Фактори, що визначають напрями та розміри інвестицій в економіку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Сьогодні в державі панує кризова ситуація, що супроводжується звуженням обсягів виробництва, зниженням інвестиційної активності (зменшення кількості інвестиційних ресурсів та інвесторів (як іноземних, так і внутрішніх), масовим скороченням працівників та погіршенням життєвого рівня населення. Саме тому дослідження механізмів підвищення ефективності інвестиційної діяльності, розробка концептуальних засад щодо формування інвестиційного потенціалу, а також створення більш масштабної ресурсної бази та забезпечення сприятливого інвестиційного клімату є досить актуальною темою сьогодення.

Важливу роль у дослідженні інвестиційної діяльності та впливу на неї різноманітних факторів відіграють праці фундаторів теорій руху та регулювання прямих іноземних інвестицій П.Баклі, Х.Грейя, М.Кассона, С.Хаймера; сучасних західних вчених Р.Гроссе, П.Фішера, Д.Хоффмана, С.Хеда. Вагомий внесок у розробку зазначеної проблематики зробили сучасні вітчизняні науковці Бланк І.О., Волошин В.В., Гаврилюк О.В., Лазебник Л.Л., Макогон Ю.В., Панченко Є.Г., Шевчук В.Я. та ін. Різні теоретичні та практичні аспекти політики залучення ПІІ розкриваються у роботах російських вчених Богатирьова А.Г., Вознесенської Н.Н., Гринчеля Б.М., Дороніної Н.Г., Лебедєва В.Г., Савіна В.А., Шеремета В.В., Юданова Ю.Г., Яковлевої Є.Л.

Актуальність даного дослідження визначає мету роботи: проаналізувати фактори, що визначають напрями та розміри інвестицій в економіку України.

Основними завданнями даної роботи є:

1) розкрити суть інвестицій та інвестиційної діяльності;

2) визначити основні чинники, що впливають на надходження інвестицій;

3) провести аналіз припливу іноземних інвестицій в економіку України протягом останніх років;

4) дослідити зарубіжний досвід активізації інвестиційного потенціалу галузей та територій;

5) запропонувати напрями заохочення інвестування в кризову економіку країни.

Об'єктом вивчення є інвестиційна діяльність держави та перспективи її розвитку.

Фактори впливу на процес інвестування в Україні зумовлюють предмет нашого дослідження.

Розділ 1. Основні фактори впливу на інвестиційнудіяльність

1.1 Економічна суть та призначення інвестицій в економіці держави

Термін "інвестиція" походить від лат. invest, що означає "вкладати". Інвестиції - це довгострокові вкладення капіталу у різні галузі економіки в країні чи за кордоном з метою одержання прибутку. Вони спрямовуються на відновлення і розширення виробничих потужностей задля збільшення обсягів виробництва [10, с. 154].

Закон України "Про інвестиційну діяльність" визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, завдяки якій створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

- рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

- майнові права, що випливають з авторських прав, досвіду та інтелектуальних цінностей;

- права користування землею, водою, природними ресурсами;

- сукупність технічних та економічних знань у формі документації, навичок, виробничого досвіду, необхідних для організації виробництва товарів та послуг, але не запатентованих (ноу-хау) [14].

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності класифікуються за певними ознаками.

1. За об'єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні та фінансові. Під реальними інвестиціями розуміють вкладання коштів (майна) у реальні активи - матеріальні та нематеріальні (іноді інвестиції в нематеріальні активи, що пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризують як інноваційні). Фінансові інвестиції - це вкладання коштів у фінансові інструменти (активи), серед яких превалюють цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні розрізняють інвестиції прямі та непрямі. Пряме інвестування здійснюють інвестори, які безпосередньо добирають об'єкти інвестування та вкладають в них кошти (майно, активи). Як правило, інвестори добре обізнані з об'єктом інвестування і знають механізми інвестування. Непрямі інвестиції здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об'єктів інвестування та управління інвестиціями, то певна їх частина купує цінні папери, які випускають інвестиційні та фінансові посередники. Зібрані кошти посередники вкладають у найефективніші, на їхній погляд, об'єкти інвестування, керують ними, а потім розподіляють одержаний прибуток між своїми клієнтами - інвесторами.

3. За періодом інвестування інвестиції поділяють на коротко- та довгострокові. Короткострокові інвестиції здійснюють на період до одного року. До них належать короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів. Довгострокові інвестиції здійснюють на період понад рік. Великі інвестиційні компанії розподіляють їх на чотири види: до двох років; від двох до трьох років; від трьох до п'яти років; понад п'ять років.

4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні - державні та місцеві органи влади, державні (казенні) підприємства з бюджетних і позабюджетних фондів, власних і позичкових коштів, іноземні - фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні - суб'єкти певної держави та іноземних держав.

5. За регіональною ознакою розрізняють інвестиції в державі та поза її межами. Внутрішні інвестиції здійснюють в об'єкти інвестування в межах держави, а іноземні - поза її межами. До іноземних інвестицій належить також придбання різних фінансових інструментів інших держав - акцій іноземних компаній, облігацій інших держав тощо [16, с. 9-10].

6. За структурою і напрямами використання всі різновиди інвестицій поділяють на валові та чисті.

Валові інвестиції - це загальний обсяг інвестування за певний період, що спрямоване на нове будівництво, придбання засобів виробництва та приріст товарно-матеріальних засобів.

Чисті інвестиції - це сума валових інвестицій без суми амортизаційних відрахувань у певному періоді. Динаміка чистих інвестицій характеризує економічний розвиток підприємства, галузі, держави.

7. За зв'язком з динамікою національного виробництва та за головними чинниками, що впливають на обсяги інвестицій, вони поділяються на автономні та індуковані інвестиції.

Автономні інвестиції - це ті, які не залежать від обсягу національного доходу. Вони плануються інвесторами з метою впровадження у виробництво нової технології, поліпшення якості продукції.

Індуковані інвестиції, навпаки, залежать від динаміки національного доходу і є його функцією [18].

Інвестиції відіграють дуже важливу роль у вирішенні важливих соціально-економічних питань особливо для тих країн, які мають низький рівень розвитку. Головною метою інвестиційної діяльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії підприємства. Безумовно, залучення як вітчизняних, так й іноземних інвестицій сприятиме забезпеченню зростання обсягів виробництва продукції та надання послуг, а також створенню передумов економічного зростання країни.



1.2 Розподіл доходу на споживання та заощадження і норма чистого прибутку як фактори впливу на інвестування

Обсяг інвестицій, насамперед, залежить від розподілу одержаного доходу на споживання та заощадження. В умовах низьких доходів населення, основна їх частина витрачається на придбання споживчих товарів і оплату послуг, що здатні задовольнити особисті потреби, тобто на споживчі витрати. Споживання є основою сукупних витрат [2].

Зростання доходів викликає збільшення частки, що спрямовується на накопичення - джерело інвестиційних ресурсів. Заощадження являє собою процес, пов'язаний із забезпеченням у майбутньому виробничих і споживчих потреб. Накопичення здійснюються як фірмами, так і домашніми господарствами. Фірми заощаджують для інвестування - на розширення виробництва та збільшення прибутку. Домогосподарства заощаджують з ряду причин: мотиви забезпечення старості та передачі спадку дітям, накопичення коштів для купівлі землі, нерухомості та дорогих предметів тривалого користування [1].

Отже, зростання питомої ваги заощаджень викликає збільшення обсягів інвестицій і навпаки.

Не менш важливим фактором, що впливає на обсяги інвестицій є норма чистого прибутку. Представники класичної школи саме прибуток визначали основним джерелом формування інвестицій.

Англійський економіст Вільям Петті аналізував прибуток, який залежить від величини заробітної плати та реальної ренти. Щоб забезпечити значні обсяги інвестицій, рівень заробітної плати, на його думку, необхідно звести до мінімуму засоби існування. Високі прибутки дадуть змогу капіталістам розширити виробництво.

Ще один видатний англійський економіст Адам Сміт у роботі "Дослідження про природу та причини багатства народів" (1784 р.) пише: "Загальний капітал всіх членів нації зростає…внаслідок постійного накопичення і додавання до нього того, що вони зберігають зі свого доходу. Тобто процес інвестування здійснюється за рахунок надлишку доходів, що не були спожиті [25, с. 277].

Давід Рікардо у "Началах політичної економії" дає власне трактування проблеми інвестування капіталів. Основою його системи стає теорія заробітної плати, прибутку й ренти, як форма доходу. На думку Рікардо, економічна динаміка залежить від структурування доходів.

Прибуток, за Рікардо, лише тоді має значення, якщо він спрямовується у виробничу діяльність: "…ніхто не нагромаджує інакше, ніж з метою застосування продуктивно нагромадженого капіталу; оскільки тільки лише за такого використання останній впливає на прибуток". Зменшення прибутку внаслідок зростання розміру заробітної плати "…призупиняється через повторні проміжки часу завдяки удосконаленню в машинах, що застосовуються у виробництві…, та відкриттям в агрономічній науці, які дають змогу нам зберегти частину праці…" [25, с. 278].

Отже, спонукальним мотивом здійснення інвестиційних витрат є прибуток. Підприємці здобувають засоби виробництва тільки тоді, коли очікується, що подібні закупівлі будуть прибутковими. Інвестори орієнтуються не на фактичний, а на очікуваний чистий прибуток - чистий прибуток, який очікується від вкладання інвестицій. З урахуванням необхідності зростання капіталовіддачі можна записати формулу очікуваної норми чистого прибутку:

ОНЧП = ? 100%,

де: ОНЧП - очікувана норма чистого прибутку;

ОЧП - очікуваний чистий прибуток;

ЧІ - чисті інвестиції.

Таким чином, основним стимулом до інвестування є рівень очікуваної норми чистого прибутку. Можна сказати, що ОНЧП є метою інвестування [18].

1.3 Значення ставки позичкового проценту і темпів інфляції у надходженні інвестицій

На обсяг інвестицій істотно впливає ставка процента - ціна, яку фірма повинна заплатити, щоб зайняти грошовий капіталhttp://ua-referat.com/%D0%9A%D0%B0%D0%BF%D1%96%D1%82%D0%B0%D0%BB, необхідний для придбання реального капіталу, а саме, ставка позичкового процента, оскільки у процесі інвестування використовується як власний, так і позичковий капітал. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку позичкового процента, то інвестиції будуть прибутковими, на них виникає попит. Якщо, навпаки, інвестиції будуть збитковими, попиту на них не буде [1].

При прийнятті інвестиційних рішень суттєву роль відіграє не номінальна, а реальна процентна ставка. Номінальна процентна ставка - фактична процентна ставка на ринку позичкового капіталу (визначається в поточних цінах), а реальна процентна ставка - це номінальна процентна ставка за мінусом темпу інфляції:

ПСр = ПСн - ТІ,

де: ПСр - реальна процентна ставка;

ПСномін. - номінальна процентна ставка;

ТІ - темп інфляції, у відсотках.

Слід зазначити, що реальна процентна ставка вимірює дійсні витрати на одержання позики, тому інвестиції залежать від реальної процентної ставки, а не від номінальної.

Зв'язок між реальною процентною ставкою та інвестиціями виражається формулою:

ВІ = - f (ПСр),

де: ВІ - валові інвестиції

ПСр - реальна процентна ставка.

Це рівняння показує, що інвестиції є функцією процентної ставки. Причому знак (-) означає, що між попитом на інвестиції і процентною ставкою існує обернена залежність. Зі зростанням реальної процентної ставки попит на інвестиції скорочується, тому що вони стають дорожчими.

Зі зростанням реальної процентної ставки попит на інвестиції скорочується, тому що вони стають дорожчими.

Інвестиційний процес реагує і на темпи інфляційного знецінення грошей. В умовах галопуючої інфляції, коли калькуляція витрат є досить невизначеною, а процеси реального капіталоутворення стають непривабливими, скоріше перевага буде надана спекулятивним операціям.

Очікуваний темп інфляції істотно впливає на обсяг інвестицій. Що вищий очікуваний темп інфляції, то швидше знецінюється очікуваний прибуток після процесу інвестування (рис. 1. 4). Цей фактор має вирішальне значення в разі довгострокового інвестування.

Внаслідок інфляції накопичені гроші не знецінюються, вони просто втрачають частину купівельної вартості, але це слід вважати адекватним наслідком за умов вилучення грошей з обігу. В економіці мають відбуватися безперервні трансформації: гроші-товари-гроші-товари. [21, с.97]

Навіть негативні сторони інфляції можна розглядати певною мірою як корисні для економіки. Так, прямим наслідком інфляції є здешевлення заощаджень, однак це змушує їх власників не тримати гроші в домашніх схованках, а вкладати їх у фінансову систему, що використовує ці кошти як інвестиційні ресурси. [21, с.99]

Отже, основними факторами, що визначають обсяги інвестиції є розподіл доходу на споживання і заощадження, норма чистого прибутку, реальна процентна ставка та темп інфляції. Залежність між першими двома чинниками та інвестиціями є прямою, а між процентною ставкою та інфляцією - оберненою, тобто чим вища процентна ставка або темп інфляції, тим обсяги інвестицій будуть меншими.



Розділ 2. Аналіз факторів впливу на інвестиційну діяльність в Україні

2.1 Динаміка руху інвестицій в Україні протягом 2003-2011 років

В сучасних умовах глобалізації та інтеграції все більше уваги приділяється руху капіталів, зокрема процесам інвестування, які відбуваються у формі прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Кожна країна прагне залучити прямі іноземні інвестиції в свою економіку, оскільки для країни-реципієнта - це притік робочих місць, залучення новітніх технологій, підвищення життєвого рівня населення та можливість підвищення міжнародної конкурентоспроможності. Економіка України отримала статус ринкової, але нашу державу все ще відносять до групи країн з перехідною економікою для яких ПІІ це вихід із бідності, зменшення залежності від імпорту та можливість налагодження власного виробництва, збільшення можливостей експортування товарів вітчизняного виробництва, а загалом покращення стану платіжного балансу [11, c. 7].

У системі світового господарства в наш час міжнародна торгівля та прямі іноземні інвестиції відіграють надзвичайно важливу роль. Темпи їх зростання значно перевищують темпи зростання світового ВВП, що характеризує усталеність тенденції поглиблення інтернаціоналізації. Також показники темпів зростання прямих іноземних інвестицій значно перевищують показники в торгівлі товарами та послугами, що зумовлено рядом факторів міжнародного економічного розвитку останніх десятиріч.

Спостереження за надходженням прямих іноземних інвестицій в Україну Державний комітет статистики України почав вести з 1995 року. Доцільно прослідкувати динаміку припливу іноземного капіталу за період 2003 - 2010 років (табл. 2.1), а також січень-вересень 2011 року.



Обсяги надходження прямих іноземних інвестицій в економіку України за період 2003- 2010 роки

Роки	Прямі іноземні інвестиції в Україну, млрд. дол. США	Приріст прямих іноземних інвестицій,	Темпи приросту прямих іноземних інвестицій в Україну, %
2003	5,47	-	-
2004	6,79	1,32	70,32
2005	9,05	2,25	248,18
2006	16,89	7,84	-39,85
2007	21,61	4,72	67,09
2008	29,54	7,94	14,68
2009	35,62	6,07	20,9
2010	40,03	4,41	12,4

Джерело: «Моніторинг європейської інвестиційної привабливості», 2011

Починаючи з 2003 року відбувається поступове збільшення обсягів надходження прямих іноземних інвестицій до України. Різке їх збільшення спостерігається у 2005 році. Це пов'язано з продажем заводу Криворіжсталь. У 2007 році інвестиції в основний капітал збільшились на 36,48 %. Відтак внутрішній інвестиційний попит слід вважати одним з вагомих чинників економічного зростання в 2007 році. Приріст інвестицій забезпечив понад 35 % загального приросту. Завдяки стабільним темпам інвестиційної динаміки, які зберігаються в Україні економіка поступово виходить з інвестиційної кризи. Станом на кінець 2007 року обсяг інвестицій в основний капітал сягнув 88 % рівня 1990 року. В 2008 році в українську економіку було вкладено 29542,7 млн. дол. США, а в 2009 році на 20,9 % більше попереднього [27].

Україна, вступаючи у світові інтеграційні процеси взаємодії, приділяє значну увагу співробітництву з регіонами світу. Пріоритетним напрямком цього є співпраця з ЄС. Обсяг іноземних інвестицій в економіку України з країн ЄС у 2010 році становив 72 % загального обсягу інвестицій в Україну. Відмічають, що імпорт товарів з країн ЄС здійснює досить сильний вплив на рівень ПІІ в Україну з цього регіону. Реалізація потенціалу співробітництва України надасть можливість підвищити рівень спеціалізації і кооперації в науково-технічних і виробничих сферах різних областей економіки [22].

Обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну за 9 місяців 2011 р. в порівнянні з аналогічним періодом 2010 р. виріс в 1,5 рази - до 5,3 млрд дол. Про це йдеться в оцінці стану платіжного балансу Національного банку України (НБУ) за вересень 2011 р. за попередніми даними. У вересні 2011 р. обсяг ПІІ склав 732 млн дол.

Державна служба статистики України (Держстат) раніше повідомила, що в економіку України в I півріччі 2011 р. іноземними інвесторами вкладено 2 млрд 788,2 млн дол. прямих інвестицій (акціонерний капітал). У I півріччі 2010 р. в економіку України іноземними інвесторами було вкладено 1 млрд 782,8 млн дол.таким чином за 6 міс. 2011 р. інвестиції зросли на 56,4% [12].

Якщо досліджувати надходження інвестицій в різні сектори економіки, то за останніх 5 років найбільшу кількість інвестиційних проектів (13% від загального ПІІ в Україну) залучив фінансовий сектор (табл. 2.2.). Фактично, Україна посідає третє місце як країна для ПІІ у фінансові послуги в Центральній та Східній Європі, після Росії та Польщі, які отримали 18% та 14% проектів відповідно.

Логістика (10%) та виробництво продуктів харчування (9%) обіймають відповідно друге та третє місця за обсягами прямих іноземних інвестицій. Однак країна ще не розкрила свого справжнього потенціалу: у промисловому секторі кількість інвестицій зросла на 11,5% в 2010 році в порівнянні з 4,2%-м ростом ВВП, хоча Україна залучає лише 3% промислових ПІІ в країнах Центральної та Східної Європи.

Таблиця 2.2 Надходження ПІІ в Україну за галузями економіки за 2006 - 2010 рр..

Рейтинг	Галузь	Проекти ПІІ	Частка, %	Створення робочих місць
1	Фінансове посередництво	24	13	590
2	Логістика	17	10	361
3	Харчова промисловість	16	9	1895
4	Страхування та пенсійне забезпечення	13	7	25
5	Неметалічна мінеральна продукція	13	7	400
6	Професійні послуги	12	7	14
7	Програмне забезпечення	10	6	202
8	Металоконструкції	6	3	133
9	Гумова і пластикова промисловість	6	3	0
10	Автомобільна промисловість	5	3	2030
	Інші	56	31	1837
	Всього	178	100	7487

Джерело: «Моніторинг європейської інвестиційної привабливості», 2011

Найбільшими країнами-інвесторами залишаються промислово розвинуті країни. До п'ятірки входять Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Росія та Австрія, надходження з яких станом на 01.01.2011 склали 9.9, 7.0, 4.7, 3.4 та 2.7 мільярдів доларів США відповідно.

2.2 Значення позитивних чинників у інвестиційному кліматі країни

інвестиція заощадження позичковий процент

Важливою для інвестора, який бажає здійснювати іноземне інвестування, є оцінка країни та його інтересів стосовно умов інвестування, можливих прибутків, інвестиційних ризиків, окупності інвестицій тощо. На сьогоднішній день інвестиційна привабливість конкретної країни для здійснення вкладення капіталу є непростим завданням для інвестора.

Проблема інвестування зараз дуже гостро стоїть у більшості країн світу, в тому числі й в Україні. Як свідчать дослідження показників інвестиційної привабливості України, потенційно вона може бути однією з провідних країн вкладення прямих та портфельних іноземних інвестицій. В Україні ж дотепер не створено обгрунтованої системи державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування національної економіки посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб'єктів господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обгрунтована інвестиційна політика держави [19].

Ситуація, що склалась, не привертає поглибленої уваги інвесторів. Проте дослідження доводять, що в Україні існує ряд позитивних факторів, що впливають на вибір іноземного інвестора. Зокрема виділяють такі основні:

1) наявність матеріально-сировинної бази, необхідної для реалізації інвестиційних програм, сприятливі кліматичні умови, вигідне географічне становище (близькість до країн Західної та Центральної Європи, розташування біля морів);

2) наявність відносно дешевої робочої сили, кваліфікованих працівників;

3) достатньо високий рівень розвитку науково-технічних розробок у багатьох галузях;

4) стабільні виробничі зв'язки з країнами СНД;

5) місткий споживчий ринок, який знаходиться на стадії розвитку та розширення;

6) слабка ринкова конкуренція серед національних виробників [9].

Дослідження історичних аспектів міжнародного руху капіталу дозволили з'ясувати, що основними мотиваційними чинниками вкладення інвестицій в іншу країну спочатку була наявність у країні інвестування привабливих природних ресурсів, корисних копалин, дешевої робочої сили та сприятливих умов для виробництва. Ця група чинників розкриває зміст ресурсної інвестиційної привабливості об'єкта інвестування. При цьому під ресурсною інвестиційною привабливістю слід розуміти наявність, достатність і збалансованість природних, людських і матеріально-технічних ресурсів, ї кількість та якість, ефективність, мобільність і ліквідність, здатність реалізовувати інвестиційні інтереси інвесторів.



2.3 Вплив негативних факторів на іноземне інвестування в Україну

На сучасному етапі розвитку світового господарства однією з найважливіших та найактуальніших проблем для країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються, є залучення та раціонально - ефективне використання іноземних інвестицій [3].

Економіка України потребує постійних іноземних фінансових ін'єкцій, оскільки внутрішній капітал не може задовольнити всі запити внутрішнього ринку та забезпечити сталий розвиток господарства. Це є великою проблемою, оскільки в країні наявні безліч негативних факторів, що перешкоджають надходженню капіталу.

В. Федоренко здійснив аналіз чинників, які негативно впливають на розвиток економіки шляхом надходження до неї іноземних інвестицій. А М. Мельник провів аналіз і здійснив класифікацію факторів формування інвестиційного клімату [29].

Аналізуючи показники ПІІ за останні роки, помітно, що потоки прямих іноземних інвестицій значно зросли, але незважаючи на всі кількісні та якісні зміни, Україна сприймається іноземними інвесторами як несприятлива для інвестування країна.

Можна виділити такі основні негативні чинники інвестиційного клімату в Україні:

1) нестабільна політична ситуація та відсутність політичної відповідальності держави;

2) зростаючий рівень корупції та «тінізації» економіки;

3) надмірний податковий тиск на інвесторів;

4) низькі темпи приватизації;

5) очікування розвитку фінансової кризи, що розпочалася у США наприкінці 2007 року;

6) відсутність страхової компанії, яка б покривала комерційні ризики під час реалізації особливо великих інвестиційних проектів;

7) недостатнє правове забезпечення в сфері регулювання іноземних інвестицій, законодавче обмеження на іноземне інвестування в окремі галузі країни, недостатня розробка економічних програм по інвестиційним іноземним капіталовкладенням в Україну;

8) недостатня обізнаність інвесторів з інвестиційною привабливістю української економіки;

9) нестабільність поставок та цін на паливо та нафтопродукти, недосконалість валютної системи країни, високі ставки мита на ввезення при надходженнях іноземних інвестицій в Україну [29, с. 28].

Сиволапенко Н. вважає за доцільне розглядати дві групи чинників інвестиційної привабливості, які перешкоджають залученню інвестицій:

- на макрорівні: стан економіки та законодавства, політична та економічна нестабільність, політика уряду, відсутність системи отримання інформації від інвестора;

- на мікрорівні: характер взаємовідносин між вітчизняними підприємствами та їх закордонними партнерами, а також з державними організаціями, відсутність досвіду роботи з іноземними партнерами [26].

Німецька консультативна група до чинників, що заважають діяльності інвесторів в Україні, відносить:

1) правову невизначеність;

2) економічну непрогнозованість;

3) адміністративне втручання;

4) обмеження свободи економічної діяльності у сфері зовнішньої торгівлі;

5) відсутність розвиненої інфраструктури, в тому числі ринкової [9, c.10].

До факторів, що перешкоджають надходженню ПІІ належать і такі:

- низький управлінський рівень менеджерів на українському ринку;

- несформованість корпоративної культури;

- недосконалість та стрімкі зміни в українському законодавствіі як наслідок - слабка юридична підтримка іноземного інвестора;

- непослідовність державної політики в інвестиційній сфері;

- високий і деструктивний рівень державного втручання в економічні

процеси;

- відсутність ефективних механізмів судової системи для захисту інтересів інвестора;

- впровадження податку на додану вартість на прямі інвестиції у статутний фонд;

- непрозорість процесів реприватизації [4].

Таким чином, для України є дуже важливим залучення іноземних інвестицій в економіку, що сприяє її соціально-економічному розвитку. Природні та людські ресурси, місткий ринок створюють передумови для їх надходження, але все ж переважають негативні чинники, що відлякують іноземних інвесторів через величезний ризик залучення капіталу в економіку країни.



Розділ 3. Перспективи активізації інвестиційної діяльності в Україні

3.1 Зарубіжний досвід стимулювання надходження інвестицій

Україні дуже важливо виробити власну стратегію у відносинах з транснаціональними компаніями. Аналіз зарубіжного досвіду залучення інвестицій допоможе в майбутньому уникнути можливих труднощів та покращити інвестиційний клімат. Необхідно в повній мірі донести до зарубіжних партнерів наявні переваги України, при цьому надавши чіткі гарантії захисту їхніх вкладень.

Кожна країна по-своєму використовує власні можливості для залучення іноземних інвестицій. Однак країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою мають свої особливості цього процесу. Ті з них, що в силу історичних обставин почали ринкові перетворення раніше, слугують прикладом для своїх наступників. Щодо України, то дуже цікавим і корисним виглядає в цьому контексті розгляд політики тих країн, які опинилися у подібних з Україною умовах. Показовими в цьому відношенні є, зокрема, Росія та Китай. Наші північні сусіди одночасно з нами розпочали свій рух до ринкової економіки, а Китай раніше, за короткий період ставши провідним гравцем на світовій арені, не в останню чергу завдяки надходженню зарубіжного капіталу.

Відлік у Китаї слід починати з 1978 року, коли стартувала економічна реформа, яка принесла свої перші плоди на початку 90-х, вступивши у ключову фазу. В силу певних обставин та географічних умов східні регіони Китаю є найбільш розвинутими, тому цілком логічно від початку руху іноземних інвестицій виявилися найпривабливішими. Дуже сприяло цьому процесу створення спеціальних економічних зон (СЕЗ). Найбільша перевага в Китаї надається створенню таких спільних підприємств, коли іноземні партнери передають у статутний фонд права на промислову власність та ”ноу-хау”. Часто зарубіжний інвестор-співзасновник бере на себе зобов'язання надавати на безоплатній основі всі нововведення, які мають відношення до інвестованої ним технології на протязі всього терміну співробітництва, при цьому сприяючи дуже важливій в даних умовах економії часу.

Поряд зі спеціальними економічними зонами, у Китаї функціонують портові міста (ПОМ), які є відносно відкритими для іноземних інвестицій. На ПОМ покладались функції по безпосередньому впливу на розвиток обслуговуваних ними внутрішніх регіонів з глибинки країни, розробці там ресурсів, створенню спільного виробництва високоякісної продукції і виходу з нею на зовнішній ринок.

Одночасно з відкриттям ПОМ на їх території створюються зони економічного і технічного розвитку (ЗЕТР). Головні завдання ЗЕТР - стимулювання науково-технічного прогресу, розвиток сучасної промисловості, збільшення експорту, розвиток інших видів зовнішньоекономічного співробітництва. Цікаво, що одним з найважливіших напрямків спеціалізації ЗЕТР є виробництво та експорт сільськогосподарської продукції.

Всі питання по управлінню СЕЗ виведені з-під юрисдикції центральних органів влади і передані провінціям, які мають широкі повноваження у сфері господарської політики та зовнішньоекономічної діяльності. Для іноземних інвесторів, які відвідують спеціальні економічні зони, спрощені процедури в'їзду і виїзду. Також їм надаються відносно низькі ставки орендної плати за користування земельними ділянками та інші пільги. Це дозволило змінити галузеву спеціалізацію багатьох СЕЗ.

Зарубіжний капітал сприяє розвитку як самих спеціальних економічних зон, так і всієї економіки Китаю, про що свідчать економічні показники. Зокрема, постійно зростає частка підприємств з іноземними інвестиціями у ВВП країни. Без перебільшення можна стверджувати, що СЕЗ в Китаї ініціювали та підтримали макроекономічні зрушення в економіці, внутрішній та зовнішній політиці [13].

Близька нам у всіх відношеннях Росія має свої особливості стосовно ТНК. Якщо ситуація з залученням іноземних інвестицій дуже схожа до української, то міжнародна діяльність власних великих компаній певним чином відрізняється. На думку багатьох російських вчених, в країні ще не з'явились повноцінні аналоги зарубіжним ТНК. Деякі експерти відносять до таких компанії ”Лукойл”, ”Газпром”, ”Сбербанк”, ”Татнефть”. Проте вони не являються повноцінними ТНК, оскільки характер їхнього експорту є чисто сировинним, тобто не створюють додаткову вартість і розвивають за рубежем лише один вид діяльності - збут.

Варто відмітити, що масштаби діяльності російських ТНК на Заході незрівнянно менші, ніж іноземних ТНК в Росії. Найбільша активність іноземних інвесторів припала на часи приватизації. Саме тоді можна було найвигідніше придбати підприємства. Крім притоку інвестицій, ТНК надають неабиякий фінансовий імпульс, сприяють задіянню всіх виробничих потужностей, розвивають ноу-хау, соціальну інфраструктуру. Як результат, за останні роки в Росії суттєво зріс обсяг інвестиційних надходжень.

Але існують і негативні аспекти іноземного інвестування ТНК в російську економіку: значне зосередження в паливно-енергетичному секторі, нерівномірний територіальний розподіл інвестицій, недотримання трудового законодавства, здійснення тиску на регіональну владу, небажання проводити реструктуризацію на куплених підприємствах [23].

Історично склалося, що найважливішою ознакою, яка приваблює іноземних інвесторів, є наявність у країні природних ресурсів: корисних копалин, сировини та добрих природних умов для ведення сільського господарства, чим Україна забезпечена. У XIX ст. надходження більшості ПІІ з країн Європи та США були зумовлені потребою забезпечення економних і надійних джерел постачання корисних копалин та сировини для індустріалізованих країн Європи та Північної Америки.

До іншої дуже важливої групи економічних чинників надходження ПІІ належать ринкові фактори -- місткість ринку (в абсолютному виразі та у відношенні до кількості населення і його доходів) і темпи зростання ринку. Для ТНК нові ринки дають можливість залишатися конкурентоспроможними і розширювати діяльність у певній галузі, а також економити за рахунок масштабів виробництва.

Саме доступ до нових ринків був основним мотивом повоєнної інвестиційної хвилі зі США до Європи, особливо до Великобританії, а також припливу японських інвестицій до США наприкінці 80-х років XX ст., що став наслідком добровільних експортних обмежень та ризику подальших протекціоністських заходів в автомобільній промисловості.

Потенційно Україна є інвестиційно привабливою країною, оскільки має чималу кількість недостатньо використовуваних фізичних і людських ресурсів, великі резерви не вкладених заощаджень (на мільярди доларів), місткий внутрішній ринок споживання (близько 50 млн. людей -- один з найбільших у Європі), а також безперешкодний вихід до ще більших ринків Росії та колишніх республік СРСР. Крім того, Україна через свою стратегічну важливість посіла третє місце (після Ізраїлю та Єгипту) за обсягом отриманої від США допомоги.

3.2 Напрями активізації інвестування в кризову економіку України

Світова економічна криза боляче позначилася на Україні, особливо через повну неготовність української економічної влади до адекватного реагування на неї [ 30, с. 6 ].

Рівень інвестиційної активності перебуває у безпосередній залежності від стану економіки в державі, функціонування фінансово-кредитної системи, прибуткової діяльності підприємств, дохідної політики бюджетів усіх рівнів та доходів населення.

За умов гострого дефіциту власних капіталовкладень, необхідних для проведення структурної перебудови економіки, розв'язання проблем її інтеграції в світову економіку, важливого значення набуває залучення в Україну зовнішніх джерел фінансування. Забезпечення зростання обсягу надходжень у країну іноземних інвестицій залежить, по-перше, від поліпшення макроекономічної ситуації в країні в цілому. Насамперед, це стосується зміцнення фінансового становища держави, включаючи скорочення дефіциту консолідованого бюджету, зменшення внутрішнього та зовнішнього державного боргу, реформування відносин власності, вдосконалення податкової системи, зміцнення економічної стабільності з подальшим зростанням темпів ВВП. По-друге, зростання обсягів іноземних інвестицій визначається здійсненням заходів економічного, нормативно-правового, інформаційного та організаційного механізмів залучення іноземного капіталу, які здатні забезпечити стабільні умови для інвесторів [20].

Оскільки пошук ринків збуту є головним мотивом усіх іноземних інвесторів, що входять на український ринок, стратегія має передбачати передусім зниження бар'єрів для входження на ринок. За наявності прозорої та чіткої процедури приватизації, а також привабливих підприємств входження на ринок через придбання контрольного пакету акцій підприємства на приватизаційному тендері вимагатиме від інвестора менших зусиль порівняно із започаткуванням проекту «з нуля» [17, c. 240-241].

Для активізації інвестиційної діяльності неабияке значення має стимулювання лізингових операцій -- гарантованого товарного інвестування. Він має ряд переваг. По-перше, лізинг більше, ніж інші, наближений за своєю суттю до довгострокових банківських кредитів, що нині так необхідні підприємствам. По-друге, лізинг дає змогу забезпечити оперативність і гнучкість у вирішенні виробничих завдань шляхом тимчасового використання устаткування, а не придбання його у повну власність. По-третє, лізинг робить можливим доступ підприємствам-користувачам усіх форм власності до найпередовішої техніки і дав змогу ліквідувати суперечності між необхідністю її використання та її швидким моральним старінням.

Одним із найперспективніших напрямів залучення іноземного капіталу в Україну має стати розгортання мережі інвестиційних фондів і компаній. У зв'язку з цим великого значення набуває надходження венчурного (ризикового) капіталу, який тісно пов'язаний з фінансуванням інновацій та науково-технічним прогресом. Основними галузями в Україні, які потребують ін'єкцій ризикового капіталу, є, передусім, агропромисловий комплекс, енергетика, транспорт, зв'язок [20].

На даний час довіра іноземних інвесторів до України залишається вкрай низькою, і тому дуже важливою щодо залучення капіталу є консультативна підтримка потенційних партнерів. Як і в більшості країн Європи, в Україні є агентство, яке опікується іноземними інвесторами. Це Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами, створене у 2010 році, яке спеціалізується на багатомільярдних національних проектах, але не відповідає міжнародній практиці. Фактично залучення інвестицій у створення нових виробничих потужностей «з нуля» не відіграє жодної ролі у діяльності агентства, що мало би бути основною сферою його діяльності. Держінвестпроект підлягає жорсткій критиці західними європейськими країнами, саме тому ще одним напрямом активізації надходження інвестицій є відповідність високим міжнародним стандартам [15].

Активізації залучення інвестицій в економіку України сприятиме:

-- реформуванню власності та використання кредитів, що надаються Світовим банком та ЄБРР для розвитку приватного сектора економіки, малого і середнього бізнесу;

-- створенню органів, які забезпечують контроль і реалізацію інвестиційних рішень на всіх рівнях управління;

-- формуванню мережі інноваційно-інвестиційних закладів;

-- створенню ефективного механізму концентрації науково-технічних ресурсів на пріоритетних напрямах і масштабному фінансуванню інноваційних проектів, включаючи залучення зарубіжних фондів та міжнародних проектів з найбільш капіталомістких напрямів науково-технічного прогресу, космічні дослідження, розвиток енергетики та медичної сфери;

-- розробці та реалізації державних комплексних науково-технічних програм та міжгалузевих інноваційних проектів [20].

Отже, зважаючи на кризовий стан економіки України, потрібно шукати шляхи активізації припливу прямих іноземних інвестицій. В цьому може допомогти як зарубіжний досвід стимулювання надходження капіталу, так і власні вироблені стратегії щодо активізації різних способів залучення ПІІ.

Размещено на Allbest.ru