Економічна теорія



Тема № 12. Конкуренція і монополія

Поняття конкуренції і монополії. Види монополії

Суть і значення досконалої “чистої конкуренції”

Характерні риси недосконалої конкуренції

Економічна природа монополії і її види. Антимонопольні закони

Поняття конкуренції і монополії. Види монополії

Однією з умов функціонування ринкової економіки є конкуренція. Конкуренція - це наявність на ринку великої кількості незалежних покупців і продавців і можливість для них вільно входити на ринок та вільно його покидати. Будь-яка конкуренція передбачає боротьбу між економічно відокремленими виробниками за найбільш вигідні умови виробництва та збуту товарів. Конкуренція передбачає боротьбу за одержання найвищого прибутку, і виступає як зовнішня промислова сила, яка змушує товаровиробників підвищувати продуктивність праці на своїх підприємствах, розширювати виробництво, збільшувати нагромадження, підвищувати якість і конкурентоспроможність своєї продукції, зменшувати витрати та ціни на товари.

Ринковий економічний механізм, головними елементами якого є ціна. Попит та пропозиція автоматично встановлюють ринкову рівновагу лише за певних умов. Обов'язковою умовою ефективного функціонування ринкового механізму є конкуренція, яка створює для цього необхідне середовище. Водночас еволюція ринкової конкуренції призвела до власного самозаперечення у формі економічної монополії, яка стала антиподом конкуренції. Монополія здійснює ринкову владу, заперечуючи конкуренцію. Існування різних типів конкуренцій і ринкової влади зумовили поєднання в сучасній економіці кількох типів ринкових структур. Ринкова структура - поєднання конкурентності та монопольності в різних комбінаціях на галузевих ринках, що зумовлює різні умови функціонування ринкового механізму ціноутворення. Ринкова структура відображає відповідну модель ринку. З цих позицій виділяють чотири типи ринкових структур, або моделей ринку:

“чиста”, досконала конкуренція;

монополістична конкуренція;

олігополістична конкуренція;

чиста монополія.

Кожна із цих ринкових моделей відрізняється ступенем конкурентності ринку, тобто здатністю окремих фірм галузей впливати на процес ціноутворення. Економісти виділяють два види конкуренції: внутрігалузева та міжгалузева.

Внутрігалузева конкуренція являється похідною-первинною в загальному механізмі ринкової конкуренції. Внутрігалузева конкуренція - боротьба товаровиробників, що функціонують в одній галузі виробництва, де виробляються однорідні товари і ведеться боротьба за найбільш вигідні ринки збуту і одержання найбільшого прибутку. Ця боротьба веде до встановлення ринкових цін під впливом попиту та пропозиції і визначення оптимальних суспільно необхідних витрат на виробництво цієї продукції. В основі внутрігалузевої конкуренції лежить ринкова ціна, яка визначає прибуток виробника:

Міжгалузева конкуренція являє собою боротьбу фірм різних галузей за найбільш вигідні умови застосування свого капіталу, який зміг би забезпечити максимальний прибуток. В умовах вільної конкуренції це веде до одержання середньої норми прибутку. Умовою функціонування міжгалузевої конкуренції є визначення ціни виробництва, яка дорівнює сумі витрат виробництва та середньої норми прибутку:

Конкуренція має тенденцію до витіснення дрібного виробництва більш великими фірмами, тому держава повинна постійно підтримувати функціонування механізму конкуренції, стимулюючи і контролюючи угоди антимонопольного законодавства, тим самим забезпечуючи вільний вихід на внутрішній ринок іноземного капіталу.

Суть і значення досконалої “чистої конкуренції”

Вихідною формою ринкової структури є вільна конкуренція. Чиста конкуренція є особливою формою функціонування ринкових відносин, способом виразу економічних інтересів виробників і споживачів за умов ринкової економіки. Об'єктивна необхідність вільної конкуренції випливає із самого характеру економічних зв'язків суб'єктів ринкової економіки, які з одного боку є спеціалізованими ланками суспільного поділу праці, а з іншого незалежними економічно та юридично відокремленими суб'єктами економічної системи. Саме природа ринкового господарства з пануванням в ній приватної власності вимагає постійної боротьби за економічне виживання. Вільна чиста конкуренція в економічній літературі характеризується як досконала конкуренція. Для досконалої конкуренції властиві такі основні риси:

товар виробляється великою кількістю незалежних і відокремлених товаровиробників, фірм, підприємств;

конкуруючі фірми випускають стандартизований продукт. тобто продукт, який покупцеві байдуже у якого продавця купити, при умові, що ціна на нього у всіх продавців однакова;

випуск стандартизованого продукту зумовлює існування цінової конкуренції, яка ґрунтується виключно на коливанні цін під впливом попиту та пропозиції;

відсутність суттєвих перешкод для вільного входження в галузь інших виробників, які також випускають стандартизований продукт;

відсутність впливу на рівень цін будь-якої фірми;

вільний доступ до ринкової інформації.

З досконалою конкуренцією тісно пов'язано поняття економічної конкуренції, тобто такої, що виникає коли покупці і продавці діють цілком незалежно, за умови, що ринок не є чисто конкурентним.

Чиста конкуренція передбачає, що ресурси і фірми можуть переміщуватись між галузями. Жодна фірма не може впливати на ринкову ціну. В чисто конкурентній економіці дії товаровиробників, які прагнуть одержати максимальний прибуток, ведуть до такого розподілу ресурсів, який максималізує задоволення потреб споживачів. Разом з тим чиста конкуренція має свої недоліки, а саме - галузь з чистою конкуренцією може заважати застосуванню нової виробничої техніки і технології. Конкурентна система не забезпечує широкого діапазону виборів продуктів, а також умов розробки нових продуктів. Форма чистої досконалої конкуренції в сучасних умовах зустрічається дуже рідко, вона існує тільки на обмежених ринках сільськогосподарської продукції і частково на ринках цінних паперів і іноземних валют. На сучасних ринках переважають форми недосконалої (обмеженої) конкуренції.

Характерні риси недосконалої конкуренції

В економічно розвинутих країнах на сучасному етапі ринкові структури існують в певних поєднаннях, тобто комбінаціях властивостей і ознак вільної конкуренції і монополії. Такі ринкові структури отримали назву недосконалої конкуренції. Недосконала конкуренція-конкуренція з певними монополістичними обмеженнями. Формами недосконалої конкуренції є монополістична конкуренція та олігополія.

Модель монополістичної конкуренції характеризується такими основними рисами:

на галузевому ринку діють кілька десятків переважно середніх фірм, що конкурують між собою;

конкуренти випускають диференційований продукт, тобто продукт одного типу, але з певними лише йому властивими особливостями, і кожна фірма володіє правом випуску свого особливого продукту;

на даний ринок вільно проникають нові конкуренти із власним диференційованим продуктом;

домінуючою на цьому ринку є нецінова конкуренція, яка робить наголос на якість і особливість продукту з широким застосуванням реклами і торгової марки;

контроль над цінами існує в дуже вузьких межах.

Ринки монополістичної конкуренції дуже поширені в сучасній ринковій економіці. Даний тип ринкової структури охоплює виробництво одягу і взуття, косметики, ліків, персональних комп'ютерів, побутове обслуговування та інші. Саме з монопольною конкуренцією пов'язано поняття нецінової конкуренції. Нецінова конкуренція здійснюється через удосконалення якості продукту та умов його обігу за різними напрямками. За умов недосконалої конкуренції здійснюється продаж товарів більш високої якості, але за вищими цінами. Монопольна конкуренція вимагає від підприємця постійного пошуку для нових і нових можливостей для збільшення доходів, нових шляхів пристосування до специфічних вимог ринку.

Олігополія - друга форма недосконалої конкуренції. Олігополія характеризується наступними основними рисами:

існування в галузі кількох великих виробників (від 2 до 10);

конкуруючі фірми виробляють як стандартизований так і диференційований продукт;

існують суттєві перешкоди до проникнення в галузь ще одного конкурента, насамперед, через великі розміри капіталів;

в умовах олігополії здійснюється як нецінова (при випуску диференційованого продукту), так і цінова (при випуску стандартизованого продукту);

контроль над цінами дуже обмежений, можливий при змові конкурентів про ціни на ринку.

Олігополістична конкуренція також дуже поширена в сучасній ринковій економіці. Вона існує в галузях по виробництву сталі, чавуну, прокату, цементу, побутової техніки, автомобілів, літаків, зброї і т. і. Олігополістична конкуренція - така конкуренція, яка має владу в державі.

Можна виділити три можливі варіанти поведінки фірми на монополістичному ринку:

нескоординована олігополія з жорстким ціноутворенням. Вона виникає в галузях де виробляється диференційований продукт, де відсутня координація дій різних фірм галузей, де установлюються жорсткі ціни і їх зміна одним олігополістом не знаходить відгуку в інших;

змова олігополістів для максималізації прибутку. Вона можлива в галузях де виробляють стандартизований продукт;

лідерство в ціноутворюванні. Воно займає проміжне місце стосовно попередніх форм і зустрічається найчастіше, тобто одна фірма, яка є найбільшою в галузі, виступає як ціновий лідер, встановлюючи ціну так, щоб максималізувати власний прибуток, тому інші фірми вимушені орієнтуватися на ціни лідера, повторюючи його дії.

Економічна природа монополії і її види

Антимонопольні закони.

У широкому розумінні економічний термін монополія (продаю сам) означає існування якоїсь виключної переваги певної фірми на ринку. Монополія заперечує конкуренцію, є її антиподом. Монополія виникає внаслідок отримання одним із економічних суб'єктів виключного становища на ринку, завдяки якому він може контролювати ціноутворення. Монополія може існувати в трьох формах: природна, адміністративна, економічна.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин, коли вона зумовлена рентними відносинами у користуванні землею, чи просто не можливе виникнення конкуренції. Природними монополістами є такі галузі виробництва як газові, нафтові, електричні компанії, підприємства телефонного зв'язку і т.і.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів влади, що надають окремим фірмам виключні права на здійснення певного виду діяльності (УКРГАЗ, ЗАЗ).

Економічна монополія являється найбільш поширеною і виникає тоді, коли окремі фірми завойовують собі виключне становище на ринку. Економічна монополія виникла із конкуренції внаслідок концентрації та централізації капіталу окремими фірмами, завдяки цим процесам кількість фірм у більшості галузей зменшилась, а їх наступний розвиток привів до неконкурентного ринку, тобто до чистої монополії. Чиста монополія характеризується такими рисами:

у галузі панує одна гігантська фірма, яка здійснює ринкову владу;

вона випускає унікальний продукт, який не має замінників;

вступ до галузі інших конкурентів повністю блокований;

присутні елементи нецінової конкуренції, яка здійснюється через удосконаленість якості продукту і умов його збуту.

Таким чином, фірма-монополіст завойовує виключне становище на галузевому ринку, завдяки чому встановлює монопольно високі ціни (монопольно низькі ціни) на продукт і одержує монопольно високі прибутки, не допускаючи до них конкурентів.

Монопольними вважаються і ринки, де є багато виробників чи споживачів, але серед них домінує один, здійснюючи ринкову владу. Ринкова влада - здатність одного продавця, або покупця втручатись в дію об'єктивного ринкового механізму, і завдяки цьому контролювати ринок. Ринкова влада здійснюється такими методами:

лідерство в цінах (встановлює єдину ціну);

встановлення ціни за витратами виробництва найгіршого підприємства фірми-монополіста;

“ножиці цін”, коли домінуюча фірма штучно підвищує ціни на власний продукт і водночас змушує фірми постачальники знижувати ціни на сировину;

таємні змови (легальні угоди) про створення у галузі монопольних об'єднань, до яких відносять: картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати.

Розвиток монополій є водночас і боротьба з ними. Негативний характер монополій проявляється в таких моментах:

монопольний характер ціноутворення;

стійке зростання цін, викликане ціновою політикою монополій, що веде до інфляції;

гальмування науково-технічного прогресу;

обмеження і підрив дії об'єктивного ринкового механізму попиту і пропозиції;

посилена тенденція до паразитизму.

На ґрунті панування монополії зростають диспропорції і поглиблюються суперечності ринкової економіки, що проявляється у небезпечному поглибленні економічних криз і небаченому зростанні безробіття. Усі ці явища змушують державу здійснювати антимонопольне регулювання, приймати відповідні антимонопольні закони.

Антимонопольні закони забороняють утворення економічних монопольних об'єднань підприємств. Монопольною вважається фірма, яка має частку певного товару на ринку в розмірі 35-40%. З 1992р. в Україні також діє антимонопольний закон “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності. Для нашої країни він є особливо актуальним, так як 197 з 310 найбільших підприємств є єдиними виробниками свого виду продукції, а 90% адміністративно-організаційних структур були монопольними. В Україні створено державний антимонопольний комітет.



Тема 13. Витрати виробництва і доходи підприємства

Витрати виробництва, їх суть та види. Собівартість продукції та її структура

Доходи підприємства, їх суть та форми

Прибуток, його суть і структура. Норма прибутку

Витрати виробництва, їх суть та види. Собівартість продукції та її структура

Придбання підприємством виробничих і невиробничих фондів утворює його витрати. Витрати підприємства внаслідок придбання ним виробничих факторів, пов'язаних з виробництвом продуктів. Одні з них, витрачаються на сировину, матеріали, паливо, енергію, робочу силу - це оборотні фонди, інші - на закупівлю засобів виробництва - основні фонди. Сучасна економічна теорія вважає витрати виробництва платою підприємства за залучені фактори виробництва.

Витрати підприємства розглядаються під кутом зору підприємця, який прагне обґрунтувати оптимальну стратегію фірми і досягти мети - одержання високого доходу на одиницю затрат на виробничі ресурси. Підприємець стикається з обмеженістю ресурсів, тому він повинен зробити вибір між альтернативними способами їх використання. Так, виникають альтернативні витрати, тобто витрати ресурсів за найкращим альтернативним варіантом їх використання. Підприємець, приймаючи рішення про застосування ресурсів, відмовляється від виробництва інших товарів, тобто жертвує цінністю альтернативних можливостей.

Розрізняють зовнішні і внутрішні витрати підприємства. Зовнішні витрати дорівнюють сумі грошових виплат фірми за використані ресурси зовнішнім постачальникам, тобто іншим фірмам за сировину, матеріали, енергію, працю тощо, при умові, що постачальники не належать до числа власників даного підприємства. Внутрішні витрати підприємства - це витрати власні і самостійно використані ресурси. Внутрішні витрати - це неоплачені витрати, вони не набувають цінового виразу. Внутрішні витрати - це втрачена вигода від того, що фірма сама використовує власні ресурси, а не продає їх, не віддає їх в оренду іншим фірмам. Внутрішні витрати з'являються тоді, коли фірма застосовує власні грошові фонди, жертвуючи процентом, власною працею і підприємницькою діяльністю, відмовляючись від заробітку, який могла б одержати, запропонувавши ці ресурси іншим.

Сума зовнішніх і внутрішніх витрат створює так звані економічні витрати. Поряд з економічними витратами існують і бухгалтерські витрати підприємства.

Бухгалтерські витрати - це всі зовнішні витрати, тобто грошові кошти, які проходять через бухгалтерські рахунки підприємства.

Витрати підприємства класифікуються і за іншими критеріями: це витрати, які залежні та незалежні від обсягу виробництва. Витрати, які не залежать від обсягу виробництва називаються постійними. До них відносяться вартість обладнання і устаткування, оренда, позичковий процент, податки, амортизаційні відрахування і заробітна платня управлінців. Витрати, які залежать від обсягів виробництва називаються змінними витратами. Це вартість сировини, матеріалів, палива, енергії, заробітна плата робітників.

Сума постійних і змінних витрат утворює загальні витрати. Загальні або повні витрати - це грошова сума на виробництво повного обсягу продукції.

Величина витрат (постійних, змінних, загальних) на одиницю продукції утворюють середні витрати. Середні загальні витрати підприємства постійно порівнюють з ринковою ціною одиниці даного товару, якщо вони нижчі, ніж ринкова ціна, то фірма одержує прибуток, тобто вона є рентабельною.

TC - загальні витрати

АТС - середні загальні витрати

VC - змінні витрати

AVC - середні змінні витрати

FC - постійні витрати

AFC - середні постійні витрати

Додаткові витрати на виробництво кожної додаткової одиниці продукції утворюють граничні витрати (МС). Граничні витрати дорівнюють відношенню зміни загальних витрат до зміни кількості продукції.

Характер витрат підприємства змінюється в залежності від періоду виробництва, тому економічна теорія розрізняє короткостроковий і довгостроковий період виробництва.

Короткостроковий період виробництва - це такий період часу, протягом якого фірма не встигає змінити свої постійні витрати у відповідь на зміну умов господарювання, тому реагує лише змінними витратами.

Довгостроковий період виробництва визначається часом, протягом якого підприємство може змінити всі свої виробничі можливості шляхом зміни всіх факторів виробництва.

Поєднання постійних і змінних факторів виробництва викликає дію закону спадкової віддачі ресурсів. Цей закон стверджує, що послідовне зростання кількості змінних ресурсів у поєднанні з постійними, починаючи з певного моменту, створює усе менший приріст продукту у розрахунку на кожну одиницю зростаючого змінного ресурсу, тобто усе менший приріст граничного продукту.

Доходи підприємства, їх суть та форми

Доходи підприємства утворюються від реалізації виробленого продукту, тобто це є грошова виручка від реалізації товарних фондів.

Розрізняють такі три види доходів підприємства:

звичайний дохід (формується за рахунок реалізації продукції);

капітальний дохід (дохід від перепродажу виробничих фондів, майна, землі, фінансових активів тощо);

дивідендний дохід (дохід від акцій інших фірм).

Але основним видом доходу фірми є валовий і чистий прибуток. Валовий дохід - це грошова сума доходів фірми за певний період часу. Чистий дохід - це валовий дохід без суми повних витрат.

Для характеристики доходу фірми важливими є показники середнього і граничного доходу, пов'язані із сукупним валовим доходом. Так як валовий дохід, який одержує фірма, дорівнює ціні продукту на кількість реалізованого продукту, то середній дохід фірми - це дохід в середньому на одиницю проданого товару або продукту (визначення класичної політичної економії): W=C+V+M, де W -сукупний продукт, С - витрати на засоби виробництва, V - витрати на заробітну плату, m - прибуток (або додаткова вартість).

Сучасна економічна теорія визначає доход за формулою: R=P·Q, де Р - ціна, Q - кількість. Середній дохід дорівнює , граничний - , чистий дохід або прибуток: m=W-(c+v).

Прибуток, його суть і структура. Норма прибутку

Прибуток - це різниця між валовим доходом і повними витратами.

Прибуток як економічна категорія проявляється в його функціях:

є критерієм господарської діяльності підприємства;

здійснює розподіл чистого доходу нації;

прибуток економічно стимулює підприємство.

Основна мета будь-якого підприємства - максималізація прибутку. Вона досягається шляхом зменшення середніх повних і граничних витрат підприємства при зростанні обсягу виробництва, тобто при підвищенні його ефективності.

У найбільш загальному вигляді ефективну діяльність можна визначити через норму прибутку. Норма прибутку дорівнює відношенню прибутку до витрат підприємства: . Чим вища норма прибутку, тим вища ефективність підприємства. У господарській практиці норма прибутку є показником рентабельності підприємства.

В зв'язку зовнішніх витрат розрізняють дві форми прибутку підприємства - бухгалтерський і економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток - це різниця між загальною грошовою виручкою і зовнішніми витратами. Економічний прибуток - це загальна грошова виручка буз усіх витрат.

В економічній теорії є поняття нормального прибутку. Нормальний прибуток сплачується підприємцю за його організацію і управління підприємством.

Економічною формою витрат відокремленого підприємства є собівартість. Собівартість - це вираженні в грошовій формі витрати підприємства на виробництво і реалізацію певної продукції. Тобто в собівартість (С+V) входять як зовнішні так і внутрішні витрати, а також витрати від реалізації продукту.



Тема 14. Підприємство в умовах ринкового господарювання

Економічна природа підприємництва. Розвиток різноманітних форм підприємств в економіці України

Підприємництво, як форма діяльності підприємств. Функції підприємництва

Кругообіг капіталу, як рух індивідуального відтворення підприємства

Економічна природа підприємництва. Розвиток різноманітних форм підприємств в економіці України

Підприємство - це суспільна форма продуктивних сил, первинна ланка суспільного розподілу праці в якому проходить процес з'єднання виробничих ресурсів, або факторів виробництва. Кожне підприємство має дві обов'язкові економічні ознаки: виробництво продукції і послуг для задоволення потреб людей суспільства та одержання прибутку;

Щоб вільно орієнтуватися в різноманітності підприємств необхідно розрізнити такі форми підприємств - організаційну і економічну, види підприємств.

Організаційна форма - це спосіб з'єднання окремих елементів продуктивних сил (фабрики, комбінати, заводи, трести). Між організаційними формами підприємств існують економічні зв'язки, які в своїй сукупності утворюють економічну форму підприємства, в основі якої лежать відносини власності. Економічні форми поділяють на бюджетні, орендні, кооперативні. Різноманітність економічних і організаційних форм підприємств визначені у відносинах власності утворюють типи підприємств. Існуючі типи діляться на три типи - державні, недержавні, змішані.

Підприємства, як первинна ланка економіки має економічну та юридичну самостійність. Економічна та юридична самостійність регламентується законодавчими актами. Так, в України діє закон України “Про підприємництво”, який регламентує економічну та юридичну самостійність Українських підприємств. Економічна самостійність полягає в тому, що підприємство самостійно вирішує основні питання господарської діяльності. Юридична самостійність визначається тим, що підприємство є юридичною особою з правом укладення господарських угод, має власну назву, рахунок в банку, печатку і право укладати та завіряти угоди виробничого і комерційного характеру.

В Україні згідно з законом “Про підприємництво”, а також у відповідності з формами власності, діють підприємства таких типів:

індивідуальне (засноване на приватній власності і на праці фізичної особи);

сімейне підприємство (засноване на власності і праці громадян України, членів однієї сім'ї з правом найму робочої сили);

приватні підприємства (засновані на власності окремого громадянина України, також з правом найму робочої сили);

колективні (засновані на власності трудового колективу);

державні підприємства (засновані на державних підприємствах);

спільні підприємства (засновані на основі об'єднань майна різних власників (змішана форма власності).

В умовах ринкових відносин серед суб'єктів господарської діяльності, особливо виділяються малі підприємства, які складають основу так званого малого бізнесу. Особливою формою організації підприємницької діяльності в Україні є господарські товариства, такими визначаються підприємства, організації, установи, створені на умовах угоди юридичних осіб і громадян, шляхом об'єднання їх майна з метою одержання прибутку. Функціонування господарських товариств регулюється законом України “Про господарські товариства”. До них відносяться: акціонерні (корпоративні) товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.



Підприємництво, як форма діяльності підприємств. Функції підприємництва

Підприємництво або підприємницька діяльність - специфічний фактор виробництва, який передбачає ініціативу, кмітливість і ризик в організації виробництва.

У загальному плані підприємництво можна охарактеризувати як господарську діяльність, спрямовану на одержання вигоди і пов'язану із використанням виробничих ресурсів самостійного підприємства. Як економічна категорія підприємництво відбиває певні економічні відносини і зв'язки між господарюючими об'єктами з приводу одержання і розподілу доходів на основі економічної конкуренції. Підприємництво - це неодмінний атрибут ринкової економіки, але лише в XX ст. воно стало розглядатись фактором виробництва. Підприємництво - це форма діяльності у сферах виробництва, торгівлі, послуг, направлене на одержання прибутку. Підприємництво ґрунтується на наступних принципах:

свобода підприємництва, тобто підприємець має право на придбання економічних ресурсів, організацію виробництва товарів і послуг, вільно їх продавати, використовувати нові технології для виробництва нових товарів;

свобода вибору, тобто власники матеріальних ресурсів і грошового капіталу можуть використовувати ці ресурси за власним бажанням;

майнова відповідальність за господарську діяльність підприємства;

особистий інтерес як головна мета поведінки економічного суб'єкта;

економічний контроль, тобто створення умов для розвитку конкуренції.

Об'єктом підприємництва є господарська діяльність спрямована на одержання прибутку. Суб'єктами підприємництва є самі підприємці і підприємства в цілому. Підприємці - це новатори, які шукають нові можливості у використанні ресурсів, виробляють на ринок нові товари, втілюючи у життя нові господарські ідеї, формують цілі і завдання підприємств, організовують трудові колективи на їх виконання, ідуть на ризик. Підприємництво виконує основні функції:

мобілізація капіталу та інших виробничих ресурсів для досягнення найкращих результатів;

організація виробництва і збуту продукції, її реклами та маркетингу;

новаторство, обґрунтування і впровадження у підприємницьку діяльність нових ідей і творчої ініціативи.

Підприємницька в Україні регламентується законом України “Про підприємництво”. В законі України відображені форми підприємницької діяльності, які можуть функціонувати і економіці України. Це такі форми: приватні, колективні, корпоративні (акціонерні) та державні підприємства.

Кругообіг капіталу як рух індивідуального відтворення підприємства

В процесі виробництва підприємство використовує свої фонди (капітал). Фонди або капітал підприємства - це усі матеріальні засоби, які виражені в грошовій формі, а також грошові кошти. Фонди підприємства в процесі виробництва здійснюють кругообіг. При цьому вони змінюють свою функціональну форму, тобто грошовий капітал перетворюється в товарний. Фонди в своєму русі проходять три стадії:

де: Г - гроші, Т - товар, В - виробництво,

з.в. - засоби виробництва, р.с. - робоча сила.

Постійно повторювальний процес кругообігу капіталу називається оборотом капіталу. Оборот капіталу визначається часом обороту і швидкістю обороту фонду. Час обороту визначається періодом, за який капітал або фонди здійснюють один оборот. Час обороту складається із часу виробництва і часу обігу. Швидкість обороту капіталу вимірюється кількістю їх оборотів протягом року. Виробничий капітал в процесі обороту розпадається на основний та оборотний.

Основний капітал - це та частина виробничого капіталу, яка в процесі виробництва переносить на новий товар свою вартість по частинах. До основного капіталу відносяться споруди, машини, устаткування.

Оборотний капітал - це та частина виробничого капіталу, яка в процесі виробництва повністю переносить на новий товар свою вартість. До оборотного капіталу відносять: матеріали та сировину.

Речові елементи основних виробничих фондів в процесі виробництва мають тенденцію до зношення. Розрізняють фізичне і моральне зношення основних фондів капіталу. Перший вид морального зношення - зміна в ціні, другий - зовсім нова конструкція.

Фізичне зношування основного капіталу підприємства відбувається внаслідок поступової втрати ним вартості, яка частинами переноситься на вироблений продукт, а також під дією природних чинників.

Моральне зношування відбувається через їх знецінення внаслідок появи на ринку, аналогічних, але більш продуктивних чи дешевих основних фондів або появи нової структури аналогічних фондів.

На другій стадії кругообігу основних капіталів відбувається їх амортизація. Амортизація - це відрахування частки з основних фондів в грошовій нормі. Амортизаційні відрахування зосереджуються в амортизаційному фонді. Співвідношення річної норми амортизації до початкової вартості основних фондів називається нормою амортизації.



Тема № 15. Особливості аграрних відносин у сільському господарстві

Особливості розвитку аграрних відносин в умовах переходу до ринку

Сучасні форми земельної власності і господарювання

Концепція агрополітики України

Особливості розвитку аграрних відносин в умовах переходу до ринку

Сільське господарство одна із основних галузей народного господарства. Аграрний сектор посідає також важливе місце і в економіці України. Від його розвитку залежить нормальне функціонування всього господарства і життя країни. Специфічними особливостями та характерними рисами сучасного стану агропромислового комплексу України є такі:

взаємопов'язаний агропромисловий комплекс, як ціле, тільки формується;

переважну частку вартості в агропромисловому комплексі створює сільське господарство, оскільки воно ще виступає основою для створення агропромислового комплексу;

аграрну сферу, як і все народне господарство, охопила глибока економічна криза, в результаті чого потенціал сільського господарства використовується на третину;

значна частина городніх культур вирощується на ділянках виділених міським жителям, які вимушені займатися малопродуктивною працею, щоб вижити в умовах неприхованого безробіття;

повільний, дещо хаотичний, перехід від командно-адміністративної системи до ринкових відносин, який проходить в процесі невпинних політичних суперечок.

В перехідний період, урядом України, було прийнято ряд законів та постанов стосовно розвитку сільського господарства і агропромислового комплексу в цілому. (Закони України про селянське фермерське господарство, про форми власності на землю, про власність, земельний кодекс та інші).

Слід визначити ряд об'єктивних та суб'єктивних причин, які гальмують розвиток сільського господарства:

відсутність кредитно-фінансового забезпечення сільського господарства;

дискримінація цін на сільськогосподарські продукти;

відсутність інфраструктури ринку;

вменшення доходів і життєвого рівня сільського населення;

занепад розвитку соціальної сфери села.

Всі ці фактори негативно впливають на економічний розвиток сільськогосподарського виробництва. Головними аспектами розвитку сільського господарства в ринковій економіці є те, що ринкова економіка передбачає вільне підприємництво, головною фігурою для якого повинен бути господар-власник землі. Шлях до цього через процеси економічного реформування. Щоб розвивати ефективніше сільське господарство потрібна ефективна ринкова інфраструктура. При ринковій економіці дія кожного сільськогосподарського виробництва, його продукції оцінюється ринком. Тому перехід до ринкових відносин повинен включати підтримку ефективної роботи сільськогосподарських виробництв державою.

Сучасні форми земельної власності і господарювання

Економічна реформа у сільському господарстві передбачає формування багатоукладної економіки шляхом розвитку різних форм власності та форм господарювання, утворення повноцінних суб'єктів ринкових відносин.

Закон України про форми власності на землю передбачає: державну, колективну та індивідуальну (приватну) форми. При цьому нові економічні форми, для існування яких визріли об'єктивні умови, мають виникати як у надрах старих форм, так і поряд з ними. Тісний зв'язок сільського господарства із специфічним, основним засобом виробництва - землею, ускладнює реформу. Вони мають проводитись певними етапами, щоб не зруйнувати виробництво харчування людей. На першому етапі у колгоспах і радгоспах будуть проводитись глибокі зміни соціально-економічної структури на основі широкого використання підряду, оренди, акціонерно-корпоративної та сімейно-індивідуальної форм. Запровадження колективно-польових способів безпосереднього привласнення засобів та результатів виробництва. Колективні сільськогосподарські підприємства існували поряд з іншими формами організації сільського виробництва: сімейні форми, селянські і фермерські господарства, самостійні кооперативи, особисті підсобні виробництва тощо.

В законі України “Про власність” підкреслюється, що всі форми власності є рівноправними, а держава створює однакові умови для їх розвитку та захисту. Наприкінці 1994 року, з прийняттям указу президента України про невідкладні заходи що до прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва, розпочався новий етап у реформуванні аграрного сектора. В Конституції України (28 червня 1996р.) зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Перетворення на селі почали набувати більш цілеспрямованого до ринкових відносин характеру.

Новий етап аграрної реформи передбачає, що колгоспно-радгоспні землі передаються державою у колективну власність їх членів. Кожен член колективного сільськогосподарського виробництва отримує сертифікат права власності на земельну частку (пай) із зазначенням її розміру в умовних гектарах і у вартісному виражені. Земля повинна мати цінове вираження. Створення селянських фермерських господарств може здійснюватися частинами колишніх колгоспів і радгоспів через вилучення ними своїх паїв. Щодо працівників соціальної сфери вела, то вони мають реально одержати землю тільки для особистих підсобних господарств. За умов сертифікації земельних паїв їх можна успадковувати. Дарувати, продавати, здавати в оренду, тобто може проходити зміна їх власників.

Важливе значення для підприємця має можливість самостійно вибирати спеціалізацію, із урахуванням умов господарства, визначати перспективу, економічно-ефективну структуру посівних площ та виробництва в цілому, включаючи розвиток підсобних підприємств і обслуговуючих цехів, а також право розпоряджатися виготовленим продуктом, свобода вибору партнера, договірних взаємовідносин із суб'єктами ринку, вільний вибір форми організації і оплати праці. Без цього ні приватна, ні колективна власність не зроблять селянина повноцінним власником. Практика розвинутих країн США, Японії, Франції, Німеччини свідчать про те, що успіх у господарській діяльності забезпечує не форма власності, а підприємець, якого спонукає до якісної праці конкурент.

Концепція агрополітики України

Основним завданням аграрної політики сучасного етапу є зупинення негативних процесів у цьому секторі та забезпечення умов для нарощування виробництва сировини і продовольчих ресурсів.

В зв'язку з цим на сучасному етапі проведення аграрної реформи особливо потрібно наукове, правове, методичне, інформаційне, матеріалотехнічне забезпечення. Для цього потрібно:

законодавче регулювання всіх форм власності;

створення інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції;

забезпечення паритетного формування цін - сприяння еквівалентному обміну з іншими галузями економіки;

фінансова підтримка державою розвитку усіх форм господарювання і відхід від державної монополії у розподілі сільськогосподарської продукції.

Кінцевою метою аграрної реформи повинно бути повне соціальне, економічне, культурне і духовне відтворення села. Повне задоволення внутрідержавних потреб сільськогосподарською продукцією, перетворення держави у національного експортера сільськогосподарської продукції, виведення сільського господарства на світовий рівень розвитку.

Щоб досягти цивілізованих аграрних відносин прогнозуються 20-30 років поетапного розвитку:

3-5 років - провести глибокі зміни у відносинах власності, земельна реформа;

7-10 років - добитися стабілізації сільськогосподарського виробництва, створити надійну базу;

останні 10 років - перетворити Україну у високорозвинену аграрну країну.



Тема № 16. Держава і її економічні функції

Економічна роль держави в національній економіці та її функції

Форми державного регулювання економіки

Фіскальна політика держави

Державний бюджет і державний борг

Економічна роль держави в національній економіці та її функції

Економіка як система економічних та суспільних відносин розвивається з появою держави. В умовах вільної конкуренції економіка розвивається на принципах економічного лібералізму, тобто невтручання держави в економічні процеси. Але конкуренція поступово переростала в свою протилежність - монополію. Монополія, обмежуючи вільну конкуренцію, а отже вільне підприємництво, вільне ціноутворення і вільний ринок приносила шкоду ринковому господарському механізму. З обмеженням вільної конкуренції ринковий механізм почав робити збої. Перед ринковою економікою постали значні проблеми. Це виявилось в загостренні усіх суперечностей ринкового господарства, більш тривалими і глибокими стали економічні кризи. Криза в умовах обмеження вільної конкуренції виявилась нездатною до кінця відновлювати рівновагу ринку, почали наростати диспропорції економічного розвитку, які ринковий механізм подолати не зміг. Усе це супроводжувалось погіршенням умов праці найманих працівників, значним зростанням безробіття, наростанням трудових конфліктів. У цій обстановці держава взяла на себе функції обмеження монополії і стимулювання ринкової конкуренції.

В сучасних умовах, тобто в умовах цивілізованої ринкової економіки змінилась роль і функції держави. В першу чергу держава переслідує вирішення своїх основних функцій в умовах ринкових відносин. Це, перш за все:

забезпечення ефективного розміщення (розподілу) обмежених ресурсів для задоволення суспільних потреб;

забезпечення справедливого розподілу (перерозподілу) національного доходу з метою забезпечення соціальної справедливості та подолання нерівності між членами суспільства;

забезпечення правової бази, яка б сприяла ефективному функціонуванню ринкової економіки;

захист конкуренції (антимонопольна політика держави);

досягнення економічної стабільності, тобто досягнення повної зайнятості, забезпечення стабільного рівня цін та платіжного балансу;

введення розумної зовнішньоекономічної діяльності.

Після проголошення незалежності України в її економіці позначився процес встановлення державних органів та формування основних функцій держави, включаючи і економічну. Але цей процес іде повільно. Це пояснюється як відсутністю науково обґрунтованої концепції побудови в Україні ефективної економічної структури, яка б могла реалізувати її значні відносні переваги, якими наділена Україна, так і відсутністю певної політичної злагоди в суспільстві. Тому важливою економічною функцією української держави в перехідних умовах є структурна перебудова економіки, соціальної сфери, освіти, науки та інших галузей, досягнення енергетичної незалежності, завершення формування національної фінансової, грошово-кредитної, бюджетної, податкової систем, національного законодавства. Перед державою стоїть завдання забезпечення ефективної зайнятості, подолання монополізму та недобросовісної конкуренції, захист інтересів національної економіки, регулювання та розвиток конкуренції, забезпечення стабілізації економіки, створення нової системи соціального захисту населення.



Форми державного регулювання економіки

Державне регулювання економіки являє собою систему державних заходів, які спрямовані на забезпечення нормального функціонування всієї господарської системи. Серед форм державного регулювання виділяють наступні: фінансово-бюджетну, кредитно-грошову, структурну та адміністративну.

Фінансово-бюджетне регулювання пов'язане з використанням державних фінансів, зосереджених в держбюджеті. Держава через систему оподаткування підприємств та населення акумулює значні фінансові засоби у своєму бюджеті. Держбюджет має доходну і витратну частини. Доходна частина формується перш за все за рахунок податків. Бюджетні засоби витрачаються на соціальну допомогу, виробничі потреби, військові витрати, утримання державного апарату тощо. Фінансово-бюджетне регулювання здійснюється з одного боку через податкову систему, а з іншого через витрати бюджету. Встановлюючи високі податки для одних і пільгові - для інших, а також, здійснюючи вкладення капіталу з бюджету в певні галузі економіки, держава регулює тим самим економічну діяльність. Основоположником фінансово-бюджетної системи регулювання економіки є англійський економіст Дж. Кейнс.

Кредитно-грошове регулювання полягає в контролі держави над системою кредиту. Державі належить центральний (національний) банк країни, який кредитує інші банки, встановлює певну норму позичкового проценту і здійснює емісію (випуск) паперових грошей. Таким чином, національна економіка регулюється рівнем банківського проценту і кількістю грошей в країні (сучасна монетарна політика).

Структурне регулювання пов'язане із структурною перебудовою економіки. держава фінансує нові галузі економіки, підтримує старі і, таким чином, змінює структуру народного господарства, проводить регулювання економічного життя.

Адміністративне регулювання має позаекономічний характер. Держава проводить антимонопольне регулювання, стримує чи стимулює зростання доходів відповідними законами, забороняє чи дозволяє страйки, в окремих випадках здійснює примусове роз'їдання або об'єднання підприємств, надає дозвіл на відкриття нових тощо.

Таким чином, державне регулювання стало необхідним елементом ринкового механізму. Без держави в сучасних умовах ринкова економіка не може впоратися з монополіями, глибокими кризами, безробіттям та інфляцією тощо.

Фіскальна політика держави

Термін “фіскальна політика” відображає методи поповнення державного бюджету. Основним джерелом поповнення державної казни є оподаткування або податки. Історично податки діляться на прямі та непрямі.

Прямі податки - це збір на користь держави, який стягується з кожного громадянина або фірми в залежності від обсягу доходів чи вартості майна.

Непрямий податок - це збір, який стягується державою з громадян та фірм лише при здійсненні ними певних дій, наприклад, при купівлі-продажі деяких видів товарів. До непрямих податків відносять ПДВ, акциз і мито.

Окрім цих основних податків кожна країна встановлює по кілька десятків видів податків. В Україні їх приблизно 40. Податкові механізми регулюються спеціальними законами. Так, в Україні функціонування податкової системи регламентовано законом “Про оподаткування”. Деякі з податків є пільговими, тобто стягуються для здійснення державою конкретних видів витрат.

Велике значення для економічного стану країни має рівень оподаткування. Так, наприклад, чим більшу частину доходів громадян і фірм держава концентрує в своїх руках, тим краще вона може допомогти соціально незахищеним групам населення, активніше підтримувати розвиток в країні освіти та науки, охорони здоров'я та інші соціальні блага. З іншого боку, чим слабкіший податковий тиск на населення та фірми, тим швидше розвивається економіка країни. Про це свідчить світовий досвід. Система оподаткування в Україні є недосконалою, необхідно прийняти такі правові закони, щоб рівень ставок оподаткування задовольняв як виробника, так і споживача.

Державний бюджет і державний борг

Податкові надходження концентруються, як відомо, в державному бюджеті, який з зведеним планом збору доходів держави і використанням одержаних засобів на покриття усіх видів його витрат. Робота над бюджетом особливо ускладнюється тоді, коли державі гостро не вистачає грошей на вирішення найважливіших завдань, що стоять перед нею. Якщо витрати держави перевищують її доходи, це означає, що державний бюджет буде складено з дефіцитом.

Дефіцит держбюджету - це така фінансово ситуація, яка виникає тоді, коли державі необхідно здійснювати витрати на суму більшу, ніж можлива величина її доходів. З дефіцитом свого бюджету держава може справлятися такими способами:

скорочення державних витрат (на соціальне забезпечення, витрат на державний апарат, військових витрат);

знайдення джерела додаткових доходів;

випуск (емісія) незабезпечених товарною масою грошей для державних витрат;

позика грошей у своїх громадян через випуск державний облігацій, а також позика у інших банків, фірм через фінансовий ринок, інших держав, міжнародних фінансових організацій.

Випуск незабезпечених грошей веде до зростання інфляції, а позика грошей створює державний борг.

Державний борг являє собою суму заборгованості державою власникам її облігацій, національним і міжнародним банкам. В сучасних умовах більшість країн світу живуть з великим державним боргом, що не заважає їм ефективно економічно розвиватися. Так, наприклад, державний борг США перевищує $3.000.000.000.000.



Тема № 17. Форми суспільного продукту в процесі відтворення

Суспільне виробництво і відтворення

Національний продукт і його результат в процесі відтворення. Методи вимірювання ВНП і ВВП та потоку доходів та витрат

Споживання, заощадження: гранична схильність до споживання і до заощадження

Суспільне виробництво і відтворення

Суспільне виробництво може існувати лише завдяки відтворенню.

Відтворення - це процес виробництва, який постійно повторюється і поновлюється. Проте, щоб відтворення здійснилося слід постійно мати в наявності усі фактори виробництва. До факторів виробництва, як відомо, відносять засоби виробництва (капітал, земля), і робочу силу (праця). Головним фактором виробництва в продуктивних силах суспільства є робоча сила, тому процес відтворення робочої сили полягає в тому, що працівник має постійно відтворювати свою робочу силу, поновлювати її через особисте споживання, відтворювати у зміні поколінь працівників. Процес відтворення засобів виробництва не може здійснюватись без оновлення машин, обладнання, споруд, додаткових внесків капіталу в землю, без постійного поновлення запасів сировини, матеріалів, палива, енергії тощо.

Для повторення виробництва слід не просто забезпечити наявність нових засобів виробництва і робочої сили, а здійснити їх сполучення у визначених кількісних пропорціях. Це є передумова безперебійного відтворення, рівноваги суспільного виробництва. Постійне відтворення робочої сили та засобів виробництва означає відтворення продуктивних сил. Водночас відтворюються і відповідні економічні відносини, тобто відбувається відтворення всієї економічної системи. Розрізняють два види відтворення: просте і розширене.

При простому відтворенні обсяги суспільного продукту у кожному наступному циклі виробництва залишаються незмінними, відповідно, кількісно не зростають і фактори виробництва. Весь додатковий продукт використовується на особисте споживання, тобто відсутній фонд накопичення.

При розширеному відтворенні масштаби суспільного продукту зростають. Джерелом розширення виробництва стає додатковий продукт, частину якого створює фонд нагромадження, що використовується для розширення засобів виробництва і робочої сили.

Існують пропорції або умови реалізації сукупного продукту при простому і розширеному виробництві. Все суспільне виробництво поділяється на два підрозділи: перший включає галузі, що виробляють засоби виробництва; другий - галузі, що виробляють предмети споживання. Тому між різними частинами сукупного продукту повинні існувати суворі пропорції (співвідношення). У цьому запорука рівноваги суспільного виробництва.

I підрозділ: 400с+100v+100m=600

II підрозділ: 200c+50v+50m=300

Умови реалізації при простому відтворенні:

чистий продукт першого підрозділу повинен дорівнювати матеріальним витратам другого підрозділу: I(v+m)=IIc;

сукупний продукт першого підрозділу повинен дорівнювати сумі матеріальних витрат першого і другого підрозділів: I(c+v+m)=Ic+IIc;

сукупний продукт другого підрозділу повинен дорівнювати сумі чистого прибутку першого і другого підрозділів: II(c+v+m)=I(v+m)+II(v+m).

Умови реалізації (пропорції) сукупного продукту при розширеному відтворенні:

чистий продукт першого підрозділу повинен перевищувати фонд заміщення другого підрозділу: I(v+m)>IIc;

сукупний продукт першого підрозділу повинен перевищувати вартість фондів заміщення першого і другого підрозділів: I(c+v+m)>Ic+IIc;

вартість сукупного продукту другого підрозділу повинна бути меншою від вартості чистого продукту в обох підрозділах:

II(c+v+m)<I(v+m)+II(v+m).

Відтворення в економічній системі відбуваються в безперервному русі доходів, ресурсів, витрат та продуктів. Цей безперервний рух називають кругообігом доходів, ресурсів, продуктів:

Проти часової стрілки іде потік ресурсів і продуктів, по часовій стрілці - потік витрат і доходів.

Національний продукт і його результат в процесі відтворення. Методи вимірювання ВНП і ВВП та потоку доходів та витрат

Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт - сума усіх споживчих вартостей, створених у суспільстві за певний період часу (рік) складає валовий або сукупний суспільний продукт (ВСП або ССП). У склад ССП входять різноманітні матеріальні і нематеріальні блага та послуги. Вони створюються в матеріальному і нематеріальному виробництві та сфері послуг. ССП визначається у грошовому (вартісному) виразі. Як вартість сукупний продукт поділяється на три частини: фонд заміщення, фонд споживання, фонд нагромадження.

Фонд заміщення - це стара перенесена вартість втілена в суспільному продукті. Використовується для заміни зношених засобів виробництва, застосовується у виробничому споживанні.

Фонд споживання - це частина нової доданої вартості суспільного продукту, яка використовується для особистого споживання населення.

Фонд нагромадження - це частина доданої вартості, втіленої в суспільному продукті, яка використовується для розширення суспільного виробництва шляхом збільшення кількості засобів виробництва і предметів споживання.

Як споживчі вартості фонд заміщення існує у вигляді засобів виробництва, фонд споживання - у вигляді предметів споживання, а фонд нагромадження - як у вигляді засобів виробництва, так і предметів споживання. Тому ССП має такий вигляд:

ССП(ВСП)=ФЗ+ФС+ФН (c+v+m).

Сучасна економічна теорія вивчає багато форм національного продукту: ССП(ВСП), ВНП/ВВП, ЧНП, НД. Основними параметрами оцінки результатів національного виробництва є ВНП та ВВП.