- розвиток патентного права, різного роду махінації і зловживання аж до шантажу і прямого розбою.

1.3 Наслідки монополізації

Поступово змінювалась роль банків в економіці -- з пасивного посередника у платежах банк перетворився в активного учасника ринку. Відбувались концентрація і централізація банківської справи. Самі банки частину капіталів вкладали у промисловість, виступаючи вже як організатори виробництва. Формувався фінансовий капітал. Особливо інтенсивно цей процес відбувався у США, де банки, фінансуючи різні компанії, установлювали над ними контроль, підкоряли їх шляхом скуповування акцій, направляли своїх представників у правління трестів, а інколи утворювали нові трести.

Зросло значення зовнішньої торгівлі. Зростання масштабів виробництва вимагало розширення ринку. Обсяги міжнародної торгівлі з 1891 по 1910 р. збільшились у 1,5 раза. Зміцнення і розширення міжнародних економічних зв'язків поклало початок формуванню світового господарства як єдиного механізму, який зв'язував усі регіони землі. Важливою ланкою системи стали біржі великих міст світу, які щорічно реєстрували зміни світових цін під впливом світового попиту і пропозиції. Міжнародний обмін перетворювався у необхідну умову подальшого розвитку виробництва і ринку. Активізувався світовий рух не тільки товарів (зовнішня торгівля), а й робочої сили (еміграція та імміграція), капіталу.

Експорт капіталу здійснювався у різних формах: державні й комунальні позики, прямі й портфельні інвестиції, кредити. Найбільшого розвитку державні й комунальні позики набули у Франції, яку називали "світовим лихварем". Крім відсотків, країна-експортер отримувала, як правило, додаткові вигоди. Наприклад, Франція, надаючи позику Туреччині на 2,2 млрд. франків, отримала концесію на будівництво залізниць, встановила контроль над найважливішими турецькими морськими портами, впливала на діяльність головного банку країни -- Оттоманського. Туреччина фактично перетворилася у напівколонію країни-кредитора.

Розвиток монополій на початку XX ст. практично знищив державну конкуренцію. Вона збереглась на світовому рівні як конкуренція за сфери впливу. Прикладом може бути конкуренція двох найбільших електричних компаній світу: американської "Дженерал електрик" і німецької АЕГ.

Конкуренція за сферу впливу супроводжувалась територіальною експансією. В останній чверті XIX ст. боротьба за тери­торії в Азії, Африці й Тихому океані велась між індустріальними державами -- Великобританією, Францією, США, Японією, Бельгією, Голландією, Португалією, Іспанією. За 1884--1900 pp. Англія придбала 3,7 млн. кв. миль з населенням у 57 млн. осіб, Франція -- 3,6 млн. і 36 млн., Німеччина -- 1 млн. і 16 млн. відповідно. До початку XX ст. в основному було завершено територіальний поділ світу групою держав. [Економічна історія : Навчальний посібник / Юхименко П.І. - К.: Вікар, 2004.- 341 c.]



РОЗДІЛ ІІ ОСНОВНІ ПРИЧИНИ МОНОПОЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ США

2.1 Процеси, що сприяли розвитку монополій в США

Історія монополій в США нерозривно пов'язана з розвитком тих про-процесів, які на кожному етапі прискорювали зростання монополізації господарства, надаючи йому нових форм. До числа найважливіших з них відносяться зростання акціонерної власності, нова роль банків і розвиток системи участі, монополістичні злиття, як спосіб централізації капіталу, еволюція форм капіталістичних об'єднань і новітні форми об'єднань. Кожен з цих процесів має самостійне значення в розвитку сучасної економіки США та економіки в період кінця XIX - початку ХХ століття.

Взагалі кажучи, існує два способи утворення монополій: за допомогою капіталізації прибутку або шляхом злиття і поглинань (в останній час відзначається істотне переважання саме цього способу).

Методи концентрації і централізації капіталу, що застосовувалися в американській економіці першої половини XIX століття, не забезпечували достатнього зосередження капіталу для ефективного масового виробництва. Концентрація виробництва, створення нових найбільших заводів і фабрик вимагали різкого розширення рамок капіталістичної власності. Способи такого швидкого розширення розмірів капіталістичної власності, знаходиться під єдиним контролем, в Америці існували давно, але широке поширення вони отримали лише під впливом швидкого зростання продуктивних сил. Одним з таких способів є акціонерна форма організації капіталістичних компаній.

Найважливіша сторона розвитку американських монополій пов'язана з новою роллю банків і інших фінансових інститутів, з так званою системою участі. Зростання концентрації виробництва і капіталу постійно посилював необхідність розширення ролі банків, змушуючи промислові компанії країни шукати з банками міцні зв'язки з метою отримання довгострокових кредитів, їх надання у разі зміни економічної кон'юнктури. Банкіри зі скромних посередників стали поступово перетворюватися на всесильних монополістів. Це означало формальне створення в Америці «загального розподілу засобів виробництва »(за змістом же це розподіл є приватним, тобто узгоджуватися з інтересами монополістичного капіталу). Зрощування банківського і промислового капіталу привело до утворення фінансового капіталу та американської фінансової олігархії.

Швидке зростання розмірів капіталу забезпечувалося також посиленням централізації, що відбувалася у формі злиття незалежних компаній. Ця форма централізації капіталу широко використовувалася в США. Перша велика хвиля монополістичних злиттів відбувалася в США в 90-х роках XIX століття і в перші роки XX століття. В результаті були утворені найбільші компанії, підпорядкували собі цілі галузі промисловості. У металургії - «Стандард ойл », в автомобільній -« Дженерал моторс »і т.п. Друга велика хвиля монополістичних злиттів сталася в США напередодні економічної кризи 1929-1933 років. Були утворені монополії в алюмінієвій промисловості, в виробництві скляної тари та інші.

2.2 Процес концентрації і монополізації

Економічний розвиток США лише останньої третини XIX ст. переривався рушійними кризами перевиробництва в 1882--1883 і 1893 pp. Тільки в 1897 р. після тривалого застою економіка США знову відновила швидкі темпи розвитку. Економічні кризи виступали потужним прискорювачем концентрації виробництва (в 1913 р. налічувалося 85 % підприємств із чисельністю 500 і більше робітників) і централізації капіталу (акціонерні товариства в 1913 р. зосередили 80 % усіх робітників). Внаслідок цього в США виникли монополістичні об'єднання в промисловості та банківській справі. У 70-х роках XIX ст. монополії в промисловості були перехідним явищем (першою з'явилась у 1872 р. нафтова компанія "Стандарт ойл", яку організував Дж. Рокфеллер; уже в 1879 р. вона контролювала 95 % нафтопереробки в країні). У 80-х роках монополії помітно посилились і наприкінці 90-х перетворилися в одну з основ господарського життя країни. Найпоширеніша форма монополій у США -- трести, яким у 1901 р. належало 3/4 усієї промислової продукції країни. На початку XX ст. в країні вже функціонувало 800 трестів, котрі об'єднували більш як 5 тис. підприємств.

Одночасно відбувалася монополізація банків. У 1890 p. у Нью-Йорку було 64 банки, що володіли капіталом 302 млн дол., у 1900 p. -- 58, капітал яких збільшився до 548 млн дол. Інтенсивно, внаслідок злиття банківського та промислового капіталів, формувався фінансовий капітал.

Однією з найбільших американських монополій була групи Моргана ("Юнайтед Стейтс Стіл", що монополізував виробництво 2/3 сталі, трести в сільськогосподарському машинобудуванні, торговому пароплавстві, електротехнічна корпорація "Дженерал електрик", підприємства зв'язку, міського транспорту, страхові компанії), Пенсільванська група, група Вандербільта, групи Гульда, Гаррімана, три автомобільні корпорації: "Форд", "Дженерал моторе", "Крайслер" та ін. Фінансові групи Рокфеллера та Моргана контролювали 112 банків.

Уряд намагався обмежити економічне панування монополій. У 1890 p. було прийнято закон Шермана про заборону монопольної змови, який регулював торгівлю за межами окремого штату. В 1914 p. закон Клейтона заборонив встановлювати різні ціни на товари для окремих категорій покупців, скуповувати акції для послаблення конкурента, обмінюватися директорськими посадами. Однак антитрестівське законодавство фактично не застосовувалося.

монополія виробництво економіка



РОЗДІЛ 3. ПРИЧИНИ МОНОПОЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ НІМЕЧЧИНИ

Монополізація економіки Німеччини теж мала свої особливості. На відміну від США, процес монополізації відбувався тут на основі картелів та синдикатів. Найбільше їх виникло у вугільній, хімічній, електротехнічній, суднобудівній та військовій галузях промисловості. Напередодні Першої світової війни в Німеччині було близько 600 монополістичних об'єднань. Небаченої економічної сили досягли Рейнсько-Вестфальський вугільний синдикат, "Фарбеніндустрі" та ін.

Незначна кількість колоніальних володінь примушувала німецьких підприємців підвищувати продуктивність праці, знижувати собівартість продукції, домагалися високої її якості, щоб перемагати на світовому ринку товарів. Відсутність ринків сировини і збуту зумовили агресивність Німеччини.

3.1 Концентрація та монополізація

Випереджаючі темпи розвитку галузей важкої промисловості сприяли зростанню великих підприємств, які на початку XX ст. стали переважати в структурі промисловості Німеччини. За останні 20 років XIX ст. число великих підприємств (більш як 1000 робітників) у Німеччині зросло в чотири рази. У 1850 р. в кам'яновугільній промисловості в середньому на одну шахту припадало 62 особи, а в 1910 р. -- 2131 особа. У металургійній промисловості число робітників на одну домну збільшилося в 32 рази, а річний випуск продукції зріс у 263 рази. Такі зрушення вели до суттєвої концентрації виробництва і капіталу, отже, до монополізації їх.

Процес утворення монополій прискорився на початку XX ст. Його особливістю було створення переважно картелів і синдикатів. На початку Першої світової війни число їх у Німеччині досягло 600. Металургійне виробництво на заході Німеччини контролював Рейнсько-Вестфальський синдикат. В електротехнічній промисловості виробництво і збут були зосереджені у руках двох монополій -- Загального електричного товариства (АЕГ) і "Сіменс-Гальське Шуккерт", котрі уклали угоду про тісну кооперацію. Виробництво хімічної продукції опинилося в руках шести компаній. На початку XX ст. вони об'єднали капітали і створили два концерни (найбільш впливовим був "І.Г. Фарбеніндустрі"), котрі встановили тісні взаємозв?язки в галузі виробництва і торгової політики. Сталеливарна фірма Круппа, яка виробляла зброю, довгий час була "сімейною" монополією, а в подальшому стала акціонерним товариством.

Оскільки промисловість не мала достатніх нагромаджень і потребувала додаткових засобів, великі банки нею всіляко опікувалися: контролювали промислові фірми, яким було надано довгострокові кредити, сприяли зміцненню їх. Значна роль банків у створенні монополій у Німеччині стала особливістю монополізації виробництва країни. Зміни відбувалися і в самій банківській системі. Поряд із концентрацією за інтересами, коли банки об'єднувалися для проведення окремих операцій із фінансування, з 80-х років більшого поширення набула територіальна концентрація, яка полягала в зосередженні великих комерційних банків у Берліні. На початку XX ст. у Німеччині функціонувало п'ять могутніх груп, котрі охопили 58 комерційних банків. У них опинився 71 % власного капіталу всіх банків країни. Кожну групу очолював великий комерційний банк: Німецький, Дрезденський, Торгово-промисловий, Облікове товариство, Шафгаузенська банківська спілка. Наймогутнішими були Німецький банк і Облікове товариство, які сконцентрували майже 50 % банківських вкладів у Німеччині. Про встановлення панування фінансової олігархії свідчить той факт, що в 751 промисловій компанії керівниками були представники цих банків. Наприклад, Німецький банк був представлений у 200 промислових підприємствах. "Некороновані королі" -- Крупп, Тіссен, Кірдорф, Баллін та ін. зосередили у своїх руках економічний потенціал країни. Загальний прибуток монополій у 1913 р. становив 15 млрд марок.

Великі комерційні банки на початку XX ст. намагались організувати та розширити зарубіжні ділові зв'язки. Їхня зарубіжна діяльність розвивалась за такими напрямами: емісія зарубіжних державних позик, кредитування експорту й імпорту, підтримка промислових підприємств за кордоном. За 12 передвоєнних років вивіз капіталу з Німеччини зріс у 3 рази, тоді як з Англії і Франції -- у 1,5 рази. Англія спрямувала свої капітали переважно в колонії, Франція -- в Росію і країни Європи у формі позикового капіталу. Німеччина, яка не мала своїх великих колоній, рівномірно розподіляла вивіз капіталу між Європою та Америкою. Вона експортувала капітал туди, де були сприятливі ринки для німецької промисловості. Причому німецький капіталізм вирізняло проникнення і в промислово розвинуті країни. Для німецьких монополій особливе значення мав зовнішній ринок. Вони брали активну участь у монополістичних угодах (договір 1907 р. між німецькою АЕГ і американською "Дженерал електрик", міжнародний картель торгового судноплавства з участю морганівської міжнародної компанії морської торгівлі, рейковий картель, цинковий синдикат тощо). Напередодні Першої світової війни вже було близько 100 міжнародних угод за участю німецьких монополій.

Концентрація капіталів комерційних банків та посилення їхньої влади обмежували безпосередні контакти з виробничою сферою та торгівлею Німецького центрального банку. Головний емісійний центр країни зосередився на операціях із регулювання грошового обігу, на підтримці стабільності національної валюти.

Активна діяльність комерційних банків вплинула також на діяльність бірж. Доручення клієнтів на операції з цінними паперами тепер виконували банки. На біржу цінні папери потрапляли тільки через банки, які суттєво впливали на формування біржової політики. [Економічна історія : Навчальний посібник / Леоненко П.М., Юхименко П.І.]



РОЗДІЛ 4. ОСНОВНІ ПРИЧИНИ МОНОПОЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

4.1 Особливості економічного розвитку Росії наприкінці XIX -- на початку XX ст

Реформи 60-х pp. XIX ст. створили умови для швидкого розвитку капіталістичних відносин в Росії. Але тут вони мали свої особливості. Росія залишалась аграрною країною. Розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві відбувався на прусський кшталт -- поміщицькі господарства поступово переходили до товарного капіталістичного виробництва. Це забезпечувало Росії формування капіталістичних відносин за недостатнього первинного нагромадження капіталу; його роль відігравав грабіжницький характер селянської реформи, що створило умови для забезпечення промисловості дешевою робочою силою.

Проте цей процес стримувався низкою чинників. Було збережено, зокрема, селянську «общину», що уповільнювало процес майнового розшарування. Промисловість, яка тільки-но створювалася, не могла забезпечити роботою великої кількості робітників. До того ж в Росії стався демографічний вибух: до кінця XIX ст. населення країни подвоїлося. Розвиток капіталістичних відносин відбувався на тлі збереження позаекономічних методів експлуатації селян (відробіток, здольщина) і навіть патріархального укладу господарювання.

Капіталістичні відносини на селі успішно розвивались і в тих районах, де існувало традиційно розвинене селянське чи поміщицьке товарне господарство, і в новоосвоєних районах (південь України, Північний Кавказ, Казахстан).

У Росії пізніше за інші великі держави завершився промисловий переворот, тобто перехід до машинного виробництва. Це сталось у 90-х pp. XIX ст. Проте він відбувався одночасно з індустріалізацією, що зумовило високу концентрацію виробництва і швидкі темпи розвитку. На 5% підприємств працювало 54,1% робітників. Початок індустріалізації характеризувався також прямим державним втручанням. Робилося це у формі державного фінансування залізничного будівництва, фінансової підтримки галузей важкої промисловості, особливо металургії та машинобудування, і цільових державних замовлень.

Проте розвиток промисловості був нерівномірним у різних районах країни. Найвищими темпами розвивались Україна (Донбас, Південь), Петербург, Москва, Польща, Прибалтика; дещо повільніше -- промисловість Уралу.

За період з 1866 р. по 1903 р. кількість підприємств збільшилась із 3 тис. до 9 тис. Виплавка чавуну 1902 р. зросла до 159 млн пудів (1867 р. його виробили лише 17 млн пудів). Видобуток вугілля досяг у 1902 р. 1 млрд пудів (1867 р. -- 159 млн пудів).

Великого розмаху набуло залізничне будівництво. Довжина залізничної мережі зросла з 1488 км 1861 р. до 52 тис. км наприкінці XIX ст.

На економічний розвиток Росії негативно вплинула світова валютно-фінансова та економічна криза 1899-1903 pp., в результаті якої різко скоротився приплив іноземних інвестицій. Нестача капіталів призвела до концентрації виробництва і до появи в Росії монополій «Продамет», «Продвагон», «Продпаровоз» та ін. За 1899-1908 pp. кількість підприємств скоротилася на чверть, а виробництво подвоїлося. Тилом монополій були картелі й синдикати.

Єдиною повністю монополізованою галуззю стало нафтодобування.

З 80-х pp. XIX ст. в Росію почав активно проникати іноземний капітал.

Капіталісти з інших країн ринулись у найприбутковіші галузі промисловості -- нафтову, кам'яновугільну, металургійну, машинобудівну. Вони засновували промислові компанії, скуповували акції підприємств. Цей процес значно посилився на початку XX ст. У нафтовій промисловості, наприклад, господарювали англійський трест «Ойл» та англо-голландський «Ройял датч шелл». Багатство сировинних ресурсів і дешева робоча сила забезпечували високі прибутки.

Загалом іноземним власникам в Росії належала третина капіталу промислових компаній і майже половина капіталу десяти великих банків. Царський уряд одержував великі кредити. Відтак зовнішній борг Росії напередодні війни становив 7,5 млрд карбованців. Залежність від іноземного капіталу прив'язувала Росію до передових капіталістичних держав, впливала на вибір зовнішньополітичних пріоритетів.

4.2 Причини виникнення та історія розвитку монополії в Росії

Монополії з'явилися і в Росії, але їхній розвиток був своєрідним. Перші монополії утворилися в 80-х роках 19 століття (Союз рейкових фабрикантів та ін.) Своєрідність розвитку полягала в безпосередньому втручанні державних органів у створення і діяльність монополій в галузях, що забезпечували потреби державного господарства, чи мали особливе значення в його системі (металургія, транспорт, машинобудування, нафтова і цукрова промисловість). Це призвело до раннього виникнення державно-монополістичних тенденцій. У 80-90 роках діяло не менше 50 різних союзів і угод в промисловості і на водному транспорті. Монополістична концентрація відбувалася і в банківській справі.

Прискорюючий вплив на процес монополізації надав іноземний капітал. До початку 20 століття роль монополій в економіці була невеликою. Вирішальний вплив на їх розвиток надала економічна криза 1900-03 р.р. Монополії поступово охоплювали найважливіші галузі промисловості і найчастіше утворювалися як картелів і синдикатів, в яких був монополізований збут при збереженні їх учасниками виробничої та фінансової самостійності. Виникали й об'єднання Трестівський типу (Товариство «Бр.Нобель», нитковий трест тощо). Відсутність законодавчих і адміністративних норм, що регулюють порядок оформлення і діяльності монополій, робило можливим використання проти них державою законодавства формально забороняв діяльність монополій. Це призвело до поширення офіційно не реєструються монополій, частина яких, проте, діяла за згодою і за прямої підтримки уряду («Продпаровоз», военнопромислові монополії). Нелегальне становище створювало незручності (обмеження комерційної та юридичної діяльності) і тому вони прагнули до правової легалізації, використовуючи дозволені форми промислових об'єднань. Багато великих синдикатів - «Продамет», «Продвугілля», «Продвагон», «Покрівля», «Мідь», «Дріт», РОСТ та інші - за формою були акціонерними підприємствами, дійсні цілі та діяльність яких визначалися особливими негласними контрагентських договорами. Нерідко одні й ті ж підприємства брали участь одночасно в кількох угодах.

У період промислового підйому (1910-14г.г.) відбувалося подальше зростання монополій. Число торгових і промислових картелів і синдикатів склало 150-200. Кілька десятків їх було на транспорті. У банківські монополії перетворилися багато найбільших банків, проникнення яких в промисловість, поряд з процесами концентрації і комбінування виробництва, сприяло зміцненню та розвитку трестів, концернів тощо (Російська нафтова генеральна корпорація, «Трикутник», «Коломна-Сормово», «Россуд-Новаль», военно-промислова група Російсько-Азіатського банку та ін.). Рівень концентрації збуту та виробництва монополій був дуже нерівномірний. В одних галузях народного господарства (металургія, транспорт, машинобудування, нафто- і вуглевидобуток, цукрове виробництво) монополії концентрували основну частину виробництва і збуту, і майже безроздільно панували на ринку, в інших (металообробка, легка і харчова промисловість) - рівень монополізації був невисокий.

У роки першої світової війни 1914-18 р.р. припинилася діяльність низки локальних монополій, але в цілому війна збільшила число монополій і їх потужність. Виникли найбільші концерни Второва, Путилова-Стахеєва, Батоліна, братів Рябушинських. Особливо розвивалися монополії пов'язані з військовим виробництвом. Російський монополістичний капіталізм існував на основі зрощування монополій з державними органами (металургійний комбінат, Джутовий синдикат та ін.), а також у формі «примусових об'єднань» з ініціативи та за участь уряду (організації Ванкова, Іпатьєва, Київська організація виробництва колючого дроту та ін ). Монополії були ліквідовані в результаті Жовтневої революції в ході націоналізації промисловості та банків. Радянська держава частково використало облікові і розподільні органи монополій при створенні органів управління народним господарством. При переході України до ринку знову виникли монополії і проблеми пов'язані з ними.



ВИСНОВКИ

Таким чином, зміни в техніці й технології виробництва і розвитку продуктивних сил, викликані другою технічною революцією, створили матеріальні передумови для утворення монополій і переходу капіталізму від промислової стадії і вільної конкуренції до монополістичної стадії. Спочатку епоху структурних інституціональних змін на початку XX ст. визначали поняття "імперіалізм", пізніше поширився термін "монополістичний капіталізм".

Прояв і регулярна циклічність економічних криз наприкінці XIX -- на початку XX ст. сприяли процесу монополізації економіки. Розорення дрібних і середніх підприємців у період криз сприяло концентрації і централізації виробництва і капіталу. Їх ступінь у країнах був неоднаковим, але наприкінці XIX -- на початку XX ст. монополія як форма організації виробництва і капіталу набула панівного стану.

На цьому історичному етапі змінюється лідерство країн світу -- провідне місце за промисловим розвитком посідають молоді капіталістичні країни -- США і Німеччина, значно просунулась Японія, тоді як колишні лідери -- Англія і Франція відстають. Центр світового економічного розвитку переміщується з Європи до Північної Америки. Першою державою світу на довгий час стали Сполучені Штати Америки.

Можемо сказати, що вплив монополій на розвиток світового господарства був різноманітний, шкідливий і корисний, і відповідним може бути відношення до них різних людей, проте їх існування -- це частина історії розвитку світового суспільного виробництва, і сутність цього суперечливого явища ніколи не залишить байдужими провідних спеціалістів від економіки.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Леоненко П.М. Юхименко П.І. Економічна історія : Навчальний посібник К. : Знання-Прес, 2004.- 499 c.

2. Юхименко П.І. Економічна історія : Навчальний посібник . - К.: Вікар, 2004.- 341 c.

3. Мочерний С.В. Основи економічної теорії.- Тернопіль: Тарнекс, 1993. -475с.

4. Козенко Б.Д., Історія США: Навчальний посібник. - С.: СГУ, 1994. -388с.

5. Лановик Б. Д. Економічна історія України і, світу: Підручник.- К.: Вікар, 1999. -737 с.

Размещено на Allbest.ru