Размещено на http://www.allbest.ru/

Калькулювання собівартості продукції за видами діяльності

• 1. Зміст і суть бюджетування

За умов ринкової економіки, якій притаманні самостійність суб`єктів господарювання, власна відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності, виникає об`єктивна потреба постійного контролю, аналізу, коригування й прогнозування змін фінансового стану та оцінки фінансових можливостей підприємства на майбутнє, що реалізується з допомогою інструментів фінансового менеджменту й, зокрема, бюджетування. Система управління підприємством повинна вдосконалюватись з врахуванням накопиченого світового досвіду, новітніх теоретичних й практичних досягнень у сфері менеджменту. В якості одного з ефективних напрямків удосконалення системи управління на мікрорівні для вітчизняних підприємств пропонується використання бюджетування, яке позитивно зарекомендувало себе в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Вагомий внесок у розробку теоретичних й методологічних основ бюджетування внесли такі зарубіжні вчені як Діккі Террі, Друрі К., Кінг Альфред М., Майєр Е., Райан Б., Фалуді А., Фостер Дж., Хан Д., Хорнгрен Ч.Т., Шим Джей К., й інші. Але використовувати західні концепції без їх адаптації до вітчизняних умов господарювання є недоцільним у зв`язку з наявністю ряду суттєвих національних особливостей менеджменту, системи обліку й звітності, рівня інформаційного забезпечення.

У вітчизняній та російській економічній літературі достатньою мірою розроблені питання методики розрахунку і аналізу фінансових показників оцінки результатів діяльності підприємств. Так, цим питанням присвячені праці Балабанова І.Т., Білолипецького В.Г., Власова В.М., Данилочкіної Н.Г., Кармінського А.М., Карпової Т.П., Ковальова В.В., Новіченко П.П., Олексієвої М.М., Стоянової О.С., Теплової Т.В., Шеремета А.Д. та інших.

В свою чергу, значна кількість питань залишається відкритою для дослідження, зокрема: визначення сутності концепції бюджетування; виокремлення та систематизація принципів, функцій, методів а також факторів, які обмежують впровадження та використання бюджетування в сучасних умовах; розкриття особливостей організаційної процедури впровадження бюджетування; адаптація західних методик складання бюджетів і контролю їх виконання до сучасних умов діяльності вітчизняних підприємств та їх консолідація з вітчизняними здобутками тощо. Основною метою дослідження є уточнення і розвиток теоретичних положень, розробка методичних та організаційних рекомендацій щодо використання бюджетування, а також розробка механізму покращення системи управління фінансовими ресурсами при впровадженні бюджетування на вітчизняних підприємствах.

Досліджується проблема необхідності застосування на сучасних підприємствах системи бюджетування як інструменту управління розвитком роботи підприємства.

Найбільш об'єктивну оцінку підприємницької діяльності, можливість своєчасного виявлення "слабких "місць, забезпечення адаптації підприємства до зовнішніх змін, нівелювання несприятливого впливу факторів зовнішнього середовища, а також здатність гнучко реагувати ці зміни дає бюджетування. Процес бюджетування базується на загальній концепції розвитку підприємства, більш детально розробляє економічний і фінансовий аспект стратегії і являє собою єдину систему взаємопов'язаних технічних, організаційних і економічних змін на визначений період часу [4]. На жаль, для керівників вітчизняних підприємств процес бюджетування на рівні підприємства залишається не зовсім зрозумілим. Спостерігається повна відсутність взаємозв'язку цілей довгострокового і середньо - короткострокового періодів або часткове їх відображення у деяких бізнес-планах.

За відсутності налагоджених процедур і визначеної послідовності операцій планування планово-економічні служби часто займаються лише збором інформації про величину витрат або доходів по продукції або підрозділах підприємства, після чого обробляють її і консолідують у загальний бюджет доходів і витрат (результат фінансової діяльності). При цьому складається ситуація, за якої внаслідок розрізнених, нескоординованих дій підрозділів підприємства при плануванні своєї діяльності не забезпечується достовірність та оперативність подачі інформації керівництву, своєчасне складання зведеного бюджету по підрозділах та видах діяльності, центрах відповідальності. Виходячи з цього, набуває значущості проблема бюджетного планування підприємств.

Бюджетування - це процес колективний, який дає змогу погодити діяльність підрозділів усередині підприємства і підпорядкувати її загальній стратегічній меті. Завдання бюджетного планування полягає в обґрунтуванні та розширенні річного плану господарської діяльності підприємства з метою усунення непередбачуваних змін, які виникають в процесі його діяльності, визначенні координації дій між окремими його ланками для уникнення прийняття неузгоджених рішень, підвищенні ефективності управлінського контролю щодо виключення неефективних чинників, а також, оцінки вкладеної праці, дій та прийнятих рішень керівництвом підприємства [5].

Бюджетування - це частина управлінського обліку й загальної технології управління, що забезпечує підприємствам можливість отримати переваги перед конкурентами через створення ефективної системи управління ресурсами.

Сутність бюджетування полягає у плануванні діяльності підприємства відповідно до встановлених цілей, яке втілюється в конкретних показниках бюджетів, спрямованих на виконання конкретних завдань [2].

Бюджети - це плани майбутніх операцій, виражені у кількісних (здебільшого грошовому) вимірниках. Це засіб здійснення контролю, для чого фактичні дані порівнюють із запланованими.

Бюджети містять інформацію, необхідну для прийняття управлінських рішень з метою підвищення ефективності діяльності підприємства, оцінки діяльності менеджерів усіх рівнів, забезпечення ефективного використання фінансових, трудових, матеріальних та інших ресурсів [3].

Підприємство самостійно обирає форму бюджету, але формується він на основі певної процедури, яка визначає процес бюджетування. Бюджетне планування на підприємстві складається з трьох етапів:

1) підготовка до планування;

2) планування - розроблення бюджетів;

3) контроль за виконанням бюджетів.

В залежності від періоду, на який складаються бюджети, вони бувають: річними, піврічними, квартальними, місячними, тижневими і денними. Значно рідше трапляються бюджети, складені на значно довший період часу. Оскільки основним змістом процесу бюджетування є координація всіх сторін діяльності підприємства з метою забезпечення виконання його стратегічного плану, то одержані фактичні результати потрібно періодично порівнювати із запланованими і складати звіт за результатами порівняння для визначення управлінської позиції щодо бюджету, а також з'ясувати причини відхилень. Фінансовий менеджмент з означених позицій обов'язково повинен передбачити як песимістичний, так і оптимістичний варіанти зведених бюджетів (поєднання операційного і фінансового бюджетів), щоб при необхідності мати змогу їх використати, не ставлячи під загрозу весь процес бюджетування.

Підводячи підсумки, слід зазначити, що динамічно змінні зовнішні умови зумовлюють необхідність постійного перегляду тактичних і частково стратегічних цілей, балансування між стабільністю та змінністю кінцевих результатів діяльності підприємства. З цією метою бажано забезпечувати стратегічну гнучкість або здатність підприємства до формування превентивних управлінських заходів та швидко реагувати на зовнішні зміни для отримання конкурентних переваг.

Впровадження процесу бюджетування на підприємствах дозволить:

* поліпшити фінансові результати на основі управління прибутком і витратами, раціонально розподіляти і використовувати ресурси, оптимізувати витрати по підприємству і впровадити оперативний контроль за постійними і змінними витратами;

* поліпшити платоспроможність підприємства на основі ефективного управління грошовими потоками;

* підвищити якість та оперативність прийняття управлінських рішень;

* узгоджувати, координувати дії окремих підрозділів і відділів підприємств, а також напрямків діяльності для досягнення поставлених глобальних завдань.

2. Калькулювання собівартості продукції за видами діяльності

В ринкових умовах особливим є те, що поряд з ціною цей комплексний показник відображає ефективність виробничо-господарської діяльності колективу підприємства (особливо інженерів і робітників), його вміння раціонально поєднувати і використовувати живу і матеріалізовану працю.

Собівартість продукції як сумарна величина витрат є відправним пунктом визначення величини прибутку, тому механізм її формування вимагає детального вивчення.

Виробництво кожного виду продукції (та надання послуг) супроводжується витратами трудових, матеріальних та енергетичних ресурсів, а також застосовуванням основних засобів (будівель, споруд, устаткування, тощо).

Собівартість реалізованої продукції складається із:

виробничої собівартості готової продукції, реалізованої протягом звітного періоду;

нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;

понаднормових виробничих витрат.

Виробнича собівартість готової продукції включає:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

розподілені загальновиробничі витрати.

Прямі матеріальні витрати -- це вартість сировини, матеріалів, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, що підлягають монтажу або додатковій обробці на цьому підприємстві, допоміжних або інших матеріалів, використання яких можна прямо віднести на конкретний об'єкт.

До прямих витрат на оплату праці відносять витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, включаючи будь-які види грошових та матеріальних доплат, виплати, передбачені законодавством про працю, інші виплати, витрати, пов'язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів.

Інші прямі витрати включають відрахування на соціальні заходи, плату за оренду земельних і майнових паїв, амортизацію необоротних активів, вартість остаточно забракованої продукції, витрати на виправлення браку.

Отже, до складу виробничої собівартості готової продукції включають лише витрати, пов'язані з процесом виробництва, та не включаються адміністративні витрати та витрати на збут.

Загальновиробничими витратами називають витрати, пов'язані з організацією виробництва у цехах та дільницях. До складу загальновиробничих витрат відносять:

* витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями);

* відрахування на соціальні заходи (медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів та дільниць тощо);

* амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

* амортизація нематеріальних активів (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

* витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загально-виробничого призначення;

* витрати на вдосконалення технології та організації виробництва;

* витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи з цієї оплати; медичне страхування робітників і загальновиробничого персоналу, вартість комунальних послуг, наданих виробничим підрозділам, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

* витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього середовища;

* інші витрати,

Порядок розподілу і включення до собівартості загальновиробничих витрат залежить від їх зв'язку з обсягом виробництва.

Постійними вважаються витрати, величина яких суттєво не змінюється при зміні обсягу виготовленої продукції.

Змінними вважаються витрати, розмір яких змінюється прямо пропорційно зміні обсягів виробництва.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат встановлюється підприємством самостійно.

Віднесення змінних загальновиробничих витрат на собівартість продукції здійснюється шляхом використання бази розподілу (заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат) виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Постійні загальновиробничі витрати розподіляються також з використанням бази розподілу, але при нормальній виробничій потужності. Нормальна виробнича потужність -- це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва. Величина нормальної виробничої потужності визначається підприємством самостійно.

Застосування бази розподілу при нормальній потужності означає, що постійні загальновиробничі витрати включаються до складу виробничої собівартості продукції в повному обсязі тільки в випадку, коли фактичний обсяг виробництва дорівнює або перевищує нормальну потужність.

Якщо фактичний обсяг виробництва нижчий від очікуваного середнього рівня виробництва, то до складу виробничої собівартості продукції включається лише частка загальновиробничих витрат. Решта витрат, які називаються нерозподіленими, визнаються витратами звітного періоду, у якому вони виникли і включаються до собівартості реалізованої продукції.

Віднесення нерозподілених постійних загальновиробничих витрат до собівартості реалізованої готової продукції є економічно обгрунтованим, оскільки виробнича собівартість не повинна підлягати різким коливанням, а витрати не знижуватись, а відображатись у тому періоді, коли вони понесені.

Таким чином, при визначенні собівартості реалізованої продукції необхідно враховувати виробничу собівартість реалізованої готової продукції і нерозподілені загальновиробничі витрати.

Калькулювання -- це процес визначення собівартості продукції, який полягає у акумулюванні затрат на виробництво і віднесення їх на готовий продукт. За допомогою калькулювання визначають собівартість одиниці продукції.

Основний принцип підприємницької діяльності -- отримання прибутку. Підприємство зобов'язане дотримуватися цього в довготривалому періоді, однак у короткотривалому періоді іноді може його порушувати.

Яка ж має бути ціна товару чи послуг, щоби дотримуватися цих правил ведення господарської діяльності? Інструментом для цього є калькуляція.

Калькуляцію можна визначити як класифікування, реєстрацію і відповідний розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг.

Розрізняють калькуляцію з повним розподілом затрат (повне калькулювання) і калькуляцію за змінними витратами (калькуляція часткових витрат).

Система обліку і калькулювання за повними витратами передбачає, що в собівартість продукції включають усі затрати, пов'язані з процесом виробництва:

- прямі матеріали;

- пряма заробітна плата;

- інші прямі затрати;

- накладні загальновиробничі затрати.

Калькулювання собівартості продукції з повним розподілом затрат може здійснюватись:

- згідно із замовленнями (проектами);

- згідно з процесами;

- на основі виробничої діяльності

Об'єктами обліку при калькулюванні витрат згідно із замовленнями є певні окремі замовлення (проекти). Кожному замовленню надають окремий шифр (номер), який проставляють у первинних документах обліку витрат і за яким здійснюється групування первинних документів (та затрат) за замовленнями.

Прямі затрати відносять на собівартість замовлень на підставі групування первинних документів.

Загальновиробничі затрати, які є непрямими, протягом певного періоду (наприклад, місяця) враховують окремо, на окремих рахунках, а в кінці місяця відносять на собівартість окремих замовлень через їх розподіл.

Фактичну собівартість замовлення визначають лише після його виконання. Якщо замовлення налічує багато виробів, то для визначення фактичної собівартості одиниці продукції необхідно загальну суму затрат розділити на кількість виробів.

Калькулювання затрат згідно з процесами (попередільний метод) використовують у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить цілу низку технологічних виробничих процесів, переділів виробництва.

На кожному переділі отримують напівфабрикат, який є вихідною сировиною (або матеріалом) для подальшого переділу. На останньому переділі отримують готову продукцію. Цей метод використовують у металургійній, хімічній, текстильній та інших галузях промисловості.

Затрати за цим методом враховують по переділах і видах продукції. Об'єктами калькуляції є напівфабрикати кожного переділу і готова продукція останнього переділу.

Попередільний метод передбачає два варіанти обліку виробничих затрат:

-- напівфабрикатний, за яким визначають фактичну собівартість напівфабрикатів кожного переділу;

-- без урахування собівартості напівфабрикатів, за яким облік затрат здійснюють у переділах, але собівартість напівфабрикатів не визначають. Зведенням затрат у переділах підраховують собівартість готової продукції на останньому переділі.

Система калькулювання на основі виробничої діяльності зорієнтована на контроль і скорочення тривалості виробничого процесу, особливо тих операцій, які не збільшують цінності виробу (транспортування, зберігання, контроль, інше), що сприяє зниженню витрат і собівартості продукції.

При цій системі калькулювання виробничі накладні затрати обліковують за так званими „центрами виробничої діяльності", а потім розподіляють між видами продукції на основі баз розподілу. Тобто для кожного виду затрат визначають свою базу (фактор) розподілу, а потім розраховують величину цих затрат на одиницю фактора їх зміни.

За базу розподілу можуть бути прийняті виробничі показники, кількість співробітників, кількість відпрацьованого часу тощо.

Розглянемо приклад калькуляції витрат на одиницю продукції (продукту А і продукту Б). Нам відомо, яка частина основних затрат пов'язана з виробництвом обох продуктів. Непрямі затрати рівномірно розподіляються на обидва продукти. Затрати на одиницю продукції визначають за рахунок ділення валових витрат на кількість виготовлених одиниць (у даному разі 100 одиниць продукту Б).

Калькулювання повних витрат на одиницю продукції

Система обліку і калькулювання за змінними витратами грунтується на розподілі всіх затрат на змінні та постійні і передбачає, що собівартість продукції визначається тільки за змінними витратами. Так, до виробничої собівартості продукції належать прямі матеріали, пряма заробітна платня і частина загальновиробничих витрат, які є змінними. За змінними витратами оцінюють також залишок готової продукції.

Постійні загальновиробничі затрати не включають у собівартість продукції, а зараховують до витрат періоду. Вони підлягають обліку окремо і їх списують на фінансові результати звітного періоду. Контроль постійних витрат здійснюють за центрами відповідальності через бюджетування, виявлення і аналіз відхилень від бюджету (кошторису).

На практиці може бути доволі складно розділити постійні і змінні затрати. Часто буває так, що затрати не є ні повністю постійними, ні повністю змінними, й інколи потрібен детальний аналіз для того, щоб встановити цю різницю стосовно характеру діяльності підприємства.

Постійні затрати не залишаються незмінними на всіх рівнях обсягу виробництва. Настає момент, коли будь-яке подальше збільшення обсягу виробництва потребує додаткового обладнання, а можливо, й розширення виробничих площ. Тому деякі затрати можна розглядати як постійні лише в межах певного періоду або для певного асортименту продукції.

Калькуляція собівартості за змінними витратами є необхідним доповненням калькуляції повних витрат. Використовують її в управлінському обліку для планування, контролю, прийняття управлінських рішень про виготовлення нових видів продукції, ціноутворення, планування прибутку, рішень типу „виготовляти чи купувати?" та ін.

бюджетування собівартість витрата продукція

Завдання 1

Умова завдання

Поліграфічне підприємство виготовляє друковану продукцію. Протягом місяця виробничі витрати підприємства становили:

Зарплата друкарів - 1500 грн.

Зарплата механіка з ремонту друкарських верстатів, різальних машин -800,00грн.

Прямі поліграфічні матеріали -- 2000,00 грн.

Допоміжні поліграфічні матеріали - 800,00 грн. Мастильні матеріали - 400,00 грн.

Розмір прямих витрат поліграфічного підприємства

Зарплата друкарів 1500 грн

Прямі поліграфічні матеріали 2000 грн

Допомыжны поліграфічні матеріали 800

1500 + 2000 + 800 = 4300 грн.

Завдання 2

Умова завдання

Використавши інформацію таблиці 32. норми витрат на оплату праці цеху №1 при виготовлені партії цукерок "Білочка" та фактичні витрати на заробітну плату (таблиця 33), проаналізуйте.

Необхідно:

- визначити відхилення за рахунок комбінації праці для певної категорії працівників та відхилення витрат праці за рахунок продуктивності виробництва.

Фактичне виготовлення партыъ цукерок былочка 163500/1160 = 141 т.

Фактична годино-робыт працівника 5 -го розряду 306 / 141 = 2,2 год

Працівника 6 розряду 197 / 141 = 1,4 год

Відхилення за рахунок комбынацыъ працы (стандартний час - фактичний час роботи) * стандартну тарифну ставку - середньо тарифну ставку.

Середня стандартна тарифна ставка працівника 5 гозряду (8 + 7,8) /2 =7,9

6 розряду 9 10 + 10,5) / 2 = 10,25

Відхилення для працівника 5 розряду (3-2,2) * (8-7,9)=0,8-0,1 = 0,08

Для працівника 6 розряду (2-1,4) * (10 - 10,25) = 0,6 * (-0,25) = -0,15

Відхилення витрат праці за рахунок продуктивності виробництва (стандартна кількість годин - фактична кількість год) * стандартну тарифну ставку

Для працівників 5 го розряду

(3-2,2) * 7,8 = 6,24 грн.

Для працівників 6 розряду

(2 - 1,4) * 10,5 = 6,3 грн.

Використана література

1. Білик М.Д. Бюджетування у системі фінансового планування //Фінанси України. - 2003. - №3. - с.97-109.

2. Михайло Колиснык. Финанси. Стратегии, с которыми побеждают. - "Максимум", Киев, - 2006.

3. Нападовська Л. Управлінський облік: суть, значення та рекомендації щодо його використання в практичній діяльності вітчизняних підприємств // Бухгалтерський облік і аудит. - 2005. - №8-9. - с.50-62.

4. Сомов В.Ф. Бизнес-план как инструмент оценки предпринимательской деятельности (бизнеса) // Стратегія розвитку України. - 2003. - №31. с.367 - 374.

5. Хліпальська В. Бюджетне планування запасів і витрат, їх придбання і зберігання // Бухгалтерський облік і аудит. - 2004. - №3. - с.18-22.

Размещено на Allbest.ru